Ладика Петро Ігорович. Координаційні здібності як передумова технічної підготовки веслувальників- початківців

brief description

Ладика Петро Ігорович. Координаційні здібності як передумова технічної підготовки веслувальників- початківців : дис... канд. наук з фіз. виховання і спорту: 24.00.01 / Тернопільський національний педагогічний ун-т ім. Володимира Гнатюка. — Т., 2007. — 200арк. — Бібліогр.: арк. 159-186.

Ладика П.І. Координаційні здібності як передумова технічної підготовки веслувальників-початківців. Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата наук з фізичного виховання і спорту за спеціальністю 24.00.01 олімпійський і професійний спорт. - Львівський державний університет фізичної культури, Львів, 2007 рік.
Дослідження присвячене вивченню проблеми розвитку координаційних здібностей веслувальників на етапі початкової підготовки. У роботі проаналізовано результати дослідження координаційних здібностей веслувальників. Визначено структуру координаційних здібностей веслувальників. Запропоновано програму їхнього розвитку на етапі початкової підготовки.
Об’єкт дослідження фізична підготовка веслувальників-початківців. Предмет дослідження координаційні здібності веслувальників-початківців. Мета дослідження - розробити програму удосконалення координаційних здібностей веслувальників на етапі початкової підготовки. Відповідно до мети вирішувались такі завдання: 1. Визначити рівень розвитку та структуру координаційних здібностей веслувальників. 2. Розробити систему оцінок рівня розвитку координаційних здібностей веслувальників різного рівня підготовки. 3. Визначити засоби та методичні прийоми розвитку координаційних здібностей веслувальників на етапі початкової підготовки. 4. Виявити педагогічні умови реалізації програми удосконалення координаційних здібностей веслувальників на етапі початкової підготовки. Для вирішення поставлених завдань використовувались такі методи дослідження: теоретичний аналіз і узагальнення літературних джерел; анкетне опитування; педагогічні спостереження; педагогічний експеримент; методи визначення та оцінки рівня розвитку координаційних здібностей веслувальників; метод педагогічних контрольних випробувань (тестування); метод експертних оцінок; методи математичної статистики.

У літературі представлено результати дослідження з розвитку координаційних здібностей представників різних видів спорту (гімнастики, фігурного катання, стрибків у воду, гандболу, могулу, хокею), визначені фактори, від яких залежить рівень розвитку координаційних здібностей людини. Водночас предметом окремого дослідження не була проблема розвитку координаційних здібностей веслувальників на етапі початкової підготовки. Тому у системі підготовки веслувальників різної кваліфікації та різних вікових груп здебільшого приділяють увагу розвитку здатності до утримання стійкої пози та загальним основам удосконалення спритності.
Структуру координаційних здібностей веслувальників складають п’ять факторів. Внесок першого фактора (здатність до оцінки та регуляції динамічних та просторово-часових параметрів рухів веслувальників) у загальну дисперсію становить 21,3%; другого (рівень розвитку здатності до відчуття ритму) - 16,5%. Третій фактор (здатність до орієнтування в просторі) у загальній дисперсії становить 11,03%. Частка четвертого фактора (здатність до довільного розслаблення м’язів) у загальній дисперсії становить 10,15%. П’ятий фактор (здатність узгоджувати рухи у руховій дії) у загальній дисперсії становить 9,97%.
Між результатами на контрольних дистанціях і здатністю до оцінки та регуляції динамічних і просторово-часових параметрів рухів існує середній зв'язок (r= 0,44, r=0,47, r=0,49); між здатністю до відчуття ритму та результатами на дистанціях 1000 і 500 м встановлено слабкий зв'язок (r=0,22, r=0,19,), з результатами на дистанції 200 м виявлено середній зв'язок (r=0,453); між здатністю до утримання стійкої пози та результатом на дистанції 200 м існує слабкий зв’язок (r=0,28), а між показниками на дистанції 500 та 1000 м - сильний (r=0,62, r=0,61). Результати спортсменів на дистанціях 1000, та 500 м суттєво залежать від здатності до узгодження рухів (r=0,5 і r=0,54) та дещо слабше (r=0,31, r=0,29 відповідно) - від здатності до орієнтування у просторі. Результати на всіх дистанціях не залежать від рівня розвитку здатності до довільного розслаблення м'язів.
Координаційну підготовку веслувальників слід здійснювати трьома етапами. Перший етап (до виходу на воду) має забезпечити підвищення загального рівня розвитку координаційних здібностей веслувальників. На другому етапі необхідно сприяти цілеспрямованому розвитку спеціальних координаційних здібностей (здатності до оцінки та регуляції динамічних і просторово-часових параметрів рухів; до утримання рівноваги; до відчуття ритму). Тут використовуються вправи на веслувальному тренажері, веслувальному містку. Третій етап підготовки реалізується безпосередньо на воді, тренажері та містку. Згідно з ідеєю В.П. Озерова (2002), усі вправи, які використовувалися у процесі підготовки веслувальників-початківців на етапі початкової підготовки, були розділені на дві групи: 1) вправи, що розвивають усі координаційні здібності; 2) вправи, що розвивають координацію рухів у структурі основної змагальної діяльності.
Переважна більшість опитаних нами тренерів вважають, що результат у веслуванні суттєво залежить від рівня розвитку координаційних здібностей. Значимість різних видів координаційних здібностей для досягнення високих результатів у веслуванні опитані тренери визначили так: 1) здатність узгоджувати рухи в руховій дії; 2) здатність оцінювати і регулювати динамічні та просторово-часові параметри рухів; 3) здатність до збереження рівноваги; 4) здатність довільно розслабляти м’язи; 5) здатність до відчуття ритму. Більшість тренерів вважають, що годин, які виділені навчальною програмою, недостатньо для успішного розвитку координаційних здібностей веслувальників.
Експериментальна програма розвитку координаційних здібностей веслувальників на етапі початкової підготовки містить: засоби розвитку координаційних здібностей загального та спеціального спрямування (вправи спеціального спрямування були розподілені на чотири блоки); методичні прийоми (методичні прийоми були розділені на дві групи: перша групаприйоми, які використовували для розвитку загальних координаційних здібностей веслувальників-початківців; друга група прийоми, які використовували під час вдосконалення координаційних здібностей спортсменів у структурі основних змагальних дій); педагогічні умови організації та проведення тренувальних занять.
Підготовка за програмою пріоритетного розвитку координаційних здібностей сприяє підвищенню рівня розвитку координаційних здібностей веслувальників-початківців, а шкали оцінок координаційних здібностей веслувальників, які ми розробили, дають змогу правильно визначити їхній розвиток. Так, в експериментальній групі перед виходом на воду найбільший приріст спостерігався в розвитку здатності до відчуття ритму і становив 19,83%. Також високі показники було виявлено у тестах на утримання стійкої пози (11,55%) та здатності до орієнтування у просторі (11,82%). У кінці експерименту ці показники становили 38,79%, 13,37% і 34,67%). Перед виходом на воду в контрольній групі найбільший приріст було виявлено у здатності узгоджувати рухи в руховій дії (4,95%), найменший у здатності до орієнтування в просторі (1,99%) (у кінці експерименту відповідно 5,58 та 3,39%). Тестування на утримання стійкої пози у човні перед виходом на воду виявило, що час утримання рівноваги у спортсменів, що тренувалися за програмою цілеспрямованого розвитку координаційних здібностей, утричі перевищував час утримання рівноваги у спортсменів, що займалися за програмою дитячо-юнацьких спортивних шкіл (9,58±0,58 та 3,89±0,13 с відповідно). Схожа ситуація виявлена і під час тестування початкового рівня розвитку відчуття ритму.
Проходження контрольних дистанцій 100 та 200 м показало, що спортсмени експериментальної групи дистанцію 100 м долають на 1,62 с швидше ніж спортсмени контрольної групи, а дистанцію 200 м на 2,09 с швидше. Такий показник свідчить, що спортсмени експериментальної групи краще і швидше засвоюють техніку веслування.
Результати експертної оцінки техніки веслування показали, що спортсмени, які займалися за нашою програмою, краще засвоїли техніку веслування, що виражалося у кількості помилок, яких припускалися діти. Так, першої групи помилок припускалися 86% дітей контрольної групи і лише 65% дітей експериментальної групи. Помилки другої групи було виявлено у 90% дітей контрольної групи та у 50% експериментальної групи. Помилки третьої групи було виявлено у 60% спортсменів експериментальної групи, що на 21% менше, ніж у контрольній групі. Помилки четвертої групи було виявлено у 40% дітей експериментальної групи, що на 32% менше ніж у дітей контрольної групи.
Про ефективність експериментальної програми розвитку координаційних здібностей та її вплив на засвоєння техніки веслування свідчить і кількість перекидань з човна, які ми фіксували на перших заняттях після виходу на воду. Так на першому занятті на воді у контрольній групі в середньому перекидалися 5 разів, а діти експериментальної групи на 3 рази менше. На другому занятті різниця в кількості перекидань між контрольною та експериментальною групами становила 2 рази. На третьому в експериментальній групі середня кількість перевертань зменшилася до одного а в контрольній групі до трьох. На наступних заняттях спостерігалася аналогічна картина. Починаючи з сьомого заняття діти експериментальної групи не перекидалися, діти контрольної групи переверталися ще протягом трьох занять.
Для розвитку координаційних здібностей веслувальників-початківців на етапі початкової підготовки необхідно забезпечити належні педагогічні умови а саме: різноманітність засобів та методичних прийомів їх реалізації у навчально-тренувальному процесі, що забезпечить належний руховий досвід веслувальників-початківців; оптимальну емоційність навчально-тренувальних занять; творчий підхід дітей до власного самовдосконалення; особистнісно-діяльнісний підхід.

Подальші дослідження даної проблеми можуть здійснюватися у таких напрямках: розробка рухових тестів і шкал для оцінки рівня розвитку координаційних здібностей веслувальників різної кваліфікації; визначення сенситивних періодів розвитку координаційних здібностей веслувальників.