ЛЮДИНА В СУСПІЛЬСТВІ: ВІДПОВІДНО ФІЛОСОФІЇ В. СТУСА

brief description

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України
Одеська національна академія харчових технологій

На правах рукопису

ТОДОРОВА СВІТЛАНА МИКОЛАЇВНА

УДК: 141.7:821.161.2 Стус

ЛЮДИНА В СУСПІЛЬСТВІ:
ВІДПОВІДНО ФІЛОСОФІЇ В. СТУСА

Спеціальність 09.00.03 – соціальна філософія
та філософія історії

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філософських наук

Науковий керівник –
Блохіна Лідія Леонідівна
кандидат філологічних наук,
доцент, завідувач кафедри
українознавства та лінгводидактики
Одеської національної академії
харчових технологій

Одеса – 2012

ЗМІСТ

ВСТУП …………………………………………………………………….….....3

РОЗДІЛ 1.ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ СОЦІАЛЬНО-
ФІЛОСОФСЬКОЇ КОНЦЕПЦІЇ В. СТУСА……………………….……..…....10
1.1. Культурно-історичні чинники становлення
філософських поглядів В. Cтуса.………………………..……................10
1.2. Теоретико-методологічні засади конструювання філософської
концепції В. Стуса....... ......…....................................................................33
РОЗДІЛ 2. ЕКЗИСТЕНЦІАЛЬНО-СИМВОЛІЧНІ ЗАСАДИ ВЗАЄМОДІЇ
ЛЮДИНИ І СУСПІЛЬСТВА У ФІЛОСОФІЇ В. СТУСА …….…………. ......56
2.1. Ідеї взаємодії людини і суспільства у філософії В. Стуса… …….56
2.2. Символічний вимір людини в суспільстві ……………………...…77
РОЗДІЛ 3. ЕСХАТОЛОГІЧНЕ І НАЦІОНАЛЬНЕ ПІДГРУНТЯ
СУСПІЛЬНОЇ РЕАЛІЗАЦІЇ ЛЮДИНИ В КОНЦЕПЦІЇ В. СТУСА……. .…99
3.1. Есхатологічно-релігійні аспекти існування людини в
cуспільстві…… ………………………………………………………..….99
3.2. Громадянські та національні цінності у дискурсі філософських
поглядів В . Стуса..................................... ……........................................134

ВИСНОВКИ ......................................................................................................166

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ...................................................175

ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Реалізація курсу розвитку України як демократичної держави вимагає духовного відродження нації, повернення до джерел національної мудрості, культурних і духовних традицій народу. В таких умовах конче необхідне осмислення вилучених у період тоталітаризму з творчого поля філософських праць митців вітчизняної культури.
Шлях до подолання духовної кризи, в якій зараз перебуває українське суспільство, полягає в самопізнанні нації через усвідомлення місця і ролі людини в суспільстві, її соціальній укоріненості та гуманістичній сутності. Все це спонукає до філософського осмислення людиною свого ставлення до дійсності, її світоглядної орієнтації, усвідомлення нею свого місця і ролі в суспільстві. Саме тому є актуальним звернення до проблем самоусвідомлення людини в суспільстві, пошуку свого істинного призначення. Ці питання споконвіку хвилювали всіх філософів, починаючи від Сократа і закінчуючи сучасною метаантропологією – вченням про граничні межі буття людини, його екзистенційні виміри.
В царині української філософської думки саме персоналізм та «філософія серця» зосереджені на осмисленні буттєвих питань людини в суспільстві. Вони були і є провідними теоретико-методологічними позиціями, що визначають українську філософську традицію. Вона має славетних і загальновідомих представників – Г. Сковороду, М. Гоголя, П. Куліша, І. Франка, П. Юркевича та інших. Відповідні мотиви простежуються й у творчості видатного українського мислителя і поета – Василя Стуса, філософська спадщина якого, на відміну від поетичного доробку, недостатньо висвітлена та осмислена у вітчизняній філософській думці.
До творчого надбання видатного українського поета-філософа, виявлення якого тривалий час залишалося поза межею радянської філософської рефлексії, нині звертаються багато дослідників: Ю. Бедрик, А. Бондаренко, Л. Волянська, М. Жулинський, М. Ільницький, М. Коцюбинська, М. Павлишин, Н. Поколенко, О. Рарицький, Д. Стус, Ю. Шевельов та ін. У роботах цих вчених переважно досліджуються літературознавчі та лінгвістичні аспекти, розкриваються екзистенціальні мотиви творчості В. Стуса. Значний внесок у вивчення проблем, пов’язаних із розкриттям деяких соціально-філософських позицій В. Стуса, його філософської символічності, метафізичного осмислення буття українського народу та релігійних поглядів зробили Г. Віват, Н. Плахотнік, Н. Поколенко, О. Рарицький, О. Росінська, Ж. Ящук. Однак, комплексне осмислення соціально-філософської проблеми людини в суспільстві у філософії В. Стуса ще не стало предметом спеціального філософського дослідження.
Аналіз його творчої спадщини крізь призму філософської точки зору дає можливість не тільки по-новому оцінити значимість ідей В. Стуса щодо положення людини в суспільстві, але й показати цілісність його метафізичної концепції. Крім того, виділення та вивчення філософської проблематики творів В. Стуса дає можливість осмислити їх на більш глибокому теоретичному рівні, відобразивши неповторну соціально-етичну своєрідність світосприйняття українського поета. Також вивчення філософської спадщини В. Стуса має значення не тільки в тому, що поглиблює знання змісту його філософських ідей, але дає змогу краще зрозуміти ті процеси та тенденції, які відбуваються в українському суспільстві, сприяє створенню більш адекватного наукового бачення характеру і напрямку суспільних змін, насамперед тих, які торкаються сфери взаємовідношень людини і суспільства.
Об`єктивність процесу дослідження робіт В. Стуса вимагає вивчення специфіки його філософського дискурсу, яка засвідчує потужний морально-етичний, гуманістичний потенціал, і звернена до аналізу актуальних екзистенційно-антропологічних проблем (сенсу існування, свободи і відповідальності, збереження цілісності «Я», уникнення деперсоналізації та нівелювання особи).
Наукове завдання полягає у філософському осмисленні поглядів В. Стуса щодо проблеми суспільного буття людини.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане відповідно до наукової тематики кафедри філософії Одеської національної академії харчових технологій з комплексної теми «Соціально-філософські, політико-правові та соціально-психологічні проблеми освоєння інноваційних технологій в управлінні та комунікаціях» (затверджена на засіданні ради з гуманітарної освіти й виховання ОНАХТ, протокол №1 від 05.09.2010 р.).
Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в розкритті сутності й особливостей суспільного буття людини у філософії В. Стуса.
Для досягнення цієї мети вирішуються такі взаємпов'язані завдання:
- з`ясувати культурно-історичні чинники становлення філософських поглядів В. Стуса;
- встановити головні підходи до аналізу поняття «взаємодії людини та суспільства» в структурі соціально-філософського знання;
- розкрити методологічні основи конструювання філософської концепції В. Стуса;
- дослідити символічні засади розкриття В. Стусом суспільного буття людини;
- проаналізувати есхатологічно-релігійні аспекти існування людини в суспільстві у концепції В. Стуса;
- розкрити національні цінності суспільного буття людини в концепції В. Стуса.
Об'єктом дослідження виступає феномен суспільного буття людини.
Предмет дослідження: людина в суспільстві у філософській концепції В. Стуса.
Методологічні основи та методи дисертаційного дослідження. Робота виконана з використанням загальнонаукових і спеціальних методів. Застосування системного підходу дало можливість розглянути суспільство як складну систему, внутрішнім структурним компонентом якої виступає місце та статус людини. Структурно-функціональний аналіз забезпечив розкриття ролі людини в суспільстві в динаміці їх взаємодії. Історико-ретроспективний та бібліографічний методи дозволили здійснити аналіз праць В. Стуса стосовно розкриття його філософських поглядів, екзистенціалістського світобачення, патріотичного світогляду, опозиції до суспільства тощо. Метод компаративістського аналізу був використаний для зіставлення деяких особливостей у розумінні феномену суспільного буття людини в історико-філософському ракурсі, зокрема проблеми людини в суспільстві у філософській концепції В. Стуса та представників екзистенціалістського напрямку. Соціокультурний метод до вивчення суспільства і людини дозволяє дослідити ціннісні характеристики суспільного буття людини, що визначаються певним культурним контекстом.
Джерелознавчою базою дослідження є твори В. Стуса, що вийшли друком в чотирьох томах та шести книгах у Львові в 1994-1999 рр., публікації митця в окремих збірках та журналах, спогади друзів, статті, присвячені філософській творчості поета.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше у вітчизняній соціально-філософській думці здійснено аналіз суспільного буття людини у філософській концепції Василя Стуса.
Вперше:
- виявлено, що ключове значення у філософській концепції В. Стуса в розкритті проблеми людини в суспільстві відіграє концепт “самособоюнаповнення”. Cамособоюнаповнення – соціально-філософська категорія, що визначає індивідуально-духовне освоєння навколишнього соціального світу, його локалізацію та іманентне урівноваження до площини духу людини, що призводить до її морального самовдосконалення, подолання відчуження та граничності буття в суспільстві;
- розкрито, що одним із самих типових станів особистості у філософії В. Стуса є самовизначення на межі екзистенціального вибору як подолання відчуження і подальшого життєствердження. В ньому людина зазнає принаймні три типи відчуження: відчуження від соціуму (суспільне), від самої себе (особистісно-духовне) і від національного логосу (національно-культурне).
Уточнено:
- знання про методологічні засади конструювання філософської концепції В. Стуса, які знайшли відображення в його інтерпретації категорій екзистенціалізму за допомогою художніх образів на матеріалі поетичних творів;
- інтерпретація поняття “символічний вимір суспільного положення людини”, яке визначається не тільки як спосіб соціального визначення функціонального положення людини в соціальній ієрархії суспільства, але й як етичний образ високих дум, прагнень і надій особистості. Традиційні народнопоетичні символи В. Стус використовує у створенні цілісних образів суспільства, духовного світу індивіда, відчуження людини від суспільства, взаємодії людини і суспільства;
Отримало подальший розвиток:
- уявлення про екзистенціальне тлумачення суспільного буття людини, що виявилося у корінному дуалістичному роз'єднанні людини та соціального світу: суспільство і людське “Я” сприймаються як дві автономії, самостійні, незалежні одна від одної сутності. Екзистенціальність філософської концепції В. Стуса полягає в тому, що проблема особистісного вибору призводить до подолання людиною граничної ситуації, де здійснюється суб'єктивне зняття її відчуження від суспільства. Здійснюваний людиною в суспільстві вибір реалізується в три етапи: усвідомлення абсурду, дистанціювання від абсурдного соціального світу та створення самособоюнаповнюваного особистісно-значимого світу;
- цілісне представлення філософських поглядів Василя Стуса як систему взаємопов'язаних наукових концептів, таких як “взаємовідносини людини та суспільства”, “відчуження людини від суспільства”, “суспільна реалізація особистості”, “символічний вимір суспільного положення людини”, “національні цінності суспільного буття людини”, “патріотична свідомість особистості”, що розкривають його соціально-філософську концепцію соціального буття людини;
- соціально-філософське дослідження проблем національності, етнічності, релігійності, соборності в контексті філософської концепції Василя Стуса, де вказані проблеми інтерпретуються як фундаментальні та інтегральні фактори процесів соціального розвитку суспільства та суспільної реалізації людини;
Практичне значення одержаних результатів дисертаційної роботи полягає в розширенні уявлень сутності й особливостей соціального буття людини у філософії В. Стуса. Головні положення і результати роботи дають більш глибоке розуміння місця та ролі людини в суспільній структурі, що, в свою чергу, може сприяти вирішенню на практиці завдань підвищення моральної суспільної свідомості та гуманізації міжлюдських взаємовідносин, забезпечує можливість глибше й повніше осмислити сучасні соціокультурні процеси, які відбуваються в Україні. Результати дисертації були використані в практиці викладання учбових курсів «Соціальна філософія», «Історія української філософії», «Етика», «Аксіологія», а також будуть актуальними при написанні учбових посібників і навчально-методичних програм для підготовки філософів та фахівців суміжних спеціальностей. Висновки та практичні результати дисертації можуть бути використані для подальшої розробки соціально-філософської концепції людини в суспільстві.
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною роботою. Висновки й положення наукової новизни одержані автором самостійно.
Апробація результатів дослідження. Результати дисертаційного дослідження були представлені на Міжнародних науково-практичних конференціях: «Традиція та інновація в науці та освіті» (Одеса, 2-3 жовтня, 2008 р.), «Розвиток наукових досліджень 2008» (Полтава, листопад, 2008 р.). Положення і висновки дисертації обговорювалися на науково-теоретичних семінарах кафедри соціології, філософії та права Одеської національної академії харчових технологій і кафедри філософії та соціології Державного закладу «Південноукраїнський національний педагогічний університет імені К. Д. Ушинського».
Публікації. Положення дисертаційного дослідження викладені у 8-и наукових публікаціях, 4 з яких – фахові видання з філософії (1 у співавторстві), 2 статті в інших наукових збірниках, решта – тези та матеріали доповідей конференцій. У спільних публікаціях внесок співавторів рівновеликий.
Структура дисертаційної роботи визначена поставленими метою й завданнями дослідження. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, що містять шість підрозділів, висновків, списку використаної літератури, який містить 177 найменувань. Основна частина роботи викладена на 174 сторінках.

bibliography

ВИСНОВКИ

У період становлення української державності, формування української політичної нації, визначення місця і ролі України в загальноцивілізаційних процесах надзвичайно актуальне значення має дослідження становища людини в суспільстві, яке визначає загальний моральний рівень індивідуальної і суспільної свідомості.
Історико-філософський аналіз сучасних підходів до дослідження екзистенційних аспектів людини в суспільстві показав, що найбільш у повній мірі соціальний екзистенціалізм репрезентований С. К`єркегором, Б. Паскалем, Ф. Ніцше, Ф. Достоєвським, Л. Шестовим, М. Бердяєвим, М. Шелером, К. Ясперсом, М. Хайдеггером, М. Бубером, Ж.-П. Сартром, які наряду з традиційними екзистенціальними категоріями свободи та відповідальності, велике значення в соціальному бутті надавали екзистенціалу людського спілкування. Можна зазначити, що при подальшому аналізі філософії ХХ ст. соціальний екзистенціалізм може розглядатися як самостійна повноцінна метафізична течія, що дозволяє методологічно проводити більш повніший компаративний аналіз різноманітних філософських систем метафізики.
Зосередженість В. Стуса на долі людини в суспільстві характеризує його як екзистенціально-персоналістського філософа. Розкрито, що філософська концепція сформувалась в українського поета незалежно від розвитку та впливу загальноєвропейського екзистенціалізму, як результат життєвого вибору власного шляху, особистого духовного досвіду, саморефлексії. Саме вони виступили засадничими передумовами та підставами для становлення та розвитку самобутнього екзистенційно-особистісного типу філософування В. Стуса. Дослідження соціально-філософської концепції мислителя свідчить про те, що поет майже не розвиває погляди своїх попередників і сучасників екзистенціалістської течії, а створює власну оригінальну соціально-філософську теорію, по-своєму намагається розв’язати проблему здійснюваного людиною життєвого вибору, екзистенційного пошуку нею сенсу свого буття у соціумі.
Поетичні ідеї та мотиви В. Стуса глибоко пронизані соціально-філософським змістом, що, швидше за все, обумовлено екзистенціальним сприйняттям автора. У багатьох аспектах людина в суспільстві за допомогою «самособоюнаповнення» репрезентує духовний світ свого творця, і тому можна сказати, що екзистенціальний світогляд детермінував філософсько-поетичну творчість поета. Це дозволяє стверджувати про повноцінний метафізичний потенціал творів В. Стуса, самодостатності його як оригінального філософа.
Властива В. Стусу моральна досконалість, глибинна повнота та рефлексивність мислення, внутрішня суверенність накладає своєрідний відбиток на філософське осмислення ним подій і явищ суспільної дійсності. Духовна домінанта та патріотична спрямованість як ключові ознаки життєво-творчої цілісності автора виступають мірилом наявного соціального устрою, рівня існуючих в ньому гуманістичних відносин. Також слід зауважити, що творче надбання В. Стуса за екзистенціальною сутністю, образно-символістською формою, гуманістичним пафосом і яскравою соціальною направленістю й устремлінням, виводить його філософію на рівень розвиненого світового екзистенціалізму.
Маючи чіткі орієнтири у вітчизняній, світовій літературах і філософії, український поет і мислитель керується власним усвідомленим вибором, суб’єктивною творчою волею. В. Стус моделює своєрідну самобутню екзистенціальну концепцію буття людини в дегуманізованому світі не як привід для розпачу, а як дарований людині шанс віднайти свою істинно автентичну сутність, усвідомивши й переборовши абсурд соціального існування. Висхідним пунктом цієї концепції стає поняття екзистенції індивіда, який існує в умовах «закинутості» поза власним бажанням у несприятливий світ, суспільство зокрема, під постійною загрозою зникнення, впадіння у небуття, у ніщо. Виклик цієї небезпеки як індивідуально-внутрішній «межовій ситуації» підштовхує людину до духовної боротьби та самовираження її «самості», неповторності, внутрішнього «Я» і дає початок довгому процесу суспільного звільнення її особистості.
Людина протягом свого життя обирає саму себе, стає самою собою, тобто тим, ким вона не може не стати. Інакше людина втрачає себе, свій шлях, свою сутність і сенс свого існування. В. Стус постулює триступеневий акт вибору, здійснюваного людиною в суспільстві: усвідомлення абсурду, дистанціювання від абсурдного соціального світу та створення індивідуального «самособоюнаповнюваного» особистісно-значимого світу.
Здійснюючи свій вибір, людина намагається віднайти сенс і «ґрунт» екзистенційного існування, що неминуче призводить до особистісної самотності. Тоді вона починає сприймати страждання як спосіб вивільнення своїх внутрішніх глибинних потенцій, катарсисний шлях до самовдосконалення та самореалізації. Ставши на шлях світоглядного вибору, людина переживає почуття провини, закладене у структуру вибору, покладаючи тим самим на себе всю відповідальність за здійснене.
Дуалізм, за В. Стусом, є однією із суттєвих ознак соціального буття в його впливі на людину. Загалом, соціальний світ по відношенню до людини, на думку митця, може виступати:
а) ворожою гнітючою волюнтаристичною даністю;
б) далекою об’єктивною реальністю, у якій людина змушена самовідчужуватися;
в) абсурдним, безглуздим сущим, непідвласним ніяким раціональним законам;
г) милостивим, що очищає, приносить щастя й задоволення логосом.
Бінаризм особистість-суспільство та самотність людини в соціальному середовищі у всій повноті актуалізують проблеми людської волі й свідомого вибору особистості свого життєвого шляху, її право залишатися собою. Екзистенціальне граничне самовизначення є одним із органічних і невід’ємних атрибутів індивідуального існування, повсякденність якого яскраво засвідчує логос абсурдності людського життя у суспільстві.
Самовизначення на порозі екзистенціального вільного вибору як подолання відчуження та граничній межі життєствердження – один із самих типових станів особистості в соціальній філософії В. Стуса, яка здебільше перебуває у ворожому й чуждому суспільстві («життєсмерть»). Локалізація соціального світу, його іманентне урівноваження до площини духу людини та «самособоюнаповнення» дозволяє людині існувати на лінії водорозділу між людським «Я» і суспільством («Вони») та зняти суспільне відчуження й самотність пошуком себе у суспільній системі і в свому соціальному оточенні.
Мотив суспільного відчуження, притаманний загалом соціальній метафізиці, у В. Стуса набуває власного звучання, ускладнюючись елементом самоочужіння. Будучи соціально відчужене, людське буття втрачає екзистенціальну насиченість, набуваючи означеності розтягнутості в часі. Відчуження людини може досягти граничного проявлення, коли вона втрачає будь-яку прив’язаність до національного культурного хронотопу. Таким чином, за В. Стусом, українська людина зазнає щонайменше трьох типів відчуження: відчуження від соціуму (суспільне), від самої себе (особистісно-духовне) та від національного логосу (національно-культурне).
У соціальній філософії В. Стуса, яка не передбачає лінійного екзистенційного існування особистості, категорії соціального часу й простору є визначальними у створенні цілісної картини світу і суспільства. Нечіткість часових і просторових характеристик надає розмитості самій ідеї незаперечного існування людини поза світоглядним вибором, а чітка локалізація себе в просторі й часі затверджує остаточне самоусвідомлення особистісного «буття-у-світі».
Бінарні опозиції простежуються у метафізичній дефініції простору і його поділу на «свій» / «чужий». У В. Стуса «свій» простір – це рідний дім і, ширше, рідна Батьківщина; «чужий» – простір індивідуального відчуження, духовного знищення, занепаду. Водночас, як доводить філософ, для української ментальності характерне не пристосусовання до чужого світу, а екзистенційне заглиблення у власні джерела, повернення до архетипних національно-культурних коренів.
Пам’ять у соціальній філософії В. Стуса стає важливою універсальною етико-філософською категорією, що дозволяє поєднати розбіжні часопросторові координати. Крім звичайного пригадування, пам’ять виступає невід’ємною часткою Вічності, дозволяючи подолати часопросторову примордиальність. Часопростір у філософії поета представлений специфічним злиттям образів «Вчора» і «Сьогодні». Зазначимо, що В. Стус почав говорити про особистісний час кожної людини тоді, коли радянська ідеологія активно підпорядковувала особисте «я» колективному «ми».
Філософ доводить, що кожна людина в суспільстві вибудовує власний часопростір буттєвого існування, ототожнює себе із певним часом, добою, з одного боку, та вічністю, космічним часом, з іншого, самоідентифікується у суспільному світі й автентично-рефлексивно ідентифікує соціум по-своєму. Діалектика екзистенціального буття для людини в суспільстві формує часову структуру у вигляді спіралі, здатної самозгортатися. У процесі розгортання час стає вічністю, набуваючи релігійного значення, згортання ж зводить його до меж повсякденного людського побуту. Вічність, що перебуває в опозиції до небуття, смерті, «безодні», виступає у мислителя позитивним початком.
Категорія вічності, духовно наблизитися до якої прагне особистість, за В. Стусом, є критерієм істини, єдино можливим мірилом сутності буття й існування часу та найбільш відповідним виміром для самоокреслення особистості в соціальному світі у часовому просторі. Діалектичний антипод вічності – мить також може актуалізуватися як важливий для особистості момент рефлексивного самозаглиблення і соціальної самоідентифікації.
Пов’язана з божественною благодаттю, жертовністю, соборністю й прощенням, вічність дає людині підстави вірити, що її спроби піднятися над побутом, що затягує, і абсурдністю соціальної повсякденності не є пустими, даремними і нездійсненими, тоді як тимчасове (пов’язане з часом, а не з вічністю) суспільне життя з його рамками обмежує індивіда, втискаючи його в занадто вузький для нього мікросоціальний простір. Часова спіраль має ознаки осьового часу, коли людина у рамках соціальної системи постійно актуалізує для себе момент проходження певної межі, «самособоюнаповнення», за якою змінюється її сутність, і вона долає рамки своєї соціальної несвободи та відтак починає існувати немов би в іншому вимірі.
У своїй творчості В. Стус намагався якнайповніше виразити внутрішній духовний світ людини у його діалектичному саморухові. Згідно з філософом, творчу енергію особистості дає вічне зіткнення свободи і обов’язку, а її вільний і творчий духовний саморозвиток проходить чотири послідовних сфери.
Перша сфера – початковий емпірично-матеріальний рівень особистісного самоусвідомлення. Друга сфера визначається екзистенціальною діалектикою людського духа між двома буттєвими субстанціями – неба, як начала високих прагнень і устремлінь, та землі, як грубої емпіричної матерії. Третя сфера охоплює небесний рівень духовного саморозвитку при досягненні людиною найбільших творчих висот. На четвертій сфері дух людини утверджується в середині свого самісного «Я» та набуває риси трансцендентності. У всіх цих рівнях діалектики особистісного духу є спільна крапка перетину – доля. Причому доля не антична, не сліпий рок, а доля як промисел про людину, як усвідомлення свого шляху і знаходження себе.
Самоусвідомлення і самовизначення людини в суспільстві, її існування у здебільш ворожому соціальному світі мислитель осмислює за допомогою символічної сутності вживаних ліричних форм та образів. Найпоширенішими числовими образами-символами у соціальній філософії В. Стуса є одиниця, двійка, трійка, четвірка та сто.
Символ числа «один» позначає одиничне буття індивіда у протистоянні множинності навколишньому суспільному світу та водночас усвідомлення своєї екзистенційної духовної самотності. Протилежністю одиниці виступає символ ста, який у Стусовій концепції є головним мірилом зовнішнього (соціокультурного) і внутрішнього (особистісно-духовного) світу. Його концепт неоднозначний, він має і позитивний, і негативний сенс. У негативному сенсі «сто» виражає ситуацію постійного й неминучого вибору та випробовування духу людини, втілення фатуму, стає своєрідним знаком граничності, надмірності почуттів і страждання на межі. У позитивному значенні «сто» може розумітися як багатоваріантність можливого вибору між ста можливостями, індивідуальне здійснення самовизначення і самореалізації в соціумі.
Символ «двійки» відображає діалектичний духовний розвиток людини та дуалістичне роздвоєння людини та соціуму, наявність себе та інших, складну й суперечливу сутність індивіда в його ставленні до проблеми вибору свого місця і ролі в суспільстві. Трійка увиразнює дуалістичне, за В. Стусом, «міжперебування» людини, коли вона перебуває у «третій точці» між двома наявними можливостями на шляху самоусвідомлення чи соціального самовизначення. Символ «четвірки» є ознакою сталості та непорушності, а квадрата (подвійна символіка двійки) – соціально-замкненого нерухомого простору, позбавлення особистісної волі та свободи, дисгармонійного суспільного існування без шляху й руху, а також страждання, насильства, непохитності тощо.
Першовитоки та глибинні властивості й особливості людської індивідуальності мислитель показує за допомогою телуричних образів природи, матері, вогню й неба. Природа в Стусовому розумінні – досвідчений наставник, наділений магічною силою мудрості, що дарує людині вічні духовні цінності. Природа – це першооснова буття, джерело, в якому зароджується життя. Небо виступає етичним символом високих дум, прагнень і надій особистості. Це образ добра, надії, справедливості, правди та джерела божественної благодаті. Вогонь є символом вічності життя та самопізнання нації (наприклад, за допомогою символу свічі В. Стус порівнює рідну Україну, яка згоріла від вогню нещасть її синів), а також особистісного пізнання, випробувань, очищення. Разом з тим, він може виступати й у негативному аспекті, як позначення руйнації, нещасть, божої кари за гріхи. Образ матері як берегині людського роду філософ пов'язує з вічністю та властивістю незмінно залишатися собою в будь-яких життєвих ситуаціях.
Постійне відчуття смерті робило Стусову філософію вкрай сконцентрованою на найважливіших першопричинах індивідуального буття і надавало їй есхатологічного звучання. Смерть перериває буття й свідомо сприймається особистістю як те, що неминуче буде. Для неї вже перейдена межа від абстрактного концептуального значення до реальної події, від сущого до буття.
Есхатологічне визначення життя й смерті у роботах В. Стуса виразно моралізується, наповнюються глибоким соціально-філософським значенням. Автентично-особистісний мотив смерті трактується філософом, насамперед, як моральне очищення і духовне відродження, та є символом не фізичного знищення людини, а її духовного переродження, катарсису. У своїй моральній силі людина переборює духовну смерть і стає вільною, а, отже, живою.
Слід зазначити, що зміст та характер соціально-філософських поглядів мислителя стосовно суспільного буття людини багато в чому також визначається ідеалістичними релігійними мотивами, які виразно звучать у його філософії. Особливо важливими для В. Стуса були пошуки Бога, які відбуваються у межах екзистенційного вибору людини та особистісного самопізнання.
Релігійні аспекти світогляду В. Стуса можна визначити не лише християнством. Поряд з ним співіснують буддизм, язичництво та містицизм. Але, безсумнівно, філософ мислить у руслі релігійного екзистенціалізму, який виходить із креаціоністської ідеї творення людини Богом. Бог існує як безпосередня даність, як всесвітній розум. У метафізиці В. Стуса він є мірилом вічного в людині й вищою духовною цінністю, її внутрішньою моральною суттю.
Щодо відношення людини до Бога, то видатний український філософ вважає, що благодать Божа повинна бути всередині людини, в її серці, в її дусі, і як наслідок – у її вчинках. Завдяки Божій підтримці особистість перетворює світ у собі, самособоюнаповнюючись і вдосконалюючись. Жити в злагоді з самим собою, в гармонії з своєю душею – ось по-справжньому щастя й сенс життя особистості.
Стосовно розгляду зовнішніх соціокультурних аспектів буття особистості в суспільстві, треба відзначити, що біографія і творчість В. Стуса ніби фокусують ті проблеми життя в «окупованій країні», які визначили напрямок розвитку екзистенціалістської тематики в європейській та вітчизняній філософії. Чужий радянському способу життя, поет-філософ постає як своєрідний «внутрішній емігрант». Крізь призму його творів проходить різкий вектор теми двобою людини та радянської системи, зокрема постсталінського режиму.
Розгорнувши як суто екзистенціалістський феномен становлення світогляду людини, В. Стус бачить процес формування особистості у виразно діалектичному індивідуально-національному дусі: автентичність особистісна для нього дорівнює автентичності національній, причому остання має бути здобута в боротьбі з дегуманізованим чужорідним (перш за все з соціально-етнічної точки зору) елементом, котрий прагне нав’язати свій неправильний спосіб існування і тим перетворює світ на хаос. У прагненні особистості в тоталітарному суспільстві повернутися до автентичних коренів, самозаглибитися, полягає вольове прагнення духовно «відродитися» до соціального світу та протистояти нищівній денаціоналізації і знеособленню.
Єдиним способом для виживання людини в таких несприятливих обставинах, для перемоги в боротьбі з «чужим», є, на переконання В. Стуса, збереження національної пам’яті українців і закладеного в ній архетипного уявлення про внутрішній зміст етапів національного поневолення. Саме образ історичної епохи національного буття, особливо – козаччини, обіцяє надію на майбутнє етнічне воскресіння. Наряду із збереженням історичної пам’яті нації, необхідно, на думку В. Стуса, залучати до формування патріотичної свідомості широкі верстви населення, підіймати рівень самосвідомості всієї української нації, консолідувати суспільство. Мислитель висловлює щиру надію на культурно-духовне й свідомо-громадянське відродження України.
Вивчення соціально-філософської спадщини В. Стуса, яка була створена на осмисленні трагічної долі українського народу, дозволяє не тільки поглиблювати знання змісту його філософських ідей, але і дає змогу краще зрозуміти ті процеси та тенденції, що відбуваються в сучасному українському суспільстві, сприяє виробленню адекватного теоретичного і практичного бачення характеру і напрямку соціальних змін, насамперед тих, що розкривають динаміку взаємовідносин між людиною і суспільством, відкриває нові перспективи гуманізації соціального буття.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Августин А. Исповедь / Аврелий Августин ; [пер. М. Е. Сергеенко]. – М.: Ренессанс, 1991. – 496 с. – (Серия «Памятники религиозно-философской мысли. Западная патристика»).
2. Августин А. О бессмертии души / Аврелий Августин ; [ред. и пер. О. Адаскина, Н. Куликова]. – М.: АСТ, 2004. – 511 с.
3. Андрєєва Т. О. Від феномена людини до феномена людства / Т. О. Андрєєва. – Донецьк : ДонНУ, 2002. – 237 с.
4. Андрущенко В. Сучасна соціальна філософія : [курс лекцій] / В. Андрущенко, М. Михальченко. – К. : Ґенеза, 1996. – 368 с.
5. Андрущенко В. Соціальна філософія. Історія, теорія, методологія : [навч. посіб.] / В. Андрущенко. – К. : Ґенеза, 2006. – 656с.
6. Антология мировой философии : сборник философских текстов / [сост. М. А. Парнюк, В. И. Даниленко]. – Киев : УМК ВО, 1991. – Т.1. – Ч.2. – С.91-108.
7. Арутюнова Н. Д. Образ (опыт концептуального анализа) / Н. Д. Арутюнова. – М. : Наука, 1988. – С.112 - 135. – (Логический анализ языка : Референция и проблемы текстообразования).
8. Бедрик Ю. Василь Стус: проблема сприймання / Ю. Бедрик. – К. : ПБК «Фотовідеосервіс», 1993. – 80 с. – (Бібліотека українця).
9. Бергсон А. Творческая эволюция. Материя и память. – Минск: Харвест, 1999. – 1408 с.
10. Бердяев Н. А. Дух и реальность / Николай Бердяев ; [вступ. ст. и сост. В. Н. Калюжный].– М. : АСТ; Харьков : Фолио, 2006. – 679, [9] с. – (Philosophy).
11. Бердяев Н. А. Самопознание (опыт философской автобиографии) / Николай Бердяев. – М. : Международные отношения, 1990. – 336 с.
12. Бердяев Н. Судьба России: Опыты по психологи войны и национальности. / Николай Бердяев. – М.: Советский писатель, 1990. – 346 с.
13. Бондаренко Ю. Національна парадигма українського екзистенціалізму / Ю. Бондаренко // Слово і час. – 2003. – №6. – С.64-69.
14. Бонхёффер Д. Сопротивление и покорность / Д. Бонхёффер ; [пер. с нем. А. Б. Григорьев]. – М. : Прогресс, 1994. – 265 с.
15. Бордіяр Ж. Символічний обмін і смерть / Ж. Бордіяр ; [пер. з фр. Л. Кононович]. – Львів: Кальварія, 2004. – 376 с.
16. Бубер М. Два образа веры / М. Бубер ; [пер. с нем. под ред. П. С. Гуревич, С. Я. Левит, С. В. Лезова]. – М. : Издательство «Республика», 1995. – 592 с.
17. Булгаков С. Н. История экономических и социальных учений / С. Н. Булгаков. – М. : Астрель, 2007. – 988 с.
18. Булгаков С. Н. Тихие думы / С. Н. Булгаков. – М. : Республика, 1996. – 509 с.
19. Бурлака Г. Стусівські читання / Г. Бурлака // Слово і час. – 1998. – №8. – С.64 - 65.
20. Василь Стус: в житті, творчості, спогадах та оцінках сучасників / [упор. О. Зінкевич, М. Француженко; ред. О. Зінкевич, М. Француженко]. – Балтимор : Торонто : «Смолоскип», 1987. – 615 с.
21. Василь Стус в контексті європейської літератури : матеріали ІІ Всеукраїнської наукової конференції, присвяченої пам’яті письменника, літературознавця, мислителя і громадянина, 20-21 вер. 2001 р., Донецьк. / відп. ред. С. В. Мишанич. – Донецьк : вид-во ДонНУ, 2001. – 301 с.
22. Василя Стуса «перевиховують» / [ред. Юрій Шевельов, заст. ред. Марта Скорупська] // Сучасність (Література, мистецтво, суспільне життя). – 1979. Частина 2 (218). – С. 112-115.
23. Василь Стус – поет і людина : спогади, статті, листи, поезії / [упоряд. О. Ю. Орач (Комар)]. – К. : 1993. – 399 с. – (Укр. письменник).
24. Вебер М. Избранные произведения / М. Вебер ; [пер с нем., сост., общ. ред. и послесл. Ю. Н. Давыдов; предисл. П. П. Гайденко]. – М. : Прогресс, 1990. – 808 с. – (Социологическая мысль Запада).
25. Веденеев В. А. Духовные факторы и компоненты украинского процесса культурогенеза / В. А. Веденеев // Наука. Релігія. Суспільство. – 2007.– №1. – С.61-66.
26. Віват Г. І. Художні особливості та провідні мотиви поетичної творчості Василя Стуса : монографія / Ганна Іванівна Віват. – Одеса : «Студія «Негоціант», 2003. – 176 с.
27. Виміри людського буття // Збірник наукових праць. – К. : ІФ НАНУ, 2009. – 440 с.
28. Виндельбанд В. Избранное: Дух и история / В. Виндельбанд ; [пер. с нем. П. С. Гуревич]. – М. : Юрист, 1995. – 687 с.
29. Всемирная энциклопедия : философия / [ред. А. А. Грицанова]. – М. : ACT, 2001. – 1312 с.
30. Гегель Г. В. Работы разных лет : в 2 т. / Г. В. Гегель ; [ред. А. В. Гулыга]. – М. : Мысль, 1971.
Т. 1. – 1971. – 668 с.
31. Гегель Г. В. Работы разных лет : в 2 т. / Г. В. Гегель ; [ред. А. В. Гулыга]. – М. : Мысль, 1971.
Т. 2. – 1971. – 630 с.
32. Гегель Г. В. Феноменология духа / Г. В. Гегель. – СПб. : Наука, 1992. – 410 с.
33. Гоббс Т. Избранные произведения : в 2 т. / Т. Гоббс ; [ред. В. В. Соколов]. – М. : Мысль, 1989.
Т. 1. - 1989. – 622 с.
34. Горак А. И. Справедливость в контексте социума / А. И. Горак // Философские науки. – 1991. – № 12. – С.88-93.
35. Горський В. Україна в історико-філософському вимірі / В. Горський // Філософська і соціологічна думка. – 1993. – №3. – С.10-31.
36. Грані людського буття: позитивні та негативні виміри антропокультурного : монографія / [Є. І. Андрос, Г. І. Шалашенко, В. П. Загороднюк та ін.]. – Київ: Наукова думка, 2010. – 349 с.
37. Грушин Б. А. Возможность и перспективы свободы (10 полемических вопросов и ответов) / Б. А. Грушин // Вопросы философии. – 1986. – № 5. – С.3-18.
38. Гуєв В. Ув’язнена філософія: діамат та істмат як червоний позитивізм та червоний екзистенціалізм / В. Гуєв // Філософська думка. – 2009. - №3. – С.16-20.
39. Гундорова Т. Феномен Стусового «жертвослова» / Т. Гундорова // Стус як текст / Т. Гундорова ; [під ред. М. Павлишина]. – Мельбурн: унів. ім. Монаша, відділ славістики, 1992. – С.2-29.
40. Гуссерль Э. Кризис европейского человечества и философия : антология / Э. Гуссерль. – М. : Юрист, 1995. – С.297-330. - (Культурология. ХХ век).
41. Дмитриева М. С. Синергетика в науке и наука языком синергетики / М. С. Дмитриева. – Одесса : Астропринт, 2005. – 184 с. – (Сборник статей).
42. Єрмоленко А. М. Комунікативна практична філософія : підруч. / Анатолій Михайлович Єрмоленко. – К. : Либра, 1999. – 488 с.
43. Жулинський М. Г. Із забуття – в безсмертя (Сторінки призабутої спадщини) / М. Г. Жулинський. – К. : Дніпро, 1990. – С.417-431.
44. Іванишин П. Національно-екзистенційна методологія / П. Іванишин // Слово і час. – 2007. – №4. – С.33-45.
45. Ільницький М. Палімпсести Василя Стуса / М. Ільницький // Вітчизна. – 1990. – №3. – С.14-16.
46. Історія філософії на Україні: у 3 т. / [ред. Шинкарук В. І.] – К. : Наукова думка, 1987.
Т.1: Філософія доби феодалізму. – 1987. - 400 с.
47. История философии: энциклопедия / [сост. и ред. Грицанов А. А.]. – Мн. : Интерпрессервис : Книжный дом, 2002. – 1376 с.
48. Йолон П. Павло Копнін та українська філософська думка / П. Йолон // Філософська думка. – 2009. - №3. – С.53-70.
49. Кавалеров А. А. Цінність у соціокультурній трансформації : монографія / А. А. Кавалеров. – Одеса : Астропринт, 2001. – 224 с.
50. Кавалеров А. І. Соціальна адаптація: феномен і прояви : монографія / А. І. Кавалеров, А. М. Бондаренко. – Одеса : Астропринт, 2005. – 112 с.
51. Кавалеров А. І. Молодіжне середовище в його девіантному вимірі : монографія / А. І. Кавалеров, В. О. Довгополюк, А. А. Кавалеров. – Одеса : Астропринт, 2005. – 128 с.
52. Кавалеров А. І. Наукова інтелігенція: її роль та проблеми : монографія / А. І. Кавалеров, І. А. Кадієвська. – Одеса : Астропринт, 2007. – 152 с.
53. Каган М. С. Философия культуры / М. С. Каган. – СПб. : Петрополис, 1996. – 416 с.
54. Камю А. Бунтующий человек / А. Камю ; [пер. с франц. Ю. М. Денисова, Ю. Н. Стефанова]. – М. : Политиздат, 1990. – 415 с. – (Серия «Мыслители ХХ века»).
55. Камю А. Миф о Сизифе: эссе об абсурде / А. Камю ; [пер. А. Руткевич]. – М. : Политиздат, 1989. – С. 222-318. – (Сумерки богов).
56. Кант И. Трактаты и письма / И. Кант ; [пер. с нем. Н. М. Соколова]. – М. : Наука, 1980. – 709 с. – (Памятники философской мысли).
57. Кассирер Э. Что такое человек? / Э. Кассирер ; [сост. и пер. П. С. Гуревич, общ. ред. Ю. Н. Попов]. – М. : Прогресс, 1988. – С. 3-30. – (Проблема человека в западной философии).
58. Кірєєва Т. У. Соціальна і культурна динаміка особистості / Т. У. Кірєєва // Наука. Релігія. Суспільство. – 2007.– № 1. – С.107-117.
59. Кисельов М. Метафізичний вимір самоідентифікації українського етносу / М. Кисельов // Філософська думка. – 2009. - №4. – С.146-148.
60. Кислюк К. В. Історіософія в українській культурі: від концепту до концепції [текст] / К. В. Кислюк. – Х. : ХДАК, 2008. – 288 с.
61. Кононенко Т. Народно-звичаєві обрії філософії Г. Сковороди. Філософія України. Вступ до методології українознавства : монографія / Тарас Кононенко. – К. : НДІУ, 2008. – 174 с.
62. Конфуций. Уроки мудрости: [сочинения] / Конфуций ; [пер с древнекитайского М. А. Блюменкранц]. – М. : Фолио, 2006. – 958 с.
63. Коцюбинська М. Х. Василь Стус у своїх листах / Михайлина Коцюбинська // Вітчизна. – 1995. - №7-8. – С. 103-112.
64. Коцюбинська М. X. «Двоє слів» про поета / Михайлина Коцюбинська // Літературна Україна – 1998. – №2. – С.2-9.
65. Коцюбинська М. Х. На цвинтарі розстріляних ілюзій: В. Стус / Михайлина Коцюбинська // Слово і час. – 1990. – №6. – С.21-32.
66. Коцюбинська М. Х. Кілька думок про феномен Василя Стуса / Михайлина Коцюбинська // Філософська і соціологічна думка. – 1990. – №2. – С.100-102.
67. Кримський С. Б. Про софійність, правду, смисли людського буття / С. Б. Кримський. – Київ : ІФ НАНУ, 2010. – 464 с. – (Збірник науково-публіцистичних і філософських статей).
68. Кьеркегор С. Понятие страха / С. Кьеркегор // Страх и трепет. – М.: Республика, 1993. – 383 с.
69. Лисий І. Менталітет і духовна культура українців / І. Лисий // Філософська і соціологічна думка. – 1995. – №11-12. – С.37-59.
70. Лосский Н. О. Условия абсолютного добра / Н. О. Лосский. – М. : Политиздат, 1991. – 367 с. – (Библиотека этической мысли).
71. Луговська О. В. Громадянське суспільство: фундаментальні цінності / О. В. Луговська // Мультиверсум. Філософський альманах. – 2007. – № 62. – С.17-21.
72. Малахов В. Людина в боротьбі за буття / В. Малахов // Філософська думка. – 2010. - №2. – С.157-161.
73. Марсель Г. К трагической мудрости и за её пределы / Г. Марсель ; [пер. с франц. В. Бибихина]. - М. : Прогресс, 1988. – С.404-419. – (Проблема человека в западной философии).
74. Марчук Є. Україна: нова парадигма поступу : аналіт. дослідж. / Є. Марчук. – К. : Аваллон, 2001. – 216 с.
75. Мельник Я. «В мені уже народжується Бог» / Я. Мельник // Вітчизна. – 1990. – № 10. – С.157-161.
76. Мінаков М. Невловима впливовість тоталітаризму: радянська філософія і сучасний інтелектуальний ландшафт / М. Мінаков // Україна Модерна. – 2009. – №3. – С.207-277.
77. Мир философии : Книга для чтения : В 2 ч. / [сост. Гуревич П. С., Столяров В. И.]. – М. : Политиздат, 1991.
Ч. 1 : Исходные философские проблемы, понятия и принципы – 1991. – 672 с.
78. Мир философии : Книга для чтения : В 2 ч. / [сост. Гуревич П. С., Столяров В. И.]. – М. : Политиздат, 1991.
Ч. 2 : Человек. Общество. Культура – 1991. - 624 с.
79. Михальченко М. Україна ХХІ століття: і знову пошук шляхів розвитку / М. Михальченко // Віче. – 2001. – №1. – С.3-15.
80. Мишанич С. В. В обороні національної культури : матеріали вузівської конференції професорсько-викладацького складу за підсумками науково-дослідної роботи [філологічні науки], (Донецьк, квітень 1997). – Донецьк, 1997. – С.46 – 50.
81. Мойсеїв І. К. Храм української культури : [Книга] / Ігор Мойсеїв. – Всеукраїнський фольклорно-етнографічний центр «Рідна хата». – Київ : [ВІПОЛ]. – 1999.
Кн. 2 : Логіка семіосфери та числокоди ментальності - 1999. – 353 с.
82. Мор Г. Чи потребують сучасні суспільства орієнтацій і чи може їх надати філософія / Г. Мор // Філософська думка. – 2010. - №2. – С.68-83.
83. Неділько В. Василь Стус: доля, життя, поезія / В. Неділько // Українська мова і література в школі. – 1992. – № 2. – С.21-30.
84. Ницше Ф. О пользе и вреде истории для жизни; Сумерки кумиров; Утренняя заря : [текст] / Ф. Ницше ; [пер. с нем.]. – Минск : Попурри, 1998. – 512 с. – (Научное издание).
85. Ницше Ф. По ту сторону добра и зла : сочинения / Ф. Ницше ; [пер. с нем. Н. Полилова]. – М. : Эксмо, 2006. – 848 с. – (Антология мысли).
86. Овсієнко В. В. Світло людей : Мемуари та публіцистика : у 2 кн. / В. В. Овсієнко. – К. : Харків, 2005.
Кн.1. – 2005. - 315 c.
87. Оникієнко І. Символ «Веселий цвинтар» в «естетиці страждання» В. Стуса / І. Оникієнко // Слово і час. – 1997. – № 2. – С.54 - 58.
88. Ортега-и-Гассет X. Восстание масс : сборник / Ортега-и-Гассет Х. ; [пер. с исп.] - М. : АСТ, 2005. – 269, [3] с.
89. Ортега-и-Гассет Х. Эстетика. Философия культуры : сборник / Хосе Ортега-и-Гассет ; [пер. и вступ. ст. Г. М. Фридлендер]. – М. : Искусство, 1991. – 586, [1] с.
90. Павлишин М. Стус як текст / Марко Павлишин. – Мельбурн : Унів. ім. Монаша, відділ славістики, 1992. – 93 с.
91. Паскаль Б. Мысли / Блез Паскаль ; [пер. с фр. Э. Фельдман-Линецкая]. – СПб. : Азбука-классика, 2005. – 336 с.
92. Плахотник Н. Профетичні мотиви в поезії Василя Стуса / Н. Плахотнік // Слово і час. – 2004. – № 4. – С.63-66.
93. Плахотнік Н. Профетичні мотиви в українській поезії ХХ століття : автореф. дис. на здобуття наук, ступеня канд. філол. наук : спец. 10.01.01 «Українська література» / Н. Плахотнік. – Київ, 2005. – 16 с.
94. Поколенко Н. О. Східноукраїнський поетичний канон (за творчістю В. Сосюри, Л. Талалая, В. Стуса, П. Вольвача) : автореф. дис. на здобуття наук, ступеня канд. філол.наук : спец. 10.01.01 «Українська література» / Н. О. Поколенко. – Львів, 2007. – 19 с.
95. Поліщук О. С. Громадянське суспільство та його відповідальність / О. С. Поліщук // Наука. Релігія. Суспільство. – 2007.– № 1. – С. 142-148.
96. Попович М. Про філософську культуру країни на ім’я «СРСР» / М. Попович // Філософська думка. – 2009. – №3. – С. 5-15.
97. Пунченко О. П. Круги бытия человеческого: необходимость концептуального осмысления / О. П. Пунченко // Наукове пізнання: методологія та технологія. – 2001. – № 1. – С.67-75.
98. Райда К. Ю. Екзистенціальна філософія. Традиція і перспективи / К. Ю. Райда. – К. : ПАРАПАН, 2009. – 328 с.
99. Рарицький О. А. Василь Стус: еволюція поетичного мислення : автореф. дис. на здобуття наук, ступеня канд. філол. наук : спец. 10.01.01 «Українська література» / О. А. Рарицький. – Київ, 2000. – 16 с.
100. Рарицький О. Гуманістичне осмислення буття (До історії літературного дебюту В. Стуса) / О. Рарицький // Дивослово. – 1999. – №2. – С.63-65.
101. Рарицький О. «Палімпсести» Василя Стуса: духовна домінанта / О. Рарицький // Слово і час. – 1999. – №12. – С.62-64.
102. Росінська О. А. Екзистенційна природа символіки в поезії В. Стуса : дис. на здобуття наук, ступеня канд. філол. наук : спец. 10.01.06 «Теорія літератури» / О. А. Росінська. - Донецьк, 2007. – 218 с.
103. Рябченко В. І. Проблема істини, правди, справедливості в українському соціумі: соціально-філософський аспект / В. І. Рябченко // Мультиверсум. Філософський альманах. – 2007. – № 60. – С.76-80.
104. Сартр Ж.-П. Бытие и ничто. Опыт феноменологической онтологии / Жан-Поль Сартр ; [пер. с фр. В. И. Колядко]. – М. : АСТ : Москва, 2009. – 925, [3] с. – (Philosophy).
105. Сартр Ж.-П. Экзистенциализм – это гуманизм / Жан-Поль Сартр // Сумерки богов – М. : Политиздат, 1990. – С.319-344.
106. Сверстюк Є. Блудні сини України / Є. Сверстюк. – К. : Знання, 1993. – 256 с. – (Бібліотека журнала «Пам`ятки України». Кн. 13. Серія 1. Українське відродження: історія і сучасність. Вип. 1-2. Серія 6. Письменники України та діяспори. Вип. 3-4).
107. Славутич Я. Єдність душ: поезія Василя Стуса : твори в 5 т. / Я. Славутич – К. : "Дніпро"; Едмонтон "Славута". – 1998.
Т.3. – С. 441-454.
108. Сковорода Г. С. Вірші. Пісні. Байки. Діалоги. Трактати. Притчі. Прозові
переклади. Листи / Г. С. Сковорода. – К. : Наукова думка, 1983. – 544 с.
109. Соловей Е. С. Проблеми автентичного буття (В. Стус). Українська філософська лірика : [навч. посіб. із спецкурсу] / Е. С. Соловей. – К. : Юніверс, 1999. – 368 с. – (Трансформація гуманітарної освіти в Україні).
110. Соловьев В. Философское начало цельного знания / В. Соловьев. –Мн. : Харвест, 1999. – 911 с. – (Классическая философская мысль).
111. Сорокин П. А. Система социологии / П. А. Сорокин. – М. : Астрель, 2008. – 1008 с.
112. Сорокин П. А. Человек. Цивилизация. Общество / П. А. Сорокин ; [пер. с англ. А. Ю. Согомонова]. – М. : Политиздат, 1992. – 543 с.
113. Столяр М. Уєрофанії часу в радянському хронотопі / М. Столяр // Філософська думка. – 2009. - №3. – С. 127-139.
114. Стус В. Вибране: [поезії] / В. Стус ; [упоряд. А. І. Лазаренко]. – Донецьк : Донбас. –1998. – 203 с.
115. Стус В. До Президії Верховної Ради СРСР // Погром в Україні, 1972-1979 / Василь Стус ; [упор. Р. Купчинський]. – К. : В-во «Сучасність», 1980. – С.47.
116. Стус В. Дорога до болю: [поезії] / В. Стус ; [упоряд. та післямова М. Х. Коцюбинська]. – К. : Рад. письменник, 1990. – 211 с.
117. Стус В. Зимові дерева : [перша збірка поезій] / Василь Стус ; [вступ. ст. А. Шум]. – Брюссель: «Література і мистецтво», 1970. – 206 с.
118. Стус В. Голові Президії Верховної Ради УРСР О. П. Ляшкові, Секретареві ЦК КПУ Ф. Д. Овчаренкові / Василь Стус // Український вісник : самвидавний журнал з України. – Балтимор-Вінніпег: вид-во «Смолоскип», «Новий шлях». – 1970. – №3. – С.38-40.
119. Стус В. До Президії Верховної Ради СРСР від безневинно репресированого українського літератора Стуса / Василь Стус // Место и время / Михаил Хейфец. – Париж: изд-во «Третья волна», 1978. – С.199-201.
120. Стус В. До Президії Верховної Ради СРСР // Погром в Україні, 1972-1979 / Василь Стус ; [упор. Р. Купчинський]. – К. : Вид-во «Сучасність», 1980. – С.47.
121. Стус В. До ЦК КПУ, до КДБ при Раді Міністрів УРСР / Василь Стус // Український вісник : самвидавний журнал з України. – Балтимор-Вінніпег: вид-во «Смолоскип», «Новий шлях». – 1970. – №3. – С.28-30.
122. Стус В. Палімпсести. Вибране / Василь Стус ; [упоряд. Д. Стус]. – К. : Факт, 2003. – 432 с.
123. Стус В. Під тягарем хреста : [поезії] / Василь Стус. – Л. : Каменяр, 1991.
– 159 с.
124. Стус В. Місце в бою чи в розправі? Редакторові «Вітчизни» Л. Дмитеркові / Василь Стус // Український вісник : самвидавний журнал з України. – Париж-Балтимор, ПУДФ і «Смолоскип». – 1971. – №1-2. – С.17-19.
125. Стус В. З таборового зошита / Василь Стус // Сучасність (Література, мистецтво, суспільне життя). – 1983. – Частина 11 (271). – С.78-91.
126. Стус В. Твори : у 4 т., 6 кн. (з додатковими 2 т. і 3 кн.) / Василь Стус. – Львів : Просвіта, 1994-1999.
Т.1, кн.1. – 1994. – 432 с.
127. Стус В. Твори : у 4 т., 6 кн. (з додатковими 2 т. і 3 кн.) / Василь Стус. – Львів : Просвіта, 1994-1999.
Т.1, кн. 2. – 1994 – 303 с.
128. Стус В. Твори : у 4 т., 6 кн. (з додатковими 2 т. і 3 кн.) / Василь Стус. – Львів : Просвіта, 1994-1999.
Т.2. – 1995. – 430 с.
129. Стус В. Твори : у 4 т., 6 кн. (з додатковими 2 т. і 3 кн.) / Василь Стус. – Львів : Просвіта, 1994 – 1999.
Т.3, кн.1. – 1999. – 486 с.
130. Стус В. Твори : у 4 т., 6 кн. (з додатковими 2 т. і 3 кн.) / Василь Стус. – Львів : Просвіта, 1994-1999.
Т.3, кн.2. – 1999. – 496 с.
131. Стус В. Твори : у 4 т., 6 кн. (з додатковими 2 т. і 3 кн.) / Василь Стус. – Львів : Просвіта, 1994-1999.
Т.4. – 1994. – 544 с.
132. Стус В. Твори : у 4 т., 6 кн. (з додатковими 2 т. і 3 кн.) / Василь Стус.