Методологічна роль гуманістично-ноосферної концепції у розв’язанні глобальних проблем сучасності

brief description

Сумський державний педагогічний університет ім. А.С. Макаренка

На правах рукопису

Карпенко Віталій Євгенович

УДК 167.3 + 316.32

Методологічна роль гуманістично-ноосферної концепції у розв’язанні глобальних проблем сучасності

09.00.09 філософія науки

Дисертація на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Науковий керівник

Цикін Веніамін Олександрович

д. філос. н., проф.

Суми 2008

ЗМІСТ

Вступ.........3

1.Гуманістично-ноосферна концепція як нове світорозуміння...............11

1.1.Вчення про ноосферу: ретроспективний аналіз.....11

1.2.Сучасна інтерпретація гуманістично-ноосферної концепції....36

1.3.Закономірності формування ноосфери в умовах глобалізації..........56

Резюме................................................................................................................82

2.Методологічний потенціал гуманістично-ноосферного проекту соціоприродної еволюції в глобалістиці.............83

2.1.Глобалізація детермінуючий чинник розвитку ноосфери..........83

2.2.Методологічна роль гуманістично-ноосферного підходу в глобалістиці................................................................................................104

2.3.Тенденції еволюції глобальних проблем і роль гуманістично-ноосферного підходу в їх розв’язанні..........127

Резюме..............................................................................................................151

Висновки..152

Література....158

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. У наш час наслідки діяльності людського розуму за своїми масштабами стали геологічним фактором і дедалі більше загрожують існуванню самого людства. Процеси глобалізації, з одного боку, інтенсифікують еволюцію суспільства, а з іншого все більше підсилюють напругу у взаємостосунках між суспільством і навколишнім середовищем. У зв’язку з цим вибір моделей суспільного устрою і стратегій розвитку людства актуальний в усіх аспектах: економічному, соціально-політичному, духовному, екологічному.

Сучасна наука виявила сукупність основних глобальних проблем, для розв’язання яких необхідні спільні, скоординовані зусилля всіх держав. Глобальна проблематика є предметом спеціальної науки глобалістики. Ряд філософів указують на те, що вчення про ноосферу В.І.Вернадського містить значний методологічний потенціал для розв’язання глобальних проблем у рамках глобалістики. Проте в сучасній філософії відсутній консенсус у визначенні самого поняття ноосфери.

На початку XXI сторіччя, коли ноосферогенез відбувається дедалі інтенсивніше, пізнання його закономірностей, а також різних аспектів існування ноосфери постає актуальним не тільки з теоретичної точки зору, а й з практичної: пізнання законів виникнення, розвитку і функціонування ноосфери може відіграти важливу методологічну роль у виборі моделей соціального устрою світу епохи глобалізації. Найважливішим компонентом усвідомлення людством ноосферних процесів є формування ноосферного мислення, яке є основним елементом ноосферогенезу.

На зламі тисячоліть глобальна соціоприродна система переживає складний етап, на якому відбувається вибір основного напряму розвитку. Серед конкуруючих атракторів конструктивним є формування ноосферної оболонки, спадкоємний розвиток цивілізації. Проте такому сценарію майбутнього протистоять інші, що часто мають руйнівний характер. Виникає ситуація, коли слід розв’язати проблему: бути або не бути ноосфері взагалі.

У зв’язку з цим автор вважає актуальною інтерпретацію вчення про ноосферу В.І.Вернадського й інших авторів (включаючи альтернативні трактування), враховуючи останні досягнення сучасної науки, з подальшим визначенням методологічного потенціалу сучасної гуманістично-ноосферної концепції у вирішенні глобальних проблем. Розв’язання проблеми закономірностей формування і функціонування ноосфери дозволить розробити найефективніші шляхи подальшого розвитку планетарної цивілізації.

Ступінь наукової розробки проблеми. Проблема гуманістично-ноосферної концепції та її методологічного потенціалу в розв’язанні глобальних проблем сучасності нерозривно пов’язана з ідеєю біосфери. Теоретична розробка концепції біосфери послужила базою для подальших досліджень у галузі ноосфери та ноосферної свідомості. Поняття «біосфера» вперше використав австрійський геолог Е.Зюсс. Поява терміну ноосфера (1927) безпосередньо пов’язана з іменами філософів Е.Леруа і Тейяр деШардена [164]. Оригінальні ідеї сформульовані також у вченні про пневматосферу П.О.Флоренського [171] та у філософському космізмі К.Е.Ціолковського [184]. Важливим етапом у розвитку ноосферних ідей послужили праці В.І.Вернадського [26; 25] й О.Л.Чижевського [187].

У наш час можна виділити такі підходи до проблеми ноосфери. По-перше, ряд філософів стверджує, що формування ноосфери справа майбутнього, і наш час «доноосферний» [147]. По-друге, згідно з іншими мислителями, зараз відбувається процес інтенсивного ноосферогенезу [118]. По-третє, багато дослідників (П.О.Водоп’янов, К.М.Ситник) вважають, що ноосфера фактично вже склалася, оскільки в інформаційному суспільстві завдяки експоненціальному науково-технологічному зростанню людська діяльність перетворилася на планетарну силу [31; 159]. По-четверте, такі вчені як В.Г.Горшков, К.Я.Кондратєв, К.С.Лосєв взагалі заперечують можливість формування ноосфери [44].

У працях сучасних філософів є велика різноманітність визначень концепції ноосфери [31; 118]. Фундаментальні дослідження у сфері формування планетарного мислення проводять В.С.Данилова і М.М.Кожевніков [51]. Філософський інтерес становить опис феноменологічних основ ноосфери у працях В.С.Крисаченка та О.І.Мостяєва [93]. В контексті аналізу ноосферної проблематики є актуальними праці С.М.Вовка, М.М.Кисельова, С.Б.Кримського, М.А.Кузнецова, М.Г.Марчука, В.С.Ратнікова, М.М.Сидоренка та інших авторів [29; 79; 92; 94; 113; 140; 155]. Деякі автори, займаючись по суті даною проблематикою, не використовують термін «ноосфера».

На зламі століть розробляються такі аспекти гуманістично-ноосферної концепції:

обгрунтовується роль розуму, науки і філософії у формуванні та функціонуванні ноосфери (І.С.Добронравова [56], С.Б.Кримський [92], В.С.Лук’янець [106], М.В.Попович [137], В.Л.Чуйко [188]);

розкриваються способи формування ноосферного мислення та біоетики на планетарному рівні (В.С.Данилова [50], В.Л.Кулініченко, В.Ф.Чешко [97], М.М.Кисельов [80], А.В.Толстоухов [165]);

аналізується людська діяльність як планетарна сила (М.М.Мойсеєв [118], К.М.Ситник [159]);

з’ясовується співвідношення ноосфери і біосферної оболонки Землі (Т.В.Гардашук [35], В.Л.Деркач [86], В.С.Крисаченко [93], М.І.Хилько [178]);

розкривається сутність гуманістично-ноосферної стратегії та її ролі у розв’язанні суперечностей глобалізації (Б.Кузик, Ю.Яковець [96]).
Однак усе ще відсутній цілісний, системний аналіз сутності гуманістично-ноосферної концепції та її методологічного потенціалу для розв’язання глобальних проблем людства на постнекласичному етапі розвитку науки. Відкритим полем для досліджень усе ще залишається комплексний аналіз компонентів, які конституюють сучасну гуманістично-ноосферну концепцію, з метою визначення її методологічної ролі для вирішення глобальних проблем. Усе це й зумовило вибір теми дисертаційного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрям дослідження пов’язаний з державною науково-дослідною темою КПКВ 2201020 «Нова філософія освіти в інформаційному суспільстві», яка розробляється кафедрою філософії і соціології Сумського державного педагогічного університету ім. А.С.Макаренка.
Об’єктом дослідження є смислові компоненти новітньої гуманістично-ноосферної концепції.
Предметом дослідження є методологічна роль гуманістично-ноосферної концепції у розв’язанні глобальних проблем сучасності.
Мета роботи полягає в методологічному аналізі потенціалу гуманістично-ноосферної концепції в розв’язанні глобальних проблем сучасності на постнекласичному етапі розвитку науки.
Реалізація цієї мети передбачає такі завдання:

проаналізувати історичні передумови і теоретико-методологічні засади формування гуманістично-ноосферної концепції;

визначити сутність і зміст сучасної гуманістично-ноосферної концепції;

розкрити основні закономірності формування ноосфери в умовах глобалізації;

довести, що глобалізація постає провідним чинником еволюції ноосфери;

виявити методологічний потенціал гуманістично-ноосферної концепції в глобалістиці;

з’ясувати основні ноосферні шляхи розв’язання глобальних проблем.

Теоретичні і методологічні принципи дослідження. Теоретичну основу дослідження складають інновації постнекласичної науки (синергетика, філософія техніки, філософія нанонауки, етика науки), а також методологічний плюралізм, фундаментальні положення діалектики суб’єктивного і об’єктивного, історичного і логічного методів пізнання; принципів взаємопроникнення системного, структурно-функціонального, ноосферного підходів, а також принципів глобального еволюціонізму, коеволюції природи і соціуму.

У дослідженні використані праці вітчизняних та закордонних учених з проблем ноосфери і глобалістики. Автор виходить з теоретичних розробок представників філософії української школи з проблем ноосфери, глобалістики, їхні методологічні підходи до розв’язання глобальних проблем сучасності, реалізації стратегії коеволюції природи і суспільства (Т.В.Гардашук, І.С.Добронравова, А.М.Єрмоленко, М.М.Кисельов, С.Б.Кримський, В.С.Крисаченко, В.В.Кизима, В.С.Лук’янець, М.В.Попович, Н.В.Хамітов, М.І.Хилько, В.Л.Чуйко та ін.).

Наукова новизна дослідження полягає в цілісному осмисленні методологічної ролі гуманістично-ноосферної концепції в розв’язанні глобальних проблем сучасності на постнекласичному етапі розвитку науки.

Основні елементи наукової новизни сформульовані в таких теоретичних твердженнях:

виявлено основні історичні передумови і теоретико-методологічні основи формування сучасної гуманістично-ноосферної концепції; розкрито їх системний характер і доведено провідну роль у генезі цієї концепції тези, що людина є фундаментальним чинником універсальної еволюції; ноосфера визначена як інтегрована сфера відповідальності людини за коеволюцію соціуму та середовища його існування;

на основі аналізу сутності й змісту гуманістично-ноосферної концепції обґрунтовано її парадигмальний потенціал як системи теоретичних, методологічних і аксіологічних настанов розв’язання глобальних проблем сучасності; ця концепція визначена як система філософських уявлень про сутність і закономірності формування інтегрованої сфери відповідальності людини за коеволюцію соціуму і середовища його існування з урахуванням загальнолюдських гуманістичних цінностей;

експліковано основні закономірності формування ноосфери, виходячи з філософсько-теоретичного ядра гуманістично-ноосферної концепції як методологічної основи; обґрунтовано положення про те, що формована глобалізована інформаційна цивілізація має достатній потенціал для можливого виходу соціоприродної системи на ноосферний атрактор еволюції;

доведено, що глобалізація є провідним чинником становлення ноосфери; на основі аналізу доконечних, тобто таких, що не мають потенціалу для якісної корекції в межах глобалізаційного вектора саморозвитку суспільства, і варіативних, таких, що мають потенціал для якісної корекції в межах цього вектора, складників глобалізації обґрунтовано важливість прийняття гуманістично-ноосферної стратегії корекції деструктивних для соціоприродної системи компонентів глобалізації та показано позитивну роль її конструктивних компонентів у процесі ноосферогенезу;

проаналізовано основні наукові напрями, що становлять інтегральну методологічну основу гуманістично-ноосферної концепції на постнекласичному етапі розвитку науки; доведено, що систему теоретико-методологічних принципів гуманістично-ноосферного підходу в глобалістиці утворюють фундаментальні положення синергетики, філософії нанонауки, етики науки і філософії техніки;

визначено шляхи розв’язання планетарної кризи, концептуалізовані в межах гуманістично-ноосферного підходу, та показано їх системний характер; здійснено прогноз основних тенденцій еволюції глобальних проблем людства в умовах глобалізації, який доводить неминучість вибору соціумом гуманістично-ноосферної стратегії розвитку.
Науково-практичне й теоретичне значення результатів дисертаційного дослідження полягає в тому, що вони можуть скласти певну світоглядну й методологічну основу сучасної гуманістично-ноосферної концепції, її ролі в розв’язанні глобальних проблем сучасності, реалізації принципу коеволюції природи і суспільства. У дослідженні сформульовано висновки, які можуть бути використані у філософії науки, подальшому дослідженні методологічної ролі сучасного гуманістично-ноосферного підходу в розв’язанні проблем глобалістики.
Практичне значення дослідження полягає також у тому, що його результати можуть бути використані в навчальному процесі, при розробці нормативних тем курсу філософії, при читанні спецкурсів з філософії науки, соціальної філософії, філософії екології і сприяти формуванню ноосферного світогляду.
Апробація результатів дисертації. Основні результати дисертації доповідалися на засіданнях кафедри філософії та соціології СумДПУ ім.А.С.Макаренка, на Міжнародній науковій конференції «Наука. Синергетика. Освіта» (С

bibliography

ВИСНОВКИ

У даному дослідженні обґрунтована методологічна роль гуманістично-ноосферної концепції в розв’язанні глобальних проблем сучасності на постнекласичному етапі розвитку науки.

На шляху до досягнення цієї мети першим етапом послужило виявлення основних історичних передумов і теоретико-методологічних основ формування сучасної гуманістично-ноосферної концепції. Основними історичними передумовами формування даної концепції є: перехід соціуму від традиційного суспільства до техногенного; науково-технічний прогрес і зростаючий вплив людини на природу; феномен глобальних проблем а)інтерсоціальних, б)у системі «соціум природа», в)у системі «людина соціум».

Теоретико-методологічними основами формування гуманістично-ноосферної концепції послужили: а)осмислення проблеми ролі людини як фактора планетарної та космічної еволюції (Е.Леруа, П.Тейяр деШарден, В.І.Вернадський, К.Е.Ціолковський); б)розробка концепції біосфери; в)ідея про людство як геологічну силу і розуміння необхідності взяття людиною на себе відповідальності за подальшу долю біосфери Землі; г)усвідомлення однобічності технічного розвитку (М.Ф.Федоров); д)розуміння єдності і взаємопов’язаності природи і людини (П.О.Флоренський, Л.М.Гумільов, О.Л.Чижевський, А.Печчеї) і, як логічний наслідок, розробка принципу коеволюції (М.М.Мойсеєв); е)трактування ноосфери як центрального міждисциплінарного поняття (Е.В.Гірусов).

В дисертаційному дослідженні показано системний характер історичних передумов і теоретико-методологічних основ формування гуманістично-ноосферної концепції і доведено провідну роль у генезі даної концепції положення про те, що людина є фундаментальним фактором універсальної еволюції. Ноосфера визначена як інтегрована сфера відповідальності людини за коеволюцію соціуму і середовища його існування.

Дотепер існують значні труднощі з реалізації гуманістично-ноосферної концепції на практиці, оскільки її змістовний аспект інтерпретують суперечливо. Тому було проведено аналіз наявних інтерпретацій з метою досягнення консенсусу задля виявлення єдиної планетарної стратегії вирішення глобальних проблем сучасності.

На основі аналізу сутності і змісту гуманістично-ноосферної концепції, визначена її сучасна інтерпретація і показано парадигмальний потенціал гуманістично-ноосферних ідей. Ця концепція постає системою філософських уявлень про сутність і закономірності формування інтегрованої сфери відповідальності людини за коеволюцію соціуму і середовища його існування з урахуванням загальнолюдських гуманістичних цінностей.

Сутність гуманістично-ноосферної концепції складають такі положення: а)інтегральна єдність людства; б)розум як визначальний фактор еволюції суспільства; в)соціум як найбільша геологічна сила; г)необхідність дотримання діалектики інтересів всіх і кожної людини у процесі ноосферогенезу; д)еволюція речовини взагалі спрямована на самоорганізацію ноосфери як останнього з ряду етапів еволюції біосфери; е)коеволюція суспільства і природи як умова становлення ноосфери; ж)необхідність узяття розумом коеволюційних процесів під свій контроль.

Експліковано основні закономірності формування ноосфери, виходячи з філософсько-теоретичного ядра гуманістично-ноосферної концепції як методологічної основи: а)коеволюційний характер еволюції біосфери і соціуму; б)наукомісткі технології як детермінований фактор коеволюції природи і суспільства; в)переважання конструктивної ролі потенціалу техносфери над деструктивною; г)стабілізація приросту кількості населення Землі на прийнятному для ноосферогенезу рівні; д)здійснення подальшої внутрішньовидової еволюції Homo sapiens, зміщеної у сферу свідомості; е)формування нового світогляду на основі гуманістично-ноосферної концепції та принципу коеволюції.

Обґрунтовано положення про те, що глобалізована інформаційна цивілізація, яка формується, має достатній потенціал для виходу людства на новий гуманістично-ноосферний атрактор еволюції. Розум, як головний фактор еволюції, має діяти не тільки стихійно, а й направлено, з метою детермінації подальшої долі глобального соціуму. Аргументовано необхідність усвідомленого вибору людством стратегії ноосферогенезу, шляхів її реалізації, виходячи з принципу коеволюції природи і суспільства.

Аналізуючи основні закономірності становлення ноосфери, не можна не відзначити, що процеси глобалізації у структурі ноосферогенезу заслуговують на окремий розгляд. Наука більше не розглядає історію як лінійний процес. Тому навіть саме подальше просування людства шляхом глобалізації є не єдино можливим, хоча й найбільш імовірним сценарієм майбутнього планети Земля. Однак у сучасній філософії ми не знаходимо сценаріїв майбутнього, що припускають, з одного боку, повну відмову від глобалізаційних процесів, а з іншого продовження спадкоємного існування планетарної цивілізації.

Феномен глобалізації є однією з фундаментальних характеристик нашого часу. Взаємозалежність процесів ноосферогенезу і глобалізації приводить дослідників до таких висновків. Глобалізація є передумовою об’єднання зусиль світової спільноти з метою розв’язання глобальних проблем, а, отже, і ноосферогенезу. Згідно з нашим визначенням гуманістично-ноосферної концепції, можна зробити висновок, що глобалізація є її невід’ємною складовою. Ми приходимо до необхідності аналізу феномена глобалізації з метою визначення його місця і ролі у формуванні ноосфери.

Слід виходити з аналітичного підрозділу компонентів глобалізації на доконечні (необхідні) та варіативні. До доконечних ми віднесемо ті, які не мають потенціалу для якісних змін у межах глобалізаційного вектора еволюції людства, хоча і допускають коливання своїх кількісних показників. Доконечні компоненти глобалізації є важливою умовою успішного ноосферогенезу. Як варіативні ми визначимо компоненти, що мають потенціал не тільки для кількісних, а й для якісних змін. Сучасна гуманістично-ноосферна концепція служить методологічною базою для корекції варіативних компонентів глобалізації, які багато в чому є джерелом загострення і формування глобальних проблем.

На нашу думку, негативні наслідки глобалізації пов’язані в першу чергу з тим, що інтеграція в її структурі часто використовується суб’єктами міжнародних відносин як інструмент конкуренції й експансії. З іншого боку, без конкуренції, як апробації ефективних науково-технологічних, економічних, соціальних, політико-ідеологічних, культурних моделей подальша еволюція цивілізації неможлива. Тобто, виходячи з гуманістично-ноосферної концепції, відносини антагонізму між суб’єктами міжнародних відносин, котрі перебувають на якісно різних рівнях соціально-економічного, політичного, науково-технологічного розвитку, мають потенціал для якісних змін, є варіативними у структурі глобалізації і мають бути перетворені на відносини патронажу центрів над периферією, хоча і за збереження відомої частки змагальності.

Таким чином, доведено, що феномен глобалізації є провідним детермінуючим фактором розвитку ноосфери. Обґрунтовано важливість прийняття гуманістично-ноосферної стратегії розв’язання протиріч глобалізації.

Проаналізовано методологічні напрями розв’язання глобальних проблем сучасності, що конкурують із гуманістично-ноосферним: технократичний і технологічний підходи, з одного боку, і технопесимістичний з іншого. Недоліки технократичного і технологічного підходів виражаються в зайвій абсолютизації ролі техніки і технології в розв’язанні глобальних проблем сучасності, недооцінці природної регуляції й еволюції як детермінуючого фактора саморозвитку системи «соціум природа». Технопесимістичний підхід неадекватний через неможливість повернути назад науково-технічний прогрес. Отже вищезгадані підходи неспроможні запропонувати адекватну модель подолання сучасної кризи.

Показано, що в гуманістично-ноосферному підході здійснено синтез кращого з альтернативних підходів і висунуто ряд нових ідей. Під гуманістично-ноосферним підходом розуміється сукупність теоретико-методологічних основ і стратегій практичної реалізації гуманістично-ноосферної концепції як системи методів вирішення глобальних проблем сучасності.

Проаналізовано основні наукові напрями, що становлять інтегральну методологічну основу гуманістично-ноосферної концепції на постнекласичному етапі розвитку науки. Доведено, що систему теоретико-методологічних принципів гуманістично-ноосферного підходу в глобалістиці утворюють фундаментальні положення синергетики, філософії нанонауки, етики науки та філософії техніки.

Визначено основні шляхи розв’язання планетарної кризи, концептуалізовані в межах даного підходу: а)розробка нових духовних цінностей; б)діяльність людини на основі наукового розуміння природних та соціальних процесів і гармонійного поєднання з їх законами; в)здійснення принципу ненасилля як у внутрішній, так і в зовнішній політиці; г)інтеграція культури Сходу і Заходу, Півночі й Півдня із збереженням унікальності кожного етносу; д)розгортання інформаційно-комп’ютерної революції.

Показано системний характер даних шляхів і здійснено прогноз основних тенденцій еволюції глобальних проблем людства в умовах глобалізації, який доводить важливість вибору соціумом гуманістично-ноосферної стратегії розвитку.

Проведене дослідження методологічної ролі гуманістично-ноосферної концепції в розв’язанні глобальних проблем сучасності не вичерпує всієї складності цієї проблеми. Автор розуміє, що не всі можливості даної концепції розкриті достатньою мірою. Наприклад, проблеми філософсько-методологічної деталізації окремих аспектів формування ноосфери, інтеграції на основі гуманістично-ноосферної концепції досягнень футуристичних концепцій технократизму і біоцентризму можуть стати предметом окремих досліджень. Між іншим як окремий напрям можна виділити подальшу філософську рефлексію науково-технічних відкриттів та їх імплементації в суспільну практику в контексті ноосферогенезу. Особливо важливими тут постають нанонаука, нанотехнології та штучний інтелект, адже наслідки науково-технологічного прогресу, що здійснюється в цих сферах, будуть екзистенційно важливими для людства.

У даному дослідженні особлива увага була надана аналізу методологічної ролі гуманістично-ноосферної концепції в розв’язанні глобальних проблем.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

Аксенов Г.П. О научном одиночестве Вернадского / Г.П.Аксенов // Вопросы философии. 1993. № 6. С. 74-87.

Культура согласия как эффективный фактор глобализации / М.Г.Алиев //Со­цис. 2003. № 6. С. 21-28.

Амосов М. Світ на порозі XXI століття / М.Амосов //Вісник НАН України. 1999. №10. С.3-14.

Анурин В.Ф. Постиндустриальное и/или коммунистическое общество / В.Ф.Анурин //Социс. 1999. №7. С.25-33.

Арутюнов В.Х. Глобалістика як наука (спроба філософського обгрунтування) / В.Х.Арутюнов, В.М.Свінціцький // Філософські науки. Суми, 2004. С.11-19.

Атфилд Р. Этика экологической ответственности / Р.Атфилд //Глобальные проблемы и общечеловеческие ценности М.: Прогресс, 1990. С. 203-257.

Афонін Е.А. Велика розтока (глобальні проблеми сучасності: соціально-історичний аналіз) / Е.А.Афонін, О.М.Бандурка, А.Ю.Мартинов. К.: Парапан, 2002. 352 с.

Барковская А.В. Биосфера / А.В.Барковская //Всемирная энциклопедия: Философия. М.: АСТ, Мн.: Харвест, Современный литератор, 2001. С. 112-113.

Бек У. Общество риска / У.Бек; пер. с англ. М.: Прогресс-Традиция, 2000. 384 с.

Бек У. Что такое глобализация? / У.Бек; пер. с англ. М.: Прогресс-Традиция, 2001. 304с.

Белл Д. Грядущее постиндустриальное общество. Опыт социального прогнозирования / Д.Белл; пер. с англ. М.: Academia, 2004. CLXX, 788с.

Бестужев-Лада И.В. Глобальный технологический прогноз на ХХІ век / И.В.Бестужев-Лада //Социс. 2007. - № 4. С. 22-33.

Бетяев С.К. Прогностика: первые шаги науки / С.К.Бетяев // Вопросы философии. 2003. № 4. С. 3-13.

Бехман Г. Современное общество как общество риска / Г.Бехман //Вопросы философии. 2007. №1. С.26-46.

Бжезінський З. Велика шахівниця / З.Бжезінський; пер. з англ. ЛьвівІвано-Франківськ: Лілея-НВ, 2000. 236 с.

Білорус О.Г. На шляху до постіндустріального суспільства (Проблема створення інтегрованої інформаційно-економічної основи соціального розвитку) / О.Г.Білорус, О.К.Скаленко // Вісник НАН України. 1991. № 12. С. 33-37.

Блюм Я. Нова хвиля „зеленої революції” (Перспективи застосування в Україні досягнень молекулярної біотехнології та геноміки) / Я.Блюм, Ю.Сиволап, Р.Рудий, О.Созінов //Вісник НАН України. 2006. №3. С.21-31.

Брудный А.А. Природа и культура: великое противостояние / А.А.Брудный //Общественные науки и современность. 1996. №4. С.113-121.

Бузгалин А.В. Постиндустриальное общество” тупиковая ветвь социального развития? / А.В.Бузгалин // Вопросы философии. 2002. №5. С. 26-43.

Буровский А.М. Люди ли мы? (о соотношении естественного” и искусственного” в современном человеке) / А.М.Буровский //Общественные науки и современность. 1996. №4. С.122-132.

Бьолер Д. Ідея та обов’язковість відповідальності за майбутнє / Д.Бьолер //Філософська думка. 2007. № 1. С.117-134.

Вайцзеккер Э. Фактор четыре. Затрат половина, отдача двойная. Новый доклад Римскому клубу / Э.Вайцзеккер, Э.Ловинс, Л.Ловинс; пер. с англ. М.: Academia, 2000. 400с.

Веклич О. Потрібен „євроремонт” економічного механізму екологічного регулювання / О.Веклич, В.Бугас //Вісник НАН України. 2006. №3. С.49-57.

Вековшинина С.В. Биоэтика: начала и основания (Философско-методологический анализ) / С.В.Вековшинина, В.Л.Кулиниченко. К.: Сфера, 2002. 152 с.

Вернадский В.И. Начало и вечность жизни / В.И.Вернадский. М.: Сов. Россия, 1989. 704 с.

Вернадский В.И. Философские мысли натуралиста / В.И.Вернадский. М.: Наука, 1988. 520с.

Вернер Т. Экология как эрзац-религия и вопрос ее рациональной обосновываемости / Т.Вернер // Вопросы философии. 2003. № 12. С.93 99.

Вовк С. Синергетична методологія світобачення / Степан Вовк //Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових праць. Випуск 309-310. Філософія. Чернівці: Рута, 2006. С.68-70.

Вовк С. Цілісне світобачення й світорозуміння в міждисциплінарному контексті синергетики / Степан Вовк // Філософські науки. Суми, 2008. С.3-9.

Вовканич С. „ДІМ” нації і глобалізаційні тенденції. Соціогуманістична компонента стратегії розвитку України / С.Вовканич // Вісник НАН України. 2003. № 4. С. 48-54.

Водопьянов П.А. Ноосфера // Всемирная энциклопедия: Философия / П.А.Водопьянов М.: АСТ, Мн.: Харвест, Современный литератор, 2001. С. 710-711.

Водопьянов П.А. Великий день гнева: экология и эсхатология / П.А.Водопьянов, В.С.Крисаченко. Мн.: Университетское, 1993. 285 с.

Гаврилюк В.В. Глобализация, федерализм и региональное развитие / В.В.Гаврилюк //Социс. 2002. № 2. С. 136-138.

Гантінґтон С.П.