НЕВІДВОРОТНІСТЬ КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ: ПРАВОВА ПРИРОДА ТА ЗМІСТ

brief description

ЗМІСТ
Вступ……………………………………………………………………........3
Розділ 1. МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОБЛЕМИ НЕВІДВОРОТНОСТІ КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ
1.1. Принципи, презумпції та фікції в сучасній гносеології…..............................11
1.2. Специфіка невідворотності кримінальної відповідальності……..................35
1.3. Поняття та зміст кримінальної відповідальності........................……............47
Висновки до розділу 1…………………………………………..…………….......77
Розділ 2. ПРАВОВА ПРИРОДА НЕВІДВОРОТНОСТІ КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ
2.1. Визначення невідворотності кримінальної відповідальності ....................……....78
2.2. Генеза соціально-правового оформлення невідворотності кримінальної відповідальності…..............…............................................................................…...90
2.3. Принцип невідворотності кримінальної відповідальності в системі принципів кримінального права……………..................................................…...102
Висновки до розділу 2.…………………………………………………………..116
РОЗДІЛ 3. ДІЯ ПРИНЦИПУ НЕВІДВОРОТНОСТІ КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ
3.1. Невідворотність кримінальної відповідальності в кримінальних правовідносинах................................................................................................…..120
3.2. Основні засади реалізації принципу невідворотність кримінальної відповідальності...................................................................................................…135
3.3. Принцип невідворотності кримінальної відповідальності та захист прав потерпілого..................................................................................................……….165
Висновки до розділу 3...……………………………………………………....…173
ВИСНОВКИ…………………………………………………………....…………175
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………...………………....…………179
ДОДАТОК А....……………………………………………...…………………....198

ВСТУП

Актуальність теми. Головними пріоритетами ґенези сучасної української державності визначаються людський розвиток і гідність, духовність і свобода, рівність і солідарність, громадянське суспільство та демократія, єдність і правова держава, міжнаціональна і міжконфесійна злагода, взаємна повага і толерантність, справедливість і добро.
Проте реалізація більшості визначених позицій в умовах формування правової держави вважається неможливою без послідовного втілення в життя принципу невідворотності юридичної відповідальності, і, безумовно, кримінальної відповідальності.
Тема невідворотності кримінальної відповідальності була і залишається однією з актуальних, дискусійних і складних у кримінально-правовій доктрині. Відомо, що про невідворотність покарання як ефективний засіб попередження злочинів писали: Ч. Беккаріа, К. Гельвецій, П. Гольбах, Д. Дідро, Ш. Монтеск’є, В. Ленін, Ж. Марат, Ж.–Ж. Руссо, М. Фуко, Н. Крісті. З розвитком і вдосконаленням засобів кримінально-правового впливу на зміну принципові невідворотності покарання поступово прийшов принцип невідворотності відповідальності, існування якого довгий час ніким не ставилося під сумнів. Ідея про невідворотність кримінальної відповідальності була і залишається принципом класичної школи кримінального права. Згодом ця ідея стала предметом дослідження багатьох вчених, серед яких: А. Долгова, С. Келіна, А. Кондусов, В. Кудрявцев, В. Курляндський, М. Суворов, Я. Мотовіловкер та ін.
З початком реформ у сфері кримінальної юстиції в юридичній літературі з’явилися критичні висловлювання на адресу існування принципу невідворотності кримінальної відповідальності у сучасних кримінальних правовідносинах. Так, О. Литвак, Л. Головко, деякі російські вчені, посилаючись на латентність злочинності, переконані в тому, що від цього принципу необхідно відмовитися. Проте відмова від принципу невідворотності кримінальної відповідальності може привести до переосмислення багатьох інститутів кримінального права, що є недоречним.
На сучасному етапі розвитку науки кримінального права відсутні фундаментальні роботи, які було б присвячено невідворотності кримінальної відповідальності, хоча побічно ця проблема піднімається у багатьох роботах. Так, Г. Бейзмор і М. Умбрайт підняли одну із складових названої проблеми – питання реалізації ідеї “віддання по заслугах” стосовно неповнолітніх, А. Кібальник, П. Малько поставили на обговорення питання про можливість розгляду наявності імунітету як нереабілітуючої підстави звільнення від кримінальної відповідальності, В. Туляков і А. Халіков торкнулися питання про шкідливий вплив безкарності злочинів на потерпілого.
Обговоренням доцільності існування принципу невідворотності кримінальної відповідальності актуальність цієї теми не вичерпується. Сформульовані раніше Т. Добровольскою, С. Келіною, В. Кудрявцевим, С. Кожевніковим, А. Кузнєцовим, П. Фефеловим, В. Філімоновим визначення та сутнісні характеристики принципу невідворотності кримінальної відповідальності мають потребу в уточненні і доповненні з урахуванням основних положень розвитку сучасної кримінальної політики. Заснована на дослідженнях таких вчених як П. Андрушко, З. Астеміров, Л. Багрій-Шахматов, М. Бажанов, Ю. Баулін, В. Бож’єв, Я. Брайнін, В. Грищук, В. Єлеонський, М. Загородников, І. Звечаровський, О. Костенко, Н. Лейкіна, М. Мацнєв, М. Мельник, В. Мерукулова, А. Музика, В. Навроцький, І. Ной, М. Огурцов, П. Осипов, А. Піонтковський, В. Прохоров, Б. Разгільдієв, І. Ретюнських, А. Санталов, А. Сахаров, В. Смирнов, М. Строгович, М. Стручков, В. Тацій, А. Тарбагаєв, В. Тархов, Є. Фролов, І. Чугуніков, М. Шаргородський, М. Шульгін та ін., проблема реалізації кримінальної відповідальності потребує ретельного вивчення та додаткової аргументації.
У зв’язку з тим, що карні заходи кримінально-правового впливу перестали бути єдиним засобом попередження злочинності, а з цією метою все частіше використовуються заходи заохочення та компенсації, змінилося не тільки поняття принципу невідворотності кримінальної відповідальності, але змінився і його зміст, суть якого зводиться до з’ясування таких питань: суб’єктивних засад названого принципу; загальної характеристики реалізації принципу невідворотності кримінальної відповідальності; взаємозв’язку між його реалізацією і захистом прав потерпілого.
Таким чином необхідність зведення існуючих ідей воєдино, їх узгодження, а також приведення зроблених раніше теоретичних розробок у відповідність до принципів кримінальної політики, і сучасних соціально-правових уявлень щодо цієї проблематики обумовлюють актуальність дослідження обраної теми.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження спрямоване на реалізацію положень Комплексної програми профілактики злочинності на 2001–2005 роки, затвердженої Указом Президента України від 25 грудня 2000 р. № 1376/2000 та Концепції забезпечення захисту законних прав і інтересів осіб, які потерпіли від злочинів, затвердженої Указом Президента України від 28 грудня 2004 року № 1560/2004 р. Робота виконана відповідно до планів наукових досліджень, що здійснюються Одеською національною юридичною академією у відповідності до теми “Правові проблеми становлення і розвитку сучасної Української держави” (державний реєстраційний номер 0101U5001195) і є складовою частиною наукових досліджень кафедри кримінального права Одеської національної юридичної академії на 2001–2005 роки “Забезпечення соціальної справедливості нормами кримінального права”.
Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є комплексне вивчення принципу невідворотності кримінальної відповідальності з урахуванням тенденцій сучасної кримінальної політики, теоретичних розробок науки кримінального права і потреб практики, а також формулювання рекомендацій щодо підвищення ефективності принципу невідворотності кримінальної відповідальності.
Для досягнення мети дослідження визначені такі задачі:
з’ясування генези становлення ідеї про невідворотність кримінальної відповідальності з метою виявлення причин існування сформованого на її підставі принципу;
аналіз логіко-філософської та правової природи невідворотності кримінальної відповідальності з використанням гносеологічної та герменевтичної бази;
вирішення питання про роль принципу невідворотності кримінальної відповідальності в процесі попередження злочинів;
з’ясування термінологічного визначення ідеї про невідворотність кримінальної відповідальності;
визначення принципу невідворотності кримінальної відповідальності в системі принципів кримінального права;
вивчення основних засад невідворотності кримінальної відповідальності;
виділення проблем і розробка практичних рекомендацій щодо їх вирішення у сфері реалізації принципу невідворотності кримінальної відповідальності.
Об’єкт дослідження становлять поняття та зміст сучасних принципів кримінального права в період державних реформ і змін у кримінальній політиці.
Предметом дослідження є правова природа та зміст принципу невідворотності кримінальної відповідальності.
Методи дослідження. Методологічною основою дисертації є сукупність прийомів та методів наукового пізнання. За допомогою історико-правового методу стало можливим простежити генезу правового оформлення ідеї про невідворотність відповідальності. Формально-логічні методи використовувалися при формулюванні ключових понять і визначенні термінологічного означення ідеї про невідворотність кримінальної відповідальності (підрозділ 1.1.). Метод порівняльного аналізу дозволив зрозуміти природу одного явища шляхом співставлення його з іншими явищами (підрозділи 1.2., 1.3). За допомогою системно-структурного методу було здійснено класифікацію принципів і презумпцій, визначено місце принципу невідворотності кримінальної відповідальності в системі принципів кримінального права (розділ 2). Конкретно-соціологічні методи анкетування і вивчення документів та матеріалів, статистичні і математичні методи використовувалися в процесі збору, аналізу й узагальнення емпіричної інформації, необхідної для формулювання наукових висновків (розділи 1, 2, 3).
У дослідженні було вивчено й проаналізовано зведені дані судової статистики та узагальнень Верховного Суду України за 1999 – 2003 роки, проаналізовано дані анкетування 513 осіб м. Одеси, яке проводилося кафедрою кримінального права Одеської національної юридичної академії за методикою Всесвітнього суспільства віктимології.
Науково-теоретичне підґрунтя також склали праці фахівців у галузі загальної теорії держави та права, зокрема: А. Колодія, В. Нерсесянца, П. Рабіновича, О. Скакун та ін.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертації є першим в Україні комплексним дослідженням правової природи та змісту принципу невідворотності кримінальної відповідальності. У процесі розв’язання поставлених задач отримано такі найбільш суттєві результати:
вперше у вітчизняній науці кримінального права зроблено висновок про те, що принцип невідворотності покарання з урахуванням генези застосування державного примусу є невід’ємним елементом кримінально-правової ідеології. Різними були тільки його сприйняття, а також заходи і засоби реалізації, що залежать від політики держави, державного режиму, процесуального механізму кримінального переслідування тощо;
сформульовано термінологічне означення ідеї про невідворотність кримінальної відповідальності, що більшою мірою відповідає її логіко-філософській природі. За своєю сутністю і значенням невідворотність кримінальної відповідальності: є правовою, спростовною, матеріально-правовою і міжгалузевою презумпцією; має матеріально-правове і процесуальне значення, тому є принципом кримінального права і кримінального процесу; знаходиться в основі кримінальної політики і входить до змісту одного із принципів протидії злочинності;
висунуто й обґрунтовано тезу про те, що в кримінальному праві розвиток вчення про позитивну кримінальну відповідальність загалом є результатом його надмірної ідеологізації. Попереджувальне значення позитивної кримінальної відповідальності зводиться до попереджувального значення кримінального закону;
надано додаткових аргументів щодо уточнення поняття кримінальної відповідальності. Кримінальна відповідальність – це виражене в обвинувальному вироку суду і засноване на кримінальному законі засудження, догана особи, що вчинила злочин, а також обумовлене вчиненим злочином погіршення правового статусу особи, що полягає у позбавленні або обмеженні її прав і свобод;
сформульовано визначення принципу невідворотності кримінальної відповідальності. Особа, яка вчинила злочин, підлягає кримінальній відповідальності, за винятком випадків, передбачених законом. Якщо особа підлягає кримінальній відповідальності, то вона притягується до неї. Лише у виняткових випадках, передбачених законом, така особа може бути звільнена від кримінальної відповідальності;
вперше висунуто та обґрунтовано тезу про те, що принцип невідворотності кримінальної відповідальності та принцип доцільності відповідальності мають бути ядром системи принципів кримінального права і не тільки не виключають один одного, але й пов’язані між собою. Відмовитися ні від принципу невідворотності кримінальної відповідальності, ні від принципу доцільності відповідальності не уявляється можливим, тому що це має негативно позначитися на всій системі принципів кримінального права та кримінальній політиці держави;
обґрунтовано висновок про те, що принцип невідворотності кримінальної відповідальності діє стосовно всіх осіб, що вчинили злочин у стані осудності. Наведено додаткові аргументи щодо особливостей дії принципу невідворотності кримінальної відповідальності стосовно окремих суб’єктів кримінально-правових відносин (неповнолітніх; осіб, які користуються дипломатичним імунітетом, потерпілих від злочинів та ін.);
надано розгорнутий аналіз проблем реалізації принципу невідворотності кримінальної відповідальності, запропоновано законодавчі й організаційні шляхи їх вирішення.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що викладені в дисертації положення можуть бути використані:
в галузі науково-дослідної діяльності, при вирішенні проблем, пов’язаних з формуванням основних засад попередження злочинності;
у навчальному процесі, при впровадженні положень існуючої кримінально-правової ідеології у правосвідомість фахівців та громадян у цілому;
у правотворчості, при підготовці змін і доповнень до чинного законодавства. У додатку до дисертації надано проект Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення реалізації принципу невідворотності кримінальної відповідальності”;
в правозастосуванні: отримані висновки можуть використовуватися судовими і правоохоронними органами як рекомендації щодо застосування окремих норм кримінального права.
Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертаційного дослідження було повідомлено на науково-практичних конференціях у 2001-2004 рр.: I Всеукраїнській науковій конференції студентів та аспірантів “Актуальні проблеми теорії та історії прав людини, права держави і політології”, присвяченої пам’яті професорів: П.О. Недбайла, О.В. Сурілова, В.В. Копєйчикова (грудень 2002 р., м. Львів); семінарі “Інформаційне забезпечення боротьби з організованою злочинністю”, який відбувся на базі ОНЮА (грудень 2002 р., м. Одеса); регіональному круглому столі “Актуальні проблеми кримінального і кримінально-процесуального законодавства та практики його застосування” (лютий 2003 р., м. Хмельницький); Міжнародній науковій конференції молодих вчених “Другі осінні юридичні читання” (листопад 2003 р., м. Хмельницький); науково-практичній конференції “Участь громадськості в охороні громадського порядку”, яка відбулася на базі Одеського юридичного інституту національного університету внутрішніх справ (листопад 2003 р., м. Одеса); V (57) звітній науковій конференції професорсько-викладацького складу Одеської національної юридичної академії (квітень 2002 р., м. Одеса); VI (58) звітній науковій конференції професорсько-викладацького і аспірантського складу Одеської національної юридичної академії (квітень 2003 р., м. Одеса); VII (59) звітній науковій конференції професорсько-викладацького складу Одеської національної юридичної академії (квітень 2004 р., м. Одеса); студентсько-аспірантській науково-практичній конференції “Кримінальний кодекс України від 05 квітня 2001 року: виявлення здобутків і прорахунків” (квітень 2004 р., м. Львів ).
Публікації. Основні результати дослідження викладені у восьми наукових статтях, п’ять із яких опубліковано у збірниках наукових праць, що входять до переліку фахових видань, затверджених ВАК України.

bibliography

ВИСНОВКИ

1. Дослідження логіко-філософської природи понять “принципи”, “презумпції” та “фікції” і правової природи невідворотності кримінальної відповідальності дозволили зробити висновок про те, що невідворотність кримінальної відповідальності за своєю сутністю є правовою, спростовною, матеріально-правовою і міжгалузевою презумпцією, а за своїм значенням є принципом кримінального і кримінально-процесуального права.
У теоретичному плані це означає об’єднання методів примусу і заохочення при вирішенні питання про притягнення винного до кримінальної відповідальності; у практичному плані це означає, з одного боку, підвищення ступеня реалізації принципу невідворотності кримінальної відповідальності, з іншого – гуманізацію кримінально-правових заходів впливу.
2. З метою надання найбільш точного та повного визначення невідворотності кримінальної відповідальності було розглянуто поняття та зміст кримінальної відповідальності. Зроблено висновок про те, що поява поняття позитивної кримінальної відповідальності в кримінальному праві певною мірою є результатом надмірної ідеологізації кримінальної політики за радянських часів та її руйнівних наслідків в епоху постмодерна. При цьому попереджувальне значення позитивної кримінальної відповідальності зводиться до попереджувального значення кримінального закону, тому зникає необхідність в існуванні двох термінів, що позначають одне і те ж явище.
Під кримінальною відповідальністю автор розуміє вважати виражене в обвинувальному вироку суду і засноване на кримінальному законі засудження, догана особи, яка вчинила злочин, а також обумовлене вчиненим злочином погіршення правового статусу особи, яке полягає у позбавленні чи обмежені її прав і свобод.
З урахуванням поняття кримінальної відповідальності було сформульовано таке поняття принципу невідворотності кримінальної відповідальності: “Особа, що вчинила злочин, підлягає кримінальній відповідальності, за винятком випадків, передбачених у законі. Якщо особа підлягає кримінальній відповідальності, то вона притягується до неї. Лише у виняткових випадках, передбачених законом, така особа може бути звільнена від кримінальної відповідальності”.
3. Принцип невідворотності кримінальної відповідальності разом із принципом доцільності відповідальності відображують два основних методи правового регулювання (порядок призначення примусових заходів і можливість застосування заходів заохочення), тому вони є ядром системи принципів кримінального права. Відмовитися ні від принципу невідворотності кримінальної відповідальності, ні від принципу доцільності відповідальності не уявляється можливим, тому що це може негативно позначитися на всій системі принципів кримінального права. Це дозволяє вирішити суперечку між прихильниками принципу невідворотності кримінальної відповідальності і прихильниками принципу доцільності відповідальності й оптимально об’єднати два методи регулювання сучасних кримінальних правовідносин.
4. Принцип невідворотності кримінальної відповідальності рівною мірою діє стосовно осіб, які вчинили злочин, проте аналіз теоретичної та законодавчої бази показав, що під час застосування цього принцину до певної категорії осіб спостерігаються де-які особливості.
Так, реальна можливість для реалізації принципу невідворотності кримінальної відповідальності стосовно осіб, які вчинили злочин у стані осудності, але до винесення вироку захворіли на психічну хворобу, що позбавляє їх можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) чи керувати ними, з’являється тільки після їх одужання. Примусові заходи медичного характеру, що застосовуються до неосудних, за своєю правовою сутністю є не примусовими заходами, а заходами безпеки, тому що примус до лікування припускає здатність до більш-менш свідомого відношення до висунутих вимог, розуміння змісту і мети примусу, обов'язку підпорядкування.
Заміна вираження “примусові заходи медичного характеру” вираженням “заходи безпеки медичного характеру” має практичне значення, тому що використання терміну “примус” часто призводить до неправильного розуміння сутності і значення заходів медичного характеру, передбачених кримінальним законодавством.
У зв’язку з тим, що до особи, яка до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальность, вчинила суспільно небезпечне діяння, передбачене Особливою частиною КК України, можуть застосовуватися примусові заходи виховного характеру. Стосовно неповнолітніх діє принцип невідворотності кримінально-правових заходів впливу, який за своїм змістом є ширшим за принцип невідворотності кримінальної відповідальності.
Принцип невідворотності кримінальної відповідальності без будь-яких виключень діє стосовно осіб, які користуються імунітетом. При цьому питання про притягнення до кримінальної відповідальності таких осіб вирішується у передбаченому діючим законодавством порядку.
5. Сутність ідеї про невідворотність кримінальної відповідальності головним чином укладається у відображенні у свідомості людей твердої впевненості в неминучості кримінальної відповідальності. Зрозуміло, що реалізація принципу невідворотності кримінальної відповідальності залежить не тільки від роботи правоохоронних органів, але і від того, наскільки активно громадськість бере участь у попередженні злочинів. Незважаючи на те, що після зміни державного режиму багато громадськіх формувань припинили своє існування, знову залучити громадськість у процес попередження злочинів можна за допомогою: по-перше, вироблення об'єднуючої ідеології; по-друге, підвищення авторитету правоохоронних органів; по-третє, пошуку нових засобів стимулювання.
6. В реалізації принципу невідворотності кримінальної відповідальності поряд із державою зацікавлена особа, що потерпіла від злочину. Оскільки держава в процесі попередження використовує не тільки методи примусу, але, і методи заохочення, вирішуючи питання про звільнення винного від кримінальної відповідальності, не можна не враховувати інтереси потерпілого. Проте у зв’язку з тим, що злочином наноситься шкода не тільки інтересам потерпілого, але і інтересам державним, суспільним інтересам, а покарання часто нагадує двосічний меч, відшкодування збитків потерпілому не повинне бути єдиною умовою звільнення від кримінальної відповідальності.
7. Дисертаційне дослідження дозволило запропонувати проект Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення реалізації принципу невідворотності кримінальної відповідальності”.
Зроблені висновки будуть певним чином сприяти реалізації принципу рівності громадян перед законом і принципу невідворотності кримінальної відповідальності, а також підвищать авторитет кримінального закону.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Философская энциклопедия / Гл. ред. Ф.В. Константинов. – М.: Изд-во “Сов. энциклопедия”, 1967. – Т. 4. – 591 с.
2. Философский словарь / Под. ред. М.М. Розенталя. – М.: Изд-во “Политическая литература”, 1975. – 496 с.
3. Кондаков Н.И. Логический словарь-справочник. – М.: Изд-во “Наука”, 1975. – 717 с.
4. Советский энциклопедический словарь. – М.: Изд-во “Сов. єнциклопедия”, 1980. – 1600 с.
5. Теория государства и права: Курс лекций / Под ред. Н.И. Матузова, А.В. Малько. – М.: Юристъ, 2000. – 771 с.
6. Кожевников С.Н., Кузнецов А.П. Принципы права: Понятие, сущность, конкретизированная характеристика // Следователь. – 2000. – № 2. – С. 39-46.
7. Рабінович П.М. Основи загальної теорії права та держави: Навч. посібник. 6-е. вид. – Х.: Консум, 2002. – 160 с.
8. Философский словарь / Под ред. И.Т. Фролова. – 6-е. изд., перераб. и доп. – М.: Политиздат, 1991. – 560 с.
9. Строгович М.С. Курс советского уголовного процесса. – М.: АН СССР, 1958. – 703 с.
10. Добровольская Т.Н. Принципы советского уголовного процесса (вопросы теории и практики). – М.: Юрид. лит., 1971. – 197 с.
11. Савицкий М.Я. К вопросу о системе принципов советского уголовного процесса // Советское государство и право. – 1950. – № 1. – С. 45-56.
12. Гордилов В.В. О понятии принципа советского уголовного процесса // Научные труды Омской Высшей школы Милиции МВД СССР. – Омск, 1960. – Вып. 5. – С. 80-81.
13. Томин В.Т. О понятии принципа советского уголовного процесса // Труды Высшей школы МООПРСФСР. – М., 1965. – Вып. 12 – С. 193-195.
14. Колодій А.М. Принципи права України. – К.: Изд-во Юрінком Інтер, 1998. – 208 с.
15. Скакун О.Ф. Теория государства и права: Учебник. – Харьков: Консум, 2000. – 704 с.
16. Юридичний словник / За ред Б.М. Бабія, Ф.Г. Бурчака, В.М. Корецького, В.В. Цвєткова. – К.: Головна редакція української Радянської енциклопедії, 1983. – 871 с.
17. Росийская Федерация. Законы. Уголовный кодекс Российской Федерации: Принят Гос. Думой 24 мая 1996г.; Одобрен Советом Федерации 5 июня 1996 г. – Х.: “Консум”, 1997. – 164 с.
18. Дагель П.С. Рецензия на монографию Т.Я. Фефелова “Понятие и система принципов советского уголовного права” // Советское государство и право. – 1972. – № 3. – С. 33-143.
19. Кудрявцев В.Н., Келина С.Г. О принципах советского уголовного права // Проблемы советской уголовной политики. – Владивосток: Изд-во Дальневост. ун-та, 1985. – С.4-12.
20. Пеньков Е.М. Социальные нормы-регуляторы поведения личности: Некоторые вопросы методолгии и теории. – М.: Мысль, 1972. – 198 с.
21. Кленова Т.В. Принципы уголовного права и принципы кодификации в уголовном праве // Государство и право. – 1997. – № 1. – С.54-59.
22. Строгович М.С. Логика. – М.: Госполитиздат, 1949. – 361 с.
23. Милль Д.С. Система логики силлогистической и индуктивной. Переводъ съ англійскаго подъ редакціей В.Н. Ивановскаго. – М.: Изданіе магазина “Книжное Дђло”, 1900. – 781 с.
24. Каминская В.И. Учение о правовых презумпциях в уголовном процессе. – М.-Л.: Изд-во АН, 1948. – 131 с.
25. Теория доказательств в советском уголовном процессе. – М.: Юрид. лит., 1973. – 736 с.
26. Латинско-русский словарь / Дворецкий И.Х.; Корольков Д.Н.; Под общ. ред. С.И. Соболевского. – М.: ГИС, 1949. – 950 с.
27. Толковый словарь русского языка – М.: Гос. изд-во иностр. и нац. словарей, 1939 – 1424 с.
28. Ожегов С.И. Словарь русского языка: Ок. 57 000 слов / Под ред. чл.-корр. АН СССР Н. Ю. Шведовой. – 18-е изд.., стереотип. – М.: Рус. яз., 1987. – 797 с.
29. Тихомирова Л.В., Тихомиров М.Ю. Юридическая энциклопедия / Под. ред. М.Ю. Тихомирова. – М.: Юринформцентр, 1973. – 352 с.
30. Малхазов И.И. Важная гарантия социалистического правосудия. – Ростов- н/Д: Изд-во “Комунна”, 1961. – 52 с.
31. Маляренко В.Т. Конституційні засади кримінального судочинства. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – 318 с.
32. Черниловский З.М. Презумпции и фикции в истории права // Государство и право. – 1984. – № 1. – С. 98-105.
33. Бабаев В.К. Презумпции в советском праве: Учеб. пособие. – Горький: Горьковская высшая школа МВД СССР, 1974. – 124 с.
34. Строгович М.С. Право обвиняемого на защиту и презумпция невиновности. – М.: Изд-во “Наука”, 1984. – 143 с.
35. Фойницкий И.Я. Курс уголовного судопроизводства. – Санкт-Петербург: Изд-во “Альфа”, 1996. – 605 с.
36. Штутин Я.Л. Предмет доказывания в советском гражданском процессе. –М.: Госюриздат, 1963. – 186 с.
37. Эйсман А.А. Логика доказывания. – М.: Госюриздат, 1971. – 112 с.
38. Васильев Л.М. Фактические презумпции в советском уголовном судопроизводстве. – Краснодар: Изд-во Кубан. гос. ун-та, 1977. – 62 с.
39. Строгович М.С. Учение о материальной истине в уголовном процессе. – М. – Л.: Ин-т права АН СССР, 1947. – 274 с.
40. Алексеев С.С. Общие теоретические проблемы системы советского права. – М.: Госюриздат, 1961. – 187 с.
41. Татаркевич Владислав. Історія філософіі. Философія ХІХ століття і новітня / Пер. з польск. О. Гірного. – Лвів: Свічадо, 1999. – Т. 3. – 568 с.
42. Новая философская энциклопедия. – М.: Изд-во “Мысль”, 2001. – Т IV. – 692 с.
43. Фаткуллин Ф.Н. Общие проблемы процессуального доказывания. – Казань: Изд-во Казан. ун-та, 1973. – 175 с.
44. Мейер Дм. О юридических вымыслах, предположениях, скрытых и притворных действиях. – Казань: Тип. Мамонтова, 1854. – 189 с.
45. Муромцев С.А. О консерватизме римской юриспруденции. Опыт по истории римского права. – М.: Тип. Мамонтова, 1875. – 189 с.
46. Проблемы неотвратимости ответственности в уголовном праве и процессе: Сб. науч. трудов. – Калинин: КГУ, 1984. – 135 с.
47. Келина С.Г., Кудрявцев В.Н. Принципы советского уголовного права. – М.: Наука, 1988. – 176 с.
48. Фефелов П.А. Понятие и система принципов советского уголовного права. – Свердловск: Средне-Уральское книжн. изд-во, 1970. – 143 с.
49. Малеин Н.С. Неотвратимость и индивидуализация ответственности // Советское государство и право. – 1982. – № 11. – С. 50-58.
50. Багрий-Шахматов Л.В. Социально-правовые проблемы уголовной ответственности и форм ее реализации. – Одесса: АО БАХВА, 1996. – 192 с.
51. Литвак О.М. Державний вплив на злочинність. Кримінологічно–правове дослідження. – Київ: Юрінком Інтер, 2000. – 275 с.
52. Аналіз роботи судів загальної юрисдикції в 2000 р. за даними судової статистики // Вісник Верховного Суду України. – 2001. – № 4 (26). – С. 21.
53. Верховний Суд України. Статистичний бюллетень про результати розгляду справ судами України за 2001 рік управління узагальнення судової практики та аналізу судової статистики.
54. Судова статистика // Вісник Верховного Суду України. – 2003. - № 3 (37). – С. 40-55.
55. Про покарання за новим Кримінальним кодексом України // В.Т. Маляренко. – К.: Фонд “Правова ініціатива”, 2003. – 156 с.
56. Оболенцев В.Ф. Актуальні проблеми латентної злочинності: Спеціальність 12.00.08. – кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право: Автореф. … канд. юрид. наук. – Харків, 2001. – 19 с.
57. Словарь по этике / Под ред. И.С. Кона. – М.: Политиздат, 1975. – 392 с.
58. Герцен А.И. Сочинение: В 9 т. / Под общ. ред. В.П. Волкина. – М.: Гослитиздат, 1958. – 727 с.
59. Головко Л.В. Альтернативы уголовному преследованию в современном праве. – СПб: Изд-во “Юридический центр Пресс”, 2002. – 544 с.
60. Мельник М. Кримінально-правова норма чи соціальна аномалія? // Право України. – 2004. – № 9. – С. 115-119.
61. Кримінально-процесуальний кодекс України: Офіц. видання. – К.: Видавничий Дім “Ін Юре”, 2003. – 416 с.
62. Советское уголовное право. Общая часть / Под ред. Н.А. Беляева, М.И. Ковалева. – М.: Юрид лит., 1977. – 543 с.
63. Кодекс законів про працю України з постатейними матеріалами / За ред. В.М. Вакуленко, О.П. Товстенка. – К.: Юрінком Інтер. – 1040 с.
64. Кодекс Украины об административных правонарушениях (научно-практический комментарий). – Х.: ООО “Одиссей”, 2000. – 1008 с.
65. Черданцев А.Ф. Теория государства и права: Учебник для вузов. – М.: Юрайт, 1999. – 432 с.
66. Нерсесянц В.С. Общая теория права и государства: Учебник для юридических вузов и факультетов. – М.: Издат. группа НОРМА–ИНФРА.М, 2000. – 552 с.
67. Криминология. учебник для юридических вузов / Под общ. ред. А.И. Долговой. – М.: Издательская группа НОРМА–ИНФРА.М, 1999. – 784 с.
68. Панченко П.Н. Борьба с преступностью как предмет уголовной политики и как научная категория // ХХVII съезд КПСС и укрепление законности и правопорядка. – М., 1982. – С. 28.
69. Панов М., Герасіна Л. Правова політика як універсальний феномен соціального буття // Право України. – 2001. – № 8. – С. 39.
70. Про організаційно-правові основи боротьби із організованою злочинністю: Закон України від 30 червня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 35. – Ст. 359.
71. Грищук В. Поняття, види, підстави, форми і стадії реалізації кримінальної відповідальності // Проблеми державотворення і захист прав людини в Україні: Матеріали X регіональної науково–практичної конференції. – Львів: Юрид. фак. Львівськуого націон. ун–ту ім. Івана Франка, 2004. – С. 371-373.
72. Строгович М.С. Сущность юридической ответственности // Советское государство и право. – 1979. – № 5. – С. 72-78.
73. Астемиров З.А. Понятие юридической ответственности // Советское государство и право. – 1976. – № 6. – С. 54-58.
74. Смирнов В.Г. Функции советского уголовного права. – Л.: Изд-во Ленинград. ун-та, 1965. – 188 с.
75. Павлухин А.Н., Чистяков А.А. Уголовная ответственность как научная категория российской правовой доктрины. Генезис, состояния, перспективы: Монография. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, Закон и право, 2003. – 80 с.
76. Смирнов В.Г. Уголовная ответственность и уголовное наказание // Правоведение. – 1963. – № 4. – С. 80.
77. Беляев Н.А. Уголовно правовая политика и пути ее реализации. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1986. – 175 с.
78. Мальцев В.В. Социальная ответственность личности, уголовное право и уголовная ответственность // Известия вузов. Правоведение. – СПб., 2000. – № 6 (233). – С. 152-169.
79. Человеколюбием исправлять // Преступоление и наказание. – 1999. – № 11. – С. 38-40.
80. Философский энциклопедический словарь. – М.: ИНФРА.М., 2000. – 576 с.
81. Современный философский словарь / Под общ. ред. Б.Е. Кемерова. – Лондон, Франкфурт-на-Майне, Париж, Люксембург, Москва, Минск: Изд-во “ПАНПРИНТ”, 1998. – 1064 с.
82. Ленин В.И. Полное собрание сочинений. – М.: Госполитиздат, 1962. – Т. 34. – 584 с.
83. Ленин В.И. Полное собрание сочинений. – М.: Госполитиздат, 1963. – Т. 37. – 747 с.
84. Материалы, XXV създа КПСС. – М.: Политиздат, 1976. – 256 с.
85. Материалы, XXVI създа КПСС. – М.: Политиздат, 1982 – 223 с.
86. Баулин Ю.В. Звільнення від кримінальної відповідальності: Монографія. – К.: Атака, 2004. – 296 с.
87. Шабуров А.С. Социальная ответсвенность личности как элемент состава правомерного поведния // Вопросы совершенствования уголовно-правовых мер борьбы с преступностью. – Свердловск: СЮИ, 1983. – С.3-8.
88. Шульгин Н.Ф. Теоретические вопросы позитивного и негативного аспектов уголовной ответственности // Актуальні проблеми політики: Зб. наук. праць. – Вип. 8 / Відп. ред. Л.І. Корміч. – Одеса: Юрид. л-ра, 2000. – 452 с.
89. Курс советского уголовного права. Часть Общая. – Л.: Изд-во Ленинград. ун-та, 1968. – Т. 1. – 646 с.
90. Елеонский В.А. Поощрительные нормы уголовного права и их значение в деятельности органов внутрених дел: Учеб. пособие. – Хабаровск, 1984. – 108 с.
91. Астемиров З.А. Проблемы теории уголовной ответственности и наказания. – Махачкала: РИО ДГУ, 1987. – 90 с.
92. Тарбагаев А.Н. О понятии позитивной уголовно-правовой ответственности // Вестник Ленинградского ун-та, 1981. – Вып. 1. – № 5. – С. 86-89.
93. Тарбагаев А.Н. Понятие и цели уголовной ответственности. – Красноярск: Изд-во Краснояр. ун-та, 1986. – 120 с.
94. Чугуников И.И. Правоотношения и формы их реализации в уголовном праве Украины: Спеціальність 12.00.08 – кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право: Дис. … канд. юрид. наук. – Одесса, 2001. – 203 с.
95. Сахаров А.Б. О личности преступника и причинах преступности в СССР. – М.: Госюриздат, 1961. – 147с.
96. Тархов В.А. О юридической ответственности. – Саратов: Изд-во Саратов. ун-та, 1978. – 456 с.
97. Елеонский В.А. Уголовное наказание: Единство ретроспективной и позитивной ответственности // Вопрсы ответственности и наказания. – Рязань, 1992. – С. 71-76.
98. Кудрявцев В.Н. Закон, поступок, ответственность. – М.: Юрид. лит., 1986. – 356 с.
99. Ной И.С. Вопросы теории наказания в советском уголовном праве. – Саратов: Изд-во Саратов. ун-та, 1962. – 156 с.
100. Ретюнских И.С. Уголовная ответственность и ее реализация по советскому законодательству // Уголовная ответственность: проблемы содержания, установления, реализации. – Воронеж: Изд-во Воронеж. ун-та, 1989. – С.113-122.
101. Осипов П.П. Теоретические основы построения и применения уголовно-правовых санкций (аксиологические аспекты). – Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1976. – 135 с.
102. Мацнев Н.И. О понятии уголовной ответственности // Правоведение. – 1980. – № 4. – С. 55.
103. Лейкина Н.С. Личность преступника и уголовная ответственность. – Л.: Изд-во Ленинград. ун-та, 1968. – 189 с.
104. Брайнин Я.М. Уголовная ответственность и ее основания в советском уголовном праве. – М.: Юрид. лит., 1963. – 275 с.
105. Пионтковский А.А. О понятии уголовной ответственности // Советское государство и право. – 1967. – № 12. – С. 38-44.
106. Огурцов Н.А. Правоотношения и ответственность в советском уголовном праве. – Рязань: Науч.-исслед. и редакц.-издат. отдел, 1976. – 205 с.
107. Санталов А.И. Теоретические вопросы уголовной ответственности. – Л.: Изд-во Ленинград. ун-та, 1982. – 205 с.
108. Бажанов М.И. Уголовное право Украины. Общая часть: Учеб. пособие / Сост. В.И. Тютюгин. – Днепропетровск: Пороги, 1992. – 167 с.
109. Загородников Н.И. О содержании уголовно-правовых отношений // Советское государство и право. – 1963. – № 11. – С. 84-86.
110. Багрий–Шахматов Л.В. Уголовная ответственность и наказание. – Минск: Вышейш. школа, 1976. – 386 с.
111. Наташев А.Е., Стручков Н.А. Основы теории исправительно-трудового права. – М.: Юрид лит., 1967. – 191 с.
112. Божьев В.П., Фролов Е.А. Уголовно-правовые и процессуальные правоотношения // Советское государство и право. – 1974. – № 1. – С. 87- 95.
113. Уголовное право России. Общая часть: Учебник / Под ред. А.И. Рароги. – М.: Институт международного права и єкономики им. А.С. Грибоедова, 1998. – 320 с.
114. Основы уголовного законодательства Союза СССР и союзных республик. –М.: Госюриздат, 1960. – 24 с.
115. Кримінальний кодекс Української РСР. Офіц. текст із змін та доп. на 1 березня 1968 р. – К.: Політвидав. України, 1968. – 238 с.
116. Кристи Н. Пределы наказания. Пер. с англ. В.М. Когана / Под ред. А.М. Яковлева. – М.: Прогресс, 1985. – 175 с.
117. Про практику призначення судами кримінального покарання: Постанова Пленуму Верховного Суду від 24 жовтня 2003 р. № 7 // Вісник Верховного Суду України. – 2003. – № 6 (40). – С. 14-20.
118. Шмаров И.В. Эффективность общепредупредительного воздействия наказания // Советское государство и право. – 1969. - № 11. – С. 98-103.
119. Сахнюк С.В. Пом’якшення покарання як прояв гуманістичних начал кримінального покараня в Україні // Вісник Запорізького юрид. інституту. – 1999. – № 2. – С. 289-295.
120. Про застосування амністії в Україні: Закон України від 1 жовтня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 48. – Ст. 263.
121. Положення про порядок здійснення помилування: Указ Президента України від 27 квітня 2000 р. // Урядовий кур’єр. – 2000. – 28 квітня.
122. Музика А.А., Школа С.М. Про результати вивчення громадської думки щодо амністії та помилування // Адвокат. – 2003. – № 3. – С. 18-19.
123. Прохоров В.С. Преступление и ответственность. – Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1984. – 36 с.
124. Ткачевский Ю. Уголовная ответственность // Уголовное право. – 1999. – № 3. – С. 38-45.
125. Добровольская Т.Н. Роль суда в обеспечении принципа неотвратимости ответственности за совершение преступления // Научная информация по вопросам борьбы с преступностью. – М., 1980. – № 66. – С. 111.
126. Уголовное право Украины. Общая часть: Учебник / Отв. ред. Я.Ю. Кондратьев / Под ред. В.А. Клименко, Н.Ч. Мельника. – К.: Атика, 2002. – 448 с.
127. Звечаровский И.Э. Современное уголовное право России. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2004. – 100 с.
128. Уголовное право Украины. Общая и Особенная части: Учебник / Под ред. Е.Л. Стрельцова. – Х.: ООО “Одиссей”, 2002. – 672 с.
129. Шинальський О.І. Покарання в системі засобів протидії злочинності. Спеціальність 12.00.08. – кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право: Автореф. … канд. юрид. наук. – К, 2003. – 13 с.
130. Уголовный кодекс Республики Казахстан. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2001. – 466 с.
131. Уголовный кодекс Республики Таджикистан / Серия “Законодательство зарубежных стран”. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2001. – 410 с.
132. Уголовный кодекс Республики Беларусь / Под ред. А.И. Бойцова. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2001. – 474 с.
133. Хохряков Г.Ф. Криминология: Учебник / Отв. ред. В.Н. Кудрявцев. – М.: Юристъ, 1999. – 511 с.
134. Иншаков С.М. Зарубежная криминология. – М.: Издат. группа ИНФРА. М. – НОРМА, 1997. – 383 с.
135. Новый завет Господа нашего Иисуса Христа. – М.: Изд-во Московской патриархии, 1990. – 651 с.
136. Платон. Законы // Платон. Сочинения в 3 т. – М.: “Мысль”, 1972. – Т. 3. – Ч. 2. – 830 с.
137. Монтеск’є Ш.Л. О духе законов. – М.: Мысль, 1999. – 672 с.
138. Беккариа Ч. О преступлениях и наказаниях. – М.: Фирма “Стелс” БИМА, 1995. – 304 с.
139. Бентам И. Рассуждения о гражданском и уголовном законоположении (соч. англ. юрисконсульта). – М.: СПб., Тип. Шнора, 1806. – Т. 2 – 623 с.
140. Фейербах П.А. Уголовное право. – М.: СПб., Мед. тип., 1810. – 1811 с.
141. Головко Л.В. Принципы неотвратимости ответственности и публичности в современном российском уголовном праве и процессе // Государсто и право. – 1999. – № 3. – С. 61-68.
142. Уголовное законодательство зарубежных стран (Англии, США, Франции, Германии, Японии). Сб. законод. материалов / Под ред. И.Д. Козочкина. – М.: Изд-во “Зерцало”, 2001. – 352 с.
143. Кримінальний кодекс України: Офіційний текст. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 240 с.
144. Уголовный кодекс Грузии. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2002. – 409 с.
145. Уголовный кодекс Литовской республики. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2003. – 470 с.
146. Уголовный кодекс Эстонской республики. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2001. – 262 с.
147. Дидро Д. Сочинения: в 2 т. – М.: Изд-во “Мысль”, 1986. – Т. 1. – 590 с.
148. Рыжаков А.П. Комментарий к Уголовно-процесуальному кодексу Российской Федерации. – 2-е изд., изм. и доп. – М.: Изд-во Норма, 2002. – 1024 с.
149. Ведомости Верховного Совета УССР. – 1967. – № 5. – Ст. 63.
150. Ленин В.И. Полное собрание сочинений. – М.: Гос. изд-во политической литературы, 1959. – Т. 4. – 565 с.
151. Уголовный кодекс УССР в редакции 1927 г. с изменениями по 1 июня. – Харьков: Юриздат, Наркомюста УССР, 1992. – 120 с.
152. Утевский Б.С. Вопросы уголовного права в проекте закона // Советское государсво и право. – 1960. – № 1. – С. 116.
153. Сборник Постановлений Пленума Верховного Суда СССР, 1924–1970. – М.: “Известия”, 1970. – 688 с.
154. Основы уголовного законодательсва Союза ССР и союзных республик // Ведомости Съезда народных депутатов СССР и Верховного Совета СССР. – 1991. – № 30. – Ст. 862.
155. Костенко О. Кримінальний кодекс і доктрина // Право України. – 2004. – № 7. – С. 43-47.
156. Про комплексну програму профілактики злочинності на 2001 – 2005 роки: Указ Президента України від 25 грудня 2000 р. // Офіційний вісник України 2000. – № 52. – Ст. 2258.
157. Международное право в документах: Учеб. пособие / Сост.: Н.Т. Блатова, Г.М. Мелков. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Инфра - М, 1997. – 696 с.
158. Митрофанов А.А. Основні напрямки кримінально-правової політики в Україні: формування та реалізація. – Одеса: Вид-во Одеськ. юрид. інституту НУВС, 2004. – 132 с.
159. Мальцев В.В. Принципы уголовного законодательства и общественно-опасное поведение // Государство и право. – 1997. – № 2. – С. 98-102.
160. Курс уголовного права. Общая часть. Том 1. Учение о преступлении: Учебник для вузов / Под ред. Н.Ф. Кузнецовой, И.М. Тяжковой. – М.: ИКД “Зерцало-М”, 2002. – 624с.
161. Комментарий к Уголовному кодексу Российской Федерации с постатейными материалами и судебной практикой / Под общ. ред. С.И. Никулина. – М.: Изд-во “Менеджер” сов. с изд-вом “Юрайт”, 2001. – 1184 с.
162. Гацелюк В.О. Реалізація принципу законності кримінального права України (загальні засади концепції): Спеціальність 12.00.08. – кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право: Автореф. … канд. юрид. наук.– Львів, 2004. – 19 с.
163. Спиркин А.Т. Философия: Учебник. – М.: Изд-во Гардарики, 1999. – 816 с.
164. Савицкий В.М. Считается невиновным…– М.: Изд-во “Знание”, 1984. – 64 с.
165. Либус И.А. Презумпция невиновности в советском уголовном процессе. – Ташкент: Узбекистан, 1981. – 232 с.
166. Княгинин К.Н. Охранительные правоприменительные акты: вопросы теории и технологии. – Свердловск: Изд-во Урал. ун-та, 1991. – 108 с.
167. Кудрявцев В.Н. Правовое поведение: норма и патология. – М.: Наука, 1982. – 287 с.
168. Всеобщая декларация прав человека от 10 декабря 1948 года // Международные акты о правах человека: Сб. документов. – М.: Изд-во НОРМА – ИНФРА• М., 2000. – С. 39-43.
169. Международный пакт о гражданских и политических правах человека от 16 декабря 1996 года // Международные акты о правах человека: Сб. документов. – М.: Изд-во НОРМА–ИНФРА М, 2000. – С. 53-60.
170. Меркулова В.О. Психологічні аспекти жіночої насильницької злочинності // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. – 2002. – № 2. – С. 67-72.
171. Рыжаков Г.П., Федоров Г.С. Общество, парализованное страхом. – М.: Моск. рабочий, 1984. – 64 с.
172. Никиенко К.И. Неотвратимость наказания. – Кишинев: Картя Молдовеняскэ, 1987. – 108 с.
173. Баймурзин Г.И. Ответственность за прикосновенность к преступлению. –Алма-Ата: Наука, 1968. – 187 с.
174. Сапожников И.Г. Ответственность недоносителей по указам Президиума Верховного Совета СССР от 4 июня 1947г. // Социалистическая законность. – 1950. – № 12. – С. 34
175. Бушуев И.А. Ответственность за укрывательство преступлений и недоносительство.– М.: Юрид. лит., 1965. – 138 с.
176. Хабибуллин М.Х. Ответственность за укрывательство преступлений и недоносительство по советскому уголовному праву. – Казань: Изд-во Казан. ун-та, 1984. – 136 с.
177. Навроцький В.О. Наступність кримінального законодавства України (порівняльний аналіз КК України 1960 р. та 2001 р.). – К.: Атіка, 2001. – 272 с.
178. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України: за станом законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України на 1 січня 1997 р. / За ред. В.Ф. Бойка, Я.Ю. Кондратьєва, С.С. Яценка. – К.: Юрінком, 1997. – 960 с.
179. Конституція України. Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
180. Андрушко П.П., Стрижевський А.А. Зловживання владою або службовим становищем (ст. 364 Кримінального кодексу України): кримінально-правова характеристика // Вісник Верховного Суду України. – 2005. – № 1 (53). – С. 32-36.
181. Про судову практику у справах про перевищення влади або службових повноважень: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 р. № 15 // Вісник Верховного Суду України. – 2004. – № 2 (42). – С. 7-9.
182. Гальперин И.М. Взаимодействие государственных органов и общественности по борьбе с преступностью. – М.: Юрид. лит., 1972. – 183 с.
183. Тихомиров Д.Е. Профилактика правонарушений – дело общественное. – К.: Общество “Знание” УССР, 1989. – 48 с.
184. Саркисова Э.А. Общественное мнение в борьбе с преступностью. – Минск: Изд-во “Беларусь”, 1975. – 80 с.
185. Ясінський Г.М. Колектив сказав: ні! – К.: Політвидав України, 1976. – 96 с.
186. Сомин В.Н. Социальное управление предупреждением преступности: введение в теорию. – Иркутск: Изд-во Иркут. ун-та, 1990. – 232 с.
187. Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону: Закон України від 22 червня 2000 р. // Відомості Верховної Ради України, 2000. – № 40. – Ст. 338.
188. Зелінський А.Ф. Кримінологія: Навч. посібник. – Х.: Рубікон, 2000. – 240 с.
189. Игнатьев Б.Б. Государственная политика в отношении казачества // Проблемы местного самоуправления. – 2002. – № 1. – С. 32-36.
190. Кулагин Н.И. Использование органами следствия средств массовой информации. – Волгоград: Науч.-исслед. и редакционно-издат. отдел, 1971. – 94 с.
191. Здоровега В.Й. Теория і методика журналістської творчості: Навч. посібник. – Львів: ПАІС, 2000. – 180 с.
192. Котенко М. Спасение человеческой жизни // Криминальная хроника. –2003. – № 9 (50). – С. 3.
193. Основания уголовно-правового запрета (криминализация и декриминализация) / Отв. ред. В.Н. Кудрявцев, П.Г. Ионик. - М.: Изд-во “Наука”,1982. – 304 с.
194. Кудрявцев В.Н. Стратегии борьбы с преступностью. – М.: Юристъ, 2003. – 352 с.
195. Галиакбаров Р.Р. Проблемы криминализации многосубъектных общественно опасных деяний // Актуальные проблемы криминализации и декриминализации общественно опасных деяний. – Омск, 1980. – С. 40.
196. Гальперин И.М. Уголовная политика и уголовное законодательство // Основные направления борьбы с преступностью. – М., 1975. – С. 58.
197. Дагель П.С. Условия установления уголовной наказуемости // Правоведение. – 1975. – № 4. – С. 67-74.
198. Курляндский В.И. Уголовная политика, дифференциация и индивидуализация уголовной ответственности // Основные направления борьбы с преступностью. – М., 1975. – С. 81.
199. Фефелов П.А. Критерии установления уголовной наказуемости // Советское государство и право. – 1970. – № 1. – С. 101-103.
200. Антонов А.Д. Направления развития отечественного уголовного законодательства в свете теории криминализации // Российский следователь. – 2001. – № 3. – С. 21-23.
201. Элькинд П.С. Цели и средства их достижения в советском уголовном процессуальном праве. – Л.: Из-во Ленинград. ун-та, 1976. – 143 с.
202. Карпушин М.П., Курлянский В.И. Уголовная ответственность и состав преступления. – М.: Юрид. лит., 1974. – 231 с.
203. Михеев Р.И. Протченко Б.А. Правоотношения, порождаемые деяниями невменяемого // Советское государство и право. – 1984. – № 11. – С. 85-87.
204. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України / Під заг. ред. М.О. Потебенька, В.Г. Гончаренка. – К.: Изд-во “Форум”, 2001. – Ч. 1. – 393 с.
205. Введенский И.Н. Принудительное лечение душевно больных и психопатов // Душевнобольные правонарушители и принудительное лечение / Под ред. П.Б. Ганнушкина. – М., 1929. – С. 8-9.
206. Уголовный кодекс Испании / Под ред. Н.Ф. Кузнецовой, Ф.М. Решетникова. – М.: Изд-во “ЗЕРЦАЛО”, 1998. – 318 с.
207. Щедрин Н.В. Меры безопасности (защиты) в уголовном праве // Уголовное право и современность. – Красноярск, 1998. – Вып. 2. – С. 52.
208. Исаев М.М. Декларативные статьи Уголовного кодекса // Советское право. – 1924. – № 6 (12). – С. 36.
209. Жижиленко А.А. Наказание, его понятие и отличие от других правоохранительных средств. – Пгр.: “Правда”, 1914. – 676 с.
210. Пионтковский А.А. Меры социальной защиты и уголовный кодекс РСФСР // Советское право. – 1923. – № 3 (6). – С. 19-42.
211. Волков Г.И. Классовая природа преступления и советское уголовное право / Под ред. Н.В. Крыленко. – М.: Госиздат, Советск. законодат., 1935. – 232 с.
212. Эстрин А.Я. Уголовное право СССР и РСФСР. – М.: Юриздат, 1927. – 71 с.
213. Крыленко Н.В. Суд и право в СССР. – М.–Л.: ГИЗ, 1927. – 164 с.
214. Курс советского уголовного права. – М.: “Наука”, 1970. – Т. 3. – 350 с.
215. Материалы НКЮ. – 1922. – Выпуск. 16 – 17. – С. 15.
216. О дополнении положения о преступлениях государственных (контрреволюционных и особо для Союза СССР опасных преступлениях против порядка управления) статьями об измене Родине: Постановления ЦИК ССР от 8 июня 1934 года // Сборник законов СССР. – 1934. – № 33.
217. Профилактика общественно опасных действий психически больных: (Сб. науч. трудов) / Под ред. Г.В. Морозова. – М.: Типография Всесоюз. общества “Знание” 1986. – 180 с.
218. Красик Е.Д., Логвинович Г.В. Госпитализм при шизофрении (клинико-реабилитацмонные аспекты). – Томск: Изд-во Томск. ун-та, 1983. – 133 с.
219. Комментарий к Уголовно-процессуальному кодаксу Российской федерации в редакции Федерального закона от 29 мая 2002 года / Под общ. и научн. ред. А.Я. Сухарева. – М.: Изд-во НОРМА, 2002. – 896 с.
220. Букалов А. Судебная статистика: итоги 2000 года // Аспект. – 2001. – № 1. – С. 16.
221. Судова статистика // Вісник Верховного Суду України. – 2002. – № 4 (38). – С. 49.
222. Судова статистика // Вісник Верховного Суду України. – 2004. – № 5 (45). – С.25-32.
223. Мельникова Э.Б. Ювенальная юстиция: Проблемы уголовного права, уголовного процесса и криминологии: Учеб. пособие. – М.: Дело, 2000. – 272 с.
224. Пудовочкин Ю.Е. Ювенальное уголовное право: понятие, структура, источники // Журнал российскго права. – 2002. – № 3. – С. 44-53.
225. Бейзмор Г., Умбрайт М. Переосмысление функции наказания в суде для несовершеннолетних: карательный или восстановительный подход к подростковой преступности // Правосудие по делам несовершеннолетних. – 2000. – Вып. 2. – Ч. 1. – С. 8.
226. Правове положення неповнолітніх в Україні: Збірник нормативних актів / Уклад. В.Л. Кройтор, В.Д. Євко. – Харьків: Еспада, 2002. – 576 с.
227. Галимов О.Х. Малолетние лица в уголовном судопризводстве. – СПб.: Питер, 2001. – 224 с.
228. Комментарий к Уголовному кодексу Российской Федерации / Под ред. В.М. Лебедева. – М.: Изд-во НОРМА, 2002. – 880 с.
229. Макаренко А.С. Сочинения: В 7 т. – М.: Изд-во Акад. пед. наук., 1958. – Т. 4. – 552 с.
230. Попкова Т.П. Зарубежный опыт профилактической работы по предупреждению безнадзорности и правонарушений несовершеннолетних // Российский следователь. – 2003. – № 4 . – С. 40-44.
231. Сімейний кодекс України: Офіц видання. – К.: Видавничий Дім “Ін Юре”, 2002. – 176 с.
232. Кибальник А. Иммунитет как основание освобождения от уголовной ответственности // Российская юстиция. – 2000. – № 8. – С. 34-35.
233. Малько А.В. Правовые иммунитеты // Известия высших учебных заведений. Правоведение. – 2000. – № 6. – С. 11-22.
234. Действующее международное право: В 3 т. Составители Ю.М. Колосов и Э.С. Кривчикова. – М.: Из-во Моск. независимого института международного права, 1996. – Т. 1. – 864 с.
235. Generel Agreement on Privileges and Immunities of Europe: Council of Europe – European Treaties ETS №. 002 – Europe (1949).
236. Коробов П.В. Момент возникновения уголовной ответственности // Известия высших учебных заведений. Правоведение. – 2000. – № 2. – С. 147-163.
237. Комментарий к Конституции РФ / Под общ. ред. Э.П. Григониса. – СПб.: Питер, 2003. – 208 с.
238. Про адвокатуру: Закон України від 19 грудня 1992 р. // Відомості Верховної Ради. – 1993. – Ст. 62.
239. Council of Europe European Convention on the Compensation of Victims of Violent Crime: Council of Europe – European Treaties ETS № 116 – Europe (1983).
240. Декларация Основных принципов правосудия для жертв преступления и злоупотребления властью. – Нью–Йорк: Департамент общественной информации ООН, 1988. – 8 с.
241. Концепція забезпечення захисту законних прав та інтересів осіб, які потерпіли від злочинів: Указ Президента України від 28 грудня 2004 р. // Офіційний вісник України. – 2004. – № 52. – С. 185-186.
242. Туляков В.О. Віктимологія (