ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ РЕСУРС ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ

brief description

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
ДЕРЖАВНА УСТАНОВА
«ІНСТИТУТ ЕКОНОМІКИ ТА ПРОГНОЗУВАННЯ»

На правах рукопису

ЯНЕНКОВА ІРИНА ГЕОРГІЇВНА

УДК 338.24:330.341.1

ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ РЕСУРС
ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ

08.00.03 – економіка та управління національним господарством

Дисертація на здобуття наукового ступеня
доктора економічних наук

Науковий консультант –
Федулова Любов Іванівна,
доктор економічних наук, професор

Київ – 2012

ЗМІСТ

ВСТУП 4
РОЗДІЛ 1. Теоретико-методологічні засади формування
та реалізації організаційного ресурсу інноваційного розвитку
економіки 16
1.1. Організаційні інновації в економічній системі 16
1.2. Економічна сутність поняття «організаційний ресурс»
та його місце в інноватиці 25
1.3. Інституційні аспекти організаційного ресурсу 57
1.4. Методичні підходи до оцінки ефективності
застосування організаційного ресурсу 75
Висновки до першого розділу 81
РОЗДІЛ 2. Особливості організаційного ресурсу на різних
рівнях управління інноваційним процесом 85
2.1. Організаційні функції державних органів влади
в інноваційній сфері 85
2.2. Організаційний ресурс корпорацій як фактор інноваційного розвитку 109
2.3. Організаційна структура управління регіональним
інноваційним розвитком 134
2.4. Розвиток організаційних форм інноваційних підприємств 155
Висновки до другого розділу 169
РОЗДІЛ 3. Залучення організаційного ресурсу до системи
управління інноваційним розвитком економіки України 174
3.1. Особливості організаційної складової інноваційного
механізму 174
3.2. Державна інноваційна політика в системі координації
соціально-економічних процесів 184
3.3. Активізація організаційного ресурсу вітчизняних
корпоративних структур 218
3.4. Напрями застосування організаційного ресурсу
інноваційного підприємництва 238
3.5. Інструменти антикризового менеджменту 246
Висновки до третього розділу 266
РОЗДІЛ 4. Удосконалення організації інноваційного
розвитку національної економіки 272
4.1. Задіяння організаційного ресурсу для формування та
реалізації стратегії інноваційного розвитку національної
економіки 272
4.2. Організація ефективної взаємодії суб’єктів
управління інноваційним розвитком 292
4.3. Організаційно-економічна модель забезпечення
функціонування інноваційного підприємництва 317
4.4. Формування організаційних компетенцій у сфері інноваційної діяльності 333
4.5. Організаційні аспекти розбудови інноваційних кластерів 348
4.6. Оцінка синергетичного ефекту застосування організаційного ресурсу різних рівнів управління 368
Висновки до четвертого розділу 385
ВИСНОВКИ 391
ДОДАТКИ 398
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 416

ВСТУП

Переваги інноваційного шляху розвитку національних економік визнані світовим співтовариством. Однак досягти помітних зрушень на цьому шляху вдалося лише тим країнам, які розробили та затвердили стратегію соціально-економічного розвитку і відповідну державну інноваційну політику, сформували дієву національну інноваційну систему та створили сприятливе середовище для ефективного управління інноваційними процесами.
Актуальність теми. Серед факторів, які безпосередньо впливають на формування інноваційної економіки, особлива роль належить використанню наявних та створюваних організаційних можливостей. Жодної мети неможливо досягнути, жодного етапу в розвитку техніки, технології, інформатизації неможливо пройти без необхідного організаційного забезпечення – розподілу функцій, форм координації та зв’язків, організаційних компетенцій та інших його складових. Це стосується як окремо взятих рівнів господарювання, так і національної економіки загалом.
Створення умов технологічного розвитку систем господарювання – важлива функція держави, а її результативність стає помітною тільки при системному рівні організації, коли різні ієрархічні ланки управління підпорядковані цілям створення нових технологій як інструментів щодо поліпшення життя широких верств населення. Однак держава, яка, з одного боку, повинна в ідеалі бути найбільш зацікавленим замовником інновацій, а з іншого – активним учасником інноваційного процесу, з огляду на дедалі більше ускладнення організації суспільства, бюрократичного характеру й інерційності державних інститутів у сучасних умовах не може досить ефективно здійснювати інноваційну функцію насамперед в контексті довготривалих стратегічних завдань.
Дослідження організаційного ресурсу необхідні для підвищення результативності процесу формування інноваційної моделі розвитку економіки в Україні. Вони є передумовою для розробки сучасної організаційної структури управління науково-технологічною та інноваційною діяльністю, що має містити всі рівні ієрархії національного господарства і представляти ефективну систему, побудовану за принципами сучасного державного управління, адміністративного та інноваційного менеджменту. На практиці маємо справу з відсутністю механізмів задіяння організаційного ресурсу щодо втілення сукупності напрацювань науковців, інженерів, державних службовців та керівників підприємств у стратегічні завдання інноваційного розвитку економіки та їхню реалізацію. Слід зазначити, що формування критичної маси організаційного ресурсу – це довготривалий за часом процес, що вимагає системних зусиль і значних коштів. З іншого боку, незадіяний організаційний ресурс – це втрачені можливості для інноваційного розвитку економіки.
Ключовим принципом формування ефективного організаційного ресурсу в системі національного господарства повинна стати погоджена концепція потреб особистості, суспільства і держави з врахуванням реалій інноваційної економіки, створення збалансованого організаційного середовища, що передбачає наявність розвинутих соціальних структур, інтегрованої в промисловість науки й освіти, інноваційної культури суспільства, високого духовного потенціалу й ін.
У вітчизняних і закордонних дослідженнях та наукових публікаціях щодо розробки питань організаційного ресурсу проблема вивчається за кількома напрямами, зокрема, у процесі розробки теоретичних питань управління російські вчені Л.Абалкін, А. Аганбегян, А. Богданов, В.Данилов-Данильян, Б. Мільнер, С. Глазьєв, Г. Клейнер, Д. Львов, З. Румянцева, Ф. Русінов, В. Тамбовцев та ін. сформулювали актуальні питання, пов’язані з побудовою ринкових механізмів використання ресурсного потенціалу для забезпечення стійкого розвитку економіки. Використання потенціалу організацій для забезпечення стійкого розвитку економіки запропоновано у дослідженнях Г. Клейнера, Є. Коршунової, О. Лапко, Б. Мочалова, Є. Попова, А. Пригожина, Б. Ревуцького, П. Фоміна, С. Чудновської та інших. Зарубіжні представники науки управління, теорії організації, менеджменту змін, інноваційного менеджменту, еволюційної теорії управління, стратегічного управління І. Ансофф, Б. Карлофф, М. Мескон, Л. Планкетт, А.Томпсон, Дж. Стрікленд, Ф. Хедоурі та інші пропонують набір кінцевих результуючих показників оцінки організаційної функції діяльності суб’єктів господарювання. Серед українських вчених постійно досліджують проблеми залучення організаційного ресурсу як фактор забезпечення інноваційного розвитку економіки В. Геєць, Ю. Бажал, О. Марченко, І. Павленко, Н. Тарнавська, В. Семиноженко, Л. Федулова, А. Яковлєв та інші.
Однак, в публікаціях як зарубіжних, так і українських науковців роль організаційного ресурсу в розбудові інноваційної економіки лише позначена, а сутність, природа, механізми формування та реалізації комплексно не досліджено. Натомість, у більшості із них головна увага акцентується на фінансовому ресурсі як панацеї для запуску інноваційного механізму розвитку економіки. Проте, як свідчить досвід провідних країн світу, першочерговою умовою реалізації науково-технологічної та інноваційної політики є розробка чіткого організаційного механізму та заходів щодо забезпечення синергетичних зусиль організаційного ресурсу усіх учасників відповідного процесу. Отже, потреба в системному науковому дослідженні питань формування та реалізації організаційного ресурсу інноваційного розвитку економіки зумовила вибір теми, визначення мети і завдання дисертаційної роботи.
Зв'язок роботи з науковими проблемами, планами, темами. Роботу виконано згідно з планом науково-дослідних робіт Державної установи Інституту економіки та прогнозування НАН України та в розрізі держбюджетних науково-дослідних тем: "Технологічне прогнозування в контексті формування стратегії соціально-економічного розвитку України" (№ ДР 0107U003526); науково-дослідної роботи "Механізми реалізації економіко-технологічного потенціалу регіонів України" (№ ДР 0109U003884).
Особиста участь автора полягала у розробці методологічних засад організаційного ресурсу інноваційної політики та обґрунтуванні напрямів удосконалення організації інноваційного розвитку національної економіки.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є розробка теоретико-методологічних засад організаційного ресурсу інноваційного розвитку економіки, методичного інструментарію його оцінки та механізмів залучення в систему управління національною економікою, що сприятиме підвищенню ефективності і результативності науково-технологічної та інноваційної політики як складових державної політики у напрямі забезпечення модернізації господарства.
Відповідно до зазначеної мети дослідження в дисертації визначено і вирішено такі основні завдання:
 визначити сутність поняття „організаційний ресурс інноваційного розвитку економіки”;
 встановити взаємозв’язок між поняттями „організаційний ресурс”, „організаційний потенціал” та „організаційний капітал”;
 виявити особливості організаційного ресурсу на різних рівнях управління інноваційним процесом;
 обґрунтувати місце організаційного ресурсу в теорії інноватики, ресурсній теорії, теорії інституціоналізму та теорії організації;
 визначити тенденції інноваційного розвитку під впливом організаційного ресурсу;
 розробити механізми залучення організаційного ресурсу корпоративних структур, регіональних та місцевих органів влади, менеджменту підприємств в процес забезпечення розвитку економіки на інноваційній основі;
 визначити структуру організаційних компетенцій фахівців у галузі управління інноваційною сферою економіки;
 провести моделювання процесу управління інноваційним розвитком економіки з врахуванням ступеня залучення організаційного ресурсу економічних суб’єктів.
Об’єктом дослідження є система управління інноваційним розвитком економіки.
Предметом дослідження є природа, особливості та потенційні можливості організаційного ресурсу економіки та суспільства.
Методи дослідження. Для вирішення поставлених задач при виявленні закономірностей та тенденцій в інноваційно-технологічному розвитку встановлено причинно-наслідкові зв’язки проблем, що постають перед органами влади усіх рівнів. За допомогою методів узагальнення, порівняння здійснювався аналіз функціонування організаційної системи забезпечення розвитку економіки; за допомогою методів структурно-динамічного аналізу та факторного аналізу розроблена методика оцінки організаційного ресурсу; за допомогою методів проектного аналізу здійснено оцінку ефективності впровадження організаційних інновацій. Методи моделювання організаційних структур використано для розробки концептуальної організаційної моделі технологічних кластерів регіону та моделі організаційної платформи реалізації критичних технологій. Теорію ігор та математичне програмування використано для визначення синергетичного ефекту від використання складових організаційного ресурсу на різних рівнях управління економікою.
Теоретичною основою дослідження є роботи провідних зарубіжних та вітчизняних учених, що присвячені розв’язанню проблеми ефективності економіки на основі інноваційно-технологічного фактору; досягнення світової наукової думки в сфері сучасного управління оновленням та модернізацією виробництва і суспільства.
Наукова новизна отриманих результатів полягає у наступному:
Вперше:
• запропоновано розглядати “організаційний ресурс інноваційного розвитку економіки” як сукупність елементів, яка здатна забезпечити самоорганізацію системи управління інноваційним розвитком економіки за рахунок їх синергетичної взаємодії. Ефект синергії проявляється в результаті комплексного застосування організаційного ресурсу на всіх рівнях управління економікою;
• встановлено взаємозв'язок між поняттями "організаційний ресурс", „організаційний потенціал” та „організаційний капітал” у процесі управління інноваційним розвитком економіки, який полягає в тому, що організаційний ресурс, активізуючи організаційний потенціал, впливає на підвищення організаційного капіталу. Це дозволяє обґрунтувати висновок, що ефективність використання організаційного ресурсу агентів економічної діяльності проявляється у спроможності керівництва створити умови інноваційної сприйнятливості та усвідомленні ролі організаційних інновацій як системного каталізатора у реалізації стратегії інноваційного розвитку й забезпеченні формування та реалізації організаційного капіталу;
• розроблено матрицю організаційних ресурсів інноваційного розвитку на-ціональної економіки, яка складається з набору ключових показників цих ресурсів на макро-, мезо, регіональному та мікрорівнях й обґрунтовано, що сукупний організаційний ресурс представляє інтегровану суму ресурсів керівництва.
Набули подальшого розвитку:
• теорія інноватики в частині обґрунтування в ній місця організаційного ресурсу інноваційного розвитку та організаційної дії інноваційного механізму, в основі якого - положення концепції відкритих інновацій, що вимагає зміни функцій структурних підрозділів, відповідальних за дослідження та розробки;
• ресурсна теорія організації через обгрунтування ресурсної функції підприємництва, яке, на відміну від існуючих, доповнено інноваційним спрямуванням цієї функції завдяки реалізації організаційних компетенцій, що надає визначальних конкурентних переваг підприємницьким структурам;
• теорія інституціоналізму через встановлення взаємодії організаційного ресурсу та інститутів в системі управління інноваційним розвитком, яка полягає у впорядкуванні інвестиційних та інформаційних потоків та їх спрямуванні на реалізацію інноваційних рішень в соціально-економічній системі, в результаті чого відбувається інноваційний розвиток економічної системи на основі якісної зміни її функціонування в процесі переходу на новий технологічний рівень;
• теорія організацій в частині обґрунтування положення, що в умовах глобалізації суспільства та стрімкого поширення інформаційно-комунікаційних технологій, досягнення цілей господарюючих структур на мікрорівні відбувається завдяки формуванню організаційного ресурсу нового типу через запровадження принципів мережевого ефекту та положень системи мережевої взаємодії;
• кластерна концепція в частині розробки концептуальної організаційної моделі технологічних кластерів регіону, в якій консолідовано зусилля бізнесу, наукових установ і некомерційних організацій з метою використання отриманого синергетичного ефекту для посилення конкурентоспроможності національної економіки.
Удосконалено:
• методи та інструменти стратегічного аналізу в частині визначення тенденцій інноваційного розвитку під впливом організаційного ресурсу (зокрема, посилення взаємозв’язку між фундаментальними й прикладними дослідженнями; глобалізація ринку інновацій; зростання конвергенції технологій у науковій сфері; зростання кількості інновацій, мотивованих попитом; поширення використання концепції «прозора наука»; перехід управління до мережевого співробітництва й відкритих інноваційних систем) та комплексу проблем процесу формування та реалізації зазначеного ресурсу, серед яких: відсутність сучасних методів організації інноваційної діяльності, адекватних викликам зовнішнього середовища організаційних структур, організаційних навичок в інноваційній сфері, відсутності єдиної організаційної основи та інфраструктури для управління інтелектуальним потенціалом на регіональному рівні; несформованості в більшості суб’єктів господарювання інноваційних ланцюжків, що включають наукові, освітні, упроваджувальні й виробничі ланки; не створено повноцінного організаційно-економічного механізму науково-інноваційної діяльності;
• управлінський цикл державного регулювання інноваційної діяльності, заснований на принципах проектного підходу в частині упровадження комплексу розроблених та науково-обгрунтованих пропозицій щодо удосконалення механізмів реалізації державної економічної політики у напрямі становлення інноваційної економіки з врахуванням організаційного ресурсу на макро-, мезо- та мікрорівнях;
• компетентнісний підхід в управлінні через визначення структури організаційних компетенцій департаменту розвитку інноваційної діяльності, сутність яких проявляються в результаті взаємодії організаційних методів та технологій та здійснення управлінської діяльності, досвіду, знань співробітників, що забезпечує результативність роботи установи (компанії) та її конкурентоспроможність;
• організаційний механізм реалізації інноваційної політики у напрямі розроблення моделі організаційної платформи реалізації критичних технологій, що забезпечує скоординовану взаємодію державних, науково-дослідних, виробничих, фінансових та інших суб’єктів господарювання та сприяє вирішенню системних проблем та формуванню пакету заходів забезпечення державними структурами спільно з підприємницьким сектором, наукою, громадськими організаціями важливих інноваційних проектів високотехнологічної продукції;
• методичні підходи до оцінки синергетичного ефекту організаційного ресурсу макро-, регіонального, мезо- (корпоративного) та мікрорівнів через розробку алгоритму знаходження рівня впливу складових організаційного ресурсу на самоорганізацію системи управління, що може бути основою для подальших досліджень у напрямку створення, впровадження й експлуатації конкурентоспроможних наукомістких підприємств, організації взаємодії різних інформаційних систем і оцінки ефективності їхнього упровадження, а також для розробки нового алгоритмічного забезпечення процесу управління наукомісткими мегапроектами.
Практичне значення одержаних результатів полягає у розвиненні ряду теорій, концепцій і методів активного управління інноваційними процесами в економіці; в ідентифікації і обґрунтуванні поняття "організаційний ресурс інноваційного розвитку економіки", що дозволяє отримувати конкурентні переваги завдяки реалізації невикористаних можливостей; у створенні наукового і практично апробованого інструментарію (платформа, компетенції, організаційна модель технологічних кластерів регіону), що дозволяє безпосередньо вирішувати прикладні управлінські задачі, пов’язані з ефективним використанням організаційного ресурсу інноваційного розвитку на всіх рівнях управління економікою. Сукупність отриманих автором наукових результатів роботи дозволяє значно підвищити ефективність управління інноваційними процесами в економіці у напрямі формування інноваційної моделі її розвитку.
Основні результати дослідження пройшли практичну апробацію і отримали позитивні відгуки від Головного управління економіки Миколаївської облдержадміністрації (довідка № 466/7 – 12/03 від 24.09.2012), ТОВ "Дунайська суднохідно-стивідорна компанія" (довідка № 308 від 6.09.2012), Чорноморського державного університету імені Петра Могили (довідка № 2/2-62 від 21.09.2012), Державного агентства з питань науки, інновацій та інформатизації України (довідка № 1/06-3-702 від 16.10.2012).
Висновки дослідження, наукові результати, практичні рекомендації, а також аналітичні та розрахункові матеріали використано в доповідних матеріалах центральним органам виконавчої та законодавчої влади (довідка ДУ "Інститут економіки та прогнозування НАН України" від 20.11.2012 р. № 135-7/1098). Основними з них є:
- до Державного комітету України з питань науки, інновацій та інформатизації: "Аналіз стану розвитку науково-технологічної та інноваційної діяльності в Україні як основа вибору стратегії міжнародного співробітництва" та "Україна в міжнародному рейтингу конкурентоспроможності 2010-2011 рр. за факторами інноваційності та технологічності" (проаналізовано основні показники інноваційного розвитку України) (лист від 12.11.2010 р. №5-6/11-57);
- до департаменту інвестиційної та інноваційної політики Міністерства економіки України: "Розвиток науково-технологічної та інноваційної діяльності в Україні: тенденції, рейтинги, проблеми" (проаналізовано проблеми розвитку науково-технологічної та інноваційної діяльності в Україні) (лист від 18.11.2010 р. №3902-25/240);
- до Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва: "Обґрунтування можливостей науково-технологічного та інноваційного співробітництва України з державами-учасницями СНД" (запропоновані механізми стимулювання і активізації інноваційно-інвестиційної основи підприємництва) (лист-подяка від 10.11.2010 р. №14443/0/2-10);
- до Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва: "Необхідність та передумови формування технологічних кластерів в Україні" (запропоновано кластерну концепцію в напрямі розгляду кластерного механізму як інструменту забезпечення економічного зростання на інноваційній основі ) (лист-подяка від 12.11.2010 р. №14596/0/2-10);
- до Державного агентства України з інвестицій та розвитку: "Стан та перспективи інвестиційної взаємодії України та Республіки Білорусь" (окреслено перспективи взаємодії України та Республіки Білорусь) (лист від 02.12.2010 р. №2451/01-15-4-06);
- до Комітету з питань науки і освіти Верховної ради України: "Тенденції розвитку інноваційної політики та її вплив на економічне зростання" (запропоновано механізми реалізації державної інноваційної політики) (лист від 01.03.2011 р. № 04-22/8-209);
- до Державного агентства з питань науки, інновацій та інформатизації України: "Розвиток регіональних інноваційних систем" (запропонована організаційна модель технологічних кластерів регіону) (лист від 21.05.2012 р. №1/06-3-327).
Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є самостійно виконаною працею, в якій викладено авторські розробки щодо використання організаційного ресурсу інноваційного розвитку економіки. Опубліковані наукові праці містять положення, висновки і пропозиції сформульовані особисто автором, і відображають його конкретний внесок у розвиток економічної науки. З наукових праць, опублікованих у співавторстві в дисертаційній роботі використані лише ті ідеї та положення, які належать особисто автору. Особистий внесок автора у праці, опубліковані у співавторстві, наведено окремо у списку публікацій.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації доповідалися міжнародних науково-практичних конференціях: "Сучасна наука та технології: від фундаментальних досліджень до комерціалізації результатів НДДКР" (м.Київ, 2010 р.); "Проблеми планування виробництва в ринкових умовах" (м.Алушта, 2010 р.); "Постигането на висшето образование – 2008". (м.Софія, 2008 р.); "Інноваційні технології та методи в управлінні організаціями, програмами і проектами" (м.Камянець-Подільський, 2008 р.); "Сучасні технології менеджменту: проблеми теорії та практики" (м.Харків, 2008 р); "Проблеми формування та розвитку інноваційної інфраструктури" (м. Львів, 2011 р.); "Розвиток менеджменту виробничої сфери в умовах глобалізації" (м.Миколаїв, 2011 р.);"Проблеми планування виробництва в ринкових умовах" (м.Алушта, 2008 р.); "Украинское Причерноморье в контексте экономических альтернатив: современные вызовы и антикризисные стратегии" (м.Феодосія, 2009 р.); "Ольвійський форум – 2011: Стратегії України в геополітичному просторі" (м.Ялта, 2011 р.); "Ольвійський форум – 2012: Стратегії України в геополітичному просторі" (м.Севастополь, 2012 р.); міжнародних наукових конференціях: "Проблемы прогнозирования и государственного регулирования соціально-экономического развития" (м.Мінськ, 2008 р.); "Образование и наука без границ". (м.Пшемишль, 2009 р.); "Інноваційний розвиток суспільства за умов крос-культурних взаємодій" (м.Суми, 2009 р.); "Теоретичні і практичні аспекти діяльності в умовах глобальної економічної системи" (м.Маріуполь, 2010 р.); "Теоретичні і практичні аспекти діяльності в умовах глобальної економічної системи" (м.Маріуполь, 2011 р.); міжнародних форумах: "Трансфер технологій та інновацій: бізнес, влада, регіони", (м.Київ, 2011 р.); "Проблеми та перспективи розвитку інноваційної діяльності в Україні" (м.Київ, 2011 р.).
Публікації. Основні результати досліджень за темою дисертації викладені у 49 наукових працях, серед яких індивідуальна монографія, розділи у 3 колективних монографіях, 2 навчально-методичних посібника, 22 статті в наукових фахових виданнях, 17 – у матеріалах наукових конференцій.
Структура і обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел (301 найменування), 6 додатків. Повний обсяг роботи становить 443 стор. комп’ютерного тексту, у тому числі 39 таблиць, 34 рисунка, з них 12 займають усю площу сторінки, список використаних джерел – 28 с., додатки – 18 с.

bibliography

ВИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове розв’язання важливої науково-практичної проблеми – розробки теоретико-методологічних засад організаційного ресурсу інноваційного розвитку економіки, методичного інструментарію його оцінки та механізмів залучення в систему регулювання та управління національною економікою. Зазначене виявляється у розробці наукових положень, категорійного апарату, методики та алгоритму оцінки, організаційно-структурних схем та концептуальних моделей щодо використання організаційного ресурсу інноваційного розвитку економіки, що дозволяє розширити та поглибити теорію і практику організації управління національною економікою. На основі проведеного дослідження сформульовано такі висновки концептуально-теоретичного, методологічного та науково-практичного характеру:
1. Організаційний ресурс є складовою управлінського ресурсу. Природа організаційного ресурсу може зумовлювати управлінську дисфункцію: людина, яка є утримувачем такого ресурсу, на особистісному рівні володіє можливостями, щоб або просувати управлінський процес, або перешкоджати йому. Запропоновано розглядати “організаційний ресурс інноваційного розвитку економіки” як сукупність елементів, що здатна забезпечити самоорганізацію системи управління інноваційним розвитком економіки за рахунок їх синергетичної взаємодії. Ефект синергії проявляється в результаті комплексного застосування організаційного ресурсу на всіх рівнях управління економікою.
2. Доведено, що в умовах розбудови економіки знань важливо визначити такий взаємозв’язок, де метою формування та реалізації організаційного ресурсу і організаційного потенціалу є організаційний капітал. Взаємозв’язок між поняттями "організаційний ресурс", "організаційний потенціал" та "організаційний капітал" забезпечується у процесі управління інноваційним розвитком економіки в межах існування адекватної вимогам часу національної інноваційної системи. У цьому контексті ефективність використання організаційного ресурсу агентів економічної діяльності проявляється у здатності керівництва створити умови інноваційної сприйнятливості та усвідомленні ролі організаційних інновацій як системного каталізатора в реалізації стратегії економічного розвитку.
3. В процесі дослідження встановлено, що безпосередньо до організаційних ресурсів на мікрорівні відносять: організаційну структуру; організаційну культуру та організаційну поведінку; комунікації. На мезорівні важливого значення набуває розгляд таких питань, як: організація й організаційні ресурси розвитку: поняття про ресурси розвитку компанії; структура організаційних ресурсів (діалектика людських, адміністративних та інформаційних ресурсів); організаційно-адміністративні ресурси розвитку компанії: організаційна і функціональна структура компанії як відображення системи управління; основні параметри організаційно-функціональної структури; оцінка параметрів і управління ними; функціональне поле компанії, його структура, закони і закономірності розвитку. Роль організаційного ресурсу на макрорівні найбільше проявляється у формуванні організаційної поведінки при здійсненні державними органами зовнішньої політики. Складові загальнодержавного організаційного ресурсу - це корпоративні структури та корпоративне управління на регіональному рівні, державно-приватне партнерство, технологічний капітал промисловості, кластерний механізм управління, технологічний менеджмент, врахування організаційного контексту яких забезпечить ефективний вибір механізмів впливу на процес реалізації як відповідних урядових програм, так і стратегії соціально-економічного розвитку країни та окремих регіонів на інноваційній основі.
4. Провідне місце в інноватиці належить організаційному ресурсу, оскільки саме він замикає на собі ключові умови для появи інновацій, активізує організаційний потенціал, необхідний для забезпечення економічного зростання та забезпечує організацію процесів перетворення науково-технічних досягнень і розробку інноваційних рішень. Організаційна дія інноваційного механізму, яка заснована на концепції відкритих інновацій, змінює функції структурних підрозділів, які відповідають за НДДКР у напрямі мобілізації організаційного ресурсу та створенні ефективної взаємодії з науковими, освітніми, бізнесовими та адміністративними структурами.
5. Головна ідея ресурсної теорії полягає у тому, що стійкий успіх фірми залежить від наявності у неї унікальних ресурсів й організаційних здібностей (компетенцій), які визначають конкурентні переваги. Доведено, що для українських дослідників і практиків стратегічного управління оволодіння ресурсною концепцією є нагальною потребою. Все частіше саме вбудовані в організацію управлінські компетенції, а не доступні на ринку вартісні фізичні й нематеріальні ресурси (новітнє устаткування й сильні бренди) виявляються основою визначальних переваг вітчизняних фірм у боротьбі не тільки з іноземними, але й вітчизняними конкурентами. Тому варто звернути першочергову увагу на свої внутрішні ресурси й особливі компетенції, і, перш за все, на здатності співробітників генерувати нові знання.
6. Постановка питання щодо взаємозв’язку інститутів і організаційного ресурсу лежить в площині системи управління. Недосконалість існуючих інститутів, зокрема венчурних фондів, полягає у використанні їх в якості інструментів для оптимізації фінансових потоків. Недосконалість існуючих інститутів як правил і форм взаємодії полягає у невизначеності обсягів попиту щодо інвестицій (через відсутність впорядкованих інформаційних потоків), високий рівень ризиків (з огляду на нестабільність законодавчих норм та тиску на інвесторів і підприємців з боку контролюючих органів). Завдання інститутів – впорядкувати наявні інвестиціні та інформаціні потоки в інноваціну економіку, створити такі зони довіри, діючи в яких, можна заощадити на трансакційних витратах і використовувати зекономлені кошти для інвестицій у виробництво.
7. Для стимулювання інноваційного розвитку потрібні нові форми організації, зокрема, кластери та мережеві структури, що дозволяють ефективно поєднувати ресурси, наявні усередині країни або регіону, з тими ресурсами, які існують зовні. Мережева форма організації бізнесу забезпечується формуванням та використанням організаційного ресурсу нового типу на принципах глобалізації діяльності, гнучкості, адаптивності, самонавчання, активного використання інформаційних технологій, орієнтації на передбачення, формування автономних груп, орієнтація на додану вартість і якість.
8. Визначено тенденції інноваційного розвитку під впливом організаційного ресурсу (зокрема, посилення взаємозв’язку між фундаментальними й прикладними дослідженнями; глобалізація ринку інновацій; зростання конвергенції технологій у науковій сфері; зростання кількості інновацій, мотивованих попитом; поширення використання концепції «прозора наука»; перехід управління до мережевого співробітництва й відкритих інноваційних систем) та комплекс проблем процесу формування та реалізації зазначеного ресурсу, серед яких: відсутність сучасних методів організації інноваційної діяльності, адекватних викликам зовнішнього середовища організаційних структур, організаційних навичок в інноваційній сфері, відсутності єдиної організаційної основи та інфраструктури для управління інтелектуальним потенціалом на регіональному рівні; несформованості в більшості суб’єктів господарювання інноваційних ланцюжків, що включають наукові, освітні, упроваджувальні й виробничі ланки; не створено повноцінного організаційно-економічного механізму науково-інноваційної діяльності.
9. Запропонована концептуальна організаційна модель технологічних кластерів регіону дозволяє розв’язати такі основні завдання організаційного спрямування: створити на базі регіональних наукових чи інноваційних центрів, регіональних центрів трансферу технологій інфраструктуру кластера підприємств і організацій, що включає необхідні аналітичні, експертні, маркетингові, технологічні й сертифікаційні служби, апробувати й доопрацювати на етапі реалізації конкретних технологічних проектів основні процедури її функціонування.
10. Встановлено, що у багатьох розвинутих і в усе більшій кількості країн наздоганяючого розвитку, політика, спрямована на підвищення конкурентоспроможності і розвиток інноваційної діяльності, здійснюється на основі підходів НІС, що дозволяють враховувати вплив організацій і інститутів на інноваційну діяльність у масштабах держави. На цей час комплекси заходів інноваційної політики орієнтуються, головним чином, на надання підтримки НДДКР в окремих організаціях. Використання системних інструментів у країнах наздоганяючого розвитку пов’язано з деякими труднощами. Системні інструменти застосовуються на основі припущення, що головні проблеми слід шукати у зв’язках між економічними агентами, а не в роботі місцевих компаній, університетів чи науково-дослідних і технологічних інститутів.
11. Результативність застосування організаційного ресурсу інноваційного розвитку національної економіки досягається завдяки злагодженій взаємодії елементів інноваційної системи усередині та між її основними блоками – освітою, сектором досліджень і розробок, інноваціями в бізнесі, а також підсистемою їх забезпечення та інструментами державної і регіональної інноваційної політики. Структура такої взаємодії запропонована в роботі. Ключовим елементом її є так званий "інноваційний ліфт" - система інститутів розвитку організаційного та фінансового спрямування, спроможна акумулювати й перерозподіляти інвестиційні ресурси у напрямі забезпечення інноваційного розвитку національної економіки.
12. В останнє десятиліття в Україні намітилася трансформація форм, методів, напрямків інноваційної політики держави. Однак спостерігається низька ефективність в організації управління структурними зрушеннями у виробництві й обміні, обсягами й напрямками інвестицій, зайнятістю, структурою виробництва, структурою господарських зв'язків, що не дозволяє здійснити формування нової організаційно-технологічної структури економіки. За таких умов держава має докласти зусиль для створення правових і організаційних умов для завершення формування ринкового механізму так званого "зовнішнього примусу" товаровиробників до інноваційної діяльності, у процесі якої й відбувається структурна перебудова економіки. Це припускає глибокі зміни в існуючих формах і методах регулювання, а саме: вироблення нових правових норм, відновлення форм господарювання й взаємодії суб'єктів економіки, створення нових організаційних структур управління. Мова йде про формування механізму залучення організаційного ресурсу інноваційного розвитку в регіоні, тому що взаємодія суб'єктів економіки в процесі інноваційної діяльності в основному здійснюється на регіональному рівні, обумовленому власне регіональною інноваційною політикою, де формуються нові організаційні структури, регіональні інноваційні комплекси й саме туди має бути зроблено наголос у державному регулюванні.
13. Обгрунтовано, що організаційна компетенція – це унікальні організаційні системи, технології й методи керування, що використовуються в діяльності підприємства (установи) на рівні колективу працівників і сприяють підвищенню конкурентоспроможності. Пропоновані структура і типологія організаційних компетенцій для керівників системи управління інноваційною діяльністю на чотирьох рівнях (державному, регіональному, мезорівні (корпоративному) і мікрорівні) дозволяють точніше визначати рівень компетенцій персоналу й планувати кадрову роботу з урахуванням розподілу відповідальності за підготовку персоналу й можливостей організації.
14. Проведені дослідження дозволили визначити складові організаційного ресурсу на різних рівнях управління, комплексне застосування яких призведе до синергетичного ефекту в напрямку самоорганізації системи управління. Дане ствердження доводиться в роботі за допомогою теоретико–ігрової моделі інтерпретації діяльності економічних та управлінських систем, що дозволяє знаходити оптимальні стратегії поведінки учасників системи. Зокрема, поставлена задача оцінки значення організаційного ресурсу для інноваційного розвитку економіки зведена до нормальної форми антагоністичної гри. Вихідними даними для розрахунків слугували експертні оцінки складових організаційного ресурсу. Для порівняння отриманих результатів обчислювались показники ентропії до і після об’єднання складових, оскільки ентропія – це показник стану системи, що характеризує рівень її самоорганізації. Автором встановлено та обгрунтовано, що рівень визначеності системи збільшився, оскільки ентропія ймовірностей первісного стану системи більша, ніж отримана у результаті агрегування даних. Отже, комплексне застосування складових організаційного ресурсу призведе до синергетичного ефекту в напрямку самоорганізації системи управління інноваційним розвитком національної економіки.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Шумпетер Й. Теория экономического развития / Й. Шумпетер. – М.: Прогресс, 1982. – С. 130.
2. Керівництво Фраскаті. Стандарт звітності з наукових досліджень та розробок [Proposed Standard Practice for Surveys of Research and Experimental Development]. – Frascati Manual. – Paris: OECD Publications, 2002. – 255 p.
3. Дяченко М. І. Процесні та продуктові інновації в умовах економіки знань [Електронний ресурс] / М. І. Дяченко / Сайт віртуальної спільноти молодих вчених-економістів. – Режим доступу: http://economica.org.ua/2011/procesni-ta-produktovi-innovaci%d1%97-v-umovax-ekonomiki-znan.
4. Баранов О. Г. Інноваційні теорії: представники і проблеми структуризації / О. Г. Баранов // Історія народного господарства та економічної думки України. – 2009. – Вип. 42. – С. 45-56.
5. Будкін В. Інноваційна модель розвитку національних економік / В. Будкін // Економіка України. – 2010. – № 6. – С. 67-78.
6. Мнеян М. Г. Динамический образ инноваций: Алгоритмы инновационного развития / М. Г. Мнеян. – М.: Витус-К, 2006. – С. 27-28.
7. Международные стандарты. Управление качеством продукции [ИСО 9000-ИСО 9004, ИСО 8402]. – М.: Изд-во стандартов, 1988. – 420 с.
8. Высокие технологии. Организация внедрения системы менеджмента качества на предприятии: [в 2-х т.] / Л. Д. Подлипаев и др. – Т. 1. – М.: Гелиос АРВ, 2003. – 254 c.
9. Системы менеджмента качества: Основные положения и словарь [ИСО/ОПМС 9000. 2000] / пер. и ред. ВНИИС. – М.: ВНИИС, 2000. – 49 с.
10. Клуб инновационного развития Института философии РАН. Методологические аспекты инновационного развития России: Проектно-аналитическая записка по итогам работы КИР за 2009 год [Електронний ресурс] / отв. ред. В. Е. Лепский / Сайт С. П. Курдюмова «Синергетика». – Режим доступу: .
11. Лесников И. Н. Организационные инновации в системе управления человеческим капиталом предприятия / И. Н. Лесников // Вестник экономической интеграции. – 2010. – № 6. – С. 25-30.
12. Бившев Р. О. Стратегічне планування інноваційної діяльності промисло-вого підприємства / Р. О. Бившев // Прометей. – 2007. – Вип. 3. – С. 214-218.
13. Ганущак Л. М. Шляхи використання зарубіжного досвіду управління інноваційним потенціалом підприємств в Україні / Л. М. Ганущак // Актуальні проблеми економіки. – 2006. – № 4. – С. 135.
14. Керівництво Осло. Рекомендації зі збору та аналізу даних стосовно інновацій [Oslo Manual: Guidelines for Collecting and Interpreting Innovation Data, 3rd Edition OECD/EC, 2005] / перекл. з англ. та наук. ред. Андрощук Г. О. – К.: УкрІНТЕІ, 2009. – 163 с.
15. Freeman C. Long Waves in the World Economy. – London: Pinter Publishers, 1984. – 248 p.
16. Друкер П. Ф. Бизнес и инновации / П. Ф. Друкер. – М.: Вильямс, 2007. – 432 с.
17. Hägerstrand T., 1953, Innovationsförloppet ur korologisk synpunkt, C.W.K Gleerup, Lund, Sweden, translated & reprinted as ‘Innovation diffusion as a spatial process’, 1967.- 176 р.
18. Тутов Л. Проблема управления в философии хозяйства / Л. Тутов // Вопросы экономики. – 2003. – № 8. – С. 117-131.
19. Тарнавська Н. П. Побудова концепції управління конкурентоспроможністю суб’єктів господарювання на засадах інноваційного розвитку / Н. П. Тарнавська // Економіст. – 2010. – № 9. – С. 30-41.
20. Катькало В. С. Взаимодействие теории фирмы и теории стратегического управления: на пути к «стратегической теории фирмы» / В. С. Катькало // Економическая наука современной России. – 2004. – № 4. – С. 83-94.
21. Марченко О. С. Ресурсний підхід до визначення фірми як інтегратора знань / О. С. Марченко // Вісник Харків. нац. ун-ту ім. В. Н. Каразіна. – Серія економічна. – Харків, 2011. – № 935. – С. 43-49.
22. Марченко О. С. Економічний та правовий підходи до інноваційної діяльності: досвід порівняльного аналізу / О. С. Марченко // Вісник Національної юридичної академії України ім. Ярослава Мудрого. – Серія: Економічна теорія та право / редкол. А. П. Гетьман та ін. – Харків: Право, 2011. –№ 2 (5). – С. 157-168.
23. Павленко І. А. Організаційно-правові аспекти формування законодавства у сфері інноваційного підприємництва // Збірник наукових праць «Торгівля, комерція, підприємництво». – Випуск 11. – Львів: Львівська комерційна академія, 2010. – С. 267-273.
24. Яковлєв А. І. Економічна сутність та методичні основи визначення рівня потенціалу виробничої системи / А. І. Яковлєв // Маркетинг. Менеджмент. Інно-вації / за ред. С. М. Ілляшенка. – Суми: ТОВ ТД «Папірус», 2010. – C. 186-194.
25. Неделько І. Г. Менеджмент якості: Навчальний посібник / За ред. Г. Л. Норд. – Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. Петра Могили, 2005. – 208 с.
26. Тарнавська Н. П. Шляхи забезпечення інноваційного типу конкурентної поведінки підприємств в умовах розвитку k-суспільства / Н. П. Тарнавська // Актуальні проблеми економіки. – 2010. – № 11. – С. 156-164.
27. Яковлєв А. І. Аналіз стану інноваційної діяльності у Харківському регіоні / А. І. Яковлєв // Наука та наукознавство. – № 2 (68). – К.: ЦДНТПіІН ім. Г. М. Доброва, 2010. – С. 62-67.
28. Деминг У. Э. Выход из кризиса / У. Э. Деминг. – Тверь: Альба, 1994. – 498 с.
29. Фидельман Г. Н. Альтернативный менеджмент: Путь к глобальной конкурентоспособности / Г. Н. Фидельман, С. В. Дедиков, Ю. П. Адлер. – М.: Альпина Бизнес Букс, 2005. – 189 с.
30. Sveiby K.-E., Lloyd T. Managing Knowhow. – London: Bloomsbury Publishing PLC, 1987. – 208 р.
31. Покропівний С. Ф. Економіка підприємства. Підручник / С. Ф. Покропівний. – К.: КНЕУ, 2003. – 608 с.
32. Хучек M. Социально-экономическое содержание инновации на предприятии / M. Хучек // Вестник Московского университета. – Серия 6, Экономика. – 1995. – № 1. – C. 65.
33. Бармашова Л. В. Содержание и этапы инновационных процессов [Електронний ресурс] / Л. В. Бармашова / Образовательный сайт Бармашовой Л. В.– Режим доступу: http://barmashova.ru/inovazii/soderganie_i_etapi_inovazionih_prozesov/.
34. Fagerberg J., Mowery D. and Nelson R. Handbook of Innovation. – Oxford University Press, 2006. – 656 р.
35. Скиба А. Экономическое развитие как результат обновления [Електронний ресурс] / А. Скиба / Сайт «Экономический портал». – Режим доступу: http://institutiones.com/theories/1008.
36. Павлова О. А., Савина Н. М. Организационно-педагогические условия эффективности деятельности по развитию инновационных процессов в системе дополнительного профессионального образования [Електронний ресурс] / О. А. Павлова, Н. М. Савина / Сайт научного информационно-аналитического журнала «Образование и общество». – Режим доступу: .
37. Пригожин А. И. Дезорганизация: Причины, виды, преодоление / А. И. Пригожин. – М.: Альпина Бизнес Букс, 2007. – 402 с.
38. Смирнов Е. П. Станет ли Россия высокотехнологичной страной / Е. П. Смирнов // Независимая газета. – 2003. – 12 февраля.
39. Яненкова І. Г. Організаційні інновації в економічній системі: сутність та передумови упровадження / І. Г. Яненкова // Проблеми науки. – 2008. – № 8. – С. 25-31.
40. Богданов А. А. Тектология. Всеобщая организационная наука / А. А. Богданов. – Кн. 1. – М., 1989. – С. 71.
41. О’Шоннесси Дж. Принципы организации управления фирмой / Дж. О’Шоннесси. – М.: ООО «МТ Пресс», 2001. – 296 с.
42. Мильнер Б. З. Теория организации / Б. З. Мильнер. – [2-е изд.]. – М., 1999. – С. 46.
43. Taylor F. Principles of Scientific Management. – N. Y., 1911, в рус. пер.: Принципы научного менеджмента. – М., 1991.
44. Гутер Р. С. Чарльз Бэббидж / Р. С. Гутер, Ю. Л. Полуянов. – М., 1973.
45. Цветков В. В. Эффективность и качество управленческой деятельности: государственно-правовой аспект /В. В. Цветков. – К.: Наук. думка, 1980. – 305 с.
46. Слепенков И. М. Основы теории социального управления: [учеб. пособ. для вузов] / И. М. Слепенков, Ю. П. Аверин. – М.: Высшая школа, 1990. – С. 269.
47. Файоль А. Общее и промышленное управление / А. Файоль. – М., 1992.
48. Яненкова І. Г. Передумови застосування ресурсного підходу до концепції стратегічного управління / І. Г. Яненкова // Вісник Хмельницького національного університету. – Серія: Економічні науки. – Хмельницький, 2010. – № 5. – Т. 2 (159). – С. 94-98.
49. Онишко С. В. Фінансове забезпечення інноваційного розвитку / С. В. Онишко. – Ірпінь: Національна академія ДПС України, 2004. – 434 с.
50. Словарь-справочник менеджера. – М.: Инфра, 1996. – С. 501-502; Краткая экономическая энциклопедия. – СПб.: Петрополь, 1998. – С. 310.
51. Вильховченко Э. Западный опыт развития «человеческих ресурсов» в эпоху НТР //Проблемы теории и практики управления. – 1993. – № 6. – C. 85-89.
52. Большой экономический словарь / Под общей ред. А. Н. Азрилияна. – 2-е изд. доп. и перераб. – М.: Ин-т новой экономики, 1997. – С. 575.
53. Економічна енциклопедія: в 3 т. – Т. 2. – К.: Видавничий центр «Академія», Тернопіль: Академія народного господарства, 2001. – 510 с.
54. Климов С. М. Интелектуальные ресурсы общества / С. М. Климов. – СПб.: Знание, 2002. – 199 с.
55. Філіпенко А. С. Економіка зарубіжних країн: Підручник / А. С. Філіпенко. – К.: Либідь, 1998. – 416 с.
56. Економічна енциклопедія: У трьох томах. – Т. 3 / Редкол.: С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Академія, 2002. – С. 206.
57. Новицький В. Є. Економічні ресурси цивілізаційного розвитку: Навч. посіб. / Новицький В. Є. – К.: НАУ, 2004. – С. 31.
58. Основи економічної теорії: Підручник / За загальною редакцією О. О. Мамалуя. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – С. 133.
59. Советский энциклопедический словарь / Гл. ред. А. М. Прохоров. – М.: Сов. энциклопедия, 1983. – С. 1118.
60. Економічна теорія /За ред. А.В.Предборського. – К.: Кондор, 2003. – 492с.
61. Wernerfelt B. A resource-based view of the firm // Strategic Management Journal. – 1984. – Vol. 5. – No. 2. – Р. 171-180.
62. Rumelt R. P. Strategy, Structure, and Economic Performance / R. P. Rumelt. – Boston: Harvard Business School Press, 1974. – 462 p.
63. Barney J. A. Firm Resources and Sustained Competitive Advantage / J. A. Barney // Journal of Management. – 1991. – Vol. 17. – No. 1. – P. 26-44.
64. Teece D., Pisano G., Shuen A. Dynamic Capabilities and Strategic Management // Strategic Management Journal. – 1997. – Vol. 18. – P. 509-533.
65. Верба В. А. Проблеми ідентифікації компетенцій підприємства [Електронний ресурс] / Інтернет-портал для управлінців / В. А. Верба, О. М. Гребешкова. – Режим доступу: .
66. McCarthy John D. and Zald Mayer N. (1977) «Resource Mobilization and Social Movements: A Partial Theory» // American Journal of Sociology. – 1977. – № 82. – Р. 1212-1241.
67. Obershall A. (1973) Social Conflict and Social Movements, Englewood Cliffs: Prentice-Hall.-212 р.
68. Воробьев Д. Кампания по защите карельских лесов: мобилизация ресурсов [Електронний ресурс] / Сайт центру незалежних соціологічних досліджень / Д. Воробьев. – Режим доступу: .
69. Радаев В. В. Новый институциональный подход и деформализация правил в российской экономике / В. В. Радаев. – М.: ГУ-ВШЭ, 2001. – 42 с.
70. Орчаков О. А. Теория организации / О. А. Орчаков. – М.: МИЭМП, 2006.
71. Цой Л. Н. Управление конфликтами: поиск ресурсов [Електронний ресурс] / Сайт авторського експериментального проекту Л. Н. Цой та С. С. Сергєєва «Конфліктменеджмент в управлінському консультуванні» / Л. Н. Цой. – Режим доступу: .
72. Красовский Ю. Д. Организационное поведение / Ю. Д. Красовский. – М.: ЮНИТИ, 1999.
73. Пригожин А. И. Современная социология организаций / А. И. Пригожин. – М.: Интер-пракс, 1995.
74. Луков В. А. Социальное проектирование: [учеб. пособ.] / В. А. Луков // СОТИС – Социальные технологии, исследования. – 2003. – № 3. – С. 96.
75. Кокарева Е. Ю. Формирование и использование организационного потенциала в антикризисном управлении предприятием: автореф. диссер. на сoиск. учен. степ. канд. экон. наук / Е. Ю. Кокарева. – Тюмень, 2002.- 20 с.
76. Новиков O. Организационный ресурс руководителя. Предпосылки успеха или краха управленческих процессов [Електронний ресурс] / Сайт «Психология жизни: статьи, практики, тренинги и семинары для саморазвития» / O. Новиков. – Режим доступу: .
78. Абалкин Л. И. Экономическая теория на пути к новой парадигме / Л. И. Абалкин // Вопросы экономики. – 1993. – № 1. – C. 5.
79. Аганбегян А. Г. Социально-экономическое развитие России / А. Г. Аганбегян. – М.: Дело, 2003. – С. 172.
80. Глазьев С. Ю. Теория долгосрочного технико-экономического развития / С. Ю. Глазьев. – М.: ВлаДар, 1993.
81. Клейнер Г. Б. Эволюция институциональных систем / Г. Б. Клейнер. – М.: Наука, 2004. – 240 с.
82. Львов Д. С. Задачи экономической науки и формирование экономической политики государства / ВИНИТИ // Экономическая наука современной России. – 1999. – № 2. – С. 9-22.
83. Рапопорт Б. М. Оптимизация управленческих решений / Б. М. Рапопорт. – М.: ТЕИС, 2001. – 264 с.; Рапопорт Б. М. Инжиниринг и моделирование бизнеса / Б. М. Рапопорт, А. И. Скубченко. – М.: ЭКМОС, 2001. – 240 с.
84. Румянцева З. П. Общее управление организацией: теория и практика / З. П. Румянцева. – М.: ИНФРА-М, 2007. – 571 с.
85. Русинов Ф. М. Менеджмент и самоменеджмент в системе рыночных отношений / Ф. М. Русинов, Л. Ф. Никулин, Л. В. Фаткин. – М.: ИНФРА-М, 2006. – 352 с.
86. Тамбовцев В. Институциональная динамика в переходной экономике / В. Тамбовцев // Вопросы экономики. – 1998. – № 5. – С. 29-40.
87. Акофф Р. О целеустремленных системах / Р. Акофф, Ф. Эмери ; пер. с англ. – М.: Сов. радио, 1974.- 310 с.
88. Друкер П. Практика менеджмента / П. Друкер. – М.: Издательский дом «Вильямс», 2003. – 398 с.
89. Синк Д. С. Управление производительностью: планирование, измерение и оценка, контроль и повышение / Д. С. Синк. – М.: Прогресс, 1989. – 528 с.
90. Янг С. Системное управление организацией / С. Янг. – М.: Сов. радио, 1972. – 176 с.
91. Мартусенко І. В., Бойківська Г. М. Сутність організаційного потенціалу та його роль у підвищенні ефективності діяльності підприємств / І. В. Мартусенко, Г. М. Бойківська // Інноваційна економіка. – 2012. – № 2. – С. 69-72.
92. Прохорова В. В. Ресурсний потенціал економічного зростання Инновационные процессы на предприятиях [Електронний ресурс] / Офіційний сайт бібліотеки ім. В. І. Вернадського / В. В. Прохорова. – Режим доступу: .
93. Инновационные процессы на предприятиях [Електронний ресурс] / Сайт некомерційного інтернет-форуму Патентних повірених України. – Режим доступу: .
94. Сащенкова Е. Н. Проблема эффективного управления инновационной активностью и восприимчивостью современных предприятий / Е. Н. Сащенкова // Реформирование системы управления на современном предприятии: сб. материалов VIII междунар. науч.-практ. конф. – Пенза: РИО ПГСХА, 2008. – С. 209-212.
95. Управление персоналом: [учеб. для вузов] / под ред. Т. Ю. Базарова, Б. Л. Еремина. – [2-е изд., перераб. и доп.]. – М.: ЮНИТИ, 2002. – 560 с.
96. Петровская Ж. А. Влияние инновационного потенциала на экономический рост: автореф. диссер. на стиск. учен. степ. канд. экон. наук / Ж. А. Петровская. – Саратов, 2009. – 21 с.
97. Смирнова М. В. Организационный потенциал промышленного предприятия и методы его оценки с целью повышения качества менеджмента: автореф. диссер. на сoиск. учен. степ. канд. экон. наук / М. В. Смирнова. – СПб., 2006.
98. Акмаева Р. И. Менеджмент организации на основе принятия новой управленческой парадигмы / Р. И. Акмаева // Проблемы теории и практики управления. – 2006. – № 11.-С.15-17.
99. Прохорова В. В. Ресурсний потенціал економічного зростання [Електронний ресурс] / Офіційний сайт бібліотеки ім. В. І. Вернадського / В. В. Прохорова. – Режим доступу: .
100. Инновационное развитие: экономика, интеллектуальные ресурсы, управление знаниями / Под ред. Б. З. Мильнера. – М.: ИНФРА-М, 2010. – 624 с.
101. Яненкова І. Г. Організаційний ресурс інноваційного розвитку регіонів / І. Г. Яненкова // Бизнес-информ. Научный информационный журнал. – 2008. – № 11. – С. 83-85.
102. Шимшилов С. Стратегия современного предпринимательства и социального развития корпораций: [учебник] / под ред. д-ра экон. наук М. Н. Кулапова. – М.: Издательско-торговая корпорация «Дашков и К0», 2004. – 246 с.
103. Tanaka A. Is There a Realistic Foundation for a Liberal World Order // Vol. 2 / Ed. by Seizabiro Sato and Trevor Taylor. – L.: Royal Institute of International Relations, 1993.- Р.25-29.
104. Богатуров А. Д. Современные теории стабильности и международные отношения России в Восточной Азии в 1970 – 90-е гг. / А. Д. Богатуров. – М.: Московский общественный научный фонд, 1996. – С. 14-16.
105. Князева Е. Н. Основания синергетики / Е. Н. Князева, С. П. Курдюмов. – М.: КомКнига, 2005.- 223 с.
106. Пригожин И. Порядок из хаоса. Новый диалог человека с природой.– [2-е изд.]: пер. с англ. /И.Пригожин, И.Стенгерс.– М.: Эдиториал УРСС, 2000.-340с.
107. Тарасов В. Б. От многоагентных систем к интеллектуальным организациям / В. Б. Тарасов. – М.: Эдиториал УРСС, 2002.- 294 с.
108. Хакен Г. Тайны природы. Синергетика: учение о взаимодействии: [пер. с нем.] / Г. Хакен. – Москва-Ижевск: ИКИ, 2003. – 320 c.
109. Хиценко В. Е. Самоорганизация: элементы теории и социальные приложения / В. Е. Хиценко. – М.: КомКнига, 2005.- 280 с.
110. Авдошин С. М. Синергетические организации в экономике XXI века / С. М. Авдошин, В. Б. Тарасов // Известия АИН им. А. М. Прохорова. Бизнес-информатика. – 2006. – Т. 17. – С. 156.
111. Rzevski G. Business: From Order to the Edge of Chaos // Complex Systems: Control and Modeling Problems. Proceedings of the III International Conference (September 4-9 2001, Samara, Russia). – Samara: SSC RAS, 2001. – P. 1-4.
112. Богатуров А. Лидерство и децентрализация в международной системе / А. Богатуров // Международные процессы. – 2007. – № 5. – С. 12-24.
113. Україна у вимірі економіки знань / за ред. акад. НАН України В. М. Гейця. – К.: Основа, 2006. – 592 с.; Федулова Л. І. Економіка знань: підруч. [для студ. вищ. навч. закл.] / Любов Іванівна Федулова ; НАН України ; Ін-т екон. та прогнозув. НАН України. – К., 2009. – 600 с.
114. Марченко О. С. Національна інноваційна система як інтегратор знань: [монографія] / О. С. Марченко, О. В. Ярмак. – Харків: Инжек, 2012. – 210 с.
115. Яненкова І.Г. Економічна природа категорії «Організаційний ресурс» та її роль в системі інноватики / І.Г.Яненкова // Економіст. – 2008. – № 9. – С. 54-56.
116. Яненкова І. Г. Особливості організаційного ресурсу як складової організаційного потенціалу / І. Г. Яненкова // Економічний вісник університету ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди». Збірник наукових праць учених та аспірантів. – Випуск 16/1. – Переяслав-Хмельницький, 2011. – С. 265-270.
117. Яненкова І. Г. Експертна оцінка структури організаційного ресурсу інноваційного розвитку економіки / І. Г. Яненкова // Теоретичні і практичні аспекти економіки та інтелектуальної власності: Збірник наукових праць. – Маріуполь: ДВНЗ «ПДТУ», 2011. – Т. 1. – С. 259-266.
118. Измалков С., Сонин К., Юдкевич М. Теория экономических механизмов // Вопросы экономики. – 2008. – № 1.
119. Кузьминов Я. И. Курс институциональной экономики / Я. И. Кузьминов, К. А. Бендукидзе, М. М. Юдкевич. – М.: ГУ-ВШЭ, 2006. – Гл. 2.
120. Норт Д. Институты, институциональные изменения и функционирование экономики. – М.: Начала, 1997; Ostrom E. An agenda for the study of institutions // Public Choice. – 1986. – Vol. 48. – No. 1. – P. 3-26.
121. Greif A. Economic History and Game Theory: A Survey Stanford Working Paper, 1996.-162 р.
122. Greif A. Institutions: Theory and History. Comparative and Historical Institutional Analysis. – Cambridge: Cambridge University Press, 2003.-254 р.
123. Greif A. Historical and Comparative Institutional Analysis // American Economic Review. – 1998. – Vol. 88. – No 2. – P. 80-84.
124. Greif A. Cultural Beliefs and the Organization of Society: A Historical and Theoretical Reflection on Collеctivist and Individualist Societies Journal of Political Economy. – 1994. – Vol. 102. – No 5. – P. 912-950.
125. Веблен Т. Теория праздного класса / Т. Веблен. – М., 1984. – С. 202.
126. Яненкова І. Г. Актуальні проблеми формування державної інноваційної політики в Україні: організаційний підхід / І. Г. Яненкова // Матеріали Міжнар. наук.-практ. конф. [«Макроекономічне регулювання інвестиційних процесів та впровадження стратегії інновативно-інноваційного розвитку в Україні»] ; НАН України ; РПС України. – К., 2008. – С. 346-349.
127. Яненкова І. Г. Технології управління в умовах економіки знань / І. Г. Яненкова // Управління розвитком: зб. наук. статей міжнар. наук.-практ. конф. [«Сучасні технології менеджменту: проблеми теорії та практики»], (Харків, 23-24 жовт., 2008). – Харків: Вид-во ХНЕУ, 2008. – № 20. – С. 146-149.
128. Соціогуманітарний аспект інноваційно-технологічного розвитку економіки України / за ред. д-ра екон. наук Л. І. Федулової ; Ін-т екон. та прогнозув. – К., 2007. – 472 с.
129. Яненкова І. Г. Інституційні аспекти організаційного ресурсу / І. Г. Яненкова // Вісник Національної юридичної академії України ім. Ярослава Мудрого. – Серія: Економічна теорія та право / редкол. А. П. Гетьман та ін. – Харків: Право, 2011. – № 2 (5). – С. 90-100.
130. Технологічна модернізація промисловості України / за ред. д-ра екон. наук Л. І. Федулової ; Ін-т екон. та прогнозув. – К., 2008. – 472 с.
131. Стратегічні виклики ХХІ століття суспільству та економіці України: в 3 т. – Т. 1: Економіка знань – модернізаційний проект України / за ред. В. М. Гейця, В. П. Семиноженка, Б. Є. Кваснюка. – К.: Фенікс, 2007.
132. W. Easterly, R. Levine Tropics, Germs and Crops: How Endowments Influence Economic Development // Journal of Monetary Economics. – 2003. – Vol. 50. – No. 1. – Р. 3-39.
133. D. Rodrik. Goodbye Washington Consensus, Hello Washington Confusion? A Review of the World Bank’s Economic Growth in the 1990s: Learning from a Decade of Reform // Journal of Economic Literature, 2006. – Vol. 44. – No. 4. – Р. 973-987.
134. Ходжсон Д. Экономическая теория и институты: Манифест современной институциональной экономической теории. – С. 16; Holmstrom B., Tirole J. The theory of the firm. In: R.Schmalensee, R. Willig (eds.) Handbook of Industrial Organization. – Amsterdam: North-Holland, 1989. – Р. 63.
135. Махлуп Ф. Теории фирмы: маржиналистские, бихевиористские и управленческие // В кн.: Вехи экономической мысли. – Т. 2: Теория фирмы. – СПб.: Экономическая школа, 1995. – С. 82-84.
136. Slater M. Foreword to Edith T. Penrose ‘The Theory of the Growth of the Firm’. White Plains. – NY: M. Sharpe, 1980. – Р. VII – XXX.
137. Luksha P. Niche construction: the proposal for reconsideration of organization-environment interaction. Paper presented at the European Network on Economics of the Firm Workshop, Rotterdam, 8-9 September 2005.-53 р.
138. Коуз Р. Природа фирмы // В кн.: Природа фирмы / под ред. О. Уильямсона и С. Уинтера. – М.: Дело, 2001. – С. 43.
139. Donaldson L. American Anti-management Theories of Organization. A Critique of Paradigm Proliferation. – Cambridge University Press, 1995.-186 р.
140. Pitelis C. (ed.) Transaction Costs, Markets and Hierarchies. Basil Blackwell, 1995; Ingham G. Some Recent Changes in Relationship Between Economics and Sociology // Cambridge Journal of Economics. – 1996. – Vol. 20. – No. 2. –Р. 243-276.
141. Penrose E. The Theory of the Growth of the Firm. – New York, M. E. Sharpe, 1980.- 172 р.
142. Barney J. Firm Resources and Sustained Competitive Advantage // Journal of Management. – Vol. 17. – Р. 99-120.
143. Rumelt R. Towards a strategic theory of the firm. In: Lamb R., (ed.) Compe-titive Strategic Management, Prentice-Hall, Englewood Cliffs (NJ), 1984.- 112 р.
144. Катькало В. С. Ресурсная концепция стратегического управления: генезис основных идей и понятий / В. С. Катькало // Вестник Санкт-Петербургского университета, серия «Менеджмент». – 2002. – № 4. – С. 20-42.
145. Клейнер Г. Б. От теории предприятия к теории стратегического управления / Г. Б. Клейнер // Российский журнал менеджмента. – 2003. – № 1. – Т. 1. – С. 31-56.
146. Pfeffer J., Salancik G. R. The external control of organizations: A resource dependence perspective. – New York: Harper and Row, 1978. – 128 р.
147. Лукша П. Экономическая организация: на пути к синтетической теории [Електронний ресурс] / Домашня сторінка П. О. Лукши / П. Лукша, М. Белоусенко. – Режим доступу: .
148. Carlsson B. Internationalization of Innovation Systems: A Survey of the Literature // Research Policy. – 2006. – Vol. 35. – No. 1. – P. 56-67.
149. ЮНКТАД. Доклад о мировых инвестициях 2005: Транснациональные корпорации и интернационализация НИОКР. – Нью-Йорк, Женева: Организация Объединенных Наций, 2006. – 87 с.
150. Иванова Н. Национальные инновационные системы // Вопросы экономики. – 2001. – № 7. – С. 59-70.
151. Голиченко О. Г. Национальная инновационная система России: состояние и пути развития. – М.: Наука, 2006. – 396 с.
152. Эволюция технико-экономических систем: возможности и границы централизованного регулирования / С. Глазьев, Д. Львов, Г. Фетисов. – М.: Наука, 1992. – 164 с.
153. Бажал Ю. М. Економічна теорія технологічних змін: навч. посіб. / Ю. М. Бажал. – К.: Заповіт, 1996. – 238 с.
154. Длинные волны: НТП и социально-экономическое развитие / [С. Ю. Глазьев, Г. И. Микерин, П. Н. Тесля и др.]. – Новосибирск: Наука. Сиб. отд-ние, 1991. – 224 с.
155. Уроки опыта стран – членов ЕЭК ООН / Европейская экономическая комиссия Организации Объединенных Наций. – Нью-Йорк, Женева, 2007.
156. Яненкова І. Г. Організаційний ресурс інноваційної політики у контексті інституціонального розвитку / І. Г. Яненкова // Проблемы современной экономики и институциональная теория: матеріали VІІ Міжнар. наук. конф. – Донецк: ДонНТУ, 2009. – Серия: экономическая. – Вып. 37-3. – С. 77-81.
157. Arnold E. Evaluating Research and Innovation Policy: A Systems World Needs Systems Evaluations //Research Evaluation.– 2003. – Vol.13. – №. 1. – Р.3-17.
158. Boekholt P. et al. An International Review of Methods to Measure Relative Effectiveness of Technology Policy Instruments // Final Report. – 2001. – July. Technopolis Ltd.
159. Тарасевич В. Про синергетику інновацій / В.Тарасевич // Економіка України. – 2009. – № 4. – С. 65-73.
160. Рыгалин Д. Б. Обеспечение устойчивости инновационных взаимодействий на основе организационных