Повісті і романи І.Чендея: неореалістичний дискурс

brief description

Кіровоградський державний педагогічний університет
імені Володимира Винниченка

На правах рукопису

Козій Ольга Борисівна

УДК 821. 161. 2 «19» Чендей І.

Повісті і романи І.Чендея:
неореалістичний дискурс

10. 01. 01 українська література

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник:
Марко Василь Петрович
доктор філологічних наук, професор

Кіровоград 2007

зміст
Вступ.3

Розділ 1. літературно-критичний і Теоретичний дискурси творчості І.Чендея.......10
1.1. Творчість І.Чендея: творча позиція, літературно-критична рецепція..10
1.2. Неореалізм як художня система: джерела, історія, принципи.....21
Розділ 2. У колі традиції ..38
2.1. Повість «Терен цвіте»: людина і земля. ....39
2.2. Творчий експеримент у повісті «Чорна сальва». ..52
Розділ 3. Динаміка художнього світу в романах І.Чендея...61
3.1. Людина на крутих поворотах долі: роман «Птахи полишають гнізда».62
3.2. Людинознавчий аспект роману «Скрип колиски». .89
Розділ 4. Особливості ліричної прози письменника100
4. 1. Автобіографізм повістей «Луна блакитного овиду», «Казка білого інею», «Кринична вода» («Сестри»): реалістичні та модерні елементи. ..101
4.2. Утвердження авторського ідеалу людини в повісті «Іванові журавлі»..117
Розділ 5. сатира та її амбівалентність на різних етапах творчості І.Чендея 129
5.1. Повість «Іван» як переломний момент у творчості письменника.130
5.2. Девальвація художніх цінностей: позиція автора.......146
5.3. Творення на межі художніх напрямків: повість «Далеке плавання».162

висновки...176

список використаних джерел.183

Вступ

Українська література 50-80-х років ХХ століття у межах тоталітарної системи формувалася під її ідеологічним тиском та за принципами єдиного творчого методу соціалістичного реалізму. Незважаючи на те, що його адепти незмінно говорили про зв’язок із традиціями класичного реалізму, художня правда, здобута класиками ХІХ століття, виявилась неприйнятною для системи, оскільки могла бути спрямована проти існуючого ладу. Соціалістичний же реалізм стояв на позиціях утвердження нової форми суспільного співжиття, що прямує до ідеалу комунізму. Соцреалізм базувався на марксистсько-ленінській філософії, передбачав відтворення дійсності в її революційному розвитку. Партія вимагала від радянських письменників таких творів, які б виховували активних будівників комунізму, а також керованих людей-гвинтиків. Носіями високих ідеалів були творці революції і так звані бійці трудового фронту, тобто активні будівники нового світу. Але створити образ позитивного героя без романтичних засобів було неможливо, тому в теорії соціалістичного реалізму допускався революційний романтизм. Це відрізняє соцреалізм від реалізму класичного (критичного), що протиставлявся романтизмові. Вимоги партійності і народності літератури, культивування «нормованої» правди вели до акцентуації типових рис героя представника певного класу, применшуючи роль яскравих рис неповторної людської особистості.
Як зазначає Г.Грабович, «українська література на Україні не могла бути насправді вільною, бо не було політичної свободи. Література розвивалася не під опікою радянської влади, [...] але попри неї або всупереч їй» [52, 46]. Були письменники, яким вдавалося певним чином в окремих творах чи в творчості загалом виходити за межі соцреалізму. Це можна сказати передусім про О.Гончара, Гр.Тютюнника, А.Дімарова, Г.Тютюнника, П.Загребельного, Ю.Мушкетика, В.Дрозда, Ю.Мейгеша та інших. Одним з таких майстрів слова є І.Чендей. Письменник прожив довге життя (20 травня 1922 року 29 листопада 2005 року) та залишив чималу творчу спадщину. Він є автором двох романів, дев’яти повістей, близько сімдесяти великих та малих оповідань, нарисів. 1952 року закінчив філологічний факультет Ужгородського університету. На час закінчення ним вищих літературних курсів при Літературному інституті ім. М.Горького (1962) І.Чендей випустив у світ дев’ять книг. Автор роману «Птахи полишають гнізда» працював у редакції газети «Закарпатська правда», був відповідальним секретарем Закарпатської організації Спілки письменників України. І. Чендей лауреат премій імені Андрія Головка за роман «Скрип колиски» (1987), імені Володимира Винниченка (1988) та Державної премії України ім. Т.Шевченка (1994) за книгу «Калина під снігом». 1993 року письменник був нагороджений Почесною відзнакою Президента України. Він також прославився як співавтор сценарію до фільму «Тіні забутих предків».
Творчий доробок І.Чендея художньо розмаїтий. Ранні оповідання та повість «Терен цвіте» близькі до вимог класичного реалізму з його увагою до простої людини та співчуттям до її непростої долі. Це зближувало письменника з народницькими традиціями. У перейнятій революційною романтикою «Чорній сальві» переплітаються соцреалістичні й модерні елементи. В автобіографічних творах «Луна блакитного овиду», «Казка білого інею», «Кринична вода» («Сестри») та у повісті «Іванові журавлі» яскраво відчутні лірико-романтичні елементи, пов’язані зі звеличенням людини праці, поетизацією її глибокого і багатого внутрішнього світу. Зовні ці твори нагадували високохудожні зразки соціалістичного реалізму, але їх відрізняла справжня любов до трудової людини, переконливе зображення краси її душі. Роман «Скрип колиски», повісті «Іван», «Житіє Антона Кукурічки» та «Далеке плавання» перейняті критичним ставленням до дійсності. Творчий шлях письменника засвідчує його прихильність до різних художніх напрямків реалізму, модернізму і навіть постмодернізму. Але незмінним був його інтерес до художньої правди, яка досяжна не тільки засобами реалізму. Його письмо строге. Прозаїк не обминав суперечливих явищ життя, за що був підданий нещадній критиці з боку партійних функціонерів. Пов’язуючи художній досвід І.Чендея з традиціями реалізму, не можна не помітити збагачення творчості майстра здобутками інших творчих напрямків, що розширило можливості його письма, надало творам нового забарвлення, не виводячи їх із фарватеру реалізму. Така поліфонічність творчої манери І.Чендея дає підстави визначити його творчість як неореалістичну.
Актуальність теми дослідження зумовлена відсутністю в українському літературознавстві комплексного огляду великої прози І.Чендея під кутом визначення творчої манери письменника. Неореалізм, на відміну від класичного реалізму, значно поглибив психологізм, переорієнтував концепцію особистості із зображення бунтарів на показ звичайних людей з буденними проблемами, зміну типового героя яскравим характером, який тяжіє до символу. У творах прозаїка складними є взаємини ідеалу та дійсності. Інтерпретуючи велику прозу І.Чендея, важливо відзначити найголовніше: втілюючи власну художню концепцію людини, він прагнув створити образи таких людей, які не розчиняються в буднях, хоча й не виходять за їхні межі. У їхніх душах живе незгасне світле начало, що органічно пов’язує їх із вічністю. Тому у творах І.Чендея природно звучить любов до рідної землі, вірність моральним заповітам предків. А така позиція розхитувала догми соціалістичного реалізму.
У художньому світі І. Чендея реалістичні деталі, ліризм органічно поєднуються із сатиричним зображенням, елементами театру абсурду, що є ознаками постмодерну. У творчості він не зважав на канони, постійно шукав шляхи до художнього ідеалу. Письменник уважний до звичайної людини, до її мук, страждань, радощів. Через те рельєфними, живими постають створені ним образи майстра Івана («Іванові журавлі»), матері («Казка білого інею», «Кринична вода» («Сестри»), Михайла Пригари («Птахи полишають гнізда»), Івана Купали («Далеке плавання»). Слід наголосити, що з-під пера І.Чендея переконливими вийшли й суперечливі постаті, породжені тоталітарною системою, зокрема образи Івана Каламаря («Іван»), Антона Кукурічки («Житіє Антона Кукурічки»), Семена Вертуна («Скрип колиски»), Знака, Бульки, Шпиці («Далеке плавання») тощо.
Провідним конфліктом більшості творів письменника є конфлікт між внутрішньою гармонією людини й дисгармонією суспільства. Співіснування в одному творі відмінних засобів зображення дійсності не заважає утвердженню художньої правди як основної мети письменника. Отже, поєднання в творах І.Чендея реалістичних, модерних та постмодерних елементів, єдність глибокого змісту й розмаїтих видів форми, постійне прагнення митця до художньої правди дає підстави досліджувати його велику прозу в полі неореалістичного дискурсу.
Критики не були байдужими до творчості І.Чендея. М.Жулинський назвав цього письменника літописцем рідного краю, розглядав творчість у широкому літературному контексті того часу. Дослідник робить акцент на найвищих категоріях людської моралі, за якою живуть найкращі персонажі І.Чендея. Основним у творах І.Чендея, наголошує М.Жулинський, є тяжіння до правди [90]. Ключовим у творчому доробку прозаїка, на думку Г.Сивоконя, є роман «Птахи полишають гнізда». Творчу еволюцію І.Чендея критик пов’язує із впливом фольклору та класичної літератури [243]. О.Мишанич називав автора роману «Скрип колиски» глибоким аналітиком життя, наголошував на важливості художньої правди та позитивної морально-етичної програми в творах І.Чендея [177]. К.Волинський акцентує увагу на єдності людини й природи в творах письменника [38], а В.Дончик на автобіографічних мотивах творчості загалом. Це, на думку дослідника, є однією із складових художньої правди. У прозі І.Чендея В.Дончик убачає внутрішню силу [80]. Д.Носа вважає, що творчість письменника перейнята тривогою за людину та глибоким психологізмом [190]. В.Марко зосереджується на майстерності художніх деталей та символічних образів, а також на творчій еволюції письменника [166], досліджує своєрідні уроки, які дає письменник читачам [168]. В.Марко першим визначив творчість І.Чендея як неореалістичну, але це дослідження не було опубліковане вчасно і зберігалося в архіві автора. Основні його положення знайшли висвітлення у статті, опублікованій вже після смерті І.Чендея [159]. Окремі риси творчості прозаїка стали предметом вивчення Г.Аврахова, Г.Корабельникова, В.Фащенка, М.Стрельбицького та інших. Художньому світу письменника присвячена кандидатська дисертація М.Хорошкова [298].

Мета дисертаційної роботи простежити основні риси творчості І.Чендея як неореаліста.
Для досягнення мети ми виконали такі завдання:
- окреслили літературно-критичний та теоретичний контексти творчості письменника;
- простежили шляхи виходу творчості І.Чендея за межі традицій демократичної літератури;
- дослідили динаміку художнього світу закарпатського прозаїка на матеріалі його романів;
- проаналізували особливості ліричної прози письменника та місце художнього ідеалу І.Чендея в цих творах;
- визначили роль сатиричного зображення та амбівалентність сатири на різних етапах творчості письменника, поєднання викривального та гуманістичного пафосу.
Об’єктом дослідження виступає головним чином «велика» проза Івана Чендея повісті «Терен цвіте», «Луна блакитного овиду», «Іван», «Іванові журавлі», «Казка білого інею», «Чорна сальва», «Кринична вода» («Сестри»), «Житіє Антона Кукурічки», «Далеке плавання», романи «Птахи полишають гнізда» та «Скрип колиски». У контексті проблеми залучаються до аналізу й деякі оповідання.
Предметом дослідження виступають типологічні та індивідуальні ознаки творчості І.Чендея як неореаліста.
Теоретико-методологічну основу дисертації складають праці з теорії реалізму Е.Ауербаха, Ю.Борева, Д.Затонського, А.Зотова та Ю.Мельвиля, Н.Калениченко, А.Костенка, Н.Крутікової, С.Петрова, Б.Сучкова, Д.Чижевського та інших; з теорії модерних напрямів Ю.Бондаренка, Т.Гундорової, Т.Денисової тощо; праці про життя і творчість І.Чендея В.Дончика, Г.Сивоконя, М.Жулинського, В. Фединишинця, В. Марка, М.Стрельбицького, В.Попа, Д.Федаки тощо.
Методи дослідження. Для осягнення різних аспектів творчості І.Чендея вдаємося до текстуального, проблемно-тематичного, культурно-історичного та порівняльно-типологічного методів. Аналіз здійснюється на герменевтичному та лінгвостилістичному рівнях.
Наукова новизна роботи полягає в тому, що в ній ґрунтовно аналізується творчість І.Чендея в літературному контексті часу, простежуються засоби втілення авторської концепції людини і світу, визначаються особливості художнього методу, до якого відносимо доробок письменника.
Особистим внеском здобувача є те, що у дисертаційному дослідженні вперше в українській науці про літературу в комплексі аналізується вся велика проза І. Чендея та визначається художній метод, під знаком якого він працював.
Практичне значення роботи. Результати дослідження можуть бути використані для розробки лекційних викладів курсу історії української літератури, спецкурсів із поетики української прози, при написанні підручників та навчальних посібників з історії української літератури ХХ століття, виконанні курсових, дипломних і магістерських робіт.
Структура дисертації. Робота складається зі вступу, п’яти розділів, висновків і списку використаних джерел, що налічує 353 позиції. У першому розділі окреслюється літературно-критичний та теоретичний контексти творчості І.Чендея. Другий та третій розділи побудовані за принципом простеження динаміки творчої манери письменника на матеріалі повістей, тематика яких має витоки у демократичній літературі, та романів; у четвертому та п’ятому розділах твори аналізуються під кутом зору певної особливості доробку: ліризму (четвертий розділ) та гуманістично-викривального пафосу (п’ятий розділ). Докладніше про це буде йтися у преамбулах до розділів.
Апробація результатів роботи здійснена на щорічних звітно-наукових конференціях Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка, на інших наукових конференціях: Всеукраїнська наукова конференція: «Володимир Гнатюк і проблеми розвитку сучасної культури України» (Тернопіль, 2006); «Літературна герменевтика та рецептивна теорія у сучасному науковому контексті» (Чернівці, 2006); Всеукраїнська наукова конференція «Творчість Івана Чендея в загальноукраїнському літературному контексті» (Ужгород, 2007).
Публікації
1. Козій О. Повість І.Чендея «Далеке плавання»: на межі художніх напрямів // Наукові записки. Серія: Філологічні науки (літературознавство). Кіровоград: РВВ КДПУ ім. В.Винниченка. 2005. Вип. 61. С. 112 119.
2. Козій О. Роман Івана Чендея «Птахи полишають гнізда» як динамічний портрет особистості на зламі двох епох // Наукові записки. Серія: Філологічні науки (літературознавство). Кіровоград: РВВ КДПУ ім. В.Винниченка. 2006. Вип. 64. Ч.ІІ. С. 10 17.
3. Козій О. Психологічні особливості зображення драми таланту в оповіданні І.Чендея «Цимбаланя» // Питання літературознавства: Науковий збірник. Чернівці: Рута, 2006. Вип.. 72. С. 17 23.

4. Козій О. Ідеал як складник художньої концепції І.Чендея // Сучасні проблеми мовознавства та літературознавства. «Творчість Івана Чендея в загальноукраїнському літературному контекстів». Матеріали Всеукраїнської наукової конференції. Ужгород, 2007. Вип.. 11. С. 112 115.

bibliography

Висновки

І.Чендей понад чотири десятиліття активно працював у літературі, його творчість є органічною частиною літературного процесу в Україні другої половини ХХ століття. Твори прозаїка перекладались російською, іншими мовами, друкувались за кордоном. І все ж ім’я його залишається маловідомим широкому читацькому загалу. Складається враження, що триває дія «анафеми» після «Івана».
Творчий крок письменника за межі літературних традицій розширив коло порушених проблем та художніх засобів, проте автор не зрадив принципу «правдоспрямованості». І.Чендея не поглинула модна течія постмодерну, що багатьом письменникам стала на заваді адекватного зображення дійсності. Для прозаїка на першому місці стоїть зміст, а форма підпорядкована правдивості змалювання багатого світу людини.
Творча постать І.Чендея непересічне явище в літературі ХХ століття. Порушені письменником проблеми органічно вписують його творчість у мистецький контекст часу. На формування Чендея-письменника вплинув не лише літературно-історичний, а й регіональний аспект. Часте перебування краю у маргінальному міждержавному стані загострило любов закарпатців до землі. Поєднання цієї трепетної любові із пантеїстичним, близьким до язичницького світосприйняттям витворили особливий характер верховинців. Любов до людини у творчості І.Чендея, тонкого психолога і естета, талановитого майстра слова і підкорювача форми, не абстрактна, вона поєднується із душевним болем через людську недосконалість та естетизацією внутрішньої боротьби. Все це утверджує гуманістичний пафос творчості. На сторінках книг І.Чендея живуть та шукають свою правду, свого Бога його земляки-верховинці.
За словами самого письменника, у відтворенні світу він завжди послуговувався правдою зображення. Поєднання правдоспрямованості творчості із модерними здобутками дали нам підставу визначити його художній метод як неореалізм.
Завдяки екскурсу в історію художніх методів ми простежили зміни в способах зображення дійсності, їх залежність від наукового та суспільно-політичного поступу суспільства в цілому та України зокрема. Неореалізм посідає у цій системі маргінально-перехідне місце: залишившись вірним традиціям відтворення «життя у формах самого життя» (І.Франко), неореалістична література збагатила свій арсенал численними модерними здобутками. На зміну соціальному детермінізму класичного реалізму прийшов духовно-психологічний, для якого характерним було занурення у внутрішній світ персонажів, використання прийому подання подій твору крізь призму світосприйняття героїв, відмова від опозицій «позитивний негативний» тощо.
Соціальний аспект, що превалював у ранній творчості й поєднував проблематику та способи її втілення, притаманні демократичній та соцреалістичній літературі, не завадив письменникові створити яскраві постаті, пропустити крізь себе їхні думки та почуття, проникнути до внутрішньої суті образів. І.Чендей поступово відходить від соціально мотивованих опозицій до загальнолюдських. Повернення до тематики революційної боротьби наприкінці 70-х років було продиктоване болем за колишні кривди земляків, турботою про них, справжньою любов’ю до рідної землі.
На відміну від ранніх оповідань і першої повісті, у «Чорній сальві» І.Чендей спрямував свої творчі пошуки в експериментальне русло, поєднавши соцреалістичну тематику з модерними способами зображення, «пропустивши» мозаїчну картину художнього світу крізь призму світовідчуття персонажа. Письменник не показує однозначних постатей та ситуацій: традиційно негативні образи багатіїв, священиків, чиновників, іноземних загарбників у повістях «Терен цвіте» та «Чорна сальва» не позбавлені працелюбства, є непоганими психологами та аналітиками, наділені прозаїком складною внутрішньою боротьбою.
Звільнення від ідеологічного тиску, розширення кола зображально-виражальних засобів збагатили творчість І. Чендея, що виявляється в посиленні психологізації викладу матеріалу, антропоцентричному спрямуванні, посиленні концептуального наповнення деталей.
Творчий доробок І.Чендея характеризується динамікою образів персонажів, художніх засобів, проблематики та художнього світу загалом. Майже всім персонажам великої прози письменника притаманна психологічна, душевна та духовна динаміка еволюційна або деградаційна. Це робить героїв живими, проблеми актуальними, а події правдоподібними. Любов до людини виявляється саме на прикладі зображення письменником внутрішньої діалектики персонажів.
У ранніх оповіданнях та повісті «Терен цвіте» І.Чендей зосереджується на рівні «я ми», згідно художньої моделі світу Ю.Борева. Наскрізний соціальний аспект зводить проблематику до формули «людина для світу». Шар «я я» найповніше акцентований у ліричній прозі І. Чендея. Розкриваючи внутрішній світ людини, письменник не нехтує соціальними, морально-етичними проблемами. Особливість їх подання в цих творах полягає погляді автора на світ очима персонажів. Художній світ повістей це внутрішній світ героїв. Перехідною ланкою між цими рівнями є роман «Птахи полишають гнізда» та повість «Іван». У першому соціальний фактор стає каталізатором внутрішньої динаміки, а в другому творі проблема усвідомлення людиною себе як особистості має два вектори розвитку.
Соціально-філософські проблеми у творчості письменника набрали вигляду зображення життя людей у світі з порушеною гармонією, світі, що наближається до абсурду. Перший роман І.Чендея став помітним явищем у літературному процесі. В цьому творі прозаїк одним з перших порушив проблему духовної прив’язаності до рідної оселі, землі, «закодувавши» (В.Марко) в цьому єдність із пракоренем, болісність розриву з ним та біль через люмпенізацію, спричинену цим розривом.
Переорієнтація творчості І. Чендея із зображення гармонійного життя на стан загальної дисгармонії абсурдного світу (роман «Скрип колиски») чи змалювання життя духовно багатої людини на апокаліптичному карнавалі (повість «Далеке плавання») передає спрямованість творчого пошуку письменника. Подолавши соціально замовлений антиалкогольний пафос, у «Скрипі колиски» письменник увиразнив драму розриву з родом, що намітилася ще в першому романі. Автор наголосив: вживання спиртного не є злом саме по собі, а лише каталізатором негативу в людях. Руйнування родин через пиятику піднесено до рівня знецінення основ загальнолюдської моралі.
Зв'язок між зниженням рівня моралі окремих осіб та знеціненням духовного спадку в суспільстві є двостороннім. Живучи в абсурдному світі, носії антиідеалу (Семен Вертун зі «Скрипу колиски», Гаман з «Комахи в бурштині», Кукурічка з «Житія Антона Кукурічки») зливаються з цим світом. Незважаючи на те, що повість «Далеке плавання» є останнім твором письменника, на рівні згаданих шарів художньої моделі вона є перехідною ланкою між проблемами самоусвідомлення особистості та законами функціонування світу абсурду.
Напруга художнього світу пов’язана з утвердженням важливої для письменника проблеми вічності та людського безсмертя: від підсвідомого відчуття енергії пам’яті в речах та органічної потреби в праці до свідомого розуміння, що притаманне персонажам, які уособлюють авторський ідеал. Ідеал І.Чендея це духовно багата та самодостатня людина, відкрита до сприйняття і творення добра й краси, сповнена енергією пам’яті, усвідомленням власного призначення на землі та шляху до безсмертя. Найповнішого розкриття внутрішнього світу персонажів І.Чендей досяг у ліричній прозі. Змістовні символічні образи, місткі деталі пейзажу та інтер’єру, складні характери персонажів усе в художньому світі І. Чендея підпорядковано проблемі людського безсмертя. Образи-символи землі, колиски, хати, скрипки, мосту тощо, масштабні постаті (Пригари, матері, майстра Івана) набувають рис архетипів.
Концепція вічності у творах І.Чендея напряму пов’язана зі ставленням персонажів до праці. На прикладі носіїв ідеалу прозаїк навіть щоденну працю підносить до рівня мистецтва, джерела сили, молодості та натхнення, в той час як їх антиподи мистецтво роблять ремеслом. Персонажі І.Чендея прагнуть залишити по собі слід на кількох рівнях: духовному, що включає пам'ять та незриму присутність у творі через думки та почуття інших героїв; матеріальному через предмети та духовно-матеріальному, що включає насиченість речей енергією пам’яті колишніх власників.
Проблема безсмертя та вічності у творах письменника тісно пов’язана із діалектичною єдністю життя і смерті. Саме смерть персонажів значною мірою розставляє акценти на значимості прожитого та створеного ними. У творчості І.Чендея виділяємо три смерті, зображення яких перейняте різним пафосом: смерть дорослої людини, дитини та тварини. Фінали переважної більшості великої прози письменника є відкритими. Виняток становлять три повісті, логічними завершеннями яких є смерть героїв-Іванів Каламаря («Іван»), майстра Івана («Іванові журавлі») та Купали («Далеке плавання»). Дитячі похорони подано письменником без особливого емоційного акценту. Крім того, дитяча «смертність» у Чендеєвій творчості представлена переважно хлопчиками (за винятком «Казки білого інею»). Смерть тварин також є нечастою: це змалювання сили звичаїв і забобонів у оповіданні «Тарко» та протиставлення втрати дитини і корови-годувальниці у «Казці білого інею».
У більшості творів письменника знайшов своє висвітлення принцип «стислого часу». Художній світ І. Чендея чітко окреслений у невеликому проміжку часу та локалізований у селі Забереж. Переважна більшість творів прозаїка мають ретроспективно-асоціативну фабулу, де час підпорядкований правам пам’яті та асоціативному мисленню героїв. Це призводить до послаблення зовнішньої динаміки або до її нівеляції, що компенсується внутрішньою психологічною динамікою. Письменник розширює художній час численними екскурсами в минуле героїв, використовує прийом ретардації. Відсутні у творчому доробку І.Чендея хронікальність та логічна послідовність розгортання сюжету. Через це роман «Скрип колиски» та повість «Чорна сальва» до відцентрових ми відносимо лише умовно. Автор не простежує генезис порушених у творах проблем, а ніби фотографує сучасний їх стан, «пропускає» крізь сприйняття персонажів. Водночас роман «Птахи полишають гнізда», повісті «Терен цвіте», «Казка білого інею», «Іванові журавлі», «Кринична вода» («Сестри»), «Житіє Антона Кукурічки», «Далеке плавання» мають яскраво виражений доцентровий характер. У них І.Чендей досить вільно поводиться з художнім часом, прискорює та уповільнює його, використовуючи екскурси у минуле. Проміжне місце між зазначеними двома групами посідають повісті «Іван» та «Луна блакитного овиду». В «Іванові» вектор авторської уваги розгалужується. Ліричні спогади про дитинство характеризуються тривекторною нарацією, що поєднує роздвоєний погляд оповідача та погляд на події твору очима персонажів Характерно, що твори з елементами відцентрової тенденції складаються з розділів-новел. Ці новели в різних творах мають різну «міцність» зв’язку одна з одною. Водночас новелістична будова повісті «Казка білого інею», що має моногероїчну спрямованість, служить змалюванню широти внутрішнього світу головної героїні.
Образ матері найповніше втілює письменницький ідеал та концепцію людського безсмертя, адже на жінку самою природою покладено обов’язок утверджувати й наповнювати вічність. Як і інші концептуальні герої, матері у творах І. Чендея є творцями матеріального, в яке вкладають частину себе. Найбільш повного розкриття образ матері набув у своєрідній автобіографічній дилогії «Казка білого інею» та «Кринична вода» («Сестри»). Особливу увагу прозаїк приділяє зображенню внутрішнього світу вагітних жінок, змінам їхнього психічного стану. Зв’язок з ненародженою дитиною часто активізує прихований духовний та душевний потенціал матері.
Мораль персонажів, що втілюють антиідеал (Іван Каламар, Антон Кукурічка, Булька з повістей відповідно «Іван», «Житіє Антона Кукурічки», «Далеке плавання», Семен Вертун з роману «Скрип колиски») І.Чендей виражає фразою: «Ми себе ще покажемо!». Ці персонажі є представниками влади у тоталітарній системі (Каламар, Булька) або ж її породженнями (Кукурічка, Вертун). Згадана фраза засвідчує їхню агресивну активність. Ці персонажі часто вживають слова зі зменшено-пестливими суфіксами, що мають оксюморонне забарвлення: замість передавати ніжність і замилуванням чим-небудь, показують дріб’язковість внутрішнього світу. Проте й ці постаті не є однозначними. Автор ускладнює їх внутрішній світ боротьбою, пошуком істини та невикористаним потенціалом, що утверджує його глибокий гуманізм. Змальовуючи породження тоталітарної системи, письменник роздвоює вістря викривального пафосу та наголошує на взаємозумовленості особливостей укладу держави та людської психіки.
Творчий доробок письменника вартий більшої уваги та визнання, а постать автора роману «Птахи полишають гнізда» достойна зайняти гідне місце в плеяді української класики. Персонажі його великої та малої прози яскраві та непересічні, висвітлення проблем оригінальне.

список використаних джерел

1. Аврахов Г. Коли птахи полишають гнізда// Літературна Україна. 1965. 17 груд.
2. Аврахов Г. Майстер новели // Чендей І. Терен цвіте: Новели. Повість. К., «Дніпро», 1967. С. 5 13.
3. Айтматов Ч. Плаха: Роман / Пер. з рос. П.П.Прокопенко. К.: Веселка, 1989. 279 с.
4. Актуальные проблемы социалистического реализма / Под ред.. И.Ф.Волкова, Р.Р.Кузнецовой, В.И. Фатющенко. М.: Издательство Московского университета, 1981. 291 с.
5. Ариповский В. «Ветер с полонин» // Дружба народов. 1958. № 8. С. 246 247.
6. Ариповський В. Лицем до сучасності // Закарпатська правда. 1960. 28 груд.
7. Ариповський В. Новели Івана Чендея // Закарпатська правда. 1956. 2 лют.
8. Ауэрбах Э. Мимесис. Изображение действительности в западноевропейской литературе. М.: «Прогресс», 1976. 560 с.
9. Бабидорич М. Вікна у світ // Літературна Україна. 1967. 1 верес.
10. Бабидорич М. Осягнення істини здобуття свободи // Закарпатська правда. 1994. 15 лют. (На здобуття Державної премії України ім.. Т.Шевченка).
11. Бабидорич М., Копейко В., Михайлов А., Дубовий Б., Підгорний О. Літературу до висот духовності // Закарпатська правда. 1994. 18 черв.
12. Балега Ю. З відстані часу: Спогади та есе. Ужгород: Ґражда, 2006. 308 с.
13. Балега Ю. З реальності наших днів // Закарпатська правда. 1987. 23 серп.
14. Балега Ю. Література Закарпаття 20-х 30-х років ХХ століття. К.: Радянський письменник, 1962. 248 с.
15. Балега Ю. Новели Івана Чендея // Жовтень. 1957. - № 2. С. 141 144.
16. Балега Ю. Ступки, мялки и духовный мир Пригар // Закарпатская правда. 1966. 20 марта.
17. Балега Ю. Художні відкриття чи правда факту? Ужгород: «Карпати», 1969. 220 с.
18. Бальзак О. Предисловие к «Человеческой комедии» // Собр. Сочинений в 24 томах. Т. 1. М., 1960. 484 с.
19. Бальзак О. Этюд о Бейле /Собр. сочинений. Т. 15. М., Гослитиздат, 1955.
20. Бандура Г.О. Український роман 70 80-х років. Проблематика. Характери. Жанрові особливості: Дис. канд. філол. наук: 10. 01. 02 / Київський університет ім.. Т.Г. Шевченка. К., 1993. 204 с.
21. Басараб В.Глибина звичайного // Закарпатська правда. 1979. 26 серп.
22. Басараб В. На творчій висоті // Новини Закарпаття. 1994. 5 берез.
23. Белинский В.Г. О российской повести и повести г.Гоголя // Белинский В.Г. Собрание сочинений: В. 3 т. М., 1948. Т. 1.
24. Бондаренко Ю. Національна парадигма українського екзистенціалізму // Слово і час. 2003. - № 6. С. 64 69.
25. Бондар-Терещенко І. Апорія постмодерну // Слово і час. 1999. - № 3. С. 57 58.
26. Борев Ю. Художественные направления в искусстве ХХ века. К.: Мистецтво, 1986. 134 с.
27. Борецький М.Реалізм. матеріали до вивчення теоретичних тем // Всесвітня література. 1998. - № 11. С. 52 57.
28. Брехт Б. О литературе. М., 1977.
29. Булгаков М. Мастер и Маргарита: Роман. М.: Худож. лит., 1988. 384с.
30. Василишин М. Неореалістична проза в сербській літературі 60 70-х років ХХ століття: Дис. канд. філол. наук: 10. 01. 03 / Львів. нац. університет ім. Івана Франка. Л., 2004. 176 арк.
31. Вигодованець Н. Постмодерністський дискурс сучасної закарпатської української поезії // Сучасні проблеми мовознавства та літературознавства: (Зб. наук. праць). Вип. 5: Міжнародна наукова конференція «Українська література в загальноєвропейському контексті» / МО і науки України, Ужгородський державний університет. Ужгород, 2002. 318 с. С. 5964.
32. Вишневский И. Заметки о закарпатских новеллистах // Советская Украина. 1957. № 8. С. 165 171.
33. Вишневський І. Закарпатські новелісти. Видавництво Львівського ун-ту, 1960.
34. Вишневський І. Творча удача новеліста // Жовтень. 1960. № 12. С. 120 122.
35. Вишневський І. Традиції та сучасність. Львів: Кн.-журн. вид-во, 1963. С. 183 201.
36. Вовчок В., Поліщук В., Рішко М. Чому обурились дубівчани // Закарпатська правда. 1969. 9 берез.
37. Войтюк А. З історії типологічної диференціації критичного реалізму // Радянське літературознавство. 1985. № 12. С. 26 33.
38. Волинський К. Життя, герой, слово // Радянське літературознавство. 1966. № 3. С. 3 10.
39. Волынский К. Пытливым взглядом художника // Правда Украины. 1966. 24 февр.
40. Гаврош О. Тіні забутих «тіней» // Старий замок. 2001. 16 серп.
41. Галанов А. Высокое мастерство романиста. // Сб. «Проблемы социалистического реализма». М., 1959.
42. Галич О. Літературознавство на межі тисячоліть: напрями, школи, течії //УМЛШ (газета). 2003. № 34 (338).
43. Галич О. Специфіка відтворення хронотопу в щоденниковому жанрі // Наукові записки. Вип. 64. Ч.І. Серія: Філологічні науки (літературознавство). Кіровоград: РВВ КДПУ ім. В.Винниченка. 2006. С. 164 172.
44. Галич О., Назарець В., Васильєв Є. Теорія літератури: Підручник / За наук. ред. О.Галича. Київ: Либідь, 2001. 488 с.
45. Гей Н. Народность и партийность литературы. М.: «Худож. лит.», 1964. 134 с.
46. Гей Н. Художественность литературы. Поэтика. Стиль. М.: «Наука», 1975. 172 с.
47. Гончар О. Більше совісті, людяності, більше правди в усьому // Літературна Україна. 1989. 23 лют.
48. Гончар О. Тронка. Собор: Романи. К.: Дніпро, 1992. 688 с.
49. Горболіс Л. Герой у зв’язках із сакральною землею: Нові аспекти прочитання української класики // УМЛШ. 2004. - № 3. С. 61 66.
50. Горький М. Несколько слов // «Красная газета». 1929. № 281 (8 ноября).
51. Горький М. / Сб. «Русские писатели о литературном труде». Т.4. Ленінград: «Сов. писат.», 1956.
52. Грабович Г. Питання кризи й перелому в самоусвідомленні української літератури // Слово і час. 1992. - № 1. С. 38 44.
53. Грицищук Т. Світ його журавлів // Соціал-демократ. 1998. 5 груд.
54. Громов Е.С. Структура волшебства // Феллини о Феллини: Пер. с итал. М.: Радуга, 1988. 478 с.
55. Гундорова Т. Європейський модернізм чи європейські модернізми? (Українська перспектива) // Слово і час. 1995. № 2. С. 28 31.
56. Гундорова Т. Погляд на «Марусю» // Слово і час. 1991. № 6.
57. Гундорова Т. Ранній модернізм: до проблеми естетичної свідомості // Радянське літературознавство. 1989. № 12. С. 3 - 7.
58. Гундорова Т. Реалізм і неоромантизм в українській літературі початку ХХ століття. Теоретико-мотодологічнйи аспект // Проблеми історії та теорії реалізму української літератури ХІХ початку ХХ століття. К., 1991.
59. Гундорова Т. Соцреалізм як масова культура // Сучасність. 2004. № 6. С. 52 66.
60. Гундорова Т. Femina Melancholica: стать і культура в ґендерній утопії Ольги Кобилянської. Київ: Критика, 2002. 272 с.
61. Гундорова Т., Шумило Н. Тенденції розвитку художнього мислення (початок ХХ ст..) // Слово і час. 1993. № 1. С. 55 66.
62. Гурбанська А. Воєнні повісті Григора Тютюнника // Наукові записки. Вип.. 64. Ч.І. Серія: Філологічні науки (літературознавство). Кіровоград: РВВ КДПУ ім. В.Винниченка. 2006. С. 237 245.
63. Гур’янова-Розумник Н. Слова, в яких правда життя// Закарпатська правда. 1990. 4 листоп.
64. Даниленко В. Стереотип, монотип, архетип в українських культурних моделях // Слово і час. 1994. - № 1. С. 55 59.
65. Демократизація. Гласність. Література: / Інтерв’ю з письменником І.Чендеєм // Київ. 1988. № 8. С. 3 12.
66. Денисова Т. Роман і проблеми його композиції. К., 1968. 220 с.
67. Денисова Т. Феномен постмодернізму: контури й орієнтири // Слово і час. 1995. № 2. С. 18 27.
68. Денисова Т., Сиваченко Г. Наприкінці ХХ століття: постмодернізм, мультикультуралізм // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. 1999. № 1.
69. Денисюк М. Імпресіоністичний ліризм у сучасній українській прозі // Червоний шлях. 1924. № 1 2. С. 167 175.
70. Дзеверин И. Социалистический реализм: история и теория // Знамя. 1972. № 5. С. 236 240.
71. Дзюба І. Його родовід: (Штрихи до портрета) // Літературна Україна. 1985. 29 трав.
72. Дійсність і позиція письменника: [Ред. ст.] // Закарпатська правда. 1963. 18 лип.
73. Дімаров А. Прожити і розповісти: Повість про сімдесят літ. К.: Дніпро, 1997. 319 с.
74. Дімаров А. Прожити і розповісти: Повість про сімдесят літ. Частина третя // Березіль. 1998. № 3 4. С. 14 152.
75. Днепров В. Идеи времени и формы времени. Л., «Сов. писат.», 1980. 600 с.
76. Добренко Є. Про принципи типології сучасної радянської прози // Радянське літературознавство. 1988. № 7. С. 30 37.
77. Добренко Є. Тоталітарні засади соцреалізму // Слово і час. 1992. № 7. С. 8 15.
78. Довганич О. Живі образи // Молодь України. 1956. 15 черв.
79. Довженко О. Вибрані твори. К.: Сакдент Плюс, 2004. 512 с.
80. Дончик В. Від Ясенової у широкий світ: До 60-річчя з дня народження І.Чендея // Дніпро. 1982. - № 4. С. 115 120.
81. Дончик В. Гідний відгук на нові завдання // Радянське літературознавство. 1985. № 8. С. 3 16.
82. Дончик В. Грані сучасної прози. К., «Рад. письм.», 1970. 324 с.
83. Дончик В. Зупинені миті: Статті, спогади, полеміка. К.: Рад. письм., 1989. 324 с.
84. Дончик В. Український радянський роман: Рух ідей і форм. К.: Дніпро, 1987. 429 с.
85. Дорошкевич О. Реалізм і народність української літератури ХІХ століття. К.: «Наукова думка», 1986. 312 с.
86. Дрогальчук В. «Бо так веліло серце»: В Ужгороді відбулася конференція товариства рідної мови ім. Т.Г. Шевченка // Закарпатська правда. 1988. 28 січ.
87. Жайворонок В. Знаки української етнокультри. Словник-довідник. К.: Довіра, 2006. 703 с.
88. Життя у кривому дзеркалі [Колективний лист] // Закарпатська правда. 1969. 9 берез.
89. Жулинський М. Історія його краю в його творах // Чендей І.М. Вибрані твори: В 2-х т. Т.1. К.: Дніпро, 1982. С. 5 18.
90. Жулинський М. Історія його краю в його творах: Штрихи до портрета // УМЛШ. 1982. № 4. С. 36 47.
91. Жулинський М. Історія української літератури ХХ століття. Кн. 2. К.: Либідь, 1998.
92. Жулинський М. Людина як міра часу. Концепція людини і проблема характеру в сучасній радянській літературі. К.: Дніпро, 1979. 275 с.
93. Жулинський М. Наближення: Літературні діалоги. К.: Дніпро, 1986. 278 с.
94. Жулинський М. Сходження на Ясенову: І.Чендею 70 // Літературна Україна. 1992. 11 черв.
95. Закарпатський прозаїк [І.Чендей] лауреат премії ім. Володимира Винниченка [за книгу «Калина під снігом» (1988)] // Літературна Україна. 1992. 6 лютого.
96. Затонский Д. Искусство романа и ХХ век. М.: «Худож. лит.», 1973. 536 с.
97. Затонський Д. Минуле, сучасне, майбутнє (Про реалізм, традиції, новаторство). К.: Дніпро, 1982. 370 с.
98. Затонский Д. Модернизм и постмодернизм: Мысли об извечном коловращении изящных и неизящных искусств. Ха