ПРАВООХОРОННІ ОРГАНИ В МЕХАНІЗМІ ДЕРЖАВИ УКРАЇНИ (теоретико-правові питання функціонування)

brief description

ЗМІСТ

ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА МЕХАНІЗМУ ДЕРЖАВИ УКРАЇНИ 11
1.1. СУЧАСНЕ ПОНЯТТЯ МЕХАНІЗМУ ДЕРЖАВИ 11
1.2. СТРУКТУРНІ ЕЛЕМЕНТИ МЕХАНІЗМУ ДЕРЖАВИ 26
1.3. СИСТЕМОУТВОРЮЮЧІ ОСНОВИ ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНІВ 51
1.4. ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 1 89
РОЗДІЛ 2
СОЦІАЛЬНА СПРЯМОВАНІСТЬ ДІЯЛЬНОСТІ ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНІВ УКРАЇНИ 91
2.1. ПРАВООХОРОННІ ОРГАНИ ЯК СУБ'ЄКТИ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРАВООХОРОННОЇ ФУНКЦІЇ
ДЕРЖАВИ 91
2.2. СОЦІАЛЬНЕ СПРЯМУВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ 107
2.3. ВЗАЄМОДІЯ ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНІВ З НЕДЕРЖАВНИМИ
ПРАВООХОРОННИМИ ОРГАНІЗАЦІЯМИ 150
2.4. ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 2 175
ВИСНОВКИ 178
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 203

ВСТУП

Актуальність теми. Впродовж останніх десятиріч Україна виборола свою незалежність і утвердилась як самостійна держава у світовому співтоваристві. Вона робить впевнені кроки в напрямку оновлення всіх сфер суспільного життя, його демократизації, залучення до надбань сучасного цивілізаційного розвитку, європейських цінностей.
Важливим чинником успішного просування шляхом глибинних демократичних перетворень є розширення соціальної бази діяльності держави, делегування окремих функцій держави інститутам громадянського суспільства та органам місцевого самоврядування. Зазначений підхід до реалізації завдань та функцій держави вимагає перегляду організаційної побудови держави, дослідження основних напрямків взаємодії механізму держави з недержавними об'єднаннями громадян, які спільно створять надійну систему щодо задоволення різнобічних потреб та інтересів людини і громадянина, добробут українського суспільства.
Виконання головного обов'язку держави – утвердження і забезпечення прав і свобод людини (ч. 2 ст. 3 Конституції України) неможливе без існування надійної правоохоронної системи, бо саме на неї покладається основний тягар по забезпеченню захисту прав, свобод і законних інтересів населення та суспільства в цілому від злочинних зазіхань.
В період існування Радянського Союзу, до складу якого входила і Україна, правоохоронні органи розглядалися як структурний елемент єдиної централізованої державної влади. Вони були тією силою, яка виконувала в основному репресивні функції. Сьогодні, виходячи з конституційної норми про те, що Україна проголошена суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою, переглядається та визначається сучасне місце та роль правоохоронних органів у механізмі держави України. До останнього часу ці питання обговорювалися та вивчались у межах теорії державного управління, кримінального процесу, судових та правоохоронних органів, орієнтованих на розробку теоретико-прикладних аспектів організаційно-правового механізму реалізації правоохоронної функції держави та місця в цьому процесі правоохоронних органів. Потреби узагальнення та систематизації отриманих результатів дослідження вимагають висвітлення цих проблем і з точки зору теорії держави і права, орієнтованої на розробку понятійного апарату, організаційної побудови, правового механізму функціонування, визначення генеральної мети правоохоронних органів у суспільстві.
Актуальність зазначеної тематики привертала та продовжує привертати увагу вітчизняних науковців (А.М. Бандурки, Ю.М. Грошевого, С.Д. Гусарєва, М.С. Кельмана, О.І. Коваленка, А.М. Колодія, Я.Ю. Кондратьєва, В.В. Копєйчикова, С.Л. Лисенкова, М.І. Мельника, А.Ю. Олійника, Н.М. Оніщенко, В.Ф. Погорілка, М.К. Подберезького, П.М. Рабіновича, О.Ф. Скакун, В.Д. Сущенка, В.Я. Тація, Ю.М. Тодики, М.В. Цвіка, М.І. Хавронюка, В.М. Шаповала, Ю.С. Шемшученка, О.В. Шмоткіна, Л.П. Юзькова), які дослідили сутність, зміст, форми діяльності державних органів у механізмі держави, напрями їх взаємодії з інститутами громадянського суспільства. Змістовні дослідження проведені російськими фахівцями, які займаються проблемами організації та діяльності правоохоронних органів (Ю.Е. Аврутін, Е.П. Григоніс, А.П. Гуляєв, В.І. Рохлін, Н.М. Рудяков, М.Н. Смірнов, О.В. Солнишкова, Ю.М. Соловей, С.В. Степашин, А.Н. Харитонов, Е.Б. Хохлов). Проте ці праці потребують адаптації до особливостей національного законодавства, традицій, рівня розвитку суспільних відносин українського суспільства.
Однак багато проблем та аспектів функціонування правоохоронних органів та організацій в механізмі держави залишаються дослідженими не в повному обсязі або фрагментарно. Такими проблемами, зокрема, є: зміст та організаційно-правовий механізм реалізації правоохоронної функції державними та недержавними суб'єктами правоохорони, процес соціалізації організації та функціонування правоохоронних органів, налагодження їх тісної взаємодії з недержавними правоохоронними структурами та населенням країни, що і обумовлює актуальність теми дисертаційного дослідження.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження обрана відповідно до державних програм, зокрема: Концепції адміністративної реформи в Україні, затвердженої Указом Президента України від 22.07.1998 р. № 810/98; Концепції розвитку системи відомчої освіти та вузівської науки на період 2001-2005 роки, схваленої рішенням колегії МВС України від 18.12.2000 р. № 9 км/1; Програми формування позитивного іміджу міліції України на 2003-2007 роки, затвердженої Рішенням колегії МВС України від 10.01.2003 р. Вона також є складовою частиною наукових досліджень Міністерства внутрішніх справ України: Тематики пріоритетних напрямів фундаментальних та прикладних досліджень вищих навчальних закладів та науково-дослідних установ МВС України на період 2002-2005 роки (п. 3.1.); Тематики пріоритетних напрямів дисертаційних досліджень на період 2002-2005 роки, затверджених наказом МВС України від 30.06.2002 р. № 635 (п. 11), та Плану роботи кафедри теорії держави і права на 2003-2004 навчальний рік Національної академії внутрішніх справ України (розділ 1 п. 12).
Мета і завдання дослідження. Головною метою дисертаційного дослідження є комплексний аналіз організаційної побудови механізма держави для вивчення, узагальнення та конструктивно-критичного осмислення теоретико-правових питань функціонування правоохоронних органів у механізмі держави України, спрямованих на підготовку практичних пропозицій і рекомендацій удосконалення організаційно-структурної побудови, соціально-правової орієнтації та механізму реалізації компетенції органів внутрішніх справ. Для досягнення цієї мети були поставлені такі завдання:
• дослідити з позиції сучасної науки теорії держави і права поняття і зміст категорії "механізм держави";
• визначити сутність та організаційну побудову механізму держави України;
• розглянути системоутворюючі основи правоохоронних органів;
• визначити основні критерії формування, структуру та перспективи розвитку правоохоронних органів України;
• проаналізувати соціальну направленість діяльності правоохоронних органів;
• розкрити соціальну, правову, організаційну орієнтацію розвитку органів внутрішніх справ у суспільстві;
• з'ясувати на прикладі недержавної служби охорони характер взаємодії правоохоронних органів з недержавними правоохоронними організаціями.
Об'єктом дослідження є загальні тенденції організаційно-структурної побудови та функціонування правоохоронних органів у механізмі держави.
Предметом дослідження є теоретико-правові питання функціонування правоохоронних органів у механізмі держави.
Методи дослідження. Для розв'язання поставлених завдань використані:
– загально-філософські методи: історичний метод для дослідження процесу виникнення, формування та розвитку поняття "механізм держави"; системно-науковий підхід до дослідження механізму держави як цілісного утворення складеного з відносно самостійних підсистем; структурно-функціональний підхід для з'ясування елементного складу правоохоронної системи; метод аналізу та синтезу для виявлення елементного складу та взаємодії органів державної влади; метод абстрагування для формулювання спільних ознак правоохоронних органів та організацій; метод індукції для встановлення спільних ознак правоохоронних органів на підставі ознак, притаманних окремим органам правоохорони;
– спеціально-наукові методи: порівняльно-правовий метод для встановлення подібності (відмінності) процесу формування місії правоохоронних органів Великої Британії, США та України; конкретно-соціологічний метод для з'ясування рівня довіри населення до "силових структур";
– приватні методи: формально-юридичний (нормативно-догматичний) метод для дослідження складу апарату держави як специфічного соціально-правового феномена; метод тлумачення права для дослідження змісту правових норм чинного законодавства, які регулюють процес функціонування правоохоронних органів та організацій в механізмі держави.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що робота є комплексним дослідженням, в якому на основі системного підходу, відповідно до реалій сьогодення, розглянуто зміст поняття "механізм держави". Розкриті системоутворюючі основи правоохоронних органів. Охарактеризовано соціальну направленість діяльності правоохоронних органів, як суб'єктів правоохоронної системи. На прикладі органів внутрішніх справ дисертантом запропоновано модель організаційно-правового розвитку правоохоронних органів – модель соціалізованого типу. На підставі критичного аналізу національного законодавства, яке регулює діяльність правоохоронних органів, уточнено поняття "правоохоронний орган", визначено суб'єкти правоохорони та види державних правоохоронних органів. На цій основі спрогнозовано систему правоохоронних органів майбутнього. У дослідженні на теоретичному рівні, проаналізувавши досвід зарубіжних країн, пошукачем сформульовано основні напрями діяльності та організації взаємодії недержавних правоохоронних структур з державними правоохоронними органами. Як результат дисертаційного дослідження, його наукову новизну визначають такі основні положення:
• сформульовано на основі системного підходу авторське визначення поняття "механізм держави", як системи державних організацій, які шляхом здійснення певного виду державної діяльності створюють і підтримують в "працездатному" стані відповідні умови для забезпечення матеріальних, соціальних, духовних потреб громадянського суспільства;
• встановлено елементний склад та розкрито зміст правоохоронної системи: мету правоохоронної системи, об'єкти правоохоронної системи, суб'єкти правоохоронної системи, нормативну підсистему, правоохоронні відносини, правоохоронну діяльність;
• на основі аналізу національного законодавства доведено, що систему правоохоронних органів України на сучасному етапі утворюють: у широкому розумінні – суд, прокуратура і правоохоронні органи по боротьбі зі злочинністю; у вузькому – тільки правоохоронні органи по боротьбі зі злочинністю (органи міліції, податкової міліції, Служби безпеки України, Управління державної охорони, Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, державної митної служби, Державного департаменту України з питань виконання покарань, Державної прикордонної служби);
• запропоновано на основі досвіду зарубіжних країн, беручи за критерій забезпечення правопорядку у певній сфері суспільних відносин, а також класифікацію злочинів у Кримінальному кодексі України, класифікацію адміністративних правопорушень у Кодексі України про адміністративні правопорушення та в інших законах України, характер і цінності об'єкта посягання, майбутню систему правоохоронних органів України;
• на основі аналізу зарубіжного досвіду та можливих варіантів (моделей) соціальної, правової, організаційної орієнтації розвитку органів внутрішніх справ у суспільстві, запропоновано впровадити:
– з точки зору соціально-правової орієнтації і механізму реалізації компетенції – соціалізований тип органів внутрішніх справ, перетворити їх у систему обслуговування населення;
– з точки зору соціальної організації та внутрішньоорганізаційного механізму функціонування – такий тип органів внутрішніх справ, де основним механізмом реалізації внутрішньоорганізаційних правових та управлінських відносин є принцип координації;
• на основі аналізу зарубіжного досвіду здобувачем обгрунтовано необхідність створення недержавної системи охорони, яка б доповнила відповідну державну систему. Запропоновані варіанти налагодження тісного співробітництва недержавних правоохоронних організацій (на прикладі недержавної служби охорони) з державною системою, основні критерії правильного підбору державними органами партнерів з приватного охоронного сектора для проведення спільної діяльності, сформульовано перелік охоронних послуг, які можуть надавати недержавні охоронні структури.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані в дисертації пропозиції і висновки можуть бути використані:
– у процесі подальшого розвитку теоретико-методологічних та концептуальних засад системи правоохоронних органів;
– у науково-дослідницьких цілях – для подальшої розробки суті та змісту понять "механізм держави", "правоохоронна система", "правоохоронна функція", "правоохоронний орган", "правоохоронна організація";
– у правотворчій роботі – як теоретичний матеріал для розробки нового законодавства та вдосконалення діючої нормативно-правової бази, що регламентує функціонування правоохоронних органів та організацій;
– у практичній діяльності правоохоронних органів та організацій – для вдосконалення процесу реалізації правоохоронної діяльності та налагодження тісної взаємодії між собою;
– у навчальному процесі – при підготовці відповідних розділів підручників та навчальних посібників з теорії держави і права України та конституційного права України, судових та правоохоронних органів України; у викладанні таких дисциплін, як "Теорія держави і права", "Конституційне право України", "Судові та правоохоронні органи України"; у науково-дослідницькій роботі студентів.
Апробація результатів дисертації. Головні положення і висновки дисертаційного дослідження обговорювались на кафедрі теорії держави і права та конституційного права Національної академії внутрішніх справ України.
Теоретичні аспекти роботи використовувались автором у процесі викладання навчального курсу з теорії держави і права, зокрема при проведенні семінарських занять з тем: "Функції держави", "Механізм держави", "Правоохоронна система".
Окремі положення дисертаційного дослідження були апробовані на науково-теоретичній та науково-практичних конференціях, а саме:
– науково-практичній конференції "Органи внутрішніх справ на початку третього тисячоліття: проблеми протидії злочинності" (м. Дніпропетровськ, 27 – 28 квітня 2000 року, доповідь опублікована);
– науково-практичній конференції "Недержавна система безпеки підприємництва як суб'єкт національної безпеки України" (м. Київ, 16 – 17 травня 2001 року, доповідь опублікована);
– міжвузівській курсантській (студентській) науково-практичній конференції "Проблеми взаємопорозуміння ОВС з населенням" (м. Донецьк, 26 жовтня 2001 року);
– науковій конференції професорсько-викладацького складу Київського інституту внутрішніх справ за підсумками наукових досліджень у 2000 році на тему: "Україна незалежна: актуальні проблеми розвитку" (м. Київ, 5 квітня 2001 року);
– ІІ Всеукраїнській науково-теоретичній конференції "Українська національна ідея – проблеми відповідальності" (м. Львів, 16 – 17 травня 2002 року, доповідь опублікована).
Публікації. Основні положення змісту дисертаційного дослідження відображено в чотирьох публікаціях автора у фахових виданнях.
Структура дисертації зумовлена метою і завданнями дослідження. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, що мають вісім підрозділів, висновків, списку використаних джерел (255 найменувань). Загальний обсяг дисертації – 203 сторінки, з яких 181 – основний текст.

bibliography

ВИСНОВКИ

Таким чином, дослідження теоретико-правових питань функціонування правоохоронних органів у механізмі держави України, комплексне застосування як загальних, так і спеціальних методів наукового пізнання дозволило пошукачеві сформулювати цілу низку теоретичних та практичних висновків.
1. На сучасному етапі державотворення поняття "механізм держави", як система державних органів, державних підприємств та державних установ, потребує свого переосмислення та нового підходу до розуміння змісту, оскільки:
• реформування всіх видів суспільних відносин викликало роздержавлення багатьох сфер життєдіяльності суспільства; частина державних організацій втрачає сфери свого впливу на користь інститутів недержавної форми власності;
• у науковій державно-правовій думці не існує єдиного розуміння поняття "механізм держави", а це призводить до різного тлумачення його змісту та потребує свого уточнення;
• універсальним способом дослідження складних соціальних систем нині, на думку дисертанта, є системний підхід, за яким поняття "механізм держави" можна трактувати в широкому та вузькому розумінні. У широкому розумінні механізм української держави – це система державних організацій, які шляхом здійснення певного виду державної діяльності створюють і підтримують в "працездатному" стані відповідні умови для забезпечення матеріальних, соціальних, духовних потреб громадянського суспільства. У вузькому розумінні досліджуване поняття – це виключно система державних органів, державних установ та державних підприємств, які реалізують завдання та функції держави (теорія професора В.В. Копєйчикова).
2. Правоохоронна система – це сукупність державно-правових засобів, методів і гарантій, які забезпечують захищеність людини від протиправних порушень, яка складається з шести елементів, що утворюють державно-правовий механізм реалізації правоохоронної функції: цілей, об'єктів правоохорони, охоронних правових норм (нормативної підсистеми), правоохоронної діяльністі та відносин, суб'єктів правоохорони.
3. Основним суб'єктом правоохоронної діяльності є правоохоронні органи. До правоохоронних належать органи, які поряд з другорядними (допоміжними) виконують одну або кілька головних правоохоронних функцій, які є визначальними в їх діяльності (профілактичну, захисну, ресоціалізаційну, оперативно-розшукову, розслідування злочинів, судового розгляду справ, розгляду справ про адміністративні правопорушення, розгляду справ про фінансові та адміністративно-господарські правопорушення, виконання вироків, рішень, ухвал і постанов судів, постанов органів дізнання і досудового слідства та прокурорів).
4. До правоохоронних органів у широкому розумінні належать – суд, прокуратура і правоохоронні органи по боротьбі зі злочинністю, у вузькому – тільки правоохоронні органи по боротьбі зі злочинністю (органи міліції, податкової міліції, Служби безпеки України, Управління державної охорони, Державної прикордонної служби, Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, державної митної служби, Державного департаменту України з питань виконання покарань).
5. На основі таких критеріїв, як: забезпечення правопорядку у певній сфері суспільних відносин; класифікація злочинів у Кримінальному кодексі України; класифікація адміністративних правопорушень у Кодексі України про адміністративні правопорушення та в інших законах України; характер і цінність об'єкта посягання, майбутню систему правоохоронних органів України мають складати такі органи: суд, прокуратура, правоохоронні органи по боротьбі зі злочинністю (поліція): кримінальна поліція, поліція громадського порядку і громадської безпеки, дорожня поліція, деякі інші поліцейські органи – при відомстві внутрішніх справ, підрозділи муніципальної поліції, транспортна поліція (аналог міліції на транспорті), прикордонна поліція (аналог оперативно-розшукових підрозділів Державної прикордонної служби), митна поліція (аналог органів митної варти), військова поліція (аналог Військової служби правопорядку у Збройних Силах), пенітенціарна поліція і поліція державної виконавчої служби, податкова поліція (аналог податкової міліції) і поліція по боротьбі з легалізацією коштів, здобутих злочинним шляхом, природоохоронна поліція (лісова, водна, земельна, морська тощо – аналог відповідних підрозділів охорони навколишнього середовища та деяких інших державних органів), поліція державної безпеки (аналог відповідних органів Служби безпеки і Управління державної охорони).
6. Однією з головних характеристик правоохоронних органів є соціальна обумовленість їх існування та діяльності, оскільки цілі, завдання, функції, структура правоохоронних органів соціально обумовлені, регламентуються і закріплюються в нормативно-правових актах. Діяльність найбільшого структурного та функціонального органу правоохорони – органів внутрішніх справ – є правовою за формою і соціальною за своєю суттю, бо вони органічно вплетені в життя соціуму, визначаються ним і діють в ньому. Тому будь-яка реорганізація системи органів внутрішніх справ, вибір тих чи інших організаційних форм їх устрою, методів роботи, засобів реалізації компетенції повинні бути соціально орієнтовані.
7. Розвиток та вдосконалення системи органів внутрішніх справ повинні представляти собою постійний процес, відповідний загальному процесу розвитку Української державності, перетворення України в зріле громадянське суспільство, базуватися на фундаменті узагальненого та конструктивно-критичного осмисленого досвіду (як позитивного, так і негативного), функціонування системи МВС України.
Головним стрижнем і цільовим завданням реформування та подальшого розвитку системи органів внутрішніх справ України є перетворення їх в таку структуру виконавчої влади, яка, по-перше, з точки зору соціально-правової орієнтації і механізму реалізації компетенції, відповідала б соціалізованому типу органів внутрішніх справ; по-друге, з точки зору соціальної організації та внутрішньоорганізаційного механізму функціонування, відповідала б такому типу органів внутрішніх справ, де основним механізмом реалізації внутрішньоорганізаційних правових та управлінських відносин є принцип координації.
8. Системний підхід до розгляду процесу взаємодії правоохоронних органів з недержавними правоохоронними структурами дозволив дійти висновку, що вони разом з органами державної влади повинні бути рівними суб'єктами забезпечення правопорядку в Україні (при провідній і координуючій ролі державних структур). Найбільш раціональною формою співпраці державних і недержавних структур забезпечення безпеки і правопорядку слід розглядати договори. Державне регулювання приватно-охоронної діяльності повинно базуватися не на методі заборони, а на створенні умов для активного використання її з метою забезпечення безпеки особи, суспільства, механізму держави.
9. Механізм взаємодії державних органів правопорядку з приватними охоронними структурами повинен визначатися насамперед ступенем участі об'єктів, які вони охороняють, у вирішенні найбільш важливих проблем, що стоять перед економікою України. У широкому розумінні, основними формами взаємодії державних та недержавних правоохоронних організацій є: взаємний обмін інформацією, спільне планування заходів, взаємне використання сил та засобів в інтересах вирішення загальних для суб'єктів цього процесу завдань.
10. Основними напрямами взаємодії правоохоронних органів і недержавних правоохоронних структур можуть бути: інформування про виявлення загроз Україні; повідомлення про факти злочинів, що готуються, вчиняються або вже вчинені; допомога при затриманні осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, а також розшуку осіб, що переховуються від слідства чи суду, ухиляються від кримінальної відповідальності.
11. Для визначення правового статусу недержавних правоохоронних організацій необхідно законодавчо закріпити роль і місце недержавного охоронного сектора в системі забезпечення безпеки України, його структуру, правові основи діяльності і принципи, основні напрями його участі в забезпеченні безпеки особистості, суспільства і держави, повноваження, загальний порядок взаємодії з відповідними державними органами, використання сил і засобів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

. Конституція України: Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 черв. 1996 р. – К.: Преса України, 1997. – 80 с.
. Загальна теорія держави і права: Навчальний посібник / А.М. Колодій, В.В. Копєйчиков, С.Л. Лисенков та інші / За ред. В.В. Копєйчикова. – Стер. вид. – К.: Юрінком Інтер, 2000. – 320 с. – Бібліогр.: с. 312.
. Суд, правоохоронні та правозахисні органи України: Навчальний посібник / В.С. Ковальський (керівник авт. колективу), В.Т. Білоус, С.Е. Демський та ін.; Відп. ред. Я.Ю. Кондратьєв. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – 320 с. – Бібліогр.: с. 294-305.
. Чиркин В.Е. Элементы сравнительного государствоведения / РАН. Институт государства и права. – М., 1994. – 151 с.
. Теория государства и права: Учебник / Под ред. В.К. Бабаева. – М.: Юристъ, 2002. – 592 с.
. Общая теория государства и права: Академический курс в 3-х томах. - 2-е изд., перераб. и доп. / Отв. ред. проф. М.Н. Марченко. Том 1. – М.: ИКД "Зерцало – М", 2002. – 528 с.
. Словник термінів і визначень з курсу "Загальна теорія держави і права": Навчальний посібник. – К.: Українська академія внутрішніх справ, 1995. – 80 с.
. Юзьков Л.П. Государственное управление в политической системе развитого социализма. – К.: Вища школа, 1983. – 156 с.
. Юсупов Ю.А. Правоприменительная деятельность органов управления. – М.: Юрид. лит., 1979. – 136 с.
. Атаманчук Г.В. Государственное управление: проблемы методологии правового исследования. – М.: Юрид. лит., 1975. – 239 с.
. Скакун О.Ф., Подберезький М.К. Теорія держави і права: Експериментальний підручник для студентів юрид. факультетів. – Х.: Харків. держ. пед. інститут ім. І.С. Сковороди, 1996. – 324 с.
. Словник термінів і визначень з курсу "Загальна теорія держави і права": Учбовий посібник для слухачів. – К.: Українська академія внутрішніх справ, 1993. – 39 с.
. Общая теория государства и права: Учебник для студ. вузов, обуч. по напр. и спец. "Юриспруденция" / В.С. Афанасьев, А.П Герасимов, В.И. Гойман и др; В.В. Лазарев (ред.). – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Юристъ, 1996. – 472 с.
. Основы теории государства и права: Учебник для сред. юрид. учеб. заведений по спец. "Правоведение" / А.Б. Венгеров, И.Ф. Казьмин, А.В. Чицкевич и др.; под ред. А.С. Пиголкина – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Высш. школа, 1988. – 334 с.
. Морозова Л.А. Проблемы современной российской государственности: Учебное пособие. – М.: Юрид. лит., 1998. – 253 с.
. Василевич Г.А. Органы государственной власти Республики Беларусь. – Минск: Вышэйш. школа, 1998. – 112 с.
. Общая теория права и государства: Учебник / Под ред. В.В. Лазарева. – 3-е изд., перераб. и доп. – М.: Юристъ, 2001. – 520 с.
. Конституционное (государственное) право зарубежных стран: Учебник для студентов юрид. вузов и фак.: В 4-х т. / Отв. ред. Б.А. Страшун. - 2-е изд., испр. и доп. – М.: БЕК, 1998. – Т. 3: Особенная часть: Страны Европы. – 778 с.
. Рабінович П.М. Основи загальної теорії права і держави: Посібник для студентів по спеціальності "Правознавство". - 2-ге вид., зі змінами та доп. – К., 1994. – 235 с.
. Теорія держави і права / А.М. Колодій, В.В. Копєйчиков, С.Л. Лисенков, В.П. Пастухов, В.О. Сумін, О.Д. Тихомиров / Під заг. ред. В.В. Копєйчикова. – К.: Юрінформ, 1995. – 192 с.
. Кельман М.С. Теорія держави: Навчальний посібник для студентів вищ. закладів освіти. – Тернопіль: Львів. ін-т внутр. справ при Нац. академії внутр. справ України, 1997. – 328 с.
. Копейчиков В.В. Механизм Советского государства. – М.: Юрид. лит., 1968. – 215 с.
. Теория права и государства: Учебник / Под. ред. проф. В.В. Лазарева. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Право и закон, 2001. – 576 с.
. Григонис Э.П. Теория государства и права: Курс лекций. – СПб.: Питер, 2002. – 320 с.
. Байтин М.И. Механизм современного российского государства // Правоведение. – 1996. – № 6. – С. 3-12.
. Проблемы общей теории государства и права: Учебник для вузов / Под общ. ред. члена-корр. РАН, д-ра юрид. наук, проф. В.С. Нерсесянса. – М.: Издательская группа НОРМА – ИНФРА, 1999. – 832 с.
. Власов В.А. Советский государственный аппарат. – М.: Госюриздат, 1959. – 374 с.
. Лашин А.Г. Социалистический государственный аппарат. – М.: Издательство Моск. ун-та, 1961. – 52 с.
. Седов Л.А. Ленинские принципы организации и деятельности Советского государственного аппарата (Лекция, прочит. для слушателей Горьк. ВПШ). – Горький, 1969. – 54 с.
. Соловьева С.В. Ленинские принципы организации деятельности Советского государственного аппарата. – М.: Мысль, 1967. – 56 с.
. Шабанов Ю.В. Ленинские принципы работы государственного аппарата. – Минск: Вышэйш. школа, 1971. – 294 с.
. Хропанюк В.Н. Теория государства и права / Под ред. В.Г. Стрекозова. - 2-е изд., доп. и испр.– М.: Дабахов, Ткачев, Димов, 1995. – 377 с.
. Теория государства и права: Курс лекций / Под ред. Н.И. Матузова и А.В. Малько. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Юристъ, 2001. – 776 с.
. Тихомиров Ю.А. Власть в обществе: единство и разделение // Советское государство и право. – 1990. – № 2. – С. 35-43.
. Афанасьев В.Г. Научное управление обществом. – М.: Политиздат, 1968. – 384 с.
. Атаманчук Г.В. Теория государственного управления: Курс лекций. – М.: Юрид. лит., 1997. – 400 с.
. Садовский В.Н. Методологические проблемы исследования объектов, представляющих собой системы // Социология в СССР: В 2-х т. / Ред.-сост. Г.В. Осипов. Изд. изм. – М.: Мысль, 1966. – Т.1. – 532 с.
. Конституційне право України / За ред. д-ра юрид. наук, проф. В.Ф. Погорілка. – 2-ге дооп. вид. – К.: Наукова думка, 2000. – 732 с.
. Лисюченко В.П., Ольхович П.В. Управління органами внутрішніх справ: Начальний посібник. – К.: Вид. Паливода А.В., 2002. – 128 с.
. Сущенко В.Д., Присяжний С.В., Коваленко О.І. Сучасний процес управління в органах внутрішніх справ: Монографічне дослідження. – К.: Національна академія внутрішніх справ України, 1999. – 352 с.
. Луць Л.А. Тенденції розвитку сучасної правової системи України та проблеми правової реформи // Держава і право: Зб. наук. праць. Юридичні і практичні науки. Вип. 17. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2002. – 548 с.
. Калинина В.А. Особенности формирования правосознания в Украине // Науковий вісник Юридичної академії Міністерства внутрішніх справ: Зб. наук. праць. – 2002. – № 1 (7). – 296 с.
. Ганьба Б.П. Системний підхід та його застосування в дослідженні України як демократичної, соціальної, правової держави: Дис. … канд. юрид. наук: 12.00.01 / Національна академія внутрішніх справ України. – К., 2001. – 185 с.
. Введение в теорию государственно-правовой организации социальных систем / Под общей ред. Е.Б. Кубко. – К.: Юринком, 1997. – 192 с.
. Афанасьев В.Г. Общество: системность, познание и управление. – М.: Политиздат, 1981. – 432 с.
. Аверьянов А.Н. Системное познание мира: методологические проблемы. – М.: Политиздат, 1985. – 263 с.
. Афанасьев В.Г. Системность и общество. – М.: Политиздат, 1980. – 368 с.
. Presthus R. The organizational Societe. – NY., 1987. – P. 41.
. Eldzidie J., Czombie A. Sociology of organizations. – London, 1974. – P. 53.
. Закон України "Про підприємства в Україні": Офіційне видання / Верховна Рада України. – К.: Парламентське видавництво, 1998. – 36 с.
. Пікуля Т.О. Поняття механізму держави України // Держава і право: Зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки. – Вип. 5. – К.: ІДіП НАНУ; Спілка юристів України; Юрид. книга, 2000. – С. 443 – 448.
. Конституционное право зарубежных стран: Учебник для вузов / Под общ. ред. чл.-кор. РАН, проф. М.В. Баглая, д-ра юрид. наук, проф. Ю.И. Лейбо и д-ра юрид. наук, проф. Л.М. Энтина. – М.: Издательство НОРМА (Издательская группа НОРМА-ИНФРА М), 2000. – 832 с.
. Оніщенко Н.М. Правова система і держава в Україні: Монографія. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2002. – 132 с.
. Оніщенко Н.М. Правова система: проблеми теорії: Монографія. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2002. – 352 с.
. Саидов А.Х. Сравнительное правоведение (основные правовые системы современности): Учебник / Под ред. В.А. Туманова. – М.: Юристъ, 2000. – 448 с.
. Советский энциклопедический словарь / Науч.-ред. совет: А.М. Прохоров (пред. и др.). – М.: Сов. энциклопедия, 1979. – 1600 с.
. Хропанюк В.Н. Теория государства и права / Под ред. В.Г. Стрекозова. – 2-е изд., доп., испр. – М.: Дабахов, Ткачев, Димов, 1995. – 377 с.
. Теория государства и права: Учебник для вузов по спец. "Правоведение" / А.И. Денисов, В.Д. Зорькин, А.А. Кененов и др. / Под ред. А.И. Денисова. – М.: Юрид. лит., 1980. – 316 с.
. Кинг У., Клиланд Д. Стратегическое планирование и хозяйственная политика: Пер. с англ. / Общ. ред. и предисл. Г.Б. Кочеткова. – М.: Прогресс, 1982. – 399 с.
. Комаров С.А. Общая теория государства и права: Курс лекций. – 2-е изд., испр. и доп. – М.: Манускрипт, 1996. – 312 с.
. Теория государства и права: Учебник для юрид. вузов и фак. / С.С. Алексеев, С.И. Архипов, В.М. Корельский и др.; В.М. Корельский, В.Д. Перевалов (отв. ред.). – М.: Инфра М - Норма, 1997. – 570 с.
. Козлов Ю.М. Органы советского государственного управления. – М.: Госюриздат, 1960. – 151 с.
. Айзенберг А.М., Хмелинин М.И. Органы социалистического государства: Лекции по курсу теории государства и права. – М.: Высш. школа, 1961. – 73 с.
. Ямпольская Ц.А. Органы советского государственного управления в современный период. – М.: Акад. наук СССР, 1954. – 227 с.
. Теория государства и права: Учеб. для студ. вузов, обуч. по спец. "Правоведение" / Авт. кол.: А.А. Кененов и др.; Под ред. М.Н. Марченко. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1987. – 431 с.
. Общая теория государства и права: Академический курс в 2-х томах / Отв. ред. проф. М.Н. Марченко. – Т.І. Теория государства. – М.: Зерцало, 1998. – 416 с.
. Монтескье Ш. Избранные произведения. – М.: Госполитиздат, 1995. – 800 с.
. Тодика Ю.М. Конституційне право України на сучасному етапі. – Харків, 1996. – С. 26.
. Цвік М. Взаємодія законодавчої, виконавчої гілок влади та референдуму в системі народовладдя // Вісник Академії правових наук України. – Х. – 1995. – № 3. – С. 27-34.
. Шаповал В. Поділ влади: міфи і реальність // Урядовий кур'єр. – 1996. – 16 травня.
. Кривенко Л. Тріада влади. Перша серед рівних, законодавча і виконавча влада, проблеми співвідносин і конституційно-правового статусу // Віче. – 1994. – № 7. – С. 17-32.
. Шемшученко Ю. Теоретичні проблеми формування правової держави // Право України. – 1995. – № 12. – С. 7-10.
. Веніславський Ф. Взаємодія гілок державної влади як принцип основ конституційного ладу України // Право України. – 1998. – № 1. – С. 34-38.
. Окрипнюк В. Політико-правові принципи організації та функціонування державної влади в Україні // Право України. – 2002. – № 5. – С. 3-8.
. Бульба О. Законодавча влада як один з елементів принципу розподілу влади // Право України. – 2002. – № 6. – С. 113-117.
. Федоренко Г. Поділ та єдність влади: інтеграційні механізми на парламентському рівні // Право України. – 2002. – № 11. – С. 13-15.
. Майданник О. Деякі проблеми законодавчого забезпечення контрольної функції парламенту // Право України. – 2001. – № 12. – С. 128-131.
. Шемшученко Ю.С. Теоретичні засади розвитку українського парламентаризму // Віче. – 1997. – № 12. – С. 26-29.
. Долежан В., Василюк С. Реформа державної влади: шляхи і варіанти реалізації // Право України. – 2002. – № 12. – С. 33-37.
. Дахова І. Поняття виконавчої влади та її місце в державному механізмі України (конституційний аспект) // Право України. – 2002. – № 12. – С. 23-27.
. Коваленко А.А. Розвиток виконавчої влади в Україні на сучасному етапі: теорія і практика: Монографія. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2002. – 512 с.
. Пахомов І. Конституція України і виконавча влада // Право України. – 2002. – № 9. – С. 38-40.
. Крупчан О.Д. Організація виконавчої влади. – К.: Укр. Акад. держ. упр. при Президентові України, 2001. – 130 с.
. Коліушко І.Б. Виконавча влада та проблеми адміністративної реформи в Україні / Ін-т держ. і права ім. В.М. Корецького НАН України; Центр політико-правових реформ. – К.: Факт, 2002. – 259 с.
. Головченко В., Кікоть П. Статус Кабінету Міністрів України // Юридичний вісник України. – 2002. – № 31. – С. 14-16.
. Про затвердження Положення про міністерство, інший центральний орган державної влади: Указ Президента України від 12 березня 1996 року // Урядовий кур'єр. – 1996. – 28 березня.
. Про затвердження Положення про Міністерство юстиції України: Указ Президента України від 30 грудня 1997 року // Юридичний вісник України. Додаток. – 1998. – № 7. – С. 11-15.
. Бельский К.С. О функциях исполнительной власти // Государство и право. – 1997. – № 3. – С. 14-21.
. Василюк С. Теорія поділу влади і судова влада в Україні // Право України. – 2002. – № 5. – С. 8-11.
. Григонис Э.П. Правоохранительные органы: Учебник. – СПб.: Питер, 2002. – 512 с.
. Правовые системы стран мира: Энциклопедический справочник / Отв. ред. – д-р. юрид. наук., проф. А.Я. Сухарев. – 2-е изд., изм. и доп. – М.: Издательство НОРМА (Издательская группа НОРМА – ИНФРА М), 2001. – 840 с.
. Боботов С.В. Правосудие во Франции. – М.: Ин-т государства и права РАНЕАВ, 1994. – 198 с.
. Решетников Ф.М. Правовые системы стран мира: Справочник. – М.: Юрид. лит., 1993. – 254 с.
. Коваленко А.А. Інститут глави держави в системі органів державної влади // Держава і право: Зб. наук. праць. Юридичні і практичні науки. Вип. 17. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2002. – 548 с.
. Сахаров Н.А. Институт президентства в современном мире. – М.: Юрид. лит., 1994. – 175 с.
. Виконавча влада і адміністративне право / За заг. ред. В.Б. Авер'янова. – К.: Видавничий Дім "Ін-Юре", 2002. – 668 с.
. Енгибарян Р.В., Тадевосян Э.В. Конституционное право Украины: Учебник. – М.: Юрист, 2000. – 492 с.
. Агафонов С. Правовий статус Президента України // Право України. – 2000. – № 9. – С. 24-26.
. Михеєнко Р. Виконавча влада і конституційні статуси Президента України та Кабінету Міністрів України // Право України. – 2000. – № 8. – С. 24-28.
. Шатіло В. Щодо посилення статусу Президента України // Право України. – 2002. – № 6. – С. 128-132.
. Айзенберг А.М. Механизм социалистического государства. – В кн.: Теория государства и права / Под ред. проф. К.Л. Мокичева – 2-е изд. – М.: Юрид. лит., 1970. – 631 с.
. Мурашин Г.А. Органы прокуратуры в механизме Советского государства. – К.: Наукова думка, 1972. – 172 с.
. Сухонос В. Місце прокуратури в системі органів державної влади України, її розвиток та правове забезпечення гарантій діяльності // Право України. – 2000. – № 6. – С. 10-13.
. Николаева Л.А. Становление правового государства // Государство и право. – 1994. – № 5. – С. 6-7.
. Шалумов А. Прокуратура в правовой системе государства // Законность. – 1993. – № 7. – С. 14-17.
. Кореневский Ю.В. Становление правового государства // Государство и право. – 1994. – № 5. – С. 26-27.
. Демидов И.Ф. Конференция о судебной власти и прокуратуре: итоги и размышления // Государство и право. – 1994. – № 1. – С. 139-148.
. Малюга В. Взаємовідносини прокуратури з іншими органами влади // Право України. – 2002. – № 12. – С. 82-85.
. Бойков А.Д. Становление правового государства // Государство и право. – 1994. – № 5. – С. 25-26.
. Григонис Э.П. Государственный механизм России: история и современность. – СпбУ МВД России, - СПбГУАП. – СПб., 1999. – 263 с.
. Тацій В.Я. Прокуратура в системі поділу влади // Вісник прокуратури. – 1999. – № 2. – С. 27-33.
. Марцеляк О.В. Контрольно-наглядові органи в конституційно-правовому механізмі забезпечення основних прав і свобод громадян України: Дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.02 / Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого. – Х., 1997. – 218 с.
. Тацій В.Я., Грошевий Ю.М. Правові засоби охорони Конституції // Вісник Академії правових наук України. – Х. – 1995. – № 3. – С. 35-42;
. Чиркин В.Е. Контрольная власть // Государство и право. – 1993. – № 4. – С. 10-18.
. Скомороха В.Є. Конституційний Суд України в механізмі державної влади: Дис. … канд. юрид. наук: 12.00.01 / Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого. – Х., 2001. – 230 с.
. Цвік М.В. Конституційні проблеми розподілу властей (деякі загально-теоретичні аспекти) // Вісник Академії правових наук України. – Х. – 1993. – № 1. – С. 60-68.
. Березовская С.Г. Прокурорский надзор за законностью правовых актов органов управления в СССР. – М.: Госюриздат, 1959. – 136 с.
.Звирбуль В.К. Перспективы развития прокурорского надзора в правовом государстве // Советское государство и право. – 1990. – № 9. – С. 53-59.
. Щербина О.Ю. О соотношении прокурорского надзора с другими видами надзора и контроля // Основные направления деятельности советской прокуратуры: Межвуз. сб. науч. тр. / Свердлов. юрид. ин-т им. Р.А. Руденко; Отв. ред. А.Ф. Козлов. – Свердловск: СЮИ, 1988. – 161 с.
. Казарина А.Х. Общий надзор прокуратуры в системе государственного контроля за сохранностью социалистического имущества // Контроль за сохранностью социалистического имущества на предприятиях: Сб. науч. тр. – М.: Всесоюз. ин-т по изуч. причин и разраб. мер предупреждения преступности, 1983. – 118 с.
. Манов Г. Правовое государство и советский федерализм // Советское государство и право. – 1991. – № 1. – С. 3-10.
. Чиркин В.Е. Три ипостаси государства // Государство и право. – 1993. – № 8. – С. 107–115.
. Кельман М.С. Конституційний контроль як засіб захисту Конституцій у національних правових системах континентального права: Дис. … канд. юрид. наук: 12.00.02 / НАН України. Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького. – К., 2001. – 204 с.
. Могиловский В.Н. О месте прокуратуры в системе государственной власти // Закон Украины "О прокуратуре": теория и практика его применения: Краткие тез. докл. и науч. сообщ. Респ. науч.-практ. конф., 18 марта 1992 г. / Укр. юрид. акад.; Редкол.: Ю.М. Грошевой (отв. ред.) и др. – К., 1992. – 103 с.
. Чиркин В.Е. Разделение властей: социальные и юридические аспекты // Советское государство и право. – 1990. – № 8. – С. 3-12.
. Погорілко В.Ф. Актуальні проблеми реформування державної влади в Україні // Вісник Академії правових наук України. – Х. – 1995. – № 3. – С. 21-27.
. Цвик Н. Круглый стол. Что же нам мешает принять новый Основной Закон? // Голос Украины. – 1995. – 23 мая.
. Лаптев В.В. Правовое положение государственных промышленных предприятий в СССР. – М.: Юрид. лит., 1975. – 63 с.
. Генкин Д.М. Правовое положение государственного социалистического предприятия // Советское государство и право. – 1965. – № 9. – С. 71-79.
. Козлов Ю.М. Управление народным хозяйством в СССР. – Ч. 1-2. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1969-1971. – Ч. 2: Система управления народным хозяйством, 1971. – 167 с.
. Алехин А.П. Предприятие в системе отраслевого управления. – М.: Изд-во МГУ, 1977. – 191 с.
. Аврутин Ю.Е., Зубов И.Н. Органы внутренних дел в государственном механизме Российской Федерации (государственно-правовые и социальные вопросы функционирования и перспектив развития): Монография. - СПб.: Санкт-Петербургский университет МВД России, 1998. – 198 с.
. Черноголовкин Н.В. Теория функций социалистического государства. – М.: Юрид. лит., 1970. – 215 с.
. Каск Л.И. Функции и структура государства / Отв ред. чл.-кор. АН СССР, проф. Д.А. Керимов. – Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1969. – 65 с.
. Мушкет И.И., Хохлов Е.Б. Полицейское право России: проблемы теории. – СПб., 1998. – 231 с.
. Соловей Ю.П. Правовое регулирование деятельности милиции в Российской Федерации. – Омск: ВШМ МВД РФ, 1993. – 504 с.
. Степашин С.В. Теоретико-правовые аспекты обеспечения безопасности Российской Федерации: Автореф. дис. … д-ра юрид. наук: 12.00.01 / МВД России. – С. – Петербург. юрид. ин-т. – СПб., 1994. – 41 с.
. Ромашов Р.А. Государство (предпосылки возникновения, механизм функционирования, критерии классификации). – СПб.: Ин-т правоведения и предпринимательства, 1998. – 280 с.
. Рудяков Н.М. Органы внутренних дел в системе правоохранительных органов Советского государства: Учебное пособие / МВД СССР, Хабаров. высш. шк.; Науч. ред. Н.В. Витрук. – Хабаровск, 1990. – 90 с.
. Харитонов А.Н. Государственный контроль над преступностью. – Омск: ВШМ МВД РФ, 1997. – 306 с.
. Теория права и государства: Учебник / Под ред. проф. В.В. Лазарева. – М.: Право и закон, 1994. – 365 с.
. Аврутин Ю.Е. Эффективность деятельности органов внутренних дел (опыт системного исследования). – СПб.: Питер, 1998. – 208 с.
. Аристотель: Соч. в 4-х т. – М.: Мысль, 1983. – Т. 4. – 830 с.
. Основи правознавства: Проб. підручник для 9 кл. серед. загальноосвіт. шк. / За ред. І.Б. Усенка. – Київ.; Ірпінь: ВТФ "Перун", 1997. – 416 с.
. Про оперативно-розшукову діяльність: Закон України від 18 лютого 1992 р. № 2135-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 22. – Ст. 303 (з наступ. змін. та доп.).
. Про громадянство: Закон України від 18 січня 2001 р. № 2235-ІІІ // Урядовий кур'єр. – 2001. – 1 березня.
. Лихова С. Про визначення поняття "правоохоронні органи" // Радянське право. – 1984. – № 11. – С. 74-76.
. Осадчий В. Правоохоронні органи як суб'єкти кримінально-правового захисту // Право України. – 1997. – № 11. – С. 71-75.
. Судебные и правоохранительные органы Украины: Учебник / Под ред. проф. А.М. Бандурки. – Харьков: Ун-т внутр.дел, 1999. – 350 с.
. Тевлін Р. Про поняття "правоохоронні органи" у вузькому та у широкому розумінні // Радянське право. – 1985. – № 7. – С. 52-54.
. Плигун Ю.С. Поняття правоохоронної діяльності та її суб'єкти // Держава і право: Зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки. Вип. 17. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2002. – 548 с.
. Про судоустрій України: Закон України від 7 лютого 2002 р. № 3018-ІІІ // Судові та правоохор. органи України. Збірник законодавчих та нормативних актів / Упоряд. О.В. Терещук та ін. – К.: Вид. Паливода А.В., 2002. – С. 41-101.
. Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів: Закон України від 23 грудня 1993 р. № 3781-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 11. – С. 50-52.
. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 р. / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. – К.: Каннон, А.С.К., 2002. – 1104 с.
. Про адвокатуру: Закон України від 19 грудня 1992 р. № 2887-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 9. – Ст. 62.
. Про нотаріат: Закон України від 2 вересня 1993 р. № 3425-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 14. – Ст. 123.
. Про Службу безпеки України: Закон України від 25 березня 1992 р. № 2229-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 27. – Ст. 382.
. Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб: Закон України від 4 березня 1998 р. № 160 / 98-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 35. – Ст. 236.
. Про Військову службу правопорядку у Збройних Силах України: Закон України від 7 березня 2002 р. № 3099-ІІІ // Юридичний вісник. – 2002. – № 50. – С. 4-10.
. Про Державну прикордонну службу України: Закон України від 3 квітня 2003 р. № 661-ІV // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 27. – Ст. 208.
. Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні: Закон України від 26 січня 1993 р. № 2939-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 13. – Ст. 110.
. Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю: Закон України від 30 червня 1993 р. № 3341-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 35. – Ст. 358.
. Тертишник В.М. Науково-практичний коментар до Кримінально-процесуального кодексу України. – К.: А. С. К., 2002. – 1056 с. – (Нормативні документи та коментарі).
. Про Антимонопольний комітет України: Закон України від 26 листопада 1993 р. № 3659-ХІІ // Голос України. – 1993. – 21 грудня.
. Митний кодекс України: Прийнятий 11 липня 2002 р. – К.: Істина, 2002. – 168 с.
. Бюлетень восьмої сесії Верховної Ради України дванадцятого скликання. – Т. 10. – № 46-50. – Видання Верховної Ради України, 1993.
. Про затвердження Положення про Управління по роботі правоохоронних органів Адміністрації Президента України: Указ Президента України від 20 липня 2001 р. № 536/2001 // Урядовий кур'єр. – 2002. – 6 квітня.
. Про заходи щодо зміцнення дисципліни працівників та вдосконалення кадрової роботи у правоохоронних органах: Розпорядження Президента України від 26 березня 2002 р. № 53/2002-рп // Урядовий кур'єр. – 2001. – 25 липня.
. Про міліцію: Закон України від 20 грудня 1990 р. № 565-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 4. – Ст. 20. (з наступ. змін. та доп.).
. Про державну податкову службу в Україні: Закон України від 4 грудня 1990 р. № 509-ХІІ // Закони України: В 18 т. / Верховна Рада України. Інститут законодавства. – К., 1996. – Т. 1. – С. 37-47.
. Мельник М.І., Хавронюк М.І. Правоохоронні органи та правоохоронна діяльність: Навчальний посібник. – К.: Атіка, 2002. – 576 с.
. Иванов П.В. Частная детективная и охранная деятельность (административно-правовой аспект): Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.02 / СПб., 1998. – 19 с.
. Нор В., Грищук В., Кир'яков В. Недержавна правоохоронна діяльність (правова концепція) // Право України. – 1991. – № 2. – С. 23-25.
. Ілюшин Ю., Соболевський Л. Недержавна правоохоронна діяльність // Право України. – 1993. – № 2. – С. 48-49.
. Солнышкова О.В. Соотношение частной охранной и детективной правоохранительной деятельности // Журнал российского права. – 2001. – № 9. – С. 83-90.
. Образцов С.Е. Органы внутренних дел как субъект реализации правоохранительной функции государства (организационно-правовой аспект): Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.02 / Санкт-Петерб. ун-т. – М., 1999. – 20 с.
. Ожегов С.И., Шведов Н.Ю. Толковый словарь русского языка: 80 000 слов и фразеологических выражений / Российская академия наук. Институт русского языка им. В.В. Виноградова. – 4-е изд., доп. – М.: Азбуковник, 1999. – 944 с.
. Губанов А.В. Полиция зарубежных стран. Организационно-правовые основы, стратегия и тактика деятельности. – М.: МАЭМ, 1999. – 231 с.
. Про утворення місцевої міліції: Указ Президента України від 22 січня 2001 року № 29/2001 // Урядовий кур'єр. – 2001. – 25 січня.
. Положення про підрозділи ветеринарної міліції: Затв. постановою Кабінету Міністрів України від 29.03.02 № 395 // Комп'ютерна БД "Право".
. Самощенко И.С. О правовых формах осуществления функций советского государства // Советское государство и право. – 1956. – № 3. – С. 81-91.
. Лазарев В.В. Предисловие // Профессиональные и общественные начала в деятельности органов внутренних дел: история и современность: Труды Академии. – М.: Академия МВД СССР, 1990. – 147 с.
. Сахаров А.Б. Правоохранительная деятельность и преступность // Советское государство и право. – 1986. – № 1. – С. 83-90.
. Роша А.Н. Введение в теорию организационного управления: Лекция. – М.: Академия МВД РФ, 1992. – С. 16-17.
. Бельский К.С. К вопросу о предмете административного права // Государство и право. – 1997. – № 11. – С. 14–21.
. Сравнительное конституционное право. – М.: Манускрипт, 1996. – 728 с.
. Політичний вимір діяльності Міністерства внутрішніх справ України (відповідь на виклики ХХІ століття) / За ред. Ю.І. Римаренка, Я.Ю. Кондратьєва. – К.: Національна академія внутрішніх справ України, 2003. – 292 с.
. Алехин А.П., Кармолицкий А.П., Козлов А.А. Административное право Российской Федерации: Учебник. – М.: Зерцало, 1998. – 671 с.
. Про прокуратуру: Закон України від 5 листопада 1991 р. № 1789-ХІІ // Суд та інші правоохоронні органи. Правоохоронна діяльність. Закони і коментарі. – К.: Атіка, 2001. – С. 199-215.
. Про загальну структуру і чисельність Міністерства внутрішніх справ України: Закон України від 10 січня 2002 р. № 29250-ІІІ // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 16. – Ст.115.
. Про затвердження Положення про Державний департамент України з питань виконання покарань: Указ Президента України від 31 липня 1998 р. № 827/98 // Судові та правоохоронні органи України: Збірник законодавчих та нормативних актів / Упоряд. О.В. Терещук та ін. – К.: Вид. Паливода А.В., 2003. – 468 с.
. Інструкція про порядок прийому-передачі об'єктів підприємств, установ, організацій під охорону підрозділами охорони при ОВС України: Затв. наказом МВС України від 22.09.1992 № 496 (Відомче видання).
. Положення про Міністерство внутрішніх справ України: Затв. Указом Президента України від 17.10.2000 № 1138/2000 // Офіційний вісник України. – 2000. – № 42. – Ст. 1774.
. Україна: поступ у ХХІ століття. Стратегія економічної та соціальної політики на 2000-2004 рр.: Послання Президента України до Верховної Ради України 2000 рік // Урядовий кур'єр. – 2000. – 28 січня.
. Підсумки соціально-економічного розвитку України у 2000 р. та завдання на 2001 рік: Виступ Президента України Л.Д. Кучми на засіданні Національної Ради з узгодження діяльності загальнодержавних і регіональних органів та місцевого самоврядування // Урядовий кур'єр. – 2001. – № 45.
. Україна: підсумки соціально-економічного розвитку та погляд у майбутнє: Виступ Президента України Л.Д. Кучми на науковій конференції 16 листопада 2000 р. // Урядовий кур'єр. – 2000. – № 215.
. Головне – забезпечити зростання добробуту людей: Виступ Президента України Л.Д. Кучми на нараді по обговоренню проекту Державного бюджету на 2001 рік // Урядовий кур'єр. – 2000. – № 166.
Історія вчень про державу і право: Навч. посібник / Ю.А. Вєдерніков, В.В. Чурпіта, А.М. Колодій та ін. – К.: Національна академія внутрішніх справ України, 2001. – 140 с.
. Концепція (основи державної політики) національної безпеки України: Схвалена Верховною Радою України 16 січня 1997 року // Національна безпека України 1994-1996 роки: Наукова доповідь НІСД / Рада національної безпеки і оборони України. Національний інститут стратегічних досліджень. – К., 1997. – 197 с.
. Вівіан Н. Потреби часу: міліція і народ – надійні партн