ПРАВОВИЙ СТАТУС ЗАСУДЖЕНИХ ДО ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ

brief description

З М І С Т

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ……………………………………3
ВСТУП……………………………………………………………………….4
РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ, ОСОБЛИВОСТІ І ХАРАКТЕРИСТИКА СТРУКТУРНИХ ЕЛЕМЕНТІВ ПРАВОВОГО СТАТУСУ ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА І СПІВВІДНОШЕННЯ ЙОГО З ПРАВОВИМ СТА-
ТУСОМ ЗАСУДЖЕНИХ ДО ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ………………………11
1.1. Історія формування прав та свобод людини і громадянина….11
1.2. Історична обумовленість виникнення і розвитку інституту
прав і свобод людини й громадянина в Україні…………………………….20
1.3. Поняття, особливості та характеристика правового статусу
людини і громадянина, співвідношення його з поняттям правового
статусу засуджених до позбавлення волі………….…………………………38

РОЗДІЛ 2. ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРАВОВОГО СТА-
ТУСУ ЗАСУДЖЕНИХ ДО ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ.………………..57
2.1. Поняття правового становища засуджених до позбавлення
волі…………………………………………………………………………………57
2.2. Зміст правового статусу засуджених до позбавлення волі….....74
2.3. Класифікація прав, свобод і законних інтересів засуджених
до позбавлення волі……………………………………………………………..99
2.4. Особливості правового статусу окремих категорій осіб,
позбавлених волі…………………………………………………………………108
2.5. Правова характеристика дисциплінарної, матеріальної і
кримінальної відповідальності засуджених до позбавлення волі………122

РОЗДІЛ 3. ГАРАНТІЇ ТА МЕХАНІЗМ ЗАХИСТУ ОСНОВНИХ
ПРАВ І СВОБОД ЛЮДИНИ ТА ГРОМАДЯНИНА УКРАЇНИ…………140
3.1. Механізм та гарантії захисту прав і свобод людини та
громадянина України………………………………………………………….140
3.2. Гарантії прав і свободи людини та громадянина в умовах
позбавлення волі………………………………………………………………..160

ВИСНОВКИ………………………………………………………………171
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ…………………………175
ДОДАТКИ…………………………………………………………………187

В С Т У П
Актуальність теми. Закріплені в Конституції України правові основи для утворення, розвитку і захисту громадянського суспільства в Україні створюють реальні можливості для захисту прав людини і громадянина, що наразі є найгострішою проблемою української дійсності. Створення, формування правової держави, побудова громадянського суспільства в нашій державі неможливі без надійного правового захисту кожної особи, забезпечення прав і свобод громадянина. Права і свободи людини і громадянина не існують ізольовано, вони знаходяться в тісному зв'язку і взаємозалежності з багатьма правовими і соціальними інститутами, постійно дають про себе знати в нашому повсякденному житті і діяльності, спілкуванні з іншими людьми.
Особливо гостро стоять проблеми дотримання прав і законних інтересів громадян, що опинилися в місцях позбавлення волі, скарги і листи від яких надходять до органів законодавчої і виконавчої влади. Позбавлені свободи громадяни скаржаться на умови перебування у колоніях, слідчих ізоляторах, на тортури і знущання з боку працівників правоохоронних органів. Світова громадськість постійно звертає увагу на порушення в Україні життєво важливих прав людей, які тимчасово або довічно позбавлені свободи. Через грубі порушення прав людини і громадянина Україна займає четверте місце в світі за кількістю звернень до Європейського суду з прав людини.
Назріла необхідність вивести державу на якісно новий ступінь діяльності по забезпеченню прав людини і громадянина. Належить немало зробити на законодавчому і організаційному рівні. Негайним є завдання переходу до більш конструктивної і змістовної побудови цілісної системи правозабезпечення в Україні.
Існування високого рівня рецидивної злочинності серед звільнених від відбування покарання (близько 40 %) свідчить про те, що поставлені перед кримінально-виконавчим законодавством мета і завдання не вдається досягти без відповідних втрат, як це було передбачено законодавцем. Однією з обставин, що прямо впливає на зростання і високий рівень рецидивної злочинності, є недосконалість правових норм, які визначають правовий статус засуджених, відбуваючих покарання у виді позбавлення волі.
Правовий статус засудженого є досить складним соціально-правовим явищем і виступає як сукупність передбачених різними галузями законодавства України прав і обов'язків засудженого під час виконання і відбування кримінального покарання.
Загальне визначення поняття правового становища засуджених, втілене у законодавстві і яке фактично проіснувало до 1 січня 2004 р., до вступу в силу нового Кримінально-виконавчого кодексу України 2003 р., не можна було визнати бездоганним. Потрібно відзначити, що актуальність теоретичної розробки і нормативного забезпечення поняття правового статусу засуджених зберігається і дотепер. Актуальність аналізу змісту правового статусу обумовлюється, перш за все, прийняттям у 2003 р. нового Кримінально-виконавчого кодексу України, норми якого інакше трактують багато аспектів цього правового інституту, необхідністю проведення порівняльно-правового аналізу з кримінально-виконавчими кодексами інших країн і відповідності його міжнародно-правовим стандартам.
Зміст правового статусу засуджених викликає певні складнощі в науці кримінально-виконавчого права, оскільки, по-перше, відсутня єдність думок у загальній теорії права з ряду найважливіших аспектів теорії правового становища осіб і ступенем нерозробленості вихідних положень, що характеризують поняття «спеціального правового статусу (становища) особи» як міжгалузевої проблеми; по-друге, на відміну від правових статусів інших категорій громадян України, специфіка правового статусу засуджених пов’язана, перш за все, з реалізацією заходів державного примусу в його найгостріших формах (застосування кримінального покарання). Таким чином, зв'язок і взаємозумовленість правового статусу особи, громадянина і правового регулювання, застосування покарання до конкретної особи, громадянина вивчена ще недостатньо. І, в результаті цього, у літературі з кримінально-виконавчого права є суперечливі міркування, які не відповідають загальновизнаним положенням загальної теорії права.
Ретельна регламентація правового статусу засуджених є важливим інструментом їх правового виховання, прищеплювання поваги до закону, правилам співжиття, оскільки дотримання прав, неухильне виконання обов'язків формує у них правильні правові уявлення, виховує звичку виконання вимог закону.
Ці обставини зумовили необхідність проведення узагальненя теоретичного і емпіричного матеріалу, оцінки тенденцій, що мають місце, і обґрунтування на цій підставі способів вирішення проблем правового статусу засуджених до позбавлення волі.
Вказані фактори визначили актуальність теми обраного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрямок дослідження базується на науковій програмі Національного університету внутрішніх справ, складеної на виконання Плану наукових досліджень та розробок з удосконалення діяльності органів і підрозділів внутрішніх справ України на 2002-2005 рр., тематики пріоритетних напрямків дисертаційних досліджень навчальних закладів та науково-дослідних установ МВС України на період 2002-2005 рр., затверджених Наказом МВС України № 635 від 30 червня 2002 року, Головних напрямків наукових досліджень Національного університету внутрішніх справ на 2001-2005 рр.
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є оцінка та узагальнення теоретичних і практичних проблем правового статусу засуджених до позбавлення волі, засад і принципів взаємовідносин адміністрації кримінально-виконавчих установ із засудженими, заходів захисту та гарантій прав, законних інтересів і обов’язків засуджених у процесі виконання і відбування покарання.
Для досягнення цієї мети вирішувалися наступні завдання:
- з’ясування поняття, особливостей і характеристики структурних елементів правового статусу людини і громадянина, співвідношення його з правовим статусом засуджених до позбавлення волі;
- визначення поняття, змісту та особливостей правового статусу засуджених до позбавлення волі як суб’єктів кримінально-виконавчих відносин;
- класифікація прав, свобод і законних інтересів засуджених до позбавлення волі;
- виявлення особливостей правового статусу окремих категорій осіб, позбавлених свободи;
- характеристика дисциплінарної, матеріальної і кримінальної відповідальності засуджених до позбавлення волі;
- оцінка законодавчих актів, що містять норми про права, законні інтереси і обов’язки засуджених до позбавлення волі;
- виявлення основних гарантій і механізму захисту основних прав і свобод людини і громадянина в умовах позбавлення волі;
- визначення шляхів і способів удосконалення норм кримінально-виконавчого законодавства з питань правового статусу засуджених до позбавлення волі, приведення їх у відповідність до міжнародно-правових стандартів;
- розробка практичних рекомендацій щодо удосконалення чинного кримінально-виконавчого законодавства.
Об’єктом дисертаційного дослідження є суспільні відносини, що виникають між адміністрацією кримінально-виконавчих установ і засудженими до позбавлення волі з приводу реалізації останніми прав, законних інтересів і свобод, закріплених нормами кримінально-виконавчого законодавства, захисту і механізму гарантій цих прав і свобод.
Предметом дисертаційного дослідження є відповідні юридичні норми, що закріплюють права, законні інтереси і обов’язки засуджених до позбавлення волі, повноваження адміністрації кримінально-виконавчих установ щодо реалізації правового статусу засуджених.
Методологічну основу дослідження становить загальнонауковий діалектичний метод пізнання, що дає можливість досліджувати проблеми в єдності їх соціального змісту і юридичної форми, здійснювати системний аналіз кримінально-виконавчих норм, які є предметом дослідження.
У дисертації застосовуються окремі наукові методи пізнання: історичний; системно-структурний; порівняльно-правовий; логіко-юридичний та ін.
Історичний метод дозволив прослідкувати етапи формування прав та свобод людини і громадянина, історичну обумовленності виникнення та розвитку інституту прав і свобод людини й громадянина в Україні.
Системно-структурний метод використаний для вивчення об’єкту як в цілісності його структури так і його складників. Сучасним аналогом цього методу є гештальттеорія, цінність якої полягає у наданні можливості відповісти на запитання, що таке право у його цілісності і необхідності.
Порівняльно-правовий метод використаний при аналізі особливостей правового регулювання правового статусу людини і громадянина у співвідношенні його з правовим статусом засуджених до позбавлення волі у різних країнах та різних правових системах.
Використання логіко-юридичного методу дозволило довести необхідність поліпшення роботи по визначенню шляхів і способів удосконаленню норм кримінально-виконавчого законодавства з питань правового становища засудженніх до позбавлення волі, логічної витриманості законів, якості актів їх реалізації та якості юридичного доведення.
Правову основу дослідження становлять норми Конституції України, міжнародно-правових документів, а також Законів України «Про громадянство», «Про правовий статус іноземців», «Про освіту», «Про загальну середню освіту», «Про звернення громадян», Основ законодавства про охорону здоров’я, інших нормативно-правових актів.
Теоретичну основу дослідження склали роботи вчених-теоретиків права
Н.В. Вітрука, В.М. Горшеньова, В.А. Кучинського, О.А. Лукашевої, Г.В. Мальцева, Н.І. Матузова, В.А. Патюліна, Л.В. Петрової, П.М. Рабіновича та інших.
При написанні роботи використовувалися роботи вчених-пенітенціаристів А.І. Зубкова, О.С. Міхліна, А.Е. Наташева, М.П. Мелентьєва, П.Г. Пономарьова, Г.О. Радова, А.С. Ременсона, В.І. Селіверстова, М.О.Стручкова, В.П. Севастьянова, В.М. Трубникова, І.В. Шмарова, інших вітчизняних та зарубіжних авторів.
Наукова новизна отриманих результатів. Дана робота є першим комплексним дослідженням проблем правового статусу засуджених до позбавлення волі в умовах незалежної, демократичної, правової, соціальної держави Україна.
В результаті проведеного наукового дослідження сформульовані такі нові наукові положення та висновки:
1. Дістали подальшого розвитку теоретичні висновки про зміст та сутність правового статусу засуджених до позбавлення волі, його складові елементи та принципи.
2. Вперше запропоновано використання при аналізі співвідношення загального правового статусу людини і громадянина і правового статусу засудженого як основного (головного) методу гештальттеорію, яка виражає сучасний тип мислення, сучасний метод дослідження, початковими поняттями якого є ціле і граничне.
3. Дістало подальшого розвитку питання про необхідність розглядати правовий статус громадянина як складну систему, розгорнену в часі (тимчасову послідовність подій), для структури якої важливий не тільки «набір» складових елементів, але, головне, характер взаємодії між ними.
4. Дістало подальшого розвитку обґрунтування, що правовий статус засудженого до позбавлення волі є втіленням складного поєднання правил поведінки засуджених у процесі реалізації прав та свобод і правил поведінки при реалізації покладених на них обов'язків.
5. Дістало подальшого розвитку визначення механізму гарантування прав, законних інтересів засуджених до позбавлення волі шляхом вдосконалення взаємовідносин між персоналом колоній і засудженими, створення умов для повноцінної реалізації права засуджених на звернення.
6. Доведено необхідність вдосконалення кримінально-виконавчого законодавства, яке регулює правовий статус засуджених до позбавлення волі, компетенцію адміністрації кримінально-виконавчих установ у взаємовідносинах із засудженими та питання відповідальності персоналу і засуджених.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що положення та висновки дисертаційного дослідження можуть бути використані в процесі вдосконалення кримінально-виконавчого законодавства, що стосується правового статусу засуджених до позбавлення волі, а також у діяльності адміністрації кримінально-виконавчих установ, Державного Департаменту України з питань виконання покарань, органів місцевого самоврядування, контролюючих, наглядових, правоохоронних та правозахисних органів та організацій.
Положення цієї роботи можуть бути використані у навчальному процесі, при написанні підручників, навчальних посібників, довідкової та методичної літератури, монографій.
Апробація результатів дисертації. Дисертація виконана на кафедрі кримінального права та кримінології Національного університету внутрішніх справ і висновки дисертації знайшли відображення у 4 наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях, а також у доповідях і повідомленнях на науковій конференції «Філософія, методологія і правове забезпечення інформації у громадському суспільстві», присвяченій 200-річчю Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна та відродження юридичного факультету 29 квітня 2004 р.; семінарі «Права женщин в заключении» м. Одеса.
Теоретичні висновки наукової роботи використовувалися у навчальному процесі при проведенні практичних занять з кримінально-виконавчого права в Національному університеті внутрішніх справ, на кафедрі кримінально-правових дисциплін юридичного факультету Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна, Макіївського економіко-гуманітарного інституту.
Публікації. Основіні теоритичні положення і висновки дисертації викладені у 6 наукових статтях, 3 з яких опубліковано у фахових виданнях.
Структура дисертації зумовлена метою та завданнями дослідження і складається зі вступу, трьох розділів, які об’єднують десять підрозділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Повний обсяг дисертації складає 203 сторінки машинописного тексту, список використаних джерел складає 135 найменувань.

bibliography

В И С Н О В К И
1. Філософським підґрунтям дослідження правового статусу засуджених до позбавлення волі повинен бути принцип верховенства права, закріплений у Конституції України, і який повинен бути покладений в основу побудови громадянського суспільства у нашій країні. Як далеку перспективу використовування принципу верховенства права в дослідженні правового статусу засуджених до позбавлення волі слід розглядати можливість передачі владних повноважень обласним (регіональним) громадським організаціям для впровадження конкретних прав і обов'язків засудженим до позбавлення волі, виходячи з необхідності правового регулювання режиму в регіональних (місцевих) кримінально-виконавчих установах. Найближчою перспективою використовування принципу верховенства права при дослідженні і реалізації правового статусу засуджених до позбавлення волі повинно бути упровадження в практику створення громадських (правозахисних) організацій з повноваженнями здійснення громадського контролю за діяльністю адміністрації виправних і виховних колоній, безпосередньої участі у процесі виправлення і ресоціалізації засуджених.
2. При аналізі співвідношення загального правового статусу людини і громадянина і правового статусу засудженого як основний (головний) метод (або методологічний підхід) слід використовувати гештальттеорію. Теорія гештальта у філософському розумінні означає, що частину необхідно розглядати в її відношенні до цілого і, звідси, основними поняттями цієї теорії є поняття «цілого» і «частини». Проте співвідношення цілого і його частин мають певні особливості. По-перше, у сфері людської свідомості ціле передує своїй частині, тобто не ціле виникає з частини або елементів, а частина – з цілого. По-друге, цілому властиві власні закономірності або особливості, які принципово не зводяться до простої суми особливостей елементів або частин. Особливості цілого – це якісно нове явище. Підставою виникнення цього явища є категорія мети, тобто цілепокладання. По-третє, якщо явище є частиною цілого, то воно має інші особливості або закономірності, ніж коли існує ізольовано, окремо від цілого, тобто частина визначається цілим, точніше, особливостями цілого. Це означає, що: а) частину неможливо зрозуміти, не зрозумівши цілого, його особливостей, бо ціле завжди діє («живе») в кожній з своїх частин; б) частина не в силах, не може відрізнятися від цілого за своєю суттю, діє в кожній з своїх частин. Такий підхід, виражає сучасний тип мислення, сучасний метод дослідження, початковими поняттями якого є ціле і граничне.
3. Правовий статус громадянина треба розглядати як складну систему, розгорнену в часі (тимчасову послідовність подій), для якої важливий не тільки «набір» складових її елементів, але, головне, характер взаємодії між ними. Як і всяка система, правовий статус має свою структуру – співвідношення і взаємозв'язок елементів.
4. Правовий статус засудженого до позбавлення волі є виразом складного поєднання правил поведінки в процесі реалізації прав та свобод і правил поведінки, що реалізовують покладені на нього обов'язки. Ринкові відносини і побудова громадянського суспільства в Україні вимагають адекватних форм упорядкування людських відносин, у тому числі відносин засуджених і адміністрації кримінально-виконавчих установ. Мова йде, про визнання договору і правових норм самостійними джерелами. Європейський досвід нормотворчості і нормореалізації в ринкових умовах свідчить, що саме договір є найкориснішою і необхідною формою впорядкування людських (суспільних) відносин, оскільки правила договору виникають з відносин між людьми, а не шляхом дії на них стороннього джерела. Сторони договору мають право створювати обов'язкові для себе норми поведінки, що є для них обов'язковими і юридично значущими. Те ж саме можна сказати і про присуд як джерело прав, свобод і обов'язків засудженого до позбавлення волі в ході визначення спорів, що виникають між засудженими та між засудженими і адміністрацією установи. Все указує на необхідність глибокого і усестороннього наукового осмислення і розробки конструкції правового статусу засудженого до позбавлення волі, заснованого на новітніх теоретичних і методологічних основах сучасного європейського права (законодавства, звичайного права, договірного права, судового права).
5. Беручи до уваги включення України в світовий пенітенціарний процес, вважаємо, що виникли необхідні передумови для виділення у всіх навчальних програмах юридичних вузів міжнародного пенітенціарного права як самостійної галузі міжнародного права. Точкою відліку слід вважати 1955 рік, рік ухвалення ООН Мінімальних стандартних правил поводження з ув'язненими, які визнані і державою Україна. Міжнародне пенітенціарне право треба розглядати як комплексну галузь права, куди входять норми, положення і принципи прав людини, співпраці держав в боротьбі із злочинністю, питання управління пенітенціарними установами. Виділяти слід первинні і похідні джерела міжнародного пенітенціарного права. До перших слід віднести природні права як сукупність прав і обов'язків, що випливають з самої природи людини як розумної соціальної істоти. До других, - сукупність норм позитивного права, що є такою системою пенітенціарних норм, які виражають волю держави, міжнародного співтовариства в цілому і відображені у міжнародно-правових документах.
6. У порядку de lega ferenda - буде доцільним:
- внести доповнення у ч. 1 ст. 107 КВК України такого змісту: «Якщо засуджений не може сам подати скаргу, заяву або клопотання, то повинна існувати можливість подачі скарги від його імені членами сім'ї або його представником». У діючому законодавстві треба передбачити чітке положення, що засудженого не буде покарано за подання скарги, і повинні існувати процедури, які перешкоджають такому переслідуванню;
- ст. 8 КВК України має бути доповнена переліком прав, властивих всім категоріям засуджених громадян України, у тому числі і засудженим до позбавлення волі, котрі випливали б з міжнародних законів і норм міжнародних договорів, конвенцій, угод і правил, що їх підтверджують (Загальна декларація прав людини, Міжнародний пакт про громадянські і політичні права, Конвенція ООН проти тортур і інших жорстоких, нелюдяних або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання, регіональні конвенції і угоди): 1) право на життя і особисту недоторканність; 2) право на свободу від тортур або іншого жорстокого поводження; 3) право на здоров'я; 4) право на повагу людської гідності; 5) право на належні правові процедури; 6) право на свободу від дискримінації будь-якого роду; 7) право на свободу від рабства; 8) право на свободу совісті і думки; 9) право на свободу віросповідання; 10) право на недоторканність сімейного життя; 11) право на саморозвиток;
- у ст. 43-1 КПК України необхідно закріпити наступні права:
1) право особи повідомити про факт свого затримання третю сторону (при цьому затримана особа сама повинна обирати адресат повідомлення (членів родини, друга, консульство);
2) право доступу до адвоката;
3) право вимагати медичного обстеження лікарем, якого обирає сама затримана особа (додатково до медичного обстеження, що здійснювалося лікарем, викликаного працівниками міліції).
Європейський Комітет по запобіганню катуванням чи нелюдському, або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню (СРТ) особливу увагу приділяє саме переліченим трьом видам прав цієї категорії осіб, позбавлених волі. Комітет розглядає вказані права основними гарантіями проти жорстокого поводження із затриманими особами і їх необхідно, застосовувати від самого початку затримання, незалежно від того, як це регулюється відповідними правовими нормами (при затриманні, арешті і т.ін.).

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

1. Розенфельд Ю.Н. Права человека во взаимоотношениях государственной власти и права //Права людини і правова держава (до 50-ї річниці Загальної декларації прав людини): Тези доп. та наук. повідомлень наук. конф. проф.-викл. складу, 10-11 грудня 1998 р. /За ред. проф. М.І. Панова. – Харків: Нац. юрид. акад. України, 1998.
2. Зеленина Е. Пророчества Владимира Вернадского, или Главное противоречие сов¬ременного образования //Время. 2003. 23 января.
3. Алексеев С.С. Философия права. – М.: НОРМА, 1997. – 336 с.
4. Страхов Н.Н. Права человека и права гражданина: историко-правовой аспект //Права людини і правова держава (до 50-ї річниці Загальної декларації прав людини): Тези доп. та наук. повідомлень наук. конф. проф.-викл. складу, 10-11 грудня 1998 р. /За ред. проф. М.І. Панова. – Харків: Нац. юрид. акад. України, 1998. – 189 с.
5. Международная защита прав и свобод человека /Сб. документов. – М.: Юрид. лит., 1990.
6. Международное сотрудничество в области прав человека. Документы и материалы. – Вып. 2. – М.: Междунар. отношения, 1993.
7. Мучник А. Проект Закона Украины «О гражданском обществе в Украине» //Голос Украины. 11 октября .2002 . № 187 (2938).
8. Российское законодательство Х-ХХ веков. В девяти томах. Т. 1. Законодательство Древней Руси. – М., 1984.
9. Загальна теорія держави і права: [Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів] /М.В. Цвік, В.Д. Ткаченко, Л.Л. Богачова та ін.; За ред. М.В. Цвіка, В.Д. Ткаченко, О.В. Петришина. – Харків: Право, 2002. – 432 с.
10. Берест А. Общество ждет //Голос Украины, 23 августа 2003 г., № 158 (3158).
11. Кокіна В. Не принижувати людську гідність //Урядовий кур’єр, 21 грудня 2001 р., № 238.
12. Магновський І. Конституційно-правовий статус особи //Право України. - № 7. – 2002.
13. Общая теория права и государства: Учебник (Афанасьев В.С., Братко А.Г., Герасимов А.П. и др.) /Под ред. В.В. Лазарева. – М.: Юристъ, 1994. – 360 с.
14. Теория государства и права: Курс лекцій (Байтан М.Н., Григорьев Ф.А., Зайцев И.М. и др.) /Под ред. Н.И. Матузова и А.В. Малько. – М.: Юристъ, 1998. – 672 с.
15. Лучин В.О. Конституционные институты //Современный конституционализм (по материалам советско-британского симпозиума): Сб. научн. тр. – М.: ИГПАН, 1990.
16. Козлова Е.И., Кутафин О.С. Конституционное право Российской Федерации: Учебник. – М.: Юристъ, 1996. – 480 с.
17. Конституційне право України: Підручник для студентів юрид. спеціальностей вищих закладів освіти (Городецький О.В., Корнієнко М.І., Кравець Є.Я. та ін.) /За ред. В.Ф. Погорі¬лка. – К.: Наук. Думка, 1999. – 736 с.
18. Конституционное право: Учебник (Альхименко В.В., Бутылин В.Н., Герасимов А.П. и др.) /Отв. Ред. А.Е. Козлов. – М.: Изд-во БЕК, 1996. – 464 с.
19. Мюллерсон Р.А. Права человека: идеи, нормы реальность. – М.: юрид. лит., 1991. – 160 с.
20. Блауберг И.В., Садовский В.Н., Юдин Э.Г. Системный подход в современной науке //Пробл. методологии системного исследования. – М., 1970.
21. Афанасьев В.Г. Системность и общество. – М.: Политиздат, 1980.
22. Основы системного подхода и их приложение к разработке территориальных АСУ. – Томск: Изд-во ТГУ, 1976. – С. 3-10; Аверьянов А.Н. Системное познание мира. – М.: Политиздат, 1985.
23. Селіванов В.М. Право і влада суверенної України: методологічні аспекти. – Монографія. - Е.: Видавництво Дім «Інюре», 2002.
24. Філософія. Курс лекцій. Навч. посібник /Бичко 1.В., Табачковський В.Т. та ін. -К., 1993.
25. Фуллер Л. Мораль права. – К., 1999.
26. Понамарев П.Г. Эффективность правовых норм, регулирующих применение основных средств исправления и перевоспитания осужденных к лишению свободы. – М., 1989.
27. Селиверстов В.И. Теоретические проблемы правового положения лиц, отбывающих наказание. - М., 1992.
28. Витрук Н.В. Основы теории правового положения в социальном обществе. - М., 1979.
29. Ширвинд Е., Утевский В. Что нужно знать заключенному. Права и обязанности. - М., 1926.
30. Ширвинд Е., Утевский В. Советское пенитенциарное право. - М., 1927.
31. Ширвинд Е., Утевский В. Советское исправительно-трудовое право. - М., 1931.
32. Беляев А.А. Правовое положение осужденных к лишению свободы. Горь¬кий, 1976. – 119 с.
33. Патюлин В.А. Государство и личность в СССР. - М., 1974.
34. Кучинский В.А. Законные интересы личности: от Конституции к право-реализующей деятельности. Теоретические вопросы реализации Конституции СССР. - М., 1982.
35. Севастьянов В.П. Закрепление принципа равноправия осужденных к лишению свободы в нормах исправительно-трудового права и актуальные проблемы его реализации: Автореф. дис. ...канд. юрид. наук. - М., 1991. – 19 с.
36. Ременсон А.Л. Теоретические вопросы исполнения лишения свободы и перевоспитания заключенных: Автореф. дисс. … д-ра юрид. наук. - Томск, 1965.
37. Стручков Н.А. Правовое регулирование исполнения наказаний: Автореф. дис. … д-ра юрид. наук. – М., 1963. – 37 с.
38. Наташев А.Е. Правовое положение осужденных /Исправительно-трудовые учреждения. – М., 1979. - № 7.
39. СССР и международное сотрудничество в области прав человека. Документы и материалы. – М., 1989.
40. Ткачевский Ю.М. Замена уголовного наказания в процессе исполнения. – М., 1982.
41. Скибицкий В.В. Освобождение от уголовной ответственности и отбывания наказания. - К., 1987.
42. Зельдов С.И. Освобождение от наказания и его отбывания. – М., 1982.
43. Кримінально-виконавче право України: [Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів] /В.М. Трубников, В.М. Харченко, О.В. Лисодід, Л.П. Оника, А.Х. Степанюк; За ред. В.М. Трубникова. – Харків: Право, 2001.
44. Уголовно-исполнительное право: Учебник /А.С. Михлин, П.Г. Понамарев и др.; под ред. проф. И.В. Шмарова. – М.: Новый Юрист, 1998.
45. Советское исправительно-трудовое право /Беляев Н.А., Бойцов А.И., Водяников Д.П. и др.; Под ред. Н.А. Беляева, В.С. Прохорова. – Л.: Изд. ЛГУ, 1989.
46. Стручков Н.А. Курс исправительно-трудового права. Проблемы общей части. – М.: Юрид. лит., 1984.
47. Исправительно-трудовое право. – М.: Юрид. лит., 1971.
48. Рябинин А.А. Исправительно-трудовое (уголовно-исполнительное) право Российской Федерации. – М.: Юристъ, 1995.
49. Иванов В.Д. Уголовно-исполнительное законодательство Российской Федерации. – М.: Издательство ПРИОР, 1999. – 128 с.
50. Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 2001. - № 11. -416 с.
51. Беляев А.А. Правовое положение осужденных к лишению свободы. – Горький, 1976 г. (Горьковская ВШ МВД СССР). Учебное пособие. – 119 с.
52. Советское исправительно-трудовое право. – М., 1960.
53. Ефимов М.А. Основы советского исправительно-трудового права. – Свердловск, 1963.
54. Сперанский И.А., Шишов О.Ф. Советское исправительно-трудовое право. – М., 1965.
55. СЗ СССР. – 1937. - № 69.
56. Ной И.С. Вопросы теории наказания в советском уголовном права (понятие и цели наказания). Дисс. доктора юрид. наук. – Саратов,, 1963. – 580 с.
57. Наташев А.Е., Стручков Н.А. Основы теории исправительно-трудового права. – М., 1967. – 190 с.
58. Комментарий к Основам исправительно-трудового законодательства Союза ССР и союзных республик. – М., 1972. - С. 41.
59. Ткачевский Ю.М. Советское исправительно-трудовое право. – М., 1971.
60. Ведомости Верховного Совета СССР. - 1962. - № 14.
61. Радов Г.А. Правовое регулирование режима отбывания наказания и пути его совершенствования. - Рязань, 1989.
62. Ной И.С. Сущность и функции уголовного наказания в советском государстве. - Саратов: Изд-во Саратов, ун-та, 1973. – 193 с.
63. Познышев С.В. Основы пенитенциарной науки. - М.: Госуд. изд-во, 1924. - 343 с.
64. Мартынчик Е.Г. Гарантии прав осужденного в надзорном производстве. -Кишинев: Штиница, 1985. – 160 с.
65. Права человека: Учебник для вузов /Отв. ред. Е.А. Лукашова. – М.: Издательская группа НОРМА-ИНФРА, 1999.
66. Комментарий к Уголовно-исполнительному кодексу Российской Федерации / Под общ. ред. С.В. Степашина. – Изд. 2-е, перераб. и доп. - М.: Юристъ, 1999.
67. Комментарий к Уголовно-исполнительному кодексу Российской Федерации. Рук. авт. колл. А.И. Зубков. - М.: Изд. Группа ИНФРА.М-НОРМА, 1997.
68. Чуньков Н.И. К вопросу о реализации осужденными основных прав и обязанностей, закрепленных Конституцией СССР. - Кемерово: Кемер. гос. ун-т, 1979.
69. Шутов Ю.И. О специфических правах осужденных к лишению свободы. - Свердловск: Свердл. юрид. ин-т, 1983.
70. Зубков А.И. О юридических гарантиях трудовых прав и трудовых обязанностей осужденных, отбывающих лишение свободы в советских ИТУ. - Томск: Томск, гос. ун-т, 1974.
71. Щетинин Б.В. Проблемы теории советского государственного права. – М., 1974.
72. Витрук М.В. Правовой статус личности в СССР. – М., 1985.
73. Лукашова Е.Л. Социалистическое право и личность. – М., 1987.
74. Бондарь Н.С. Самоуправление народа и социально-экономические права граждан в СССР. Конституционный аспект. – Ростов, 1988.
75. Куценко В.И. Региональные особенности развития социально-культурной сферы. – К., 1984.
76. Якобсон Л.И. Экономические методы управления в социально-культурной сфере. – М., 1991.
77. Международный пакт об экономических, социальных и культурных правах от 19 декабря 1966 г.
78. Итоговый документ Венской встречи представителей государств-участников совещания по безопасности и сотрудничеству в Европе от 15 января 1989 г. и др. //Международная защита прав и свобод человека: Сборник документов. – М., 1990.
79. Бородін І.Л. Адміністративно-правові способи захисту прав та свобод людини і громадянина: Монографія. – Херсон: ОЛДІ-плюс, 2003. – 220 с.
80. Витрук Н.В. Социальное содержание конституционных и иных прав и обязанностей советских граждан: Доклады по вопросам конкретной экономики и права. – Томск, 1963.
81. Воеводин Л.Д. Конституционные права и обязанности советских граждан. – М., 1968.
82. Масленников В.А. Конституционные обязанности граждан. – М., 1970.
83. Как заставить стандарты работать. Практическое руководство по эффективному применению международных тюремных правил. Руководство подготовлено при содействии Министерства юстиции Нидерландов. Английское издание: Making Standards Work, Penal Reform International, Гаага, Нидерланды, март 1995. Русское издание: Penal Reform International, Москва, 1998. При финансовой поддержке Института «Открытое Общество», Будапешт. – Москва, Издательство «ПРАВА ЧЕЛОВЕКА», 1998. 207 с.
84. Онопенко В. Взятие под стражу – необходимость или исключение? //Голос Украины, 8 ноября 2002 г. № 207 (2958).
85. Онопенко В. Задержали, выпустили или арестовали – подать жалобу некому //Голос Украины, 2 июля 2003 г. № 120 (3120).
86. Міжнародні стандарти утримання осіб, засуджених до довічного ув’язнення //Матеріали семінару 18-19 червня 2001 р., м. Донецьк. – Донецьк, 2001. – 110 с.
87. Андреев В.Н. Социально-психологические аспекты взаимоотношений несовершеннолетних в следственных изоляторах //Пробл. исполнения наказания в воспитательно-трудовых колониях и предупреждения преступности молодежи: Сб. науч. тр. – М.: ВНИИИ МВД СССР, 1989.
88. Криминологические проблемы профилактики правонарушений молодежи (Опыт конкрет.-социолог. исслед.) /Лопушанский Ф.А., Крупка Ю.Н., Туркевич И.К. и др. /Отв. ред. Лопушанский Ф.А. /АН УССР, Ин-т государства и права. - К.: Наук. думка, 1986. - 207 с.
89. Потанин Г.М. Формирование моральной направленности несовершеннолетних осужденных: Автореф. дис. … канд. педаг. наук. - М., 1978. – 24 с.
90. Саар Ю.Р. Психологическая характеристика жизненных планов несовершеннолетних правонарушителей (На материале ЭССР): Автореф. дис. … канд. психол. наук. - М., 1989. – 24 с.
91. Мінімальні стандартні правила ООН, що стосуються здійснення правосуддя щодо неповнолітніх („Пекінські правила”). Прийняті на 96-му пленарному засіданні ООН у 1985 р. //Сов. юстиция. – 1991. – № 2.
92. Буроменський М.В. Міжнародне право: Гендерна експертиза /Відп. ред. Т. Мельник. – К.: Логос, 2001. – 89 с.
93. Меркулова В.О. Жінка як суб’єкт кримінальної відповідальності. – Одеса, 2003. – 157 с.
94. Котюк І.І., Костенко О.М. Кримінальне, кримінально-процесуальне та кримінально-виконавче право України: Гендерна експертиза /І.І. Котюк, О.М. Костенко. – К.: Логос, 2004. – 127 с.
95. Джулита Лемгрубер. Женщины в системе уголовного правосудия /Программная речь на семинаре, состоявшемся во время проведения Десятого конгресса ООН по предотвращению преступлений и методам обращения с заключенными, апрель 2001. NEUNI, Вена 1149.
96. Организация Объединенных Наций (1994 г.), Пожизненное заключение, ООН, Вена.
97. Совет Европы (1977 г.), Обращение с приговоренными к долгосрочному тюремному заключению, Совет Европы, Страсбург.
98. Кримінально-виконавчий кодекс України. – Х.: „ФІНН”, 2003. – 96 с.
99. Кримінальний кодекс України (Прийнятий сьомою сесією Верховної Ради Укра¬їни 5 квітня 2001 р.). Офіційний текст. – К., 2001 // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 2001. - № 6. – 240 с.
100.Удовенко Г. Права человека в Украине: о стандартах и реалиях //Голос Украины. 2002, № 233 (2984), 10 декабря.
101.Гришин И.П. Гражданско-правовое положение лиц, отбывающих наказание в исправительно-трудовых учреждениях. - М.: Академия МВД СССР, 1987. – 60 с.
102.Наташев А.Е. Обязанности и права (правовое положение) лиц, лишенных свободы. - М: Политотдел ИТУ МВД СССР, 1972. – 32 с.
103.Розанцева Д.Н. Брачно-семейные отношения с осужденными к лишению свободы. - М.: Академия МВД СССР, 1976. – 48 с.
104.Букалов А. Стандарты прав человека в местах лишения свободы. Три семинара с Советом Европы //Аспект. Информаційний бюлетень № 2 (10), 2003.
105.Кушніренко О.Г., Слинько Т.М. Права і свободи людини та громадянина: Навчальний посібник. – Х.: Факт, 2001.
106.Захист законних прав і інтересів людини. Нормативна база, практика судів: Верховного суду України, Конституційного суду України, Європейського з прав людини) /Укладач Т.Р. Цицора. За ред. Бринцева В.Д. – Х., 2002.
107.Удовенко Г. Обеспечение прав человека //Голос Украины. 2003, № 9 декабря.
108.Ширвинд Е., Утевский В. Что нужно знать заключенному. Права и обязанности. - М., 1926.
109.Томенко Н. Конституция Украины как неосновной закон государства /Голос Украины. 2004, № 118 (3368), 30 июня.
110.О положении с правами человека в Украине. О преследованиях правозащитников //Тюрьма и воля. - 1997. 3-9 января.
111.Пастушенко А. Усилению защиты прав и свобод граждан //Голос Украины, 21 мая 1997 г.
112.Лищина И. Международные механизмы защиты прав человека. – Х.: Фоліо, 2001. – 110 с.
113.Постанова Верховної Ради України від 17 червня 1999 р., № 757-Х1У «Основи державної політики України у галузі прав людини» // Відомості Верховної Ради України. – 1999. - № 35.
114.Малец Ян. Контроль уполномоченного по правам человека за соблюдением прав заключенных в Польше /Penal Reform International. М.: 1999. – 36 с.
115.Як змусити стандарти працювати. Практичний посібник з ефективного застосування міжнародних тюремних правил. Посібник підготовлено за сприяння Міністерства юстиції Нідерландів. Українське видання: Донецьк: Східний видавничий дім, 2001.
116.Сундуров Ф.Р. Лишение свободы и социально-психологические предпосылки его эффективности. - Казань: Изд-во Казан, ун-та, 1980. – 216 с.
117.Дуюнов В.К. Проблемы наказания в новом уголовном праве России. -Белгород: Изд-во Белгор. гос. ун-та, 1998. – 53 с.
118.Хохряков Г.Ф. Парадоксы тюрьмы. - М.: Юрид. лит., 1991. – 224 с.
119.Трубников В.М. Уголовно-исполнительное право Украины. Общ. часть: Учеб. пособие. - Харьков: Рубикон, 1998. – 114 с.
120.Лукашевич С.Ю. Кримінологічна характеристика та попередження злочинності засуджених в місцях позбавлення волі. Автореф. дис. … канд. юрид. наук. – Харків, 2001. – 18 с.
121.ГУИН МВД беспокоит уровень суицида в украинских зонах //Тюрьма и воля, 20-26 марта 1997 г.
122.Кокіна В. Не принижувати людську гідність //Урядовий кур’єр, 21 грудня 2001 р., № 238.
123.Сиренко В. Источник возрождения былой славы, или Как обеспечить реализацию конституционных прав и свобод граждан Украины? //Голос Украины, 3 февраля 2004 г., № 20 (3270).
124.Льовочкін В. Засуджені – також громадяни //Урядовий кур’єр, 17 серпня 2001 р., № 148.
125.Льовочкін В. Проблемні питання діяльності кримінально-виконавчої системи України // Аспект. Інформаційний бюлетень, № 1 (6), 2002.
126.Мицкевич А.Ф. Значение соответствия наказания преступлению в процессе исправления и перевоспитания осужденных //Вопросы уголовной ответственности и наказания: Межвуз. сб. - Красноярск: Изд-во Краснояр. ун-та, 1986.
127.Байдаков Г.П. Педагогическое содержание исправительно-трудового права и правовое регулирование исправительно-трудового воздействия на осужденных //Совершенствование законодательных основ исполнения уголовных наказаний: Сб. науч. тр. [Редкол.: Журавлев М.П. и др.]. - М.: ВНИИ МВД СССР, 1988.
128.Трубников Н.Н. О категориях «цель», «средство», «результат». -М.: Высш. шк, 1968. – 148 с.
129.Радов Г.О. Першочергові проблеми пенітенціарної політики України на сучасному етапі //Проблеми пенітенціарної теорії і практики. -1996. - № 1.
130.Права людини i професійні стандарти для юристів в документах міжнародних організацій. - Амстердам – К.: Українсько-Американське бюро захисту прав людини, 1996. – 341 с.
131.Радов Г.О. Доктринальна модель закону «Про пенітенціарну систему України» //Юридичний вісник України. - 1997. - № 18.
132.Артамонов В.П. Задачи исправительно-трудового законодательства и понятие наказаний, связанных с исправительно-трудовым воздействием //Труды ВШ МВД СССР. - М.: ВШ МВД СССР, 1970. - Вып. 29.
133.Шмаров И.В. Взаимосвязь и разграничение уголовного и уголовно-исполнительного законодательства в свете их предстоящей реформы //Правовое и методическое обеспечение исполнения уголовных наказаний /Под ред. В.И. Селиверстова: Сб. науч. тр. - М.: ВНИИ МВД России, 1994.
134.Рагимов И.М. Эффективность лишения свободы и пути ее повышения: Автореф. дис... д-ра юрид. наук: 12.00.08 /Ленингр. гос. ун-т. - Л., 1988. – 32 с.
135.Шмаров И.В., Кузнецов Ф.Т., Подымов П.Е. Эффективность деятельности исправительно-трудовых учреждений. - М.: Юрид. лит., 1968. – 184 с.