ПРОЦЕС СИСТЕМАТИЗАЦІЇ ТА УНІФІКАЦІЇ ЗАКОНОДАВСТВА І РОЗВИТОК ПРАВОВОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

brief description

З М І С Т

ВСТУП ............................................................................................................ 3

РОЗДІЛ І. Систематизація законодавства і розвиток правової
системи України

1.1. Поняття систематизації законодавства та її види ................................ 12
1.2. Правова система України і проблеми систематизації
законодавства ..........................................................................................
47

РОЗДІЛ ІІ. Уніфікація законодавства: необхідність,
сутність, призначення

2.1. Поняття, соціально-економічні та юридичні передумови
уніфікації законодавства, її види і форми ............................................
72
2.2. Роль уніфікації в систематизації законодавства .................................. 90
2.3. Місце уніфікації в розвитку правової системи .................................... 105

РОЗДІЛ ІІІ. Уніфікація законодавства та єдина термінологія

3.1. Уніфікація термінології нормативно-правових актів........................... 118
3.2. Мова закону.............................................................................................. 129

ВИСНОВКИ .................................................................................................. 159

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ................................................ 171

В С Т У П

Актуальність теми. Серед проблем соціально-економічного, політичного, національно-державного і правового розвитку сучасного суспільства першочергове значення набувають питання створення ринкової економіки, формування соціальної, правової держави. Значна роль у їх вирішенні належить чинному законодавству, таким його важливим тенденціям, як систематизація та уніфікація. Ці об’єктивні, самостійні та своєрідні процеси відображають втілення різних рівнів правового опосередкування суспільних відносин, обумовлюють сучасну соціально-юридичну практику.
Систематизація й уніфікація, як вимоги упорядкування, характеризують усі сфери суспільства: економіку, політику, право, – по-різному впливаючи на їх зміст, структуру та перспективу розвитку. Цей аспект майже не враховувався державною законотворчою політикою. Зміна акцентів у співвідношенні зазначених тенденцій, як показала практика, не дає бажаних результатів, порушує гармонійний розвиток усього суспільного механізму.
Удосконалення нормативно-правової бази є складним процесом, особливе місце в якому займають систематизація та уніфікація, що дають можливість всебічно врахувати характер українського законодавства.
Систематизації та уніфікації нормативних актів в правовій теорії не приділяється належної уваги, незважаючи на те, що законодавство на сучасному етапі не завжди встигає за розвитком суспільства, часом суперечить уже прийнятим нормативно-правовим актам. В результаті з’являються акти, що фактично не діють; в деяких з них зустрічаються повторення, неясності, помилки, а інколи – прогалини і неузгоджені положення. Все це свідчить про необхідність удосконалення існуючих нормативно-правових актів шляхом їх опрацювання та усунення відмінностей у схожих явищах, що істотно вплине на систематизацію й уніфікацію законодавства.
Нормативно-правові акти видаються різними органами, мають неоднакову юридичну силу, не співпадають за часовим виміром, поширюються на різних суб’єктів і територіальний простір. Тому природно, що з часом між ними виникають суперечності, а збільшення кількості нормативних матеріалів ускладнює їх використання. Крім того, акти, видані в різні періоди часу, неоднаково регулюють суспільні відносини. Але законодавство не може функціонувати належним чином, якщо воно не є системою, складові якої тісно взаємопов’язані та узгоджені, взаємовплив яких ретельно регламентується чіткою ієрархічною побудовою.
Упорядкування законодавства – одне з основних завдань на шляху до побудови правової держави. Тому проблема систематизації та уніфікації нормативно-правових актів є досить актуальною на сьогоднішній день.
Систематизація законодавства є процесом обробки й упорядкування нормативно-правового матеріалу, розміщення його за певними критеріями, а уніфікація – це суттєвий формалізований процес, спрямований на усунення розбіжностей між нормативними актами.
Систематизація та уніфікація нормативно-правових актів необхідні перш за все для ведення обліку розвитку законодавства і здійснення контролю над ним, для забезпечення узгодженості та взаємозалежності різних його частин. Дані процеси є важливими умовами правильного з’ясування і застосування норм права державними органами, вони сприяють розумінню законодавства як єдиного цілого. Систематизація й уніфікація забезпечують доступність законодавства для суспільства, вони повинні використовуватись насамперед для забезпечення суб’єкта права необхідною нормативно-правовою документацією. Важливість цих процесів не викликає сумніву.
Завдяки систематизації долаються суперечності між нормами права, скасовуються чи змінюються старі нормативно-правові акти, замінюються новими відповідно до потреб суспільного життя; акти групуються за певними системними ознаками, зводяться в кодекси, зібрання законодавства та інші нормативно-правові документи.
Водночас, систематизація законодавства – не самоціль, вона повинна розумно поєднуватись з уніфікацією, яка сприяє усуненню відмінностей у регулюванні подібних явищ і створенні різнорівневих універсальних нормативних актів. Уніфікація сприяє об’єднанню всіх структурних елементів системи законодавства, зменшує обсяг правового матеріалу, усуває надмірну диференціацію. Вона є своєрідним балансом, противагою процесу систематизації і разом з тим охоплює усі структурні грані діючого законодавства.
Уніфікація в процесі систематизації є основною ланкою, оскільки виступає підґрунтям при оформленні існуючого законодавства шляхом об’єднання нормативно-правових актів у певному порядку, без зміни їх змісту, а також здійснює внутрішню перебудову актів, змінюючи зміст предмета правового регулювання. Особливий інтерес для юриспруденції становить процес уніфікації, коли вона виступає прийомом юридичної техніки при систематизації законодавства та виробленні єдиної термінології нормативно-правових актів. У такому вигляді уніфікація впливає на стиль законодавства, рівень його ефективності і внутрішньої будови.
Деякі аспекти проблеми систематизації й уніфікації законодавства розкривають у своїх працях українські та російські вчені: С. Алєксєєв, С. Бобровник, О. Богінич, Ф. Бурчак, О. Васильєв, В. Денисов, О. Зайчук, А. Заєць, В. Євінтов, В. Журавський, Р. Калюжний, Д. Керімов, М. Козюбра, А. Колодій, В. Копєйчиков, О. Копиленко, М. Матузов, Н. Оніщенко, В. Опришко, А. Піголкін, Є. Погорєлов, В. Погорілко, С. Погребняк, С. Поленіна, П. Рабінович, В. Селиванов, В. Синюков, Л. Тіунова, Ю. Тихомиров, І. Усенко, Л. Хван, Г. Чернобель, А. Шебанов, Ю. Шемшученко, Л. Явич, А. Яхлаков та ін. Дані питання розробляли також дослідники з далекого зарубіжжя: Ф. Ауман, Рене Давид, Ж. Карбоньє, X. Кетц, Перес Ернандес Лісет, Л. Фрідмен, К. Цвайгерт тощо.
Систематизація та уніфікація найбільш повно, об’єктивно і реально відбивають весь процес соціально-правового розвитку суспільства на сучасному етапі. Однак їх проблеми, висвітлені в правовій літературі, з огляду на динамічний розвиток законодавчої бази, а також економічних, політичних, соціальних відносин, потребують подальшого наукового дослідження. Крім того, комплексні спеціальні дослідження даних правових категорій в Україні ще не проводились. Цим і обумовлюється актуальність теми дисертації.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження є складовою загальної науково-дослідної програми Інституту держави і права імені В.М. Корецького Національної академії наук України і виконане в межах планової теми “Теоретико-методологічні основи розвитку правової системи України” (номер державної реєстрації RК0102U001597).
Мета і задачі дослідження. Метою роботи є з’ясування сутності процесів систематизації та уніфікації законодавства, характеристика основних їх видів і форм прояву та розробка пропозицій щодо подальшого удосконалення правової системи України.
Зазначена мета зумовила постановку і розв’язання таких основних задач:
– дослідити досягнення в розробці проблеми систематизації й уніфікації законодавства, підзаконної нормотворчості у вітчизняній і зарубіжній юридичній літературі, зосередивши увагу на її невирішених та дискусійних питаннях;
– визначити і систематизувати основні теоретико-методологічні та концептуальні підходи до аналізу систематизації й уніфікації як засобів удосконалення законодавства;
– з’ясувати пізнавальну і ціннісну значущість понять “систематизація” та “уніфікація” для комплексного аналізу правової сфери;
– проаналізувати юридичну природу процесів систематизації й уніфікації законодавства, розкрити їх характерні риси та особливості;
– розкрити об’єктивну необхідність і передумови здійснення систематизації й уніфікації, їх діалектичну взаємозумовленість, нерозривність і парність у структурі соціально-юридичних відносин;
– з’ясувати значення систематизації та уніфікації як необхідних умов формування якісно нової нормативної бази України;
– виявити фактори, які впливають на ефективність систематизації й уніфікації законодавства;
– визначити практичні можливості систематизації й уніфікації у процесі вирішення національно-політичних, державно-територіальних і правових питань;
– проаналізувати місце та роль систематизації й уніфікації в механізмі правового регулювання суспільних відносин і безпосередньо в правотворчості, а також в процесі розвитку правової системи.
Об’єктом дослідження виступають гносеологічні аспекти соціально-юридичної природи систематизації та уніфікації законодавства в механізмі правового регулювання суспільних відносин, правової системи з питань удосконалення законодавчого процесу, можливих способів їх впливу на юридичну практику і підвищення рівня законодавчої техніки.
Предметом дослідження є трансформація процесів систематизації (видів та етапів) та уніфікації (видів та форм) в умовах розвитку сучасної правової системи України.
Методи дослідження. В процесі дослідження використовувались загальнонаукові та спеціальні методи пізнання правових явищ. За допомогою формально-логічного метода було проаналізовано чинне та перспективне законодавство України з метою визначення найбільш ефективних форм систематизації й уніфікації нормативно-правових актів. Порівняльно-правовий метод дозволив встановити певні спільні риси та відмінності в питаннях впливу систематизації й уніфікації на законотворчий процес, а також дослідити їх роль в розвитку правової системи. Системно-структурний метод застосовувався для аналізу і визначення понять систематизації й уніфікації законодавства, правової системи та її структурних елементів, видів систематизації законодавства.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є одним із перших комплексних наукових досліджень, присвячених аналізу двох взаємозалежних, об’єктивних тенденцій розвитку українського законодавства – систематизації й уніфікації.
Результатом узагальнення проблемних питань теми є формування цілісної концепції процесу систематизації й уніфікації нормативно-правових актів. Вони стають основою при аналізі всієї системи законодавства, механізму правового регулювання, стану і перспектив розвитку правової системи.
Наукова новизна дисертації полягає в розробці і формулюванні таких положень.
1. Доведено, що систематизація й уніфікація є двома взаємообумовленими, стримуючими противагами в системі внутрішніх державних відносин, що не допускають однобічного підходу і привілейованості застосування. Вони пронизують усі сфери суспільних відносин, відображають їх розмаїтість і динамічність, втілюють різні рівні правової регламентації багатогранних взаємозв’язків.
2. На основі аналізу різних наукових підходів вітчизняних та зарубіжних дослідників визначено, що систематизація та уніфікація є провідними тенденціями українського законодавства, що об’єктивно, повно і всебічно відбивають весь процес соціально-правових перетворень у сучасних умовах.
3. Запропоновано визначити основними результатами процесу систематизації такі:
– правове регулювання широкого спектру нормативно-правових актів, врахування їх специфіки та особливостей упорядкування;
– виключення або, принаймні обмеження дублювання норм різними галузями законодавства;
– усунення прогалин;
– подолання колізій у законодавстві;
– створення умов відповідної юридичної кваліфікації.
4. Пропонується під уніфікацією законодавства розуміти своєрідну науку узагальнення і єднання різних структур механізму правової регламентації, що має двоєдиний характер. Доведено, що уніфікація є, з одного боку, процесом вироблення загальних норм відносно подібних проблем соціального розвитку, з іншого – техніко-формалізованою обробкою вже прийнятих уніфікованих положень.
5. Визначено форми вираження процесу уніфікації законодавства: універсалізаційна, інтеграційна і систематизаційна. Ця тріада дає змогу більш глибоко аналізувати правову сутність регульованих відносин, пізнавати їх зміст і структуру.
6. Обґрунтовано, що уніфікація має суттєве значення в процесі систематизації законодавства, при розробці різних галузевих і міжгалузевих стандартів, здійсненні ревізійних робіт.
7. Виділено одну з важливих складових процесу уніфікації законодавства – термінологічну обробку нормативно-правових актів. Обґрунтовано, що вживання юридичної термінології впливає на стиль законодавства, його якісні характеристики і внутрішню будову, та запропоновано створення інформаційно-пошукової мови для сучасних технічних засобів.
8. Запропоновано створення автоматизованої інформаційно-пошукової системи нормативно-правових актів – “Законодавство”, в якій був би акумульований словниковий матеріал, що відображає термінологію і лексику нормативних актів.
9. Виявлено, що систематизація та уніфікація відіграють значну роль в розвитку законодавства, виробленні єдиної термінології нормативно-правових актів, розширенні арсеналу прийомів законодавчої техніки.
Практичне значення одержаних результатів. Наукове значення дисертаційного дослідження полягає, насамперед, у визначенні нової для вітчизняної юридичної науки проблеми – систематизації й уніфікації законодавства – як фундаментального загальнотеоретичного напрямку. Її послідовне вирішення зможе істотно вплинути на теоретико-змістовну і техніко-юридичну сторони правотворчої діяльності.
Рекомендації щодо удосконалення законодавства, які містяться в роботі, можуть бути використані в правотворчій і правозастосовчій діяльності. Синхронна дія систематизації й уніфікації сприяє більш чіткому формуванню законодавства і його якісно оновленої системи. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження будуть корисними для науково-дослідної діяльності при визначенні сучасних методологічних підходів до дослідження державно-правових явищ, а також можуть бути застосовані при оновленні національного правознавства, вдосконаленні чинного законодавства, підготовці та викладенні навчальних курсів з теорії держави і права, розробці відповідних підручників та навчальних посібників.
Апробація результатів дослідження. Дисертація виконана у відділі теорії держави та права Інституту держави і права імені В.М. Корецького Національної академії наук України. Окремі положення дисертаційного дослідження доповідалися на трьох конференціях: Міжнародній науковій конференції “Європа, Японія, Україна: шляхи демократизації державно-правових систем” (17-20 жовтня 2000 р., м. Київ); Науково-практичній конференції “Становлення правової держави в Україні: проблеми та шляхи вдосконалення правового регулювання” (8 грудня 2000 р., м. Запоріжжя); Міжнародній науковій конференції студентів та аспірантів “Актуальні проблеми правознавства очима молодих вчених” (29-30 квітня 2002 р., м. Хмельницький).
Публікації. За темою дисертації відповідно до її змісту опубліковано чотири статті у збірниках, що входять до переліку наукових фахових видань ВАК України, а також тези двох доповідей на конференціях.

bibliography

В И С Н О В К И

Теоретичний аналіз, проведений у дисертації, надає можливість зробити певні висновки, сформулювати узагальнені теоретико-методологічні положення і практичні рекомендації, що заслуговують на пріоритетну увагу, основними з яких є такі.
Систематизація та уніфікація – провідні тенденції українського законодавства, які об’єктивно, повно і всебічно відбивають весь процес соціально-правових перетворень у сучасних умовах.
В процесі дослідження підтверджено положення, покладене в його основу, про природу процесу систематизації та уніфікації законодавства як складних, багатогранних, структурних елементів необхідних для удосконалення законодавства, приведення його до стрункої системи погоджених між собою норм.
Чинне законодавство потрібно час від часу систематизувати, тобто впорядковувати. В результаті буде досягнута певна системність правових актів і юридичних норм. Без систематизації нормативно-правових актів неможливо удосконалити законодавство, привести його до певної системи, а недосконалість чи відсутність упорядкованості в нормативному матеріалі спричиняє недоліки у процесі правотворчості.
Систематизоване законодавство, комплексно регулюючи те чи інше коло суспільних відносин, робить доступнішим виявлення наявного нормативного матеріалу, спрощує дотримання і застосування правових приписів, дає змогу виявити проблеми в правовому регулюванні, забезпечує найповніше та найкомпактніше втілення ідей законодавця в нормативних актах.
Систематизація законодавства – це діяльність з упорядкування й удосконалення нормативного матеріалу шляхом його обробки і розміщення за класифікаційними критеріями, що обираються відповідно до тих завдань, які розв’язуються цією діяльністю. Вона сприяє ефективному здійсненню правотворчої діяльності, зокрема виявленню причин суперечностей, невідповідностей у нормативному регулюванні та способів їх усунення, забезпечує зручність при реалізації прав громадян, можливість оперативного знаходження норм, їх правильного тлумачення.
Обов’язковою умовою систематизації є встановлення нормативності актів, так само як і відокремлення нормативних положень, що містяться в цих актах, від приписів і положень, які мають ненормативний характер і не підлягають систематизації.
Систематизація законодавства може бути офіційною, тобто такою, що здійснюється компетентними державними органами, і приватною (неофіційною), такою, що проводиться окремою особою або організацією з тих питань, які їх цікавлять.
Процес систематизації проходить ряд етапів, на кожному з яких потрібно дотримуватися певних правил законодавчої техніки та загальнотеоретичних понять:
1. Визначення обсягу нормативного матеріалу, який підлягає опрацюванню.
2. Розташування вже відпрацьованого нормативного матеріалу у визначеному порядку, розчищення його від актів, що втратили силу.
3. Видалення з чинних нормативних актів або їх частин тих норм, які в сучасних умовах уже не мають принципового значення.
4. Розробка схеми систематичного збірника і розподіл згідно неї відпрацьованого нормативного матеріалу.
Систематизація законодавства стала необхідною у зв’язку з накопиченням великої кількості розрізнених актів, більша кількість яких втратила силу, хоча формально акти не були скасовані, суперечливістю законів, виданих у різний час, та неузгодженістю термінології. Однак необхідно пам’ятати, що навіть за наявності збірників нормативних актів робота з систематизації повинна безупинно продовжуватися, оскільки законодавство розвивається.
Систематизація є діяльністю, яка спрямовується на впорядкування, приведення до системи всього чинного законодавства або його частини. Вона може мати на меті створення єдиного зведеного акта, що на основі загальних принципів вперше або по-новому регулює певну галузь суспільних відносин. Іноді завданням систематизації є лише впорядкування чинного законодавства.
Основними результатами процесу систематизації є:
- правове регулювання широкого спектру нормативно-правових актів, врахування їх специфіки та особливостей упорядкування;
- виключення або, принаймні обмеження дублювання норм різними галузями законодавства;
- усунення прогалин;
- подолання колізій у законодавстві;
- створення умов відповідної юридичної кваліфікації.
Сучасна правова наука використовує чотири види систематизації законодавства: збір необхідних нормативних актів державними органами й юридичними особами, їх обробка, розміщення і зберігання за певною системою (облік); підготовка та видання різного роду збірників законів та інших нормативних актів (інкорпорація); об’єднання сукупності малих актів, виданих з одного або кількох взаємозалежних питань, в один найбільш повний акт (консолідація); створення нового акта – кодексу – або іншого акта, що наближається за своїми юридичними якостями до кодексу, шляхом переробки чинних норм права, а також доповнення їх новими нормативними розпорядженнями (кодифікація).
При всіх відмінностях дані види мають одну загальну властивість – групувати, уніфікувати однорідні нормативні матеріали.
Систематизація законодавства має велике значення для правової системи України, вона є постійною формою її розвитку та упорядкування.
Правова система є поняттям складним і багатоплановим, що містить у собі цілий комплекс елементів, взаємозв’язок і функціонування яких обумовлюють існування даної системи.
Правова система здійснює нормативно-правовий вплив на суспільні відносини. Її суть полягає в тому, що вона відображає баланс інтересів різних соціальних груп, класів суспільства. Ці інтереси отримують відображення в праві, законах та інших частинах системи у вигляді державної волі.
Існує “широке” та “вузьке” тлумачення поняття “правова система”. У вузькому розумінні правова система є структурою – інтегрованим засобом цілісного юридичного впливу на суспільні відносини, в широкому розумінні – це складне явище, що містить у собі основні конструктивні елементи й підходи, за допомогою яких досягається кінцева мета правового регулювання. Широкий підхід повною мірою відображає всю правову організацію суспільства в єдності і взаємодії всіх її складових елементів, тому вважається найбільш правильним.
Аналіз поняття та структурних компонентів правової системи переконує, що її стрижневими елементами є право, система права і система законодавства.
Для норм права як правил поведінки загального характеру властиві системність і спеціалізація.
Система права є об’єктивно обумовленою системою суспільних відносин внутрішньою структурою права, яка складається із взаємопов’язаних норм, логічно розподілених за галузями, підгалузями та інститутами.
Система права є основною і відправною точкою для систематизації. В результаті ж систематизації законодавства вдосконалюється система права. В цьому полягає їх взаємозв’язок.
Система законодавства – це диференційована система нормативно-правових актів, заснована на принципах субординації і координування її структурних компонентів. Якщо первинним елементом системи права є норма, то первинним елементом системи законодавства – нормативно-правовий акт.
Ефективність правового регулювання суспільних відносин досягається не тільки за рахунок посилення процесу систематизації, а й завдяки паралельно інтенсивному розвитку тенденції його уніфікації. Систематизація й уніфікація є двома взаємообумовленими, стримуючими противагами в системі внутрішніх державних відносин, що не допускають однобічного підходу і привілейованості застосування. Вони пронизують усі сфери суспільних відносин та відображають її розмаїтість і динамічність, втілюють різні рівні правової регламентації багатогранних взаємозв’язків.
Уніфікація законодавства є своєрідною наукою узагальнення і єднання різних структур механізму правової регламентації, відстоювання двоєдиного характеру цієї тенденції. Вона, з одного боку, є процесом вироблення загальних норм з тих чи інших подібних проблем соціального розвитку, з іншого – техніко-формалізованою обробкою вже прийнятих уніфікованих положень.
Уніфікація українського законодавства – це детермінований практикою суспільного розвитку двоєдиний, суттєво-формалізований процес, спрямований на усунення розходжень у регулюванні подібних або споріднених явищ і створення універсальних різнорівневих нормативних актів чи приписів, що мають істотний вплив на стан усієї системи законодавства.
Життєздатність процесу уніфікації залежить від рівня систематизації. Хоча вони взаємозалежні: систематизація постійно виступає в ролі “ведучого”. Її активність породжує диференціацію правової матерії, а отже, і потенційну потребу в уніфікації.
Уніфікація відіграє помітну роль у систематизації законів і підзаконних актів, у розробці різних галузевих і міжгалузевих стандартів, здійсненні ревізійних робіт.
Прагнення законодавця до уніфікації має, принаймні, дві підстави: потреба в однаковому врегулюванні споріднених суспільних відносин та бажання концентрації вже наявної множинності правового матеріалу в однойменній сфері, що створює труднощі його застосування на практиці.
Відповідно, в одних випадках уніфікованому впливу піддається правова матерія окремих нормативних актів, зміст яких поширюється на невелику, специфічну групу суспільних відносин усередині певної галузі; в інших – рівень уніфікації може досягати кодифікації нормативних актів, що регламентують галузеві суспільні відносини в цілому. Не виключений і більш високий рівень уніфікації – прийняття конституційних актів.
Процес уніфікації, як і систематизації, охоплює всі структурні ланки системи законодавства, має безперервний характер. Його застосування в різних частинах законодавчого масиву багато в чому визначається наявністю попередніх умов уніфікації, технікою її здійснення. До таких умов варто віднести високий рівень систематизації законодавства, потребу в уніфікації правового матеріалу в певній галузі соціальних відносин, підвищену “щільність” функціональних взаємозв’язків між різними структурними елементами системи законодавства, їх суперечливість, уніфікабельність нормативної бази тієї чи іншої галузі.
Враховуючи функціональну розмаїтість законодавства, можна виділити три види уніфікації: загальну, локальну та відомчу.
За загальної уніфікації законодавець прагне не просто механічно об’єднати діючі в межах країни окремі нормативні приписи, а переробити їх зміст, узагальнити, тобто в одному зведеному акті дати стрункий, внутрішньо погоджений виклад єдиних правових приписів, які з максимальною повнотою будуть регулювати визначену сферу суспільних відносин.
Локальна уніфікація поєднує загальні риси місцевої специфіки визначених утворень районного, міського, обласного масштабу і знаходить своє вираження в єдиних рішеннях, постановах, правилах. Іноді така уніфікація має змішаний локально-відомчий характер.
У результаті відомчої уніфікації створюються єдині положення, інструкції, правила і рекомендації, які можуть бути загальними та локальними й адресуватися підприємствам окремих галузей виробництва, а також документи місцевого значення, тобто документи, що виходять з конкретної установи чи організації і мають суворо цільове призначення.
Процес уніфікації законодавства виражається в трьох формах: універсалізаційній, інтеграційній і систематизаційній.
Правова універсалізація стосується внутрішніх первинних компонентів системи законодавства і полягає у виробленні таких загальних приписів, які становлять структурну основу однієї чи кількох галузей або інститутів та формулюють функціональну єдність.
Інтеграція – вищий ступінь уніфікації законодавства в міждержавних відносинах. Вона виявляє себе, як правило, в різних міжурядових угодах із багатьох соціальних і господарських проблем та у прямих договорах між підприємствами в межах їх безпосередньої компетенції. Інтегроване законодавство може носити і міжгалузевий характер внутрішньодержавного значення.
Систематизаційна форма уніфікації допускає два напрями: технічне узагальнення нормативного матеріалу та переробка діючих правових актів, тобто усунення неузгодженостей і суперечностей правового регулювання.
Особливістю уніфікації є те, що вона носить фазовий характер. Кожна фаза уніфікаційного розвитку має свої нюанси і впливає на структурне формування системи законодавства конкретної галузі; відбиває насамперед правову політику держави на певному етапі, її законодавчі перетворення, а також закріплює єдині форми та методи регулювання найбільш важливих родинних суспільних відносин.
Уніфікація відіграє визначну роль у розвитку правової системи. Адже становлення правової української держави як єдиного утворення вимагає уніфікованого підходу до загальних цілей і завдань правового регулювання суспільних відносин, упорядкування роз’єднаного нормативного матеріалу різних галузей законодавства, погодженості правової системи в корінних питаннях соціально-економічного, політичного і правового розвитку.
Систематизація та уніфікація відіграють значну роль в розвитку законодавства, виробленні єдиної термінології нормативно-правових актів, розширенні арсеналу прийомів юридичної техніки.
Однією з важливих складових процесу уніфікації законодавства є термінологічна обробка нормативно-правових актів.
Уніфікація юридичних термінів – це така сукупність прийомів, правил та засобів, за допомогою яких досягається термінологічна єдність і погодженість діючого законодавства.
Будь-яка форма уніфікації припускає насамперед ліквідацію багатозначності застосовуваних у правотворчості слів і словосполучень, їх анахронізму та розпливчастості з метою впровадження в текст нормативного акта єдиної, універсальної термінології, що становить невід’ємну частину уніфікаційного циклу і багато в чому відображає його юридичну природу. Не можна вважати уніфікованими правові акти, в яких відсутня єдина термінологія.
Вживання юридичної термінології впливає на стиль законодавства, його якісні характеристики і внутрішню будову. З’явилася потреба в точному формулюванні правових приписів, однаковому їх розумінні і застосуванні, створенні інформаційно-пошукової мови для сучасних технічних засобів. Ці вимоги є основою процесу уніфікації законодавства.
Характерними ознаками спеціальної юридичної термінології виступають чіткість сфери застосування і точна відповідність змісту суті відображуваного об’єкта.
Залежно від обсягу можна виділити загальноправову, галузеву і міжгалузеву юридичну термінологію.
Загальноправова термінологія, як правило, фіксується текстами Конституції та кодексів. У них об’єднано узагальнені терміни, які властиві всім галузям права та однаково ними застосовуються.
Галузева термінологія відображає особливості конкретної сфери регульованих суспільних відносин. Її мета – гранично точна розшифровка особливостей тексту галузевих інститутів, якісне обслуговування їх взаємозв’язків з іншими структурами галузі.
Міжгалузева термінологія властива кільком галузям законодавства і має змішаний характер. Вона без зміни застосовується численними нормативними актами при регламентації різнорідних суспільних відносин.
Оскільки використання спеціальних юридичних термінів зручне для однозначного визначення потрібних понять, сприяє більш чіткому викладу норм права, максимально ущільнює словесну інформацію, забезпечує повноту юридичних формулювань, то не менш важливим напрямом уніфікації юридичної термінології є її зовнішня скоординованість і систематизація.
Заслуговують на увагу пропозиції вчених про доцільність введення спеціальної термінологічної служби в країні. Її створення та функціонування, мало б два основних аспекти – організаційно-правовий і технологічний. Організаційно-правовий аспект припускає визначення порядку виконання термінологічної роботи, організаційно-правових форм, у рамках яких така служба могла б створюватися і функціонувати. Питання встановлення способів термінологічної роботи становить технологічний, точніше – юридично-технологічний аспект.
Однак особливу роль при уніфікації юридичної термінології відіграє правова стандартизація як форма санкціонованого закріплення у встановленому порядку чи переліку комплексу уніфікованих термінів, що допускаються до вживання в нормативних та інших юридичних актах. Тобто правова стандартизація є нормативним документом, що закріплює цілісний перелік спеціальних юридичних термінів, які застосовуються на практиці. Його створення допоможе правотворчим органам краще орієнтуватися в сучасній термінології, застосовувати її в суворо визначеному значенні, сприятиме вирішенню проблеми її уніфікації.
Стандартизовані еталони уніфікованих юридичних термінів, що обслуговують українське законодавство, за всієї їх універсальності є неоднорідними. У зв’язку із збільшенням обсягу правової термінології, виявляється все більше проблем з її обліком, обробкою та збереженням. Навіть вдало складені стандарти, еталони і різні словники не вирішують проблем. Тому необхідним є створення наукового центра правової інформації, автоматизованої інформаційно-пошукової системи – “Законодавство”, в якій був би акумульований солідний словниковий матеріал, що відображає термінологію і лексику нормативних актів.
Законотворчість тільки тоді досягає успіху, коли ґрунтується на науковій основі, правовій культурі та законодавчій техніці.
Законодавча техніка – це система правил і прийомів найбільш раціональної організації, логічно послідовного формулювання законів і підзаконних актів відповідно до їх сутності та змісту. Вона сприяє професійно грамотному укладанню законів, що відповідають потребам прогресивного розвитку суспільства, правової держави, режиму правопорядку.
Структура закону, тобто організація змісту, доцільного розташування нормативно-правових приписів та інших правових атрибутів, займає важливе місце в законодавчій техніці і має істотне практичне значення. Правильний розподіл правового матеріалу в тексті закону робить його структуру чіткою, стрункою, логічно послідовною, допомагає швидко орієнтуватися в змісті закону, сприяє кращому його засвоєнню, забезпечує використання на практиці відповідно до вимог законності.
Закон одержить досконалу форму тільки за умови суворого дотримання правил і прийомів законодавчої техніки при формуванні кожної із його структурних частин.
Культура законотворчості вимагає логічної послідовності викладу тексту закону, суворо витриманого професійного стилю та мови. Водночас текст має бути простим, зрозумілим, доступним широким верствам населення. За всієї об’єктивної необхідності та корисності наповнення законодавчого тексту спеціальною термінологією, не слід нею зловживати.
Зрозумілість, точність і стислість мови закону створюють сприятливі умови для однакового його розуміння та тлумачення, однакового дотримання, виконання і застосування.
Право різних країн сформульоване різними мовами, воно використовує різну техніку та створене для суспільства з різними структурами, звичаями, віруваннями. Тому безумовним є те, що стиль закону залежить від певної національної правової системи.
Неухильне дотримання вимог законодавчої техніки щодо логіки, стилю та мови закону сприятиме його вдосконаленню, поліпшенню практики реалізації, зміцненню режиму правопорядку в країні.
Теоретична і практична роль даного наукового, обґрунтованого дослідження полягає в тому, що воно дає можливість одержувати та використовувати інформацію про вплив різних факторів на правові явища, про ступінь необхідності в суспільстві певних правових інститутів і можливості їх функціонування, про необхідність здійснення систематизації й уніфікації законодавства і тенденції їх розвитку, про вплив даних процесів на правову систему та оптимальні шляхи досягнення цілей законотворчості.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Аверьянов А.Н. Системное познание мира. – М.: Политиздат, 1985. – 263 с.
2. Алексеев В.Б., Филатова Л.В. Проблема кодификации законодательства о судоустройстве // Проблемы совершенствования советского законодательства: Труды. 3. – М.: ВНИИСЗ. – 1975. – С. 40-50.
3. Алексеев C.С. Общие дозволения и общие запреты в советском праве. – М.: Юрид. лит., 1989. – 288 с.
4. Алексеев С.С. Общая теория права: В 2 т. – М.: Юрид. лит., 1981. – Т. 1. – 360 с.
5. Алексеев С.С. Общая теория права: В 2 т. – М.: Юрид. лит., 1981. – Т. 2. – 359 с.
6. Алексеев С.С. Право: азбука, теория, философия. Опыт комплексного исследования. – М.: Статут, 1999. – 711 с.
7. Алексеев С.С. Теория права. – М.: БЕК, 1994. – 224 с.
8. Ансель М. Сравнительное право и унификация права // Очерки сравнительного права. – М.: Прогресс, 1981. – С. 187-202.
9. Антонова Л.И. Локальное правовое регулирование. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1965. – 152 с.
10. Афанасьев В.Г. Научное управление обществом. – М.: Политиздат, 1968. – 384 с.
11. Афанасьев В.Г. Системность и общество. – М.: Политиздат, 1980. – 368 с.
12. Бабаев В.К. Презумпции в советском праве. – Горький: Горьк. высш. школа МВД СССР, 1974. – 124 с.
13. Бабаев В.К. Советское право как логическая система. – М.: Академия МВД СССР, 1978. – 211 с.
14. Барабашева Н.С. Слова, слова, слова… Лексика правовых актов // Советское государство и право. – 1990. – № 1. – С. 82-90.
15. Баранов В.М. Систематизация юридических актов как элемент содержания практического обучения слушателей // Совершенствование содержания обучения специалистов для аппаратов БXСС. – Горький, 1988. – С. 40-48.
16. Бару М.И. Унификация и дифференциация норм трудового права // Советское государство и право. – 1971. – № 10. – С. 45-50.
17. Блауберг И.В., Юдин Э.Г. Философские проблемы исследования систем и структур // Вопросы философии. – 1970. – № 5. – С. 68-70.
18. Бобровник С.В. Нормотворча діяльність та проблеми систематизації законодавства // Правова держава: Щорічник наукових праць. – К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького. – 1997. – Вип. 8. – С. 77-82.
19. Бобровник С.В., Богінич О.Л. Система законодавства України: Актуальні проблеми та перспективи розвитку. – К.: Наукова думка, 1994. – 123 с.
20. Богінич О.Л. Співвідношення законів та підзаконних нормативних актів у процесі систематизації законодавства // Правова держава: Щорічник наукових праць. – К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького. – 1997. – Вип. 8. – С. 92-96.
21. Бурчак Ф.Г. Кодифікація законодавства і становлення правової системи України // Правова система України: Теорія і практика: Тези доповідей і наукових повідомлень науково-практичної конференції (7-8 жовтня 1993 р.). – К.: Президія ВРУ, АН України, Інститут держави і права ім. В.М. Корецького та ін. – 1993. – С. 21-23.
22. Бурчак Ф.Г. Роль і значення кодифікації законодавства в розбудові правової системи України // Українське право. – К., 1994. – № 1. – С. 12-16.
23. Василенко В.А. Основы теории международного права. – К.: Выща школа, 1988. – 288 с.
24. Васильев Ю.С., Евтеев М.П. Кодификация и систематизация законодательства // Советское государство и право. – 1971. – № 9. – С. 11-19.
25. Введение в теорию государственно-правовой организации социальных систем / Общ. ред. Е.Б. Кубко. – К.: Юринком, 1997. – 192 с.
26. Веденин Н.Н. Совершенствование статуса научно-производственных объединений АПК // Советское государство и право. – 1992. – № 2. – С. 104-109.
27. Венгеров А.Б. Теория государства и права. – М.: Новый юрист, 1998. – 624 с.
28. Гегель Г.В.Ф. Сочинения. – М., 1975. – Т. 1. – 532 с.
29. Головченко В.В. Система права і комплексні правові спільності // Правова держава: Щорічник наукових праць. – К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького. – 1997. – Вип. 8. – С. 87-91.
30. Грищук В.К. Кодифікація кримінального законодавства України: Проблеми історії, методології. – Львів: Світ, 1992. – 168 с.
31. Грищук В.К. Кодификация законодательства Украинской ССР (1956-1985 гг.): Текст лекций. – Львов: Львов. ун-т им. И. Франко, 1991. – 84 с.
32. Гусев Ю.И. Теоретические проблемы составления свода законов Союза ССР (по материалам предметной систематизации советского законодательства в 1927-1930 гг.): Автореф. дисс. ... канд. юрид. наук: 12.00.01 / ВНИИСЗ. – М., 1973. – 22 с.
33. Гусєв Ю.И. О консолидации законодательства при составлении Свода законов в 1927-30 гг. // Ученые записки ВНИИСЗ. – М., 1969. – Вып. 19. – С. 62-75.
34. Загальна декларація прав людини від 10.12.1948 р. // Офіційний сайт Верховної Ради України. – www.rada.kiеv.ua.
35. Загальна теорія держави і права: Навчальний посібник / А.М. Колодій, В.В. Копейчиков, С.Л. Лисенков та ін. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 317 с.
36. Закон України “Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей” від 21.09.1999 р. № 1068-XIV // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 48. – Ст. 405. – (Із змінами, внесеними згідно із Законом України № 594-IV від 06.03.2003 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 24. – Ст. 159).
37. Закон України “Про державну службу” від 16.12.1993 р. № 3723-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 52. – Ст. 490. – (Із змінами, внесеними згідно із Законами України // Офіційний сайт Верховної Ради України. – www.rada.kiеv.ua).
38. Закон України “Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу” від 27.11.2003 р. № 1347-IV // Офіційний сайт Верховної Ради України. – www.rada.kiеv.ua.
39. Закон України “Про мисливське господарство та полювання” від 22.02.2000 р. № 1478-III // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 18. – Ст. 132. – (Із змінами, внесеними згідно із Законами України № 3053-III від 07.02.2002 р., № 762-IV від 15.05.2003 р., № 1122-IV від 11.07.2003 р. // Офіційний сайт Верховної Ради України. – www.rada.kiеv.ua).
40. Закон України “Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення від 23.09.1997 р. № 538/97-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 48. – Ст. 296. – (Із змінами, внесеними згідно із Законами України // Офіційний сайт Верховної Ради України. – www.rada.kiеv.ua).
41. Законодавство України та міжнародне право. Проблеми гармонізації: Збірник наукових праць / Під ред. В.Ф. Опришка. – К.: Інститут ВРУ, 1997. – 143 с.
42. Законодавство: Проблеми ефективності. – К.: Наукова думка, 1995. – 232 с.
43. Законодательная техника / Под ред. Д.А. Керимова. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1965. – 143 с.
44. Запорожець А.Л. Проблемы структуры права Украины // Правова система України: Теорія і практика: Тези доповідей і наукових повідомлень науково-практичної конференції (7-8 жовтня 1993 р.). – К.: Президія ВРУ, АН України, Інститут держави і права ім. В.М. Корецького та ін. – 1993. – С. 41-43.
45. Захарова Н.Н. Систематизация нормативно-правовых актов министерств СССР: Автореф. дисс. ... канд. юрид. наук: 12.00.01 / ВЮЗИ. – М., 1990. – 23 с.
46. Иодковский А.Н. История советской кодификации // Вопросы кодификации: Сб. науч. статей. – М.: Госюриздат. – 1957. – С. 28-52.
47. Каборнье Ж. Юридическая социология / Перевод и вступительная статья В.А. Туманова. – М.: Прогресс, 1986. – 351 с.
48. Казьмин И.Ф. Научно-технический прогресс и ведомственные нормативные акты в СССР // Закон и ведомственные нормативные акты в СССР: Труды. 46. – М.: ВНИИСЗ. – 1989. – С. 59-68.
49. Казьмин И.Ф., Мицкевич А.В., Рахманина Т.Н. Кодификация и систематизация законодательства на современном этапе // Советское законодательство: Пути перестройки. – М.: Юрид. лит., 1989. – С. 120-145.
50. Каринский С.С. Дифференциация и унификация советского трудового законодательства // Правоведение. – 1966. – № 3. – С. 48-57.
51. Кененов А.А., Чернобель Г.Т. Логические основы законотворческого процесса // Правоведение. – 1991. – № 6. – С. 71-76.
52. Керимов Д.А. Кодификация и законодательная техника. – М.: Госюриздат, 1962. – 104 с.
53. Керимов Д.А. Философские проблемы права. – М.: Мысль, 1972. – 472 с.
54. Кирин В.А. Функциональные связи правовых норм // Советское государство и право. – 1972. – № 5. – С. 30-39.
55. Клейн Н.И. Унификация норм особых условий поставки // Проблемы совершенствования советского законодательства: Труды. 2. – М.: ВНИИСЗ. – 1975. – С. 85-97.
56. Колодій А.М. Принципи права України. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 208 с.
57. Конституція України, прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28.06.1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
58. Лекторский В.А., Швырев В.С. Актуальные философско-методологические проблемы системного подхода // Вопросы философии. – 1971. – № 1. – С. 146-157.
59. Лисенкова О.С. Система законодавства України: Структурно-функціональна характеристика: Дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.01 / НАВСУ. – К., 2001. – 180 с.
60. Лисенкова О.С. Система законодавства України: Структурно-функціональна характеристика: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.01 / ІДП НАНУ. – К., 2001. – 17 с.
61. Лопашенко Н.А. Принципы кодификации уголовно-правовых норм. – Саратов: СГУ, 1989. – 97 с.
62. Луць Л.А. Сучасні правові системи світу: Навчальний посібник. – Львів: Юридичний факультет Львівського національного ун-ту ім. Івана Франка, 2003. – 247 с.
63. Марксистско-ленинская общая теория государства и права: Социалистическое право / Ред. совет: В.Е. Гулиев и др. – М.: Юрид. лит., 1973. – 647 с.
64. Матузов Н.И. Личность, право, правовая система. – Саратов: Изд-во Саратов. ун-та, 1988. – 193 с.
65. Матузов Н.И. Правовая система и личность. – Саратов: СГУ, 1987. – 294 с.
66. Митний кодекс України від 11.07.2002 р. № 92-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 38-39. – Ст. 288. – (Із змінами, внесеними згідно із Законами України № 291-IV від 28.11.2002 р., № 348-IV від 24.12.2002 р., № 1344-IV від 27.11.2003 р. // Офіційний сайт Верховної Ради України. – www.rada.kiеv.ua).
67. Москвитина Т.А. Об унификации безусловных кассационных оснований как средстве дальнейшего усиления гарантий прав личности в уголовном процессе // Проблемы охраны прав и законных интересов личности в социалистическом уголовном праве и процессе: Сб. науч. трудов. – Ярославль: Ярославский гос. ун-т. – 1985. – С. 108-111.
68. Мурашин О.Г. Акти прямого народовладдя у правовій системі: Автореф. дис. ... д-ра юрид. наук: 12.00.01 / Київський національний університет ім. Т.Г. Шевченка. – К., 2001. – 34 с.
69. Мурашин О.Г. Місце і роль Конституції у правовій системі України // Науковий вісник НАВСУ. – 2002. – № 4. – С. 62-68.
70. Наказ Державного комітету лісового господарства України № 56 від 21.06.2001 р. “Про затвердження Порядку проведення упорядкування мисливських угідь”, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 31.08.2001 р. за № 771/5962 // Офіційний сайт Верховної Ради України. – www.rada.kiеv.ua.
71. Неделин Л. Унификация права стран-членов СЭВ: Автореф. дисс. ... канд. юрид. наук. – М., 1985. – 23 с.
72. Николаева М.Н., Рахманина Т.Н. Систематизация ведомственных нормативных актов // Закон и ведомственные нормативные акты в СССР: Труды. 46. – М.: ВНИИСЗ. – 1989. – С. 47-59.
73. Новоселов В.И. Правовые основы государственной стандартизации в СССР. – Саратов: СГУ, 1984. – 129 с.
74. Общая теория государства и права / Под ред. Д.А. Керимова. – Л.: Изд-во Ленин-го ун-та, 1961. – 528 с.
75. Общая теория государства и права: Академический курс в 2-х т. / Отв. ред. М.Н. Марченко. – М.: Зерцало, 1998. – Т. 2. – 656 с.
76. Общая теория советского права / Под ред. С.Н. Братуся, И.С. Самощенко. – М. Юрид. литература, 1966. – 491 с.
77. Олійник А.С. Організаційно-правові питання забезпечення законодавчої діяльності в Україні: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.02 / Київський університет ім. Тараса Шевченка. – К., 1998. – 17 с.
78. Онищенко Н.М. Кодифікація та інкорпорація як методи систематизації законодавства // Правова держава: Щорічник наукових праць. – К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького. – 1997. – Вип. 8. – С. 82-87.
79. Оніщенко Н.М. Правова система: Проблеми теорії. – К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького, 2002. – 352 с.
80. Оніщенко Н.М. Систематизація законодавства та генеза корпоративних норм в Україні // Правова держава: Щорічник наукових праць. – К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького. – 1999. – Вип. 9. – С. 127-130.
81. Опришко В.Ф. Систематизація законодавства України – новий етап його вдосконалення (теоретичні та практичні проблеми) // Конституція України та проблеми систематизації законодавства: Зб. наук. праць. – К.: Інститут законодавства ВРУ. – 1999. – Вип. 5. – С. 5-21.
82. Опришко В.Ф. Загальнотеоретичні та практичні проблеми систематизації законодавства України // Право України. – К., 1999. – № 12. – С. 25-30.
83. Основи держави і права: Навчальний посібник / С.Д. Гусарев, Р.А. Калюжний, А.М. Колодій та ін. / За ред. А.М. Колодія і А.Ю. Олійника. – К.: Либідь, 1997. – 208 с.
84. Панова Е.А. Новое в проблеме о единстве и дифференциации правового регулирования труда в сельском хозяйстве // Проблемы совершенствования советского законодательства: Труды. 21. – М.: ВНИИСЗ. – 1981. – С. 149-161.
85. Перес Эрнандес Лисет. Унификация норм, регулирующих международную куплю-продажу (на примере Конвенции ООН 1980 года о договорах международной купли-продажи товаров): Автореф. дисс. ... канд. юрид. наук: 12.00.03 / МГУ им. М.В. Ломоносова. – М., 1988. – 23 с.
86. Пиголкин А.С., Казьмин И.Ф. Вопросы кодификации советского законодательства на современном этапе // Правоведение. – 1981. – № 2. – С. 13-20.
87. Пиголкин А.С., Чернобель Г.Т. Свод законов СССР – теоретические и практические проблемы // Правоведение. – 1978. – № 6. – С. 25-32.
88. Пиголкин А.С., Юсупов С.Н. Пути оптимизации работы над правовой терминологией // Советское государство и право. – 1983. – № 12. – С. 45-52.
89. Погорєлов Є.В. Кодифікація і її функції як форми систематизації й удосконалення законодавства // Вісник Запорізького Юридичного інституту. – Запоріжжя, 2000. – № 1. – С. 28-34.
90. Погорілко В.Ф. Основи загальної концепції розвитку законодавства України // Правова держава: Щорічник наукових праць. – К., 1999. – Вип. 10. – С. 29-36.
91. Погорілко В.Ф., Малишко М. Правова система – система права – система законодавства суверенної України // Право України. – 1993. – № 9-10. – С. 10-13.
92. Погребняк С. Про підходи до поняття колізії в юридичній науці // Вісник Академії правових наук України. – 1999. – № 4. – С. 207-208.
93. Поленина С.В. Основы гражданского законодательства и гражданские кодексы. – М.: Юрид. лит., 1968. – 192 с.
94. Поленина С.В. Теоретические проблемы системы советского законодательства. – М.: Наука, 1979. – 205 с.
95. Поленина С.В., Сильченко Н.В. Научные основы типологии нормативно-правовых актов в СССР. – M.: Наука, 1987. – 152 с.
96. Популярна юридична енциклопедія / В.К. Гіжевський, В.В. Головченко, Е.Ф. Демський та ін. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 528 с.
97. Постанова Верховної Ради України “Про прийняття за основу проекту Закону України про внесення змін до Закону України “Про мисливське господарство та полювання” (щодо боротьби з браконьєрством)” від 22.03.2003 р. № 826-IV // Офіційний сайт Верховної Ради України. – www.rada.kiеv.ua.
98. Правовая система социализма: В 2 кн. / Отв. ред. А.М. Васильев. – М.: Институт государства и права АН СССР, 1986. – Кн. 1: Понятие, структура, социальные связи. – 366 с.
99. Правові системи сучасності. Глобалізація. Демократизм / За заг. ред. В.С. Журавського. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 296 с.
100. Проблемы общей теории государства и права: Учебник для юридических вузов / Под ред. В.С. Нерсесянца. – М.: Норма-Инфра, 1999. – 814 с.
101. Проект Закону України “Про закони і законодавчу діяльність” // Офіційний сайт Верховної Ради України. – www.rada.kiеv.ua.
102. Рабінович П.М. Основи загальної теорії права та держави: Навчальний посібник. – К.: Атіка, 2001. – 176 с.
103. Рахманина Т.Н. Вопросы унификации терминологии нормативно-правовых актов (по материалам Свода законов СССР) // Проблемы совершенствования советского законодательства: Труды. 34. – М.: ВНИИСЗ. – 1986. – С. 23-33.
104. Рахманина Т.Н. Соотношение кодификации и текущего правотворчества в процессе создания Свода законов // Проблемы совершенствования советского законодательства: Труды. 27. – М.: ВНИИСЗ. – 1983. – С. 40-51.
105. Рене Давид, Жоффре-Спинози Камилла. Основные правовые системы современности / В.А. Туманов (пер. с фр.). – М.: Международные отношения, 1996. – 399 с.
106. Савицкий В.М. Язык процессуального закона: Вопросы терминологии. – М.: Наука, 1987. – 288 с.
107. Садиков О.Н. Дифференциация и унификация гражданского законодательства // Советское государство и право. – М., 1969. – № 12. – С. 36-44.
108. Садиков О.Н. Унификация как средство совершенствования гражданского законодательства // Правоведение. – 1972. – № 6. – С. 91-102.
109. Салов П. О выборе унификационной системы классификации законодательных актов // Техника управления. – 10-25 июня 1929. – № 13-14. – Т. 2. – С. 359.
110. Самощенко И.С. О консолидации нормативных актов // Ученые записки ВНИИСЗ. – М., 1966. – Вып. 7. – С. 88-105.
111. Самощенко И.С. Об инкорпорации законодательства Союза ССР и союзных республик // Советское государство и право. – 1965. – № 11. – С. 58-65.
112. Самощенко И.С. Проблемы Свода законов Советского государства // Социальные вопросы правотворчества. – М., 1980. – С. 9-24.
113. Свод законов Советского государства (теоретические проблемы) / Отв. ред. И.С. Самощенко. – М.: Юрид. лит., 1981. – 255 с.
114. Синюков В.Н. Россий