РЕГІОНАЛЬНІ ПРІОРИТЕТИ ЄВРОІНТЕГРАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

brief description

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

На правах рукопису

ШПАК ДЕНИС РОСТИСЛАВОВИЧ

УДК: 327(477):341.176(4)ЕС

РЕГІОНАЛЬНІ ПРІОРИТЕТИ ЄВРОІНТЕГРАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

Спеціальність 23.00.04 – Політичні проблеми міжнародних систем та глобального розвитку

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата політичних наук

Науковий керівник
Мінгазутдінов Ігор Олександрович
кандидат історичних наук,
доцент

КИЇВ – 2007

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК СКОРОЧЕНЬ…………………………………………………………..4
ВСТУП…………………………………………………………………………….....5
РОЗДІЛ 1. Теоретико-методологічна та джерельно-документальна база дослідження………………………………………………………………………...14
1.1. Теоретико-методологічні підходи до дослідження регіональних пріоритетів євроінтеграційного напрямку зовнішньої політики України................................14
1.2. Джерельно-документальна база дослідження…………….............................35
РОЗДІЛ 2. Принципи та методи формування регіональних пріоритетів європейської політики України.……...................................................................46
2.1. Параметри визначення головних регіональних напрямків політики європейської інтеграції України в Європі ………………………………………..48
2.2. Механізми й методи реалізації зовнішньої політики України на регіональних напрямках в Європі.………………………………………………...61
Висновки до розділу 2……………………………………………………………...72
РОЗДІЛ 3. Центрально-Східна Європа, регіони Чорного та Балтійського морів у євроінтеграційний політиці України …………………………….......75
3.1. Регіон ЦСЄ в євроінтеграційній політиці України …………………………76
3.2. Чорноморський регіон як важлива складова європейської політики України……………………………………………………………………………...91
3.3. Значення регіону Балтійського моря для європейської зовнішньополітичної стратегії України ………………………………………………………………….102
3.4. Транскордонне співробітництво як невід’ємна складова євроінтеграційної політики України………………………………………………………………….113
Висновки до розділу 3…………………………………………………………….127

РОЗДІЛ 4. Діяльність України в регіональних міжнародних організаціях та форумах ……..........................................................................................................130
4.1. Балто-чорноморське співробітництво як напрям європейської політики української держави: проблеми та підходи..........................................................131
4.2. Роль і місце ОЧЕС та ГУАМ у регіональному співробітництві України в Європі……………………………………………………………………………...142
4.3. Діяльність України в рамках Центральноєвропейської ініціативи …...….158
Висновки до розділу 4…………………………………………………………….168
ВИСНОВКИ………………………………………………………………………171
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ………………………………...186

ВСТУП

Актуальність теми. Кінець XX початок XXI століть відзначився значними широкомасштабними соціально-політичними та економічними змінами на всьому європейському геополітичному просторі, важливе місце серед яких посіли процеси інтеграції, розширення Європейського Союзу та НАТО на Схід. Наближення НАТО та ЄС до кордонів України надали нового поштовху науковим дослідженням зовнішньополітичних пріоритетів української держави з точки зору її географічного розташування, наукового, транзитного, ресурсного та економічного потенціалів, а також враховуючи українські культурні та історичні особливості.
Евроінтеграційна політика України є багаторівневою, що охоплює як взаємини України з державами та інституціями Європейського Союзу, так і з тими державами, що залишаючись за межами ЄС прагнуть набуття членства в даній структурі. Більше того, регіональна співпраця сьогодні набуває все більшої ваги в контексті розбудови просторів, що функціонують на основі європейських норм і принципів. Очевидно, що регіони Центрально-Східної Європи, Балтійського та Чорного морів відіграють важливе значення для реалізації євроінтеграційного курсу України. У пошуках шляхів розв’язання внутрішніх проблем країни цих регіонів все більшою мірою орієнтуються на стабільну й економічно передбачувану Європу, сподіваючись, що її потужний потенціал може бути активніше залучений до процесів геополітичної та соціально-економічної розбудови цих регіональних просторів.
Регіональні об’єднання мають потенціал сприяння країнам, які намагаються стати членами таких широких утворень як ЄС. Вони готуються до вступу, створюючи міцніший економічний та соціальний фундамент для інтеграції і заздалегідь приймаючи певні норми і стандарти цих організацій. Отже, схеми регіонального співробітництва можуть сприяти безпеці в цілому шляхом поширення і поглиблення інтеграції й тіснішого співробітництва. Через економічне співробітництво вони стимулюють покращення економічних умов життя в країнах-членах, допомагаючи розумінню спільних інтересів і взаємозалежності. Двостороннє співробітництво з державами даних регіонів, а також багатосторонні форми співпраці дають можливість Україні ефективніше здійснювати оцінку інтеграційних процесів у визначених регіонах, досліджувати механізми інтеграції країн до ЄС, а також виявляти можливості впливу цих країн на європейські перспективи України.
Співробітництво України з державами ЦСЄ, Балтійського та Чорноморського регіонів є важливим механізмом євроінтеграційної політики України, що актуалізує проблему вироблення концепції розвитку та поглиблення співпраці України з державами зазначених регіонів на дво- та багатосторонньому рівнях.
Наукове завдання дисертаційного дослідження полягає у виявленні особливостей, стану та перспектив формування і розвитку регіонального співробітництва української держави у регіонах Центрально-Східної Європи, Балтійського та Чорного морів як складової частини загальноєвропейського інтеграційного процесу, а також з’ясування потенціалу їх впливу на євроінтеграційну політику України.
Зв’язок дисертаційної роботи з науковими програмними темами. Дисертаційна робота виконана у рамках комплексної програми науково-дослідних робіт Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Наукові проблеми державотворення України»(номер державної реєстрації 0197 U 015201), програми Інституту міжнародних відносин «Розробка міжнародно-правових, політичних та економічних основ розбудови української держави» (номер державної реєстрації 0197 U 003322) та відповідно до наукової програми кафедри міжнародних відносин та зовнішньої політики Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Моделювання місця і ролі України в процесі глобальної трансформації системи міжнародних відносин» (номер державної реєстрації 0197 U 003325).
Об’єктом дисертаційного дослідження є регіональна політика України в контексті реалізації її євроінтеграційних прагнень.
Предметом дисертаційного дослідження є співробітництво України з державами регіонів Центрально-Східної Європи, Чорного та Балтійського морів на дво- та багатосторонньому рівні, як одна з форм реалізації регіональних пріоритетів євроінтеграційної політики України.
Хронологічні рамки дисертації охоплюють період від початку 1990-х років до 2007 року, що обумовлено процесом становлення системи зовнішньополітичних пріоритетів України часів незалежності у контексті розгортання інтеграційних процесів на європейському континенті й визначенням ролі й місця української держави в них.
Метою даного дисертаційного дослідження є виявлення перспектив використання політики України в регіонах Балтійського та Чорного морів, Центрально-Східної Європи для реалізації зовнішньополітичної стратегії української держави з приєднання до європейських інтеграційних структур.
Визначена мета передбачає вирішення наступних завдань дисертаційного дослідження:
1. Систематизація існуючих методологічних підходів до питань формування і реалізації регіональної політики держави.
2. Дослідити фактори визначення регіональних пріоритетів євроінтеграційної політики України в умовах сучасних політичних та економічних процесів в Європі.
3. Визначити форми реалізації політики України на регіональних напрямках в Європі.
4. Дослідити стан та визначити перспективи співробітництва України з країнами Центрально-Східної Європи, країнами Чорноморського регіону та регіону Балтійського моря та подати можливості його використання у процесі вступу до Європейського Союзу.
5. З’ясувати основні тенденції розвитку та виявити перспективи впливу транскордонного співробітництва з країнами-сусідами на євроінтеграційні перспективи України.
6. Виділити та проаналізувати тенденції й перспективи участі України у регіональних міжнародних організаціях, форумах та процесах (БЧС, ЦЄІ, ОЧЕС та ГУАМ) для європейського майбутнього України.
7. Проаналізувати вплив «російського фактору» на формування регіональних пріоритетів євроінтеграційної політики України.
В основі дисертаційного дослідження лежить припущення, що активізація зовнішньополітичної активності України з країнами Центрально-Східної Європи, країнами Чорноморського регіону та регіону Балтійського моря на дво- та багатосторонньому рівнях, а також у рамках існуючих міжнародних форумів та об’єднань сприятиме інтеграції української держави до Європейського Союзу.
Особливості та специфіка обраної теми вплинули на вибір методології дисертаційного дослідження. Основними методами є системний аналіз, що дозволяє проаналізувати процес формування політики України щодо регіональних векторів, ключових для євроінтеграційної стратегії, у якості складової формування нової структури світової системи із її структурними одиницями – регіонами й субрегіонами. На основі існуючих у сучасній теорії міжнародних відносин підходів автором запропоновано методологію дослідження регіонів та вплив регіонального співробітництва на потенціал держав-складових реалізовувати національні інтереси. Методологічними прийомами виступають політичний аналіз, логіко-аналітичний та геополітичний принципи, що дозволили автору розглядати процес формування та реалізації політики України щодо регіонів Центрально-Східної Європи, Балтійського, Чорноморського (суб)регіонів у контексті одного з ключових (поряд з безпосередніми відносинами ЄС – Україна) методів здійснення зовнішньополітичного інтересу інтеграції до європейського політичного і економічного та євроатлантичного безпекового просторів. Аналіз документів та метод розробки прогнозного сценарію дає авторові можливість визначити принципи та тенденції політичних підходів щодо реалізації регіональних пріоритетів України, визначити низку заходів, спрямованих на максимізацію ефективності регіонального співробітництва для євроінтеграційної стратегії України.
Базу дисертаційного дослідження становлять: законодавство України, державні документи і матеріали, що стосуються питань політичної сфери і зовнішньополітичної діяльності в аспекті європейської інтеграції України, праці українських та зарубіжних вчених, політологів, які досліджують проблеми геополітики, регіональних пріоритетів зовнішньої політики української держави, особливості «європейського процесу» в Європі та його значення та перспективи для України.
Наукова новизна одержаних результатів дослідження полягає у тому, що пропоноване дослідження є комплексним аналізом регіональних пріоритетів зовнішньої політики України у процесі європейської інтеграції на основі дво- та багатостороннього співробітництва української держави з країнами Центрально-Східної Європи, країнами регіонів Чорного та Балтійського морів, транскордонного співробітництва України з країнами-сусідами, а також співпраці у рамках різних міжнародних організацій, форумів та об’єднань зазначених регіонів.
Наукова новизна дисертаційного дослідження визначається наступними результатами:
 подано систематизацію методологічних підходів до визначення пріоритетів регіональної політики держави, України зокрема;
 встановлено, що важливою проблемою регіональної політики України є визначення регіональної системи, в якій Україна могла б закріпитися у якості ключового актора, й запропоновано авторське бачення структури аналізу таких регіональних систем;
 виявлено, що регіони Центрально-Східної Європи, Чорноморський та Балтійський регіони являють собою важливий рівень євроінтеграційної стратегії України з огляду на потенціал регіонального співробітництва на основі європейських норм і принципів;
 доведено, що концепція регіонального лідерства України в регіонах, які досліджуються, не відповідає зовнішньополітичним ресурсам України з огляду на функціональну неструктурованість та лідерські інтереси ключових регіональних та позарегіональних акторів;
 визначено, що найбільш ефективними механізмами реалізації національних інтересів України в регіональних просторах ЦСЄ, Чорноморському та Балтійському є як двосторонній рівень відносин з усіма країнами регіонів, так і співпраця в рамках регіональних структур ЦЄІ, ОЧЕС та ГУАМ у напрямах, що відповідають національним інтересам України;
 доведено, що транскордонне співробітництво України з країнами сусідами є одним з найефективніших методів входження до європейських інтеграційних структур;
 встановлено, що євроінтеграційна політика України потребує зваженого підходу до визначення параметрів відносин із Російською Федерацією за рахунок прагматичності підходів до вирішення спільних проблем на основі взаємної вигоди.
Теоретичне значення дисертаційного дослідження полягає у тому, що його результати можуть бути використані для подальшого наукового дослідження співробітництва на Балто-Чорноморській осі, з країнами Центрально-Східної Європи, регіонів Чорного та Балтійського морів з точки зору геополітики України та вибору шляхів європейської інтеграційної політики української держави.
Практичне значення одержаних результатів дисертаційного дослідження полягає у тому, що вони можуть бути використані для подальшого дослідження та визначення геополітичного майбутнього України, як європейської держави, а також для використання у підготовці планів інтеграції до євроатлантичних та європейських структур на основі поглиблення співпраці з країнами регіонів Центрально-Східної Європи, Балтійського та Чорного морів, а також з урахуванням позиції української держави щодо існуючих у цих регіонах міжнародних організацій, об’єднань та форумів.
Формами застосування результатів, отриманих у дисертаційному дослідженні, є:
науково-дослідний – основні положення та висновки дисертації можуть надалі використовуватись для майбутніх розробок проблематики реалізації європейського вектора регіонального співробітництва української держави;
навчальний – розроблені у дисертації наукові положення можливо використати під час викладення спецкурсів «Європейська політика України», «Регіональні пріоритети зовнішньої політики України», «Актуальні проблеми зовнішньої політики України» тощо;
практичний – у практичній діяльності Міністерства закордонних справ України, Ради національної безпеки та оборони України, різноманітних наукових та науково-дослідних установ України, при підготовці навчальних та наукових програм у Вищих навчальних закладах України тощо.
Апробація результатів дисертаційного дослідження. Основні результати дисертаційного дослідження було оприлюднені у виступах на наукових конференціях, а зокрема на науково-теоретичній конференції молодих вчених Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, 24-25 квітня 2003 року; міжнародному семінарі «Лідери майбутнього», м. Київ, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, 26 червня 2003 року; V Всеукраїнській науково-практичній конференції «Гуманітарна освіта в технічних вищих навчальних закладах: проблеми та перспективи», м. Київ, Гуманітарний інститут НАУ, 24-26 березня 2004 р.; науково-практичній конференції «Транскордонне та регіональне співробітництво між Україною та країнами Центрально-Східної Європи як важливий складник європейської стратегії України», м. Київ, 12-13 травня 2004 р.; третій міжнародній науково-практичній конференції студентів, аспірантів і молодих вчених «Шевченківська весна. Сучасний стан науки: досягнення, проблеми та перспективи розвитку». Секція міжнародні відносини, Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, м. Київ, 10 березня 2005 року; та на міжнародному студентському круглому столі «Болгарія та Європейський Союз», Правничо-історичний факультет Південно-Західного університету імені Неофіта Рильські, м. Благоєвград, Болгарія, 20 квітня 2005 року.
Основні положення дисертаційного дослідження знайшли відображення у наукових публікаціях:
1. Шпак Д.Р. Пріоритети регіональної інтеграції України // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Збірник наукових праць. Випуск 42 (у двох частинах). Частина ІІ. – К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка Інститут міжнародних відносин, 2003. – 182 с. – С. 167-174.
2. Шпак Д.Р. Балто-чорноморське співробітництво як прогресивний напрямок інтеграційної політики України // Науковий вісник Дипломатичної академії України. Випуск 9. Зовнішня політика та дипломатія: історичні традиції, сучасні реалії, перспективи / З заг. ред. Б.І. Гуменюка, Л.С. Тупчієнка, В.Г. Ціватого. – Київ, 2003. – 436 с. – С. 168-177.
3. Шпак Д.Р. Пріоритети регіональної інтеграції України в контексті її євроінтеграційної політики // Вступ до міжнародних відносин. Наукові праці історичного факультету Донецького національного університету (серія «Міжнародні відносини»). – Донецьк: Донецький нац. ун-т, 2003. – 148 с. – С. 35-50.
4. Шпак Д. Транскордонне співробітництво та європейська інтеграція України // Транскордонне та регіональне співробітництво між Україною та країнами ЦСЄ як важливий складник європейської стратегії України. Погляд молодих вчених. Матеріали науково-практичної конференції. Київ, 12-13 травня 2004 року. / За ред. І.О. Мінгазутдінова. – К.: МПП «Квартум», 2004. – С. 252-261.
5. Шпак Д.Р. Вплив розширення Європейського Союзу на регіональну інтеграцію України // Науковий вісник Дипломатичної академії України. Випуск 10. Частина І: Зовнішня політика і дипломатія: погляд із ХХІ століття / За заг. ред. М.А. Кулінича, Л.С. Тупчієнка, В.Г. Ціватого. – Київ, 2004. – 456 с. – С. 393-404.
6. Denis Shpak. National interests of Ukraine in the context of Black Sea regional cooperation // Bulgaria and the European Union. International Students’ Round Table. Blagoevgrad, 20 April 2005. – South-Western University “Neofit Rylski”, Faculty of Law and History, 2005 – P. 40-44.
7. Шпак Д. Роль транскордонного співробітництва з країнами-сусідами в європейській регіональній політиці України // Дослідження світової політики: Зб. наук. праць. Вип.. 35 / Відп. ред.. Л.О. Лещенко / К.: Інститут світової економіки та міжнародних відносин НАН України, 2006. – 252 с. – С. 186-202.

bibliography

ВИСНОВКИ

1. Критеріями визначення кордонів регіону, який на наш погляд, є основною складовою цілісної системи міжнародних відносин, є поділ акторами спільних цінностей та інтересів, що втілюється у вигляді інтеграційних проектів на основі взаємозалежності у різних сферах співробітництва (видобуток та транспортування природних ресурсів, використання транзитного потенціалу, спільної оборони тощо) географічно наближених держав. В основі цього лежать: географічна близькість, культурна, релігійна, мовна тощо спільності, наявність та інтенсивність торгівлі, фінансових контактів, міграційного та політичного співробітництва, а також існування певної спільної проблеми міжнародного чи, виключно, регіонального характеру, що потребує об’єднання зусиль держав певного регіону та їх політичної волі для реалізації спільних інтересів.
Виходячи з цього, на нашу думку, регіоналізація є процесом інтенсифікації відносин у різних сферах між країнами у рамках певних регіонів та субрегіонів, а організаційні механізми, спрямовані на вироблення та регіоналізацію певних принципів регіонального співробітництва, – регіоналізмом.
Враховуючи вищевикладене, безпосередньо саме розширення Європейського Союзу сприяло у другій половині 90-х років ХХ століття розвиткові процесів регіоналізму та субрегіоналізму саме по кордону ЄС з метою створення міцного економічного та соціального підґрунтя для адаптації країн-сусідів до параметрів та стандартів ЄС, а згодом їх інтеграції до європейських та євроінтеграційних структур з подальшим поглибленням діалогу з питань безпеки, вирішення існуючих проблем та пошуку компромісів.
На основі аналізу та узагальнення різноманітних підходів до методики формування і практичного втілення регіональної політики України, можемо стверджувати, що саме цей напрям вітчизняної зовнішньої політики становить значний ресурс втілення євроінтеграційних прагнень української держави. Для України її роль та місце у визначених процесах регіональної співпраці визначається її розташуванням та природою безпосередньо регіональних та субрегіональних комплексів. Формами регіонального співробітництва є співпраця у рамках таких багатосторонніх утворень, як БЧС, ГУАМ, ОЧЕС, ЦЄІ, а також на рівні дво- та багатостороннього співробітництва у рамках регіонів Центрально-Східної Європи, Балтійського та Чорноморського (суб)регіонів, а також на рівні транскордонної співпраці. Саме така політика обумовлює прагматизацію євроінтеграційних перспектив України, активізує гармонізацію українського законодавства, української економічної, судової та соціальної систем у відповідності з європейськими стандартами, посилює роль та значення України як важливого центру системи безпеки, розвитку та стабільності на східних кордонах Євросоюзу.
Водночас, регіональна політика України в Європі має ряд проблем через визначення просторових параметрів і, передусім, визначення та окреслення меж регіональної системи в якості ключового актора. Проблемними аспектами реалізації регіональних пріоритетів України можна вважати:
 складнощі з визначенням регіональної системи, де Україна здатна стати ключовим актором;
 відсутність єдиного підходу до визначення засобів реалізації регіональної політики України;
 неоднорідність регіональних ініціатив України у регіоні Східної Європи;
 інтенсивне і всебічне інтегрування східноєвропейських країн до ЄС з одночасним наданням співпраці з країнами пострадянського простору периферійного значення;
 неструктурованість лідерів у регіонах Чорного та Балтійського морів тощо.
Особливого значення складнощі у реалізації української регіональної політики виникають у зв’язку з належністю України відразу до декількох регіональних систем з різною динамікою розвитку (європейська, євроатлантична та пострадянська регіональні системи). Тобто мова йде про належність української держави до міжсистемної периферії, яка знаходиться під впливом як Європейського Союзу, так і Росії, що тривалий час визначало балансування української зовнішньої політики між курсом на інтеграцію до ЄС та відносинами стратегічного партнерства з Росією.
2. Розташування у Східній частині Європи, у місці перетину трьох величезних геополітичних масивів – Євроатлантичного, Євразійського та Ісламського є визначальним у геополітичному виборі України. Врахування цих обставини, а також економічних, політичних, військових, духовних та історичних особливостей найближчого оточення вимагає від української держави їх усвідомлення при визначенні українських зовнішньополітичних пріоритетів розвитку.
Безпосереднє наближення ЄС до українських кордонів надало нових можливостей щодо європейської інтеграції української держави. Пріоритетність європейського вибору України обумовлюється у даному разі її прагненням забезпечити стабільний демократичний розвиток, проведення конструктивних соціально-політичних та економічних змін. Проте внаслідок низки причин Україна залишається на периферії процесів європейської інтеграції, передусім через обмеження процесів розширення ЄС у зв’язку з:
 необхідністю вирішення наслідків останнього розширення;
 провалом референдумів щодо Конституції ЄС;
 проблемністю переговорів щодо вступу балканських країн та Туреччини до ЄС;
 прийняттям більш жорстких критеріїв вступу для нових кандидатів;
 незавершеністю процесів внутрішніх реформ в Україні та нестабільним станом української економіки;
 необхідністю відповідати інтересам усього Союзу, враховуючи так званий «прагматичний інтерес» як у рамках ЄС в цілому, так й на двосторонньому рівні.
Зважаючи на неможливість у найближчому майбутньому посісти місце серед кандидатів на вступ до ЄС, доцільним, на нашу думку, є використання можливостей (суб)регіонального співробітництва як дієвого чинника на шляху до об’єднаної Європи. З нашої точки зору, регіональними пріоритетами євроінтеграційної політики України можуть стати регіони Центрально-Східної Європи, Балтійського та Чорного морів, враховуючі наступні фактори:
1) географічну наближеність;
2) історичне минуле;
3) мовну, релігійну, культурну ідентичності;
4) суб’єктність (субрегіони) європейського політичного простору;
5) проголошення Україною євроінтеграційної стратегії;
6) наявність тісних економічних, торгівельних, енергетичних та політичних зав’язків;
7) проголошення країнами згаданих регіонів спільного бачення можливостей вирішення існуючих проблем у безпековій, економічній, екологічній сферах на засадах норм і принципів Європейського Союзу;
8) наявність у країн згаданих регіонів реальних можливостей для спільної реалізації проектів в енергетичній та транспортній галузях;
9) прагнення разом з державами субрегіону Каспійського простору остаточно сформувати Балто-Чорноморсько-Каспійський регіон, значення якого зростає у контексті його важливості для ЄС з точки зору економічної та енергетичної безпеки у поєднанні з транспортним та транзитним потенціалом.
3. Обираючи зовнішньополітичну стратегію, Україні бажано чітко вести мову щодо намірів української держави, доводячи таку позицію практичним наповненням задекларованих кроків та їх передбачуваністю. Її основними методами є дво- та багатосторонні зв’язки, різноманітні форми співробітництва у взаємовигідних сферах суспільного розвитку, численні регіональні проекти, міжнародні організації, об’єднання, а також неформалізовані процеси міждержавного співробітництва регіонального та субрегіонального рівнів.
За цих обставин, значення набуває розвиток взаємовідносин з країнами Балто-Чорноморської вісі (країни Балтії, Польща, Угорщина, Словаччина, Румунія, Болгарія та Туреччина) не лише у системі Балто-Чорноморської співпраці, а й на дво- та багатосторонньому рівнях, за допомогою транскордонного співробітництва з сусідами (Польща, Угорщина, Словаччина та Румунія) та у рамках існуючих міждержавних організацій та форумів (Центральноєвропейська Ініціатива, ОЧЕС, ГУАМ тощо).
Конкретніше, найбільш доцільним та ефективним нам вбачається зосередитись на:
1) дво- та багатосторонньому співробітництві у рамках певних галузевих напрямків, поступово виводячи цей формат співпраці на якісно новий рівень, який у майбутньому може призвести до формування орієнтованого на ЄС геоекономічного простору. Основними складниками в даному разі є:
 економічне співробітництво;
 вирішення конфліктів шляхом формування ефективних механізмів взаємодії задля безпеки та стабільності;
 співпраця у енергетичному секторі;
 транспортно-комунікаційне співробітництво;
 екологічне співробітництво;
 військово-технічне співробітництво у рамках розбудови транспортних та енергетично транспортних коридорів: Транспортний коридор Європа – Кавказ – Центральна Азія (TRACECA), Міждержавна програма транспортування нафти та газу до Європи (INOGATE), Євразійський нафтотранспортний коридор (ЄАНТК) тощо.
Основою цього може стати українська транспортна система та її транзитні спроможності, за якими Україна посідає одне з провідних місць у Європі. Йдеться про зосередження на українській території міжнародних транспортних коридорів, нафто- та газопроводів, що, за умови їх ефективного використання та інтегрування у транспортні системи Європи та Азії, Балтійського та Чорноморського регіонів, сприятиме становленню України як одного з лідерів по вісі Балтика – Центрально-Східна Європа – Чорне море.
2) співробітництві у форматі вже існуючих у названих вище регіонах форумів, об’єднань та організацій, зокрема, форуму держав Балто-Чорноморської вісі, Центральноєвропейської Ініціативи, ОЧЕС, ГУАМ тощо. Це, у свою чергу, передбачає:
 активніше використання існуючої системи українських нафто- та газопроводів, транспортних коридорів та їх транзитних спроможностей, за якими Україна посідає одне з провідних місць в Європі, що сприятиме вирішенню проблеми диверсифікації джерел та шляхів енергозабезпечення України та Європи загалом;
 модернізацію існуючих на території України транспортних коридорів з їх подальшим інтегруванням у транспортні системи Європи, Балтійського та Чорноморського регіонів, що цілком співпадає як з українськими, так і європейськими інтересами;
3) поєднанні зазначеного співробітництва з одночасним пошуком держав-лобістів українських інтересів в Європі як серед провідних держав-членів ЄС (Німеччина, Італія, Нідерланди, Великобританія), так і нових його членів (країни Центрально-Східної Європи, Балтії) з поступовим їх перетворенням на найближчих торгівельно-економічних партнерів України, чиї інтереси, особливо, після скасування зон вільної торгівлі з країнами ЦСЄ, Балтійського та Чорного морів внаслідок вступу до ЄС, полягають у прагненні:
 зберегти існуючі добросусідські відносини;
 максимізувати економічне співробітництво в межах вже існуючих систем співпраці.
4) модернізації української моделі внутрішнього розвитку, створюючи сприятливі умови для залучення іноземних інвестицій та новітніх технологій, підвищуючи конкурентоспроможність української продукції на європейських ринках. Цьому сприятиме аналіз та використання досвіду країн регіонів ЦСЄ, Балтії та Чорного моря з питань європейської інтеграції, а саме щодо:
 приведення національного законодавства у відповідність до вимог Євросоюзу;
 проведення серії внутрішніх реформ (політична, адміністративна, судова, економічна, військова та соціальні сфери);
 залучення європейських інвестицій;
 співробітництва у сфері економіки, безпеки, внутрішніх справ, енергетики, транспорту, візового діалогу, охорони навколишнього середовища, науково-технічної співпраці тощо.
Саме комплексне поєднання всіх рівнів співробітництва у Балто-Чорноморському регіоні, долучення до них та активізація присутності української держави становить одне з важливих завдань зовнішньої політики України, що цілком здатне підвищити її статус у геополітичному та геостратегічному сенсі, безпосередньо впливаючи на реалізацію євроінтеграційних планів української держави.
4. На нашу думку, саме завдяки прагматизації зовнішньополітичної діяльності у регіонах Чорного та Балтійського морів, Центрально-Східної Європи, так і вздовж Балто-Чорноморської вісі загалом, кооперації в економічній, політичній та безпековій сферах, формуванню регіональних структур співпраці від Балтійського до Чорного морів, і полягає реальна стратегічна можливість інтеграції України в Європу.
Хоча, слід визнати існування й низки обставин, здатних загальмувати процеси регіональної співпраці, негативно вплинути на політику України у цих регіонах. Це:
 криза загальнорегіональних інтеграційних процесів через концентрацію зусиль країн-лідерів на (західно) європейському напрямкові;
 низька вага та авторитетність лобістів України (приміром, Польщі) в ЄС;
 ускладнення зближення України з державами ЦСЄ, особливо в економічній сфері, через впровадження ними принципів та норм європейської спільноти стосовно співробітництва з країнами-сусідами тощо.
Інтенсифікація співробітництва з країнами регіонів ЦСЄ, Балтійського та Чорного морів набуває важливого значення для прискорення процесу європейської інтеграції України з огляду на низку обставин:
1) зацікавленість самих країни ЦСЄ у збереженні та розвитку незалежної та демократичної України з точки зору забезпечення їхньої власної безпеки, при тому, що розвиток співпраці, нарощування обсягів політичної, економічної, безпекової, транспортної та енергетичної кооперації підвищує їх вплив і авторитет на міжнародній арені, прискорюючи процеси реформування та модернізації національних економік тощо;
2) бажання і готовність країн ЦСЄ надавати підтримку Україні на її шляху до Європи, на чому останнім часом наголошують представники країн Центральної та Східної Європи. На першорядну увагу в цьому сенсі заслуговують Польща, Словаччина, Чехія та Угорщина, адже нарощування діалогу з ними сприятиме вирішенню таких важливих питань як збільшення темпів економічних взаємовідносин, спрощення візового режиму тощо.
3) враховуючи залежність країн Європи від зовнішніх енергетичних ринків, можна припустити зростання енергетичної складової української економіки, яка поєднує ресурсний потенціал країн Близького Сходу, басейну Каспійського моря з промисловим потенціалом країн Центральної та Східної Європи. Відтак, започаткування нових і використання існуючих систем транзиту енергоносіїв є одним з найважливіших питань економічної безпеки української держави, що має бути поставлене під жорсткий державний контроль; у разі втрати Україною існуючого стратегічного значення важливої держави-транзитера енергоресурсів до європейських країн, це негативно вплине на українські євроінтеграційні перспективи та помітно знизить статус провідного регіонального актора;
4) принципове значення території України, зважаючи на можливості транспортних мереж України, які зв’язують регіони Балтійського та Чорного морів, а також Європу з Кавказом, Близьким Сходом та Азією;
5) здатність регіональної кооперації України з країнами Балто-Чорноморської вісі у політичній, економічній, комунікаційній та транспортній сферах, транспортуванні каспійських енергоносіїв через країни Балтії перетворити співробітництво Північ-Південь на важливу складову загальноєвропейської безпеки та стабільності;
6) реальні передумови для нарощування рівнів політичної співпраці, діяльності єврорегіонів, співпраці у сферах безпеки, науки, освіти, захисту навколишнього середовища, що певною мірою призведе до прагматизації європейської політики України.
5. Враховуючи нову політику сусідства Європейського Союзу, виникає необхідність розробки українською владою ефективних механізмів перетворення прикордонних взаємовідносин на транскордонні, використовуючи існуючі механізми та інструменти ЄС, його технічну допомогу.
Усі західні області України входять до тієї чи іншої структури транскордонної взаємодії у рамках існуючих єврорегіонів: «Карпатський Єврорегіон», «Буг», «Нижній Дунай», «Верхній Прут», що свідчить про динамізм транскордонного співробітництва України. Водночас, український досвід ліквідації вільних економічних зон та територій пріоритетного розвитку у 2005 році негативно вплинув на економічний стан українських областей, які є складовими єврорегіонів, зменшуючи товарообіг з сусідніми іноземними прикордонними територіями та призводячи до зменшення чи, навіть, відтоку іноземних капіталів з цих регіонів.
Досвід центральноєвропейських сусідів України, а також країн Балтії свідчить, що створення сприятливих умов для ефективної та взаємовигідної співпраці суб’єктів та учасників транскордонного співробітництва, підвищення соціально-економічного розвитку регіонів України та рівня життя населення можливо досягнути лише за умов:
1) дотримання практичної, стабільної та послідовної політики у цій сфері, що стане одним з доказів практичного виконання євроінтеграційної політики;
2) зростання обсягів державної підтримки та сприяння у розробці програм та комплексних підходів до розв’язання проблем розвитку прикордонних територій України;
3) створення дієвих правових, інституційних та фінансових інструментів транскордонної співпраці;
4) докладання додаткових зусиль з боку держави для технічної розбудови українських кордонів, що, відповідно, вплине на:
 стан транскордонного економічного співробітництва;
 скорочення, а надалі й усунення, нелегального «човникового» бізнесу та нелегальної трудової міграції у західних прикордонних регіонах України;
 посилення безпеки на нових східних кордонах Європейського Союзу;
5) розробки нових проектів транскордонної співпраці у сферах:
 модернізації системи трубопроводів, що надасть можливість активніше використовувати енергетичні складові економічного розвитку;
 приведення у відповідність до європейських стандартів українських шляхопроводів, залізничного сполучення;
 розробки спільних туристичних проектів (приміром, спільне України з Польщею проведення Чемпіонату Європи з футболу 2012 р.) та туристичних зон, готельних комплексів, гірськолижних курортів на основі українських рекреаційних зон у Карпатах;
 пошук можливостей для пом’якшення пропускного та візового режимів з сусідніми країнами, враховуючи їх прийдешнє приєднання до Шенгенської угоди;
 продовження спільного вирішення проблем захисту навколишнього середовища у Карпатах та на Дунаї;
 проведення культурних обмінів між населенням прикордонних областей, освітніх обмінів та програм між навчальними закладами;
6) одночасного поєднання вищенаведених інструментів з адміністративною реформою в Україні, яка забезпечить децентралізацію державного управління і сприятиме підсиленню ролі місцевого самоврядування.
Усе наведене, на наш погляд, загалом сприятиме економічному піднесенню українських єврорегіонів, надасть можливість більш тісної кооперації з країнами Центрально-Східної Європи та стане свідченням практичного втілення української євроінтеграційної політики.
6. В умовах невизначеності у питаннях отримання членства в ЄС для України постає необхідність отримання додаткових стимулів для внутрішнього розвитку, доведення прагматичності українських прагнень стати складовою європейських інститутів. Однією з форм реалізації встановлених завдань стане участь України у діяльності таких форумів та об’єднань як ОЧЕС, ГУАМ, ЦЄІ, БЧС тощо. Активна позиція у цих процесах та форумах здатна визначити майбутній розвиток України, адже:
1) безпосередня участь у діяльності ОЧЕС, ЦЄІ, ГУАМ, БЧС створює певні перспективи розвитку взаємовідносин між країнами-членами, що є свідченням прагматичності підходів країн-членів до втілення намірів розвивати співпрацю на основі взаємних інтересів, які зокрема полягають у продовженні демократичних перетворень, внутрішньорегіональної співпраці в економіці, енергетиці, розв’язанні конфліктів, боротьбі зі злочинністю, нелегальною міграцією, розвитку транспортної інфраструктури, де головним чинником співпраці може бути транспортування енергоносіїв до Європейського Союзу та прокладання нових транзитних маршрутів тощо;
2) виникають значні можливості вирішення внутрішніх економічних та соціальних проблем країн-членів за умови створення зон вільної торгівлі, реалізації спільних економічних проектів тощо;
3) веде до створення (суб)регіональних структур безпеки та стабільності з урахуванням інтересів не лише регіональних акторів, але й Європи в цілому;
4) створює можливості для реалізації українських інтересів стосовно транспортно-енергетичного співробітництва, має значний потенціал політичної та економічної співпраці у галузях сільського господарства, харчової промисловості, охорони навколишнього середовища, науки і технологій, туризму, транскордонного співробітництва, залучення технічної допомоги, співробітництва у банківській справі та страхуванні тощо;
5) може слугувати доказом євроінтеграційних планів української держави з точки зору демонстрації здатності втілювати практичні кроки для досягнення поставленої мети, реалізуючи принцип «розбудова Європи у себе в країні»;
6) є однією з наявних можливостей вивчення досвіду європейської інтеграції нових членів ЄС. Зокрема, Центральноєвропейська Ініціатива безпосередньо покликана сприяти країнам у досягненні критеріїв та рівнів відповідності вступу до Європейського Союзу, надаючи можливість обміну досвідом з питань внутрішніх реформувань у політичній, економічній, адміністративній, судовій, науковій, культурній та освітній сферах;
На жаль, практична діяльність цих об’єднань є лише політичним феноменом, адже:
 не всі країни-учасники цих об’єднань та процесів визнають перспективність їх існування, віддаючи перевагу прямим зв’язкам з ЄС;
 багато часу втрачено на декларації, обіцянки, пустопорожні розмови;
 Росія намагається протидіяти розвитку ГУАМ та БЧС, вбачаючи у цих процесах альтернативи СНД та загрозу утворення буферної зони на її західних кордонах;
 між країнами-членами цих об’єднань існують політичні, економічні, соціальні, культурні та духовні розбіжності;
 усі ці об’єднання та процеси відзначаються слабким фінансуванням існуючих у них проектів тощо.
Тому, на нашу думку, зрозуміло, що діяльність України суто в рамках ОЧЕС, ГУАМ, БЧС та ЦЄІ навряд чи стане основою реалізації її євроінтеграційних прагнень. Але активна позиція української держави у діяльності цих об’єднань, форумів та процесів сприятиме підвищенню рівня взаємовідносин України з іншими державами-учасницями, здобуттю більш вагомого місця у форматі Балто-Чорноморської вісі.
7. Тісний взаємозв’язок України та Росії визначається їх географічним розташуванням, історико-культурною близькістю, переплетінням етнічних, мовних, економічних та великою кількістю інших зв’язків. Індустрійно-промислові комплекси України та РФ на лише пов’язані, а й взаємодоповнюють один одного. Виняткова важливість України для політики Росії очевидна, адже українська держава здатна служити як бар’єром, так і свого роду мостом для російсько-європейських відносин.
Намагаючись утримати українського партнера у межах свого безпосереднього впливу, Росія може:
1) застосувати ряд економічних важелів впливу: від капітального «освоєння» української економіки до використання «енергошантажу»;
2) проводити активну політику підтримки російськомовного населення та проросійських політичних сил всередині України;
3) посилити прагнення залучити Україну до економічних проектів, які матимуть проросійську орієнтацію;
4) збільшити присутність російського капіталу в українській економіці;
5) посилити енергозалежність України від Росії, одночасно зменшуючи транзитну залежність російської нафти та газу від української території шляхом розбудови власних трубопроводів в обхід України (Ямал – Польща – Європа, Баку – Новоросійськ, Північноєвропейський трубопровід, трубопровід Болгарія – Греція тощо), намагаючись одночасно протидіяти створенню альтернативних транспортних коридорів поза російським впливом (спроби блокувати будівництво трубопроводів для транспортування близькосхідної нафти через Туреччину і Україну до Європи);
6) зменшити залежність російського військово-промислового комплексу від українських виробничих потужностей;
7) створювати перешкоди функціонуванню регіональних утворень, де Росія не бере участі, або мінімізувати ефективність їх діяльності.
Відтак, політика європейської інтеграції вимагає належної координації зі східним зовнішньополітичним напрямком. У зв’язку з цим, доцільним, на нашу думку, вбачається:
1) не намагатись використовувати євроінтеграційну політику для зменшення російського впливу в цій частині світу;
2) надати російсько-українському діалогу більшої деідеологізованості, зваженості та прагматизму на основі взаємної вигоди (стрижневе значення може мати, приміром, енерготранспортна система України, яка має істотне значення як для Росії, України, так і для країн ЄС);
3) при збереженні транзитного потенціалу української території поступово зменшувати енергозалежність від Росії через пошук альтернативних джерел енергопостачання;
4) підтримувати російсько-українські відносини на рівні стратегічного партнерства та обопільної взаємозалежності обох держав шляхом розширення та поглиблення існуючих сфер співробітництва. Механізмами цього можуть стати переведення вирішення конфліктних чи спірних питань виключно у переговорну площину, спроби віднайти компроміс, виявити можливості поступок на основі паритетності взаємовідносин, рівноправності, добросусідської конкуренції тощо;
5) використати досвід існуючого транскордонного співробітництва на західних кордонах української держави для розвитку транскордонної співпраці з Росією з точки зору її законодавчого оформлення, практичного наповнення та реалізації регіональних ініціатив, економічного, екологічного, туристичного та транспортного співробітництва тощо. Водночас, це потребує найскорішої делімітації та демаркації східних та північних кордонів України.
Отже, з 1991 року Україна поступово намагається сформувати власну стратегію вирішення євроінтеграційних завдань. Розвиток українського суспільства на демократичних засадах, проведення внутрішніх політичних, економічних та соціальних реформ, формування внутрішнього консенсусу навколо системи загальноприйнятих інтересів і пріоритетів за умови послідовної політики зближення з Заходом при одночасній підтримці рівноправних взаємовідносин з Росією та проведенні виваженої регіональної політики співпраці з тими країнами, які вбачають в Україні надійного рівноправного партнера, насамперед зміцнення особливих відносин із стратегічно важливими сусідами (Польща, Туреччина, країни Балтії, ЦСЄ), участі у формуванні «поясу стабільності та безпеки» від Балтійського і Чорного морів до Прикаспію сприятиме розвиткові України як незалежної суверенної держави сучасного світу, захисту економічного та політичного суверенітету і стане важливим перехідним етапом інтеграції України в Європу.
Відтак, тема даного дисертаційного дослідження, з нашої точки зору, відповідає викликам часу. Розробка поставлених у дисертаційному дослідженні завдань має як науковий, так і прикладний і тому – прагматичний характер. Висновки роботи та рекомендації можуть сприяти кращому розумінню сучасних соціально-політичних процесів та можуть бути використані при розробці зовнішньополітичного курсу української держави.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Міжнародні документи:
1. Декларация «О намерениях о создании Черноморской зоны свободной торговки» // «Дипломатический вестник», № 3, март 1997 г. / www.rada.gov.ua
2. Декларація про спільні зусилля із забезпечення стабільності та безпеки в Чорноморському регіоні, підписана 20 липня 2002 року // www.rada.gov.ua
3. Декларація «Про створення Парламентської Асамблеї Чорноморського Економічного Співробітництва» 26 лютого 1993 року // www.rada.gov.ua
4. Додатковий протокол «Про привілеї та імунітети Організації Чорноморського Економічного Співробітництва» підписаний 30.04.99 р. та ратифікований 06.07.2000 р. // www.rada.gov.ua
5. Європейська конвенція «Про основні принципи транскордонного співробітництва між територіальними общинами або органами влади» від 21.05.80, до якої Україна приєдналась 14 липня 1993 року // www.rada.gov.ua
6. Конвенція держав-учасниць ГУУАМ «Про взаємне надання допомоги з консульських питань» підписана 07.06.2001 р. та ратифікована 12.09.2002 р. // www.rada.gov.ua
7. Конституция Литовской Республіки // http: // www.ilpp.rupublications / ceeconst / contents.html.
8. Меморандум «О взаимопонимании между государствами-участниками ГУУАМ по содействию торговле и транспортировке» подписанный 04.07.2003 г. и утвержденный Украиной 26.11.2003 г. Дата вступления в силу: 26.11.2003 г. // www.rada.gov.ua
9. Протокол № 2 до Європейської рамкової конвенції «Про транскордонне співробітництво між територіальними общинами або властями», який стосується міжтериторіального співробітництва, від 05.05.98 р., підписаний Україною 03.11.98 р., ратифікований 24.06.2004 р. (із заявою) // www.rada.gov.ua
10. Розширена Європа – сусідні країни: нова структура відносин зі східними та південними сусідами (ЄС). – К.: Представництво ЄК в Україні, 2004.
11. Соглашение «О сотрудничестве между Правительствами государств-участников ГУУАМ в сфере борьбы с терроризмом, организованной преступностью и иными опасными видами преступлений» // www.rada.gov.ua
12. Статут Організації Чорноморського Економічного Співробітництва підписаний 05.06.98 р. та ратифікований 19.03.99 р. // www.rada.gov.ua
13. Тимчасове положення «Про інформаційний офіс ГУУАМ у Києві» підписане 20.07.2002 р. та ратифіковане 15.05.2003 р. // www.rada.gov.ua
14. Угода між урядами держав-учасниць Чорноморського Економічного Співробітництва (ЧЕС) «Про співробітництво у наданні надзвичайної допомоги і ліквідації надзвичайних ситуацій, що виникли внаслідок лих природного і техногенного характеру» підписана 15.04.98 р. та ратифікована 12.07.2001 р. // www.rada.gov.ua
15. Угода «Про взаємну допомогу й співробітництво в митних справах між урядами держав-учасниць ГУУАМ» підписана 04.07.2003 р. та затверджена Україною 11.03.2004 р. // www.rada.gov.ua
16. Угода «Про створення зони вільної торгівлі між державами-учасницями ГУУАМ» підписана 20.07.2002 р. та ратифікована 28.11.2002 р. // www.rada.gov.ua
17. Чорноморська конвенція «Про співробітництво в галузі культури, освіти, науки та інформації» від 06.03.93 підписана Україною 06.03.93 та ратифікована 04.02.94, Постановою Верховної Ради України № 3940-XII // www.rada.gov.ua
18. Approved Projects 2005. – Central European Initiative // http://www.ceinet.org/projects.php?pageID=114
19. Charter on distinctive partnership between the North Atlantic Treaty Organization and Ukraine: Issued in Madrid, Spaine, on 9 July 1997 // NATO Review. – 1997. – № 4 (July – August).
20. Communication of the European Commission to the EU Council: Regional Cooperation in the Black Sea area are: State of play, perspectives for EU action encouraging its further development, COM (97) 597 Final, Brussels, 14 November 1997
21. Community Action for Border Regions: Communication on the Impact of Enlargement on Regions Bordering Candidate Countries. – Brussels: Commission of the European Union, 2001. Community Action for Border Regions: Progress Report on the Communication from the Commission on the Impact of Enlargement on Regions Bordering Candidate Countries. – Brussels: Commission of the European Union, 29 November 2002. – COM (2002) 660 final.
22. Declaration of the Ministers of Foreign Affairs of the Member States of the Organisation of the Black Sea Economic Cooperation on the enhancement of cooperation with the European Union, Annex VI to BS/FM/R(2005)2
23. «European Council Common Strategy of 11 December 1999 on Ukraine» (1999/877/CFSP), L 331/1
24. European Neighborhood Policy: Strategy Paper. Communication from the Commission. – Brussels: Commission of the European Communities, 12 May 2004.
25. European Parliament, Report on «Wider Europe – Neighborhood Policy: Strategy Paper. Communication from the Commission». – Brussels: Commission of the European Communities, 12 May 2004.
26. Final Document. Meeting of the Heads of Government of the Member States of the Central European Initiative, Piestany, 25 November 2005, No 101.005-05 // http://www.ceinet-download.org/download/2005_PIE_Document.pdf
27. Joint Letter by EU Commissioner C. Patten and the EU Representative for the Common Foreign and Security Policy on Wider Europe, 7 August 2002. – Brussels: European Commission, 2002.
28. Interim Implementation Report – Ref. No. 502.001-05. // http://www.ceinet-download.org/download/2003summit_warsaw_PoA.pdf
29. Konstytucja Rzeczypospolitej Polskiej // http://dflt/index.php3.
30. Presidency Statement on Ukraine. Meeting of the Heads of Government of the Member States of the Central European Initiative. Portoroz, 26 November 2004 // http://www.ceinet-download.org/download/2004_Statement_Ukraine.pdf
31. Summary Report of the plenary Session of the CEI Summit of Heads of Government, Portoroz, 26 November 2004 // http://www.ceinetdownload.org/download/2004_Summit_Report.pdf
32. Ukraine: Country Report (European Neighborhood Policy). – Brussels: Commission Staff Working Paper, 12 May 2004. – COM (2004) 373 final.
33. Wider Europe – Neighborhood: A New Framework for Relations with our Eastern and Southern Neighbors. Communication from the Commission to the Council and the European Parliament. – Brussels: Commission of the European Union, 11 March 2003. – COM (2003) 104 final.
34. Working paper entitled «Towards an EU Regional Dimension in the Wider Black Sea Area», by the Hellenic Republic at the COEST (Working Party on Eastern Europe and Central Asia), following the mandate of the CMFA, Chisinau, 28 Oct. 2005), Brussels, 25 January 2006

Нормативно-правова база України:
35. Закон України «Про загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства європейського союзу» від 18 березня 2004 року № 1629-IV // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 2004. – № 29.
36. Закон України «Про основи національної безпеки» від 19 червня 2003 року.
37. Закон України «Про ратифікацію Додаткового протоколу про привілеї та імунітети Організації Чорноморського Економічного Співробітництва» від 6 липня 2000 року № 1865-III // www.rada.gov.ua
38. Закон України «Про ратифікацію Конвенції держав-учасниць ГУУАМ про взаємне надання допомоги з консульських питань» від 12 вересня 2002 року № 150-IV // www.rada.gov.ua
39. Закон України «Про ратифікацію Угоди про партнерство та співробітництво між Європейськими співтовариствами і Україною» від 10.11.1994 № 237/94-ВР // http://www.mfa.gov.ua/data/upload/publication/mfa/ua/2822/partnership.pdf
40. Закон України «Про ратифікацію Угоди про створення зони вільної торгівлі між державами-учасницями ГУУАМ» від 28 листопада 2002 року № 321-IV // www.rada.gov.ua
41. Закон України «Про ратифікацію Угоди про створення Чорноморської Групи Військово-Морського Співробітництва» від 5 червня 2003 року № 948-IV // www.rada.gov.ua
42. Закон України «Про транскордонне співробітництво» від 24 червня 2004 року № 1861-IV // www.rada.gov.ua
43. Закон України «Про ратифікацію Тимчасового положення про інформаційний офіс ГУУАМ у Києві» від травня 2003 року № 795-IV 15 // www.rada.gov.ua
44. Закон України «Про ратифікацію Угоди про створення зони вільної торгівлі між державами-учасницями ГУУАМ» від 28 листопада 2002 року № 321-IV // www.rada.gov.ua
45. Закон України «Про транскордонне співробітництво» від 24 червня 2004 року № 1861-IV.
46. Конституція України. Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року. – Видання Інституту законодавства Верховної Ради України. – Київ. – 1996. – 252 с.
47. Концепція (основи державної політики) національної безпеки України. (Схвалена Верховною Радою України 16 січня 1997 р.) // Національна безпека України 1994-1996 рр. – К.: НІСД. – 1997. – 185 с.
48. Наказ Міністерства транспорту України «Про організацію проведення Четвертого засідання Комітету Меморандуму про взаєморозуміння щодо контролю суден державою порту у Чорноморському регіоні» від 30 серпня 2002 року № 606 // www.rada.gov.ua
49. Поглиблення співпраці Україна - НАТО: короткотермінові заходи (21 квітня 2005 року, Вільнюс), Документ схвалений на засіданні Комісії Україна-НАТО на рівні міністрів закордонних справ // http://www.mfa.gov.ua/mfa/ua/publication/content/1718.htm
50. Послання Президента України до Верховної Ради України «Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002-2011 роки» вiд 30.04.2002 // www.rada.gov.ua
51. Постанова Верховної Ради України «Про рекомендації за підсумками парламентських слухань з питань реалізації державної політики інтеграції України до Європейського Союзу» від 17 січня 2002 року № 2999-III / http://www.mfa.gov.ua/mfa/ua/publication/content/2986.htm
52. Постанова Верховної Ради України «Про Рекомендації парламентських слухань «Зовнішня політика України як інструмент забезпечення національних інтересів держави: здобутки, реалії та перспективи» від 19 лютого 2004 року № 1531-IV // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2004, N 20-21, ст.305
53. Програма розвитку єврорегіонів, затверджена Постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання розвитку транскордонного співробітництва та єврорегіонів» від 29 квітня 2002 р. № 587 // www.rada.gov.ua
54. Постанова Кабінету Міністрів України «Деякі питання розвитку транскордонного співробітництва та єврорегіонів» від 29 квітня 2002 р. № 587 із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України від 1 березня 2003 року № 270 та від 4 вересня 2003 року № 1402.
55. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Концепції створення та функціонування національної мережі міжнародних транспортних коридорів в Україні» від 4 серпня 1997 року № 821 // www.rada.gov.ua
56. Постанова Кабінету Міністрів України «Про за