РОЛЬ КРИМІНАЛЬНОЇ ЮСТИЦІЇ В ПРОТИДІЇ ЗЛОЧИННОСТІ

brief description

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ім. В.М. КОРЕЦЬКОГО

На правах рукопису

МІЩЕНКО СЕРГІЙ ГРИГОРОВИЧ

УДК 343.98

РОЛЬ КРИМІНАЛЬНОЇ ЮСТИЦІЇ
В ПРОТИДІЇ ЗЛОЧИННОСТІ

Спеціальність: 12.00.08 – кримінальне право та кримінологія;
кримінально-виконавче право

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник:
Костенко Олександр Миколайович,
доктор юридичних наук, професор,
академік НАПрН України

Київ – 2011
ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ ......................................
ВСТУП……………………………………………………………..

3
4
Розділ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА КРИМІНАЛЬНОЇ ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ ТА СИСТЕМА ЇЇ ОРГАНІВ........................................................................................

1.1. Правова природа та соціальне призначення кримінальної юстиції...............................................................................................

12

12
1.2. Система органів кримінальної юстиції та їх функції ............ 26
Висновки до Розділу 1 ....................................................................
73
Розділ 2. КРИМІНАЛЬНА ЮСТИЦІЯ В МЕХАНІЗМІ ПРОТИДІЇ ЗЛОЧИННОСТІ .....................................................
75

2.1. Загальна характеристика механізму спеціальної протидії злочинності.......................................................................................
75
2.2. Місце кримінальної юстиції в механізмі протидії злочинності ....................................................................................
89
Висновки до Розділу 2 ...................................................................
105
Розділ 3. ДІЯЛЬНІСТЬ ОРГАНІВ КРИМІНАЛЬНОЇ ЮСТИЦІЇ З ПРОТИДІЇ ЗЛОЧИННОСТІ ТА ЇЇ ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ......................................................................

107
3.1. Основні принципи процесуальної діяльності органів кримінальної юстиції з протидії злочинності ............................
107
3.2. Правове забезпечення діяльності органів кримінальної юстиції з протидії злочинності ......................................................
136
Висновки до Розділу 3 ...................................................................
183
ВИСНОВКИ .................................................................................. 186
ДОДАТКИ........................................................................................ 191
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ................................... 193

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

ВНЗ – вищий навчальний заклад
ДПА – Державна податкова адміністрація
ЄКПЛ – Європейська конвенція прав людини
ЄСПЛ – Єропейський суд з прав людини
КК України – Кримінальний кодекс України
КПК України – Кримінально-процесуальний кодекс України
МВС України – Міністерство внутрішніх справ України
НБР – Національне бюро розслідувань
РЄ – Рада Європи
СБУ – Служба безпеки України
СНД – Союз Незалежних Держав
США – Сполучені Штати Америки

ВСТУП

Актуальність теми. Сучасний етап розвитку українського суспільства характеризується широким спектром радикальних перетворень і змін в усіх сферах його життєдіяльності. Їх успішне здійснення вимагає від держави надійно забезпечити охорону прав, свобод та законних інтересів людини як найвищої соціальної цінності від злочинних посягань. Це обумовлює визнання протидії злочинності однією з найважливіших функцій держави.
У системі протидії злочинності вирішальна роль належить кримінальній юстиції як специфічній державно-правовій інституції, наділеній спеціальними повноваженнями щодо здійснення кримінального судочинства. Для органів кримінальної юстиції головним завданням є протидія злочинності. Саме вони наділені повноваженнями щодо розкриття та розслідування злочинів, забезпечення правильного застосування закону з тим, щоб кожна особа, яка вчинила злочин, була справедливо покарана і жоден невинуватий не був засуджений.
Вітчизняна система кримінальної юстиції не забезпечує виконання зазначених завдань, а також належного стану правопорядку, ефективного захисту громадян, суспільства та держави від злочинних посягань.
За оцінкою фахівців, легко звільнившись на початку 90-х рр. минулого століття від певних ідеологічних догм, вона ніби застигла у своєму розвитку. Численні зміни, що вносяться до кримінального та кримінально-процесуального законодавства, а також намагання оптимізувати діяльність органів кримінальної юстиції не мають системного характеру і переважно спрямовані на задоволення відомчих інтересів. Повсякденним явищем стали корупція та зловживання владою у правоохоронних органах і судах. Довіра суспільства до них надзвичайно низька, що не забезпечує їхньої ефективності. Отже, без сумніву, кримінальна юстиція України потребує негайних змін.
Саме тому наукова розробка проблемних аспектів визначення місця й ролі кримінальної юстиції в системі загальнодержавних та суспільних зусиль з протидії злочинності має як практичне, так і наукове значення.
Проблеми протидії злочинності засобами кримінальної юстиції знайшли широке відображення у наукових працях і вітчизняних, і зарубіжних вчених-правознавців: Г.А. Аванесова, О.І. Алєксєєва, О.М. Бандурки,
Ю.В. Бауліна, В.І. Борисова, С.В. Бородіна, В.В. Голіни, В.О. Глушкова,
Л.М. Давиденка, І.М. Даньшина, О.М. Джужи, В.М. Дрьоміна,
А.Е. Жалінського, А.П. Закалюка, В.С. Зеленецького, А.Ф. Зелінського,
О.Г. Кальмана, В.В. Коваленка, М.В. Корнієнка, О.М. Костенка,
В.М. Кудрявцева, Н.Ф. Кузнєцової, В.М. Куца, М.В. Косюти, О.М. Литвака, О.М. Литвинова, В.В. Лунєєва, В.Т. Маляренка, Г.М. Міньковського,
О.Р. Михайленка, М.М. Михеєнка, В.М. Савицького, Г.П. Середи,
М.С. Строговича, О.Я. Сухарєва, В.В. Сухоноса, В.Я. Тація, В.П. Тихого, Л.Д. Удалової, В.І. Шакуна, М.К. Якимчука, О.Н. Ярмиша й інших. Висновки, зроблені вказаними вченими, безперечно, мають науково-пізнавальну цінність і теоретико-прикладне значення, проте вони переважно стосуються окремих аспектів функціонування кримінальної юстиції. Комплексного ж дослідження сутності, змісту, ролі та перспектив розвитку цієї інституції на монографічному рівні в Україні поки що не проводились. Тому дослідження правових проблем функціонування кримінальної юстиції в контексті її подальшого реформування є досить актуальним для наукового забезпечення практики протидії злочинності.
Зв’язок роботи з науковими програмами, плановими темами. Дисертаційне дослідження виконувалося в межах науково-дослідної роботи відділу проблем кримінального права, кримінології та судоустрою Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України за фундаментальним напрямом наукових досліджень „Кримінальна юстиція України: актуальні проблеми розвитку” № PK 0108V004753.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є визначення сутності та змісту кримінальної юстиції, її місця і ролі в системі протидії злочинності в умовах демократизації та гуманізації кримінально-правової політики української держави, а також обґрунтування рекомендацій щодо вдосконалення правового забезпечення системи кримінальної юстиції.
Для досягнення поставленої мети під час дисертаційного дослідження вирішувалися наступні основні завдання:
– з’ясувати правову природу вітчизняної кримінальної юстиції;
– дослідити функціональний аспект діяльності органів кримінальної юстиції, диференціацію та інтеграцію її складових і на основі цього визначити систему органів кримінальної юстиції;
– здійснити загальну характеристику механізму протидії злочинності;
– визначити місце та роль кримінальної юстиції в загальнодержавному механізмі протидії злочинності;
– охарактеризувати основні принципи діяльності кримінальної юстиції;
– проаналізувати основні напрями правового забезпечення ефективної діяльності органів кримінальної юстиції України з протидії злочинності;
– внести відповідні пропозиції щодо вдосконалення правового забезпечення діяльності органів кримінальної юстиції.
Об’єктом дослідження є система державно-правових заходів протидії злочинності.
Предметом – роль кримінальної юстиції в протидії злочинності.
Методи дослідження. Методологічну основу дисертації становить цілісна система філософсько-світоглядних наукових методів, що забезпечують об’єктивний аналіз досліджуваного предмета.
Діалектичний метод наукового пізнання використовувався для визначення концептуальних засад кримінальної юстиції, її сутності та змісту; формально-логічний – з метою визначення та розмежування основних понять та юридичних конструкцій; використання методів аналізу і синтезу сприяло виявленню ознак, характерних для кримінальної юстиції як системи високого рівня; структурно-функціональний метод дав змогу визначити систему органів кримінальної юстиції; соціологічний метод знайшов своє застосування при з’ясуванні сучасного стану злочинності; науково-догматичний – в процесі аналізу кримінального і кримінально-процесуального законодавства; системно-структурний метод застосовано під час здійснення аналізу принципів діяльності органів кримінальної юстиції; порівняльно-правовий – при аналізі співвідношення вітчизняного та зарубіжного досвіду правової регламентації функціонування кримінальної юстиції; застосування прогностичного методу сприяло дослідженню основних напрямів реформування правового забезпечення діяльності кримінальної юстиції України з протидії злочинності.
Нормативну базу дослідження становить Конституція України та національне галузеве законодавство у сфері протидії злочинності.
Емпіричну базу – узагальнення прокурорської і судової практики протидії злочинності за період незалежного поступу України, власний багаторічний досвід роботи дисертанта в органах прокуратури, а також його досвід законотворчої роботи як Народного депутата України.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що автором уперше в Україні на дисертаційному рівні комплексно розглянуто інститут кримінальної юстиції у системі протидії злочинності в умовах демократизації та гуманізації чинного кримінального й кримінально-процесуального законодавства. Найбільш важливими положеннями, які відображають наукову новизну дисертаційного дослідження та виносяться на захист,
є такі:
вперше:
– визначено поняття кримінальної юстиції як системи державних органів, створених з метою протидії злочинності шляхом правового реагування на вчинення злочинних діянь та спеціально-кримінологічного запобігання злочинним проявам у межах здійснення кримінального судочинства;
– встановлено, що зміст кримінальної юстиції становить організована за функціональним принципом процесуальна діяльність уповноважених державних органів (суб’єктів), спрямована на реалізацію публічної державної функції – протидії злочинності;
– аргументовано, що до системи кримінальної юстиції входять державні правоохоронні органи: дізнання, досудового слідства, прокуратури та суди загальної юрисдикції з розгляду кримінальних справ, які організаційно не віднесені до однієї управлінської структури, проте однорідність цілей, завдань та характеру їхньої діяльності, а також процесуальна форма її здійснення об’єднує цю частину державного правоохоронного апарату в цілісну та самодостатню систему – кримінальну юстицію;
– обґрунтовано, що кримінальна юстиція як відносно самостійна соціально-правова інституція реалізації кримінально-правової політики української держави є складовою системи протидії злочинності – комплексу економічних, правових, ідеологічних та правоохоронних заходів, спрямованих на обмеження суспільно небезпечної поведінки, а також застосування засобів кримінально-правового впливу на осіб, які вчинили суспільно небезпечні діяння;
– запропоновано для забезпечення модернізації протидії злочинності в Україні, зокрема реформування кримінальної юстиції, утворити позавідомчу (зі статусом національної) постійно діючу (аж до закінчення реформи) як державний орган Комісію з реформування протидії злочинності в Україні з повноваженнями консультативно-експертного органу, на який покладається відповідальність за консультативно-експертне забезпечення в Україні політики у сфері протидії злочинності і кримінологічної безпеки – важливого компонента національної безпеки;

удосконалено:
– наявні пропозиції щодо змісту Конституції України в частині віднесення прокуратури до судової гілки влади;
– зміст статті 53 КПК України доповненням її положення щодо обов’язку уповноважених осіб органів кримінальної юстиції забезпечити практичне здійснення прав особами, які беруть участь у кримінальній справі;
– положення проекту Закону України „Про прокуратуру” щодо вимог до осіб, які призначаються на посади прокурорів;
– пропозиції щодо законодавчої регламентації статусу навчального закладу зі спеціалізованої професійної підготовки прокурорів шляхом доповнення глави „Система та структура прокуратури” проекту Закону України „Про прокуратуру” статтею „Національна академія прокуратури України”;
набули подальшого розвитку:
– загальна характеристика механізму протидії злочинності та його категоріально-понятійного апарату: зокрема, уточнено, що протидія злочинності поділяється на загальносоціальну та спеціальну, а сферою діяльності органів кримінальної юстиції є спеціальна протидія винятково в межах процесуального провадження у кримінальних справах;
– зміст та структура спеціальної протидії злочинності, яку пропонується розуміти як сукупність: а) правового реагування на вчинені злочини, здійснюваного переважно у формі кримінальної відповідальності; б) спеціально-кримінологічного запобігання новим злочинам у формі їх профілактики, попередження та припинення;
– положення щодо реформування кримінальної юстиції в частині того, що його необхідно здійснювати зусиллями не самих органів кримінальної юстиції, а відповідними компетентними державними інституціями з широким залученням громадськості;
– пропозиції щодо зміни моделі підготовки та підвищення кваліфікації кадрів для органів кримінальної юстиції.
Практичне значення одержаних результатів. Висунуті й обґрунтовані дисертантом положення можуть бути використані в процесі формування та удосконалення системи кримінальної юстиції, а також при підготовці відповідних законопроектів (Акт впровадження дисертаційного дослідження в законопроектні роботи Верховної Ради України від 19 грудня 2010 року).
Положення дисертації використовуються при підготовці матеріалів навчально-методичного забезпечення спеціального курсу „Проблеми протидії злочинності” у Національній академії прокуратури України та під час проведення дисертантом занять з цієї навчальної дисципліни. Крім того, положення дисертації, які мають наукову новизну, використовуються в науково-дослідній роботі НДІ Національної академії прокуратури України (Акт впровадження результатів дослідження від 12 жовтня 2010 року).
Апробація результатів дослідження. Результати і висновки дисертаційного дослідження доповідались і обговорювались на засіданнях відділу проблем кримінального права, кримінології та судоустрою Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України.
Основні положення дисертації оприлюднені на міжнародних конференціях, зокрема на Третій регіональній конференції для прокурорів країн Центральної та Східної Європи і Середньої Азії (м. Одеса, 19 жовтня 2007 року); Міжнародній науково-практичній конференції „Перспективи та пріоритети розвитку юридичної науки” (м. Запоріжжя, 14-15 жовтня
2010 року).
Публікації. Основні положення і висновки дисертаційного дослідження викладені у 4 наукових статтях у фахових виданнях, перелік яких затверджено ВАК України, і в 2 тезах доповідей на науково-практичних конференціях.
Структура та обсяг дисертації визначені метою, завданнями, предметом і логікою дослідження. Складається вона із вступу, трьох розділів, які включають шість підрозділів, висновків (до кожного розділу та загальних до всієї роботи), списку використаних джерел (235 найменувань) і додатків. Повний обсяг рукопису дисертації становить 212 сторінок, із яких основний текст – 190 сторінок; додатки – 2 сторінки; список використаних джерел – 20 сторінок.

bibliography

ВИСНОВКИ

Результати проведеного дисертаційного дослідження дають підстави для низки важливих теоретичних і практичних висновків, спрямованих на з’ясування сутності та змісту кримінальної юстиції в Україні, її ролі в протидії злочинності, а також рекомендацій щодо правового забезпечення реформування системи кримінальної юстиції в контексті європейських стандартів та підвищення її ефективності.
В Україні відбувається активний процес формування і розбудови демократичної соціально-правової держави, де однією з найбільш актуальних проблем є забезпечення активної наступальної протидії злочинності з метою уповільнення темпів її зростання на основі чітко визначених пріоритетів, поступового нарощування зусиль держави і громадськості, вдосконалення законодавства, впровадження сучасних засобів та методів запобігання злочинам і реагування на факти їх вчинення.
Інституціалізація сучасної злочинності обумовлює об’єктивну необхідність адекватної інституалізації практики протидії їй, результатом чого постає кримінальна юстиція як система державних органів (установ), створених з метою протидії злочинності шляхом спеціально-кримінологічного запобігання її проявам та правового реагування на вчинення злочинних діянь у межах здійснення кримінального судочинства з широким застосуванням заходів примусового характеру на основі додержання і виконання кримінальних та кримінально-процесуальних норм.
Зміст кримінальної юстиції складає певним чином організована за функціональним принципом діяльність уповноважених державних органів (суб’єктів), що регламентується кримінальним та кримінально-процесуальним законодавством і спрямована на реалізацію публічної державної функції – протидії злочинності.
Характерною ознакою системи кримінальної юстиції є те, що до її складу входять державні правоохоронні органи, організаційно не віднесені до однієї управлінської структури. Проте однорідність цілей, завдань та характеру їхньої діяльності об’єднує цю частину державного правоохоронного апарату в цілісну та самодостатню систему – кримінальну юстицію.
До системи кримінальної юстиції входять органи, які відповідно до чинного кримінального та кримінально-процесуального законодавства наділені повноваженнями щодо спеціально-кримінологічного запобігання злочинам, а також їх розкриття та розслідування, нагляду за додержанням та виконанням законів у процесі їх здійснення, забезпечення справедливого та неупередженого розгляду справ у розумні строки з тим, щоб кожна особа, яка вчинила злочин, була справедливо покарана і жодна невинна особа не була засуджена. Відповідно, до таких органів належать органи: дізнання, досудового слідства, прокуратури та суди загальної юрисдикції з розгляду кримінальних справ.
Кримінальна юстиція – відносно самостійна соціально-правова інституція реалізації кримінально-правової політики української держави, є складовою системи протидії злочинності в широкому сенсі розуміння поняття „протидія” як комплексу загально-соціальних та спеціально-кримінологічних заходів запобігання злочинним проявам та реагування на них. При цьому процес реалізації державної функції з протидії злочинності в широкому сенсі необхідно розглядати як систему економічних, правових, ідеологічних та репресивних заходів, спрямованих на недопущення суспільно небезпечної поведінки та застосування засобів кримінально-правового впливу на осіб, які вчинили суспільно небезпечні діяння.
Протидія злочинності органами кримінальної юстиції здійснюється з додержанням визначеної законом процесуальної форми на основі принципів їх процесуальної діяльності, якими є основні, вихідні положення, що визначають сутність діяльності органів кримінальної юстиції щодо здійснення кримінального судочинства з широким застосуванням примусових заходів процесуального характеру. Для органів дізнання, слідства, прокуратури та судів реалізація вимог принципів їхньої процесуальної діяльності, по-перше, є складовою їх обов’язків з дотримання вимог законів, а по-друге, умовою успішного виконання завдань кримінального судочинства.
Кримінальна юстиція як найпотужніша ланка вітчизняної системи протидії злочинності потребує реформування, яке необхідно здійснювати, по-перше, на основі науково обґрунтованої концепції; по-друге, комплексно та системно; по-третє, зусиллями не лише органів кримінальної юстиції, оскільки їх підвідомчість не сприятиме об’єктивному баченню проблем, а відповідними компетентними державними інституціями з широким залученням громадськості.
Реформування кримінальної юстиції має розпочинатися із вдосконалення правового забезпечення її функціонування, а саме: відповідних положень Конституції України, кримінального, адміністративного-деліктного і кримінально-процесуального законодавства та супроводжуватися впровадженням державної програми формування антикримінальної культури громадян України, яка є основою кримінологічної безпеки в суспільстві як найважливішого елемента національної безпеки, без якої реформи кримінальної юстиції не досягнуть своєї мети.
Модернізація протидії злочинності має супроводжуватися відповідною зміною моделі підготовки та підвищення кваліфікації прокурорських і суддівських кадрів. Зокрема, на законодавчому рівні варто запровадити двоступеневу підготовку прокурорських кадрів, за якої загальноправова освіта набувається в освітянському вищому навчальному закладі, а спеціальна професійна підготовка здійснюється в навчальному закладі зі спеціальним статусом, підпорядкованому Генеральній прокуратурі України. Слід також реалізувати схожу із зазначеною вище модель підготовки професійних суддів, передбачену Законом України „Про судоустрій і статус суддів”, та запровадити спеціальну державну програму стажування за кордоном з метою освоєння працівниками органів кримінальної юстиції України передового світового досвіду протидії злочинності.
Для забезпечення модернізації протидії злочинності в Україні, зокрема реформування кримінальної юстиції, доцільно утворити спеціальну позавідомчу (зі статусом національної) постійно діючу (аж до закінчення реформи) як державний орган Комісію по реформуванню системи протидії злочинності в Україні. Ця комісія має бути наділена повноваженнями єдиного консультативно-експертного органу, на який буде покладено відповідальність за консультативно-експертне забезпечення в Україні політики у сфері протидії злочинності і кримінологічної безпеки як важливого компонента національної безпеки.
З метою законодавчого закріплення деяких із числа зазначених положень пропонується:
1) Статтю проекту Закону України „Про прокуратуру” щодо вимог до кандидатів на прокурорські посади викласти у такій редакції: „Стаття ... Вимоги до осіб, які призначаються на посади прокурорів.
Призначення на посади прокурорів здійснюється з числа громадян України, які постійно проживають в Україні, володіють державною мовою, мають повну вищу юридичну освіту, на конкурсних засадах пройшли професійну підготовку в Національній академії прокуратури України і стажування в органах прокуратури та за станом здоров’я, професійної підготовки, діловими і моральними якостями здатні виконувати покладені на них обов’язки. Порядок організації професійної підготовки і стажування осіб, які претендують на зайняття посади прокурора, визначається Генеральним прокурором України.
Стосовно таких осіб за їх письмовою згодою проводиться спеціальна перевірка, порядок проведення якої визначається Кабінетом Міністрів України.
Особа, яка претендує на заняття посади прокурора до призначання на відповідну посаду, подає в установленому законодавством порядку відомості про свої майно, доходи та зобов’язання фінансового характеру.
У разі відмови надати письмову згоду на проведення спеціальної перевірки, а також неподання або подання недостовірних відомостей про майно, доходи та зобов’язання фінансового характеру питання про призначення на посаду прокурора або слідчого не розглядається”.
2) Главу проекту Закону України „Про прокуратуру” „Система та структура прокуратури” доповнити статтею такого змісту:
„Стаття ... Національна академія прокуратури України
У системі прокуратури діє Національна академія прокуратури України, яка є державним вищим навчально-науковим закладом спеціалізованої професійної підготовки прокурорів, підвищення їхньої кваліфікації та здійснення науково-дослідної діяльності. Вона є юридичною особою, що діє на підставі законодавства України та Статуту”.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Азаров М.Я. Протидія корупції та організованій злочинності: проблеми та перспективи / М.Я. Азаров // Проблеми боротьби з корупцією, організованою злочинністю та контрабандою. – К., 2001. – Т. 22. – 730 с.
2. Алексеев Н.С. Основание уголовной ответственности по советскому праву / Н.С. Алексеев, В.Г. Смирнов, М.Д. Шаргородский // Правоведение. – 1961. – № 3. – С. 29–30.
3. Аналіз стану боротьби з організованою злочинністю і корупцією
за 2007 р. // Інформаційно-аналітичні матеріали МВС. – К., 2007. – 157 с.
4. Андрусенко В.В. Конвенція про захист прав і основних свобод людини і кримінальний процес / В.В. Андрусенко // Програма підготовки українських суддів. – К.: Центр суддівських студій, 2002. – С. 3.
5. Ардашнин В.Д. К теории правоохранительного механизма /
В.Д. Ардашнин // Правоведение. – 1988. – № 1. – С. 87.
6. Арсеньев Б. Основные принципы проекта уголовно-процессуального кодекса СРСР / Б. Арсеньев // Советская юстиция. – 1939. – № 8. –
С. 14–19.
7. Афанасьев В.Г. Научное управление обществом. Опыт системного исследования / В.Г. Афанасьєв. – [2-е изд. дополн.]. – М.: Политиздат, 1973. – 392 с.
8. Ахтырская Н.Н. Законодательные аспекты борьбы с преступностью в Украине. По материалам научно-практической конференции «Стратегия борьбы с преступностью» / Н.Н. Ахтырская // Государство и право. – 2004. – № 3. – С. 17–20.
9. Бабаева А.В. Реализация принципов уголовного процесса в стадии предварительного рассмотрения уголовного дела судьей / А.В. Бабаева // Проблемы законности: респ. межвед. науч. сб. – Х., 2003. – Вип. 64. –
С. 132.
10. Баулін О.В. Процесуальна самостійність і незалежність слідчого та їх правові гарантії: моногр. / О.В. Баулін, Н.С. Карпов. – К.: Національна академія внутрішніх справ України, 2001. – 232 с.
11. Баулін Ю.В. Звільнення від кримінальної відповідальності: моногр. / Баулін Ю.В. – К.: Атіка, 2004. – 296 с.
12. Божьев В.П. Конституционные принципы уголовного процесса /
Божьев В.П. // Уголовный процесс: учеб. для вузов. – М.: Спарк, 1998. – С. 72 –101.
13. Божьев В.П. Состязательность на предварительном следствии /
В.П. Божьев // Законность. – 2004. – № 1. – С. 7–9.
14. Болдырев Е.В. Общие предпосылки совершенствования уголовного законодательства / Е.В. Болдырев // Вопросы борьбы с преступностью. – М., 1972. – Вып. 16. – С. 27–31.
15. Бородин С.Б. Борьба с преступностью: теоретическая модель комплексной программы / Бородин С.Б. – М.: Наука, 1990. – 272 с.
16. Братко А.Б. Правоохранительная система (вопросы теории) /
Братко А.Б. – М., 1991. – 180 с.
17. Брейтуэйт Д. Преступление, стыд и воссоединение / Д. Брейтуэйт / под общ. ред. М. Флямера.; пер. с англ. – М., 2002. – 225 с.
18. Бушуев Г.И. Надзор за судебной деятельностью / Г.И. Бушуев // Сов. государство и право. – 1988. – № 3. – С. 88.
19. Васильєв А.Н. Проблемы методики расследования отдельных видов преступлений / А.Н. Васильєв. – М.: Изд-во МГУ, 1978. – 69 с.
20. Вахитов Х.Ш. Место следственного апарата в государственных
органах / Х.Ш. Вахитов // Сов. государство и право. – 1988. – № 2. –
С. 27.
21. Вісник Верховного Суду України. – 2004. – № 7.
22. Вісник Верховного Суду України. – 2008. – № 6.
23. Владимиров Л.Е. Уголовный законодатель как воспитатель /
Л.Е. Владимиров. – М.: Юрид. лит., 1993. – 120 с.
24. Власов А. Укреплять законность, правопорядок / А. Власов // Политическое самообразование. – 1988. – № 14. – С. 21.
25. Восстановительное правосудие / под ред. И.Л. Петрухина. – М., 2003. – 196 с.
26. Гальперин И.М. Взаимодействие государственных органов и общественности по борьбе с преступностью / И.М. Гальперин // Уголовно-правовое и уголовно-процессуальное исследование. – М.: Юрид. лит., 1972. – 184 с.
27. Гальперин И.М. Основные направления борьбы с преступностью /
И.М. Гальперин, В.И. Курляндский. – М.: Юрид. лит., 1975. – 176 с.
28. Гель А.П. Правоохоронні органи України / А.П. Гель, Г.С. Семаков, Д.П. Цвігун. – К., 2000. – 380 с.
29. Генкин А. Взятки берут многие, но в «сети» попадается одна мелкота / А. Генкин // Время. – 1998. – 20 сентября.
30. Герцензон А.А. Уголовное право и социология / А.А. Герцензон // Проблемы социологии уголовного права и уголовной политики. – М.: Юрид. лит., 1970. – Гл. ІV. – 286 с.
31. Голина В.В. Криминологическая профилактика, предотвращение и пресечение преступлений: учеб. пособ. – К.: УМК ВО , 1989. – 72 с.
32. Головкін О. Групова злочинність. Специфіка виникнення і розвитку, механізми попередження: моногр. / Головкін О. – К.: Інститут законодавчих передбачень і правової експертизи, 2007. – 204 с.
33. Гонтарь И.Я. О критериях оценки работы органов внутренних дел /
И.Я. Гонтарь // Сов. государство и право. – 1986. – № 9. – С. 86.
34. Горелик А.С. Уголовная политика и перестройка работы правоохранительных органов / А.С. Горелик // Проблемы уголовной политики. Советский и зарубежный опит. – Красноярск, 1989. – 290 с.
35. Горский Д.П. Понятия / Горский Д.П. // Философский энциклопедический словарь. – М.: Сов. энциклопедия, 1983. – 670 с.
36. Государство и право. – М., 1999. – № 9.
37. Грошевий Ю.М. Проблеми удосконалення законодавства, що регулює кримінально-процесуальну діяльність / Ю.М. Грошевий // Вісник Академії правових наук України. – 2003. – № 2–3. – С. 695.
38. Гуляев А.П. Процессуальные сроки в стадиях возбуждения уголовного дела и предварительного следствия / Гуляев А.П. – М.: Юрид. лит.,
1976. – 115 с.
39. Гуров А.И. О некоторых вопросах изучения криминального профессионализма / А.И. Гуров // Советское государство и право. – 1987. – № 5. – С. 10–16.
40. Гусев С.И. Координация деятельности правоохранительных органов в борьбе с преступностью / С.И. Гусев // Сов. государство и право. –
1979. – № 6. – С. 23–24.
41. Гуценко К.Ф. Правоохранительные органы: учеб. пособ. /
К.Ф. Гуценко, М.А. Ковалев. – М., 1995. – 320 с.
42. Гуценко К.Ф. Уголовный процесс западных государств / К.Ф. Гуценко, Л.В. Головко, Б.А. Филимонов. – [2-е изд. доп. и испр.]. – М.:
Зерцало-М, 2002. – 390 с.
43. Давиденко Л.М. Процесуальні функції прокурора у кримінальному судочинстві /Л.М. Давиденко, В.М. Куц // Вісник Національної академії прокуратури України. – 2008/ – № 2 (10). – С. 65–72.
44. Давыденко Л.М. Противодействие преступности: теория, практика, проблемы: моногр. / Л.М. Давыденко, А.А. Бандурка. – Х.: Изд-во
Нац. ун-та внутр. дел, 2005. – 302 с.
45. Демократические основы социалистического правосудия // Известия. – 1969. – 27 августа.
46. Джуга М.В. Забезпечення правового статусу обвинуваченого у процесі досудового розслідування: Проблеми законності та доцільності: моногр. / Джуга М.В. – К.: Вид-во Поливода А.В., 2005. – 168 с.
47. Добровольская Т.Н. Принципы советского уголовного процесса (вопросы теории и практики) / Добровольская Т.Н. – М.: Юрид. лит., 1971. – 199 с.
48. Долгова А.И. Научная дискуссия по криминологии в 1985–1986 гг. / А.И. Долгова // Советское государство и право. – 1986. – № 12. –
С. 121–122.
49. Дремин В.Н. Преступность как социальная практика: институциональная теория криминализации общества: моногр. / Дремин В.Н. – Одесса.: Юрид. лит., 2009. – 613 с.
50. Дудоров О.О. Вибрані праці з кримінального права / Дудоров О.О. – Луганськ.: РВВ ЛДУВС ім. Е.О. Дідоренка, 2010. – 952 с.
51. Ефимов М.А. Совершенствование уголовно-правоохранительных мер борьбы з преступностью / М.А. Ефимов, В.А. Шкурко. – Минск, 1983. – 230 с.
52. Еще раз об истине в правосудии // Известия. – 1962. – 17 июня.
53. Жмаилов И.А. Преступления и уголовная политика (актуальные проблемы организации борьбы с преступностью) / Жмаилов И.А. – Баку, 1990. – 195 с.
54. Загородников Н.И. Направления изучения советского уголовного права / Н.И. Загородников, Н.А. Стручков // Сов. государство и право. – 1981. – № 7. – С. 49.
55. Загорский Г.И. Судебное разбирательство по уголовному делу / Загорский Г.И. – М.: Юрид. лит., 1985. – 111 с.
56. Закалюк А.П. Курс сучасної української кримінології: теорія і практика: у 3 кн. / Закалюк А.П. – К.: Видавничий дім „Ін Юре”, 2007. – Кн. 1: Теоретичні засади та історія української кримінологічної науки. – 423 с.
57. Закон України „Про внесення змін до Закону України „Про прокуратуру” від 12 липня 2004 р. Перехідні положення. Пункт 2 // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 44.
58. Закон України „Про оперативно-розшукову діяльність” // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 22. – Ст. 5.
59. Закон України „Про прокуратуру” // Відомості Верховної Ради
України. – 1991. – № 53.
60. Зеленецкий В.С. Общая теория борьбы с преступностью /
Зеленецкий В.С. – Х.: Основа, 1994. – 321 с.
61. Зелінський А.Ф. Кримінологія: навч. посіб. / Зелінський А.Ф. – Х.: Рубікон, 2000. – 240 с.
62. Земнецкий В.С. Концептуальные основы формирования инновационной основы уголовно-процессуальной политики Украины / В.С. Земнецкий // Сб. науч. трудов.; ред. колл.: Ю.В. Баулин (гл. ред.) и др. – Х.: Изд-во Кроссроуд, 2008. – Вип. 15. – 324 с.
63. Зилов В. Суд присяжных не гарантирует законность / В. Зилов // Известия. – 1998. – 31 октября.
64. Иванов Л.О. Цели уголовной юстиции и преступность / Л.О. Иванов, Г.М. Резник // Советское государство и право. – 1988. – № 8. – С. 37.
65. Иоффе О.С. Вопросы теории права / О.С. Иоффе, М.Д. Шаргородский. – М., 1967. – 347 с.
66. Иванов В.П. Пути развития советской судебной системы / В.П. Иванов // Ученые записки ЛГУ. – Л., 1949. – Вып. 2. – С. 24–26.
67. Иванов Л.Л. Цели уголовной юстиции и преступность. ХХVІІ Съезд КПСС и укрепление законности и правопорядка / Л.Л. Иванов,
С.М. Резник. – М., 1982. – 139 с.
68. Інформаційно-аналітичні матеріали про діяльність правоохоронних органів Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності. – К., 2007. – 190 с.
69. Кальман О.Г. Стан і головні напрямки попередження економічної злочинності в Україні: теоретичні та прикладні проблеми: моногр. / Кальман О.Г. – Х.: Гімназія, 2003. – 352 с.
70. Кальман О.Г. Кримінологічні проблеми реформування органів кримінальної юстиції в Україні / О.Г. Кальман // Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка. Кримінальна юстиція в Україні: сучасний стан та перспективи розвитку: спец. випуск. – 2010. – № 6. – С. 3–8.
71. Карев Д.С. Организация суда и прокуратуры в СРСР: учеб для юрид. вузов / Карев Д.С. – М.: Госполитиздат, 1954. – 284 с.
72. Карнеева Л. Укрепление законности и процессуальная самостоятельность следователя / Л. Карнеева // Сов. законность. – 1988. – № 5. – С. 51.
73. Карпушин М.П. Уголовная ответственность и состав преступления / М.П. Карпушин, В.И. Курляндский. – М.: Юрид. лит., 1971. – 217 с.
74. Касумов Ч.С. Презумпция невиновности в советском праве /
Касумов Ч.С. – Баку, 1984. – 167 с.
75. Кергандберг Э. Понятые в советском уголовном процессе /
Э. Кергандберг, П. Прус // Советское право. – 1986. – № 2. – С. 102–104.
76. Клочков В.В. О методологии и методике изучения состояния законности / В.В. Клочков // Проблемы теории законности и методики прокурорского надзора. – М., 1994. – 125 с.
77. Клочков В.В. Функции прокуратуры: понятие, соотношение с деятельностью, классификация / В.В. Клочков // Прокуратура. Законность. Государственный контроль. – М., 1995. – 180 с.
78. Княгинин К.Н. Организационные элементы механизма государственно-правовой охраны / К.Н. Княгинин // Актуальные вопросы государства и права на современном этапе. – Томск, 1984. – 85 с.
79. Кобликов А.С. Законность – конституционный принцип советского уголовного судопроизводства / Кобликов А.С. – Л.: Юрид. лит., 1979. – 200 с.
80. Коваленко Є.Г. Кримінальний процес України: навч. посіб. /
Коваленко Є.Г. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 576 с.
81. Коган В.М. Социальный механизм правового воздействия / Коган В.М. – М., 1983. – 167 с.
82. Козлов В. Виноваты ли следователи? / В. Козлов // Соц. законность. – 1987. – № 9. – С. 61.
83. Козусев Л.Ф. Предмет надзора и положение прокурора в сфере оперативно-розыскной деятельности / Л.Ф. Козусев // Расследование и прокурорский надзор за законностью деяльности следователей. – Нижний Новгород, 1994. – С. 14–27.
84. Колмаков В.П. Следственный осмотр / Колмаков В.П. – М., 1969. –
97 с.
85. Комплексное изучение системы воздействия на преступников (Методологические и теоретические основы) / под ред. А. Осипова. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1978. – 150 с.
86. Конвенція про захист прав людини та основних свобод // Голос України. – 2001. – № 3. – 10 січня.
87. Конгрес ООН по преступности и основополагающие принцины использования восстановительного правосудия // Вестник восстановительной юстиции. – 2001. – № 1. – С. 115.
88. Конституційний Суд України: Рішення. Висновки. 1997–2001: у 2 кн. / за ред. П.Б. Євграфова. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – Кн. 1. – 480 с.
89. Конституція України (із змінами і доп.). – К.: Атіка, 2006. – 64 с.
90. Конституція України (із змінами і доповненнями, внесеними Законом України від 8 грудня 2004 р. № 2222-ІV). – К., 2004.
91. Коробейников Б.В. Изучение факторов, влияющих на изменения уровня и структуры преступности / Б.В. Коробейников, Н.А. Селиванов,
К.Ф. Сивцов // Сов. государство и право. – 1982. – № 1. – С. 78.
92. Костенко Н.И. Прокуратура в государственном механизме Российской Федерации / Костенко Н.И. – М., 1996. – 195 с.
93. Костенко О.М. Проблема № 1 сучасної цивілізації (в українському контексті): моногр. / Костенко О.М. – Черкаси: СУЕМ, 2008. – С. 112.
94. Костюк В.Н. Теория системы как теория отношений / В.Н. Костюк // Системные исследования. – М., 1969. – 215 с.
95. Кримінальний кодекс України 2001 р.: проблеми застосування і перспективи вдосконалення // Прогалини у кримінальному законодавстві: тези і реферати доповідей, тексти повідомлень (міжн. симпозіум, 12-13 вересня 2008 р.). – Львів, 2008. – 352 с.
96. Криминология – ХХ век / под ред. В.Н. Бурлакова, В.П. Сальникова. – СПб, 2000. – С. 15–17.
97. Криминология: учеб. для вузов / под ред. А.И. Дологовой. – М., 1997. – 320 с.
98. Кримінально-процесуальне законодавство України / авт.-упоряд.:
М.І. Мельник, М.І. Хавронюк. – К.: А.С.К., 1998. – 560 с.
99. Кримінально-процесуальний кодекс України з постатейними матеріалами / за ред. В.П. Шибіко. – К., 2000. – 290 с.
100. Кримінально-процесуальний кодекс України: офіц. вид. – К.: Концерн „Видавничий Дім „Ін Юре”, 2004. – 272 с.
101. Криміногенна ситуація в Україні: оцінка, тенденції, проблеми: звіт МВС України. – К., 1997. – 130 с.
102. Кримінологія – ХХ век / под ред. В.Н. Бурлакова, В.П. Сальникова. – СПб, 2000. – 320 с.
103. Кристи Н. Пределы наказания / Н. Кристи. – М.: Юрид. лит., 1985. – 115 с.
104. Кудинов Л.Д. Субъекты правоохранительной деятельности /
Л.Д. Кудинов. – Волгоград, 1992. – 195 с.
105. Кудрявцев В.Н. Объективная сторона преступлений / В.Н. Кудрявцев. – М.. Юрид. лит., 1960. – 225 с.
106. Кудрявцев В.Н. Эффективность системы уголовной юстиции /
В.Н. Кудрявцев // Соц. законность. – 1971. – № 2. – С. 5–12.
107. Кудрявцев В.Н. Правовая кибернетика / Кудрявцев В.Н. – М.: Наука, 1973. – 180 с.
108. Кудрявцев В.Н. Стратегии борьбы с преступностью / Кудрявцев В.Н. – М.: Юристъ, 2003. – 352 с.
109. Кузнецов И.А. К методологии исследования правооохранительных функций советского правового государства / И.А. Кузнецов // Советское государство и право: проблемы развития. – Самара, 1992. – 147 с.
110. Курлянский В.И. Уголовная ответственность и меры общественного воздействия / Курлянский В.И. – М., 1965. – 139 с.
111. Куц В.М. Новий кримінальний кодекс України: яким йому
бути / Куц В.М. – Х.: Ксилон, 1999. – 204 с.
112. Куц В.М. Деякі аспекти вдосконалення національної кримінально-правової політики // Кримінально-правова політика держави: теоретичні та практичні аспекти проблеми: м-ли міжн. наук. конф. (Донецьк,
17-18 листопада 2006 р.). – Донецьк: Донецький юридичний інститут ЛДУВС, 2006. – С. 47–52.
113. Куц В.М. Загальна характеристика механізму протидії злочинності та його понятійного апарату // Актуальні проблеми кримінального права та кримінології: м-ли всеукр. наук.-практ. конф. / Донецький юридичний інститут ЛДУВС ім. Е.О. Дідоренка. – Донецьк: Норд Комп’ютер,
2009. – С. 12–15.
114. Куц В.М. Концептуальні засади вдосконалення професійної підготовки прокурорських кадрів // Актуальні проблеми професійної підготовки суддів, прокурорів та працівників правоохоронних органів: зб. м-ів міжн. наук.-практ. конф. – К.: ГПУ, НАПУ, 2009. – С. 25–27.
115. Куц В.М. Не покаранням єдиним... / В.М. Куц // Правовий тиждень. – 2008. – № 11 (84). – С. 14.
116. Куц В.М. Трансформація прокуратури за концепцією реформування кримінальної юстиції в Україні // Кримінологія в Україні та протидія злочинності: зб. наук. статей / за ред. М.П. Орзіха, В.М. Дрьоміна. – Б-ка журналу „Юридичний вісник”. – О.: Фенікс, 2008. – С. 85–90.
117. Лазарев В.В. Правоохранительная деятельность органов внутренних дел / В.В. Лазарев, И.П. Левченко. – М., 1989. – 210 с.
118. Ленин В.И. Полное собрание сочинений / В.И. Ленин. – Т. 18.
119. Литвак О.М. Державний вплив на злочинність / Литвак О.М. – К.: Юрінком Інтер, 2000. – 277 с.
120. Литвак О.М. Держава і злочинність: моногр. / Литвак О.М. – К.: Атіка, 2002. – 304 с.
121. Литвинов О.М. Соціально-правовий механізм протидії злочинності в Україні / Литвинов О.М. – Х.: Вид-во ХНУВС, 2008. – 446 с.
122. Лукашевич С.Ю. Попередження злочинності засуджених в місцях позбавлення волі: моногр. / Лукашевич С.Ю. – Х.: Видавець СПД ФО Вапнярчук Н.М., 2006. – 104 с.
123. Лунеев В.В. Преступность ХХ века. Мировые, региональные и российские тенденции / Лунеев В.В. – М.: НОРМА, 1997. – 497 с.
124. Лунеев В.В. Преступность ХХ века: мировые, региональные и российские тенденции / В.В. Лунев. – [2-е изд., перераб. и доп.]. – М.: Волтерс Клувер, 2005. – 912 с.
125. Маляренко В. Про рівень правосуддя в державі та повагу до суду /
В. Маляренко // Право України. – 2004. – № 1. – С. 4–10.
126. Маляренко В.П. Перебудова кримінального процесу в Україні в контексті європейських стандартів: моногр. / Маляренко В.П. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – 512 с.
127. Маляренко В.Т. Змагальність сторін у кримінальному судочинстві / В.Т. Маляренко // Вісник прокуратури. – 2003. – № 1. – С. 25–29.
128. Маляренко В.Т. Прокурор у кримінальному судочинстві: Деякі проблеми та шляхи їх вирішення / В.Т. Маляренко, І.В. Вернидубов. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 238 с.
129. Мальцев Г.В. Идеология, политика, право / Г.В. Мальцев // Советское государство и право. – 1970. – № 2. – С. 12–17.
130. Маркелов Т.Л. Проблемы координации в борьбе с правонарушениями / Т.Л. Маркелов // Вопросы борьбы с преступностью. – М., 1977. –
Вып. 26. – С. 36–37.
131. Маркс К. Сочинения / К. Маркс и Ф. Энгельс. – Т. 2.
132. Материалистическая диалектика как научная система / под ред.
А.П. Шептулина. – М.: Изд-во МГУ, 1983. – Т. 1. – 295 с.
133. Матеріали академічних читань на тему: „Окремі проблеми реформування кримінальної юстиції в Україні”. – 2009. – 22 жовтня.
134. Медведько О.І. Захист від злочинності та корупції – державний пріоритет / О.І. Медведько // Урядовий кур’єр. – 2007. – № 15. – С. 5.
135. Минаев А. Принцип процессуальной самостоятельности следователя как гаранта законности и обоснованности принимаемых решений по уголовным делам / А. Минаев // Высш. следств. шк. МВД СРСР. – Волгоград, 1977. – Вып. 16. – 178 с.
136. Михайленко А.Р. Расследование преступлений: законность и обеспечение прав граждан. – К.: Юринком Интер, 1999. – 448 с.
137. Михайленко О.Р. Критичні погляди щодо деяких положень реформування органів прокуратури України // Кримінальне право України. – 2006. – № 10. – С. 14–17.
138. Михайлов А.И. Прокурорский надзор в стадии предварительного расследования преступлений / А.И. Михайлов // Вопросы совершенствования предварительного следствия. – М., 1983. – 210 с.
139. Михайлов А.И. Сущность и значение предварительного следствия в советском уголовном судопроизводстве / А.И. Михайлов. – М., 1982. – 130 с.
140. Михеєнко М.М. Кримінально-процесуальне право / М.М. Михеєнко, В.В. Молдован, В.П. Шибіко. – К., 1997. – 250 с.
141. Михеєнко М.М. Кримінальний процес України / М.М. Михеєнко,
В.Т. Нор, В.П. Шибіко: підруч. – [2-е вид., перероб. і доп.]. – К.: Либідь, 1999. – 536 с.
142. Морщалова Т.Г. Оценка качества судебного разбирательства по уголовным делам / Т.Г. Морщалова, И.Л. Петрухин. – М.: Юрид. лит., 1987. – 196 с.
143. Мотовиловкер Я.О. Некоторые вопросы теории советского уголовного процесса в свете нового уголовно-процессуального законодательства / Я.О. Мотовиловкер. – Кемерово: Кн. изд., 1964. – 152 с.
144. Мотовиловкер Я.О. О принципах объективности истины, презумпции невиновности и состязательности процесса / Я.О. Мотовиловкер. – Ярославль, 1978. – 159 с.
145. Навроцький В.О. Теоретичні поняття кримінально-правової кваліфікації / Навроцький В.О. – К.: Атіка, 1999. – 418 с.
146. Науковий коментар Кримінального кодексу України. – К.: Атіка, Академія, Ельга-Н, 2001. – 656 с.
147. Наумов А. Суд как орган борьбы с преступностью и прокуратура как орган общего надзора / А. Наумов // Российская юстиция. – 2002. –
№ 1. – С. 10.
148. Нор В.Т. Прокурорський нагляд в Україні: курс лекцій / В.Т. Нор,
Я.О. Бернський, І.І. Когутич та ін.; за ред. В.Т. Нора. – Львів: Тріада плюс, 2002. – 279 с.
149. Оніщук М. Судово-правова реформа: чи буде дано відповідь на виклик часу / М. Оніщук // Право України. – 2004. – № 5. – С. 18.
150. Организация суда и прокуратуры в СРСР: [учеб для студ. юрид. ин-тов и фак.] / под ред. Б.А. Галкина.– М.: Юрид. лит., 1967. – 302 с.
151. Організована злочинність. Тенденції, перспективи боротьби:
Вид-во Далекосхідного університету, 1996. – 230 с.
152. Органы юстиции и суды: борьба с преступностью / под ред.
М.А. Шамкина. – М.: Юрид. лит., 1988. – 126 с.
153. Осин В. Почему ошибается обвинение / В. Осин // Соц. законность. – 1987. – № 7. – С. 54–55.
154. Основные направления борьбы с преступностью / под ред.
И.М. Гальперина, В.И. Курляндского. – М.: Юрид. лит., 1975. – 176 с.
155. Офіційний вісник України. – 2008. – № 26. – С. 31.
156. Офіційний вісник України. – 2008. – № 27. – С. 23–45.
157. Панасевич В. Криминалистическое понятие раскрытия преступления / В. Панасевич // Сов. законность. – 1975. – № 10. – С. 59–60.
158. Пашкевич П.Ф. Уголовно-процессуальное законодательство /
П.Ф. Пашкевич, А.И. Лубенский // Проблемное совершенствование советского законодательства / под ред. И.С. Самощенко. – М.: Юрид. лит., 1977. – 230 с.
159. Питання боротьби із злочинністю: зб. наук. праць. / ред. кол.:
Ю.А. Баулін (голов. ред.) та ін. – Х.: Вид-во Кросроуд, 2008. – Вип. 15. – 324 с.
160. Півненко В. Кримінальна юстиція України: проблеми організації та діяльності / В. Півненко // Право України. – 2001. – № 7. – С. 78–81.
161. Півненко В.П. Впровадження принципів змагальності і рівності сторін на стадії досудового слідства: Проблеми і шляхи їх вирішення /
В.П. Півненко, Є.О. Мірошниченко // Вісник Верховного Суду України. – 2003. – № 2. – С. 50–51.
162. Поздняков Э.А. Философия преступления / Э. А. Поздняков – М., 2001. – 576 с.
163. Полянский Н.Н. Вопросы теории советского уголовного процесса / Н.Н. Полянский. – М.: Изд-во МГУ, 1956. – 271 с.
164. Полянский Н.Н. Методика ведения спецсеминара по уголовному процессу „Социалистическая законность” / Н.Н. Полянский. – 1952. –
№ 2. – С. 31–32.
165. Полянский Н.Н. Очерки развития советской науки уголовного процесса / Н.Н. Полянский. – М.: Изд-во АН СРСР, 1960. – 212 с.
166. Полянский Н.Н. Уголовное право и уголовный суд Англии /
Н.Н. Полянский. – М., 1969. – С. 33.
167. Попович В.М. Тіньова економіка як предмет економічної кримінології / В.М. Попович. – К.: Правові джерела, 1998. – 448 с.
168. Порівняльна таблиця до проекту Кримінально-процесуального кодексу України (Частина І). Реєстр. № 3456-1 (Друге читання).
169. Постанови Пленуму Верховного Суду України у кримінальних справах (1973–2004): офіц. вид. / за заг. ред. Голови Верховного Суду України В.Т. Маляренка. – К.: Концерн „Видавничий Дім „Ін Юре”, 2004. – 336 с.
170. Правоохранительные органы Российской Федерации: учеб. пособ. /
под общ. ред. В.П. Божьева. – М., 1996. – 225 с.
171. Преступность и криминологические основы уголовной юстиции: моногр. / В.Н. Дремин, А.А. Березовский, Н.А. Орловская и др. / под ред. В.Н. Дремина. – О.: Феникс, 2007. – 280 с.
172. Проблеми пенітенціарної теорії і практики: Щорічний бюлетень /
за ред. А.А. Музики. – К.: КЮІКН УВС, 2005. – 688 с.
173. Проблемы предварительного следствия в уголовном судопроизводстве: сб. науч. трудов / Всесоюзный ин-т по изучению причин и разработке мер предупреждения преступления. – М., 1980. – 138 с.
174. Пути совершенствования системы уголовной юстиции: науч. докл., подготовленный авт. колл. ИГПАН. – М., 1988. – С. 15–17.
175. Рабцевич О.И. Международно-правовое и российское закрепление права на справедливое судебное разбирательство / О.И. Рабцевич // Право и политика. – 2003. – № 2. – С. 88.
176. Рахунов Р.Д. Участники уголовно-процессуальной деятельности /
Р.Д. Рахунов. – М.: Госюриздат, 1961. – 149 с.
177. Решетников В. Следователи не должны обвинять / В. Решетников // Сов. законность. – 1988. – № 6. – С. 53.
178. Решетняк В.И. Заочное производство и судебный приказ в гражданском процессе / В.И. Решетняк, И.И. Черных: учеб. пособ. – М.: Городец, 1997. – 145 с.
179. Ривлин А.Л. Понятие и система принципов советского правосудия / А.Л. Ривлин. –М.: Госюриздат, 1961. – 157 с.
180. Рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15 лютого 2008 р. // Офіційний вісник України. – 2008. – № 27.
181. Рішення Ради національної безпеки і оборони України від 23 квітня 2009 р. // Офіційний вісник України. – 2009. – С. 2.
182. Савицкий В.М. Очерки теории прокурорского надзора в уголовном судопроизводстве / В.М. Савицкий. – М.: Наука, 1975. – 384 с.
183. Савицкий М.Я. К вопросу о системе принципов советского уголовного процесса / М.Я. Савицкий // Сов. государство и право. – 1950. –
№ 1. – С. 34–37.
184. Самощенко И.С. Ответственность по советскому законодательству / И.С. Самощенко, М.Х. Фаркушин. – М., 1971. – 175 с.
185. Санин В.А. Механизм реализации советского права / В.А. Санин // Правоведение. – 1988. – № 1. – С. 21–22.
186. Сахаров А.Б. Правоохранительная деятельность преступников /
А.Б. Сахаров // Сов. государство и право. – 1986. – № 1. – С. 87.
187. Селиванов А. Правова політика – важлива складова внутрішньої політики Української держави / А. Селиванов, О. Рябченко // Голос України. – 2007. – № 43. – 13 березня. – С. 5.
188. Середа Г. Теоретичні аспекти прокурорського нагляду за додержанням законів при здійсненні оперативно-розшукової діяльності / Г. Середа // Вісник Академії прокуратури України. – 2007. – № 1. – С. 5–11.
189. Середа Г. Підготовка кадрів для органів прокуратури: сьогодення та перспективи розвитку / Г. Середа // Вісник Академії прокуратури України. – 2007. – № 3. – С. 5–11.
190. Словарь иностранных слов. – [7-е изд. перераб.] – М.: Русский язык, 1972. – 624 с.
191. Советский уголовный процесс / под ред. Д.С. Караева. – М.: Юрид. лит., 1975. – 567 с.
192. Советский энциклопедический словар / гл. ред. А.М. Прохоров. –
[3-е изд.]. – М.: Сов. энциклопедия, 1984. – 1600 с.
193. Социалистическая законность. – 1962. – № 2. – С. 21.
194. Стефанюк В.С. Суддівська незалежність – не особистий привілей суддів, а спосіб захисту публічних інтересів / В.С. Стефанюк // Вісник Верховного Суду України. – 1996. – № 1. – С. 11.
195. Строгович М.С. Курс советского криминального процесса и принцип состязательности / М.С. Строгович. – М., 1939. – 335 с.
196. Строгович М.С. Курс советского уголовного процесса /
М.С. Строгович. – М.: Изд. Акад. наук СРСР, 1958. – 703 с.
197. Строгович М.С. Курс советского уголовного права / М.С. Строгович. – М.: Наука, 1968–1970. – Т. 1–2. – 470 с.
198. Строгович М.С. Курс советского уголовного права / М.С. Строгович. – М.: Наука, 1990. – Т. ІІ. – 516 с.
199. Суд, правоохоронні та правозахисні органи України: навч. посіб. / за ред. Я. Кондрашєва. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – 320 с.
200. Судебная власть / под ред. И.Л. Петрухина. – М., 2003. – 310 с.
201. Сухарев А.Я. Правосудие и преступность / А.Я. Сухарев // Прокуратура и правосудие в условиях судебно-правовий реформы. – М., 1997. – 210 с.
202. Тацій В.Я., Актуальні проблеми сучасного розвитку кримінального права України / В.Я. Тацій, В.І. Борисов, В.І. Тютюгін // Право України. – 2009. – № 9. – С. 4–15.
203. Тертишник В.М. Кримінально-процесуальне право України /
В.М. Тертишник. – К., 1999. – 528 с.
204. Тиричев И.В. Принципы уголовного процесса / И.В. Тиричев. – М.: Юрид. лит., 1983. – 215 с.
205. Томин В.Т. О понятии принципа советского уголовного процесса: Труды Высшей школы МООП РСФСР / В.Т. Томин. – М., 1965. –
Вып. 12. – С. 15–16.
206. Уголовная юстиция [Текст] / Криминология / под. ред. Дж. Ф. Шели; пер. с англ. – СПб: Питер, 2003. – С. 457–601.
207. Уголовный процесс: учеб. для вузов / под общ. ред. проф.
П.А. Лушанской. – М.: Юристъ, 1995. – 430 с.
208. Удалова Л.Д. Збірник статей щодо вдосконалення кримінального та кримінально-процесуального законодавства / Л.Д. Удалова,
С.О. Телешун, С.Г. Осика. – К., 2000. – 46 с.
209. Уолкер Р. Английская судебная система / Р. Уолкер. – М., 1980. –
С. 234.
210. Федоров Ю.И. Место прокуратуры в системе правоохранительных органов по борьбе с преступностью / Ю.И. Федоров // Вопросы управления в органах прокуратуры: сб. науч. статей. – М., 1998. – 360 с.
211. Фефелов П.А. Критерии установлення уголовной наказуемости деяний / П.А. Фефелов // Сов. го