СИСТЕМНІ ЗВ’ЯЗКИ ЮРИДИЧНИХ ДЖЕРЕЛ ПРАВА

brief description

ЗМІСТ

ВСТУП ......................................………..................................................................….…......3

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНІ ПИТАННЯ ДОСЛІДЖЕННЯ СИСТЕМИ ЮРИДИЧНИХ ДЖЕРЕЛ ПРАВА .......................................................................................……..…..…....11
1.1.Еволюція наукових поглядів на систему юридичних джерел права...….11
1.2. Понятійно-категоріальний апарат досліджуваної теми……….…..…....24

РОЗДІЛ 2. МІСЦЕ СИСТЕМИ ЮРИДИЧНИХ ДЖЕРЕЛ ПРАВА В ПРАВОВІЙ СИСТЕМІ .........................................................................................………...........……....68
2.1 Система юридичних джерел права як складова правової системи ..…...68
2.2. Система джерел права: сутність, поняття, види ..................................…...85
2.3. Особливості становлення системи джерел права в Україні ........….........99

РОЗДІЛ 3. ЗВ’ЯЗКИ СИСТЕМИ ЮРИДИЧНИХ ДЖЕРЕЛ ПРАВА ...………....109
3.1. Структурні зв’язки юридичних джерел права.........…………………....109
3.2. Функціональні зв’язки юридичних джерел права...........…...........…......120
3.3. Генетичні зв’язки юридичних джерел права...........….............….............154

ВИСНОВКИ ...........................................................................………...............................183

ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ........................................................…...........188

ВСТУП

Актуальність теми дослідження обумовлена, щонайменше, двома знаковими факторами: 1) формуванням незалежної демократичної правової системи України у відповідності до міжнародних норм права; 2) науково-доктринальним переосмисленням поняття права.
У відповідності до них, право повинно розглядатися не як «наказ суверена», а як засіб забезпечення суспільної гармонії, узгодження точок зору різних суспільних суб’єктів, врешті-решт як справедлива і рівна міра свободи. Це стає можливим при розгляді права як різноджерельного феномена, який формується не лише внаслідок цілеспрямованих зусиль законодавця, але також через інші соціальні канали.
Розвиток філософії права, антропології права, соціології права затребував переосмислення загальної теорії джерел права. Актуалізація цієї проблеми обумовлена також змінами в суспільній свідомості та ідеології, які сталися в Україні після набуття незалежності, її інтеграцією у світову економіку та зростанням ролі міжнародних та регіональних (наднаціональних) правових норм. Проголошення у Конституції України (1996 р.) напрямку на побудову правової держави, нормативне закріплення у вітчизняній правовій системі принципу верховенства права значно посилили необхідність інтенсифікації досліджень у цій сфері.
Свої концептуальні підходи запропонували науковці, законодавці, юристи-практики. Інтерес компаративістики до з’ясування ступеня поширеності, ролі і місця судового прецеденту у континентально-євро-пейській сім’ї правових систем, визначення ролі доктрини у формуванні різних систем права тощо підсилив важливість вивчення системних зв’язків юридичних джерел права.
Однак в загальнотеоретичному аспекті ця проблема не ставилася, і, відповідно, відсутнє комплексне дослідження системи джерел права з точки зору їх системних зв’язків.
Між тим, постановка такої проблеми актуалізується як в теоретичному, так і практичному значенні. Вона важлива для визначення вірного напрямку правової політики держави як у правовій, так і політичній сферах життєдіяльності суспільства. Створення сучасної загальної теорії джерел права на нових засадах з врахуванням принципу методологічного плюралізму і базуванні на антропологічному підході, який ставить людину в центр правової реальності, є однією з первинних задач сучасної вітчизняної юриспруденції. Ігнорування такого підходу, принципів ідеології права, деформація принципу верховенства права, порушення принципу за-конності, які пережило наше суспільство протягом останніх поколінь, мало однією з причин відсутність цілісної системної концепції юридичних джерел права. Хоча питання про джерела права неодноразово ставилося в юридичній науці, однак дискусія йшла переважно щодо співвідношення понять «форма» і «джерело» права.
Підсилює теоретичне значення досліджуваної проблеми перегляд панівної в юридичній науці радянських часів концепції, згідно з якою фактично єдиним прийнятним джерелом права визнавався нормативно-правовий акт (закон), а категорія «система джерел права» заміщалася категорією «система законодавства». Суто позитивістський підхід до поняття «джерело права» спрощував дану проблему і нівелював її значення для юридичної практики.
В сучасних умовах необхідність переосмислення категорії «система джерел права» та поглибленого дослідження системних зв’язків між джерелами права, як традиційними, так і нетрадиційними обумовлена, принаймні тим, що 1) Україна визнала ратифіковані Парламентом міжнародні договори частиною національного законодавства, і за рахунок них зросла роль нормативно-правових договорів серед інших юридичних джерел права; 2) в Україні поширилася дія прецедентів Європейського суду з прав людини, а певні рішення Конституційного Суду України стали визнаватися прецедентами тлумачення; 3) зберегли, а подекуди поновили своє значення правові звичаї (звичаї ділового обороту, торгівельні звичаї, міжнародні звичаї тощо) і узвичаєння (адміністративні, торгівельні).
Характер системи джерел права, і, опосередковано, правової системи, не-від’ємної від інших підсистем суспільства (економічної, політичної, соціокультурної), які перебувають у найтіснішій взаємодії з нею, визначають, значною мірою, зв’язки між джерелами права. Причому йдеться не лише про внутрішні зв’язки між ними, а й про взаємодію з іншими підсистемами правової системи. Саме тому важливим стає питання про місце системи юридичних джерел права в правовій системі, зокрема, і соціальній системі взагалі, що, в свою чергу, здатне посприяти поглибленню розуміння трансформаційних процесів в правовій системі України, визна-ченню міри змін правової системи в умовах євроінтеграційних процесів, наближенню системи юридичних джерел права України до стандартів Ради Європи і Європейського Союзу.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана в рамках «Головних напрямків наукових досліджень Національного університету внутрішніх справ на 2001-2005 роки» (пп. 1.3, 1.4) (затверджені Вченою Радою НУВС від 23.03.2001 р.), у відповідності до «Тематики пріоритетних напрямків дисертаційних досліджень на період 2002-2005 рр.» (пп. 11, 14) (затверджена наказом МВС України № 635 від 30.06.2002 р.).
Мета дослідження полягає у встановленні визначальної ролі системних зв’язків юридичних джерел права в процесі формування i функціонування системи юридичних джерел права як правового явища, теоретичному обґрунтування значимості i необхідності для забезпечення принципу верховенства права рiзноманiтностi юридичних джерел права.
Для досягнення поставленої мети основна увага в дисертації надається вирішенню наступних завдань:
– на основі існуючих теоретико-правових джерел та наукових досліджень з’ясувати зміст поняття «система юридичних джерел права» в сучасних умовах;
– дослідити структуру системи юридичних джерел права;
– запропонувати класифікацію систем юридичних джерел права за різними критеріями;
– дослідити роль і значення системних зв’язків у функціонуванні системи юридичних джерел права як цілісності;
– розглянути взаємозв’язок і взаємозалежність елементів системи юридичних джерел права;
– розглянути місце системи юридичних джерел права в правовій системі і взаємозв’язки з іншими складовими правової системи.
Об’єкт і предмет дослідження. Об’єктом дослідження є правова система в цілому і такий її структурний елемент, як нормативна (регулятивна) підсистема, зокрема.
Предметом дослідження є закономірності функціонування системних зв’яз¬ків юридичних джерел права, їх юридична природа та класифікаційні ознаки у їх структурному розмаїтті.
Методологічну основу дослідження становить системний підхід, який дозволив а) дослідити внутрішню будову системи юридичних джерел права та місце, яке займає в ній кожна з підсистем; б) відобразити взаємозв’язки юридичних джерел права, ускладнення системних зв’язків внаслідок ускладнення суспільних стосунків, в) виокремити генетичні, структурні та функціональні зв’язки. За допомогою синергетичного методу представлено динамічний характер розгортання системних зв’язків в системі джерел права, що обумовлює багатовимірність і нелінійність функціонування системи джерел права. Порівняльний метод сприяв встановленню співвідношення системи юридичних джерел права, як складової регулятивної (нормативної) підсистеми правової системи, з іншими її складовими: правосвідомістю, юридичною практикою, системою права, системою правових інституцій. Застосування порівняльного методу стало в нагоді при проведенні аналізу в національній і зарубіжних правових системах.
Формально-логічний метод дав змогу сформулювати дефініцію системи юридичних джерел права, конкретизувати формально-логічні зв’язки між окремими юридичними джерелами. Поєднання конкретно-соціологічного та історичного методів дозволило встановити роль такого виду джерела права як корпоративний (партійний) акт і визначити його зв’язки з іншими джерелами права. За допомогою методу моделювання було здійснено побудову моделі загальної (універсальної) системи юридичних джерел права, а метод прогнозування посприяв накреслити перспективу подальшого розвитку системних зв’яз¬ків та взаємодій юридичних джерел права одне з одним і системою в цілому.
В даному дослідженні використано розробки та праці як вітчизняних, так і зарубіжних вчених-правознавців, як у сфері історико-теоретичних юридичних наук, так і у сфері галузевих юридичних наук. Істотне значення для підготовки дисертації мали наукові дослідження таких дослідників, як: Н.Г. Александров, С.С. Алєксєєв, Ж.-Л. Бержель, Г.Дж. Берман, С.Н. Братусь, А.В. Венгеров, Р. Давід, П.Б. Євграфов, С.Л. Зівс, С.Ф. Кечек’ян, Н.І. Козюбра, Р. Крос, Х. Кьотц, Є.А. Лукашова, Н.І. Ма-тузов, А.В. Міцкевич, Г.І. Муромцев, П.Є. Недбайло, В.С. Нерсе¬сянц, Ю.М. Оборо¬тов, Н.М. Оніщенко, С.В. Полєніна, Л.В. Петрова, П.М. Рабінович, О.Ф. Ска¬кун, Л.Р. Сюкіяйнєн, Ю.А. Тихоміров, Л.Б. Тіунова, Ф.А. Хайек, К. Цвай¬герт, М.В. Цвік, А.Ф. Шебанов, Л.С. Явич та інших, чиї наукові праці були присвячені проблемам, що вирішувалися здобувачем під час дослідження.
Наукова новизна одержаних результатів. Вперше підготовлене монографічне дослідження в якому розглядаються роль i значення системних зв’язків юридичних джерел права, як в процесі становлення і функціонування системи юридичних джерел права зокрема, так і правової системи загалом.
Наукова новизна результатів міститься також в наступних положеннях:
– вперше запропоновано вважати юридичну науку каналом зворотного зв’язку, що, опосередковуючись через правову доктрину, впливає на становлення і функціонування системи юридичних джерел права як складної динамічної системи;
– доповнено і уточнено систему юридичних джерел права: запропоновано поруч з традиційними юридичними джерелами права (нормативно-правовий акт, нормативно-правовий договір, правовий звичай, правовий прецедент) включити до неї і нетрадиційні – принципи права, корпоративні акти, релігійно-правові тексти, акти «м’якого права» (рекомендаційні акти міжнародних організацій);
– на основі критики конструкції аналітичної теорії права «система права – система законодавства» вперше запропоновано замінити її конструкцією «система права – система джерел права», як більш повної за обсягом, і такої, що відповідає сучасній теорії різноджерельності права;
– вперше запропоновано узагальнюючу дефініцію «система юри¬дичних джерел права»;
– уточнено і розвинуто принцип верховенства права щодо повноти його дії через різні види джерел права, які доповнюють і корегують одне одного;
– вперше змодельовано загальну (універсальну) систему джерел права держави, що включає в себе джерела права і зв’язки між ними у двох площинах: а) вертикальній – на міжнародному, регіональному (наднаціональному), національному рівнях; б) горизонтальній – на галузевому рівні;
– по-новому подано структуризацію системи юридичних джерел права за ступенем їх впливу на суспільні відносини і виокремлено такі блоки: а) базовий (фундаментальний), б) похідний (конкретизуючий), в) допоміжний (субсидіарний), які притаманні кожному з рівнів загальної (універсальної) системи джерел права;
– доповнено класифікацію систем юридичних джерел права на національному рівні, виявлено, що в новітніх умовах зростання ролі міжнародного акту в національній правовій системі і визнання його пріоритету над національними джерелами права відбувається кореляція обсягу і змісту національної системи юридичних джерел права за рахунок збагачення її міжнародними нормами і принципами, що водночас веде до розмивання меж: а) між національними правовими системами, б) міжнародним правопорядком та регіональними (над¬національними) правовими системами;
– доведено, що цілісність і несуперечливість системи юридичних джерел права вирішальною мірою залежить від кількості і якісних характеристик системних зв’язків, як всередині неї, так і за її межами – з іншими підсистемами правової системи.
– поглиблено уявлення про процеси самоорганізації системи юридичних джерел права, які набувають різного значення і співвідношення в регулюванні суспільних відносин за демократичного і недемократичного режимів;
– вперше обґрунтовано, що система юридичних джерел права виступає як інтегруючий елемент правової системи, який завдяки системним зв’язкам забезпечує як взаємодію між правосвідомістю і юридичною практикою, так і з іншими системами суспільства – економічною, політичною, соціально-куль¬турною.
Практичне значення дисертації полягає в тому, що одержані результати дають змогу поглибити розуміння системи юридичних джерел права як однієї з підсистем правової системи держави, сприяти вдосконаленню існуючого механізму правового регулювання на основі врахування особливостей системи юридичних джерел права, характеру системних зв’язків та тенденцій розвитку.
Дисертаційне дослідження може використовуватись у наукових дослідженнях для подальшого вивчення основних тенденцій і напрямів розвитку правової системи і місця системи юридичних джерел права в ній, системних зв’язків окремих галузей права, розробки сучасної теорії джерел права, а також у правотворчій роботі, при підготовці підручників і навчальних посібників для студентів (слухачів, курсантів) вищих навчальних закладів, юридичних факультетів, при викладанні курсу «Теорія держави і права» (тема «Джерела права»), порівняльного правознавства, історії держави і права, а також конституційного, цивільного та інших галузей права.
Апробація результатів дисертаційного дослідження. Основні теоретичні положення і висновки дисертації доповідалися на наукових конференціях: «VI Харківські міжнародні Сковородинівські читання» (28-29 вересня 1999 р.), «Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих учених» (20 червня 2003 року, м. Харків), обговорювались на кафедрі теорії і історії держави і права Національного університету внутрішніх справ. Теоретичні положення дисертації використовувались під час проведення семінарських занять з курсу «Теорія держави і права».
Положення дисертації слугували автору у процесі проведення експертизи проектів Законів України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» (№1089 від 23 травня 2002 р.), «Про захист персональних даних» (№2618 від 10 січня 2003 р.) та «Про Єдиний реєстр персональних даних» (№4002 від 17 липня 2003 р.), проведеної до слухання у Громадській Раді при Комітеті Верховної Ради України з питань свободи слова та інформації, присвяченого обговоренню законопроектів щодо захисту персональних даних та реєстрації фізичних осіб.
Публікації. Основні положення дисертації знайшли своє відображення у 6 наукових статтях, 4 з яких опубліковані у фахових виданнях, перелік яких затверджений ВАК України.
Структура роботи обумовлена об’єктом дослідження та особливостями авторського підходу до розробки обраної проблеми. Робота складається із вступу, трьох розділів, до яких входять 8 підрозділів, висновків, списку використаних джерел – 221 найменування. Обсяг дисертації – 187 сторінок.

bibliography

ВИСНОВКИ

Наукова проблема, вирішенню якої присвячене дане дослідження, полягає у тому, що визнання нової вітчизняної правової парадигми в основі якої лежить верховенство права і, відповідно, концепція різноджерельності права вимагає дослідження системних зв’язків джерел права, встановленні їхньої визначальної ролі в процесі формування i функ¬цiонування системи юридичних джерел права як правового явища, теоретичного обґрунтування значимості i необхідності для забезпечення принципу верховенства права рiзноманiтностi юридичних джерел права.
Мету дисертації досягнуто, поставлені завдання виконано.
Отримані результати свідчать про незавершеність формування системи джерел права в Україні, вказують окремі способи подолання виявлених недоліків. Вони свідчать, що дотримання принципу верховенства права можливе лише при врахуванні ролі різних джерел права у правовому регулювання, а також їхніх системних зв’язків: внутрішніх (внутрішньосистемних) та зовнішніх (міжсистемних); сильних, слабких та нейтральних; прямих та зворотних; генетичних, структурних та функціональних; жорстких та гнучких; взаємодії, розвитку та управління тощо.
До найбільш загальних і важливих результатів дослідження, на думку автора, можна віднести наступні:
1. Юридична наука, як канал зворотного зв’язку, виступає необхідною умовою становлення і функціонування системи юридичних джерел права як складної динамічної системи. Становлення систем юридичних джерел права як цілісних самоорганізуючих систем пов’язане перш за все з необхідністю узгодження між собою нормативних приписів різної юрисдикції і виникнення між ними різноманітних зв’язків: ієрархічних, функціональних, структурних. Однак усвідомлення потреби правової системи в цьому, і, відповідно, виникнення систем юридичних джерел права, стає можливим лише внаслідок становлення і розвитку юридичної науки. Інакше кажучи, становлення системи юридичних джерел права є незавершеним, доки суспільство, перш за все через правників, не усвідомить наявність такої сис-теми.
2. В сучасних умовах до системи юридичних джерел права необхідно включати не лише традиційні (нормативно-правовий акт, нормативно-правовий договір, правовий звичай, правовий прецедент), а й нетрадиційні (принципи права, корпоративні джерела права, релігійні джерела права, «м’яке право» тощо).
Це пов’язане, перш за все тим, що окрім держави в створенні правових норм активно беруть участь і інші суб’єкти, в тому числі і громадянське суспільство. Таким чином, ігнорування “нетрадиційних джерел права” матиме своїм результатом викривлене уявлення про відповідну правову систему і, відповідно, неправильні, неправові дії.
3. При описі нормативної складової правової системи слід застосовувати бінарну конструкцію «система права» – «система джерел права» (а не «система законодавства», що є її підсистемою), які співвідносяться як зміст і форма.
Оскільки система законодавства є лише однією, хоча й найважливішою підсистемою системи юридичних джерел права, очевидно, що вона співвідноситься лише з частиною системи права.
4. Для ефективного і повноцінного функціонування правової системи потрібна взаємодія різних видів джерел права, які доповнюють і корегують одне одного в напрямку забезпечення принципу верховенства права.
5. Проблема співвідношення національного і міжнародного права поступово переростає в проблему співвідношення джерел права в рамках національної системи джерел права.
6. Загальна (універсальна) система джерел права включає в себе джерела права і зв’язки між ними, як в вертикальній площині – на міжнародному, регіональному (наднаціональному), національному рівнях, так і в горизонтальній площині – на галузевому рівні.
7. Система джерел права виступає як інтегруючий елемент, який забезпечує взаємодію між правосвідомістю і юридичною практикою, а також між правовою і іншими підсистемами соціальної системи (політичною, економічною, соціально-культурною).
8. Поняття системи юридичних джерел права автор визначає наступним чином: система юридичних джерел права – це сукупність всіх форм юридичного закріплення та організаційного забезпечення інформації про загальнообов’язкові правила поведінки (юридичні норми) у сукупності їх взаємозв’язків (генетичних, структурних і функціональних), через які об’єктивуються нормативні приписи галузі права, нормативні складові національної або регіональної правової системи чи міжнародного правопорядку.
9. Будь-яка системи джерел права незалежно від рівня регулювання має схожу структуру компонентів: базовий (фундаментальний); похідний (конкретизуючий); допоміжний (субсидіарний). До базового (фундаментального) компоненту можна віднести ті джерела права, які є основними для даної системи права, які конституюють, визначають дане правове утворення. Похідний (конкретизуючий) компонент об’єднує ті юридичні джерела права, які розвивають, конкретизують елементи пер-винного компоненту. Допоміжний (субсидіарний) компонент може включати акти, документи, доктрини тощо, які хоча і не є обов’язко¬вими, однак значно впливають на інші джерела права, опосередковуючись через правотворчі органи (зокрема так зване «м’яке право») і формуючи подальший розвиток системи джерел права і тлумачення певних правових норм.
10. Система джерел права, як правове явище, є результатом взаємодії двох сторін: спонтанності (як реалізація свободи) і організованості (як втілення порядку). Перша виявляє себе на стадії формування норми права, друга – на стадії нормативної упорядкованості суспільних відносин.
Іншими словами, в основі формування системи джерел права знаходиться особа з імперативом свободи (якій відповідає спонтанний розвиток правових норм) і влада (держава) з імперативом порядку (якій відповідає організована, впорядкована правотворчість).
11. Надмірне обмеження свободи в суспільстві і, відповідно, редукція спонтанності в правоутворенні спричиняє порушення принципу верховенства права, правовий нігілізм.
Межі свободи громадянського суспільства в демократичних державах закріплюються в Конституції. В тому ж разі, коли Конституція перетворюється на декларативну, громадянське суспільство і кожний його громадянин стає незахищеним перед сваволею держави, рівень саморегуляції суспільства падає, а громадянське суспільство послаблюється.
12. Становлення вітчизняної системи юридичних джерел права з необхідністю потребує вдосконалення системи реєстрації і оприлюднення юридичних джерел права, в рамках якої офіційне опублікування рішень Верховного та апеляційних судів, а також інтенсифікація наукових досліджень в сфері судової практики сприятиме забезпеченню незалежності судів, прозорості відправляння правосуддя і уніфікації судочинства.
13. Існує якісна відмінність систем джерел права в демократичних і недемократичних державах, яка проявляється в значно нижчому характері самоорганізації (або її відсутності) в системах джерел права останніх. Обмеження свободи в недемократичних суспільствах перешкоджає зворотним зв’язкам, і відповідно знижує ефективність правового регулювання. В свою чергу це приводить до відчуження системи джерел права і юридичної практики, а то й до їхньої автономізації.
14. Ефективне функціонування системи джерел права у відкритому суспільстві можливе лише в разі її збагачення і ускладнення за рахунок нетрадиційних джерел права, посилення корпоративної саморегуляції, суддівської правотворчості, тобто визнання концепції різноджерельності права і впровадження її в правове буття народу.

ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Ковалевский М.М. Общее учение о государстве // Антологія української юридичної думки. В 6 т./ Редкол.: Ю.С. Шемшученко (голова) та ін. Том 1: Загальна теорія держави і права, філософія та енциклопедія права.– К.: Видавничий Дім «Юридична книга», 2002.– С. 205-221
2. Берман Г.Дж. Западная традиция права: эпоха формирования/ Пер. с англ.– М.: Изд-во МГУ: ИНФРА-М –Норма, 1998.– С. 624 с.
3. Джероза Л. Церковне право. – Львів: Свічадо, 2001.– 336 с.
4. Харитонова О.І., Харитонов Є.О. Порівняльне право Європи: Основи порівняльного прравознавства. Європейські традиції.– Х.: «Одіссей», 2002.– 592 с.
5. История политических и правовых учений /Под общ.ред. В.С. Нерсесянца. – М.: НОРМА–ИНФРА-М, 2000. – 736 с.
6. Victor J. Pospishil. Eastern Catholic Church Law: According to the Code of Canons of the Eastern Churches.–Brooklyn, NewYork: Saint Maron Publications, 1993 – 616 p.
7. Новгородцев П.И. Историческая школа юристов.– СПб.: Издательство «Лань», 1999. – 192 с.
8. Ренненкампф Н.К. Юридическая енциклопедия // Антологія української юридичної думки. В 6 т./ Редкол.: Ю.С. Шемшученко (голова) та ін. Том 1: Загальна теорія держави і права, філософія та енциклопедія права.– К.: Видавничий Дім «Юридична книга», 2002.– С. 158-175
9. Ренненкампф Н.К. О праве и нравственности и их взаимном отношении // Антологія української юридичної думки. В 6 т./ Редкол.: Ю.С. Шемшученко (голова) та ін. Том 1: Загальна теорія держави і права, філософія та енциклопедія права.– К.: Видавничий Дім «Юридична книга», 2002.– С.144-157.
10. Иеринг Р. Борьба за право/ пер с нем. – М.: Феникс, 1991. – 63 с.
11. Хайек.Ф.А. Право, законодавство та свобода.: Нове викладенння широких принципів справедливості та політичної економії: В 3 т./ Пер. з англ.– Т.1: Правила та порядок. К.: Сфера, 1999.– 196 с.
12. Евграфов П.Б. Соотношение структуры советского права и структуры советского законодательства. – Автореферат … к.ю.н. –12.00.01. – Харьков. 1981. – 19 с.
13. Заец А.П. Система советского законодательства (проблемы согласованности). – К.: Наук. думка, 1987. – 97 с.
14. Онищенко Н.Н. Становление и развитие источников советского права на Украине. Киев: «Наукова думка», 1988. – 108 с.
15. Арендт Х. Истоки тоталитаризма .– М.: ЦентрКом, 1996 .– Ч.2 .– 672 с.
16. Проблемы теории государства и права: Учебник/ Под ред. С.С. Алексеева.– М.: Юрид.лит., 1987.– 448 с.
17. Поленина С.В. Вопросы структуры права и структуры законодательства// Конституция СССР и дальнейшее развитие государственноведения и теории права. – М.: Институт государства и права АН СССР, 1979. – С.100-105.
18. Поленина С.В. Теоретические проблемы системы советского законодательства. – М.: «Наука», 1979.– 205 с.
19. Система советского законодательства/ Под ред. И.С. Самощенко.– М.: Юрид. лит., 1980 .– 328 с.
20. 70 лет Советского государства и права / Под ред. А. И. Королева, Ю. К. Толстого, Л. С. Явича. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1987. – 752 с.
21. Шебанов А.Ф. Форма советского права. – М.: Юридическая литература, 1968. – 216 с.
22. Алексеев С. С. Структура советского права. М.: Юрид. лит, 1975.– 263 с.
23. Зивс С.Л. Источники права. – М.: Наука, 1981. – 239 с.
24. Правовая система социализма/ Под ред. А.Васильева.– Кн.1: Понятие, структура, социальные связи. – М.: Юрид. лит, 1987.– 366 с.
25. Правовая система социализма/ Под ред. А.Васильева. – Кн..2: Функционирование и развитие. – М.: Юрид. лит, 1987. – 327 с.
26. Тиунова Л.Б. Системные связи правовой действительности: Методоло¬гия и теория. – СПб.: Издательство С.-Петербургского университета, 1991.–136 с.
27. Богданов А.А. Всеобщая организационная наука (Тектология): [в 3-х ч.]. – Л., М.: Книга, 1925-1929.
28. Берталанфи Л.фон. Общая теория систем – критический обзор// Исследования по общей теории систем. – М.: Прогресс, 1969. – С.23-82
29. Берталанфи Л.фон. История и статус общей теории систем // Системные исследования. Ежегодник-1973. – М.: Наука, 1973. – С.20-37
30. Ганьба Б. Системний підхід та його застосування в дослідженнях державно-правових явищ // Право України. – 2000.– №3. – С. 41-44.
31. Бобылев А.Н. Современное толкование системы права и системы законодательства // Государство и право.– 1998.–№2. – С.22-27.
32. Алексеев С.С. Право: азбука. Теория. Философия: опыт комплексного исследования. – М.: Статут, 1999. – 710 с.
33. Дутка Г.І. Закон в ієрархічній системі нормативно-правових актів// Наук. вісн. Чернівецького ун-ту: Зб. наук.праць. – Чернівці, 1999. – Вип 70. – С.16-20.
34. Райнгольд Ціппеліус. Філософія права. –Київ: Тандем, 2000. – 300 с.
35. Копнин П.В. Диалектика как логика и теория познания. М.: Наука. –1973. –324 с.
36. Вступ до сучасної юридичної логіки/ В.Д. Титов, В.В Навроцький, О.Ю. Марченко, С.Е. Зархіна, Ж.О. Павленко/ За ред. М.І. Панова та В.Д. Титова/ Харків: Ксилон, 2001. – 198 с.
37. Поспелов Г.С. Ириков В.А. Програмно-целевое планирование в управлении. – М.: «Сов. радио», 1976. – 440 с.
38. Мельников, Г. Функції розуму в біосфері // Права людини в Україні: Випуск 19.- Київ, 1996.- 93с.
39. Блауберг И.В., Юдин Э.Г. Становление и сущность системного подхода. – М.: Наука, 1973. – 270 с.
40. Афанасьев В.Г. Системность и общество. – М.: Политиздат., 1980. – 368 с.
41. Большая Советская Энциклопедия (в 30 и томах)/ Гл.ред. А.М. Прохоров. Изд-е 3-е. М.: Советская энциклопедия, 1976. т.23 Сафлор-Соан. – 1976. – 640 с.
42. Пахман С.В. О современном движении в науке права // Антологія української юридичної думки. В 6 т./ Редкол.: Ю.С. Шемшученко (голова) та ін. Том 1: Загальна теорія держави і права, філософія та енциклопедія права. – К.: Видавничий Дім «Юридична книга», 2002.– С. 118-141.
43. Сагатовский В.Н. Опыт построения категориального аппарата системного похода // Философские науки. – 1976. – №3. – С. 67-78
44. Садовский В.Н. Основания общей теории систем. Логико-методологический аналіз. – М.: Наука, 1974. – 279 с.
45. Введение в теорию государственно-правовой организации социальных систем/ под.ред. Е.Б.Кубко. – К.Юринком, 1997. – 189 с.
46. Баженов Л.Б. Принцип системности как регулятив научного знания // Философские науки. – 1978. – №2. – С.125-128
47. Тюхтин В.С. Отражение, системы, кибернетика. Теорія отражения в свете кибернетики и системного похода. –М.: Наука, 1972. – 256 с.
48. Садовский В.Н. Логико-методологические проблемы общей теории системы // Общая теория систем. – К.: Ин-т кибернетики, 1972. – 136 с.
49. Долженков О.О. Тоталітаризм в Україні: проблеми формування та трансформації. – Одеса: НДРВ ОІВС, 2000.– 195 с.
50. Каган М.С. Человеческая деятельность: Опыт системного анализа. – М.: Политиздат, 1974. – 328 с.
51. Каган М. С. Система и структура // Системные исследования. Методологические проблемы. Ежегодник. 1983. М.: Наука, 1983. – С. 86-106
52. Гайворонський, В. Джерела права // Вісник Академії Правових Наук України. – 2001. – №3. – С.57-65.
53. Бошно, С.В. Соотношение понятий источник и форма права // Юрист.– 2001. – №10. – С.15-22.
54. Walker and Walker’s English Legal System. Ronald Walker, Richard Ward. – London, Dublin Edinburg: Butterworhs, 1994. – 663 p.
55. Теория государства и права. Курс лекций/ Под ред. Н.И. Матузова и А.В. Малько. – М.: Юристъ, 1997. – 672 с.
56. Загальна теорія держави і права/ За ред. В.В. Копейчикова. – К.: Юрінком, 1997.– 320 с.
57. Скакун О. Ф. Теория государства права. – Харьков: «Консум», 2000.– 704 с.
58. Мицкевич А. В. Акты высших органов Советского государства. – М.: Юрид. лит., 1967. – 175 с.
59. Кечекьян С. Ф. О понятии источника права // Учен. зап. МГУ. Труды юрид. ф-та. – 1946. – Вып. 116. – Кн. 2. – с. 4.
60. Керимов Д. А. Философские проблемы права. – М.: Мысль, 1972. – 471 с.
61. Общая теория государства и права. Академический курс в 2-х томах /Под ред. проф. М.Н. Марченко. Том 2. Теория государства и права. – М.: Издательство «Зерцало», 1998.– 656 с.
62. Венгеров А.Б. Теория государства и права: Часть II. Теория права. Том I.– М.: Юристъ, 1996.– 152 с.
63. Галесник Л.С. Нормы права и практика коммунистическо¬го строительства // Вопросы общей теории советского права. – М.: Госюриздат, 1960. – 406 с.
64. Коркунов Н.М. Лекции по общей теории права. – Изд-е 9-е.– СПб.: Изд. юридического книжного магазина Мартынова Н.К, 1909. – 354 с.
65. Зивс С.Л. Развитие формы права в современных империалистических государствах. – М.: Изд-во Акад. наук СССР, 1960. – 215 с.
66. Явич Л.С. Общая теория права. – Л.: Изд-во Ленинградского университета, 1976. – 288 с.
67. Шаповал В. Конституція як форма (джерело) конституційного Права України (питання теорії) // Право України. – 1999. – № 6. – С. 5-9.
68. Загальна теорія держави і права/ М.В. Цвік, В.Д. Ткаченко, Л.Л. Богачова та ін.; За ред. М.В. Цвіка, В.Д. Ткаченка, О.В. Петришина. – Харків: Право, 2002.– 432 с.
69. Румянцев О.Г., Додонов В.Н. Юридический енциклопедический словарь.– М.: ИНФРА-М, 1996.– 384 с.
70. Юридический энциклопедический словарь/ Гл. ред. А.Я. Сухарев; Редкол. М.М. Богуславский и др.– 2-е изд., доп.– М.: Сов. энциклопедия, 1987.– 528 с.
71. Юридична енциклопедія: в 6 т./ Редкол.: Ю.С. Шемшученко та ін. – К.: «Укр.енцикл.», 1998. – Т.2: А-Г. – 1999. – 744 с.
72. Хропанюк В.Н. Теория государства и права: Учебное пособие для высших учебных заведений/ Под ред. проф. В.Г. Стрекозова. – М.: «Дабахов, Ткачев, Димов», 1995.– 384 с.
73. Общая теория права.: Учебник для юридических вузов/ Ю.А. Дмитриев, И.Ф. Казьмин, В.В. Лазарев и др.; под общ. ред. А.С. Пиголкина.– М.: Изд-во МГТУ им. Н.Є. Баумана, 1996.– 384 с.
74. Теория права и государства / Под ред. проф. Г.Н. Манова.– М.: Издательство БЕК, 1996.– 336 с.
75. Губа А.В., Письменицький А.В., Слинько Д.В. Теорія держави і права. – Харків, 2000.– 270 с.
76. Чаюн М.Г., Кириченко Ю.М., Кидисюк Р.А. та ін. Правові позиції Конституційного суду України в рішеннях та висновках (1997-2003 роки). – К.:Аттіка, 2003.– 336 с.
77. Проблемы общей теории права и государства/ Под общ. ред. проф. В.С. Нерсесянца.– М.: Изд-во «НОРМА», 2001 .– 832 с.
78. Тимченко Л.Д. Международное право. – Харьков:Консум; Ун-т внутренних дел, 1999 .– 528 с.
79. Алексеев С.С. Советское право как система: методологические принципы исследования // Советское государство и право.– 1974.– №7.– С.11-18
80. Стеценко М. Причини відсутності судового прецеденту в радянській правовій системі // Матеріали науково-практичної конференції «Судова практика у справах за позовами до ЗМІ» (13-14 травня 1999 р.). – К.:Інформаційний прес-центр IREX ПроМедіа, 1999.– 1.05.2003.– http://www.ipc.kiev.ua/ukr/books/Mater_conf/index.htm)
81. Legal positivism/ Edited by Mario Jory.– New York: New York University Press.– 1992.– xl+481p.
82. Синергетике –30 лет. Интервью с професором Г. Хакеном // Вопросы философии. – 2000. – № 3. – С.53-61
83. Медушевский А.Н. Конституционные кризисы в обществах переходного типа // Вопросы философии. – 1999. – №12.– с.3-21
84. Арнольд Р. Теория катастроф. – М.: Наука, 1990. – 126 с.
85. Азроянц Э.А., Харитонов А.С., Шелепин Л.А. Немарковские процессы как новая парадигма// Вопросы философии.– 1999.–№7. – С. 94-104
86. Аршинов В.И. Синергетика как феномен постнеклассической науки. – М.: Институт философии Российской Академии Наук, 1999. – 118 с. – 3.05.2002. – http://philosophy.ru/iphras/library/arshinov/glava4.html
87. Обязательства ОБСЕ в области человеческого измерения. – Варшава: Бюро по демократическим институтам и правам человека ОБСЕ, 2001. – 371 с.
88. Українська Громадська Група сприянню виконання Гельсінкських угод: в 4т.Т.1:Особистості/ Харківська правозахисна група. – Харків: Фоліо, 2001. – 208 с.
89. Шевчук С. Основи конституційної юриспруденції. – К.: Український центр правничих студій, 2001.– 302 с.
90. Мельников, Г. Функції розуму в біосфері // Права людини в Україні: Випуск 19.- Київ, 1996.– 93 с.
91. Оніщенко Н.М. Загальна характеристика правової системи як інтегруючої категорії юридичної науки // Правова держава. Щорічник наукових праць Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. Вип.11. – К.: Вид. дім «Юридична книга», 2000.– С. 62-75.
92. Явич Л.С. Сущность права. Л.: Изд-во Ленинградского ун-та, 1985. – 207 с.
93. Назаров Б.Л. Социалистическое право в системе социальных связей. – М.: Юрид. лит, 1976. – 311 с.
94. Зайчук О.В. Правовая система США.– К.: Наук. Думка, 1992. – 134 с.
95. Везель Ж., Девольэ П. Конституция как основа юридической системы // Проблемы сравнительного правоведения.– М.: Норма, 1996. – 428 с.
96. Тихомиров Ю. А. Курс сравнительного правоведения. – М.: НОРМА, 1996.– 428 с.
97. Рабінович П.М. Основи загальної теорії права і держави. – К.: ІСДО, 1994.– 236 с.
98. Луць Л.А. Європейські міждержавні правові системи та проблеми інтеграції з ними правової системи України (теоретичні аспекти): Монографія К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2003 . – 304 с.
99. Карбонье Ж. Юридическая социология.– М.: Прогрес, 1986. – 352 с.
100. Погорелов Є.В. Кодифікаційна діяльність в правовій системі України (загальнотеоретичний аспект). Дисертація ... к.ю.н. 12.00.01 Харків, 2000. – 167с.
101. Фридмен Л. Введение в американское право. – М.: Прогрес, 1993. – 284 с
102. Матузов Н.И. Правовая система развитого социализма // Советское государство и право. – 1983.– №1.– С. 18-19
103. Оніщенко Н.М. Правова системи: проблеми теорії: Монографія.– К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького, 2002. – 352с.
104. Тиунова Л.Б. О системном подходе к праву // Советское государство и право. – 1986. – №10. – С.49-52
105. Гаврилов О.А. Стратегия правотворчества и социальное прогнозирование.– М.: Ин-т государства и права РАН, 1993. – 128 с
106. Максимов С.И. Правовая реальность: опыт философского осмысления Х.: Право, 2002.– С.328 c.
107. Юдин Э.Г. Системный подход и принцип деятельности. М.: Наука, 1978. – 391 с.
108. Щедровицкий Г.П. Исходные представления и категориальные средства деятельности // Разработка и внедрение автоматизированных систем в проектировании. – М., 1975. – С.80-87
109. Общая теория государства и права: Учебник для юридических вузов/ Под ред А.С. Пиголкина.– М.: Изд-во МГТУ им. Н.Э. Баумана, 1997. – 384 с.
110. Юридична енциклопедія.– К.: Укр. енцикл., 1999. – Т.2. – 744 с.
111. Протасов А.Н. Модель надлежащей правовой процедуры: теоретические основы и главные параметры // Советское государство и право. – 1990. – №7. – С.14-22
112. Кросс Р. Прецедент в английском праве. – М.: Юрид. лит./ Пер. с англ. – 1985. – 240 с.
113. Кузьменко В., Романчук О. На порозі Надцивілізації: системний аналіз актуальних проблем сучасності, соціальне прогнозування та футурологія. – Львів: Універсум, 1998.– 164 с.
114. Оборотов Ю.Н. Традиции и новации в правовом развитии. – Одесса: «Юридична література», 2001.– 160 с.
115. Кураев А. Наследие Христа. Что не вошло в Евангелия? – М.: «Благовест, 1997. – 224 с.
116. Солженицин А. Архипелаг ГУЛАГ.– М.: ИНКОМ НВ, 1991. – Т.2. – 432 с.
117. Информационный бізнес портал ЛІГА ONLINE. – http://www.liga.net –10.08.2003
118. Явич Л.С. Право и общественные отношения. (основные аспекты содержания и формы советского права). – М., 1971. – 152 с.
119. Алексеев С.С. Общая теория социалистического права /Курс лекций/ : Учебное пособие. В 4 вып. –Вып.2. – Свердловск, 1964. – 265 с.
120. Тодика Ю. Конституція як соціальна цінність // Право України. – 2000. – №12. – С.9-12.
121. Заєць А. Принципи верховенства права (теоретико-методичне обґрунтування) // Вісник Академії правових наук України. – 1998. – № 1. – С. 3-13
122. Петрова Л.В. Джерела права // Вісник Академії Правових наук України. – Х.:Право.–1997.–№1.– С.65-76
123. Чураков Д.О. Русская революция и рабочее самоуправление. 1917. – М.: «АИРО-XX» .– 1998.– 204 с.
124. Шевчук С. Европейское прецедентное право в украинской правовой системе // Юридическая практика. –1999.– 16-31 октяб. – С.13.
125. Євграфова Є. Акти Конституційного Суду України в системі національного законодавства // Право України. – 2001.– №10. – С.66-68.
126. Костюк В. Міжнародні акти як джерело трудового права // Право України. – 1999.– №11. – С.97-100.
127. Погорілко В., Федоренко В. Джерела конституційного права України: поняття, види і система // Право України. – 2002.– №3. – С. 8-16.
128. Адріанов К. Правова природа рішень Європейського суду з прав людини // Право України. – 2002.– №3. – С.37-42.
129. Куц Г. Застосування норм Європейської конвенції та прецедентної практики Європейського суду з прав людини судами України // Право України. – 2002.– №2. – С.18-24.
130. Відомості Верховної Ради України. – 1992. – №10. – Ст.137
131. Рішення Конституційного Суду України № 12-рп/98 від 9 липня 1998 р.// Офіційний вісник України. – 1998. – №32 (27.08.98). – ст.1209
132. Цивільний кодекс України. – К.: Аттіка, 2003. – 416 с.
133. Шебанов А.Ф. Система отраслей законодательства: основания построения // Правоведение, 1976. – №4. – С.23
134. Тополевський Р.Б. Місце юридичних джерел права в правовій системі // Вісник Університету внутрішніх справ. 1999. – Випуск 7. – Ч. 3. – с.47-51.
135. Джинджер Э.Ф. Верховный суд и права человека в США. – М. «Юридическая литература», 1981. – 392 с.
136. Гольдман Р., Лентовска Э., Франковски С. Верховный Суд США: права и свободы граждан. – Варшава: Издательство «Бега», 1999.– 254 с.
137. Сорос, Дж. Криза глобального капіталізму: (Відкрите суспільство під загрозою).– К.: Основи, 1999. – 259 с.
138. Форрестер Дж. Мировая динамика. – М.: Наука, 1978. – 168 с.
139. Князева Е.Н. Саморефлективная синергетика // Вопросы философии.– 2001. –№10. – С.99-113
140. Головатий С. «Верховенство закону» versus «верховенство права»: філологічна помилка, професійна недбалість чи науковий догматизм // Вісник Академії правових наук України. – Харків: Право, 2003.–№2(33)-3 (34). – С. 96-113
141. Рабінович П. Європейські стандарти прав людини: онтологічні, гносеологічні та праксеологічні аспекти // Вісник Академії правових наук України. –.Харків: Право, 2003.–№2(33)-3 (34). – С. 114-132
142. Рабінович П.М. Раданович Н.М. Європейська конвенція з прав людини: проблеми національної імплементації (загальнотеоретичні аспекти). – Львів: Астрон, 2002. – 192 с.
143. Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР. Постанова Верховної Ради України від 12 вересня 1991 року // Відомості Верховної Ради України. – 1991. –№46 (12.11.1991). – ст.621
144. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – №30 (23.07.1996). – Ст.41
145. Речицький В. Дух закону і буква права // Свобода висловлювання і приватність. 2001.– №1. – С.10-13
146. Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 року. № 9 // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 1998. – №8. – С.49-55
147. Конвенція про захист прав людини та основних свобод. – Харків: Фоліо, 2001.– 24 с.
148. Проект Закону України від 16.10 2000 № 3004 «Про мирні збори» (поданий Г.Удовенком) // Інтернет-сайт Верховної Ради України. – 10.10.2002.– http://www.rada.kiev.ua/zakon/PR1/TXT1/3000/p3004.htm
149. Проект Закону України від 10.08 2000р. № 3004-2 «Про порядок проведення мирних масових заходів та акцій в Україні» (поданий В.Пустовойтовим)// Інтернет-сайт Верховної Ради України. – 10.10.2002. – http://www.rada.kiev.ua /zakon/PR1/TXT1/3000/p3004-2.htm
150. Справа Реквеньї проти Угорщини // Практика Європейського суду з прав людини. Рішення. Коментарі. – 2002.– 2(14). – С.17-43
151. Зайцев Ю. Поняття закон та законність: бачення Європейського суду з прав людини // Практика Європейського суду з прав людини. Рішення. Коментарі. 2002.– 2(14). – С.9-14.
152. Конституційний суд України: досвід і проблеми // Право України. – 1999. – №1. – С.8-13.
153. Тихий В. Основні повноваження Конституційного Суду України// Вісник Академії правових наук України. – Харків: Право, 2003.–№2(33)-3(34). – С. 287-301
154. Лилак Д.Д. «Квазізакони» в системі законодавства України // Вісник господарського судочинства. – 2001.– №2.– С.144-147
155. Шульга А.М. Теория государства и права.– Харьков: Университет внутренних дел, 2000. – 133 с.
156. Блауберг И.В. Юдин Э.Г. Понятие целостности и его роль в научном познании. – М., 1972. –225 с.
157. Опасная традиционная практика, пагубно отражающаяся на здоровье женщин и детей // Права человека: изложение фактов.–.№23.– Женева: Центр по правам человека, 1996.– 34 с.
158. Полежай П.Т. К вопросу о понятии социалистического права // Право и комунизм. – М.: Госсударственное изд. юрид. лит., 1965. – С.3-38
159. Давид Рене, Жоффре- Спинози Камилла. Основные правовые системы современности / В.А. Туманов (пер.с фр). – М. : Международные отношения, 1996. – 399 с
160. Бзежинський З. Велика шахівниця. – Львів-Івано-Франківськ:Лілея-НВ, 2000. – 236 с.
161. Права человека: постоянная задача Совета Европы.– М.: «Права человека», 1996.–128 с.
162. Лебедев М.Е. Субординационные связи в системе российского законодательства // Российский юридический журнал.– 2001.–№3.– С.29-31
163. Поленина С.В. Система права и система законодательства в современных условиях // Известия высших учебных заведений. Правоведение. – 1987. – №5. – С.29-37
164. Кирин П.А. Функциональные связи правовых норм // Советское государство и право. – 1972. – № 5. – С.35-41
165. Черданцев А.Ф. Системообразующие связи права // Советское государство и право.–1974.–№8.– С.10-17
166. Винер Н. Кибернетика или управление и связь в животном и машине. –М.:Наука, 1968. – 343 с.
167. Кузнецов Н.А., Мусхелашвілі Н.Л., Шрейдер Ю.А. Информационное воздействие как объект научного исследования (перспективы информатики) // Вопросы философии. – 1999. – №1. – С.77-87
168. Кравец И.А. Проблемы реализации принципа прямого действия Конституции // Российский юридический журнал. – 2001. – №3. – С.3-11
169. Алексеев С. С. Проблемы теории права. –т. 2. Нормативные юридические акты. Применение права. Юридическая наука /правоведение/. – Свердловск: Изд-во Свердл. юрид. ин-та, 1973. – 399 с.
170. Marbury v. Madison. – 5 U.S. (1 Cranch). – 137. – 2 L.Ed. 60. – 1803
171. Martin v. Hunter’s Lessee. – 14 U.S. (1 Wheat.). – 304. – 4 L.Ed. 97. – 1816
172. Поленина С. В. Система советского законодательства.– Советское государство и право. – 1975. – .№ 11. – С. 18-22
173. Конституції нових держав Європи та Азії. – К.: Укр.. Правн. Фундація. Вид-во «Право». – 544 с.
174. Шебанов А. Ф. Система отраслей законодательства: Основания построения // Известия высших учебных заведений. Правоведение. – 1976. –№ 4.– С. 21-27
175. Нгуен Куок Дин, Дайе П., Пелле А. Международное публичное право: в 2-х т. Т.1: Кн.1: Формирование международного права. Кн.2.: Международное сообщество. – К.:Сфера, 2000. – 440 с.
176. Петелина И.В. Региональные правовые системы: проблемы правотворчества // Правоведение. –1999. –№1. – С.234-235
177. Ильин Ю.Д. Лекции по истории и праву Европейского Союза.– Харьков: Консум, 1998.- 156 с.
178. NV Algemeine Transport – en Expedite Onderneming van Gend en Loos v. Netherlands Inland Revenue Administration. – Case 26/62. –European Court Reports. English special edition. – 1963. – p. 1-12
179. Кернз В. Вступ до права Європейського Союзу. – К.: Товариство «Знання», КОО, 2002. – 381 с.
180. Loveland I. Incorporating the European Convention on Human Rights into UK law // Parliamentary Affairs. A Journal of Comparativity Politics. –1999. – Jan. – Vol.52. – No.1.– p. 113-127
181. Петрова Л.В. Джерела права // Вісник Академії Правових наук України.–1997.–№1.– С.65-76
182. Васильев Л. М. О правовых идеях-принципах // Советское. государство и право. – 1975. – № 3.– С. 15-19.
183. The Treaty on European Union // European Union. – 2.06. 2003. – http://europa.eu.int/eur-lex/en/treaties/dat /EU consol.htm
184. Садовская О.Н. Правовая система Италии: общетеоретическая характеристика основных элементов. – Дисертация ... к.ю.н. – Одеса, 2001. – 218 с.
185. Flaherty D. Protecting Privacy in Surveillance Societies.– Chappel Hill: The University of North Carolina Press, 1989. –483 p.
186. Речицкий В. Конституционализм. Украинский опыт.- Харьков: Фолио, 1998.– 160 с.
187. Марченко М.Н. Законы в системе англосаксонского права // Вестник Вестник Московского университета. Серия 11. Право. – 1999–№5.– С.69-84
188. Бандурка О., Пушкін О., Зайцев Л. Право і держава – теоретичний аспект // Право України.– 1995.– №11.– С.3-7
189. Хвостов В.М. Общая теория права. Элементарный очерк. – Вильно, 1914. – 148 с.
190. Паповян Е., Паповян А. Участие Верховного Суда СССР в выработке репрессивной политики. 1957-1958 г.г. // Корни травы.–М.:Звенья. –1996.– С.54-72.
191. Лукашук И.И. Нормы международного права в международнеой нормативной системе. М.: Спарк, 1997. – 322 с.
192. Ліщина І. Міжнародне право прав людини; його вплив нанаціональний правопорядок України» // Вісник Академії Правових наук України. – 2002. – №2. – С.187-196.
193. Пархоменко Н.М. Договір у системі права // Правова держава. Щорічник наукових праць. – Київ: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького, 1996. – Вип.7. – С.249-253
194. Оніщук М.В. Колізії в законодавстві України: причини та шляхи подолання // Правова держава. Щорічник. – К.: Інститут держави і права ім В.М. Корецького НАН України, 1996.– Вип.7.– С.99-103
195. Євінтов В.І. Пряме застосування міжнародних стандартів в галузі прав людини (коментар до ст. 9 Конституції) // Український часопис прав людини №1. – 1998. – С.23-35
196. Іваницький-Василенко С.М. Джерела магдебурзького права в Західній Русі й Гетьманщині // Правова держава. Щорічник наукових праць Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. Вип.12.– К.: Вид. дім «Юридична книга», 2001.– С.123-124
197. Іваницький-Василенко С.М. Історико-догматичне виучування джерел магдебурзького права в Західній Русі й Гетьманщині // Правова держава. Щорічник наукових праць Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. Вип.12.– К.: Вид. дім «Юридична книга», 2001.– С.131-140
198. Егоров И.А. Принцип свободы как основание общей теории регуляции // Вопросы философии. – 2000. – №3. – С.3-21
199. Онищенко Н.Н. Становление и развитие источников советского права на Украине/ АН УССР, Ин- гос-ва и права.– Киев: Наук.думка, 1988.– 108 с.
200. Козюбра Н.И. Социалистическое право и общественное сознание. – К.: Наук. думка, 1979. – 207 с.
201. Курицын В.М. Становление социалистической законности. – М., Наука, 1983. – 193 с.
202. СУ РСФСР. – 1918. – № 85.– Ст. 889
203. Антонов–Саратовский В. О революционной законности // Революционная законность. – 1926. – № 1.– С. 3 – 9.
204. Букчин С. Белорусская трагедия 1986-1999. Warszawa.– 2000. – 629 с.
205. Погорілко В., Федоренко В. Джерело права України (загальна теорія джерел конституційного права) // Вісник Академії Правових наук. – №1. – 2002 – С.46-59
206. Моисеев Н.Н. Логика динамических систем и развитие природы и общества // Вопросы философии.– 1999.–№4.– С.3-10
207. Переслепин С., Столяров А. В защиту тени // Знамя 2002.–№12.– С.187-196.
208. Аннерс Э. История европейского права (пер.со швед.)/Ин-т Европы.–М.: Наука, 1996.–395 с.
209. Маринович М. Українська ідея і християнство або Коли гарцюють кольорові коні Апокаліпсису. – К.: ДУХ І ЛІТЕРА, 2003. – 544 с.
210. Гошко Ю. Г. Звичаєве право Українських Карпат та Прикарпаття XIV-XIX ст. – Львів: Інститут народознавства НАН України, 1999. – 336 с.
211. Oliver Wendell Holmes, Jr The common law.–NewYork: Dover Publications, Inc. –1991. – xxxvi+422 p
212. Aulis Aarnio, Robert Alexy, Aleksander Peczenik The Fondation of legal reasoning // Rechts Theorie. – 1981. – 12. – s.136-158.
213. Лукашева Е.А. Право, мораль, личность.– М.: Наука, 1986. – 263 с.
214. Бачинин В.А. Философия права и преступления.– Х.: Фолио, 1999. – 607с.
215. Bussani M. Choix et defis de l’hermeneutiquejuridique notes minimes // Revue international de droit compare., P. – 1998. – No.3.– p.735-752
216. Петрова Л. Якій філософії навчають у вузі // Право України.– 2003. –№8.– С.145-149
217. Оніщенко Н.М. Правова система і держава в Україні: Монографія.– К.: Ін-т держави і права ім В.Н.Корецького НАН України, 2002.– 132 с.
218. Нерсесянц В. С. Философия права. Учебник для вузов. – М.: Издательская группа ИНФРА - М – НОРМА, 1997. – 652 с.
219. Петрова Л.В. Думки щодо підручника професора С.С. Алексєєва // Право України. – 1995. – №2. – С.34-41, 48.
220. Токвіль, Алексіс Про демократію в Америці/ пер. з франц. – К.: Видавничий дім «Всесвіт», 1999.–590 с.
221. Cox, A. The Court and the Constitution. – Boston: Hougton Mifflin Company, 1987.– p. 435.