СОЦІАЛЬНО-ФІЛОСОФСЬКИЙ АНАЛІЗ ЗВОРОТНОГО ЗВ’ЯЗКУ: ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНИЙ КОНТЕКСТ

brief description

МІНІСТЕРСТВО ОТСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
імені М.П. ДРАГОМАНОВА

На правах рукопису

ПОПОВ СЕРГІЙ МИКОЛАЙОВИЧ

УДК: 140.8+130.3+141.8

СОЦІАЛЬНО-ФІЛОСОФСЬКИЙ АНАЛІЗ ЗВОРОТНОГО ЗВ’ЯЗКУ:
ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНИЙ КОНТЕКСТ

09.00.03 – соціальна філософія та філософія історії

Дисертація на здобуття наукового ступеня
доктора філософських наук

Науковий консультант –
Бех Володимир Павлович,
доктор філософських наук, професор,
заслужений діяч науки і техніки України

Київ – 2012

ЗМІСТ

ВСТУП 4
РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ
ЗВОРОТНОГО ЗВ’ЯЗКУ СОЦІАЛЬНИХ СИСТЕМ 27
1.1 «Зворотний зв'язок у парадигмі саморегуляції соціальних систем» – як головний концепт дослідження 27
1.2 Специфіка прояву принципу зворотного зв’язку у соціальних
системах 47
1.3 Принципи, методи та категоріальний апарат дослідження 61
Висновки до першого розділу 107
РОЗДІЛ 2 ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ЯВИЩА ЗВОРОТНОГО ЗВ’ЯЗКУ
В ПАРАДИГМІ САМОРЕГУЛЯЦІЇ СОЦІАЛЬНИХ СИСТЕМ 111
2.1 Філософська рефлексія зворотного зв’язку: природа, сутність, зміст
та форми 112
2.2 Види зворотного зв’язку у системі соціального управління 135
2.3 Система саморегуляції соціального організму як інтегративний
процес організаційної взаємодії державної і недержавної влади 157
2.4 Структурно-функціональний аналіз недержавної влади у парадигмі саморегуляції соціального організму країни 177
Висновки до другого розділу 191
РОЗДІЛ 3 ТИПОЛОГІЗАЦІЯ СТАНУ СОЦІАЛЬНИХ СИСТЕМ У
ЗАЛЕЖНОСТІ ВІД ВПЛИВУ РІЗНОВИДІВ ЗВОРОТНОГО ЗВ’ЯЗКУ 194
3.1 Гомеостаз соціальних систем як наслідок домінування негативного зворотного зв’язку 194
3.2 Гомеорез як сталий розвиток соціальних систем детермінований позитивним зворотним зв’язком 220
3.3 Гомеоклаз як мутація у системі саморегуляції соціального організму
країни внаслідок суперечності між позитивним і негативним
зворотним зв’язком 249
Висновки до третього розділу 267
РОЗДІЛ 4 ПРАКСІОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ ЗВОРОТНОГО ЗВ’ЯЗКУ У ДИСКУРСІ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ СОЦІАЛЬНОГО ОРГАНІЗМУ
КРАЇНИ 270
4.1 Зворотній зв'язок у сфері сучасного матеріального виробництва 270
4.2 Зворотній зв'язок у сфері вітчизняного духовного виробництва 286
4.3 Зворотний зв'язок в сфері міжнародних відносин 299
Висновки до четвертого розділу 319
РОЗДІЛ 5 ПРОБЛЕМИ І ПЕРСПЕКТИВИ ВИКОРИСТАННЯ ЇДЕЇ
ЗВОРОТНОГО ЗВ’ЯЗКУ В УПРАВЛІННІ СОЦІАЛЬНИМИ
СИСТЕМАМИ 321
5.1 Зворотний зв'язок у системі вітчизняного державного управління 321
5.2 Зворотній зв'язок у системі місцевого самоуправління та
громадянському суспільстві 348
5.3 Диференціація структури теорії соціального управління під
впливом зворотного зв’язку у парадигмі саморегуляції
соціальних систем 365
5.4 Професійна освіта як чинник підготовки управлінських кадрів до використання потенціалу зворотного зв’язку в соціальному
менеджменті 388
Висновки до п'ятого розділу 406
ВИСНОВКИ 408
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 413
ДОДАТКИ 459

ВСТУП

Актуальність дослідження теоретико-методологічного контексту явища зворотного зв’язку, зокрема його соціально-філософського аналізу саморегуляції соціальних систем обумовлено декількома причинами: по-перше, недостатньою теоретичною розробленістю та практичною відсутністю концепції зворотного зв’язку в управлінні соціальними системами, що набувають нині високої динаміки структурних змін і креативності у повсякденному функціонуванні, розробка і упровадження якої має позитивно впливати на стабілізацію відкритих соціальних систем в умовах високої невизначеності, диференціації і дефрагментації, глобалізації і глокалізації;
по-друге, намаганням сучасних держав розбудовувати демократичні начала в державному управлінні і сформувати активне громадянське суспільство, яке було б здатним, з одного боку, перебрати на себе вирішення частки організаційних проблем, а з іншого – ефективно контролювати апарати державної влади різних рівнів, що схильні до бюрократизації і сприяють на практиці посиленню корупції і тотальному хабарництву;
по-третє, гострою необхідністю вироблення організаційно-управлінських та правових заходів упровадження у повсякденне життя світової спільноти надійного саморегулятивного механізму соціальної мегасистеми, яка могла б гнучко реагувати на зміни зовнішнього середовища в умовах розгортання інформаційної революції, завдяки якій інтенсивно модернізуються зворотні зв’язки на рівні наднаціональних утворень на кшталт – ОБСЄ, окремих держав, регіонів і територіальних громад, а також у масштабі міжнародного глобалізованого суспільства, на прикладі новітнього «Європейського Економічного Уряду»;
по-четверте, певним дефіцитом теоретико-методологічної рефлексії інструментів і технологій мінімізації ентропійних тенденцій у кризовому соціумі глобалізованого суспільства, вирішенню яких може сприяти розвиток самоорганізаційних процесів, направлених на формування сталого розвитку, розробка соціодіагностики антиентропійних заходів та сприяння досягненню антикризового буття завдяки впровадженню механізму зворотного зв’язку на рівні державного управління і місцевого самоврядування;
по-п’яте, впровадженням ефективного зворотного зв’язку у механізм соціального управління та заміною «суб’єкт-об’єктної» на «суб’єкт- суб’єктну» парадигму управління, оскільки прямий зв’язок не завжди своєчасно і у повному обсязі враховує зміну об’єкта після отримання ним управлінського впливу (збудження), а, отже, є менш гнучким і не завжди сприяє посиленню динаміки ділової і політичної активності громадських організацій та територіальних громад у бажаному напрямі розвитку конкретної соціальної цілісності;
по-шосте, в умовах швидкого переходу світової спільноти до інформаційної цивілізації відбуваються біфуркаційні зміни, які продукують передумови формування якісно нового світогляду, який може бути визначений як система поглядів на світ, що зумовлює необхідність подолання ентропійних процесів у природі і соціальному середовищі через посередництво зворотних зв'язків, оскільки відсутність тут, або недооцінка політичним істеблішментом теоретичних знань про місце і роль зворотного зв’язку у життєдіяльності світової громади, призводить до загострення низки проблем між людиною і природою, людиною і технікою, особистістю і певними спільнотами або прошарками людей, що є на практиці тригерним механізмом техногенних катастроф, екологічних і соціальних потрясінь;
по-сьоме, становлення інформаційної єдності світової спільноти потребує, навіть на корпоративному рівні, якісного оновлення мислення менеджерського корпусу і збагачення його організаційної культури принципом зворотного зв’язку, оскільки сучасні інформаційно-комунікативні технології проектуються з обов’язковим врахуванням конструктивної і багатоваріантної поведінки учасників управлінської взаємодії протягом довготривалого періоду, що перебувають у різних ентнонаціональних, психологічних, культурологічних, соціальних, політичних і економічних умовах;
по-восьме, для вітчизняної, тобто української практики принцип зворотного зв’язку в управлінні соціальними процесами здається є взагалі terra incоgnito, якщо поглянути на те, як Україна на мегарівні реагує на вимоги міжнародного права, як на макрорівні приймає закони про податковий кодекс, реформує пенсійну систему, як на мікрорівні забезпечує права людини або бореться з корупцією, бідністю і розшаруванням людей і таке ін. Але низка гострих потреб суспільства, наприклад: перехід країни від тоталітарного управління до більш демократичного, розширення прав і свобод особистості і громадських організацій на шляху до Об’єднаної Європи, реалізація в Україні ідею Електронного Уряду, що побудований виключно на інформаційно-комунікаційних технологіях (ІКТ), формування системи державно-громадського управління основними соціальними процесами,у першу чергу, освітою і вихованням, гостро ставлять питання про місце і роль механізму зворотного зв’язку в управлінні державними і громадськими справами.
Стан наукової розробки теми. Зворотний зв’язок, як самобутнє явище у сфері управління технічними, біологічними і соціальними системами, давно відомий в світовій і вітчизняній науці. Принцип зворотного зв’язку являється універсальним фундаментальним принципом управління, який діє у техніці, біосфері та суспільстві. І тому далеко не випадково, що у сфері біологічної науки, кібернетиці, а також у сфері управління технічними системами, особливо космічних і військових він отримав, на відміну від сфери управління соціальними системами, значне наукове забезпечення.
У біологічній науці цей термін набув, наприклад, значного теоретичного наповнення, особливо завдяки дослідженню вкладу цього механізму в автоматичне підтримання сталості внутрішнього середовища організму – гомеостазу, в діяльності генетичного апарату, ендокринної та нервової систем [57, c. 637-638]. Уявлення про регуляцію організму згідно з принципом зворотного зв’язку в біології з’явилося давно. Вже перша гіпотеза про рефлекторні реакції (Р. Декарт, Й. Прохаска, ХVІІІ ст.) включала передумови цього принципу, в більш чіткішій формі ці уявлення були розвинуті у роботах Ч. Белла, І. Сеченова, І. Павлова, а пізніше розвинуті у 30-40-і рр. ХХ ст. М. Бернштейном і П.К. Анохіним. Вивчення біологічного зворотного зв’язку входить своїми першопричинами у теорію І. Павлова про умовні рефлекси і регулюючу роль кори. Цей науковий напрямок виник на початку ХХ ст. в Інституті експериментальної медицини (Санкт-Петербург).
У найбільш адекватному і близькому до сучасного його розуміння принцип зворотного зв’язку (негативний) як загальний принцип для всіх живих систем був сформульований російським фізіологом М. Бєловим під назвою «паралельно-перехресної дії» та експериментально вивчений на ендокринних органах М. Завадовським, який назвав його «плюс-мінус взаємодією». М. Бєлов показав, що негативний зворотний зв’язок – це загальний принцип, що забезпечує тенденцію до рівноваги у будь-яких (не тільки) живих системах, але, як і М. Завадовський вважав, що у живих системах неможливе існування позитивних зворотних зв’язків. А. Малиновський підтвердив, що має місце наявність у живих системах всіх типів зворотного зв’язку і розкрив відмінності їх адаптаційного значення. За кордоном зворотний зв’язок почав вивчати після появи у світ книги у 1948 році Н. Вінера «Кібернетика». І. Шмальгаузен успішно використав у 50-60-х рр. ХХ ст. поняття зворотного зв’язку у популяційній генетиці. П.Анохін показав, що принципу зворотного зв’язку належить вирішальна роль у регулюванні як вищих пристосовницьких реакцій людини, так і внутрішнього середовища. У 50 рр. ХХ століття послідовниками І. Павлова, як у Росії, так і в США була розроблена нова теорія у фізіології – вчення про інструментальні умовні рефлекси. Без зворотного зв’язку немислимою є доцільність поведінки системи та адаптація її до нових умов існування
У техніці термін «зворотний зв'язок» використовується також як вихідний сигнал із заданим значенням, що потребує відповідної корекції. Негативний зворотний зв'язок – це процес передачі вихідного сигналу на вхід, при якому стримується частина вхідного сигналу. Гарольд С. Блек намагався запатентувати у 1928 році негативний зворотний зв'язок, який зменшує коефіцієнт посилення, але при цьому не покращує інші параметри схеми, наприклад, долає відхилення та нелінійність, згладжує частотну характеристику (приводить її у відповідність з даною характеристикою), робить поведінку схеми передбачуваною.
Термін «зворотний зв'язок» Н. Вінером названий «таємницею життя» і одним із центральних у кібернетиці, яким він визначає спосіб регулювання на основі безперервної інформації, що поступає, для успішного функціонування соціальної системи. Для кібернетичних систем важливим є не будь-який зворотний зв’язок, а той, що здійснює регулюючий зворотний вплив шляхом передачі необхідної для нього інформації. Результатом регулюючого впливу (через цикли хвилювання чи обурення) є збереження системи та підвищення її організованості. Полемізуючи з Г. Клаусом, Р. Ешбі надає принципу зворотного зв’язку всезагального характеру, а Л. Петрушенко у високоорганізованих системах пропонує використовувати терміни «авторегуляція» і «квазіуправління».
У теорії соціального управління проблеми зворотного зв’язку віддзеркалені у працях політиків, політологів та дослідників з теорії громадянського суспільства, менеджерів державного управління і корпоративного менеджменту. Серед джерел цього напряму слід назвати праці К. Аллена, Г. Алмонда, А. Арато, Р. Арона, Ф. Броделя, Р. Броуна, П. Бурдьє, С. Верби, Ю. Габермаса, А. Гідденса, Жака Ле Гофа, Р. Дарендорфа, М. Зелені, Д. Кола, О. Ланге, М. Маркуса, К. Поппера, А. Тойнбі, Н. Лумана, С. Фукса, Н. Хакена, В. Хофкирчнера та інших.
Окремо слід вказати на праці таких вчених, як: Д. Істон, Г. Алмонд (системний аналіз); К. Дойч (кібернетичний підхід); Д. Трумен (криза, плюралізм, група тиску); М. Пауелл і М. Каплан (зовнішньополітичний аспект функціонування політичної системи); Т. Парсонс (політична система як специфічний елемент соціальної системи) та ін.
Серед інших авторів розробкою проблеми політичних систем у дискурсі, що нас цікавить, займаються: О. Арін, Ж.П. Бодріяр, Зб. Бзежинський, Г. Кіссінджер, Ж. Атталі, О. Дугін, О. Панарін, О. Уткін, С. Хантингтон, Ю. Шишков, О. Ясько та ін. (взаємодії політичних систем); Р. Абдулатипов, Г. Арбатов, Б. Венн, О. Дугін, А. Романюк, О. Зінов’єв, Г. Зюганов, С. Кара-Мурза, А. Колодій, Ю. Шведа, А. Подберьозкін, С. Наумкіна, Ф. Рудич, А. Білоус, С. Фадєєв, І. Чубайс та ін. (сучасний стан політичних систем, що розвиваються); В. Андрущенко, П. Сорокін, О. Бабкіна, В. Горбатенко, Є. Кубко, Л. Ларуш, Р. Матвєєв, М. Михальченко, О. Чемшит та ін. (питання теорії соціальних та політичних систем у нестабільних і перехідних станах).
Сьогодні активно досліджується проблема становлення громадянського суспільства в сучасній Україні, яке вважається головним носієм зворотного зв’язку у взаємодії з державою. Вагомий внесок тут мають праці В. Шинкарука, І. Паська, Я. Паська, Г. Зеленько та ін. Питання взаємодії соціальної і політичної сфери, особистості і держави ґрунтовано висвітлюються в публікаціях М. Мокляка, А. Карася, В. Шамрая. Різноманітні актуальні аспекти громадянського суспільства піддаються висвітленню у розвідках В. Баркова, Ю. Баумана, В. Беха, А. Білоуса, Ю. Васильчука, А. Волкова, В. Воронкова, В. Гаєця, О. Горпинич, А. Дергачова, В. Ігратьєффа, В. Ільїна, Б. Замбровського, Ю. Корнілова, В. Костицького, А. Кочеткова, В. Коцюбинського, Б. Кухти, М. Лукашевича, А. Мацюка, М. Михальченка, М. Недашківської, М. Нестерова, О. Оніщенка, Р. Павленка, В. Полохала, Р. Рябова, П. Рябчука, С. Семенця, В. Селіванова, О. Скрипнюка, А. Слюсаренка, С. Сухачова, М. Томенка, М. Ткаченка, В. Шамрай, Л. Шкляра, Г. Щедрової, С. Фареника, І. Хмелька, та інших авторів.
Суттєвий внесок у дослідження теоретико-методологічних і загальнонаукових проблем галузі державного управління зробили такі відомі вітчизняні та зарубіжні вчені: В. Авер’янов, Г. Атаманчук, В. Бакуменко, Р. Войтович, В. Голубь, І. Грицяк, Б. Гурне, Д. Зєркін, В. Ігнатов, Ю. Кальниш, С. Кіндзерський, В. Князєв, В. Козбаненко, В. Малиновський, В. Мамонова, В. Мартиненко, О. Машков, І. Надольний, Н. Нижник, О. Оболенський, Г. Райт, І. Розпутенко, Г. Саймон, С. Серьогін, Ю. Сурмін, О. Сушинський, В. Тертичка, В. Тронь, С. Фаренік, С. Хаджирадєва, В. Цвєтков, С. Чукут, Ю. Шаров, І. Шкурат та ін. Дослідженню окремих аспектів проблеми визначення принципів державного управління, аналізу специфіки законів і закономірностей державного управління присвячені праці Т. Бутирської, Н. Грицяк, В. Капітона, В. Князєва, С. Кравченка, В. Куйбіди, О. Оболенського, С. Околітої, Т. Пахомової, А. Решетніченка, М. Свіріна, Ю. Сурміна та ін.
В дисертаційній роботі ми маємо намір спиратися на ті дослідження, які справили суттєвий вплив на з’ясування змісту і спрямування поданих тут відносин організаційної взаємодії громадянського суспільства і держави, особистості людини, – з одного боку, і державного управління та місцевого самоврядування – з іншого, працівника у системі економіки, що в цілому впливає на саморегуляцію соціальної системи завдяки зворотним зв'язкам.
Наявні наукові джерела можна тут розподілити за окремими критеріями і сформувати декілька специфічних груп. До першої групи робіт віднести розвідки загального спрямування, які у тій чи іншій мірі проявляються в усіх сферах життєдіяльності соціальних систем. Це роботи таких вчених, як О. Алімова, О. Амоша, В. Бєседіна, Д. Богиня, А. Гальчинського, П. Гайдуцького, В. Гейця, Н. Дєєва, В. Дем’яненка, В. Дорофієнка, М. Герасимчука, О. Гришкіна, М. Долішного, С. Дорогунцова, Ю. Зайцева, Б. Кваснюка, С. Кирєєва, С. Криниця, І. Лютого, Е. Лібанову, І. Лукінова, М. Павловського, Ю. Пахомова, В. Симоненка, В. Тарасовича, М. Чумаченка та ін.
До другої групи віднести опрацювання позитивних або негативних
рис управління, які тісно пов’язані з проблемами формування механізмів зворотних зв’язків у громадянському суспільстві, політичних партіях і громадянських рухах, міжнародному глобалізованому суспільстві. Історії управління та окремих аспектів його функціонування приділяють увагу
такі вітчизняні та російські дослідники, як В. Авер’янов, Б. Адамов,
О. Амосов, В. Базилевич, В. Близнюк, В. Волинський, C. Галуза, А. Гальчинський, А. Герасмимчук, В. Геєць, Г. Губерна, А. Дегтяр, А. Деркач, Д. Карамишев, В. Князєв, В. Корженко, В. Колпаков, О. Коротич, М. Корецький, М. Латинін, В. Лобас, В. Лебець, Т. Лозинська, І. Лукінов, В. Мартиненко, Ю. Маршавін, О. Мордвінов, А. Мерзляк, Г. Одінцова, М. Ожевана, О. Палій, І. Павлов, Ю. Пахомова, С. Поважний, Я. Радиш, В. Ребкало, І. Розпутенко, С. Серьогін, В. Скуратівський, С. Мочерний, В. Тертичка, В. Ткаченко, В. Цвєтков, Ю.Шаров, Г. Щокін, М. Чумаченко, А. Чухно, В. Удовиченко та ін.; російські вчені – Г. Атаманчук, В. Афанасьєв, С. Глазьєв, Т. Заславська та ін.
До третьої групи віднести праці зарубіжних авторів, в контексті яких порівняльний аналіз моделей управління та зворотних зв’язків з різних позицій здійснюється у дослідженнях Б. Дікона, Ч. Ендрейна, Г. Еспінг-Андерсена. Вплив глобалізації на всі сфери життєдіяльності суспільства розглядали вчені на межі наукових напрямів і сфер – філософії, соціології, педагогіки, економіки, політичних наук. Серед них можна відзначити З. Баумана, У. Бека, Л. Вайса, Д. Гелда, Е. Гідденса, М. Кастельса, М. Квієка, С. Креснера, Е. МакҐрю, Р. Мішру, С. Сесена, Дж. Розенау; взаємовідносини людини та економіки та впливу зворотних зв’язків у цій сфері висвітлюються у працях відомих зарубіжних вчених М. Амстронга, Є. Брегеля, Д. Б’юкенена, У. Буковича, М. Вебера, Т. Веблена, Ф. Візера, Д. Гелбрейта, Б. Дікона, Дж. Кейнса, Ф. Листа, К. Маркса, А. Маршалла, В. Ойкена, Д. Рікардо, Д. Робінсона, П. Самуельсона, Б. Селігмена, Р. Скідельські, С. Сисмонді, А. Сміта, М. Фрідмена та ін.
Четверта група охоплює аналіз зворотного зв'язку у сфері соціального менеджменту у творах І. Альтшулера, В. Дудченка, В. Єгорова, А. Пригожина; з точки зору соціальної філософії – В. Андрущенка, В. Беха, В. Воронкової, В. Волобуєва, Л. Губерського, О. Гаєвської, В. Корженка, В. Ляха, В. Пазенка, І. Шавкун; соціології управління – В. Огаренка, А. Ручки, С. Катаєва, С. Скідіна, М. Туленкова, В. Щербини, Ю. Романенка та ін. Одним з визначних дослідників проблем самоорганізаційних процесів та суб’єкт-суб’єктної парадигми був О. Богданов, який приділяв увагу як проблемі системної цілісності суспільства та його окремих підсистем різного роду, так і розробці тектології.
До п’ятої групи відносяться праці з постнекласичних методологій, зокрема, синергетичної, в контексті якої використовуються ідеї синергетичного виміру суспільства (Г. Нестеренко), мінливості соціальних систем (О. Авєріної), організаційної свідомості (Г. Козловської), соціального
опору у самоорганізації суспільства (Н. Абаніної), саморозгортання
соціального світу (Ю. Бех), духовної цілісності особистості (І. Бондаревич), соціальних змін у суспільстві (І. Предборської), роль фірми в дискурсі організменої ідеї (В. Бех, А. Гашенка), постнекласичних стратегій менеджменту (М. Нестерової); історичних форм саморегуляції соціального процесу (Н. Крохмаль); у творах Л. Бевзенко, Л. Горбунової, І. Добронравової, Н. Кочубей, С. Корабльової та ін. Зазначені праці представляють соціалізаційний, соціоуправлінський, соціокультурний, соціоантропологічний підходи до вирішення проблем філософії зворотних зв’язків у системі саморегуляції соціальних систем.
До шостої групи слід віднести учених з державного управління, які внесли значний внесок у подальший розвиток теорії зворотних зв’язків в умовах становлення ринкових відносин: В. Авер’янов, Б. Адамов, О. Амосов, Л. Анічин, С. Галуза, А. Гальчинський, В. Геєць, М. Герасимчук, А. Дєгтяр, В. Корженко, Д. Карамишев, В. Колпаков, О. Коротич, М. Латинін, Т. Лозинська, В. Мартиненко, Ю. Маршавін, Г. Одінцова, В. Цвєтков, М. Чумаченко та ін. Різні аспекти суб’єкт-об’єктної парадигми зворотних зв'язків досліджуються В. Авер’яновим, О. Амосовим, В. Бакуменком, О. Богдановим, Г. Губерною, В. Дорофієнком, В. Заблоцьким, В. Князєвим, І. Коліушком, М. Корецьким, О. Кордуном, Л. Крищенком, В. Лобасом, В. Луговим, Г. Мостовим, І. Надольним, П. Надолішнім, Н. Нижник, Г. Одінцовою, С. Поважним, В. Ребкалом, В. Рижих, І. Розпутенком, С. Серьогіним, В. Скуратівським, О. Сушинським, В. Тертичкою, В. Тронем, В. Цвєтковим, Ю. Шаровим, Г. Щокіним і багатьма іншими ученими інших галузей.
Особливу роль у формуванні системної концепції наукового дослідження відіграли твори професора В.П. Беха та його наукової школи: «Генезис соціального організму країни» (Запоріжжя, 2000); «Социальный организм: философско-методологический анализ» (Запоріжжя,1998); «Философия социального мира: гносеологический анализ» (Запоріжжя, 1999); «Человек и Вселенная: когнитивный анализ» (Запоріжжя, 2004); В.П. Бех, А.В. Гашенко «Фірма в дискурсі організменої ідеї» (Суми, 2006); В.П. Бех, І.В. Малик «Технократизм у дискурсі проблем вищої школи» (Київ, 2009); В.П. Бех, Л.М. Семененко «Саморегуляція соціального організму навчального закладу» (Київ, 2009); В.П. Бех, Є.О. Шалімова «Функціональна модель особистості: пошуки полікультурних детермінант поведінки» (Київ, 2009); Ю.В. Бех «Саморозгортання соціального світу» (Київ, 2007); «Саморегуляція соціального організму країни» (В.П. Бех (голова), Н.В. Крохмаль, Г.О. Нестеренко), (Київ, 2010), О.Г. Рябека «Державно-громадське управління у дискурсі демократизації суспільства» (Київ, 2010), «Автопоезис соціальних систем» (Київ, 2010, В.П. Бех та ін.).
Слід також відзначити авторів роботи, яких відіграли вирішальну роль при обґрунтуванні концептуальної парадигми дисертації таких як Р.Ф. Абдєєва «Философия информационной цивилизации» (Москва, 1994); Ю.М. Горського «Гомеостатика: модели, свойства, патологии» (Гомеостатика живых, технических, социальных и экологических систем, Новосибирск, 1988); І. Пригожина «Философия нестабильности» («Вопросы философии», 1991. – № 6.); І.Р. Пригожина, І. Стенгерс «Порядок из хаоса. Новый диалог человека с природой» (Москва, 1986); І.С. Добронравої «Синергетика: становлення нелінійного мислення» (Київ, Лыбидь, 1990). Важливий конструктивний вплив на автора справила праця І.І. Черленяка «Синергетичні моделі організації системи державного управління» (Ужгород, 2010) та ін.
Незважаючи на велику кількість напрацювань з тих чи інших проблем управління, поки що в Україні феномен зворотних зв’язків у системі саморегуляції соціальних систем є малодослідженим. Як наслідок цього – сьогодні тривають запеклі дискусії щодо можливості побудови в Україні суспільства з результативними зворотними зв’язками; ще не вироблена єдина точка зору на зміст і основні напрями підвищення ефективності авторегуляції соціальних систем; країна немає відпрацьованого механізму відповіді-реакції на тиск зовнішніх агентів, будь-то Російська Федерація, НАТО, США або МВФ; не досліджені механізми зворотних зв’язків в соціальному менеджменті, існує термінологічна невизначеність понять «позитивний зворотний зв’язок» і «негативний зворотний зв’язок» в управлінні; немає ідеї щодо побудови механізму сталого чи стійкого соціального розвитку; не розкритий взаємозв’язок антропологічних та соціально-економічних засад зворотних зв’язків, що сприяють підвищенню ефективності управління; відсутні праці, у яких досліджуються зворотні зв’язки на прикладі державного управління, місцевого самоврядування, територіальних громад і організацій громадянського суспільства, міжнародного глобалізованого суспільства, екосистеми, корпоративного управління, технополісів, зон вільної торгівлі, СОТ, МВФ, Єдиного економічного простору, заявленого новітнього «європейського економічного уряду» тощо. У зв'язку з цим ми переконуємось, що наявною є проблемна ситуація для наукового осмислення явища зворотного зв’язку у парадигмі саморегуляції соціальних систем.
Зв'язок роботи з науковими планами, програмами, темами. Дисертаційне дослідження є складовою науково-дослідних тем «Саморегуляція соціального організму країни» (державний реєстраційний номер 0105U000447; 2005-2007 рр.) і «Громадські організації як чинник демократизації суспільства» (номер державної реєстрації 0108U000361; 2008-2010 рр.), які виконувались у Національному педагогічному університеті імені М.П. Драгоманова на замовлення Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України. Тема дослідження затверджена Вченою радою Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова (протокол № 4 від 24 грудня 2008 року).
Мета дослідження полягає в тому, щоб на основі наведених у вітчизняних і зарубіжних джерелах наукових опрацьовувань сформулювати цілісну концепцію зворотного зв’язку як методологічного орієнтиру державного управління і впорядкованості місцевого самоврядування, яка відтворює механізм саморегуляції відкритих соціальних систем.
Реалізація мети потребує вирішення низки завдань дослідження:
 розкрити основний концепт дослідження – «зворотний зв'язок у парадигмі саморегуляції соціальних систем»;
 розглянути специфіку прояву принципу зворотного зв’язку у соціальних організаціях;
 обґрунтувати принципи, методи та категоріальний апарат дослідження;
 рефлектувати зворотний зв’язок як атрибутивну властивість соціальних систем: природа, сутність, зміст та форми;
 подати види зворотного зв’язку у системах соціального управління;
 відтворити систему саморегуляції соціального організму країни як інтегративний процес організаційної взаємодії державної і недержавної влади;
 виконати структурно-функціональний аналіз недержавної влади у парадигмі саморегуляції соціального організму країни;
 типологізувати стан соціальних систем у залежності від домінування виду зворотного зв’язку;
 змоделювати специфічні режими існування соціальних систем у гомеостазі, гомеорезі і гомеоклазі;
 проаналізувати зворотний зв'язок у соціальному організмі країни;
 визначити місце і роль зворотного зв’язку у наднаціональних і міждержавних утвореннях, що диференціюються і дефрагментуються;
 спрогнозувати перспективи використання зворотного зв’язку в управлінні соціальними системами у перехідному суспільстві;
 оцінити потенціал професійної освіти у підготовці управлінських кадрів до використання зворотного зв’язку в системі соціального менеджменту.
Об’єкт дослідження – управління як цілісна соціокультурна система.
Предмет дослідження – зворотний зв'язок як складова системи управління.
Методи дослідження. Відповідно до мети і завдань філософського аналізу явища зворотного зв’язку, а також об’єкта і предмета наукового пошуку базовим є системний підхід, що спрямований на: а) виявлення елементів явища та їх функцій у структурі соціального цілого; б) вивчення причинно-наслідкового зв’язку у організаційній взаємодії прямого і зворотного зв’язку; в) відтворення типових станів соціальних систем, що виникають у результаті синергетичного ефекту боротьбі протилежних сил у системі.
Головне навантаження лягає на принцип діяльності, що пояснює сутність, зміст, форму існування, функції і різновиди явища, презентує типи соціальних систем. Синергетичний метод у певних рамках має пояснити найбільш заплутані моменти проблемного поля дослідження такі, як стохастичні вибухи структур, породження і проходження порогів розвитку, смислопородження й інновації у гомеорезі, саморозпад структур у гомеоклазі та ін. Насамперед, це пов’язано з можливістю врахування енерго-інформаційних впливів, що пов’язані з термодинамічним походженням процесів дисипативних структур, які мають просторову конструкцію та здатні до самоорганізації. На нашу думку, це є один з основних методів, що у майбутньому може дати комбіновану, не тільки якісну, характеристику, а і кількісне вираження проходження біфуркаційних процесів у складних соціальних системах, що описують нелінійні математичні алгоритми. Крім того, у залежності від виконання конкретних завдань на певних етапах дослідження ми звертаємося до методів: структурно-функціонального, морфогенетичного, історичного, герменевтичного, феноменологічного аналізу, аналогії, аналізу і синтезу, сходження від абстрактного до конкретного, структурно-логічного моделювання, наукової абстракції і нелінійного (недетермінованого) мислення, комплексного, економіко-математичних, антропологічної експертизи, редукціонізму та ін. Діалектичний метод, що забезпечує позитивний результат при певній усталеності організаційних відносин, особливо на етапі сталого функціонування і стійкого розвитку систем, тобто за умов, коли починають домінувати причинно-наслідкові залежності у системі «суб’єкт – суб’єктних» відносин. Тож, у даному випадку, синергетика у поєднанні з перевіреним часом діалектичним методом (ще з ери Г.В.Ф. Гегеля) має об’єктивні переваги перед більш модними новітніми методами, які ще потребують свого історичного підтвердження власних прогнозів. Це пов’язано з тим, що теорія багатофакторних нелінійних соціальних систем повинна ґрунтуватися на зародженні взаємовпливів системи і суб’єкта, діалектично яке знайшло доказове відображення у сучасних роботах Фукса, Бурдьє і Гідденса, Хофкирчнера.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у концептуалізації місця і ролі підсистеми зворотного зв'язку як складової у парадигмі саморегуляції соціальних систем, що забезпечує кожному елементу системи соціального управління можливість результативно функціонувати у відповідності з притаманними їм атрибутивними властивостями, а залучення цих потенційних можливостей у організаційну взаємодію у таких системах забезпечується шляхом усвідомленого застосування суб’єктами управління позитивного і негативного видів зворотного зв’язку у якості засобів впливу на гомеостат (Homeostat), – морфологічний орган саморегуляції. Результати дослідження, що резюмують наукову новизну і винесені на захист, можуть бути сформульовані у вигляді окремих тез:
Вперше:
 подано філософську рефлексію явища зворотного зв’язку у парадигмі саморегуляції соціальних систем, що складається з наступних складових: причиною формоутворення явища визнано поділ організаційної праці на керівну, яка «обслуговується директивною інформацією, і виконавську, яка обслуговується звітною інформацією, і має енерго-інформаційну природу; сутність якої полягає в організації інформаційного впливу об’єкта управління (тобто керованої підсистеми) на його суб’єкт (керуючу підсистему) внаслідок чого остання змінює власну організаційну діяльність (поведінку), а інколи й характер мислення; зміст саморозгортається як сукупність процесів організаційної взаємодії його з прямим зв’язком через процес-посередник – управлінський цикл, що складається з десяти етапів; форми його відповідають формам організаційної взаємодії і мають класичну філософську класифікацію: об’єктивні і суб’єктивні, об’єктивовані і суб’єктивовані, жорсткі і гнучкі, загальні і місцеві, стихійні і планомірні; функції обумовлені алгоритмом управлінського циклу і входять до системи саморегуляції соціальної системи як специфічні види діяльності: цілепокладаюча, аналітична, діагностична, прогнозування, інноваційна, аксіологічна, селекційна, комунікаційна, мотиваційна, проектування, роз’яснювальна, організаційна, корекційна, експертна; видами, що найбільш розповсюдженні на практиці є: об’єктивні і суб’єктивні, свідомо і несвідомо дозовані, прямий і опосередкований, лінійний і нелінійний, позитивний і негативний;
 досліджені атрибутивні властивості негативних і позитивних зворотних зв’язків у парадигмі саморегуляції соціальних систем, генезис яких корінням простирається у глибини біологічних процесів і тому функціонування їх детермінується загальним законами біології, а виконавчими механізмами є: у першому випадку – принцип динамічної рівноваги, а у другому – принцип стійкої нерівноваги (Е. Бауер); позитивний зв’язок відтворюється механізмами смислопородження і смислотворчості особистості, а негативний – ціннісним субстратом, культурологічним ядром системи, до яких більше дотичні психологічні механізми особистості; негативні зворотні зв’язки забезпечують соціальним системам повернення до сталого розвитку у обумовленому властивостями соціального цілого горизонті не залежно від місця, частоти, масштабу і спрямованості збурень, а позитивні – детермінують вихід системи за межі сталості і забезпечують стійкий розвиток у напрямі їх спонтанного ускладнення морфології й інноваційного збагачення функціональної спроможності; при позитивному зворотному зв’язку відношення вихідного сигналу до вхідного є величина більше одиниці, у протилежному випадку – менше одиниці; у залежності від кінцевого результату боротьби цих двох тенденцій у структурі соціального цілого, саморух соціальних систем набуває три типові стани: гомеостазу, гомеорезу або гомеоклазу;
 подано детальний портрет гомеорезу соціальних систем, що у структурі сучасного наукового знання подається як результат впливу позитивного зворотного зв’язку, а на справді він є, як з’ясувалось, результатом дії природних законів і закономірностей, виконавчим механізмом яких є принцип стійкої нерівноваги, притаманний усьому біоту живого; у цьому алгоритмі соціальна система черпає структурну енергію з власного джерела – завдяки подразливості і збудженню власного соціального тіла; особистість залучена до цього процесу завдяки психологічним механізмам: смислоутворювання, смислоусвідомлювання, смислобудівництва і соціальному – смислопородження; система розподіляє накопичену потенційну енергію на «внутрішню» і «зовнішню» роботу, тобто витрачає на оновлення власного морфологічного остову і продуктивну діяльність по перебудові навколишнього середовища; система набирає темп і напрям розвитку у залежності від змісту спожитих смислів-ідей; межі розвитку соціальної системи визначають: її внутрішній стан і взаємодія з навколишнім середовищем; приналежність відкритому суспільству, в якому система займає агресивну позицію;
 відтворено генезис гомеклазу соціальних систем, як мутації зворотного зв’язку у процесі внутрішнього протистояння його позитивних і негативних інгредієнтів або відсутність взагалі зворотного зв’язку; принцип зростання ентропії (П. Флоренський) виконує у ньому роль механізму руйнації структури соціального цілого; зміст явища полягає у відмиранні функцій і банкрутстві системи; форми його буття типові, але за характером вони усі небезпечні для системи; рушійними силами виступають, як: а) деструктивні елементи суспільства і б) помилкові рішення, дії менеджерів системи; Зростання ентропії є результатом стихійних сил і цілеспрямованої політики на знищення системи (міжнародна ізоляція держави, банкрутство підприємств); інструментом впливу є ілюзорні цінності і помилкові цілі; дизфункціональність веде до занепаду шляхом спрощення структури системи і сходженню її з арени соціального розвитку; проявляється у суспільстві, що знаходиться у фазі застою, в якому система займає пасивну позицію і паразитує на інших системах;
 подано розгорнуту порівняльну характеристику станів соціальних систем: гомеостазу, гомеорез

bibliography

ВИСНОВКИ

У дисертації подається головний результат дослідження – цілісна концепція зворотного зв’язку у парадигмі саморегуляції соціальних систем. Висновки дисертаційного дослідження охоплюють явище соціального управління і є валідними для соціальних систем будь-якого масштабу і організаційного рівня.
Викладено усі необхідні елементи класичного дослідження. серед яких найбільш значну вагомість мають формалізація семантичного поля, наукові підходи дослідників, що частково вивчали дане явище, гіпотеза, формалізується суперечність, що досліджується. Показано предмет і об’єкт дослідження, а в ракурсі цього конкретизована мета і завдання філософського аналізу, та визначєні методи когнітивного аналізу предметного поля, що обумовило створення наведеного (авторського) алгоритму подальшої пошукової роботи.
Подано теоретико-методологічні основи дослідження зворотного зв’язку соціальних систем. Показано, що головними віхами при аналізі даної проблематики є визначення явища зворотного зв’язку як елементу системи саморегуляції, що виникає у вертикальній площині у ході взаємодії суб’єкта і об’єкта управління на перших етапах соціального управління, і суб’єкт-суб’єктних відносин на більш пізніших етапах організаційної взаємодії.
Визнано, що зворотний зв’язок є обов’язковим елементом системи саморегуляції соціальних систем, та підкреслено що діє він на звітній інформації на протилежність суб’єкту управління, що використовує директивну інформацію. Крім того встановлено низка розбіжностей зворотного зв’язку у соціальних системах на відміну від аналогічного явища у біологічних і технічних системах.
Сформовано інструментально-методологічний комплекс дослідження і підкреслено, що соціальні системи є функціональними за походженням і тому підкоряються законам і закономірностям живої речовини, оскільки їх рушійною силою є люди – носії розуму. Але прямої аналогії тут немає. На вищому рівні устрою універсаму закономірності біоту живого проявляються у інших, як правило, більш складних формах, оскільки об’єкт управління може бути навіть більш сильнішим за суб’єкт управління
Викладено розгорнуту філософську характеристику явища зворотного зв’язку у горизонті соціального управління. Послідовно висвітлена природа, сутність, зміст та форми зворотного зв’язку. Особлива увага приділяється видам зворотного зв’язку. Наголос робиться на негативному і позитивному видах, оскільки вони мають велике значення для життєдіяльності соціальних систем. Від їх наявності і протистояння залежить характер соціальної системи і динаміка їх розвитку. На прикладі соціального організму країни подано структуру саморегуляції соціального цілого яка визначає головні функції зворотного зв’язку, що співпадають з управлінським циклом у якому явище має повноцінно взаємодіяти з органом управління або з державною владою, якщо мова йде про соціальний організм країни.
Соціально-філософський аналіз дослідження показав, що дія зворотних зв’язків обумовлює нелінійність існування соціальних організацій та поділяє стани країни на три типові класи. Доведено(Обґрунтовано), що у відповідності від характеру взаємодії, зумовленої протистоянням позитивного і негативного зворотного зв’язку, залежить життєдіяльність соціальних систем.
Встановлено, що при домінуванні негативного зворотного зв’язку система попадає у гомеостатичний стан і її життєдіяльність підкоряється принципу динамічної рівноваги. У випадку домінування позитивного зворотного зв’язку система підкоряється принципу стійкої нерівноваги і набуває стану інноваційного розвитку, що супроводжується кризами і постійними поштовхами для подальшого зростання за рахунок інноваційного мислення людей, а колишній об’єкт управління набуває властивостей суб’єкта управління, що потребує принципово іншого підходу до організації і технологій управління. Отже, при цих обставинах система знаходиться у режимі гомеорезу.
Подальший аналіз виявив, що у гомеоклаз системи попадають, якщо зворотній зв’язок або відсутній взагалі, як це спостерігається у закритих суспільствах, або вони перебувають у стані рівноважності між негативним і позитивним зворотним зв’язком. Принцип наростання ентропії у такому випадку починає домінувати і соціальні системи саморозпадаються.
Проведено аналіз дослідження зворотного зв’язку у системах матеріального і духовного виробництва, а також міжнародного співробітництва. Виявлено, що оскільки зворотний зв’язок притаманний кожній організаційній взаємодії у матеріальному і духовному виробництві, то немає навіть можливості їх дослідити, тому аналізуються головні процеси і продукти у яких зворотний зв’язок забезпечує найбільш впливову дію.
Доведено, що у сфері матеріального виробництва – це перехід від динамічної рівноваги до стійкої нерівноваги, тобто від домінування негативного зворотного зв’язку до позитивного зворотного зв’язку, що піднімає матеріальне виробництво у режим інноваційного розвитку.
Крім того показано, що у сфері духовного виробництва така зміна домінант має привести до формування якісно нового мислення і світогляду на основі яких уже має сформуватись спочатку нова системи цінностей суспільства, а потім на ній й нова нормативно-правова система, як інструмент управління соціальним розвитком. Отже, на нашу думку, суспільство очікує ціннісно-смислове потрясіння. Дослідження цього феномену підводять нас до висновку, що назовні це потрясіння вийде падінням старої моралі та загостриться суспільною потребою у нових правилах управління соціальним розвитком, а сталість настане після того, як домінувати стане новий світогляд, що притаманний ХХІ століттю.
Таким чином, комплексний аналіз багатофакторних нелінійних соціальних систем дозволяє довести, що на міжнародній арені нині відбувається ще тільки становлення нового механізму саморегуляції планетарного соціального організму. Отже явище зворотного зв’язку, яке має значні потенційні можливості, особливо в епоху інформаційного суспільства, ще не набрало силу і через те слабо прослідковується.
Показано, що на сьогодні можна тільки спостерігати окремі управлінські рішення, які приймаються колективними ухвалами, наприклад. ООН, Радою Безпеки, ОБСЄ, НАТО, МВФ, заявленого новітнього Європейського Уряду та іншими усталеними суб’єктами і мають ефект зворотного зв’язку, що можна відзначувати, оцінювати і передбачати, прогнозувати і моделювати. Отож глобалізація штовхає світ до світової єдності на основі єдиного інформаційного поля для виробництва і управління, однак ідеологія США протистоїть цьому і категорично не припускає такого об’єднання. США вирішують для себе дилему: світового панування чи глобалізованого лідерства.
Подано послідовний аналіз вивчення стану і перспектив зворотного зв’язку у системі державного управління і місцевого самоврядування, між державою і громадянським суспільством.
Показано, що у системі державного управління зворотний зв’язок налагоджується суперечливо, оскільки сучасні українські реалії принципово змінились під тиском переходу до приватної власності, а управління соціальними процесами залишились ідеологічно протилежними стану суспільства. Отже звідси йде непорозуміння із закордонними консультантами у справі державного будівництва, вимогами МВФ, пропозиціями ОБСЄ, а зараз і європейського уряду та іншими світовими організаціями. До того ж сьогодні українське суспільство стає більш закритим і авторитарним.
Аналіз проведених досліджень дозволив встановити, що у системі місцевого самоврядування накопичені суперечності, що без законодавчого рішення не можуть бути спростовані. Функції її виписані так, що зворотний зв’язок працює не ефективно, а громадянське суспільство не може вибудувати систему дорадчих центрів соціального партнерства, для того щоб потреби та інтереси територіальних і етнічних громад були своєчасно враховані як системою державного управління так і місцевим самоврядуванням.
Як наслідок теоретичної роботи доведено необхідність (пропонується) диференціювати структуру сучасної теорії соціального управління під впливом концепції зворотного зв’язку у парадигмі саморегуляції соціальних систем і виділити клас спеціальних концепцій управління, що будуть валідні для обслуговування соціальних систем у стані гомеостазу і гомеорезу . а також виводити кризові системи з гомеоклазу.
Інтегративним засобом вирішення якщо не усіх, то значної кількості проблем посилення ролі зворотного зв’язку у організаційній взаємодії державної і недержавної влади є перебудова професійної освіти як чинника підготовки управлінських кадрів до використання потенціалу зворотного зв’язку в соціальному менеджменті. Наводяться низка елементів які треба ввести або оновити у професійній освіті майбутніх менеджерів.
Отримані у ході роботи результати наукових досліджень засвідчили складність і неоднозначність тематики зворотних зв’язків у соціальних системах, що вказує на потребу подальшого вивчення, оскільки вони прямо підтверджують на визрівання революції у сфері соціального управління.
Отже, доведено, що каталізаторами у даному випадку виступають глобалізація і глокалізація простору організаційної взаємодії. Виходячи з цього, виявлено наступні прогнози, що обумовлюють її закономірні наслідки:
а) поява глобалізованого громадянського суспільства, передусім Європейського Уряду, а далі і світової держави та Світового Уряду, не зважаючи на протистояння ідеологів і політиків США та інших суб’єктів, що мріють про світове одноосібне або блокове панування;
б) введення у дію спочатку окремими, а пізніше усіма країнами електронного уряду, що остаточно закріпить належне місце і роль зворотного зв’язку у системі соціального управління;
в) у кінцевому рахунку здійсниться перехід в інтелектуально-кадровому горизонті – від веберевської бюрократії до ноократії.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абдеев Р.Ф. Философия информационной цивилизации / Р.Ф. Абдеев; Редакторы: Е.С. Ивашкина, В.Г. Деткова. – М.: «ВЛАДОС», 1994. – 336 с.
2. Аверин А.Н. Социальное управление: опыт философского анализа / А.Н.Аверин. – М.: Политиздат, 1984. – 396 с.
3. Аверіна О.І. Мінливість соціальних систем: теоретико-методологічний аналіз: дис. … кандидата філос. наук: 09.00.03 / Аверіна Ольга Іванівна. – К., 2009. – 200 с.
4. Авер’янов В.Б. Нова доктрина українського адміністративного права: концептуальні позиції / В.Б. Авер’янов // Право України. – 2006. – № 5. – С. 11-17.
5. Авер’янов В.Б. Предмет адміністративного права: нова доктринальна оцінка / В.Б. Авер’янов // Право України. – 2004. – № 10. – С. 25-29.
6. Авер’янов В.Б. Проблеми забезпечення верховенства права у сфері виконавчої влади / В.Б. Авер’янов // Українське право: матеріали міжнар. конф. [«Верховенство права: питання теорії та практики»]. – 2006. – № 1. – С. 267-276.
7. Авер’янов В.Б. Реформування українського адміністративного права: черговий етап / В.Б. Авер’янов // Право України. – 2000. – № 7. – С. 10-16.
8. Авер’янов В.Б. Українське адміністративне право на етапі реформування: питання нової доктрини / В.Б. Авер’янов // Українське право. – 2005. – № 1. – С. 185-200.
9. Авилова А. Реформа системы регионального управления в Италии / А. Авилова // Проблемы теории и практики управления. – 2002. – № 6. – С. 53-57.
10. Административное право зарубежных стран: учебник / [под ред. А.Н. Козырина и М.А. Штатиной]. – М.: Спарк, 2003. – 464 с.
11. Административное право Украины: учебник для студ. высш. учеб. заведений юрид. спец. / [Ю.П. Битяк, В.В. Богуцкий, В.Н. Гаращук и др.]; под ред. Ю. П. Битяка. – [2-е изд., перераб. и доп.]. – Харьков: Право, 2003. – 576 с.
12. Адміністративна юстиція: європейський досвід та пропозиції для України / [авт.-упоряд.: І.Б. Коліушко, Р.О. Куйбіда; наук. ред. В. Шишкін]. – К.: Факт, 2003. – 535 с. – (Центр політико-правових реформ; Фонд сприяння правовим і політичним реформам).
13. Адміністративне право України: підручник / [Ю.П. Битяк, В.М. Гаращук, О.В. Дьяченко та ін.]; за ред. Ю.П. Битяка. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – 544 с.
14. Адміністративне право України. Академічний курс: підручник: у 2 т. / [ред. колегія: В.Б. Авер’янов (голова) та ін.]. – К.: ТОВ «Видавництво «Юридична думка», 2004. – Том 1: Загальна частина. – 2004. – 584 с.
15. Адміністративне право України. Академічний курс: підручник: у 2 т. / [ред. колегія: В.Б. Авер’янов (голова) та ін.]. – К.: ТОВ «Видавництво «Юридична думка», 2004-2007. – Том 2 . Особлива частина. – 2005. – 624 с.
16. Адміністративно-територіальна реформа в Україні: політико-правові проблеми: монографія / [І.О. Кресіна, А.А. Коваленко, К.М. Вітман та ін.] / За ред. І.О. Кресіної. – К.: Логос, 2009. – 480 с.
17. Акофф Р.Л. Системы, организации и междисциплинарные исследования // Исследования по общей теории систем. – М.: Прогресс, 1969. – С. 143-164.
18. Антикризисное управление: учебник для вузов по экон. спец. / [Э.М. Коротков, А.А. Беляев, Д.В. Валовой и др.]; Под ред. Э.М. Короткова; Гос. ун-т упр. – М.: ИНФРА-М, 2002. – 431 с.
19. Антикризові стратегії в державному управлінні: метод. рек. / [авт. кол.: В.В. Корженко, Н.М. Мельтюхова, Н.С. Миронова та ін.]. – К.: НАДУ, 2008. – 52 с.
20. Арато Э. Гражданское общество и политическая теория / Э. Арато, Дж. Коэн; [Пер. с англ.]. – М.: Весь мир, 2003. – 783 с.
21. Армстронг М. Основы менеджмента: как стать лучшим руководителем / М. Армстронг. – Ростов-на-Дону: Феникс, 1998. – 512 с.
22. Артур У.Б. Механизмы положительной обратной связи в экономике / У.Б. Артур // В мире науки. – 1990. – №4. – С. 60-68.
23. Атаманчук Г.В. Теория государственного управления: курс лекций / Г.В. Атаманчук. – 4-е изд., стер. – М.: Омега-Л, 2006. – 584 с.
24. Аутопоезис соціальних систем : монографія / за наук. ред. В.П. Беха / В.П.Бех; Мін-во освіти і науки України, нац. пед. ун-т імені
М.П. Драгоманова. – К. : Вид-во НПУ імені М.П. Драгоманова, 2010. – 748 с.
25. Ахиезер А.С. Дезорганизация как категория общественной жизни / А.С. Ахиезер // Общественные науки и современность. – 1995. – № 6. –
С. 42-52.
26. Базалук О.А. Сущность человеческой жизни / О.А. Базалук. – К.: Наукова думка, 2002. – 270 с.
27. Барулин В.С. Социальная философия: Учебник: Ч. 1 /
В.С. Барулин. – М.: Изд-во МГУ, 1993. – 336 с.
28. Бауэр Э.С. Теоретическая биология / Э.С. Бауэр. – М.-Л.: Изд-во ВИЭМ, 1935. – 206 с.
29. Бачило И.Л. Организация советского государственного управления: правовые проблемы / И.Л. Бачило; [отв. ред. Б. М. Лазарев]. – М.: Наука, 1984. – 237 с.
30. Бачинин В.А. Философия права и преступления / В.А. Бачинин. – Харьков: ФОЛИО, 1999. – 607 с.
31. Бевзенко Л. Суб’єкт соціальних змін в контексті самоорганізаційної моделі // Уряду України: Президенту, законодавчій та виконавчій владі. Політична культура та політичні партії України. Аналітичні розробки, пропозиції науковців та практичних працівників. – К., 1996. – Т.6. – С. 185-193.
32. Бевзенко Л.Д. Социальная самоорганизация. Синергетическая парадигма: возможности социальных интерпретаций. – К.: Институт социологии НАН Украины, 2002. – 437 с.
33. Бек У. Общество риска: На пути к другому модерну / У. Бек; [Пер. с нем. В. Сидельника и Н. Федоровой; Послесл. А. Филиппова]. – М.: Прогресс-Традиция, 2000. – 384 с.
34. Бек У. Что такое глобализация? Ошибка глобализма – ответы на глобализацию / У. Бек: [пер. с нем. А. Григорьева, В. Сидельника. общ. ред. и послесл. А. Филиппова]. – М.: Прогресс-Традиция. 2001. – 304 с.
35. Белл Д. Грядущее постиндустриальное общество. Опыт социального прогнозирования / Даниэл Белл; пер. с англ.; изд. 2-ое, испр. и доп. – М.: Academia, 2004. – 788 с.
36. Бергер П. Социальное конструирование реальности: Трактат по социологии знания / П. Бергер, Т. Лукман; [Пер. с англ. Е. Руткевич; Моск. филос. фонд.]. – М.: Academia-Центр; Медиум, 1995. – 323 с. – (Первые публикации в России).
37. Берталанфи Л. Общая теория систем – обзор проблем и результатов / Л. Берталанфи // Системные исследования. Ежегодник 1969. – М.: Наука, 1969. – С. 30-54.
38. Бестужев-Лада И.В. Соотношение исследований будущего (Future Research) и мира во всем мире (Peace Research) в проблематике современной глобалистики и альтернативистики / И.В. Бестужев-Лада // Реальна ли угроза четвертой мировой войны?: Материалы постоянно действующего междисциплинарного семинара Клуба ученых «Глобальный мир». Вып. 1. – М.: Издательский дом «Новый век», Институт микроэкономики, 2001. – С. 48.
39. Бех В.П. Генезис соціального організму країни: Монографія. – 2-е вид., доп. / В.П. Бех. – Запоріжжя: Просвіта, 2000. – 288 с.
40. Бех В.П. Фірма в дискурсі організменої ідеї: Монографія / Бех В.П., Гашенко А.В.. – Суми: ВТД «Університетська книга», 2006. – 376 с.
41. Бех В.П. Саморегуляція соціального організму навчального закладу: монографія / В.П. Бех, Л.М. Семененко. – К.: Вид-во НПУ імені М.П.Драгоманова, 2009. – 330 с.
42. Бех В.П. Технократизм у дискурсі проблем вищої школи: Монографія / Бех В.П., Малик І.В.; За ред. В.П.Беха. – К.: Вид-во НПУ імені М.П.Драгоманова, 2009. – 263 с.
43. Бех В.П. Философия социального мира: гносеологический анализ / В.П. Бех. – Запорожье.: «Тандем-У», 1999. – 284 с.
44. Бех В.П. Функціональна модель особистості: пошуки полікультурних детермінант поведінки: Монографія / В.П. Бех,
Є.О. Шалімова – К.: Вид-во НПУ імені М.П.Драгоманова, 2009. – 255 с.
45. Бех В.П. Человек и Вселенная: когнитивный анализ: Монография / В.П. Бех. – 2-е изд. доп. – Запоріжжя: « Просвіта», 2007. – 148 с.
46. Бжезинский З. Великая шахматная доска / З. Бжезинский. – М.: Международные отношения, 1999. – 256 с.
47. Бжезинский З. Выбор. Мировое господство или глобальное лидерство / З. Бжезинский; [пер. с англ.]. – М.: Международные отношения, 2006. – 288 с.
48. Бир С. Мозг фирмы / С. Бир; [Пер. с англ. проф. М. М. Лопухина]. – М.: Радио и связь, 1993. – 416 с.
49. Бичко А.К. Феномен української інтелігенції: Спроба екзистенціального дослідження / А.К. Бичко, І.В. Бичко. – Дрогобич, 1997. – 116 с.
50. Богатырев М.Р. Организационная культура: Сущность и роль в системе управления: дисс. … канд. экон. наук: 08.00.05 / Богатырев Марат Расулович. – М., 2005. – 178 с.
51. Богданов А.А. Тектология: (Всеобщая организационная наука). В 2-х кн.: Кн. 1 / А.А. Богданов. – М.: Экономика, 1989. – 304 с.
52. Богданов А. А. Всеобщая организационная наука. Тектология. В 2-х томах. – Т. 2 / А.А, Богданов. – М.: Экономика, 1989. – 351 с.
53. Бодрійяр Ж. В тіні мовчазної більшості, чи кінець соціального // Незалежний культурологічний часопис «Ї». – 2002. – № 25. – С. 76-88.
54. Бойчук М.А. Влада і громадянське суспільство: механізми взаємодії / М.А. Бойчук. – К.: ТОВ «Атлант ЮЕмСі», 2007. – 207 с.
55. Бойчук М.А. Влада і громадянське суспільство: механізми взаємодії: Автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. політ. наук: спец. 23.00.01 «Теорія та історія політичної науки» / М.А. Бойчук. – К., 2007. – 20 с.
56. Бойчук М.А. Влада і громадянське суспільство: механізми взаємодії / М.А. Бойчук // Соціальні системи у дискурсі синергетичної парадигми; [за наук. ред. В.П.Беха]. – К.: Вид-во НПУ імені М.П.Драгоманова, 2011. – С. 376-389.
57. Большая Советская Энциклопедия [Текст]: [в 30 т.]. – 3-е изд. – М.: Советская Энциклопедия, 1969-1978. – . –
Т.8: Дебитор – Евкалипт. – 1972. – 592 с.: ил., карты.
58. Большая Советская Энциклопедия [Текст]: [в 30 т.]. – 3-е изд. – М.: Советская Энциклопедия, 1969-1978. – . –
Т. 18: Никко – Отолиты / гл. ред. А.М. Прохоров; ред. Н.К. Байбаков [и др.]; зам. гл. ред. С.М. Ковалёв. – 1974. – 632 с.: ил. – Список карт: с. 632.
59. Большая Советская Энциклопедия [Текст]: [в 30 т.]. – 3-е изд. – М.: Советская Энциклопедия, 1969-1978. – . –
Т. 24, Кн. I : Собаки – Струна / гл. ред. А.М. Прохоров; ред.
Н. К. Байбаков [и др.]; зам. гл. ред. С.М. Ковалёв. – 1976. – 607 с.: ил.
60. Борденюк В. Децентралізація державної влади і місцеве самоврядування: поняття, суть та форми (види) / В. Борденюк // Право України. – 2005. – № 1. – С. 21-25.
61. Бородкин В.В. Противоречия и два способа организации социальных систем // Самоорганизация: кооперативные процессы в природе и обществе: в 2 ч. / В.В. Бородкин; отв.ред. Г.И.Рузавин. – Ч.1. – М.: Ин-т философии АН СССР, 1990. – С. 69-90.
62. Бургин М. Введение в современную точную методологию науки. Структуры систем знания / М. Бургин, В. Кузнецов. – М.: Аспект, 1994. – 304 с.
63. Бургин М.С. Алгоритмический подход в динамической теории информации / М.С. Бургин // Доклады РАН. – 1995. – Т. 342. – №1. – С. 7-10.
64. Булыко А.Н. Большой словарь иностранных слов. 35 тысяч слов. Изд. 2-е, испр. / А.Н. Бутылко; Редактор: Сивчиков В.Н., Шастак Р.И. – М.: «Мартин», 2008. – 704 с.
65. Бькенен П.Дж. Смерть Запада / П.Дж. Бьюкенен. – М.: АСТ, 2007. – 448 с.
66. Вайбер Р. Эмпирические законы сетевой экономики // Проблемы теории и практики управления. – 2003. – №4 / Р. Вайнер [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://vasilievaa.narod.ru/ptpu/15_4_03.htm
67. Валлерстайн И. Конец знакомого мира: Социология ХХІ века / И. Валлерстайн; [Пер. с англ. под ред. В.Л.Иноземцева]. – М.: Логос. 2003. – 368 с.
68. Василькова В.В. Порядок и хаос в развитии социальных систем / В.В. Василькова. – СПб.: Изд-во «Лань», 1999. – 480 с.
69. Васютинський В.О. Інтеракційна психологія влади: Монографія / В.О. Васютинський. – К.: Вид-во Київ. славіст. ун-ту, 2005. – 492 с.
70. Великий енциклопедичний юридичний словник / [за ред. Ю.С. Шемшученка]. – К.: Видавництво «Юридична думка», 2007. – 992 с.
71. Винер Н. Кибернетика, или управление и связь в животном и машине. – 2-е изд. / Ноберт Винер. – М.: Наука; Главная редакция изданий для зарубежных стран, 1983. – 344 с.
72. Виконавча влада і адміністративне право / [Авер’янов В.Б., Андрійко О.Ф., Битяк Ю.П., Кізіма Н.В., Коваленко В.Л.]; ред. ВБ. Авер’янов. – К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2002. – 668 с. – (Серія наукових видань «Адміністративно-правова реформа в Україні»).
73. Виханский О.С. Менеджмент: [Учебник] / [3-е изд.] / О.С. Виханский, А.И. Наумов. – М.: Гардарика, 2000. – 528 с.
74. Вітчизняний і зарубіжний досвід впровадження електронного урядування: зб. матеріалів наук.-практ. конф., 14 травня 2008 p., м. Київ / за заг. ред. С.А. Чукут, О.В. Загвойської. – К.: Майкрсофт, 2008. – 138 с.
75. Влада і суспільство: діалог через громадські ради: монографія / Шайгородський Ю.Ж., Андрейчук Т.С., Дідух А.Я. [та ін.]; за заг. ред. Шайгородського Ю.Ж. – К.: ПАЛИВОДА А.В., 2011. – 148 с.
76. Водопьянов П.А. Устойчивость в развитии живой природы / П.А. Водопьянов. – Минск: Наука и техника, 1974. – 158 с.
77. Войтенко В.Т. Молекулярные механизмы старения и эволюция продолжительности жизни: Проблема системного анализа / В.Т. Войтенко // Всеобщий симпозиум «Молекулярные и клеточные механизмы старения»: Тез. докл. – К., 1981. – С. 37-38.
78. Волкова В.Н. Теория систем: учебное пособие / В.Н. Волкова, А.А. Денисов. – М.: «Высшая школа», 2006. – 511 с., ил.
79. Воловик В.І. Идеологическая деятельность: диалектика традиций и новаторства / В.І. Воловик. – М.: АОН, 1990. – 212 с.
80. Вудкок М. Недостаточность навыка решать проблеми // Вудкок М., Френсис Д. Раскрепощенный менеджер: Для руководителя-практика: [пер. с англ.] / М. Вудкок, Д. Френсис. – М.: Дело, 1991. – С. 122-137.
81. Вудкок М. Раскрепощенный менеджер: Для руководителя-практика: [пер. с англ.] / М. Вудкок, Д. Френсис. – М.: Дело, 1991. – 320 с.
82. Гегель Г. Лекции по истории философии. Книга первая. Соч. /
Гегель Г. – Т. IХ. – Л.: Партиздат, 1932. – 313 с.
83. Гегель Г.В.Ф. Наука логики: в 3-х т. / Г.В.Ф. Гегель. – М.: Мысль, М.: Мысль, 1970-1972. – Т.1. – М.: Мысль, 1970. – 501 с.
84. Гегель Г. Наука логики / Г. Гегель. – М.: Мысль, 1970-1972. – Т.3. – М.: Мысль, 1972. – 374 с.
85. Генсон М.Е. Управління освітою та організаційна поведінка / М.Е. Генсон; пер. з англ. Х. Проців. – Львів: Літопис, 2002. – 378 с.
86. Гидденс Э. Революции и общественные движения / Энтони Гидденс // Диалог. – 1992. – № 6-7. – С. 57-65.
87. Гидденс Э. Социология / Энтони Гидденс. – М.: Эдиториал УРСС, 1999. – 704 с.
88. Гидденс Э. Ускользающий мир: как глобализация меняет нашу жизнь / Энтони Гидденс; [Пер. с англ.]. – М.: Издательство «Весь Мир», 2004. – 120 с.
89. Гидденс Э. Устроение общества: очерк теории структурации. –
2-е изд. / Энтони Гидденс. – М.: Академический Проект, 2005. – 528 с.
90. Гладуэлл М. Переломный момент. Как незначительные изменения приводят к глобальным переменам / М.Гладуэлл. – М.: Альпина Бизнес Букс, Альпина Паблишерз, 2010. – 256 с.
91. Глинский Б.А. Методология науки: когнитивный анализ / Б.А. Глинский, О.Е. Баксанский. – М.: Альтекс, 2001. – 188 с.
92. Глобализация: Контуры XXI века: Реф. сб. / РАН. ИНИОН. Центр научно-информ. исслед. глобальных и региональных пробл. Отд. Восточной Европы; Редкол. вып.: Игрицкий Ю.И. – отв. ред., Малиновский П.В. – отв. ред. и др. – М., 2004. – Ч.1. – 264 с. – (Сер.: Глобальные проблемы современности).
93. Глобализация: Контуры XXI века: Реф. сб. / РАН. ИНИОН. Центр научно-информ. исслед. глобальных и региональных пробл. Отд. Восточной Европы; Редкол. вып.: Игриикий Ю.И. – отв. ред., Малиновский П.В. – отв. ред. и др. – М., 2004. – Ч.2. – 252 с. – (Сер.: Глобальные проблемы современности).
94. Глобализация: Контуры XXI века: Реф. сб. / РАН. ИНИОН. Центр научно-информ. исслед. глобал. и регионал. пробл. Отд. Восточной Европы; Редкол. вып.: Игрицкий Ю.И. – отв. ред., Малиновский П.В. – отв. ред. и др. – М., 2004. – Ч.3. – 196 с. – (Сер.: Глобальные проблемы современности).
95. Глобальные проблемы и общечеловеческие ценности; [Пер. с франц. и англ.] / Составители Л.И.Василенко и В.Е.Ермолаева; вводн. ст. Ю.А.Шрейдера. – М.: Прогресс, 1990. – 495 с.
96. Гомеостаз [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://pda.shpora.net/index.cgi?act=view&id=31289.
97. Гомеостатика живых, технических, социальных и экологических систем: Коллектив. моногр. / Под ред. Ю.М. Горского. – Новосибирск: Наука, Сиб. отд., 1988. – 322 с.
98. Гонцяж Я. Адміністративна реформа: нездійсненні мрії та втрачені можливості. Як знайти конструктивний шлях для реалізації основних компонентів адміністративної реформи? / Я. Гонцяж, Н. Гнидюк. – К.: Міленіум, 2002. – 136 с.
99. Горбань О.М. Основі теорії систем та системного аналізу / О.М. Горбань, В.Є. Бахрушин. – Запоріжжя, ГУ «ЗІДМУ», 2004. – 204 с.
100. Горбатенко В.П. Проблема місцевого самоврядування у понятійно-інституціональному вимірі // Ідеологія державотворення в Україні: історія і сучасність: Матеріали науково-практичної конференції, 22-25 листопада 1996 року. – К., 1997. – С. 214-215.
101. Горбатенко В.П. Стратегія модернізації суспільства: Україна і світ на зламі тисячоліть: Монографія / В.П. Горбатенко. – К.: Видавничий центр «Академія», 1999. – 240 с.
102. Горбатов В.М. Конкурентоспособность и циклы развития интегрованных структур бизнеса: Монография / В.М. Горбатов. – Х.: ИД «ИНЖЭК», 2006. – 592 с.
103. Горский Ю.М. Гомеостатика: модели, свойства, патологии // Гомеостатика живых, технических, социальных и экологических систем: Коллектив. моногр. / Под ред. Ю.М. Горского. – Новосибирск: Наука, Сиб. отд., 1990. – С. 20-67.
104. Государственная политика и управление. Учебник. В 2 ч. – Часть I. Концепции и проблемы государственной политики и управления / Под ред. Л.В. Сморгунова. – М.: «Российская политическая энциклопедия» (РОССПЭН), 2006. – 384 с.
105. Государство и бизнес. Правительственная политика по отношению к средним и малым предприятиям и управление предприятиями в Японии. Выпуск I / Ред. коллектив: Б.И. Конанов, В.А. Казак, В.Г. Гавриленко. – Мн., 1993. –115 с.
106. Грани глобализации: Трудные вопросы современного развития / Руков. автор. кол., автор предисл. и послесл. М.С.Горбачев. – М.: Альпина Паблишер, 2003. – 592 с.
107. Грановский В. Заметки о реформе государственного управления в Украине / В. Грановский, С. Дацюк [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://xyz.org.ua/russian/win/discussion/state_management.html
108. Грееф Г. Общественный прогресс и регресс / Г. Грееф. – СПб.: Типография Ю.Н.Эрлих, Садовая, № 9, 1896. – 336 с.
109. Грешневиков А.Н. Подоплека «устойчивого развития». Почему Россия не должна слепо полагаться на рекомендации международных организаций / А.Н. Грешневиков, М.Я. Лемешев // Независимая газета. – 2000. – №100 (2162). – 20 июля.
110. Гринченко С.Н. Метаэволюция (систем неживой, живой и социально-технологической природы) / С.Н.Гринченко. – М.: ИПИРАН, 2007. – 456 с.
111. Грицяк І. А. Європейське управління: теоретико-методологічні засади: монографія / І.А. Грицяк. – К.: К.І.С., 2006. – 398 с.
112. Грицяк І.А. Орієнтація на стандарти європейського адміністративного простору / І.А. Грицяк // Адміністративне право України. Академічний курс: в 2 т. / [Авер’янов В.Б., Андрійко О.Ф., Битяк Ю.П., Голосніченко І.П., Ківалов С.В. та ін.]; під ред. В.Б. Авер’янова (голова). – К.: Юридична думка, 2005. – Т. 2: Особлива частина. – 2005. – С. 526-530.
113. Громадські організації у дискурсі демократизації суспільств: монографія / Мін-во освіти і науки, молоді та спорту України, Нац. пед. ун-т імені М.П.Драгоманова; за наук. ред. В.П. Беха; редкол.: В.П. Бех (голова) / Г.О. Нестеренко (заст. голови) [та ін.]. – К.: Вид-во НПУ імені М.П.Драгоманова, 2011. – 680 с.
114. Гумилев Л.Н. География этноса в исторический период / Л.Н. Гумилев. – Л.: Наука, 1990. – 278 с.
115. Гуревич П.С. Закономерности и социальные перспективы научно-технического прогресса / П.С. Гуревич // Новая технократическая волна на Западе / Гуревич П. С. (отв. ред.). – М.: Прогресс, 1986. – С. 3-30.
116. Гуцал А. На пороге нового тысячелетия: куда дрейфует мир? / А. Гуцал // Зеркало недели. – 2000. – 15 января. – С. 6.
117. Дафт Р. Менеджмент: [6-е изд.] / Р. Дафт; [пер. с англ.]. – СПб.: Питер, 2006. – 864 с.
118. Делегация США покинула зал ГА ООН в знак протеста против речи Ахмадинеджада [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://news.online.ua/430779/delegatsiya-ssha-pokinula-zal-ga-oon-v-znak-protesta-protiv-rechi-ahmadinedzhada/
119. Демянко Ю.Г. И все-таки – устойчивое развитие. Полемика с Анатолием Грешневиковым и Михаилом Лемешевым / Ю.Г. Демянко // Независимая газета. – 2000. – №120 (2182). – 2 июня.
120. Державне управління: європейські стандарти, досвід та адміністративне право / [Авер’янов В.Б., Дерець В.А., Ославський М.І., Писаренко Г.М., Пухтецька А.А.]; за заг. ред. В.Б. Авер’янова. – К.: Юстініан, 2007. – 288 с.
121. Державне управління: проблеми адміністративно-правової теорії та практики / [Авер’янов В.Б., Андрійко О.Ф., Битяк Ю.П., Ківалов С.В. та ін.]; під ред. В.Б. Авер’янова. – К.: Факт, 2003. – 384 с.
122. Джейкобс Ч.С. Нейроменеджмент: почему не работает мотивация методом кнута и пряника; [пер. с англ.]. / Чарльз С. Джейкобс. – К.: Companion Group, 2010. – 208 с.
123. Дністрянський М. Перспективи вдосконалення територіального політико-адміністративного устрою України: методологічні і прикладні аспекти / М. Дністрянський // Регіональна економіка. – 1997. – № 2. – С. 92-100.
124. Добреньков В.И. Фундаментальная социология: в 15 т. – Т. 8. Социализация и образование / В.И. Добреньков, А.И. Кравченко. – М.: ИНФРА-М, 2005. – 1040 с.: ил.
125. Добронравова И.С. Синергетика: становление нелинейного мышления / И.С. Добронравова. – К.: «Либідь», 1990. – 152 с.
126. Дубов А.В. Экологический гомеорез как основа эволюции / А.В. Дубов // Экологические технологии. – 2005. – № 10. – С. 77-78.
127. Дубов Д.В. Кібербезпека: світові тенденції та виклики для України / Д.В. Дубов, М.А. Ожеван. – К.: НІСД, 2011. – 30 с.
128. Духовное производство: Социально-философский аспект проблемы духовной деятельности / [Толстых В.И., Козлова Н.Н., Межуев В.М. и др.]. – М.: Наука, 1981. – 352 с.
129. Дюркгейм Э. О разделении общественного труда. Метод социологии / Э. Дюркгейм. – М.: Наука, 1991. – 575 с.
130. Європейська правова база місцевого і регіонального розвитку: бюлетень /Делегація України в Конгр. місц. і регіон.влад Ради Європи [та ін.]. – К.: ПОЛИВОДА А.В., 2010. – 120 с.
131. Європейська Хартія про місцеве самоврядування – стандарт місцевої демократії для країн-членів Ради Європи // Правда України. – 1995. – 21 грудня.
132. Європейські орієнтири місцевого і регіонального розвитку: [зб. матер. та докум. / за заг. ред. М. Пухтинського, М. Власенка]. – К.: Вид-во Академії муніципального управління, 2009. – 508 с.
133. Єременко В.Г. Про науку і курс «соціальної економіки» / В.Г.Єременко // Економіка України. – 1996. – №5. – С. 52-65.
134. Єрмошенко М.М. Концепція національної інформаційної політики України. / Єрмошенко М.М., Канигін В.М., Грабенко А.М. // Укр. акад. Інформатики Укр ІНТЕІ. Препр. – К., 1993. – 13 с.
135. Закон України «Про інформацію» // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 1992. – № 48. – Ст. 650.
136. Закон України «Про об’єднання громадян» від 16.06.1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 34. – Ст. 504.
137. Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» від
21.05.1997 р. № 280/97-ВР [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=280%2F97-%C2%D0.
138. Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» {Із змінами, внесеними згідно із Законом N 163-XIV (163-14) від 06.10.98, ВВР, 1998, N 48, ст.292} // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 1997. – № 24. – Ст. 170.
139. Зарубіжний досвід упровадження електронного урядування / [авт. кол.: Камінська Т., Камінський А., Пасічник М. та ін.]; за заг. ред. С.А. Чукут. – К.: НАДУ, 2008. – 200 с.
140. Засоби подолання кризових явищ у системі державного управління: світовий досвід і України: Наукова записка / Відп. ред. В.П. Горбатенко. – К.: Інститут держави і права ім.. В.М. Корецького НАН України, 2011. – 68 с.
141. Зворотний зв’язок [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://users.kpi.kharkov.ua/lre/bde/ukr/pedde/feedback.htm
142. Зворо́тний зв’язо́к: Матеріал з Вікіпедії – вільної енциклопедії [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://uk.wikipedia.org/wiki/Зворотний_зв’язок.
143. Зворотний зв´язок та ефективність наступної дії [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.info-library.com.ua/books-text-4962.html
144. Зеленько Г.І. Інституціоналізація громадянського суспільства у постсоціалістичних країнах (на прикладі країн вишеградської групи та України): Дис. … доктора політ. наук: 23.00.02 / Зеленько Галина Іванівна. – К., 2007. – 388 с.
145. Зигерт В. Принятие решений – простое дело / В. Зигерт, Л. Ланг // Зигерт В. Руководитель без конфликтов; [сокр. пер. с нем.] / В. Зигерт, Л. Ланг. – М.: Экономика, 1990. – С. 317-322.
146. Зинченко В.П. Человек развивающийся. Очерки российской психологии / В.П. Зинченко, Е.Б. Моргунов. – М.: Тривола, 1994. – 304 с.
147. Зіллер Жак. Політико-адміністративні системи країн ЄС / Жак Зіллер; [пер. з франц. В. Ховхун]. – К.: «Основи», 1996. – 420 с.
148. Ивакин А.А. Диалектическая философия / Алексей Аркадьевич Ивакин. – Одесса: Феникс; Сумы: Университетская книга; М.: Транслит, 2007. – 440 с.
149. Ильин И.А. Собрание сочинений: В 10 т. / И.А. Ильин. – М.: Русская книга, 1993. – Т. 2. Кн. 1. – 386 с.
150. Иноземцев В.Л. За десять лет. К концепции постэкономического общества: Научное издание / В.Л. Иноземцев. – М.: «Academia», 1998. – 576 с.
151. Иноземцев В.Л. Теория постиндустриального общества как методологическая парадигма российского обществоведения / В.Л. Иноземцев // Вопросы философии. – 1997. – № 10. – С. 29-44.
152. История менеджмента: [учеб. пособие] / под ред. Д.В.Валового. – М.: ИНФРА-М, 1997. – 256 с.
153. Каган М.С. Мир общения: Проблема межсубъектных отношений / М.С. Каган. – М.: Политиздат, 1988. – 319 с.
154. Калина Н.Ф.Лингвистическая психотерапия / Н.Ф. Калина. – К.: Ваклер, 1999. – 282 с.
155. Калініченко Б.М. Влада засобів масової інформації: політологічний аналіз: Автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. політ. наук: спец. 23.00.03 «Політична культура та ідеологія» / Б.М. Калініченко. – К., 2009. – 16 с.
156. Калініченко М.М. Влада громадянського суспільства: Монографія / М.М. Калініченко. – Суми: ВТД «Університетська книга», 2006. – 175 с.
157. Капитанчук Ю. Б. Помощь руководителю в принятии решений: методика баласных листов / Ю.Б. Капитанчук // Журнал практического психолога: тематический випуск: Организационная психология и организационное консультирование. – 2000. – № 5-6. – С. 135-137.
158. Капица С.П. Синергетика и прогнозы будущего / С.П. Капица, С.П. Курдюмов, Г.Г. Малинецкий. – Изд-е 3-е. – М.: Эдиториал УРСС, 2003. – 290 с.
159. Кара-Мурза С.Г. Игра на вымирание [Электронный ресурс] // Кара-Мурза С.Г. Наше время // Ратник. Независимый интернет журнал. – Режим доступа: http://ratnik.by.ru/200709/19.htm
160. Кара-Мурза С. Г. Манипуляция сознанием / С. Г. Кара-Мурза. – М.: Эксмо-Пресс, 2001. – 832 с.
161. Карамушка Л.М. Психологія управління: навчальний посібник для студ. вищ. навч. закладів та слухачів ін-тів післядиплом. освіти / Л.М. Карамушка. – К.: Міленіум, 2003. – 344 с.
162. Кар’єра в Alt [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://alt.com.ua/ukr/page/career_in_alt
163. Карташев В.А. Система систем / В.А. Карташев. – М.: Прогресс-Академия, 1995. – 325 с.
164. Кастельс М. Пути к информационному обществу: структура занятости в семи главных индустриальных странах, 1920-1990 гг. / М. Кастельс, Ю. Аояма // Международный обзор труда. – М., 1995. – Т. 133. – № 1/3. – С. 52-79.
165. Качуровський М.О. Синергетика: нове мислення: Навчальний посібник / Качуровський М.О., Наумкіна О.А., Цикін В.О. – Суми: СумДПУ ім. А.С. Макаренка, 2004. – 128 с.
166. Кемпбэл Э. Стратегический синергизм. – 2-е изд. / Э. Кемпбэл, Лаче К. Саммерс. – СПб.: Питер, 2004. – 416 с.
167. Керецман В. Ідея регіоналізації в Україні: основні підходи / В. Керецман // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права. Механізм державного управління. – 2004. – № 4(12). – С. 299-306.
168. Киселев Г.С. Человек, культура, цивилизация на пороге III тысячелетия / Г.С. Киселев. – М.: Изд.фирма «Восточная литература» РАН, 1999. – 87 с.
169. Кірмач А.В. Правове регулювання проходження державної служби: європейський досвід та його впровадження в Україні: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.07 «Адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право» / А. В. Кірмач. – К., 2010. – 20 с.
170. Князева Е.Н. Взращивать социальные инновации – значит управлять креативно [Электронный ресурс] / Е.Н. Князева. – Режим доступа: http://spkurdyumov.narod.ru/Knyazeva36.htm
171. Кня