СТАНОВЛЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ДЕРЖАВНОСТІ В ЗАКАРПАТТІ (1918 – 1939 рр.)

brief description

З М І С Т
В С Т У П 3
РОЗДІЛ 1. ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ ТА ДЖЕРЕЛ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ………..8
РОЗДІЛ 2. БОРОТЬБА НАСЕЛЕННЯ ЗАКАРПАТТЯ ЗА ПРАВО НА НАЦІОНАЛЬНУ ДЕРЖАВНІСТЬ (1918 – 1919 рр.) 22
2.1. Правовий статус Закарпаття у складі Угорщини після Першої
світової війни 22
2.2. Боротьба українців Закарпаття за право на політичне самовизначення
і возз’єднання з Наддніпрянською Україною і Галичиною 29
2.3. Створення Гуцульської Республіки як державно-національного
утворення та її правовий статус 54
2.4. Радянський режим на Закарпатті: політико-правові аспекти
функціонування 65
РОЗДІЛ 3. СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНЕ І ПРАВОВЕ СТАНОВИЩЕ
ЗАКАРПАТТЯ У СКЛАДІ ЧЕХОСЛОВАЧЧИНИ 77
3.1. Участь закарпатської еміграції у США в політико-правовому визначенні статусу краю 77
3.2. Політико-правові засади входження Закарпаття до складу
Чехословацької Республіки 88
3.3. Чехословацька правова система і апарат управління на Закарпатті (1920 – 1938 рр.) 114
РОЗДІЛ 4. ПРАВОВІ ОСНОВИ ПРОГОЛОШЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОЇ
КАРПАТО-УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ 142
4.1. Політико-правові основи формування української державності
на Закарпатті в умовах автономії у складі Чехословаччини 142
4.2. Сейм Карпатської України та уконституювання української
державності на Закарпатті 157
В И С Н О В К И 173
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ 180

В С Т У П

Актуальність теми. У сучасних умовах утвердження української державності зростає роль наукових досліджень історії національної держави і права. Такі дослідження дають змогу об’єктивно вивчати й узагальнювати зако¬но¬мірності виникнення та розвитку окремих державних і правових інститутів і на підставі наукових результатів зробити висновки та пропозиції, важливі для української історико-правової науки. З огляду на це дотепер залишаються актуальними дослідження, які розглядають процес формування українських земель в єдину соборну державу. Однією з таких земель є Закарпаття.
Перебуваючи тривалий час у складі Угорщини, Австро-Угорщини, Закарпаття, було пригноблене в політичному, соціально-економіч¬ному та національному розумінні. Не змінилося це становище у період між світовими війнами, коли Закарпаття було приєднане за Сен-Жерменським (1919) і Тріанонським (1920) договорами до Чехословаччини, всупереч волевиявленню закарпатців. Чехословацька влада здійснювала на Закарпатті політику поневолення українського населення. Найважливішим засобом такої політики був апарат управління, запроваджений на Закарпатті. За цих умов відроджувалася ідея боротьби за право на національну державність. Розкриття політики чехословацької влади стосовно українського населення, висвітлення форм і методів колоніального режиму управління, встановленого в Закарпатті впродовж 1919–1939 рр., виявлення й узагальнення чинників становлення національної державності на Закарпатті 1939 р. у контексті сучасних практичних державотворчих завдань викликає зацікавленість представників суспільних наук – істориків, політологів, правознавців. Потрібно відзначити, зокрема, праці таких вітчизняних і зарубіжних учених як Ю.Бисага, С.Білак, М.Вегеш, С.Віднянський, М.Ганчин, І.Гапоненко, В.Задорожний, В.Кульчиць¬кий, Я.Малик, В.Маркусь, О.Мельникова, О.Росоха, Ю.Сливка, С.Співак, П.Стерчо, Б.Тищик та інші. Між тим, значна частина питань, пов’язаних із становленням національної державності в Закарпатті у 1918–1939 рр., ще залишається малодослідженою. Поглибленого аналізу потребують політичні і правові аспекти даної проблеми, оскільки оцінка їх практично відсутня.
Зв’язок роботи з науковими темами та програмами. Дисертаційна робота виконана в руслі наукової теми “Державотворення в Україні в ХХ ст.”, яка досліджується у Львівському регіональному інституті державного управління Національної академії державного управління при Президентові України. Тема дисертації відповідає також проблематиці досліджень „Акту¬альність проблеми історії держави і права України, політичних і правових вчень та зарубіжної історії”, яку проводить кафедра теорії та історії держави і права Львівського національного університету імені Івана Франка.
Мета і завдання дослідження. На основі наукового аналізу найрізноманітніших нормативно-правових актів, що стосуються Закарпаття, архівних джерел та спеціальної літератури дисертант має на меті поглибити історико-правові знання стосовно змісту та особливостей процесу становлення національної державності в Закарпатті у міжвоєнний період, об’єктивно, всебічно і комплексно дослідити еволюцію державно-правового становища Закарпаття на його шляху від вимог надання краю автономії до утворення незалежної, самостійної Карпатської України. У контексті загальної мети в дисертації ставляться такі завдання:
– встановити етапи становлення української державності в Закарпатті у міжвоєнний період;
– розкрити особливості правового становища Закарпаття у складі Угорщини після Першої світової війни, реалізації права українців краю на національне самовизначення й об’єднання з іншими українськими землями в єдиній Українській державі;
– висвітлити роль української еміграції в підтримці національно-визвольних змагань закарпатських українців та втіленні на практиці демократичних засад державотворення на Закарпатті;
– простежити впливи зовнішньополітичного фактору (Угорщини, Чехословаччини, Польщі, Німеччини та Радянського Союзу) на внутрішньо¬політичне становище Закарпаття, обґрунтувати доцільність прийняття основних нормативних актів, що визначають правовий статус Закарпаття, з огляду значення для державотворчих процесів у краї;
– через аналіз основних нормативно-правових актів з'ясувати еволюцію державно-правового статусу краю: Закарпаття в складі Австро-Угорщини, Угорщини, Чехословаччини (Підкарпатська Русь, Карпатський край), незалежна держава (Карпатська Україна), тобто дати оцінку й проаналізувати адміні¬стративно-політичний устрій, реальність дотримання принципів демократизму (проведення виборів до державних органів, судова система тощо) у краї;
– висвітлити основні етапи формування структури державного управління на Закарпатті, принципи діяльності місцевої адміністрації, визначити напрямки політики автономних урядів Закарпаття в національному питанні, охарактери¬зувати процес формування та реальне здійснення демократичних принципів у краї;
– дослідити вплив зовнішніх факторів на державотворчий процес у Закарпатті напередодні Другої світової війни, всебічно розглянути значення Карпатської України для становлення національної державності.
Об’єктом дисертаційного дослідження є процес становлення національної державності в Закарпатті у складі Угорщини та Чехословаччини в період між двома світовими війнами, а предметом дослідження – історико-правові особливості та закономірності становлення національної державності в Закарпатті в міжвоєнний період.
Методи дослідження. Методологічну основу дисертації становить низка філософських, загальнонаукових і спеціально-юридичних методів. Застосуван¬ня діалектичного методу дало змогу встановити особливості функціонування та розвитку чехословацьких органів влади в Закарпатті в досліджуваний період. Формально-юридичний метод допоміг дослідити нормативно-правові акти, що визначали правовий статус Закарпаття. Історико-правовий метод дозволив виявити етапи становлення національної державності, сутність і призначення органів влади, з’ясувати особливості процесу формування української державності у цей період у Закарпатті.
Хронологічні рамки дисертації окреслюються періодом від 1918 р., що співпадає з розпадом Австро-Угорської імперії, і завершується 1939 р. –проголошенням незалежної Карпатської України.
Наукова новизна отриманих результатів. Дисертація є одним із перших у національному правознавстві історико-правових монографічних досліджень основних проблем становлення української державності на Закарпатті між двома світовими війнами.
Внаслідок проведеного дослідження сформульовано такі основні поло¬ження, яким притаманні елементи наукової новизни, і які виносяться на захист:
– обгрунтовано, що становлення української національної державності в Закарпатті у міжвоєнний період пройшло чотири етапи. Перший – від розпаду Австро-Угорщини восени 1918 р. до передачі Закарпаття у склад Чехосло¬ваччини за Сен-Жерменським (1919) і Тріанонським (1920) догово¬рами. Другий етап – це період перебування Закарпаття у складі Чехо¬словаччини від 1919 р. до 11 жовтня 1938 р., коли Рада Міністрів ЧСР призначила перший автономний уряд Підкарпатської Русі. Третій – автономія Підкарпатської України у складі Чехословаччини (11 жовтня 1938 р. – 14 березня 1939 р.). Четвертий період – від 14 березня 1939 р., коли було проголошено незалежність Карпатської України;
– виявлено, що згідно з міжнародно-правовими актами Закарпаття мало отримати статус автономії, проте реально було територіально-адмініст¬ративною одиницею Чехословаччини, що не сприяло економічному та політичному розвитку краю;
– з’ясовано, що реалізація права українців краю на самовизначення здійснювалася як через державні установи та інституції, так і через політичні інституції (політичні партії, громадські організації, рухи, з’їзди тощо);
– встановлено, що безпосередній вплив на реалізацію права українців на свої власне державне самовизначення та втілення демократичних засад державотворення мала закарпатська українська еміграція у США, що проявилося у діяльності Американської народної ради русинів, результаті проведеного серед українських емігрантів плебісциту;
– виявлено, що нормативно-правові акти, які врегульовували статус Закарпаття, приймалися під тиском міжнародних подій;
– доведено, що хоча в Чехословацькій державі формально були проголошені демократичні принципи, реально українці Закарпаття були відсторонені від державного управління краю;
– уточнено зовнішні політично-правові чинники та особливості формування української державності в Закарпатті у 1939 р.;
– виявлено сутність діяльності Сейму Карпатської України щодо проголошення незалежності Карпатської України.
Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що матеріали і висновки дослідження можуть бути використані для підготовки підручників і посібників з історії держави та права України; у навчальному процесі вищих навчальних закладів для розроблення загальних і спеціальних курсів при проведенні семінарських занять, написанні курсових і дипломних робіт та ін. Основні положення і висновки роботи, зібраний дисертантом фактологічний матеріал можна використати для подальшого дослідження теми з продовженням хронологічних рамок, а також суміжної проблематики.
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною, завершеною науковою роботою, одним з перших у національному правознавстві історико-правовим дослідженням основних проблем становлення і розвитку української державності на Закарпатті.
Апробація результатів дослідження. Матеріали дисертації обговорю¬валися на засіданнях кафедри європейської інтеграції та права Львівського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України і на кафедрі теорії та історії держави і права Львівського національного університету імені Івана Франка.
Основні положення дослідження висвітлювалися у доповідях на Всеукраїнській науково-практичній конференції „Українське державотворення: уроки, проблеми, перспективи” (22 листопада 2001 р.), Всеукраїнських наукових конференціях „Соціально-економічна ефективність державного управління: теорія, методологія та практика”. (23 січня 2003 р.), „Ефективність державного управління в контексті європейської інтеграції” (23 січня 2004 р.).
Основний зміст дисертації викладено у шести наукових публікаціях (у тому числі чотири із них – у фахових виданнях).

bibliography

В И С Н О В К И

На основі комплексного, всебічного і об’єктивного вивчення й аналізу нормативних актів, про правове становище Закарпаття (чимало з яких досі не розглядалися), різнотипових архівних документів та широкого кола найрізнома¬нітнішої літератури, можемо зробити такі висновки:
Розпад Австро-Угорської монархії призвів до активізації політичних сил Закарпаття, які притримувалися різних політичних орієнтацій. Однак, незважаючи на ряд законодавчих актів, ухвалених угорським урядом, зокрема “Законом про автономію руської нації, проживаючої в Угорщині” (25 грудня 1918 р.), відомим як “Закон № 10 “Про Руську Крайну”, позитивні аспекти для налагодження суспільно-політичного життя на Закарпатті, що випливали з цього документа (передача влади урядові Руської Країни, обрання її законодавчого органу – Народного сейму тощо), насправді ж обмежувалися правом закарпатських українців на “культурно-національну автономію” й жодним чином не впливав на їхнє політичне становище, не окреслював юридичний статус. Знаючи про багатовікове негативне ставлення угорців до українських проблем, нехтування ними, розгортання всеохоплюючої мадяризації краю прирікало Закон на несприйняття українцями краю. Водночас вибираючи статус краю між чужими державами, закарпатські українці ніколи не відмовлялися від прилучення Закарпаття до складу України. Зокрема, рішенням Всезакар¬патських народних зборів 21 січня 1919 року була одностайно проголошена воля народу про возз’єднання краю з Україною. Але оскільки цього в силу політичної ситуації не можна було реалізувати, закарпатські українці створили в краї свою незалежну державу, що була зреалізована в такому державному утворенні, як Гуцульська Республіка.
Попри деяку стихійність виникнення Гуцульської Республіки, її поява була обумовлена усім ходом історії і зрослим відчуттям державотворчих потуг українського населення Закарпаття. Законодавчі функції виконувала Українська Народна Рада, до складу якої входили не лише українці, але й представники національних меншин. Виконавчим органом стала Головна управа, що складалася з 12 членів. Усі справи республіки обговорювалися на засіданнях Ради, які проводилися завжди відкрито. І хоча в республіці не було створено судового апарату і не вироблено будь-яких кодексів чи правових нормативних актів, що, зрозуміло, за короткий час існування республіки й через відсутність фахівців-правників не можна було їх створити, деякі кроки до налагодження форм справедливого устрою життя були зроблені. Зокрема, призначено суддю, роль якого виконував за сумісництвом староста, що мав право призначати за незначні правопорушення короткочасну примусову працю. Представники Народної Ради Гуцульської республіки, виражаючи волю жителів краю, тяжіли до об’єднання усіх українських земель, однак на перешкоді цьому стали воєнні дії румунських поневолювачів, що призвели існування Гуцульської Республіки до загибелі.
Негативно позначилося на державотворчому процесі Закарпаття навіть короткотривале існування в краї радянської влади, яку, всупереч офіційним твердженням радянської науки, не сприйняло навіть найбідніше селянство і малочисельний робітничий клас, для яких нова влада у всьому оголошувала пріоритет. Це певною мірою можна пояснити й тим, що більшовицька влада зародилася і розвивалася не на самому Закарпатті, а була штучно перенесена до цього краю переважно чужинцями. Так, структура органів управління в період існування радянської влади на Закарпатті дублювала в основних рисах структуру влади в радянській Угорщині. Зокрема, верховну владу здійснювала загальнодер¬жавна сесія робітничих, солдатських і сільських рад та її виконавчі органи – Директоріуми. Практично необмежені правові можливості мав політичний уповно¬ва¬жений (комісар). Контроль же за виконанням усіх розпоряджень, законів і постанов було покладено на прокурорів, які нерідко навіть за незначні правопо¬рушення проти держави вимагали смертної кари. Саме тому в трагічні для держави дні радянську владу не підтримувала більшість населення, і проіснувала ця влада лише 36 днів.
І усе ж навіть на переломному для Європи загалом, і для Закарпаття зокрема, етапі історичного розвитку русини-українці цього краю з цілого ряду причин не мали чіткої, однозначно політично спрямованої національно-державної програми, хоча українська орієнтація видавалася для більшості природною, обумовленою історичними й національно-культурними чинниками, про що, зрештою, засвідчила резолюція Всенародного конгресу угорських русинів у Хусті в січні 1919 року. Не було єдності щодо долі Закарпаття і серед чисельної, особливо у Сполучених Штатах Америки, де проживало понад
400 тисяч чоловік, карпаторусинської еміграції, яка у 1918-1919 рр. виявила неабияку політичну активність і відіграла значну роль у вирішення питання про державну незалежність і статус рідного краю, адже делегати, що проголошували під час плебісциту у США в листопаді 1918 р. за приєднання Закарпаття до Чехословаччини і на рішення яких у першу чергу посилалися чехословацькі дипломати в Парижі, обгрунтовуючи свої претензії на цей край, виражали позицію американських русинів. І усе ж рішення плебісциту мало юридичну силу, оскільки вважалося виявом народної волі, а не амбіцій окремих політичних лідерів. Завдяки цілеспрямованим діям закарпатських українських емігрантів США вперше були закладені правові норми входження Закарпаття як автономної частини до складу Чехословаччини, що було за даної суспільно-політичної ситуації явищем позитивним, оскільки український уряд Галичини (Західно-Українська Народна Республіка) не був визнаний світовою громадськістю, і обираючи між Угорщиною, яка навіть де-юре не хотіла визнавати українців як окрему націю, надання Закарпаттю автономії у складі ЧСР було явищем прогресивним.
Отже, у 1919 році Закарпаття на правах автономії увійшло до складу Чехословацької Республіки. Цей статус краю визначався нормами міжнародного права, зокрема, Сен-Жерменською угодою від 10 вересня 1919 року і конституцією Чехословаччини 1920 року, хоча правозастосований механізм щодо нього почав діяти значно пізніше, лише з осені 1938 року. Не виконувалося, зрештою, й конституційне положення про комплектування державної служби в краї місцевими фахівцями. Проте привнесення до Підкарпатської Русі конституційної системи демократичної держави, якою усе ж визнавали ЧСР, призвело до закладення основ функціонування на Закарпатті парламентаризму, становлення таких елементів громадянського суспільства, як багатопартійність й права людини.
7 листопада 1919 р. Рада Міністрів ЧСР видала, а 18 листопада в Ужгороді було проголошено “Генеральний статут про організацію адміністрації Підкарпатської Русі, приєднаної Празькою конференцією до Чехословацької республіки”. Це урядове розпорядження стало першим нормативним актом, який визначав правовий статус органів державного управління на Закарпатті. На його підставі був створений тимчасовий орган – Директоріум, який мав лише дорадчі функції. 26 квітня 1920 р. було видано розпорядження уряду Чехословаччини “Про зміну Генерального статуту Підкарпатської Русі”, згідно з яким на чолі Підкарпатської Русі стояв тимчасовий губернатор, що призначався президентом Чехословацької республіки за пропозицією уряду на термін, встановлений Сеймом Підкарпатської Русі. За винятком посад губернатора і віце-губернатора, структура та повноваження державної адміністрації в краї не відрізнялася від таких у інших регіонах, що загалом регулювалося законом “Про організацію жупних і окремих урядів ЧСР” від 29 лютого 1920 року.
У міжвоєнний період на Закарпатті тривав процес удосконалення державного управління, що завершився прийняттям 14 липня 1927 р. Закону ЧСР “Про організацію політичного управління”, який уніфікував адміністративну систему на території всієї країни. Згідно з цим Законом, держава складалася з чотирьох земель: Чехії, Моравії-Селезії, Словаччини і Підкарпатської Русі. Жупи були скасовані, а на чолі земель стояли земські президенти і створювалися представницькі органи – земські заступництва (збори). На Підкарпатській Русі до них входило 12 обраних і 6 призначених членів. Після цієї адміністративної реформи “Земля Підкарпаторуська” (офіційна назва) складалася з 13 округів, а ті – з 130 нотаріальних районів. Однак з прийняттям закону від 26 травня 1937 р. “Про тимчасове впорядкування правового становища губернатора і пов’язані з цим організаційні заходи” вищою посадовою особою в землі знову став губернатор, якого призначав президент ЧСР. Тобто до 1938 року Підкарпатська Русь не одержала того державно-правового статусу, що передбачався Сен-Жерменським договором і Конституцією ЧСР 1920 року.
Зовнішній тиск на Чехословаччину, посилений результатами Мюнхенської конференції ( 29-30 вересня 1938 р.) прискорив активізацію відцентрових сил всередині країни. На вимогу автономістів, за таких обставин, 11 жовтня 1938 р. Рада Міністрів ЧСР призначила перший автономний уряд Підкарпатської Русі, хоча його створення виходило за рамки міжнародно-правових зобов’язань Чехословаччини. 22 листопада 1938 р. парламент ЧСР вніс доповнення до конституції у формі “Конституційного закону про автономію Підкарпатської Русі”, згідно з яким встановлювалося, що Підкарпатська Русь є частиною Чехословацької республіки, а виконавча влада (в межах Закарпаття) належала тричленному урядові Підкарпатської Русі. Однак в результаті рішень Віденського арбітражу (2 листопада 1938 р.) частина Закарпаття з містами Ужгород і Мукачево перейшла в юрисдикцію Угорщини, що потягло за собою і зміни в судовій системі. Зокрема, були засновані три нові окружні суди, а очолив судову систему Вищий суд у Хусті. Почалося згортання демократичних процесів: встановлювалася однопартійна система, допускалося порушення прав людини тощо.
12 лютого 1939 р. відбулися вибори до законодавчого органу автономії – Сойму, у яких взяло участь 92,5 відсотка з тих, хто мали право голосу. З них понад 92 відсотки підтримали своїми голосами Українське Національне Об’єднання – єдину партію, список якої був внесений до бюлетенів для голосування. Однак уже з кінця1938 р. розгорнулася нова хвиля угорської шовіністичної пропаганди, почався новий етап у підготовці Угорщини до захоплення всього Закарпаття. Давалася взнаки і двоїста політика А.Гітлера: з одного боку він ніби сприяв розширенню німецько-закарпатських зв’язків, відправляв у Хуст своїх представників, обіцяв усіляку підтримку урядові А.Волошина, а з другого боку заявляв, що питання про Карпатську Україну не розв’язане, що він підтримує плани Угорщини в цьому відношенні. Зрештою,
13 березня 1939 р. А.Гітлер дав згоду на введення угорських військ в Карпатську Україну, які через два дні розпочали окупацію краю. Водночас гітлерівська армія вступила в Чехію і без єдиного пострілу окупувала її. Словаччина у цей день святкувала проголошення незалежності. Вона вийшла з складу федерації, чим послабила обороноздатність країни. Якщо в Чехії не було проведено жодного пострілу, то в Карпатській країні, хоча вона і діяла самостійно, три дні йшли жорстокі кровопролитні бої, однак сили були надто нерівними. Карпатська Україна була окупована Угорщиною.
Становлення незалежності на Закарпатті необхідно розглядати лише в контекті з усією Україною. Уряд Карпатської України мав всебічну підтримку з боку українців Західної України, які вбачали в автономній державі зародок майбутньої Соборної України. Закарпатська гілка українського народу завжди отримувала моральну і матеріальну підтримку від українців діаспори, завдяки чому закарпатські українці здобули можливість проводити свою власну внутрішню, а частково і зовнішню політику, формувати українську державу, проти чого виступали керівники як тогочасної Угорщини, так і Радянського Союзу.
Сам факт виникнення Карпатської України завдає нищівних ударів по твердженню тих, хто ставить під сумнів приналежність Закарпаття до України. Її виникнення було закономірним наслідком тією боротьби усіх українців краю, яка розпочалася ще наприкінці першої світової війни. Бажання жити в українській державі висловлювалося неодноразово, але до цього часу умов для здійснення цього не було.
У сучасних умовах населення Закарпаття становить понад 2 відсотки від усього українського етносу, який проживає в Україні. Однак незважаючи на свою невелику чисельність, своєю вагою Закарпаття і закарпатці посідають історично, культурно і політично важливе місце в загальноукраїнському контексті. Це пояснюється специфікою розвитку цієї споконвічної української землі та її геополітичним розташуванням, взаєминами із сусідніми державами.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ

Нормативно-правові матеріали
1. Автономія Австро-Угорської України: Закони, накази й розпорядження уряду УНР // Закон і право. – 1919. – № 1. – С.3–17.
2. Бенеш Е. Підкарпаторуський проблем і його відношення до Чехословацької Республіки. – Прага-Ужгород: Краєва управа легіонерської громади Підкарпатської Русі. 1934. – 60 с.
3. Возз’єднання українського народу в єдиній українській державі: Зб. документів і матеріалів.– К.: Держвидав України, 1949.– 211 с.
4. Волошин А. До всіх урядових інстанцій краю // Нова свобода. – 1938. –
15 груд.
5. Ганчин М. Альтернативи // Американский русский вестник. – Гомстед, Пенсильванія, 1918. – 3 січ.
6. Декларация культурных и национальных прав карпаторусского народа // Карпатский свет. – Ужгород, 1927. № 4. – С. 1207 – 1209.
7. Дорадянське Закарпаття в цифрах і фактах. – Ужгород: Карпати, 1967. –
204 с.
8. До всех угро-руссов, жиющих в Соед. Державах Америки // Американский русский вестник. – 1918. – 8 серп.
9. За революційний порядок і дисципліну // Радянська Республіка. – 1919. –
17 квіт.
10. Заява 32 Підкарпатських руських священиків. Нью-Йорк, 28 червня 1917 року // Свобода. – 1917. – 17 лип.
11. Заяви і резолюції зборів жителів сіл Синевирська Поляна і Зубівка // Шляхом Жовтня: боротьба трудящих Закарпаття за соціальне і національне визволення. – Ужгород: Закарпатське обласне книжково-газетне видавництво, 1957. – Т. І. – 1917 – 1923 рр. – С. 77 – 80.
12. Звернення Трудового конгресу України до народів усього світу // Державні акти. Закон і право. – 1919. – № 2. – С. 104 – 106.
13. Конституція Руськой Крайни // Руська правда. – 1919. – 12 квіт.
14. Маніфест “Український народе Підкарпаття” // Нова свобода. – 1938. –
11 лист.
15. Народні представники в каждім уряді // Русская правда. – 1919. – 19 квіт.
16. Проект закону Центральної Руської Народної Ради про Конституцію автономної Підкарпатської Русі. – Ужгород, 1937. – 28 с.
17. Программа Подкарпатского земледельческого союза. – Ужгород, б.р.вид. – 38 с.
18. Протокол із засідання Американської Народної Ради Угро-Русинів, подержаного дня 12-го ноября 1918 г. в Скрентоні, Пенсильванія // Американский русский вестник. – 1918. – 14 лист.
19. Резолюція першої Руської (Української) Центральної Народньої Ради // Нова свобода (Ужгород). – 1938. – 15 черв.
20. Руська хліборобська (землеробська) партія. Програма. – Ужгород, 1927. –
18 с.
21. Статут Центральної Руської Народної Ради. – Ужгород, 1919. – 14 с.
22. Універсал Директорії УНР “Про об’єднання земель українських” // Державні акти. Закон і право. – 1919. – № 2. – С. 94 – 97.
23. Універсал Трудового конгресу до Українського народу // Державні акти. Закон і право. – 1919. – № 2. – С. 101 – 103.
24. Хрестоматія з історії держави і права України: У 2-х т.: Навч. посіб. Для студ. вищ. закл. освіти / За ред. В.Д.Гончаренка.– Вид. 2-ге, перероб. і доп.: Т.2: Лютий 1917–1936 / Уклад. В.Д.Гончаренко, А.Й.Рогожин, О.Д.Святоцький.– К.: Видавничий дів “Ін Юре”, 2000.– 728 с.
25. Deark F. Hungary at the Paris Peace Conferenc: The Diplomatic of the Treaty of Trianon. – N. – W., 1942. – С. 448 – 456.
26. Masaryk T. Gesta demokracia. – Praha, 1927. – 28 с.
27. Sbirka zakonu a narizena statu Ceskoslovenskeho. – Gastka ХХVІ. – Rocnik 1920. – 336 с.
28. Tisky k tesnopiseckym zpravam o schuzich poslanecke snemovny: У 67 т. – Praha, 1920 – 1938. – Т. 2. – (Закон № 122 , 1920 р.). – С. 64 – 67 (Далі – Тіsky…).
29. Tisky… – Т. 2. – (Закон № 124, 1920 р.). – С. 69 – 72.
30. Тіsky... – Т. 38. – (Закон № 170, 1930 р.). – С. 108 – 110.
31. Tisky… – Т. 44. – (Закон № 108, 1933 р.). – С. 121 – 123.
32. Тіsky… – Т.46. – (Закон № 122, 1933 р.). – С. 84 – 87.
33. Тіsky… – Т. 46. – (Закон № 124, 1933 р.). –С. 93 – 96.
34. Тіsky… – Т. 46. – (Закон № 125, 1933 р.). – С. 96 – 99.
35. Тіsky… – Т. 47.- (Закон № 147), 1933 р.) – С. 115 – 117.
36. Тіsky… – Т. 46. – (Закон № 150. 1933 р.). – С. 124 – 125.
37. Тisky… – Т. 48. – (Закон № 201, 1933 р.). – С. 208 – 216.
38. Sobota E. Ustawa republiky Ceskoslovenske. – Praha, 1926. – 36 с.
39. Zatkovic G. Otkrytie – Expoze byvsego gubernatora Podkarpatskoj Rusi. – Gomsted: Rusin infoemation Buveau, 1921. – 120 с.

Архівні матеріали
Державний архів Закарпатської області
40. Фонд 2 – Президія крайового управління і Президії земського уряду Підкарпатської Русі.
41. Фонд 4 – Наджупан Ужанської жупи
42. Фонд 4 с / 18 – Міністерство внутрішніх справ Карпатської України
43. Фонд 7 – Земельний уряд Підкарпатської Русі
44. Фонд 12 – Ужгородське жупанське управління.
45. Фонд 21 – Крайове управління Підкарпатської Русі.
46. Фонд 13 – Мукачівське жупанське правління.
47. Фонд 14 – Народна Рада Закарпатської України.
48. Фонд 27 – Протоколи з нарад Крайового управління Підкарпатської Русі.
49. Фонд 29 – Президія Цивільного управління, 1919 – 1928 рр.
50. Фонд 30 – Ужгородський крайовий суд.
51. Фонд 31 – Ужгородська крайова прокуратура.
52. Фонд 63 – Цивільне управління Підкарпатської Русі.
53. Фонд 72 – Товариство “Просвіта”.
54. Фонд 670 – Директоріум Підкарпатської Русі м. Ужгорода (1919 – 1920).
55. Фонд 1056 – Фонд братів Миколи та Юрія Бращайків.
56. Фонд 1148 – Центральна Народна Рада в Хусті.

Спеціальна література
57. Андрусяк І. До питання про становище трудящих Закарпаття в період першої світової імперіалістичної війни // Матеріали республіканської наук. конференції до 25-річчя возз’єднання Закарпаття з радянською Україною. – Ужгород, 1970. – С. 210 – 216.
58. Андрусяк М. Історія Карпатської України. Проблеми політичні // Карпатська Україна. – Львів: Просвіта, 1939. – С. 88 – 109.
59. Ачади И. История венгерского крепостного крестьянства / Пер. с вен-герского. – М., 1956. – 180 с.
60. Бабій Б.М. Возз’єднання Західної України з Українською РСР.– К.: Вид-ва АН УРСР, 1954.– 196.
61. Бахановський М. Історію не вигадати // Карпатська Україна (Ужгород). – 1993. – 28 берез.
62. Баженова Н. Нарис історії революційно-визвольного руху трудящих Закарпаття в 1917 – 1923 рр. – Ужгород: Вид-во Ужгород. держ. ун-ту, 1962. –170 с.
63. Баженова Н. Революционно-освободительное движение на Закарпатской Украине в 1917 – 1923 гг. – Автореф. дис. … канд. іст. наук. – Ужгород, 1961. – 24 с.
64. Баран В. Мадярська окупація Закарпаття в 1939 р. // Укр. історик. – 1995. – № 1. – С. 119 – 136.
65. Бачинський С. Угорська Русь – Карпатська Україна. 1914 – 1938 // Новий час. – Львів. – 1938. – 31 груд.
66. Беднаржова Т.Є. Агустин Волошин – державний діяч, педагог, мислитель.– Львів: Основа (Львів. Богословська Академія), 1995.– 248.
67. Бисага Ю.М. Держава і право в Чехословаччині в 20-х – 30-х рр. ХХ ст.– Ужгород: Закарпаття, 1997.– 151 с.
68. Бисага Ю.М. Інститути держави і права і домюнхенській Чехословаччині.– Ужгород: Закарпаття, 1997.– 233 с.
69. Бисага Ю.М. Перша Чехословацька республіка: держава, теорія, влада, право.– Ужгород: Закарпаття, 1998.– 114 с.
70. Бисага Ю.М. Роль внутрішніх і зовнішніх факторів в утворенні першої ЧСР.– Ужгород: Закарпаття, 1997.– 183 с.
71. Бисага Ю.М. Створення підвалин державно-правової політики Чехословаччини в 20-х роках ХХ ст.– Ужгород: Закарпаття, 1997.– 149 с.
72. Білак С. Народ за ними не пішов. – Ужгород: Вид-во Ужгород. держ. ун-ту, 1981. – 216 с.
73. Божук Г. Становище селянства Закарпаття в 20 – 30-х рр. ХХ ст.: Конспект лекцій. – Ужгород: УжДУ, 1971. – 84 с.
74. Болдижар М. Краю мій рідний: Науково-популярні нариси з історії Закарпаття. – Ужгород: Ред-вид. відділ комітету інформації, 1998. – 232 с.
75. Борщак І. Карпатська Україна у міжнародній грі. – Львів, 1938. – 127 с.
76. Бочковський О. Життя і світогляд Т.Г.Масарика: Масарик про Україну.– Відень; Київ, 1921.– 148 с.
77. Бут Т. Закарпаття в цифрах // Книжка русина. – Ужгород, 1923. – С. 60 – 63.
78. Ванат І. Нариси новітньої історії українців Східної Словаччини. – Пряшів, 1980. – Кн. І (1918 – 1938). – 364 с.
79. Ванат І. Чи русини – самостійний народ? // Пам’ятки України. – 1992. –
№ 1. – С. 26 – 37.
80. Ваначек В. История государства и права Чехословакии. – М.: Прогресс, 1987. – 368 с.
81. Вандич Э. Венгерская Советская Республика. Краткая история. – М.: Международные отношения, 1973. – 208 с.
82. Ванчинський С. Угорська Русь – Карпатська Україна // Новий час. – Львів. – 1938. – 31 груд.
83. Василенко Л. В чем главная опасность: малорусс или украинец // Карпатский свет. – Ужгород, 1929. – № 4. – С. 493 – 502.
84. Вегеш М. Закарпаття в контексті центральноєвропейської політичної кризи напередодні другої світової війни. – Автореф. дис. … докт. іст. наук. – К., 1998. – 30 с.
85. Вегеш М. Драгоманов М.П. // Вчені, письменники і політичні діячі про Україну: Зб. наук. праць. – Ужгород: Ужгород. держ. ун-т, 1996. – Вип. І. –
С. 9 – 19.
86. Вегеш М. Карпатська Україна (1938 – 1939): соціально-економічний і політичний нарис. – Ужгород: УжДУ, 1993. – 125 с.
87. Вегеш М. Про альтернативу включення Закарпаття до складу Чехословаччини // Українські Карпати: Матеріали міжнародної наукової конференції. – Пряшів, 1984. – 248 с.
88. Вегеш М., Задорожний В. Велич і трагедія Карпатської України.– Ужгород, 1993.
89. Вегеш М., Міщанин В. Хуст у січні 1919 року // Карпатська Україна. – Ужгород. – 1994. – 3 лют.
90. Вегеш М. Солідарність українців Східної Галичини з національно-визвольною боротьбою закарпатських українців (1938-1939) // Сучасність. – 1995. – № 2. – С. 94 – 105.
91. Вишнянський. Народний собор в Хусті // Руська Крайна. – 1919. – 29 янв.
92. Віднянський С. Закарпаття у складі Чехословацької Республіки // Культура українських Карпат. – Ужгород, 1994. – С.86–94.
93. Віднянський С. Українське питання в міжвоєнній Чехословаччині. – Авт. дис. … докт. іст. наук (у формі наук. доповіді). – К., 1997. – 108 с.
94. В.М. Мадярська окупація Карпатської України в 1939 – 1944 рр. // Вістник ООЧ СУ (Нью-Йорк), 1952. – № 4. – С. 15 – 22.
95. Внешняя политика Чехословакии. Очерки истории (1918 – 1939 гг.). – Москва: Политиздат, 1979. – 318 с.
96. Волошин А. Спомини // Книжка “Русина”. – Ужгород, 1923. – № 3. –
С. 12 – 48.
97. Габріель Ф. Господарське положення Подкарпатської Руси на кінці ХVІІІ – початку ХІХ ст. // Подкарпатская Русь. – Ужгород, 1933. – Т. ХІ. – С. 26 – 32.
98. Габриель Ф. Значение и задачи народногосподарского совета Подкарпатского края // Подкарпатская русь. – 1936. – Т. ХІХ. – С. 46 – 62.
99. Гайвас Я. Самовизначення Карпатської України // Альманах УНС (Нью-Йорк), 1981. – С. 165 – 172.
100. Ганченко П. Встановлення радянської влади в Угорщині і на Закарпатті // Закарпаття: минуле і сучасне. – Ужгород: УжДу, 1986. – С. 189 – 198.
101. Ганчин В.Ю. Политико-административное положение Закарпатья в составе буржуазной Чехословацкой республики (1919–1939 гг.). Автореф. дис. … кандидата ист. наук. – Львоа, 1971.– 24 с.
102. Ганчин В. Автономістичні тенденції на Закарпатті в ХІХ і ХХ ст. // Українські Карпати: Матеріали міжнарод. наук. конференції “Українські Карпати: етнос, історія, культура” (Ужгород, 26 серпня – 1 вересня 1993). – С. 145 – 152.
103. Ганчин В. До питання про проект Конституції Руської Крайни // Возз’єднання Закарпаття з Радянською Україною. – Київ: Політвидав України, 1989. – С. 21 – 32.
104. Ганчин В., Білак П., Цапович А. Боротьба трудящих Закарпаття за врегулювання державно-правного статусу краю (1919 – 1944) // Закарпаття: Минуле і сучасне. – Зб. – Ужгород: УжДУ, 1986. – С. 42 – 54.
105. Гапопенко І. Закарпаття в європейській політиці напередодні та в роки Другої світової війни. – Автореф. дис. … канд. іст. наук. – Ужгород, 1997. – 24 с.
106. Гармл А. 1919 год в Венгрии. – Москва: Политиздат, 1962. – С. 98 – 121.
107. Годъ минулъ // Карпато-Русскій вестникъ. – 1922. – 30 юлія.
107 а. Гоздава О. Угорська Україна.– Прага; Київ: Час, 1919.– 58 с.
108. Горват Л. Українці Мараморощини (Румунія) в 1914 – 1920-х рр. ХХ ст. // Історична школа професора Задорожного. – Ужгород: Ужду, 1995. – С. 62 – 74.
109. Гоцик І. Проблема Закарпаття в міжвоєнний період (на основі нових матеріалів) // У пошуках історичної правди: Зб. на пошану Миколи Чубатого. 1889 – 1975. – Нью-Йорк, 1987. – 319 – 324.
110. Горникевич П. Події в Україні 1914 – 1922 років у світлі історичних документів // Богословіє. – Рим, 1984. – С. 16 – 28.
111. Дністрянський М.С. Кордони України: Територіально-адміністративний устрій.– Львів: Світ, 1992.– 142 с.
112. Гренджа-Донський В. Дванадцята година. Чи дійдемо врешті згоди // Українське слово. – 1938. – 9 квіт.
113. Гренджа-Донський В. Щастя і горе Карпатської України. – Вашингтон: Карпатський Союз, 1987. – 249 с.
114. Дашичев В.В. Банкротство стратегии германского фашизма. – М.:Политиздат, 1973. – 207 с.
115. Деволлан Г. Угорская Русь // Русский архив. – М., 1990. – Т. 24. – С. 200 – 249 (Окремий відбиток).
116. Демчук С. Справа автономії Підкарпаття // Українське слово. – Ужгород, 1932. – 15 лист.
117. Добрянский А. Из переписки // Карпаторусский сборник. – Ужгород: ПНС, 1930. – С. 230 – 243.
118. Добрянський А. Про становище русинів в Угорщині // Зоря Галицька. – 1849. – № 31.
119. Довганич О., Пашкуй О., Троян М. Закарпаття в роки війни. – Ужгород: Карпати, 1990. – 188 с.
120. Домазар Я. Обманена країна. – Львів: Накладом в-ва “Життя”, 1938. –
152 с.
121. Дорошенко Д. Угорська Україна: Інформаційна Українська серія // Всесвіт.– Прага; Київ, 1919.– № 1.– С.5–104.
122. Жегуці І. Слідами “Гуцульської Республіки” // Гуцульщина. – Торонто, 1992. – № 26 (січень). – С. 12 – 19.
123. Журавський-Граєвський П. Питання Підкарпатської Русі на мировій конференції в Парижі // Зустрічі. – Нью-Йорк, 1990. – С. 129 – 136.
124. Забачинський С. Мараморош-Сигітська кампанія. Як галичани займали Карпатську Україну // Стрілець. – Кам’янець-Подільський. – 1919. – 18 лист.
125. Заклинський Б. З історії Закарпаття // Календар “Червоної калини”. – Львів, 1930. – С. 24 – 36.
126. Зеркаль Сава. Українська земля і нарід за Карпатами. – Париж: Українська громада у Франції, 1976. – 265 с.
127. Зимомря Т. Всупереч правді // Карпатська Україна. – Ужгород – 1994. –
19 берез.
128. Злупко С. Українське питання у 1938 – 1939 роках і третій рейх // Записки НТШ: праці історико-філософської секції. – Львів, 1991. – Т. 228. –
С. 258 – 279.
129. История государства и права / Под ре. Ю.Титова.– М.:Юридическая л-ра, 1988.– 542 с.
130. История Венгрии: В 2-х т. – М.: Прогресс, 1962. – Т. І. – 306 с.
131. История новейшего времени стран Европы и Америки. 1918 – 1945 / Под ред. Е.Языкова. – М.: Высшая школа, 1989. – 488 с.
132. История Подкарпатской Руси для народа. – Ужгород: Уніо, 1938. – 120 с.
133. Історія держави і права України: Підручник.– У 2-х т. / За ред. В.Я.Тація, А.Й.Рогожина.– Т.2.– Кол. авторів: В.Д.Гончаренко, А.Й.Рогожин, О.Д.Святоцький та ін.– К.: Видавничий Дім “Ін Юре”, 2000.– 580 с.
134. Історія Ужгорода. – Ужгород, 1993. – 508 с.
135. Камінскій И. Автономія или обман. – Ужгород: Книгопечатаня Г.Миравчика, 1927. – 118 с.
136. Камінскій И. История Центральной русской Народной ради. – Ужгород: Типография “Школьная помощь”, 1928. – 58 с.
137. Качанюк С. З історичного минулого Закарпатської України // Західна Україна. – Київ, 1931. – № 4 – 5. – С. 70 – 78.
138. Кірсенко М. Чеські землі в міжнародних відносинах 1918 – 1920 рр. – Київ: Українська книга, 1997. – 308 с.
139. Климпотюк М. Підступи американських імперіалістів на Закарпатті. – Ужгород: Книжково-журнальне видавництво, 1952. – 146 с.
140. Клочурак С. До волі // Науковий збірник МУКС. – Братислава-Пряшів-Свидник, 1967. – Т.4. – Ч. 1. – С. 15 – 76.
141. Кміцікевич Я. 1919-й рік на Закарпатті: Спогад // Наук. збірник музею культури в Свиднику. – Т. 4 (Братислава), 1969. – С. 268 – 279.
142. Коломиец Очерки по истории Закарпатья. – Томск: Изд-во Томск. ун-та, 1959. – Ч. ІІ. – 246 с.
143. Коханик Т. Начало истории Американской Руси // Свобода. – 1956. –
18 серп.
144. Крофта К. Подкарпатская Русь и Чехословакия. – Прага: Изд-во “Прага”, 1935. – 84 с.
145. Кугутяк М. Галичина: сторінки історії. Нарис суспільно-політичного руху (ХІХ ст. – 1939 р.). – Івано-Франківськ, 1993. – 200 с.
146. Кульчицький В.С. Державний лад і право в Галичині (ІІ половина ХІХ – початок ХХ ст.). – Львів: ЛДУ, 1965. – 68 с.
147. Кульчицький В.С., Настюк М.І., Тнач А.П., Ганчин В.Ю., Гураль П.Ф. Возз’єднання Закарпаття з радянською Україною (соціально-політичні і правові основи).– Львів: Вид-во при ЛДУ, 1985.– 168 с.
148. Кульчицький В.С. Правове становище Закарпаття у складі Чехословач¬чини // Проблеми державотворення і захист прав людиним в Україні.– Львів, 1995.
149. Кульчицький В.С., Настюк М.І., Тищик Б.Й. З історії української державності.– Львів: Світ, 1992.– 86 с.
150. Кульчицький В.С., Бойко І.Й., Настасян І.Ю., Мікула О.І. Апарат управління Галичиною в складі Австро-Угорщини.–Львів: Тріада Плюс, 2002.– 82 с.
151. Кульчицький В.С., Настюк М.І., Тищик Б.Й. Історія держави і права України. – Львів: Світ, 1996. – 296 с.
152. Кущинський А. Закарпаття в боротьбі:Спогади. – Буенос-Айрес: Вид-во Ю.Середяка, 1991. – 222 с.
153. Лакиза І. Закарпатська Україна . – Х.: Книгоспілка, 1930. – 56 с.
154. Лановик Б., Лазарович М. Історія України: навч. Посібник. – К.:Знання-Прес, 2001. – 700 с.
155. Лацо К. Конституция домюнхенской Чехословакии. – М.: Прогресс,
1971 – 296 с.
156. Лебович М.Ф. Буржуазно-демократическая и пролетарская революция в Венгрии // Краткие научно-популярные очерки новой и новейшей истории Венгрии. – Москва: Политиздат, 1984. – С. 181 – 195.
157. Лелекач М. Процес закріпачення закарпатського селянства в ХІV – ХVст. // Наукові записки УжДУ. – Ужгород, 1957. – Т. ХХХІХ. – С. 42 – 51.
158. Лелекач П. Нові причинки до політичної діяльності Адольфа Добрянського // Наук. зб. “Просвіти”. – Ужгород: Просвіта, річник ХІІІ – ХІV, 1933. С. 154 – 163.
159. Лемак В.В. Закарпаття у державно-правовій системі Чехословацької Республіки (1919 – 1939). – Автореф. дис. … канд. юрид. наук. – К.,1996.–
25 с.
160. Линтур П. Из истории разочарования австрийских славян // Русский вестник. – Москва, 1912. – Т. 105. – С. 377. – 407.
161. Ліхтей І. Закарпаття у складі Чехословаччини: особливості суспільно-політичного розвитку (1919 – 1929) – Автореф. дис. … канд. юрид. наук. – К.,1997. – 24 с.
162. Ліхтей І. З історії діяльності проукраїнських політичних партій міжвоєнного Закарпаття // Історична школа професора Задорожного. – Ужгород, – С. 129 – 139.
163. Магочій П. Формування національної самосвідомості: Підкарпатська Русь (1848 – 1948). – Ужгород: Поличка “Карпатського краю”, 1994. – 296 с.
164. Майєр М. Закарпатські українці на переломі століть // Жовтень і українська культура. – Пряшів, 1968. – С. 62 – 84.
165. Малик Я., Вол Б., Чуприна В. Історія української державості.– Львів: Світ, 1995.– 247 с.
166. Малышев Г. Кто развязал вторую мировую. – М.: Прогресс. 1974. – 129 с.
167. Масарик Т. Національна проблема та українське питання // Карпатский свет. – Ужгород, 1928. – № 1. – С. 327 – 331.
168. Маркусь В. Від тисячоліття неволі до державного життя. – Чикаго, 1970. – 194 с.
169. Маначинський О. Під прапором боротьби за мир. Мюнхен – 38 і “оксамитова” окупація Чехословаччина // Політика і час. – 1998. – № 10. –
С. 78 – 84.
170. Мандрик Я. Причини втрати української державності в західних і східноукраїнських землях в 1918 – 1920 рр. // Матеріали VІ Всеукраїнської наукової конференції з історичного краєзнавства. – Луцьк: Волинський державний університет, 1993. – С. 29 – 38.
171. Мараморош-Сіготський сбор // Карпаторуський вістник. – 1918. – 23 груд.
172. Маркусь В. Еволюція політико-правового статусу Карпатської України в 1938 – 1939 рр. // Карпатська Україна і Августин Волошин. – Ужгород: Обрій, 1995. – С. 14 – 27.
173. Масляник О. Гуцульська Республіка // За вільну Україну. – Львів. – 1991. – 3 січ.
174. Мацинський І. Словник історичного життя закарпатських українців // Дукля. – Пряшів, 1968. – № 3. – С. 234 – 248.
175. Мельникова Е.П. Как была включена Закарпатская Украина в состав Чехословакии в 1919 г. // Ученые записки Института славяноведения
АН СССР. – М., 1951. – Т. 3. – С. 113 – 124.
176. Мельникова Е.П. Установление диктатуры чешской империалистической буржуазии в Закарпатской Украине // Ученые записки Института славяноведения. – М., 1952. – Т. 4. – С. 79 – 89.
177. Мельникова Е.П. Из истории революционного движения на Закарпатской Украине в 1921 – 1924 гг. // Ученые записки Института славяноведения. – М., 1954. – Т. 6. – С. 27 – 40.
178. Мироненко О., Римаренко Ю., Усенко І., Чехович В. Українське державотворення. Невитребуваний потенціал: Словник-довідник. – Київ: Либідь, 1997.
179. Мисюра В.П. Економіка Закарпаття міжвоєнного періоду // Наукові записки Ужгородського державного університету. – Ужгород, 1952. – Т. 5. – С. 17 – 28.
180. Мишанич О. Від підкарпатських русинів до закарпатських українців. – Ужгород: Карпати, 1991. – 61 с.
181. Мишуга П. Підкарпатська Русь // Календар Українського Народного Союза на 1922 рік. – Нью-Йорк, 1921. – 98 – 105.
182. Мольнар Т. Закарпаття у першій світовій війні // Календар “Відродження” на 1952 рік. – Буенос Айрес, 1952. – С. 8 – 16.
183. Мучичка С. З історії економічних перетворень на Закарпатті в перші роки Радянської влади // Вони були першими. – Ужгород: Карпати. – С. 26 – 32.
184. Музиченко П.П. Історія держави і права України: Навч. посібник.– К.: Знання, КОО, 1999.– 662 с.
185. Нариси історії Закарпатської обласної партійної організації. – Ужгород: Карпати, 1978. – 387 с.
186. Нариси історії Закарпаття: У 2-х т. – Ужгород: Закарпаття, 1995. – Т. ІІ. – 663 с.
187. Нариси з історії суспільних рухів і політичних партій України. ХІХ–ХХ ст. Кол. авторів / За заг. редакцією Малика Я.Й.– Львів: Світ, 2001.– 301 с.
188. Незгасний вогонь юности // Руская земля. – Ужгород, 1933. – 4 черв.
189. Неточаєв В. Діяльність Рад на Закарпатті в 1919 р. // Український історичний журнал. – 1957. – № 1. – С. 12 – 24.
190. Неточаєв В. Колоніальна політика угорського буржуазного уряду на Закарпатті в кінці ХІХ – на початку ХХ ст. // Наукові записки УжДУ. – Ужгород, 1958. – Т. ХХХV. – С. 42 – 54.
191. Неточаєв В., Лелекач М. З історії боротьби за владу Рад і проти інтервенції США і Антанти на Закарпатті у 1918 – 1919 рр. // Наукові записки УжДУ, 1954. – С. 38 – 49.
192. Німчук І. По наших, не своїх силах // Вісник СВУ. – Відень. – 1915. –
№ 33-34. – С. 5 – 6.
193. Новак М. На сторожі України: Власні спогади, історичні матеріали, документи, листування, архів. – Лос-Анджелес, 1979. – 604 с.
194. Ортоскоп (Творидло Михайло). Державні змагання Прикарпатської України. – Відень, 1924. – 184 с.
195. Офіцінський Р. Політичний розвиток Закарпаття у складі Угорщини
(1939 – 1942). – Автореф. дис. … канд . істор. наук. – Ужгород, 1996. – 24 с.
196. Палек В. Положение и борьба рабочего класса Закарпатья во ІІ половине ХІХ – начала ХХ ст. – Автореф. дис. … канд. іст. наук. – К., 1968. – 24 с.
197. Панин П. Народные будители Закарпатской Руси после 1849 года // Свободное слово Карпатской Руси. – Нью-Джерси, 1930. – № 3-4. – С. 2 – 12.
198. Пашкуй З. З політики мадяризації українського населення на Закарпатті в 1939 – 1944 р. // Укр. істор. журнал. – 1972. – № 4. – С. 38 – 49.
199. Пекар В. Нариси історії церкви Закарпаття. – Рим, 1978. – 208 с.
200. Пеленський Є. Культурно-освітнє життя на Закарпатті // Карпатська Україна. – Львів: УВІ, 1939. – С. 122 – 137.
201. Перени И. Из истории закарпатских украинцев // Studia Historika. – Будапешт, 1957. – № 14. – С. 1 – 8.
202. Петраченко З. Із діяльності комуністичних груп в Угорщині і на Закарпатті // Закарпаття крокує в майбутнє: Зб. науково-популярних праць. – Ужгород: Карпати, 1973. – С. 84 – 98.
203. Петров А. Отзвуки реформации. – Прага, 1923. – 58 с.
204. Подкарпатская Русь за годы 1919 – 1936: Составитель И.Лакотош, – Ужгород: Русский народный голос, 1936. – 214 с.
205. Поп І. Від безвісти до державності // Карпатський край (Ужгород). – 1991. – 10 серп.
206. Просвітники свободи // Календар “Просвіти” на 1928 рік. – Ужгород: Просвіта, 1927. – С. 50 – 58.
207. Пруниця С. До питання про характер економічної політики буржуазної політики Чехословаччини на Закарпатті // Великий Жовтень і розвиток возз’єдного Закарпаття. – Ужгород: Карпати, 1970. – С. 152 – 170.
208. Раушер А. Приєднання Підкарпатської Русі до Чехословаччини // Молодь Закарпаття. – 1991. – 12 лют.
209. Рогач І. Під прапором державності // Карпатська Україна в боротьбі: Збірник. – Відень: Видання Української пресової служби, 1939. – С. 109 – 129.
210. Ромач Я. Історія русинів (1775 – 1918). – Автореф. … докт. іст. наук. – Ужгород, 1952. – 52 с.
211. Росоха С. Народження Держави // Карпатська Україна в боротьбі: Збірник. –Відень: Видання Української пресової служби, 1939. – С. 5 – 27.
212. Росоха С. Карпатська Січ (1938 – 1939) // Історія українського війська. 1917 – 1995. – Львів: Світ, 1996. – С. 468 – 480.
213. Росоха С. Сойм Карпатської України. – Вінніпег: Культура й освіта, 1949. – 58 с.
214. Ростоцький О. Закарпаття // Розбудова нації. – Прага, 1931. – Т. 4. – № 5-6. – С. 137 – 146.
215. Русак Ю. Воспоминания. – Ужгород: Карпати, 1969. – 125 с.
216. Садварій І. Змова проти уряду Карпатської України // Свободное слово Карпатской Руси (Нью-Йорк), 1986. – № 3. – С. 8 – 22.
217. Свєнцицький І. Культурно-національний рух на Закарпатті і в Галичині в ХVІІІ і в ХІХ в. // Сьогочасне і минуле. – Львів, 1939. – Т. І. – № 1. – С. 30 – 37.
218. Свистун Ф. Венгерская Русь // Илюстрованый русско-американский календарь на 1913 год. – Олифант, Пенсильвания, 1912. – С. 83 – 105.
219. Світлик А. Обіжник мараморошського викарія з року 1814 // Подкарпатская Русь. – Ужгород. 1928. – № 8-9. – С. 193 – 199.
220. Семенюк І. Годі! З історії ре