СУДОВА СИСТЕМА УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ (ГЕТЬМАНЩИНИ) 1648–1657 рр.

brief description

ЗМІСТ

Вступ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 3
Розділ 1. Історіографія і джерельна база дослідження . . . . . 15
Розділ 2. Становлення судової системи в Україні
в період 1648–1654 рр. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 33
2.1. Суспільно-політичні та державно-правові умови формування
інституцій української державності в період правління
Б. Хмельницького . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 33
2.2. Діяльність Б. Хмельницького зі створення судової системи
Гетьманщини . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 42
2.3. Структура судової системи в період гетьманування
Б. Хмельницького. Основні функції та компетенції її ланок . 71
Розділ 3. Суд і судовий процес в Україні в період
1648 – 1657 рр. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 105
3.1. Становлення українського права в період правління
Б. Хмельницького . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 105
3.2. Основні риси та принципи судового процесу . . . . . . . . 124
3.3. Провадження у кримінальних справах . . . . . . . . . . . . 136
3.4. Перегляд та виконання судових рішень . . . . . . . . . . . 151
Висновки . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 156
Список використаних джерел . . . . . . . . . . . . . . . . . 169

ВСТУП
Актуальність теми. Після проголошення незалежності України 24 серпня 1991 р. перед українською державою виникла потреба в реформуванні всіх ланок державної влади з метою створення принципово нової моделі української державно-правової системи, яка б максимально відповідала сучасним реаліям суспільного розвитку світової спільноти.
Суть цієї моделі полягає у побудові цивілізованої, демократичної, з високим життєвим і культурним рівнем розвитку правової держави.
Невід’ємною складовою цих перетворень є проведення в Україні судово-правової реформи. За головну мету реформи ставиться перебудова судової системи України на базі створення нового законодавства та вдосконалення форм судочинства. При реалізації цієї мети доцільно звернутись до використання історико-правового досвіду нашого минулого. Як на наш погляд, одним із найбільш цікавих і актуальним для нашого сьогодення є досвід побудови української держави в період визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького в 1648–1657 роках.
Даний період в історії України мав винятково важливе значення для соціально-політичного та культурного розвитку українського народу, для утвердження його національних і соціальних ідеалів, його правосвідомості і права.
“...Гетьманщина, – підкреслював відомий дослідник Іван Джиджора, – се поодинока часть України, де український народ найдовше жив у виробленім ним самим державно-автономічнім устрою, а через те саме жив і релятивно найповніше своїм національно-культурним життєм, без огляду на се, де були центри тієї культури. І власне дякуючи довшому, чим деінде існуванню державно-економічної окремішності в масі могло сильніше вкорінити ся почуваннє національно-культурної окремішности, так що могло переховати ся через пізніші без просвітні часи аж до порога XIX століття і послужити зародком національного відродження. Ясно, що Гетьманщина повинна бути центром нашої історії в XVII і XVIII століттях” [29, с. 1].
Для того, щоб твердити про існування власне української держави в середині XVII століття, необхідно акцентувати увагу на тих ознаках, що складають поняття держави. Такими ознаками є: від-окремлена кордонами територія, де проживає населення держави і на яку поширюється її повновладдя; суверенітет; державна влада; державний апарат як система державних органів, за допомогою яких здійснюються функції держави; здатність видавати загальнообов’язкові юридичні норми [36, с. 40].
Саме ці ознаки, зокрема формування державної території, характеризують процес творення Гетьманщини вже з 1648 року через військово-територіальний устрій [89, с. 64–75].
Зборівським договором, укладеним Богданом Хмельницьким з польським королем Яном ІІ Казимиром 18 серпня 1649 р., влада Війська Запорозького поширювалась на територію Київського, Брацлавського та Чернігівського воєводств [206, с. 130]. На ній тепер уже легітимно, з погляду Варшави, почав формуватися новий лад державного життя у сферах управління, земельних справ, фінансів і, зокрема, судочинства [90, с. 66].
За твердженням О. Гуржія, держава Богдана Хмельницького в територіальному відношенні охоплювала більше половини етнічних українських земель, причому понад 4/5 з них входили перед цим до Речі Посполитої [27, с. 31].
Україна-Гетьманщина мала власний адміністративний устрій: її територія була поділена на полки, а ті, у свою чергу, – на сотні. Ці територіальні структурні частини, окрім того, були військовими підрозділами.
За гетьманування Богдана Хмельницького територія Гетьманщини складалася з лівобережних (Чернігівський, Ніжинський, Прилуцький, Київський, Переяславський, Гадяцький, Полтавський, Миргородський) та правобережних (Чигиринський, Черкаський, Корсунський, Канівський, Білоцерківський, Уманський, Брацлавський, Кальницький (Вінницький) та Паволоцький) полків [138, с. 65, 123, 195, 243, 285, 353, 395, 459, 509].
У ході визвольної війни українського народу також було створено власну систему центральних та місцевих органів гетьманського уряду. Державний апарат Гетьманщини мав ту особливість, що його підрозділи були наділені адміністративною, військовою та судовою владою. Вищою військово-адміністративною і судовою інстанцією був Гетьман. При ньому існувала дорадча Старшинська рада, на вирішення якої виносились усі важливі питання. На раду запрошувалась Генеральна старшина, полковники та інша полкова і сотенна старшина. Питання великої політичної і військової ваги розглядалися на традиційній військовій раді, в якій брало участь і рядове козацтво. Проте така організація влади була непрактичною, і згодом загальна козацька рада майже не скликалась. Натомість зростала роль Ради генеральної старшини.
Полкова влада здійснювалась через полкові канцелярії. Вони були керівними органами на території полку як військової й адміністративної одиниці України, органами влади старшини. На чолі полкової адміністрації стояв полковник, що здійснював вищу адміністративну, військову та судову владу на території полку.
Сотенні правління або сотенні канцелярії були органами місцевого управління старшинської влади і безпосередньо підпорядковувалися полковим канцеляріям. Сотні в адміністративно-територі¬альному відношенні були частинами полку. Кожна сотня складалася з одного або більше містечок та багатьох сіл, які були незалежні від міського чи містечкового сотенного уряду.
Суверенність державної влади обумовлюється її можливостями реально впливати на суспільні відносини. Ця можливість забезпечується особливими державними утвореннями і засобами їх впливу, якими є, зокрема, армія і суд [36, с. 22].
Що стосується армії, то відомий сучасний український історик Володимир Сергійчук на основі вивчення численних архівних матеріалів аргументовано доводить, що козацьке військо Богдана Хмельницького за багатьма показниками переважало армії найрозвиненіших європейських країн і справді було гарантом суверенності України-Гетьманщини [89, с. 64–75].
Актуальність теми даного дослідження обумовлена також теоретичними і практичними проблемами трансформації сучасного українського суспільства. Однією з таких найбільш вагомих проблем є проблема практичного вирішення питання правової суперечності між інтересами держави та її індивідуальними і соціально-груповими суб’єктами в плані гармонізації цих інтересів з урахуванням власного історичного досвіду, традицій, звичаїв і потреб українського суспільства.
Поряд з цим, виходячи з можливостей формування та функціонування судових органів держави Б. Хмельницького, актуалізується питання про необхідність визнання суспільних закономірностей, що знаходять свій вираз у соціальній практиці людей в якості джерел права та чинників сприятливого функціонування соціального організму в Україні. Одним із важливих компонентів такого регулювання є українське звичаєве право, яке в період правління Б. Хмельницького складало основу законодавчої бази Гетьманщини, згідно з якою проходив процес судочинства.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обрана тема дисертаційного дослідження відповідає вимогам Закону України “Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки” від 11 липня 2001 р. (ст. 7), Програми розвитку відомчої освіти та вузівської науки на період 2001–2005 рр. (Рішення Колегії МВС України від 18 грудня 2000 р. № 9 КМ/1), Пріоритетних напрямів наукових досліджень Національної академії внутрішніх справ України, затверджених наказом ректора НАВСУ від 5 квітня 2001 р. Дослідження виконано згідно з Планом науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт Національної академії внутрішніх справ України на 2001 рік (п. 30), схваленим Вченою радою НАВСУ 29 грудня 2000 р. (протокол № 19), на 2002 рік (п. 32), схваленим Вченою радою НАВСУ 25 грудня 2001 р. (протокол № 14), і на 2003 рік (п. 35), схваленим Вченою радою НАВСУ 24 грудня 2002 р. (протокол № 17). Дане дисертаційне дослідження є складовою частиною цільової комплексної програми колективу кафедри історії держави та права Національної академії внутрішніх справ України.
Мета і завдання дослідження. Виходячи з актуальності теми даного дисертаційного дослідження, дисертант поставив за мету на основі критичного аналізу попередніх досліджень у цій сфері, а також використовуючи опубліковані та неопубліковані матеріали того часу, здійснити одну з перших спроб дослідити організацію та діяльність судової системи Гетьманщини періоду правління Б. Хмельницького.
Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити такі основні завдання:
1. З’ясувати основні суспільно-політичні умови, в яких проходила процес свого становлення судова система Гетьманщини.
2. Визначити основні політичні та ідеологічні чинники, які впливали на її формування.
3. Показати вплив досягнень української суспільно-політичної та державно-правової думки на становлення системи судочинства.
4. Розкрити роль і значення діяльності Б. Хмельницького в процесі становлення судової системи української держави.
5. Охарактеризувати діяльність основних інституцій судової системи Гетьманщини середини XVII століття, відобразити їх склад і компетенцію.
6. Проаналізувати джерела права, що використовувались українськими судами в середині XVII століття при здійсненні правосуддя.
7. Встановити характер кримінального процесу Гетьманщини, його основні риси, принципи та стадії.
8. Простежити зміни в судочинстві України, що відбулися внаслідок визвольної війни в період з 1648 по 1657 рр.
9. Проаналізувати порядок провадження судочинства в кримінальних справах.
10. Визначити правові переваги судової системи Гетьманщини та з’ясувати можливість їх використання в сучасній судовій практиці.
Об’єкт дослідження. Виникнення та розвиток інституцій українського судочинства в ході визвольної війни під проводом Б. Хмельницького.
Предмет дослідження. Діяльність судових органів влади Гетьманщини та здійснення кримінального судочинства.
Методи дослідження. Відповідно до мети і завдань дослідження в роботі використано комплекс дослідницьких методів. Серед них слід виділити методи історизму та об’єктивності, проблемно-хронологічний метод, а також окремі наукові методи: системно-структурний, порівняльний, історико-правовий, метод обробки джерельних матеріалів, узагальнення та систематизації фактів тощо.
Зокрема, метод історизму використовується в дослідженні як метод оцінки розвитку судової системи Гетьманщини через призму існуючих на той час історичних умов, що дало автору можливість зробити висновок про досить високий рівень її розвитку в досліджуваний період.
Метод об’єктивності використовується з метою досягнення більш виваженого підходу до оцінки історичних подій та явищ, а також виділення в судовій системі та процесі судочинства української держави в період 1648–1657 рр. їх як позитивних, так і негативних рис.
Через призму застосування проблемно-хронологічного методу стало можливим акцентувати основну наукову увагу на досліджувану наукову проблему, при цьому хронологія застосована в межах самої досліджуваної проблеми, що дало можливість встановити причинно-наслідкові зв’язки вивчених суспільно-правових явищ.
Системно-структурний метод застосовано при дослідженні та з’ясуванні організаційної структури судової системи Гетьманщини досліджуваного періоду, а також при розгляді її законодавчої бази.
Із застосуванням порівняльного методу проведено оцінку досягнень процесу судочинства періоду визвольної війни під проводом Б. Хмельницького в порівнянні з процесом судочинства попередніх періодів.
Історико-правовий метод використано при розгляді та оцінці місця і ролі права в процесі судочинства досліджуваного періоду, при визначенні характеру взаємозв’язку між окремими нормами права та їх безпосереднього впливу на процес судочинства.
У процесі дослідження було вивчено також широке коло історичних джерел, аналіз яких дозволив авторові значною мірою доповнити сучасні знання про судову систему та процес судочинства української держави періоду правління Б. Хмельницького.
Метод узагальнення та систематизації фактів активно використовувався при підготовці висновків до кожного з розділів та підрозділів дослідження та при формулюванні узагальнюючих висновків по дисертації.
Хронологічні рамки дослідження охоплюють період 1648–1657 рр. Даний період безпосередньо пов’язаний з діяльністю Б. Хмельницького і з державно-правової точки зору є найбільш важливим в історії України. Саме в цей період у ході національно-визвольної війни під проводом Б. Хмельницького була сформована українська держава з усіма притаманними їй державно-правовими інституціями, в тому числі і з власною судовою системою. Саме в цей період українське судочинство набрало принципово нових рис, які повністю відповідали державницьким планам Б. Хмельницького. Крім того, в період правління Б. Хмельницького новостворена українська держава рішуче заявила про себе на зовнішньополітичній арені як самостійне державне утворення, здійснюючи ні від кого не залежну внутрішню та зовнішню політику.
Все це загалом дає підстави виділити період з 1648 по 1657 роки в окремий етап становлення та розвитку української держави з притаманними саме йому як політичними, так і державно-правовими процесами.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дослідником вперше в українській історико-правовій літературі зроблено спробу, використовуючи архівні документи і матеріали, наукові публікації, комплексно проаналізувати процес становлення, організацію та діяльність судової системи української держави періоду правління Б. Хмельницького.
У дисертаційній роботі сформульовані такі положення, що містять у собі елементи наукової новизни і виносяться на захист:
1. Період української історії з 1648 по 1557 рік знаменується створенням української державності з усіма характерними для неї державно-правовими інституціями. Це був особливий державно-політичний устрій, в якому елементи козацької військової республіки поєднувалися з монархічними тенденціями, репрезентантом яких був Б. Хмельницький як Гетьман української держави, та аристократичними тенденціями, репрезентантами яких були представники козацької полково-сотенної старшини.
Як відомо, однією з ознак держави є наявність власної судової системи та судочинства. На основі вивчення архівного матеріалу того періоду дисертантом зроблено висновок, що, незважаючи на всі складнощі та труднощі, з якими зіштовхнулася Гетьманщина перших років свого існування, в цей період розвиток процесуальних форм здійснення правосуддя в українській державі знаходився як для того часу на досить високому рівні.
2. Вперше здійснено спробу класифікації судових органів Гетьманщини за територіально-предметним принципом, яка повністю охоплює всі її судові ланки. Згідно з цією класифікацією судову систему України у 1648–1657 рр. складали:
– вищі органи судової влади: суд Гетьмана, суд Ради генеральної старшини, Генеральний військовий суд, Генеральна військова канцелярія;
– судові установи середньої ланки в особі полкових судів;
– судові органи нижчої ланки: сотенні, магістратські, ратушні, копні та сільські суди, а також доменіальні суди;
– спеціалізовані суди: духовні, цехові, ярмаркові, митні, третейські та суд грецького Ніжинського братства.
3. Показано складний процес формування судової системи та судочинства Гетьманщини в умовах політичної та соціальної нестабільності, тиску з боку московського царського уряду. Вже від 1648 року в Україні створюється власна система державних органів. Усі вони наділяються судовими функціями, що було властиво для державної організації того часу. Дисертант доводить, що ця система, хоч і мала свої недоліки (поєднання адміністративної і судової влади та велика кількість судових ланок, через які мала проходити справа), відображує прагнення побудови нового, безстанового, дійсно народного судоустрою. Україна в період Хмельниччини здобула право на власне судочинство та власне право мати незалежні суди як символ свободи і національної державності, що змушені були визнати і в Москві.
4. Аргументовано, що судовий процес Гетьманщини був заснований на демократичних засадах змагальності, диспозитивності, виборності суддів, гласного й відкритого судового розгляду, колегіального вирішення справ та доступності судових засобів. Відзначено, що в судовому процесі завжди брали участь дві сторони: обвинувачення і захист. Зроблено висновок, що судочинство в Гетьманщині здійснювалось за принципами, які є важливими й у сучасному процесі.
5. З’ясовано, що від початку Гетьманщини кримінальний процес мав приватноправовий характер. Кримінальна справа порушувалась лише за скаргою потерпілого. Значна увага приділялася задоволенню матеріальних претензій потерпілого від злочину: особа, якій було відшкодовано матеріальні та моральні збитки, відмовлялась від звинувачення, і процес припинявся. Дисертантом відзначено, що у XVII столітті обвинувачення набуває публічного характеру, оскільки кримінальні справи порушуються також і з ініціативи державних судових органів.
6. У кримінальному процесі Гетьманщини можна виділити кілька стадій, подібних за формою до сучасних. Порушення кримінальної справи здійснювали судові органи, як правило, за наявності скарги потерпілого. Попереднє розслідування в умовах приватноправового характеру судового процесу не було обов’язковою стадією і провадилось потерпілим. Апеляційний перегляд справи здійснювала вища судова інстанція за наявності апеляційної скарги. Виконання судового рішення провадилось судом чи спеціальним виконавчим органом. Була передбачена і можливість відновлення провадження у справі.
7. Досліджено вплив на судочинство Гетьманщини українсько-московського договору 1654 року. Однак слід зазначити, що цей вплив у досліджуваний нами період завдяки діяльності Б. Хмельницького був зведений до мінімуму, і судова система Гетьманщини розвивалася за власними закономірностями.
8. Переконливо доведено, що втручання Росії у внутрішні справи України-Гетьманщини мало, здебільшого, негативні наслідки для її судочинства.
9. Зроблено висновок, що при розслідуванні та вирішенні кримінальних справ у середині XVII століття суди Гетьманщини застосовували переважно процесуальні норми звичаєвого права, однак при цьому зберігали свою чинність правові норми, що містились у Литовському Статуті та збірниках магдебурзького права “Саксон” і “Порядок”, які застосовувались відповідно до нових умов та місцевих особливостей.
10. Вперше відзначено високий авторитет суду та значний рівень правової свідомості українського народу в часи Гетьманщини. За допомогою до суду зверталися навіть для вирішення незначних кримінальних справ (про словесну образу, наклеп тощо). Принцип відшкодування матеріальних та моральних збитків був домінуючим у правосудді всього періоду Гетьманщини. Судові засідання завжди були багатолюдними, а за порушення порядку в суді передбачалися жорсткі санкції.
Практичне значення одержаних результатів. Матеріали та висновки дисертаційної роботи можуть бути використані для подальшого дослідження цього важливого періоду історії українського судочинства, з’ясування ступеня розвитку юридичних інституцій та демократичності судової процедури Гетьманщини. Положення дисертації можуть також стати в пригоді при підготовці навчально-методичних розробок та посібників з історії держави та права України, кримінології та кримінального процесу, а також при написанні наукових монографій, популярних нарисів, при читанні нормативних курсів і спецкурсів з кримінального процесу та історії держави і права України. Висновки та пропозиції дисертанта можуть бути використані в процесі удосконалення законодавства, зокрема під час розробки нового Кримінально-процесуального кодексу України, а також законів “Про судоустрій України”, “Про статус суддів” тощо.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження обговорювались на засіданнях кафедри історії держави та права Національної академії внутрішніх справ України, на Всеукраїнській науково-теоретичній конференції “Молода Українська держава на межі тисячоліть: погляд в історичне минуле та майбутнє демократичної правової держави Україна” (Львів, 4–5 травня 2001 р.), на Міжнародному науковому семінарі “Модернізація посткомуністичного суспільства. ХХІ століття” (Ужгород, 27–28 травня 2004 р.).
Публікації. Результати дослідження викладені у п’яти наукових статтях, які опубліковані у фахових наукових виданнях.
1. Биркович О. “Березневі статті” Б. Хмельницького в контексті українського державно-правового будівництва 1648–1654 рр. // Науковий вісник НАВСУ.– 2000.– № 1.– С. 308–319.
2. Биркович О. Діяльність Б. Хмельницького в становленні судової системи Гетьманщини 1648–1657 рр. // Науково-практичний збірник.– 2003.– № 23.– С. 7–12.
3. Биркович О. Основні правові засади процесу судочинства в період правління Б. Хмельницького // Науково-практичний збірник.– 2003.– № 24.– С. 3–6.
4. Биркович О. Політико-правові умови становлення інституцій української держави в період 1648–1657 рр. // Науково-практичний збірник.– 2004.– № 1.– С. 3–9.
5. Биркович О. Богдан Хмельницький – будівничий Української козацької держави // Науковий вісник НАВСУ.– 2004.– № 3.– С. 277 - 285.

bibliography

ВИСНОВКИ
У проведеному дисертаційному дослідженні з історико-правових позицій здійснено спробу розглянути політико-правові аспекти розбудови та функціонування судової системи доби національно-визвольної боротьби українського народу 1648–1657 рр. за суверенну Українську гетьманську державу, проаналізувати стан нормативно-правової бази, що забезпечувала діяльність цієї системи, виявити особливості організації судочинства того часу. Результати дослідження знайшли своє втілення в узагальнюючих висновках, які виносяться на захист.
1. Національно-визвольна війна під проводом Б. Хмельницького є однією з найбільш яскравих сторінок в історії української державності.
Здобувши незалежність у ході визвольної війни, український народ, відновлюючи інституції власної держави, спромігся створити і свою судову систему, яка є однією з ознак державності.
Оцінюючи її результати і значення, слід зазначити, що дана війна призвела до кардинальних змін у державно-правовій історії українського народу. В її ході були скасовані не лише соціально-економічний та культурний гніт українського народу з боку Речі Посполитої, але й стару феодальну державно-правову систему.
Створена в ході визвольної війни українська держава в особі Гетьманщини докорінно відрізнялася від своєї попередниці не лише за своєю структурою, але й за характером і принципами її побудови.
Така держава будувалася на принципово нових соціальних відносинах, які докорінно відрізнялися від феодально-станових відносин Речі Посполитої. В основу її побудови був покладений полково-сотенний устрій організації Запорозької Січі, який, значною мірою, був витвором української державно-правової практики та результатом розвитку української суспільно-політичної думки того часу.
Створена в ході Хмельниччини українська судова система, поряд з іншими державними інституціями, була невід’ємною складовою виниклої в період національно-визвольної війни 1648–1657 рр. української держави.
2. Характеризуючи основні політичні та ідеологічні чинники, які впливали на процес становлення інституцій судової системи української держави досліджуваного періоду, слід зазначити, що в ході визвольної війни під проводом Б. Хмельницького було вироблено особливий державно-політичний устрій, в якому елементи козацької військової республіки поєднувалися з аристократично-олігархічними тенденціями, репрезентантами яких були представники козацької полково-сотенної старшини, та монархічними тенденціями, репрезентантами яких виступали сам Б. Хмельницький як Гетьман української держави та його найближче оточення.
Як видно з аналізу опрацьованих нами матеріалів, фактично вже в останні роки життя Б. Хмельницького на території української держави формуються елементи станового суспільства, що знайшло своє відображення і на процесі судочинства. Зокрема, нова українська еліта в особі козацької старшини прагне перебрати на себе всі основні владні повноваження. Це чітко прослідковується і в багаточисленних жалуваних грамотах Б. Хмельницького українським православним монастирям та окремим представникам полково-сотенної старшини. Більш того, чітко прослідковується тенденція до створення в Україні спадкової монархії, яка б за своїм міжнародним статусом дорівнювала монархічним родам інших країн. Особливо виразно це проявилося в останні роки життя Б. Хмельницького.
Крім монархічної, в українському політикумі середини XVII століття вимальовується, як противага першій, козацько-старшинська аристократична тенденція, представники якої намагалися всіляким чином обмежити монархічні потуги Б. Хмельницького та його соратників.
Співвідношення цих політичних тенденцій суттєво впливало на процес побудови інституцій української держави загалом, а також судової системи і процесу судочинства зокрема. Аналіз опрацьованих нами матеріалів дає нам підстави стверджувати, що в середовищі нової політичної еліти Гетьманщини її власні корпоративні інтереси переважали над інтересами загальнодержавними, що негативно відобразилося на подальшому розвитку інституцій української держави.
Крім внутріполітичних чинників, важливе значення для подальшого розвитку української судової системи досліджуваного нами періоду мали і цілий ряд зовнішньополітичних факторів. До їх числа слід віднести:
– ведення постійних військових дій з військом Речі Посполитої, що значно виснажувало сили Гетьманщини, а відповідно і ускладнювало сам процес побудови судової системи;
– зрадницька позиція союзників Б. Хмельницького по антипольській боротьбі, зокрема Кримського хана, що прирікало українську державу до зовнішньополітичної ізоляції;
– постійні проблеми, які були пов’язані з легітимізацією влади Б. Хмельницького, що у свою чергу було причиною цілого ряду його зовнішньополітичних поразок.
3. Характеризуючи досягнення тодішньої української суспільно-політичної та державно-правової думки та її вплив на становлення судової системи Гетьманщини, слід зазначити, що в досліджуваний нами період ідея побудови українцями власної держави з відповідними правовими інститутами була частково розроблена в середовищі тодішніх мислителів. Зокрема, на той час вже були відомі трактати Й. Верещинського та С. Наливайка, автори яких намагалися розробити теоретичні основи формування на базі запорозького козацтва української держави. Що ж до досліджуваної нами проблеми, то в обох проектах зазначалося, що судочинство повинно здійснюватися козаками згідно з їхніми звичаями. Крім того, в середовищі української шляхти також була популярна ідея ягелонського легітимізму, згідно з якою Україна повинна була увійти до складу Речі Посполитої як третій рівноправний член поряд з Польщею та Литвою. При цьому розробники ягелонської концепції намагалися залишити за Україною значну частину автономних прав, у тому числі і право на ведення власного судочинства. Серед тодішніх українських інтелектуалів прибічниками даної концепції були А. Кассіль, І. Виговський, Ю. Немирич тощо.
Однак, як видно з аналізу опрацьованих джерел, у досліджуваний нами період ідея побудови незалежної української держави та її інституцій не знайшла свого остаточного теоретичного осмислення в тодішній українській державно-правовій думці.
4. Важливу роль у організації судової системи Гетьманщини відіграла особистість Б. Хмельницького. Як показує аналіз опрацьованих джерел, уся діяльність Б. Хмельницького у сфері організації судочинства була невід’ємною складовою його боротьби, спрямованої на досягнення основної мети – побудови незалежної, економічно, політично і військово сильної української держави, яка б за рівнем своєї могутності і впливу дорівнювала найбільшим тогочасним європейським державам.
В основу судової системи Гетьманщини Б. Хмельницьким була покладена судова система Запорозької Січі. Суть цієї системи полягала в тому, що згідно з давніми козацькими звичаями судові справи розглядалися на козацькій раді, і основним правовим джерелом було давнє козацьке звичаєве право.
Основними правовими документами, які регламентували діяльність судової системи, був затверджений Б. Хмельницьким у червні 1648 року статут “Про устрій Війська Запорозького”, згідно з яким чітко визначалася організація і компетенція всіх органів, котрі перетворилися в осередки публічної влади. У даному статуті також була приділена увага і організації системи судочинства української держави, яка згідно з положеннями цього статуту тісно поєднувалася з її адміністративним устроєм. Крім даного статуту, діяльність і повноваження судових органів регламентувалася універсалами Б. Хмельницького, а також підписаними в період визвольної війни міжнародними договорами, зокрема Зборівським трактатом (1649 р.), Білоцерківським договором (1651 р.) та “Березневими статтями” (1654 р.).
5. Виходячи з результатів даного дослідження, можна стверджувати, що в період 1648–1657 рр., завдяки зусиллям Б. Хмельницького, були закладені основні правові та організаційні підвалини діяльності судової системи Гетьманщини. Судова система Гетьманщини, так само як і інші інституції української держави, будувалися за принципом організації Запорозької Січі. Створений у ході визвольної війни 1648–1657 рр. полково-сотенний територіально-адміні¬стративний устрій української держави значною мірою уніфікував у собі і всю її судову систему. Таке поєднання функцій виконавчої, законодавчої і судової влади, як показує аналіз опрацьованих матеріалів, був цілком виправданим для тодішніх складних внутрішньо- і зовнішньополітичних умов, у яких перебувала українська держава.
За своєю організаційною побудовою судова система Гетьманщини мала чотириступеневий характер. Перший ступінь складався з вищих органів судової влади, куди входили Гетьман та козацька старшина. До другого ступеня належали судові установи середньої ланки в особі полкових судів. Третій ступінь становили судові органи нижчої ланки на місцях – на території сотень, у містах і селах. До четвертого ступеня можуть бути віднесені спеціалізовані суди.
До цієї системи входили такі суди:
а) вищі органи судової влади на чолі з Гетьманом і козацькою старшиною, до числа яких належали Генеральний суд, суд Ради генеральної старшини, Генеральний військовий суд, Генеральна військова канцелярія;
б) полкові канцелярії та полкові суди на чолі з полковниками, що здійснювали вищу адміністративну, військову та судову владу на території полку;
в) сотенні та ратушні суди на чолі з сотниками, які у свою чергу підпорядковувалися полковим судам;
г) сільські суди, які продовжували існувати як вияв самоуправлінської традиції сільських громад;
д) копні суди;
е) міські суди;
є) доменіальні або шляхетські суди, існування яких було офіційно санкціоновано підписаною російським царем “Жалуваною грамотою українській шляхті”.
Крім вище перелічених видів загальних судів, судова система Гетьманщини охоплювала також і так звані спеціалізовані суди, існування яких зайвий раз служить доказом того, що суспільна система України навіть у ході визвольної війни під проводом Б. Хмельницького мала становий характер. До числа спеціалізованих судів, зокрема, слід віднести суди: а) духовні; б) цехові; в) ярмаркові; г) мит¬ні; д) третейські.
Як видно з аналізу результатів даного дослідження, новостворена українська судова система досліджуваного нами періоду характеризувалася, перш за все, надмірною централізацією діяльності її органів, їхньою безпосередньою підпорядкованістю вищестоящим судовим інстанціям. Це, у свою чергу, дозволяло зробити роботу українських судів чітко злагодженою, добре організованою, і таким чином цілком відповідати вимогам і завданням, які стояли на той час перед українською державою.
Слід також зазначити, що надмірна централізація судових органів, їхня чітка підпорядкованість вищестоящим судовим інстанціям є показником високого рівня розвитку українського судочинства та української правової думки на території української держави періоду Хмельниччини.
Ця система, хоч і мала свої недоліки (поєднання адміністративної і судової влади та велика кількість судових ланок, які мала проходити справа), відображує прагнення побудови нового, безстанового, дійсно народного судочинства.
Найвищу судову владу в державі здійснював Гетьман, який, переважно, вирішував справи за участю Ради старшин, а згодом – Ради генеральної старшини. Повноваженнями вищої судової інстанції наділена була також Загальна козацька рада, проте досить швидко вона втрачає своє значення і скликається дуже рідко. Розглядом судових справ у першій інстанції щодо генеральної та полково-сотенної старшини, полковників займався Генеральний суд. У цей час досить широко практикується вирішення ним кримінальних справ на місцях. З цією метою до того чи іншого полку направлявся один з генеральних суддів, писар та представники з числа козацької старшини. Крім того, Генеральний суд стає судом вищої інстанції для розгляду апеляційних скарг.
Найбільшу кількість судових справ розглядали полкові суди. Здійснення правосуддя в цих судах відбувалося колегіально. В середині XVII століття вони вирішували справи не тільки представників козацької старшини, але й рядових козаків, міщан, поспільства. Разом з тим полковий суд не був постійною установою, а збирався в міру накопичення справ. Спеціальних місць для проведення судових засідань не було, судовий розгляд відбувався у міських управліннях, а інколи і в домі полковника. Полковий суд виїжджав для розгляду справ на місцях у сотні, що входили до даного полку. Виїзд суду відбувався за безпосередньою вказівкою полковника.
У цей період полкові суди були наділені широкими повноваженнями: вони могли виносити смертні вироки, які виконувались без апробації вищих органів. Розслідування кримінальних злочинів, вчинених на території полку, розпочинала полкова канцелярія, нею проводились оперативно-розшукові дії, а потім справа передавалась на розгляд і вирішення полкового суду.
Нижчою ланкою козацької судової системи були сотенні суди, на чолі яких стояв сотник. Вони розглядали справи всіх мешканців сотні, окрім осіб, вилучених з-під їх юрисдикції.
У Гетьманщині продовжували функціонувати магістратські суди, які існували в містах з правом самоврядування ще за польських порядків, та ратушні – в непривілейованих містах. Проте вже десь на середину XVII століття намітилася тенденція об’єднання козацьких та міських судів. Хоча формально й існували окремо суди козацькі й міщанські, але функціонально вони репрезентували одне й те саме судочинство.
Судові справи селян, посполитих, а інколи й рядових козаків розглядали сільські та копні суди, в яких велику роль відігравала громада.
На панських підданих поширювали свою дію доменіальні (панські) суди, однак під впливом визвольної війни 1648–1657 рр. коло їхньої компетенції було звужене, а розгляд судових справ у них почав носити колегіальний характер.
Крім того, у Гетьманщині утворюються кілька видів спеціалізованих судів за компетенційними ознаками: духовні суди розглядають всі судові справи духовенства та деякі цивільні справи світського населення; цехові суди розв’язують внутрішні дрібні конфлікти членів цеху; суд грецького Ніжинського братства розглядає купецькі справи осілих у Ніжині греків та їх челяді; ярмаркові суди вирішують дрібні справи, що виникають на ярмарках; митні суди розв’язують незначні цивільні спори, пов’язані з торгівлею; третейські суди розглядають цивільні та дрібні кримінальні справи.
6. Разом з поширенням звичаєвого права в період визвольної війни під проводом Б. Хмельницького також зберігали свою чинність і старі правові норми, які існували ще в період панування Речі Посполитої. Це, зокрема, стосувалося положень Литовського Статуту, збірників магдебурзького права. Ці збірники були створені і застосовувались з часів перебування України в складі Речі Посполитої, тому є і українським джерелом права. У Гетьманщині їх норми використовувались відповідно до нових умов та місцевих особливостей.
Поряд з цим слід зазначити, що на середину XVII століття процесуальне право ще не було відділене від матеріального, відповідно не існувало й окремого процесуального кодексу. Тому при розслідуванні та вирішенні кримінальних справ суди використовували старі процесуальні норми, що містились у Литовському Статуті та деяких збірниках магдебурзького права.
Як показує аналіз джерел, у даний період ще немає нормативних актів українських автономних органів влади. Гетьман та полковники своїми універсалами регулювали тільки окремі питання судочинства, і стосувалися вони здебільшого окремих осіб. Таку ситуацію можна пояснити нестабільністю політичної ситуації у молодій Гетьманській державі та постійною участю її у військових діях.
7. Щодо оцінки самої судової процедури української держави того часу, то за багатьма ознаками вона подібна до сучасного кримінального процесу. Зокрема, судовий процес Гетьманщини був заснований на демократичних засадах. Його характерними рисами були: змагальність, виборність суддів, гласний та колегіальний розгляд справ, доступність судових засобів, а також велике значення надавалося задоволенню матеріальних претензій потерпілого від злочину.
У кримінальному судочинстві Гетьманщини існувала певна система джерел доказів: пояснення сторін, показання свідка, зізнання „оскарженого”, присяга, допити на муках, документи, речові докази. Серед них важливе місце належало документам і речовим доказам.
Характерними для даного етапу розвитку судового процесу є й негативні моменти: використання добровільного визнання своєї вини обвинуваченим як остаточний доказ винності особи та застосування як джерел доказів присяги і допиту на муках (квестії).
Характеризуючи судовий процес загалом станом на середину XVII століття, можна виділити з нього цілий ряд як позитивних, так і негативних рис. До числа позитивних рис можна віднести:
– гласність і демократизм процесу судочинства;
– сповідування ідеї рівності всіх перед законом ;
– визначення основних критеріїв правосуддя, які базувалися на ідеї гуманізму та християнської моралі;
– централізованість і структурованість судової системи, яка дозволяла оперативно вирішувати питання правопорушень.
Однак, поряд з позитивними сторонами, процес судочинства в Україні досліджуваного періоду мав і цілий ряд негативних рис. В першу чергу, необхідно зазначити відсутність кодифікованих законодавчих документів, що часто призводило до неузгодженості судових рішень, формалізму і суб’єктивізму в процесі судочинства, а також низький рівень правової освіти суддів та учасників судового процесу. Крім того, в судовому процесі також можна помітити залишки феодально-кріпосницьких відносин, які проявлялися перш за все у збереженні судочинства доменіальних та церковних судів. До негативних сторін можна віднести й інститут колективної відповідальності за вчинки своїх близьких. За такої обставини відповідальність могла бути покладена на безневинних осіб.
Всі ці фактори загалом негативно вплинули на подальший розвиток процесу судочинства Гетьманщини після смерті Б. Хмельницького.
8. Під впливом визвольної війни українського народу під проводом Б. Хмельницького значних змін зазнав і сам процес судочинства.
З опрацьованих джерел видно, що в досліджуваний нами період були змінені не лише форми судового процесу, але й сам соціальний зміст права, що було пов’язано з широким запровадженням в судочинстві Гетьманщини середини XVII століття норм звичаєвого права. Як показує аналіз опрацьованих матеріалів, найбільш активно норми звичаєвого права запроваджувалися стосовно розгляду справ, пов’язаних із земельною власністю, становою незалежністю, козацьким і місцевим самоврядуванням тощо.
Поряд з цим слід зазначити, що в українському судовому праві того часу знайшла своє відображення і нова соціальна структура українського суспільства, зокрема процес ліквідації кріпацтва, масове покозачення широких верств українського населення, а також вихід на політичну авансцену Гетьманщини нової козацько-стар-шинської еліти, яка намагалася упорядкувати загальнонародну “стихію” та поставити її в певні законодавчі рамки.
9. За загальним правилом, у Гетьманщині суд починав розгляд кримінальної справи лише за наявності скарги потерпілого, тобто в порядку приватного обвинувачення. Правом сторони було звернутися з позовом або відмовитися від такого звернення. Проте по деяких видах злочинів, наприклад за фактом зради, суди порушували кримінальну справу в порядку публічного обвинувачення.
Як видно із судової практики Гетьманщини, проведення попереднього розслідування не було обов’язковим у кримінальному судочинстві того часу. В умовах приватноправового характеру судового процесу основну роль у кримінальній справі відігравав позивач-потерпілий. Але для того, щоб подати вмотивовану скаргу, підкріплену доказами, йому доводилось вчиняти дії, що мали характер попереднього слідства.
Такі слідчі дії, як огляд місця події, огляд тілесних ушкоджень, огляд трупу, допит обвинуваченого, допит свідків, очна ставка, обшук вже в той час застосовували при проведенні попереднього розслідування приватні обвинувачі та суд.
З метою перешкодити особі, на яку подана скарга, ухилитись від слідства чи суду до неї застосовувались запобіжні заходи. Відомі два види запобіжних заходів, що існували в той час у Гетьманщині: взяття під варту (арешт) та особиста порука. Законодавством не були чітко передбачені підстави та умови для застосування запобіжних заходів, у кожному випадку суд міг застосувати їх на свій розсуд.
Судовий розгляд кримінальної справи, в загальних рисах, також є подібним до сучасного. Розгляд починався із встановлення явки сторін і вирішення питань, пов’язаних з неявкою. Потім з’ясо-вувалося питання щодо складу суду, а далі досліджувалися докази. Дослідження матеріалів справи починалося усним викладом скарги, який робив потерпілий, наводячи відповідні докази. Затим надавалося слово обвинуваченому. Заслухавши доводи сторін, суд приступав до допиту свідків та дослідження інших доказів. З’ясувавши всі обставини справи, судова колегія більшістю голосів постановляла вирок (декрет), який проголошувався в тому ж судовому засіданні.
10. Безперечним свідченням високого рівня розвитку українського судового процесу була можливість апеляційного оскарження судового рішення до вищої інстанції з метою домогтися нового вирішення справи по суті.
Апеляційна інстанція мала право залишити судовий вирок і рішення без змін, відхиляючи апеляційну скаргу; скасувати судову постанову і направити справу на новий розгляд, вказуючи, які дії повинен вчинити суд для з’ясування всіх обставин; скасувати оскаржене рішення чи вирок і внести в них зміни чи прийняти постанову, в якій зовсім по-новому вирішувалась справа.
Аналіз судових справ дає можливість відзначити високий авторитет суду та значний рівень правової свідомості українського народу того часу. За допомогою до суду зверталися навіть для вирішення незначних кримінальних справ типу словесної образи, наклепу тощо. Судові засідання завжди були багатолюдними, а за порушення порядку в суді були передбачені жорсткі санкції.
Таким чином, підсумовуючи все вищезазначене, можна зробити висновок, що створена в період Хмельниччини судова система української держави була прямим відображенням існуючих на той час складнощів і труднощів, що завжди характерно для суспільств з перехідною стадією свого розвитку, коли старі суспільно-політичні і державно-правові устої в ході революційних змін були ліквідовані, а нові чинники ще не дозріли чи не викристалізувалися або знаходилися лише на стадії свого формування.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
Монографії, статті
1. Антонович О. Розповіді про запорозьких козаків.– К., 1991.– 135 c.
2. Багалій Д. Історія Слобідської України. – Харків, 1990.– 358 с.
3. Бантиш-Каменский Г. История Малой России.– К., 1992.– 597 с.
4. Биркович О. “Березневі статті” Б. Хмельницького в контексті українського державно-правового будівництва 1648–1654 рр. // Науковий вісник НАВСУ.– 2000.– № 1.– С. 308–319.
5. Биркович О. Діяльність Б. Хмельницького в становленні судової системи Гетьманщини 1648–1657 рр. // Науково-практичний збірник.– 2003.– № 23.– С. 7–12.
6. Биркович О. Основні правові засади процесу судочинства в період правління Б. Хмельницького // Науково-практичний збірник.– 2003.– № 24.– С. 3–6.
7. Биркович О. Політико-правові умови становлення інституцій української держави в період 1648–1657 рр. // Науково-практичний збірник.– 2004.– № 1.– С. 3–9.
8. Биркович О. Богдан Хмельницький – будівничий Української козацької держави // Науковий вісник НАВСУ.– 2004.– № 3.– С. 277 - 285.
9. Бойко І. Цивільне право Гетьманщини за Кодексом 1743 року // Автореф. дис. ... канд. юр. наук: 12.00.01 / Львів. держ. ун-т. ім. І. Франка.– Львів, 1999.– С. 8.
10. Борисенко В. Історія України : Навч. посіб.– К., 1999.– 543 с.
11. Борисенюк С. Звичаєве право Литовсько-руської держави на початку XVI ст. // Праці комісії для виучування звичаєвого права України. – К., 1928.– Вип. 3.
12. Брайчевський М. Приєднання чи возз’єднання? Триптих // Переяславська рада (Історіографія та дослідження) / Редкол. П. Сохань, Я. Дашкевич, І. Гирич та ін.– К.: Смолоскип, 2003.– 890 с.
13. Василенко М. Ще до історії устрою Гетьманщини XVII–XVIII ст. З приводу заміток М.Є. Слабченка // Записки Наукового товариства ім. Т.Г. Шевченка.– Львів, 1913.– Т. 106.
14. Василенко М. Збірка матеріялів до історії Лівобережної України та українського права XVII–XVIII вв.– К., 1921.– Т. 1.– 127 с.
15. Василенко Н.П. Збірка матеріялів до історії Лівобережної України та українського права XVII–XVIII в в. – К., 1927. – Т. 2.– 115 с.
16. Василенко Н.П. Як скасовано Литовського Статута. – К., 1926.– 85 с.
17. Василенко Н.П. Матеріяли до історії українського права. – К., 1929. – Т. 1. – 336 с.
18. Величко С. Літопис.– К., 1971.– 276 с.
19. Владимирський-Буданов М. Німецьке право в Польщі і Литві.– Львів, 1904.– Ч. ІІ.– 238 с.
20. Гамбург Л. Магістратські та ратушні суди у самоврядуванні міст України-Гетьманщини XVII–XVIII століть // Право України.– 2000.– № 4.– С. 12–17.
21. Голобуцький В. Запорозьке козацтво.– К., 1994.– 403 с.
22. Горобець В. Малоросійська колегія та реформа державного устрою України: 1722–1727 рр. : Автореф. дис... канд. іст. наук – 07.00.02.– К., 1993.– 17 с.
23. Горобець В. Переяславсько-московський договір 1654 р.: Історіографічні традиції та історичні реалії // Матеріали науково-практичної конференції.– К., 1999.– С. 16–20.
24. Грушевський М. Історія України – Руси.– К., 1995.– Т. IX.– Ч. I.– 768 c.
25. Грушевський М. Очерки истории украинского народа.– К., 1991.– 415 с.
26. Грушевський М. Хто такі українці і чого вони хочуть? – К., 1991.– 112 с.
27. Гуржій О. Українська козацька держава в другій половині XVII – XVIII ст.: кордони, населення, право.– К.: Основи, 1996.– 223 с.
28. Гуржій О. Право української козацької держави.– К., 2002.– 56 с.
29. Джиджора І. Матеріали Московського “Архива Министерства Юстиции” до історії гетьманщини. – Львів, 1908.– 123 с.
30. Джиджора І. Україна в першій половині XVIII віку. Розвідки і замітки. – К., 1930. – 170 с.
31. Ділова документація Гетьманщини XVIII ст.-К.:Наукова думка, 1993.-С.150.
32. Дністрянський С. Нова держава.– Відень – Прага – Львів, 1923.– 29 с.
33. Дорошенко Д. Нариси з історії України.– У 2-х томах.– Т. 1. – К., 1991.– 432 с.
34. Д-ский А. Система каральных мер в Запорожской Сечи // Киевская старина.– 1893.– Т. 40.– С. 209–239.
35. Дубонис С. Исследования Экземпляров Третьего Литовского Статута (от С.Б. Линде до наших дней) // Материалы Республиканской научной конференции, посвященной 400-летию Третьего Статута.– Вильнюс, 1989.– С. 245.
36. Загальна теорія держав і права : Навчальний посібник / А.М. Колодій, В.В. Копейчиков, С.Л. Лисенков та ін. / За ред. В.В. Копейчикова. – К.: Юрінком, 1997. – 320 с.
37. Замлинский В. Богдан Хмельницкий.– М., 1989.– 368 с.
38. Заставний Ф. Географія України. – Львів, 1990.– 437 с.
39. Иванишев Н. О древнихъ сельскихъ общинахъ въ Юго-Западной Россіи. – К., 1863.– 72 с.
40. Качмарик Б. Гетьман Богдан Хмельницький.– Перемишль – Львів, 1996.– 229 с.
41. Кистяковский А. Очерк истории сведений о своде законов, действующих в Малороссии, под заглавием: “Права по которым судится Малороссийский народ”.– К.,1879.– 846 с.
42. Клименко Ф. Западно-русские цехи XVI–XVII вв.– К., 1914.– 76 с.
43. Костомаров Н. Исторические произведения. Автобиография. – К.: Изд-во при Киевском университете, 1889.– 367 с.
44. Кремко И. О характере языковой нормы Статута Великого княжества Литовского 1588 г. // Третий Литовский статут 1588 года : Материалы Республиканской научной конференции, посвященной 400-летию Третьего Статута. – Вильнюс, 1989. – С. 203–206.
45. Крип’якевич І. Студії над державою Богдана Хмельницького. – Без/м. та без/р.– 243 с.
46. Крип’якевич І. Історія України.– Львів: Світ, 1990.– 476 с.
47. Крип’якевич І. Богдан Хмельницький.– Львів, 1991.– 425 с.
48. Кузьминець О., Калиновський В. Історія держави і права України : Посібник / За ред. проф. Я.Ю. Кондратьєва.– К., 2002.– 345 с.
49. Кутовая Л. НЂсколько словъ о копныхъ cудахъ въ Малоросіи.– Черниговъ, 1915.– 165 с.
50. Лазаревський А. Малороссийскіе посполитые крестьяне. Историко-юридический очерк. (1648–1783). – Без м. та р. в. – 152 с.
51. Лазаревский А. Описание Старой Малороссии. – К., 1900. – Т. 2.– 356 с.
52. Лазаревский А. Суды в старой Малороссии // Киевская Старина.– 1898. – Т. 11.– С. 14–28.
53. Лазаревский М. Обозрение Румянцевской описи Малороссии.– Т. VI. – 547 с.
54. Лащенко P. Литовський статут – як пам’ятник українського права // Науковий збірник укр. університету в Празі, 1923. – Т. 1.– С. 12–19.
55. Лащенко Р. Копні суди в Україні, їх походження, компетенції і устрій // Збірник Правничої комісії Наукового товариства ім. Т.Г. Шевченка.– Львів 1926.– Вип. 1.– С. 24–29.
56. Лащенко Р. Лекції по історії українського права.– К., 1998.– 243 с.
57. Левицький О. Очерки народной жизни в Малороссии во второй половине XVII века // Киевская старина.– 1901.– Т. 22.– Кн.1.
58. Левицький О. Очерки народной жизни в Малороссии во второй половине XVII ст. // Киевская старина. – 1901. – Т. 22. – Кн. 2.
59. Левицький О. По судах Гетьманщини: Нариси народного життя Гетьманщини 2-ої половини XVII віку.– Харків, без/р. – 163 с.
60. Левицький О. Українське козацьке судівництво.– Мюнхен, 1975.– 234 с.
61. Липинський В. Україна на переломі. 1657–1659. Замітки до історії українського державного будівництва в XVII-ім столітті // Липинський В. Твори. Архів. Студії.– Філадельфія, 1991.– Т. 3.– 356 с.
62. Лисяк-Рудницький І. Історичні есе в 2-х т.– Т. 1.– К., 1994.
63. Малиновський О. Огляд архівних матеріалів з історії західно-руського та українського права, що переховуються у Древлехранилищі Московського Центрального Архіву (по 1-ше лютого року 1926) // Праці комісії для виучування історії західно-руського та вкраїнського права. – К., 1926. – Вип. ІІ.– 246 с.
64. Месяц В. История кодификации права на Украине в первой половине XVIII в. – К., 1964.– 245 с.
65. Миллер Д. Очерки изъ исторіи и юридическаго быта Старой Малороссіи. – Харьков, 1895. – Т. 1.– 134 с.
66. Миллер Д. Суды земскіе, гродскіе и подкоморскіе въ XVIII в.– Харьков, 1897.– 135 с.
67. Михайленко П.П. Кримінальне право, кримінальний процес та кримінологія України (статті, доповіді, рецензії). – У 3-х томах. – К.: Генеза, 1999. – 942 с.
68. Мякотин В.А. Очерки соціальной исторіи Украины въ XVII–XVIII вв. – Прага, 1924. – Т. 1. – Вип. 1. – 282 с.
69. Оглоблин О. Московська теорія ІІІ Риму в XVI–XVII ст.– Мюнхен, 1951.– 68 с.
70. Оглоблин О. Українсько-московська угода 1654 р.– Нью-Йорк – Торонто, 1954. – 65 с.
71. Оглоблин О. Студії з історії України : Статті і джерельні матеріали.– Нью-Йорк – Київ – Торонто, 1995.– 659 с.
72. Окиншевич Л. Генеральна Старшина на Лівобережній Україні XVII–XVIII віків // Праці комісії для виучування історії західно-руського та вкраїнського права. – К., 1926.– Вип. II.– 237 с.
73. Окиншевич Л. Лекції з історії українського права.– Мюнхен, 1947.– С. 7.
74. Окиншевич Л. Значне військове товариство в Україні-Гетьманщині XVII–XVIII ст. // Записки НТШ.– Мюнхен, 1948.– Т. CLVII.– С. 36–46.
75. Окиншевич Л. Вступ до науки про право і державу.– Мюнхен, 1984.– С. 180.
76. Окиншевич Л. Генеральна Старшина на Гетьманщині // Хроніка 2000. Держава. Культура. Право.– К., 1998.– С. 36–48.
77. Падох Я. Ґрунтовий процес Гетьманщини.– Львів: Діло, 1938. –35 с.
78. Падох Я. Боротьба України-Гетьманщини за незалежне судівництво // Правничий вісник.– Нью-Йорк, 1955.– Кн.1. – С. 20–26.
79. Падох Я. Суд і судовий процес старої України: Нарис історії // Записки Наукового товариства ім. Т.Г. Шевченка. – Нью-Йорк, 1990.– Т. 209.– 130 с.
80. Падох Я. Ґрунтове судочинство на Лівобережній Україні у другій половині XVII–XVIII столітті. – Львів, 1994.– 189 с.
81. Пашук А. Суд і судочинство на Лівобережній Україні в XVII–XVIII ст. – Львів, 1967. – 179 с.
82. Салтовський О. Концепції української державності в історії вітчизняної політичної думки.– К., 2002.– 426 с.
83. Сас П. Проект Задніпровської козацької держави Йосипа Верещинського: політико-правовий аспект // Українська козацька держава: витоки та шляхи історичного розвитку (Матеріали Других Всеукраїнських історичних читань).– Черкаси, 1992.– С. 60–67.
84. Сас П. Економічні засади проекту Задніпровського козацтва Йосипа Верещинського // Українська козацька держава: витоки та шляхи історичного розвитку (Матеріали Третіх Всеукраїнських історичних читань).– Черкаси, 1993.– С. 75–78.
85. Сас П. “Руська” орієнтація політичної свідомості Адама Касіля // УІЖ.– 2000.– № 5.– С. 3–6.
86. Сас П. Реформаційні погляди І. Вишенського, як прояв опозиції пануючої ідеології феодального суспільства // Український історичний журнал.– 1996. – № 6. – C. 102.
87. Сергійчук В. Іменем війська Запорозького. Українське козацтво в міжнародних відносинах XVI – середини XVII ст. – К., 1991.– 128 с.
88. Сергійчук В. Армія Богдана Хмельницького. – К.: Аграрна наука, 1996.–254 с.
89. Сергійчук В. Територіальний устрій України за часів Хмельниччини // Українське право. – 1996. – Ч. 1. – С. 64–75.
90. Сиза Н. Формування незалежного судочинства України в період гетьманства Богдана Хмельницького // На пошану 80-річчя професора Теодора Мацьківа. – К.: Твім інтер, 1999. – С. 63–70.
91. Сиза Н. Видатні вчені-юристи Університету св. Володимира про судочинство України XVII–XVIII століття // Київський університет як осередок національної духовності, науки, культури: Матеріали науково-теоретичної конференції, присвяченої 165-річчю університету (Гуманітарні науки. Частина І). – К.: ВЦ “Київський університет”, 1999. – С. 72–73.
92. Сиза Н. Суди і кримінальне судочинство України в добу Гетьманщини.– К.: Українська Видавнича Спілка, 2000.– 120 с.
93. Сиза Н. Магдебурзьке право в судочинстві України-Гетьманщини // Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України. – 2000. – № 2. – С. 148–151.
94. Сиза Н. Копні суди та здійснення ними судочинства в Україні // Яковлівські читання : Матеріали наукової конференції пам’яті Андрія Яковліва (1872–1955). – Черкаси, 2000. – С. 19–21.
95. Сиза Н. Судочинство України-Гетьманщини як символ свободи і незалежності українського народу // Матеріали науково-практичної конференції “Актуальні проблеми захисту прав і свобод людини в Україні”. – К., 2000. – С. 431–437.
96. Сиза Н. Особливості розслідування кримінальних справ у Війську Запорозькому // Українознавство в системі вищої освіти : Збірник наукових праць. – К.: ВГІ НАОУ, 2001. – С. 52–56.
97. Сиза Н., Мікулін В. Судочинство в період Гетьманщини // Збірник наукових праць Національної академії Служби безпеки України. – К., 2002. – № 5. – С. 148–154.
98. Скальковский А. История Новой Сечи, или последнего коша Запорожского.– Одеса, 1846.– Ч. 1.– 243 с.
99. Слабченко М. Малорусский полк в административном отношении. – Одесса: Техник, 1909. – 436 с.
100. Слабченко М. Опыты по истории права Малороссіи XVII и XVIII вв. – Одесса, 1911. – 292 с.
101. Слабченко М. Судівництво на Україні XVII–XVIII ст.– Харків, 1919.– 38 с.
102. Слабченко М. Соціально-правова організація Січі Запорожської // Збірник соціально-економічних відносин АН УСРР.– К., 1927.– С. 110–117.
103. Сливка С. Використання спадщини М. Драгоманова у сучасній юридичній освіті // Драгоманівський збірник “Вільна спілка” та сучасний український конституціоналізм / За ред. Т. Андрусика.– Львів: Світ, 1996.– С. 85–88.
104. Смолій В., Степанков В. Богдан Хмельницький. Політичний портрет.– К., 1994.– 654 с.
105. Смолій В., Степанков В. Українська державна ідея. Проблеми формування, еволюції, реалізації.– К., 1997.– 612 с.
106. Становлення української держави в ХVII ст.: Б. Хмельницький та його спадкоємці.– К., 1998.– 287 с.
107. Стороженко І. Реформування Запорозької Січі Хмельницьким // Київська старовина.– 1999.– № 2.– С. 20–26.
108. Струкевич О. Політико-культурні орієнтації еліти України-Гетьман¬щини (Інтегральний погляд на питання ).– К., 2002.– 542 с.
109. Субтельний О. Мазепинці.– К., 1994.– 356 с.
110. Теличенько И. Очерк кодификации Малороссийского права до введення свода законов // Киевская старина.– 1888.– Т. 23.
111. Ткач А.П. Історія кодифікації дореволюційного права України – К., 1968.– 171 с.
112. Товстоліс М. Про знахідку по Литовському праву // Праці комісії для виучування історії західноруського та вкраїнського права. – К., 1926. – Вип. II.
113. Томашівський С. Матеріяли до історії Хмельниччини // Записки Наукового товариства ім. Т.Г. Шевченка. – Т. 14. – Львів, 1896.
114. Феденко П. Тріумф і катастрофа // Культура і життя.– 1990.– 12 серпня.
115. Максимович М. Собрание сочинений.– Т. 1.– К., 1876. – С. 564).
116. Харченко І. Спадковий гетьман в Україні у ІІ половині XVII століття // Київська старовина.– № 4.– С. 12–20.
117. Чельцов-Бебутов М. А. Курс советского уголовно-процессуального права. – М.: Госюриздат, 1957. – Т. 1. – 839 с.
118. Черкаський І. Сліди домініального (панського) суду на Лівобережній Україні наприкінц