СУДОВА ВЛАДА У ВЗАЄМОДІЇ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА ТА ДЕРЖАВИ

brief description

НАЦІОНАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ СТРАТЕГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

На правах рукопису

ВІНОКУРОВА Лідія Валеріївна

УДК 340.142:321(477)

судова влада у взаємодії
громадянського суспільства
та держави

Спеціальність: 23.00.02 політичні інститути та процеси

ДИСЕРТАЦІЯ
НА ЗДОБУТТЯ НАУКОВОГО СТУПЕНЯ
КАНДИДАТА ПОЛІТИЧНИХ НАУК

Науковий керівник
Степико Михайло Тимофійович
доктор філософських наук,
професор

Київ 2009

ЗМІСТ

ВСТУП.......................................3

РОЗДІЛ 1. ПРИРОДА ІНСТИТУТІВ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА: КОНЦЕПТУАЛЬНО-МЕТОДОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ..............................................12
1.1.Поняття, принципи та елементи громадянського суспільства у політологічному вимірі.............12
1.2. Функції громадянського суспільства в правовій державі..............38
1.3. Місце і роль структур громадянського суспільства в правотворчості та правозастосуванні..............71
Висновки до першого розділу..87

РОЗДІЛ 2. ВПЛИВ СУДОВОЇ ВЛАДИ НА СТАНОВЛЕННЯ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА ТА ПРАВОВОЇ ДЕРЖАВИ В СУЧАСНІЙ УКРАЇНІ...91
2.1 Судочинство як правовий механізм захисту та реалізації громадської думки..........91
2.2. Суспільні гарантії забезпечення законності та прав громадян у перехідних соціальних системах ..120
2.3. Особливості взаємодії судової влади і громадянського суспільства в сучасній Україні..147
Висновки до другого розділу.182

ВИСНОВКИ ...........190

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ...................................................199

ВСТУП
Актуальність теми дослідження обумовлена наступними чинниками.
По-перше, значущістю проблеми для незалежної України, що обрала громадянське суспільство одним із стратегічних пріоритетів суспільного розвитку. Становлення інститутів громадянського суспільства закріплене на рівні державної політики, як довгостроковий напрям демократичних перетворень країни і, в той же час, як суттєва гарантія незворотності їх характеру. Особлива увага, при цьому приділяється питанням підвищення ефективності взаємодії між органами державної влади усіх рівнів та організаціями громадянського суспільства. Тільки за останні роки серйозний стимул до удосконалення державної політики у цій галузі був наданий такими офіційними документами як Стратегія національної безпеки України, Концепція сприяння органами виконавчої влади розвитку громадянського суспільства, Концепція гуманітарного розвитку України та ін.
По-друге, незавершеністю творення в Україні ефективної, сильної та незалежної судової гілки влади. Для досягнення цієї мети існує гостра потреба пришвидшення судової реформи, об’єктивна необхідність якої в Україні вже давно назріла. Конструктивний вплив громадянського суспільства, у тому числі, й здійснення ним контрольної функції, має стати потужним каталізатором цього процесу та гарантією додержання відповідних європейських стандартів.
По-третє, важливістю цієї проблеми для сучасної цивілізації у цілому. Адже, внаслідок глобалізаційних процесів та демократичних перетворень у багатьох країнах, громадянське суспільство утверджується як універсальна цінність та вище досягнення соціальної творчості. Але при цьому співіснують різні погляди на його сутність та місце в історії людства. Суспільний транзит в Україні відбувається за активного (хоча, і не завжди вдалого) використання зарубіжного досвіду. У свою чергу, теоретичні й практичні узагальнення українського досвіду демократизації можуть бути корисні для інших країн, які вирішують аналогічні завдання.
Проблеми громадянського суспільства та його взаємодії з державою посідають чільне місце в політичних і наукових дискусіях щодо визначення подальших шляхів розвитку сучасної цивілізації. Класична теоретична спадщина у даній галузі представлена працями таких видатних філософів як Платон, Аристотель, Ф.Бекон, Т. Гоббс, Дж. Локк, Б. Спіноза, Г. Гегель, К. Маркс та ін. Роль громадянського суспільства у соціально-політичних трансформаціях на досвіді XX-XXI ст. була осмислена такими дослідниками як Е. Арато, Х. Арендт, П.Бурдьє, Ю.Габермас, Е.Геллнер, Р.Даль, Р.Дарендорф, Дж.Кін, Дж. Коен, Т.Парсонс, Р.Патнем, Е. Тофлер, Ф. Фукуяма та ін. Специфіка становлення та взаємодії громадянського суспільства і правової держави в Україні знайшла відображення у працях вітчизняних вчених О. Бабкіної, В. Баркова, В. Горбатенка, О. Данільяна, А. Карася, С. Кириченка, А. Колодій, Л. Кормич, В. Кременя, І. Кресіної, І. Кураса, М. Лациби, Ю. Левенця, С.Наумкіної, Т. Розової, Ф. Рудича, А.Силенко, М. Степика, Ю. Шемшученка та ін. Для розкриття теми дисертації важливу роль зіграли праці, що аналізують судову владу, як одну з гілок державної влади та специфіку її становлення у посттоталітарних умовах, а також розглядають загальні закономірності розвитку правової системи та правосвідомості, таких авторів як Р. Гринюк, А. Керімов, Р.Мартинюк, В.Молдован, В.Нерсесянц, В.Селіванов, С.Сливка, О.Скакун, О. Тодика, С. Шевчук, Ф. Шульженко та ін. Істотний внесок у розуміння проблеми внесли відомі західні дослідники В. Деніелс, Дж. Кессел, Д. Ярос, Р. Рупер, У. Мерфі, Дж. Танненґауз, Д. Кастар, Дж. Гібон, Дж. Прує, Б. Кук, Г. Крітзер, які розглядали судову владу у широкому політичному та соціокультурному контексті.
Проте, незважаючи на велику кількість робіт зарубіжних і вітчизняних дослідників, присвячених громадянському суспільству, практично, більшість аспектів його проблематики залишається гостро дискусійними. До того ж, самі реалії громадянського суспільства змінюються у сучасному глобалізованому світі з такою швидкістю, що теоретичне осмислення не завжди встигає адекватно охопити характер цих змін. У працях науковців недостатньо висвітлені типологічні риси української моделі демократичних перетворень, особливо в контексті взаємовпливу судової влади та громадянського суспільства у процесі становлення правової держави. Не вдалося їм чітко визначитися й з колом типологічно споріднених моделей, щоб мати змогу ефективніше використовувати вже набутий світовий досвід. Зокрема, питання про взаємовплив судової влади та громадянського суспільства в процесі становлення правової держави все ще не стало предметом спеціальних монографій та залишається недостатньо дослідженим.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами визначається її виконанням у межах наукового проекту відділу стратегій розвитку громадянського суспільства та протидії корупції Національного інституту стратегічних досліджень Розвиток громадянського суспільства в Україні: проблеми та перспективи” (№ 0106U002634).
Мета і завдання дослідження. Мета роботи полягає в тому, щоб на основі політологічного аналізу процесу діалектичної взаємодії громадянського суспільства та держави в сучасній Україні, виявити особливості функціонування судової гілки влади та вказати шляхи вирішення існуючих на цьому напрямі проблем. Мета дослідження передбачає виконання таких завдань:
визначити основні поняття, принципи та структурні елементи громадянського суспільства в політологічному вимірі;
уточнити функції громадянського суспільства в правовій державі;
експлікувати місце й роль структур громадянського суспільства в правотворчості та правозастосуванні;
визначити судочинство як правовий механізм контролю громадянського суспільства за владою;
обґрунтувати суспільні гарантії забезпечення законності та прав громадян у перехідних суспільствах;
виявити особливості функціонування судової влади в сучасній Україні.
Об'єкт дослідження - це процес взаємодії громадянського суспільства та держави.
Предмет дослідження місце та роль судової влади у взаємодії громадянського суспільства та держави.
Методи дослідження. У ході дисертаційного дослідження комплексно використовувалися принципи поєднання історичного і логічного рівнів пізнання; сходження від загальних передумов через аналіз їх конкретно-історичних особливостей до предметних висновків; єдності онтологічного, гносеологічного та аксіологічного аспектів аналізу; поєднання системного та структурного підходів до об’єкту дослідження. Діалектична методологія допомогла розглянути процес взаємодії громадянського суспільства та держави через осягнення протиріч суспільного розвитку сучасної України. Статистичний метод дозволив задіяти дані статистики, кількісні показники, необхідні для характеристики аналізованих феноменів, синергетичний метод з його принципом нелінійності використовувався при обґрунтуванні соціальних трансформацій. При аналізі теоретичної і нормативної бази, різних точок зору застосовувався метод компаративістики. Метод моделювання був використаний автором для осягнення ідеальних моделей соціальних відносин. Важливе значення для теоретико-методологічної бази дослідження мали концепції громадянського суспільства, що розробляються і удосконалюються західними та вітчизняними політологами та філософами. При розгляді сучасного стану інститутів громадянського суспільства використовувалися данні соціологічних досліджень. Для вирішення дослідницьких завдань принципове значення мали теоретичні роботи, аналітичні оцінки та стратегічні розробки вчених Національного інституту стратегічних досліджень при Президентові України.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дане дослідження є одним з перших в Україні, у якому предметом політологічного дослідження визначено комплексний аналіз впливу судової гілки влади на процес діалектичної взаємодії громадянського суспільства та правової держави в сучасній Україні. Саме констеляція таких понять як "громадянське суспільство", "правова держава", "судова влада", "закон", "законність", "судочинство", "правотворчість", "правозастосування", "перехідне суспільство" дозволило теоретично вирішити проблему правового забезпечення транзитивного переходу від тоталітаризму до правової держави і громадянського суспільства.
Вперше :
- одержано визначення судочинства як правового механізму контролю громадянського суспільства за владою. Визначено умови, за яких можливе оптимальне функціонування судочинства, шляхи вирішення проблем, які цьому заважають. Акцентується увага на відсутності достатнього рівня довіри громадян до судової влади та низькому рівні правосвідомості у суспільстві як надзвичайно серйозних перешкодах легітимації судових рішень, їх об’єктивності та незаангажованості;
- виявлено, що принципове значення для успішного розвитку судової влади як незалежної та повноцінної гілки влади, має розуміння сутності та природи громадянського суспільства, зафіксоване у визначенні його, як суспільства, уякому постійно розширюється сфера вільного волевиявлення, яка сприяє розкриттю внутрішнього потенціалу людей і досягається через систему інституцій івідносин, що покликані забезпечити умови для самореалізації окремих індивідів та їхніх об'єднань, причому компетенція державного втручання вїхню діяльність обмежена до мінімуму ічітко визначена;
- показано, що тільки через гарантування, у тому числі й за допомогою судової влади, максимально повної та безперешкодної реалізації громадянським суспільством іманентних йому функцій можливе виконання останнім його головної історичної місії на сучасному етапі - перетворення особистості з об’єкта соціальної трансформації в її активного, свідомого та цілеспрямованого суб’єкта;
- виявлено особливості взаємодії судової влади і громадянського суспільства в сучасній Україні. Вказано як на позитивні тенденції у їх інтеракції, так і на існуючі проблеми, ризики та оптимальні шляхи їх розв’язання. Загострено увагу на тому, що суттєві обмеження можливостей інститутів громадянського суспільства обстоювати інтереси громадян в суді закладені у недосконалості чинної нормативно-правової бази, що регулює їх діяльність. Узагальнено та систематизовано можливі напрями удосконалення законодавства у цій сфері з урахуванням сучасних європейських стандартів та побажань і пропозицій представників самих громадських організацій;
Удосконалено:
- класифікацію соціальних функцій громадянського суспільства на підставі обґрунтування критеріїв для різних видів такої класифікації. Показаний взаємозв’язок між різними функціями громадянського суспільства та можливості коригування умов їхньої реалізації через використання механізмів судової влади;
- політологічне осягнення можливостей використання творчого потенціалу громадянського суспільства у розбудові правової соціальної держави у контексті його взаємодії з інститутами судової влади. У зв’язку з цим уточнені поняття правотворчості і правозастосування щодо специфіки процесів демократизації у транзитивному суспільстві;
- комплексний аналіз умов забезпечення законності і прав громадян у перехідних суспільствах як на вітчизняному матеріалі, так із широким залученням зарубіжного досвіду. У зв’язку з цим, вказано на універсальні чинники утвердження верховенства права та специфіку їх становлення в сучасному українському соціумі;
- аргументацію, щодо задоволення законних інтересів суб’єктів громадянського суспільства у судовому захисті. Їм повинні слугувати, зокрема, вирішення питань централізації судової влади, забезпечення незалежності судової гілки влади, створення сприятливих умов організаційно-фінансового забезпечення судової системи;
Дістало подальший розвиток:
- концепція громадянського суспільства, експлікація цілей і функцій громадянського суспільства в правовій державі, що дозволило показати роль судової влади в діалектичному процесі взаємодії громадянського суспільства та держави в сучасній Україні;
- обґрунтування необхідності найшвидшого завершення судової реформи. З цією метою підкреслена необхідність зваженого вибору такої моделі судової системи, яка б органічно поєднувала відповідність європейським стандартам відправлення правосуддя з врахуванням особливостей національного досвіду, а головне максимально забезпечила би реалізацію конституційного права на судовий захист;
- компаративний аналіз понять, принципів та елементів громадянського суспільства в політологічному вимірі. Доведено, що релікти все ще неподоланого спадку тоталітаризму істотно гальмують як процес демократичного транзиту у цілому, так і блокують можливості зростання рівня правосвідомості громадян та їх довіри до захисту власних прав за допомогою судової системи;
- обґрунтування серйозності проблеми корупції для вітчизняної судової системи як джерела загрози внутрішньополітичній безпеці та важливої ролі у боротьбі проти неї міжнародних та українських неурядових організацій.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що основні положення і результати можуть бути використані в ході подальшого теоретичного дослідження та практичного вирішення проблем становлення громадянського суспільства і правової держави, реформування системи судової влади, в розробці та уточненні науково-аналітичного забезпечення стратегії соціально-політичного розвитку України, в удосконаленні існуючої нормативно-правової бази громадянського суспільства, при підготовці організаційно-політичних рішень виконавчою владою.
Результати дослідження сприятимуть більш глибокому політологічному осмисленню проблем взаємодії судової влади і громадянського суспільства, законодавчому забезпеченню конституційних прав особистості та становленню правової держави в сучасній Україні. Положення дисертаційної роботи можуть бути використані при підготовці навчальних програм, лекцій та методичних матеріалів при викладанні курсу політології, філософської та юридичної антропології, теорії держави і права, спецкурсів з «Теорії демократії» та «Громадянського суспільства».
Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є самостійною науковою працею. Усі принципові ідеї дослідження належать особисто здобувачу. В дисертації не використовувались ідеї та розробки співавторів.
Апробація результатів дисертації. Основні ідеї дисертації були оприлюднені, обговорені та ухвалені на таких наукових заходах, як науково-практична конференція «Становлення і розвиток правової системи України», яка відбулася в Інституті держави і права ім. В.М. Корецького НАН України (21 березня 2002 року), круглий стіл” «Український соціум: соціально-політичні виміри», що відбувся у Національному інституті стратегічних досліджень (28 грудня 2004 р.), науково-практична конференція «Філософія та сучасність», приурочена 60-річчю Інституту філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України (21 листопада 2006р.), міжнародна наукова конференція «Ювенальна політика та ювенальна юстиція в сучасній державі», приурочена 10-річчю Одеської національної юридичної академії (21-22 вересня 2007р.), науково-практична конференція за міжнародною участю «Новітні тенденції розвитку демократичного врядування: світовий та український досвід», яка відбулася в Національній академії державного управління при Президентові України (30 травня 2008р.), Міжнародна наукова конференція професорсько-викладацького і аспірантського складу Одеської національної юридичної академії «Правове життя сучасної України» (5-6 червня 2009 р.), на засіданнях відділу стратегій розвитку громадянського суспільства та протидії корупції Національного інституту стратегічних досліджень.
Публікації. Головні результати викладені в 5 наукових статтях, опублікованих у наукових фахових виданнях та у 5 тезах виступів на наукових конференціях.
Структура роботи обумовлена метою, завданнями і логікою дослідження. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, що включають шість підрозділів, висновків і списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи складає 218 сторінок, перелік використаних джерел має 235 найменувань (на 21 сторінці).

bibliography

ВИСНОВКИ

Концепція громадянського суспільства сформувалася за доби Модерну, як усвідомлення переходу суспільства до буржуазного стану, до встановлення між членами суспільства тісних соціальних зв'язків, які забезпечували його силу і стійкість. Теорія громадянського суспільства ґрунтується на ідеї автономності та індивідуальної свободи громадян, невтручання держави в життя громадянського суспільства. Відносини і взаємовплив громадянського суспільства і держави цих двох підсистем єдиної суспільної системи є визначальними в забезпеченні демократичного розвитку країни. Громадянське суспільство потребує і створює передумови для децентралізації державної влади шляхом передачі значної частини її функцій органам самоврядування. Воно розвивається в умовах правової держави і саме є базою для неї. Рівновага між громадянським суспільством і державою важливий чинник стабільного демократичного розвитку, а порушення її веде до гіпертрофії владних структур, відчуженості та політичного безсилля народу. За роки незалежності в Україні склалась мережа інститутів громадянського суспільства, завдяки яким суспільне життя набуло певних рис громадянського суспільства, рис, які істотно відрізняють його від життя за комуністичного режиму. Формально існує правове поле, необхідне для захисту прав особи та для її добровільної участі у вирішенні громадських справ. Водночас активність громадських організацій та їх вплив на суспільне життя і свідомість людей ще недостатні, а рівень правової захищеності індивідів і груп, які вони утворюють, далекий від бажаного. Засоби масової інформації, які мали б підвищувати рівень цієї захищеності, самі поки що потребують захисту. Тиск як з боку держави, так і з боку могутніх приватних інтересів позбавляють ЗМІ свободи та неупередженості, а людей повної та об'єктивної інформації. Це особливо помітно в періоди, коли вирішуються важливі політичні питання (під час виборів, референдумів, політичних кризових ситуацій тощо). Наше дослідження виявило ряд особливостей взаємовпливу судової влади та громадянського суспільства в процесі становлення правової державі.
1. Громадянське суспільство це суспільство, уякому має місце іпостійно розширюється сфера вільного волевиявлення, яка сприяє розкриттю внутрішнього потенціалу людей і досягається через систему інституцій івідносин, що покликані забезпечити умови для самореалізації окремих індивідів іїх об'єднань, причому компетенція державного втручання вїхню діяльність обмежена до мінімуму ічітко визначена. Політико-правовий контекст пронизує елементи громадянського суспільства: наявність демократичної правової держави; самоврядування добровільних організацій та асоціацій індивідів; різноманітність форм власності, ринкова економіка; плюралізм ідеологій і політичних поглядів, багатопартійність; доступ усіх громадян до участі в державних і суспільних справах; взаємна відповідальність держави та громадян за виконання демократично прийнятих законів; розвинута громадянська політична культура і свідомість; цінування прав громадян вище за державні законі; контроль суспільства за діяльністю державних органів; наявність розвинутої соціальної структури; багатоманітність соціальних ініціатив.
2. Стратегічні і тактичні цілі громадянського суспільства в правовій державі реалізуються на практиці за допомогою його функцій. У своїх функціях громадянське суспільство матеріалізується, розкривається природа цього явища, його соціальне призначення і службова роль. У залежності від часу дії функції можна класифікувати як постійні і тимчасові; у залежності від сфери застосування їх підрозділяють на внутрішні і зовнішні. Основні внутрішні функції громадянського суспільства: реалізації прав і свобод, а також контроль за їхнім дотриманням; стабілізації соціально-політичного розвитку; інформаційно-сигнальна; задоволення матеріальних інтересів; соціального забезпечення; охорони навколишнього середовища; культурно-виховна.
Основні зовнішні функції громадянського суспільства: сприяння забезпеченню миру і злагоди; інтеграція у світове співтовариство. Комплексна взаємодія приведених функцій громадянського суспільства в правовій державі характеризують цивілізаційний шлях розвитку культури, де реалізується генеральний принцип сучасного гуманізму: суспільство засіб, особистість мета.
3. Правотворчість є державно-владною діяльністю по розробці нових, зміні та відміні старих правових норм. Правотворчість виступає як правова інтерпретація. Правотворчість (нормотворчість у правовій сфері) основний шлях впливу на суспільні відносини, головний засіб додання праву юридичної чинності. Правотворчість є, головним чином, державною діяльністю, що завершує процес формування права та означає зведення державної волі в закон. Споконвічне право формується історично, до і незалежно від діяльності законодавця. Початкова стадія в процесі правоутворення виникнення об'єктивно обумовленої потреби в юридичному регулюванні суспільних відносин. Ця потреба в кінцевому рахунку обумовлена економічним базисом, але найближчими факторами, які її живлять, є соціально-політичні, класово-стратифікаційні й інші суспільні інтереси. На завершальній стадії правоутворення здобуває велике значення спеціальна цілеспрямована діяльність компетентних органів по вираженню суспільної потреби і відповідних інтересів у загальнообов'язкових правилах поведінки. Ця діяльність, що конституює правоутворення у формально визначені розпорядження загального характеру, і є правовою нормотворчістю.
Правозастосування є державно-владна діяльність по реалізації нормативно-правових приписів шляхом наділення одних учасників правових відносин суб'єктивними правами і покладення на інших відповідних юридичних обов'язків або шляхом вирішення правових спорів і притягнення винних до юридичної відповідальності за правопорушення. Громадяни не можуть бути суб'єктами застосування норм права. У разі, якщо державний орган передає частину своїх повноважень окремим фізичним особам, то в процесі реалізації норм права вони виступають не як фізичні особи, а як представники цього державного органу. Однак застосовувати норми права можуть не тільки посадові особи, але і громадяни, хоча вони не можуть видавати індивідуальні акти застосування норм права і повинні звертатися до компетентних державних органів. У радянські часи таку позицію мало хто підтримував у теорії права, оскільки все суспільне життя було одержавлене. У сучасний період, при переході до громадянського суспільства і ринкової економіки відбувається розширення сфери застосування норм права з боку окремих суб'єктів громадянського суспільства.
4. Судочинство грає особливу роль, як правовий механізм контролю громадянського суспільства за різними гілками влади, як механізм у системі стримувань і противаг. Особлива роль суду визначається тим, що він арбітр у суперечках про право. У правовій державі тільки судова влада може відправляти правосуддя. Судова влада специфічна, незалежна гілка державної влади, здійснювана шляхом свідомого, колегіального розгляду і вирішення в судових засіданнях суперечок про право. Підбиваючи підсумки сказаного, можна зазначити наступне:
проблема взаємозв'язку і взаємовпливу громадської думки і діяльності органів влади потребує свого подальшого дослідження, позаяк нехтування цим чинником може спричинити виникнення невідповідності застосованих юридичною і політико-правовою наукою теоретичних моделей реальним відносинам, які виникають між органами державної влади і суспільством;
доволі низький рівень обізнаності та поінформованості громадян щодо судочинства як особливого правового механізму, а також усталений стереотип її сприйняття як останньої” у трійці державної влади, суттєво ускладнює процедуру визначення параметрів та каналів взаємовпливу між громадською думкою та владою;
настанова на підвищення авторитету влади в суспільстві диктує необхідність гармонізації взаємин між суспільством (громадською думкою) та владою (причому суди в цьому процесі повинні відігравати активну роль і цілеспрямовано діяти в напрямі утворення позитивного образу суду в громадській думці);
вагомою запорукою стабільного та авторитетного становища влади в суспільстві є формування в громадській думці сталого переконання в правоті, незалежності та об'єктивності судової влади, що забезпечуватиме судовим рішенням своєрідний кредит” громадської довіри, коли кожний громадянин, навіть не погоджуючись із винесеним судом рішенням, все рівно вважатиме його правильним і справедливим, виходячи із загального переконання в авторитетності судової влади.
5. Нігілістичний тип критичного мислення, властивий перехідному суспільству, побудований на радикальному запереченні тих цінностей, правових у тому числі, які стверджуються офіційно. Втрата ціннісних орієнтирів призводить до духовної стагнації і масового скепсису. Маргінальний умонастрій, що акумулює в собі негативно-байдуже ставлення до оточуючого, набуває значного поширення. Нігілізм, будучи «негативним» способом світовідчуття, набуває безлічі смислових аспектів, наприклад, філософський, прагматичний, національно-етнічний, правовий як зневажання нормами права у тому числі.
Правовий вакуум, характерний для перехідного періоду, по меншій мірі, у його початковій стадії, породжує хаос і в спробах законотворчості, і у свідомості мас. Будівництво правової держави і громадянського суспільства процес складний і тривалий, і, як правило, супроводжується неприйняттям конвенційних нормативних цінностей, санкціонованих згори. Але властиві перехідному суспільству суперечливість, паліативність законодавства, а також неналагодженість механізму приведення в дію законів, що приймаються, приводять до посилення масового правового нігілізму. З одного боку, більшість людей ще не володіє необхідним мінімумом правових знань, з іншого боку, спостерігаючи силові, неправові способи застосування законів державними установами і окремими особами, люди почуваються безсилими щось змінити. Правовий нігілізм приймає широкі масштаби, охоплюючи і діяльність центрального управлінського апарата, і самодіяльність місцевих органів влади, і повсякденні стосунки людей. Оскільки основою правового нігілізму є відчуження права (товаризація права”), завданням перехідного періоду стає його подолання. Критерієм оптимальності розв'язання суспільних протиріч у перехідних суспільствах може служити рівень соціальної ентропії в соціальній системі (правовій сфері в тому числі), який визначається сукупністю певних принципів, а саме: відкритості, плюралістичності, дезорганізації/організації, надмірності, вертикальної і горизонтальної мобільності.
6. Однією з найактуальніших проблем на шляху створення реального українського громадянського суспільства та становлення правової держави залишається ствердження верховенства права. У свою чергу дотримання принципу верховенства права може бути досягнуто лише за умови належного функціонування судової влади, оскільки саме ця гілка державної влади несе відповідальність за втілення в життя законодавчо закріплених норм щодо захисту прав та свобод людини і громадянина, законних інтересів юридичних осіб, суспільства і держави. Ефективна, конструктивна взаємодія громадянського суспільства та судової влади вимагає як певного ступеню зрілості громадянського суспільства, так і реформування самої системи судової влади. З огляду на те, що запорукою справедливого й ефективного судочинства є правильно організована судова система, у цій сфері запропоновано радикальні зміни. Система судів загальної юрисдикції будується за принципами територіальності і спеціалізації. Разом з тим, принцип інстанційності, існування якого і раніше не заперечувалось, не є чітко визначеним та однаковим у різних сферах судочинства. Зазначене передбачає поряд з діючими Вищим господарським та Вищим адміністративним судами створення Вищого цивільного суду та Вищого кримінального суду як касаційних інстанцій для забезпечення учасникам судових процесів рівних прав на оскарження судових рішень.
Перше призначення суддів на п'ять років може фактично виконувати не лише для судді, але й для парламенту роль випробувального строку. Кожен суддя, який хоче бути перепризначеним, перебуватиме під тиском необхідності узгоджувати свої рішення із політичними сентиментами, які домінують на той момент у парламенті. Отже, було б краще, щоб судді призначалися безстроково від початку.
Нагальною є необхідність запровадження дієвих механізмів, які запобігатимуть можливостям зовнішнього впливу на суддів, як з боку органів законодавчої й виконавчої влади, так і вищих судів. Важливою умовою становлення громадянського суспільства і його конструктивної взаємодії з державою є реальна незалежність судової влади і самих суддів, тобто це, зокрема, захищена воля судді виносити політично чи суспільно непопулярне, але справедливе, обґрунтоване і законне судове рішення. Проте необхідно пам'ятати, що першою та основною передумовою для уникнення стороннього впливу є свобода самих суддів, тобто небажання судді опинитися під таким впливом. Дуже складно довести до досконалості поняття реальної суддівської незалежності, вона завжди укоріняється повільно і піддається тиску чи атакам ззовні. Однак, боротьба за створення і захист незалежності суду не повинна зупинятися ніколи, оскільки вона завжди виправдана. Для того, щоб процедура притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності не спричинила небезпеку зниження гарантій недоторканості та незалежності суддів, слід дотримуватися балансу між контролем держави і суспільства та дійсною незалежністю суддів. Крім того, для здійснення контролю за діяльністю суддів та здійснення дисциплінарного провадження необхідно розробити чіткий перелік дисциплінарних проступків суддів та заходів відповідальності, які мають застосовуватися за їх вчинення. При цьому суддям слід працювати і над підвищенням рівня самоконтролю, в контексті їх особистого ставлення, внутрішнього нагляду за дотриманням вищенаведених приписів.
Таким чином, проведення судової реформи передбачає не лише регламентацію змін у чинному законодавстві, але й створення гарантій для їх дотримання і реалізації на практиці. Враховуючи наведене, цей складний процес потребує комплексного підходу, ретельного осмислення усіх нововведень, що пропонуються, застосування, певною мірою, іноземного досвіду. Проте ні в якому разі не можна переносити іноземний досвід організації судочинства та намагатися втілити його в повному обсязі в нашій державі без урахування історичних, соціальних, культурних, політичних та економічних особливостей.
7. Громадянське суспільство в Україні поки що не заявило про себе як про центр сили, з яким би обов’язково мусили рахуватися владні структури, не стало повноцінною противагою владі. Вкрай потрібні радикальні зрушення в системі цінностей, у характері стосунків між державою і громадянином (суспільством), у судово-правовій системі. Покладання на зв'язки” при захисті особистих інтересів та на керівництво” при розв’язанні суспільних проблем, так само як і мовчазне сприйняття зловживань під час виборів та референдумів, свідчать про те, що політична культура громадянськості в Україні залишається недостатньо розвиненою.
Серед шляхів покращення ситуації з формуванням громадянського суспільства в Україні можна назвати наступні:
утвердження принципу верховенства права, формування правової держави та самообмеження держави у відносинах з громадянами та їхніми організаціями, визнання нею автономності структур громадянського суспільства;
підвищення рівня гарантованості прав і свобод; позбавлення людей страху бути покараними за ініціативу” і самостійні дії; забезпечення більшої захищеності громадян від свавільних дій уряду і місцевих влад;
створення адекватної соціальної структури на основі розвитку приватної власності та ринкових відносин, формування середнього класу, підвищення життєвого рівня основної маси людей, звуження сфери бідності, з одного боку, та обмеження впливу олігархічних кланів, з іншого;
продовження практики створення найрізноманітніших захисних та самодопоміжних організацій, здатних виконувати соціалізуючі функції, а також громадських та громадсько-політичних організацій, які стежать за дотриманням права урядовцями і не допускають їхнього втручання в громадське життя;
розвиток системи спонсорської допомоги та меценатства (у тому числі й шляхом вдосконалення законодавства);
забезпечення більшої незалежності ЗМІ та їх активнішої участі у формуванні громадянського суспільства через просвіту громадян та популяризацію громадських ініціатив;
використання сімейного виховання, системи загальної та професійної освіти для формування нових цінностей та орієнтацій молоді;
відродження національних традицій громадського життя і пошанування закону.
Наведені висновки нашого дослідження сприяють подальшому поглибленню змісту й обсягу понять: "громадянське суспільство", "правова держава", "судова влада", "закон", "законність", "судочинство", "правотворчість", "правозастосування", "перехідне суспільство". Отримані результати припускають можливість подальшої розробки проблеми й уточнення ареалу дослідницького поля в контексті соціальних процесів, що відбуваються в Україні.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Александер Дж., Коломи П. Неофункционализм сегодня:восстанавливая теоретическую традицию // Социс. 1992. - №10. С. 112-119.
2. Амджадін Л. Трансформація судової системи в Україні через призму оцінок та очікувань громадян // Українське суспільство 1992 — 2008. Соціологічний моніторинг / За ред. д. ек. н. В. Ворони, д. соц. н. М. Шульги. - К.: Ін-т соціології НАН України, 2008. - С. 368 - 381.
3. Амджадін Л.М., О.С. Гончарук О.С., Кравченко О.В. Судова система та суди в Україні в оцінках громадськості (комплексне соціологічне дослідження) / Центр соціальних експертиз, Інститут соціології НАН України. К.: Прецедент, 2005. 240 с.
4. Андресюк Б. П. На шляху до громадянського суспільства: європейський контекст суспільно-політичного розвитку України. К.: Політична думка, 2000. 136 с.
5. Андрущенко В. П. Організоване суспільство. Проблема організації та суспільної самоорганізації в період радикальних трансформацій в Україні на рубежі століть: Досвід соціально-філософського аналізу. К.: ТОВ Атлант ЮЕмСі”, 2005. 498 с.
6. Аристотель. Политика // Сочинения: В 4-х т. Т. 4. М.: Мысль, 1983. С. 375-644.
7. Бабинов Ю. А. Гражданское общество и демократия участия / Ю. А. Бабинов, А. А. Чемшит, В. Ф. Шрейдер. Севастополь: Изд-во Сев НТУ, 2006. 418 с.
8. Барков В. Ю. Сучасні проблеми формування громадянського суспільства в Україні // Відносини між державою і громадянським суспільством: матеріали круглого столу”. К.: НІСД, 2003. С. 51 55.
9. Барков В. Ю., Розова Т. В. Взаємовідносини між державою та громадянським суспільством (Аналітична доповідь) // Відносини між державою і громадянським суспільством: матеріали круглого столу”. К.: НІСД, 2003. С. 7 44.
10. Батанов О.В., Кампо В.М., Овсієнко В.В. Правозахисний рух // Юридична енциклопедія. В 6 т./ Редкол.: Ю.С. Шемшученко (відп. ред.) та ін. 5 том: П-С. К.: Українська енциклопедія”, 2003. С. 45.
11. Бачинин В.А. Морально-правовая философия. Харьков, 2000. 122с.
12. Бачинін В.А. та ін. Філософія права. К., 2003. 354 с.
13. Бедь В.В. Теорія держави і права (у визначеннях і схемах). Ужгород, 2000. 322 с.
14. Бляхман Б.Я. Правовое государство: история и проблеми построения. Кемерово, 1995. 246 с.
15. Боднар А. Гражданское общество: проблемы интерпретации / Политология вчера и сегодня. Вып. 3. М., 1991. 116 с.
16. Бойко В.Ф. Судова реформа в Україні: стан і перспективи. Навчальн. посібник / Міжнародна академія управління персоналом. К.: МАУП, 2004. 173 с.
17. Бринцев В. Політико-правовий аналіз Конституційного Суду України у законодавчому процесі // Вісник Конституційного Суду України. 2007. - № 1. С. 24.
18. Бут М. Профспілки незалежної України: реалії та перспективи // Національна безпека та оборона. 2001. - № 8. С. 73 78.
19. Бутрос Гали. Развитие и международное экономическое сотрудничество // Государство и право. 1995. - № 1. С. 9-11.
20. Венегеров А.Б. Теория государства и права: Часть 1. Теория государства. М.: Юристъ, 1995. 345 с.
21. Вершинин М.С. Электронная демократия как компьютерно-опосредованная форма политической коммуникации // Материалы международной научно-практической конференции "Коммуникация: теория и практика в различных социальных контекстах". Пятигорск: Изд-во ПГЛУ, 2002. Ч.1.
22. Вишневський Ю., Міщенко О., Півнєв Є. та ін. Роль профспілок в Україні удавана і справжня / Наукове видання. За ред. Ю. Вишневського. - К.: Фонд демократії, 1997. 300 с.
23. Вінніков О. Фінансування організацій громадянського суспільства (ОГС) в Україні // Пріоритети розвитку громадянського суспільства України. / М. Лациба, О. Вінніков, Л. Сідєльнік, Д. Український; Український незалежний центр політичних досліджень. - К., 2008. - С. 39 - 64.
24. Вінокурова Л.В. До проблеми реформування судової влади в Україні // Нова парадигма. Журнал наукових праць. - К.,2007.- Вип.-61.-С.109-121.
25. Вінокурова Л.В. Забезпечення законності та прав громадян у перехідних соціальних системах // Нова парадигма. Журнал наукових праць .- К.,2008.- Вип.- 78. С. 76-84.
26. Вінокурова Л.В. Місце і роль структур громадянського суспільства в правотворчості // Новітні тенденції розвитку демократичного врядування: світовий та український досвід. Матеріали науково-практичної конференції за міжнародною участю (31 травня 2008 р.) Київ: НАДУ, 2008.- Т. 2. - С.222-224.
27. Вінокурова Л.В. Неототалітаризм в українському соціумі // Український соціум: соціально-політичні виміри // Матеріали засідання круглого столу” від 28 грудня 2004 р.- К.: Знання України,2005.- С.141-143.
28. Вінокурова Л.В. Особливості судового захисту прав неповнолітніх в процесі становлення громадянського суспільства в Україні // Міжнародна наукова конференція «Ювенальна політика та ювенальна юстиція в сучасній державі» Одеська національна юридична академія. 21-22 вересня 2007.- Одеса, 2007.- С. 65-72.
29. Вінокурова Л.В. Проблеми функціонування та розвитку судової влади в Україні. Дотримання стандартів суддівської незалежності та відповідальність суддів // Вибори та демократія. Київ, 2008.- №3(17).- С.19-27.
30. Вінокурова Л.В. Судова система в Україні: необхідність реформування // Актуальні проблеми політики. Збірник наукових праць.-Одеса,2007.- Вип..32.-С.111-119.
31. Вінокурова Л.В. Судочинство як правовий механізм захисту та реалізації громадської думки // Актуальні проблеми політики. Збірник наукових праць.-Одеса,2007.- Вип..33.-С.376-385.
32. Вінокурова Л.В. Сучасна міфологізація держави та права // Тези наукових повідомлень науково-практичної конференції «Становлення і розвиток правової системи України», Київ, 21 березня 2002 року. К., : НАН України. Інститут держави і права ім. В.М. Корецького. 2002.- С.72-73.
33. Войтенко Т.О., Гончарук О.С., Привалов Ю.О. Громадянське суспільство в Україні: аналіз соціального конструювання. Наукова збірка / Відп. Ред.: Ю. Саєнко К.: Стилос, 2002. 234 с.
34. Всеобщая история государства и права / Под ред. К.И.Батыра. М.: Былина, 1997. 415 с.
35. Выдрин Д. И. Очерки практической политологии. Киев: Высшая школа, 1991. 234 с.
36. Гегель Г.В.Ф. Философия права. Пер. с нем.: Ред. и сост. Д.А.Керимов и В.С.Нерсесянц. М.: Мысль, 1990. 524 с.
37. Гоббс Т. Левиафан, или материя, форма и власть государства церковного и гражданского // Избранные произведения в 2-х томах. Т. 2. М.: Мысль, 1964. С. 45-666.
38. Гоббс Т. О гражданине // Избранные произведения в 2-х томах. Т. 1. М.: Мысль, 1964. С. 287-406.
39. Головатий С.П. Українська правнича фундація // Юридична енциклопедія. В 6 т./ Редкол.: Ю.С. Шемшученко (відп. ред.) та ін. 6 том: Т-Я. К.: Українська енциклопедія”, 2004. С. 193.
40. Головаха Е.И. Трансформирующееся общество: Опыт социологического мониторинга в Украине / НАН Украины, Ин-т социологии. К.; Ин-т социологии, 1996. 323 с..
41. Горбулін В.П., Литвиненко О.В. Національна безпека: український вимір. К.: ПП Інтертехнологія”, 2008. 104 с.
42. Государство и гражданское общество: проблемы правового взаимодействия: Дис. на соиск. уч. степ. канд. юрид. наук: 12.00.01 / К.А.Струсь; Саратов. нац. ун-т. Саратов, 2003. 217 с.
43. Громадська довіра: неупереджене правосуддя та юстиція. Матеріали українсько-канадської конференції, 1-3 жовтня 1997 р. / Українська правнича фундація. К.: Право, 1999. 115 с.
44. Громадські організації в Україні у 2007 році: Статистичний бюлетень / Державний комітет статистики України. Відповідальний за випуск Ірина Калачова. К.: ДП Інформаційно-аналітичне агентство”, 2008. 220 с.
45. Громадянське суспільство в сучасній Україні: специфіка становлення, тенденції розвитку /За заг. ред. Ф.М. Рудича. К.: Парламентське вид-во, 2006. 412 с.
46. Громадянське суспільство в Україні. Аналітичний звіт за результатами загальнонаціонального опитування недержавних організацій України/ Звіт підготували Бачинський Я., Кучерів І., Бекешкіна І., Стегній О., Полуйко В. К.: ДП Видавничий дім Козаки”, 2003. 64 с.
47. Гузела М. Контроль за законністю дій і рішень органів досудового розслідування як самостійна функція суду // Вісник Львівського Ун-ту. Серія юридична. 2004. Вип. 39. С. 443-449 .
48. Гуменюк Т.А. О едином правовом пространстве как условии формирования правового государства. М., 1994. 189 с.
49. Данил'ян О.Г. Соціальні протиріччя у посттоталітарних системах: методика дослідження та розв'язання: Дис. ... д-ра філос. наук: 09.00.03. Харків, 1998. 404 с.
50. Данилов А.Н. Переходное общество: Проблемы системной трансформации. Минск: ООО «Харвест», 1998. 235 с.
51. Данільян О.Г. Роль конфліктів у суспільстві, що трансформується // Конфлікти в суспільствах, що трансформуються: Збірник наукових статей (за матеріалами ХI Харківських політологічних питань). Харків, 2001. С. 8.
52. Данільян О.Г. Формування правових механізмів розв'язання протиріч в перехідних суспільствах // Практична філософія та правовий порядок: Збірка наукових статей. Харків, Центр Освітніх Ініціатив, 2000. С. 198-203.
53. Дарендорф Р. Дорога к свободе: демократизация и ее проблемы в Восточной Европе // Вопросы философии. 1990. - №9. С. 67-79.
54. Дарендорф Р. У пошуках нового устрою: Лекції на тему політики свободи у ХХІ ст. / Пер. з нім. А. Орган. К.: Вид. дім Києво-Могилянська академія”, 2006. 109 с.
55. Деґґер Р. Участь у політичному житті і проблема апатії // Демократія: Антологія / Упоряд. О. Проценко. К.: Смолоскип, 2005. С. 304 — 326.
56. Демократическое правовое государство и гражданское общество в странах Центрально-Восточной Европы / Ин-т международных экономических и политических исследований РАН. М.: Наука, 2005. -
57. Держава і громадянське суспільство в Україні: проблеми взаємодії: Монографія / І. О. Кресіна, О. В. Скрипник, А. А. Коваленко та ін. К.: Логос, 2007. 314 с.
58. Держава і громадянське суспільство: партнерські комунікації у глобальному світі / В. Бебик, В. Бортніков, Л. Дегтерьова, А. Кудряченко; За заг. ред. В. Бебіка. К.: ІКЦ Леста”, 2006. 248 с.
59. Джадда К., Берри Д.М., Голдман Д., Хула К.В. Трудным путем демократии: Процесс государственного управления в США / Пер. с англ. А.С. Кулика, О.С. Миндрул. М.: РОССПЭН, 2006.
60. Дзьобань О.П. Національна безпека в суспільствах транзитивного типу: Монографія. Харків: НАУ ім. М.Є.Жуковського ХАІ”, 2004. 292 с.
61. Дилигенский Г. Что мы знаем о демократии и гражданском обществе? // Гражданское общество (Pro et contra). 1997. С. 3-10.
62. Дмитриев Ю.А., Черемных Г.Г. Судебная власть в механизме разделения властей и защите прав и свобод человека // Государство и право. 1997. №8. - С.49-50.
63. Довідка про основні підсумки діяльності Міністерства юстиції та його територіальних органів у 2008 році та завдання щодо підвищення ефективності їх роботи у 2009 році // http://www.minjust.gov.ua/0/18349
64. Довідник неурядових організацій України. Київ, 1997. 234 с.
65. Доповідь Президента України «Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2005 році». Офіційне видання. Київ 2006р. С.17.
66. Дослідження найбільш поширених у світі пропорційних виборчих систем і перспектив їх запровадження у національне державотворення та правотворення: Аналітична доповідь / За заг. ред.. к. філос. н. О. А. Фісуна. К.: НІСД, 2007. 120 с.
67. Єдиний реєстр адвокатів України. К.: Концерн "Видавничий дім "Ін Юре", 2004. 1168 с.