УКРАЇНСЬКА ОЛІГАРХІЯ В КОНТЕКСТІ СУЧАСНИХ ТРАНСФОРМАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ

brief description

КЛАСИЧНИЙ ПРИВАТНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

На правах рукопису

ГЛАЗУНОВ ВОЛОДИМИР ВОЛОДИМИРОВИЧ

УДК 316.343.622:316.422(477).000.141(043.3)

УКРАЇНСЬКА ОЛІГАРХІЯ
В КОНТЕКСТІ СУЧАСНИХ ТРАНСФОРМАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ

Дисертація на здобуття наукового ступеня
доктора філософських наук

09.00.03 – соціальна філософія та філософія історії

Науковий консультант –
доктор філософських наук, професор
Воловік Віталій Іванович

Запоріжжя – 2012

ЗМІСТ

ВСТУП 4
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ ОЛІГАРХІЇ ЯК СОЦІАЛЬНОГО ФЕНОМЕНУ
В КОНТЕКСТІ СУЧАСНИХ ТРАНСФОРМАЦІЙ 15
1.1. Генеза дослідження феномину олігархії
та його філософської рефлексії 16
1.2. Феномен олігархії: сутність і зміст поняття, що його позначає 47
1.3. Форми прояву олігархії
в контексті трансформаційних процесів 64
1.4. Принципи та методи соціально-філософського аналізу
феномену олігархії та сучасних трансформаційних процесів 82
Висновки до розділу 1 96
РОЗДІЛ 2. ПРИЧИННО-НАСЛІДКОВА ЗУМОВЛЕНІСТЬ
ФЕНОМЕНУ ОЛІГАРХІЇ 99
2.1. Взаємозв’язок економіки та політики
як закономірність розвитку держави 99
2.2. Соціальна експлуатація як економічна основа
олігархічної держави 116
2.3. Політична основа олігархії 130
Висновки до розділу 2 140
РОЗДІЛ 3. ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ОЛІГАРХІЇ 142
3.1. Світові олігархічні тенденції та їхній вплив
на становлення української олігархії 143
3.2. Суперечності радянського соціалізму як джерело
олігархізації політичної системи українського суспільства 162
3.3. Особливості концентрації виробничих ресурсів
як фактор формування олігархічних кланів України 170
3.4. Нерозвиненість правового поля
як умова олігархізації держави 192
3.5. Бюрократизація органів державної влади
як фактор олігархізації політичної системи 202
Висновки до розділу 3 222
РОЗДІЛ 4. ОЛІГАРХІЧНІ ТРАНСФОРМАЦІЙНІ ПРОЦЕСИ В УКРАЇНІ: ТЕНДЕНЦІЇ ТА РЕЗУЛЬТАТИ 224
4.1. Олігархічний вектор розвитку економіко-політичного блоку: тенденції та технології 224
4.2. Середній клас та олігархія: проблеми відносин 244
4.3. Становлення українського громадянського суспільства
та олігархії 257
4.4. Олігархізація політичної системи сучасної України 281
4.5. Конфліктний потенціал сучасної політичної системи України 298
4.6. Олігархічні трансформації надбудови 335
Висновки до розділу 4 365
РОЗДІЛ 5. ДЕТЕРМІНАНТИ ОПТИМІЗАЦІЇ РОЗВИТКУ
ВЗАЄМОЗВ’ЯЗКУ ЕКОНОМІКИ ТА ПОЛІТИКИ
ЯК УМОВИ УНИКНЕННЯ КРАЇНОЮ СТАНУ
ОЛІГАРХІЧНОЇ ДИКТАТУРИ 368
5.1. Оптимізація структури власності на знаряддя праці
та засоби виробництва 369
5.2. Ідеологічні та організаційні фактори становлення та розвитку середнього класу як соціальної основи громадянського суспільства 385
5.3. Блок партій соціального прогресу як інтегруючий суб’єкт повернення України в русло демократичного розвитку 399
Висновки до розділу 5 412
ВИСНОВКИ 413
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Суспільно-політична криза, в якій перебуває українська держава від моменту набуття незалежності, свідчить про наявність суперечностей, що виникають в об’єктивному процесі формування політичного устрою, та тих, що виникають у процесі суспільної оцінки політичного ідеалу, запропонованого українському народу його елітою, і реалій повсякденної практики державного будівництва. Актуалізують тему потреби державотворення в умовах сучасних трансформацій, що характеризуються загрозою олігархічного викривлення шляху України до демократичної, правової, соціально орієнтованої держави. Соціально-філософське осмислення організації державної влади має переважно описовий характер, що ґрунтується на принциповому ставленні до демократичного ідеалу як до найвищої цінності, що сприймається як аксіома й не потребує повсякденного уточнення залежно від відповідних умов конкретної країни.
Актуальність теми також пов’язана з практикою реформування як процесу трансформації України, переходу від попередньої моделі політико-економічної системи до демократії без належного теоретичного аналізу суперечностей, що спричинило непослідовність та деформацію всіх соціальних процесів. Більше того, спектр проблематики сучасних досліджень часто штучно звужується до контексту виключно демократичного дискурсу, за межами якого залишається будь-яка альтернатива. Між тим, останнім часом навіть у цих дослідженнях набуває питомої ваги констатація зростання антидемократичних проявів як суттєвих ознак державного устрою, що зумовлено олігархією, тобто групою надбагатих осіб, що з певного моменту починає відігравати провідну роль у процесі формування політичної системи України. Олігархи починають трансформувати її “під себе”, у своїх корпоративних інтересах. При цьому зазначена трансформація системи позбавляє її остаточно демократичного наповнення, що й викликає негативну реакцію та опір у відповідь з боку інших соціальних груп.
У теоретико-пізнавальному плані актуальність теми зумовлена необхідністю встановлення детермінант оптимізації розвитку взаємодії економіки та політики заради стабільного розвитку держави через подолання олігархічних трансформацій. Сучасна абсолютизація контексту державоцентризму й неоліберальна концепція не відповідають вимогам визначення діалектичної єдності держави та громадянського суспільства.
Перші згадки про олігархію співвідносяться з іменами Гесіода, Ксенофонта, Софокла. Проте вони мають дескриптивний характер і не дають достатньої інформації про зазначений феномен. Змістовніший аналіз явища знаходимо спочатку в Платона в його “Державі”, а потім в Аристотеля в його “Політиці”. Вони пов’язали цей феномен із владою та багатством, а давньоримські філософи, зокрема Цицерон, розвинули їхні думки, але акценти зробили вже на правовому аспекті феномену.
У добу Середньовіччя вчені-схоласти більше розглядали “Град Божий”, мисленнєва модель якого не передбачала нічого, подібного до олігархії. Проте цитування Платона, а особливо Аристотеля, зокрема його поглядів на олігархію, становило значну частину праць європейських релігійних філософів, зокрема Фоми Аквінського. Спиралися на думки древніх греків стосовно олігархії Т. Гоббс, Дж. Локк, Д. Юм та всі філософи доби Просвітництва, проте окремого розвитку цієї проблеми не відбулося.
Новий етап у дослідженні олігархії розпочався під час індустріалізації, зростання міст та становлення буржуазних відносин. Олігархічні властивості держави привертали увагу теоретиків-анархістів: М. Бакуніна, П. Кропоткіна, П. Прудона, хоча сам термін вони практично не застосовували. Зародження капітало-олігархічних відносин розглянуто в працях засновників класової теорії, хоча К. Маркс використовував термін “олігархія” як тотожний поняттю “буржуазія”. В.І. Ленін у праці “Империализм как высшая стадия капитализма”, показав становлення фінансової олігархії, що стало підґрунттям для всієї радянської школи дослідження капіталістичних відносин і набуло концентрованого відображення в матеріалах практично всіх з’їздів партії. Незважаючи на наявність ґрунтовних аналітичних розробок у цьому напрямі Є. Ануфрієва, В. Большакова, В. Вазюліна, Л. Воронцова, В. Зоріна, Л. Метелиці, Д. Москвіна, М. Рабиновича, П. Федосєєва, В. Халіпова, на рівні суспільної свідомості формувався перетворений образ “імперіалістичної олігархії”.
На Заході відповідні дослідження олігархічних проявів проводилися в рамках елітистських шкіл В. Паретто, Г. Моска, що мало логічне продовження у формулюванні залізного закону олігархічних тенденцій Р. Міхельса. Приділяли увагу цій проблематиці й у гітлерівській Німеччині, зокрема, Г. Хартман. В післявоєнні часи проблему олігархії розглядали в своїх працях Р. Арон, Р. Дарендорф, Л. Елісон, Е. Рив.
У сучасній Росії цей напрям дослідження представлений публікаціями М. Делягіна, О. Ківи, А. Мартиросяна, О. Панарина, М. Старикова, Ф. Шамхалова. Проблемами олігархічних тенденцій на пострадянському просторі займаються західні аналітики: А. Ослунд, С. Фортисскю, Д Хоффман. Зазначена проблема входить до кола зацікавленості сучасних українських дослідників: В. Андрущенка, В. Воловика, В. Кременя, М. Лепського С. Мочерного, М. Погребінського, М. Сироти, М. Томенка.
На проблему олігархії різною мірою виходять дослідники, які вивчають феномени, що є основою олігархії, – владу й багатство, та феномени, що за своїми ознаками становлять певну протилежність олігархії, – демократію, громадянське суспільство. Феномен влади та олігархічні прояви розглядають західні дослідники: Г. Арендт, Б. Беррі, М. Вебер, Р. Даль, Г. Лассуел, Ч. Мерріам, Т. Парсонс, Б. Рассел, Д. Ронг, М. Фуко. В СРСР цією проблемою займалися Р. Алексюк, В. Амелін, М. Байтін, Ф. Бурлацький, М. Кейзеров, І. Кравченко, Л. Кривушин, В. Мшвенієрадзе, Ю. Тихоміров, І. Фарбер, Г. Філіппов. На сьогодні в Україні в цьому напрямі працюють Л. Байрачна, В. Бех, В. Воронкова, К. Гаджиєв, В. Жадько, О. Ледяєв, В. Халіпов, Л. Удовіка.
Багатство є об’єктом дослідження в працях меркантилістів (зокрема, А. Монкретьєна), представників класичної політекономії (А. Сміта та Д. Рікардо) і марксистської політекономії (К. Маркса та Ф. Енгельса) та інших (А. Маршала, М. Туган-Барановського). Роль держави в контексті формування багатства розглядалася в рамках монетаризму М. Фрідмана, неоліберальної теорії Ф. Хаєка, теорії Дж. Кейнса, який виступав за втручання держави у сферу економіки. Прагнення до наживи та придушення конкуренції дістало критичну оцінку з погляду інструменталістського підходу Т. Веблена, а потім Г. Мінза, Дж. Гелбрейта.
Основи взаємозв’язку громадянського суспільства та держави, що має певні олігархічні прояви, вивчали Аристотель, Ж. Боден, В. Варавдін, Г. Гегель, Т. Гобс, І. Кант, Дж. Локк, Н. Макіавеллі, Ш. Монтеск’є, Платон, Ж.-Ж. Руссо, А. Токвіль. На сьогодні цю проблематику розглядають В. Безверхий, С. Кириченко, В. Литвин, Л. Мамут, В. Моргун, Н. Матузов, І. Магновський, І. Орлова, В. Сіренко, В. Степаненко, М. Цимбалюк, Ю. Шемшученко, В. Шинкарук, Г. Щедрова, Р. Чорноног.
Олігархічні прояви як особливе щодо буржуазії в цілому розглядали в рамках теорії лібералізму (К. Поппер, Р. Даль, К. Фридрих, Г. Моргентау, Д. Сорторі) та неолібералізму (М. Фридман, Ф. Хайєк, В. Ойкен, Л. Ерхард, Н. Беррі, А. Лернер, К. Макконелл, С. Брю).
Критику олігархічних проявів та шляхи відповідної реформи в рамках теорії соціал-демократії знаходимо спочатку в Е. Бернштейна, К. Каутського; пізніше – Ф. Степуна, К. Росселі, В. Айхлера, П. Глотца, М. Мюллера, Т. Майєра, Е. Гідденса, Р. Лідлі, В. Гірзе, а на пострадянському просторі – О. Яковлева та К. Титова.
Сучасні глобальні трансформаційні процеси, що мають універсальний характер, а також відповідну олігархічну складову, розглядаються в межах постмодернової, інформаційної та постіндустріальної парадигм Ж. Атталі, Д. Белла, З. Бжезинського, І. Валлерстайна, К. Поппера, Е. Тоффлера, Ф. Фукуями. Критику теорій глобалізації, а відповідно, і глобальних олігархічних тенденцій можна знайти в працях В. Андрющенко, В. Іноземцева, І. Кураса, М. Михальченко, О. Панаріна, Ю. Пахомова.
Наведений огляд доводить недостатній рівень теоретичної розробленості феномену олігархії та його рефлексі, відносну фрагментарність досліджень, відсутність однозначної відповіді на питання сучасної політичної практики, брак філософського, універсального, узагальнюючого бачення проблеми та шляхів її вирішення.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація є складовою науково-дослідної теми “Удосконалення методології соціального пізнання, змісту та методики викладання філософії на гуманітарних факультетах ВНЗ”, затвердженої наказом МОН України № 1043 від 17.11.2008 р. (державний реєстраційний номер 0109У002518), і планів науково-дослідної роботи кафедри соціальної філософії та управління Запорізького національного університету. Тема дослідження затверджена вченою радою Запорізького національного університету (протокол № 3 від 21 грудня 2009 р.). Роль автора полягала в підготовці підрозділу “Феномен середнього класу: проблемний метод висвітлення”.
Мета й завдання дисертації. Метою дослідження є філософський аналіз олігархії як соціального феномену на предмет визначення детермінант оптимізації її подальшого розвитку в конкретно-історичних умовах сучасного українського суспільства.
Для досягнення зазначеної мети поставлено такі завдання:
– провести аналіз філософської рефлексії феномену олігархії, експлікацію його сутності, змісту поняття олігархії, виявити форми прояву;
– обґрунтувати методологічні принципи дослідження;
– здійснити рефлексію взаємозв’язку економіки й політики як закономірності розвитку держави та виявити сутність соціальної експлуатації як економічної основи олігархічної держави;
– проаналізувати політичну основу олігархії й визначити світові трансформаційні тенденції та їх вплив на становлення української олігархії;
– розкрити суперечності радянського соціалізму та визначити рівень нерозвиненості правового поля як фактору олігархізації української держави;
– розглянути феномен бюрократизації органів державної влади як фактора олігархізації політичної системи та встановити олігархічний вектор розвитку економіки України;
– визначити стан відносин між середнім класом та олігархією, між громадянським суспільством та олігархічною державою;
– здійснити рефлексію проблеми олігархізації політичної системи України та визначити її конфліктний потенціал;
– виявити тенденції олігархічної деформації надбудови;
– встановити детермінанти оптимізації розвитку взаємодії економіки й політики як умови повернення країни в русло демократичного розвитку.
Об’єкт дослідження – мисленнєві моделі феномену олігархії в контексті сучасних трансформаційних процесів.
Предмет дослідження – детермінанти оптимізації сучасних трансформаційних процесів у контексті подолання впливу олігархії в Україні та повернення її в русло демократичного розвитку.
Методи дослідження. Дослідження ґрунтується на діалектичному підході, що дає змогу розкрити сутність олігархічної держави в рефлексивній єдності об’єктивної реальності та відповідних мисленнєвих моделей. З метою забезпечення закономірного підґрунтя єдності у вивченні розмаїття олігархічних форм використано системний та історичний принципи, що зумовлюють відтворення інтегруючої закономірності розвитку держави як єдності взаємозв’язку економіки та політики в конкретно-історичних умовах її реалізації. Використанням принципу єдності цивілізаційного й формаційного підходів досягається відтворення системно-генетичної цілісності трансформаційного процесу розвитку феномену держави в цілому та олігархічної держави зокрема.
Сукупність економіко-виробничих та соціально-класових, корпоративних зв’язків реалізується через ряд різнорівневих взаємопереходів та взаємоперетворень у контексті множинності цивілізаційних ментально-психологічних, національно-етнічних, духовно-культурних зв’язків, що є основою для розкриття комплексу виробничих сил і виробничих відносин у процесі формування та розвитку олігархії. Визначення джерел розвитку олігархічної держави реалізується на основі застосування принципів діалектичної суперечності й світовизначення, що сприяли пошуку оптимальної міри єдності загального, особливого та одиничного, логічного й історичного, конкретного та абстрактного, суспільних потреб і корпоративних інтересів, громадянського суспільства та держави, олігархії й середнього класу. З метою інтеграції всіх вищезазначених методологічних принципів використано принцип єдності теорії і практики, відповідно до якого олігархія розкривається на основі структурного та функціонального аналізу, історичного й логічного методів, індукції та дедукції, методу порівняння.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в здійсненні аналізу ґенези дослідження феномену олігархії та його філософської рефлексії, визначенні сутності й змісту поняття, що його позначає та визначає основні детермінанти оптимізації подальшого розвитку цієї політико-економічної системи. У дисертації це має прояви в тому, що:
вперше:
– запропоновано соціально-філософське поняття олігархії як перетвореної форми соціальної суб’єктності групи надбагатих власників засобів виробництва та інституційного знаряддя реалізації їх інтересів як домінуючих у суспільстві через державні структури;
– визначено міру олігархічного державного устрою в діалектичному співвідношенні універсальних суспільних інтересів і партикулярних олігархічних інтересів як домінування й абсолютизацію приватно-партикулярних інтересів над універсально-суспільними, що руйнує діалектичну єдність держави та громадянського суспільства;
– визначено механізм руйнації громадянського суспільства та середнього класу соціальною групою олігархів на основі ексклюзивного доступу останніх до потенційно спільної ресурсної бази – влади та національного багатства;
– встановлено основні детермінанти оптимізації розвитку взаємозв’язку економіки та політики як умови уникнення країною стану олігархічної диктатури на основі більш рівномірного розподілу знарядь і засобів виробництва серед учасників суспільного виробництва, формування широких верств середнього класу та громадянського суспільства, здатного до самоорганізації;
– здійснено соціально-філософський аналіз внутрішньої конституалізації суб’єктності процесу олігархічного перетворення на підставі визначення незавершених протосуб’єктних форм його учасників – протоолігархів та представників протосереднього класу;
удосконалено:
– визначення характеристик олігархічного державного устрою в нових трансформаційних умовах, а саме: наявності вузької політико-економічної соціальної групи; високої концентрації засобів виробництва як джерела отримання багатства в їхній приватній власності; латентного майнового цензу як критерію формування державної влади; домінанти реалізації олігархічних інтересів у рамках державної політики;
– дослідження структури системи олігархічного устрою держави в єдності суб’єктного та інституціонального аспектів у вигляді олігархічних пірамідальних структур олігархічної держави як компонента, що пов’язує економіку та політику й деформує інститути громадянського суспільства;
– функціональне визначення ресурсів суспільства в єдності багатства та влади, за умов втрати міри, а саме концентрації багатства в приватній власності олігархів та подальшій конвертації її у владу з метою ексклюзивної реалізації корпоративних інтересів;
дістали подальшого розвитку:
– методологія дослідження олігархії в сучасних трансформаційних процесах: при визначенні суперечностей трансформації держави на рівні діалектичних пар багатство – влада, універсалізм – партикулітет, громадянське суспільство – держава, соціальна група олігархів – середній клас у контексті абсолютизації олігархічної складової; у вдосконаленні системного підходу при визначенні олігархоцентричної моделі політичної системи; у виявленні дисфункції державної влади при гіперфункції олігархічного капіталу; при встановленні детермінант зовнішніх та внутрішніх факторів олігархізації як вектора розвитку системи на основі абсолютизації корпоративно-олігархічних інтересів;
– визначення особливих характеристик у конкретних умовах українського державотворення – поєднання в єдину систему об’єктивних (концентрація засобів виробництва) і суб’єктивних (створення “правового хаосу” та відігравання бюрократією виняткової ролі в процесі приватизації) факторів як передумов для подальшої олігархізації;
– визначення сучасного етапу державотворення в Україні як олігархічної гегемонії, яка передбачає налаштованість переважної більшості соціальних груп на домінантну роль соціальної групи олігархів у всіх системоутворювальних трансформаційних процесах на підставі усвідомлення моменту ексклюзивного доступу до національного ресурсного потенціалу саме з боку зазначеної групи.
Практичне значення одержаних результатів полягає в розробці цілісної концепції оптимізації розвитку взаємозв’язку економіки та політики як умови виходу країни зі стану олігархічної диктатури шляхом реформ у межах соціального миру. Ця концепція є теоретичним обґрунтуванням розв’язання суперечностей, що виникли на рівні суспільної оцінки між політичним ідеалом, запропонованим українському народу його елітою, та реаліями повсякденної практики державного будівництва на основі оптимізації структури власності на знаряддя праці й засоби виробництва, формування ідеологічних та організаційних факторів становлення й розвитку середнього класу як соціальної основи громадянського суспільства, створення умов для формування блоку партій соціального прогресу як інтегруючого суб’єкта повернення України в русло демократичного розвитку.
Основні положення дослідження використовуються Головним управлінням економіки Запорізької обласної державної адміністрації, зокрема результати щодо детермінант оптимізації взаємозв’язку економіки та політики як умови подальшої демократизації відносин держави та громадянського суспільства (довідка № 01-10/0292). Отримані результати можуть бути також використані при вирішенні конкретних теоретичних та практичних проблем, пов’язаних із розбудовою української держави на демократичних засадах, розробкою державних, партійних, громадських, регіональних програм соціального розвитку. Практичне значення дослідження полягає в можливості використання як методологічного підґрунтя при викладанні таких дисциплін, як: “Соціальна філософія”, “Філософія історії”, “Соціальне управління”, “Політологія”, “Державне управління”, “Політична система України” та ін.
Особистий внесок дисертанта. Основні положення й висновки дисертації розроблені автором особисто й викладені в його наукових публікаціях. Кандидатська дисертація на тему “Розширення демократичних основ ідейно-політичного виховання молоді” була захищена у 1990 р. Матеріали кандидатської дисертації у тексті докторської не використовувалися.
Апробація результатів дисертації. Результати дослідження доповідалися та обговорювалися на наукових конференціях, таких як:
– міжнародні: Міжнародна науково-практична конференція “Формування загальнолюдських цінностей студентської молоді” (м. Запоріжжя, 2005 р.), Міжнародна науково-практична конференція “Концептуальні засади стратегії Європейського вибору України” (м. Запоріжжя, 2006 р.), Міжнародна науково-практична конференція “Особливості Євроінтеграційної політики України: політичні, культурні, правові чинники” (м. Запоріжжя, 2006 р.), Щорічна міжнародна науково-практична конференція “Запорізькі правові читання” (м. Запоріжжя, 2007 р.), Щорічна міжнародна науково-практична конференція “Запорізькі правові читання” (м. Запоріжжя, 2008 р.), Друга міжнародна науково-практична конференція “Соціальні комунікації сучасного світу” (м. Запоріжжя, 2010 р.);
– всеукраїнські: Всеукраїнська науково-практична конференція “Формування гуманістичного менеджменту як інноваційної технології в умовах модернізації українського суспільства” (м. Запоріжжя, 2004 р.), Всеукраїнська науково-практична конференція “Становлення і розвиток бізнес-освіти в умовах ринку”, присвячена 45-річчю ЗДІА (м. Запоріжжя, 2004 р.), Всеукраїнська науково-практична конференція “Методологія соціально пізнання: здобутки й проблеми” (м. Запоріжжя, 2005 р.), Всеукраїнська науково-практична конференція “Андріївські читання” “Духовність і громадське суспільство в умовах глобалізації” (м. Запоріжжя, 2011 р.).
Публікації. Результати дослідження викладені в наукових працях, з них: 1 – одноосібна монографія (21 д. а.); 22 – статті в наукових фахових виданнях з філософських наук, 5 – матеріали конференцій та стаття в іншому виданні.

bibliography

ВИСНОВКИ

У висновках подано головний результат дослідження – цілісну концепцію соціально-філософського аналізу сутності олігархії, олігархічної держави та детермінант оптимізації взаємозв’язку економіки й політики як умови повернення країни до демократичного розвитку. Проведений аналіз трансформації феномену олігархії та поняття, що відповідало образу олігархії на рівні суспільної свідомості, дав змогу зробити певні узагальнення щодо зазначеної системи соціальної організації, виділити її сутнісний стрижень, ранжувати притаманні цьому поняттю моменти в системі “форма і зміст”.
1. Термін “олігархія” є соціально-філософським поняттям, що має суб’єкт-інституційний устрій та існує на рівні рефлексії як результат узагальнення спостережень щодо складного явища соціальної практики, що має переважно політико-економічний прояв і використовується для позначення мисленнєвих образів, по-перше, соціальної групи надбагатих людей, які мають значний вплив при формуванні та проведенні державної політики (суб’єктність), а по-друге, моделі державного устрою, в якому головну роль відіграє соціальна група олігархів (інституційність). З метою вдосконалення методології дослідження олігархії як соціального феномену, виявлення структуроутворювальних елементів його системи, запропоновано соціальну групу надбагатих людей називати “соціальною групою олігархів”, а державний устрій, державу – “олігархічною державою”.
Олігархічній державі притаманний набір загальних, як для будь-якої держави, та специфічних, особливих ознак, що дає змогу зробити висновок про її унікальність порівняно з іншими моделями державного устрою. Такими специфічними, особливими ознаками олігархічної системи державного устрою є: висока концентрація багатства в приватній власності представників вузької соціальної групи; “майновий ценз” як умова формування державної влади на основі тієї самої соціальної групи; домінанта реалізації корпоративних інтересів позначеної групи в рамках державної політики на шкоду інтересам інших соціальних груп. Формуванню окресленої олігархічної системи сприяють специфічні передумови, а безпосереднє формування відбувається в специфічних умовах і за певних обставин. Можна говорити про певний специфічний алгоритм олігархічного перетворення, який передбачає характерні етапи процесу олігархізації, що можна визначити як кількісне наростання якісних специфічних олігархічних проявів.
Про олігархічну державу як про особливе явище можна говорити за наявності певних якісно-кількісних показників, що становить міру зазначеного феномену. Крім того, видається більш адекватним вести мову про відносну олігархічність або олігархізацію держави на будь-якому етапі її розвитку, порівняно з іншими системами або із цієї самою системою на іншому етапі її розвитку. Явище олігархічної держави слід розглядати саме як систему структурних елементів олігархічної держави, які мають свою специфіку та перебувають у внутрішньому зв’язку між собою та із зовнішнім середовищем.
У контексті дослідження означеної проблеми на особливу увагу заслуговують такі комплексні елементи, як багатство та влада, які, в свою чергу, перебувають в особливому нерозривному взаємному зв’язку в рамках олігархічної держави. Саме ці структурні елементи та комунікаційна мережа між ними становлять зміст поняття олігархії. Водночас розмаїття форм олігархічних держав залежить, по-перше, від виду та рівня концентрації засобів виробництва в приватній власності олігархів як джерела багатства; по-друге, від рівня представленості у владі та реалізації на рівні державної політики корпоративних інтересів власників зазначених сконцентрованих засобів виробництва, тобто від різновиду влади. Наслідком різного поєднання зазначених параметрів є різні конкретні форми олігархічного державного устрою, що неминуче виявляється у вигляді формування політичного режиму з певним рівнем жорсткості.
2. Внутрішня структура феномену олігархії зумовила вибір діалектичної методології дослідження на основі історико-формаційного та цивілізаційного підходів із широким застосуванням структурно-функціонального аналізу трансформаційних процесів, індукції та дедукції стосовно складових елементів і компонентів олігархії, історичного та логічного методів, методу порівняння, що надало можливість встановити детермінанти перетвореної олігархічної форми й виробити концепцію з оптимізації сутнісного взаємозв’язку економіки та політики на основі реформи.
3. Загальною субстанціонарною формою феномену олігархії є взаємний зв’язок багатства та влади, що представлено проявом його конкретної партикулярної закономірності, від універсального закону взаємозв’язку економіки та політики в процесі розвитку держави. Цей взаємний зв’язок на зазначеному рівні забезпечує структурну цілісність та включає в себе всі системні елементи, він є для означеної системи внутрішнім, об’єктивним, суттєвим, повторюваним та усталеним. Якщо зникає якийсь з елементів або порушується їхній взаємний зв’язок, неодмінно зникає й сам феномен олігархічної держави.
Олігархічна держава закріплює певну модель соціально-економічних відносин і виявляється, перш за все, в економічній та політичній сферах. В свою чергу, олігархічні трансформації в економічній і політичній сферах неминуче приводять до відповідних перетворень у соціальній та духовній сферах. В результаті відбувається олігархічна трансформація всіх елементів політичної системи, що дає підставу говорити про олігархічну політичну систему в широкому значенні слова. Тоді під олігархічною політичною системою слід розуміти модель, ядром якої є олігархічна держава.
Олігархія, як показує історичний досвід, зароджується в надрах інших форм правління. У свою чергу, будучи проміжною формою в безперервному процесі історичного розвитку, вона має свої внутрішні суперечності, що забезпечують її розвиток як системи. На цій підставі можна виділити, по-перше, різні етапи або навіть моделі самої олігархії. По-друге, в надрах олігархії відбувається зародження нової моделі держави. Тоді олігархія є конкретним особливим проявом загального нерозривного взаємозв’язку між економікою та політикою, що є закономірністю трансформації, процесу розвитку будь-якої держави, що відбувається в рамках моделі загального ринку. Джерелом розвитку олігархії, як і будь-якої держави, стають суперечності, що виникають між рівнем розвитку виробничих сил та характером виробничих відносин і сутнісним показником яких є рівень та характер соціальної експлуатації. Вирішення цих суперечностей у процесі загального економіко-політичного торгу як процесу обміну енергетично наповненими ресурсами трансформує державу, в тому числі олігархічну.
4. Олігархічну державу характеризують базові особливості: на рівні економіки це нерівномірний розподіл національного багатства як наслідок надексплуатації, що реалізується на підставі нерівномірного закріплення природних ресурсів та засобів виробництва в приватній власності; на рівні політики це організація й функціонування державної влади, що легітимізує, консервує та забезпечує відповідний владний, неекономічний супровід моделі, що побудована на основі надексплуатації, яка відповідає економічним інтересам надмалої соціальної групи олігархів.
На тлі олігархізації глобальної світової системи, що виступала як загальне, становлення молодої української держави, для якої характерний високий ступінь олігархічності, набуло додаткових особливих рис: втрачено міру, за якою система набуває іншого якісного змісту. В цьому контексті можна констатувати, що межею в економічній площині є той рівень, коли сукупний олігархічний ресурсний потенціал стає системоутворювальним у державі, а в разі виникнення суперечностей держава й олігарх стають конкурентами; межею в політичній сфері є та грань, за якою обсяг політичних рішень на користь олігархів починає перевищувати обсяг політичних рішень на користь громадянського суспільства. Цю межу в Україні в обох сферах було перейдено, і система набула особливого олігархічного змісту. На рівні ж рефлексії відбулося перетворення форми від ідеальної з демократичною сутністю до ідеальної з олігархічною сутністю.
Олігархізація України стала особливим проявом більш загального явища олігархізації глобальної світової політичної системи, внаслідок чого внутрішні передумови та внутрішній олігархічний потенціал дістали зовнішню підтримку, а подекуди олігархічні прояви були спровоковані саме дією зовнішнього чинника.
5. Об’єктивною передумовою подальших трансформацій став надзвичайно високий рівень концентрації виробничих потужностей у рамках попередньої радянської доби, проте тоді олігархізації не відбувалося завдяки відповідній політичній регламентації, що не передбачала наявності приватної власності на засоби виробництва. Суб’єктивною передумовою реформ стало невдоволення широких соціальних груп своїм становищем, статусом на основі усвідомлення суперечності між відносно високим рівнем розвитку продуктивних сил як потенційно високими можливостями “збагачення” та характером виробничих відносин, які заважали реалізації цих можливостей.
Нерівномірність закріплення засобів виробництва в приватній формі власності стала наслідком того, що процес приватизації проходив в умовах “правового хаосу”, за результатами якого представники партноменклатури спочатку стають менеджерами процесу приватизації, а потім і власниками національного виробничого комплексу.
6. В штучно створених умовах “правового хаосу” провідним суб’єктом трансформаційних процесів стає державна бюрократія, а головну роль у функціонуванні системи починає відігравати не стільки економічний потенціал, скільки політико-управлінський, що є початком домінування в системі бюрократичного апарату й розбудови державно-бюрократичної диктатури, авторитарно-тоталітарного режиму.
Нерівномірність як показник результатів приватизації досягається суб’єктивним створенням особливих умов, за яких інформація неформально стає недоступною та не може бути використана широким спектром соціальних груп, що конкурують. Ці умови штучно відтворюються бюрократією на основі відповідних технологій і надають реформам антисоціального, а, як наслідок, і антидемократичного змісту. Водночас домінанта фінансово-економічного ресурсу зумовлює входження представників протоолігархів до влади на основі латентного майнового цензу як політичної технології, що також є конкретним особливим проявом загального закономірного взаємозв’язку економіки та політики в процесі формування олігархічної держави й зумовлює відповідний олігархічний вектор трансформаційних процесів.
7. За результатами проведення приватизації у відповідних умовах була вихолощена соціальна складова реформ – замість реалізації потенційної можливості з формування потужного середнього класу більшість населення України стали найманцями, які перебувають у жорсткій економічній залежності від олігархів. Громадянське суспільство, основу якого становлять робітники-найманці, в принципі не здатне забезпечити демократичний контроль за діями державної влади, що неминуче призводить до формування бюрократичної держави. Отже, соціальна група олігархів увійшла в суперечність із соціальною групою робітників-найманців, більша частина з яких потенційно могла стати представниками середнього класу, а натомість стали лише протосереднім класом щодо засобів виробництва, відповідної частки національного багатства, що їм дістається, участі у формуванні державної влади. Слід зазначити, що в загальному випадку політичний режим конкретної держави характеризується певною пропорцією в розподілі суспільно значущих функцій між державою та громадянським суспільством. У випадку з олігархічною державою можна констатувати, що вона не зацікавлена в контролі з боку громадянського суспільства, всіляко утискає його розвиток, що можна простежити на прикладі розвитку сучасного українського громадянського суспільства. На цій підставі можна зазначити антисоціальну сутність української олігархічної держави.
8. Політичній системі, ядром якої є олігархія, притаманна певна специфіка: відбувається олігархізація абсолютно всіх інститутів і сегментів політичної системи України; ядром політичної системи є олігархічна держава; саме ядро – олігархічна держава – має свій системний центр – соціальну групу олігархів; організаційно-комунікативною основою такої системи стають олігархічні пірамідальні структури, які діють як у сфері політики, так і у сфері економіки. Отже, йдеться про “олігархоцентричну” модель політичної системи сучасної України. Особливістю змісту такої політичної системи є те, що всі її структурні елементи перебувають у жорсткій економічній залежності від соціальної групи олігархів. Ця специфіка відбивається у відповідних формальних проявах у процесі формування зазначених структурних елементів та зв’язків між ними.
Наявність глибоких суперечностей, між бідними та багатими, між олігархами й протосереднім класом, між олігархією та громадянським суспільством свідчить про високий конфліктний потенціал системи, що із стану перманентної кризи здатний перетворитися на відкритий соціальний конфлікт, про що й свідчать події Помаранчевого майдану. Аналіз згаданих подій дає змогу зробити висновок стосовно того, що це був “верхівковий” переворот, що базувався на об’єктивній революційній ситуації. Більше того, за наслідками Помаранчевого майдану суперечності, які його спричинили, знято не було, що дає підстави очікувати на його рецидив.
9. Стримувальним моментом розвитку кризової ситуації стає відсутність належного суб’єктивного фактора, тобто усвідомлення основними сторонами конфлікту певного стану справ. Це здебільшого відбувається завдяки маніпуляції суспільною свідомістю. Проте використання маніпулятивного ресурсу обмежене та доволі витратна справа. Тому високий рівень невдоволення може викликати переформатування системи в диктатуру. Причому ймовірність правої олігархічної диктатури на декілька порядків вища, ніж лівої, а ймовірність уникнення диктатури дуже низька й передбачає реформування політико-економічної системи на соціал-демократичних засадах, до чого в наш час не готова жодна з політичних сил і соціальних груп.
Сучасний стан політичної свідомості українського суспільства має певну особливість, що можна охарактеризувати як олігархічну гегемонію, тобто налаштованість усіх верств на олігархію, визнання провідної ролі олігархів, усвідомлення їхньої переваги в ресурсному потенціалі, прийняття їхніх моральних цінностей як базових для всього суспільства. Керівна роль соціальної групи олігархів у формуванні саме такого стану суспільної свідомості зумовлена панівним становищем олігархів в економіці, що забезпечується приватною власністю на засоби виробництва; панівним становищем у політиці, що забезпечується провідною роллю фінансово-економічного ресурсу; панівним становищем олігархії в соціальній сфері, що зумовлено ексклюзивним доступом до домінантної частки національного багатства. Сучасний стан гегемонії було досягнуто за рахунок того, що інтенсивність, а отже, і дієвість “нової ідеології” набагато вище від дієвості повсякденної практики та “традиційної ідеології”, тобто завдяки маніпулюванню громадською свідомістю. Як показує українська практика, для забезпечення гегемонії олігархії необхідна наявність ряду умов: органічної інтелігенції, основне завдання якої – виправдати дії олігархів та олігархічної системи, ідеологічно довести її безальтернативність; засобів масової інформації, що перебувають в економічній залежності від олігархічних структур. Сучасна неповна олігархічна гегемонія в Україні об’єктивно зумовлена незавершеним процесом приватизації й має високу ймовірність трансформуватись в олігархічну диктатуру.
10. Подальший розвиток системи передбачає повернення до системи з нижчим рівнем конфліктного потенціалу, для чого необхідно вирішення основних суперечностей, що притаманні олігархоцентричній політичній системі. Враховуючи досвід формування олігархічної держави в Україні, запропоновано повести процес реформи у зворотному напрямку та за зворотним алгоритмом. Отже, за рахунок деолігархізації очікується повернення мирним шляхом до відносно демократичного наповнення змісту політичної системи України. Оскільки передумовою олігархізації системи стала втрата міри в процесі приватизації засобів виробництва, то основним завданням наступної реформи є зміна пропорцій закріплення засобів виробництва в різних формах власності. Більш рівномірне закріплення засобів виробництва в різних формах власності серед якомога ширшого прошарку представників різних соціальних груп стане передумовою відповідних перетворень у різних сферах життєдіяльності українського суспільства. Саме ця позиція розглядається як золота ланка, вхопившись за яку, можна витягнути увесь ланцюг. При цьому, дотримуючись визначеної міри, необхідно в процесі реприватизації в умовах відкритої інформаційної системи та демократичності уникнути повернення до крайніх варіантів приватизації й націоналізації.
Виконання завдання з реприватизації й часткової націоналізації потребує відповідного ідеологічного та організаційного супроводу, що, з одного боку, передбачає розробку відповідної стратегічної програми, а з іншого – її конкретизацію до тактичних робочих планів. Ці функції можуть бути виконані відповідно певними організаційними структурами: вироблення і постановка відповідних стратегічних цілей і завдань лягає на нову політичну силу, що спирається на широкі соціальні верстви протосереднього класу. Проте формування цієї нової політичної сили відбувається з лав нової органічної інтелігенції, бо саме вона має відповідний рівень самосвідомості; мобілізація широких верств населення за рахунок актуалізації, конкретизації стратегічних цілей і завдань до рівня робочих планів з реалізації лягає на органічну інтелігенцію.
Основними ідеологічними завданнями політичної програми дійсно нової політичної сили мають стати відображення сутності реформи, її спрямованості на підвищення рівня життя переважної більшості соціальних груп, формування широкого середнього класу, що, в свою чергу, передбачає формування ідеального образу представника середнього класу із чіткими кількісно-якісними ознаками; популяризація цього образу серед широких верств громадянського суспільства; переконання більшості в їхній об’єктивній зацікавленості в реформуванні та постійному уточненні шляхів та етапів досягнення мети із чіткими проміжними якісно-кількісними індикаторами, що не дасть змоги втратити міру системі, що розбудовується.
Політизація суспільного життя на тлі подальшого розвитку системної кризи стане фактором підвищення політичної активності широких соціальних груп, що неодмінно призведе до об’єднання в блок партій соціального прогресу на основі усвідомлення спільної мети – формування надширокого середнього класу України, перед яким стоять на різних етапах різні тактичні завдання (пріоритети): 1) на етапі проходження до влади – формування кадрової структури політичної сили; розробка політичної програми; популяризація основних положень програми; перехід до масової форми політичної сили; 2) на етапі державного будівництва (після приходу до влади): в економічній сфері – рівномірніше закріплення природних ресурсів та засобів виробництва в різних формах власності; в соціальній – формування широкого середнього класу; в політичній – державна підтримка формування громадянського суспільства; відокремлення бізнесу від влади; скасування “майнового цензу” в процесі проходження до влади; в культурній – відтворення максимально відкритого інформаційного простору; формування суспільної моралі на основі цінностей середнього класу.
Виконання зазначених завдань можна розглядати як встановлення детермінант оптимізації розвитку політики та економіки, що відтворять відповідні умови для виходу України зі стану олігархічної диктатури та повернення її до демократичного тренду.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абушенко В.Л. А. Грамши / В.Л. Абушенко // Всемирная энциклопедия: Философия / [главн. науч. ред и сост. А.А. Грицанов]. – М. : АСТ ; Мн. : Харвест : Современный литератор, 2001. – 1312 с.
2. Аквінський Т. Коментарі до Арістотелевої “Політики” / Т. Аквінський ; [пер. з латини О. Кислюча ; передм. В. Котусенка]. – К. : Основи, 2003. – 794 с.
3. Актуальні проблеми політики : зб. наук. праць / Головний редактор С.В.Ківалов ; відп. за випуск Л.І. Кормич. – Одеса : Юридична література, 2002. – Вип. 13–14. – 976 с.
4. Акуленко О. Вторая титановая попытка Клюева / О. Акуленко // Комментарии: знать и понимать. – 2006. – 24 ноября.
5. Акціонерне товариство “Українська Держава” [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.pravda.com.ua/articles/2007/09/20/3286906.html
6. Александрова С.Н. Адорно / С.Н. Александрова // Всемирная энциклопедия: Философия / главн. науч. ред. и сост. А.А. Грицанов. – М. : АСТ ; Мн. : Харвест : Современная литература, 2001. – 1312 с.
7. Алексеєнко І. Антиподи культури управлінської діяльності / І. Алексеєнко // Вісник Української Академії державного управління при Президентові України. – 2002. – № 2. – С. 231–236.
8. Алексейчук В.В. Теоретичні підходи до обґрунтування сутності поняття соціального партнерства / В.В. Алексейчук // Держава та регіони. Серія: Державне управління. – 2009. – № 1. – С. 10–13.
9. Андреева Г.М. Закономерность общественная / Г.М. Андреева // Философский энциклопедический словарь / [гл. редакция: Л.Ф. Ильичев, П.Н. Федосеев, С.М. Ковалев, В.Г. Панов]. – М. : Сов. Энциклопедия, 1983. – 840 с.
10. Аристотель. Политика / Аристотель // Мыслители Греции. От мифа к логике : сочинения. – М. : ЭКСМО-Пресс ; Харьков : Фолио, 1999. – 832 с. – (Серия “Антология мысли”).
11. Арон Р. Демократия и тоталитаризм : пер. с франц. / Р. Арон. – М. : Текст, 1993. – 303 с.
12. Аслунд А. Розбудова капіталізму / А. Аслунд ; перекл. з англ. – К. : Дух і Літера, 2003. – 636 с.
13. Ахметов как шеф-повар снимет крышку, чтобы не сорвалось кому-то по балде [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://vybory.org/articles/626.html
14. Бабайцев А.Ю. Мамардашвили М. / А.Ю. Бабайцев // Всемирная энциклопедия: Философия / главн. науч. ред. и сост. А.А. Грицанов. – М. : АСТ ; Мн. : Харвест : Современная литература, 2001. – 1312 с.
15. Бакунин М.А. Анархия и Порядок : сочинения / М.А. Бакунин. – М. : ЭКСМО-Пресс, 2000. – 704 с. – (Серия “Антология мысли”).
16. Банчук М. Громадянське суспільство в Україні: поняття і реальність / М. Банчук // Людина і політика. – 2003. – № 1. – С. 43.
17. Баранцева К. Історична еволюція елітиського дискусу: теорія та методологія / К. Баранцева // Філософська думка. – 2002. – №1. – С. 56–67.
18. Беда Майдана – он не дал новых идей и не породил новых лидеров [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.dev.politua.su/polit/2011.html
19. Белкин С.В. Интернет и власть / С.В. Белкин, В.В. Воронин, С.В. Устименко // Власть. – 1999. – № 9. – С. 21–25.
20. Березовский Б. Мой Майдан Незалежности : сборник статей, интервью, писем / Б. Березовский ; [сост. Ю. Фельштинский]. – К. : Нора-Друк, 2007. – 270 с.
21. Більше половини українців хочуть цензуру в ЗМІ [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.pravda.com.ua/news/2009/3/18/91575.htm.
22. Бодрийяр Ж. К критике политической экономии знака / Ж. Бодрийяр ; пер. с фр. Д. Кралечкин. – М. : Академический Проект, 2007. – 335 с. – (Философские технологии).
23. Бойко Н. Иллюзия выбора [Электронный режим] / Н. Бойко. – Режим доступа : http://www.pravda.com.ua/news/2007/7/17/61562htm.
24. Большаков В.В. Бизнес на правах человека / В.В. Большаков. –
2-е изд., доп. – М. : Мысль, 1983. – 380 с. – (Империализм: События. Факты. Документы).
25. Большой энциклопедический словарь / [глав. ред. А.М. Прохоров]. – 2-е изд., перераб. и дополн. – М. : Большая Российская энциклопедия ; СПб. : Норинт, 1998. – 1456 с.
26. Бондаренко К. Хто й чим володіє в Україні? // Львівська газета. – 2003. – 17 липня.
27. Борен Дж. Как стать идеальным мерзавцем / Дж. Борен ; пер. с англ. ; под общ. ред. О. Бенюха. – М. : РГГУ, 2002. – 181 с.
28. Булычев А.О. О некоторых аспектах использования средств массовой информации для ведения негативной кампании / А.О. Булычев // Средства массовой информации и парламентские выборы 1999 года в России. – М., 1999.
29. Бунич А. Осень олигархов. История прихватизацин и будущее России / А. Бунич. – М. : Яуза : Эксмо, 2005. – 448 с.
30. Бунич И.Л. Золото партии: историческая хроника / А. Бунич. – СПб. : Шанс, 1992. — 313 с
31. Бутченко Т.І. Блок партій соціального прогресу як суб’єкт соціально-політичного проектування / Т.І. Бутченко // Культурологічний вісник : науково-теоретичний щорічник Нижньої Наддніпрянщини. – Запоріжжя : Просвіта, 2011. – Вип. 27. – С. 85–90.
32. Бухарин Н.И. Избранные произведения / Н.И. Бухарин. – М. : Политиздат, 1988. – ХII, 499 с.
33. Бухарин Н.И. Теория пролетарской диктатуры : избранные произведения / Н.И. Бухарин. – М. : Политиздат, 1988. – ХІІ. – 499 с.
34. Бюджет розвитку тіні [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ord-ua.com/2006/09/19/byudzhet-rozvitku-tini.html
35. В Кабмине обвиняют Президента в узурпации власти // Искра. – 2007. – № 34 (177). – С. 3.
36. В мэры Запорожья – на плечах предателей [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://from-ua.com/politics/017084fb2d1ed.html
37. В Украину вернулся страх [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://vlasti.net/news/108658.html
38. В. Волга: “Украинское правительство постепенно становится социал-демократическим” [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.from-ua.com/politics/457c91c7513c5.html
39. Вавілов М. “Дворяни”, “змінники” , “емігранти” й “реалісти”. Класифікація українських олігархів. // Незалежна газета. 6 грудня 2000 р.
40. Вайтфілд С. Тоталітаризм : короткий оксфордський політичний словник : пер. з англ. / С. Вайтфілд ; [за ред. І. Макліна та Б. Макмілана]. – К. : Основи, 2006. – 789 с. – С. 694.
41. Валк Д. Под предлогом борьбы за экологию решают проблемы, которые касаются только бизнеса / Д. Валк // Истеблишмент. – 2007. –
9–15 августа.
42. Валянский С.И. За какие идеи мы умираем / С.И. Валянский. – М. : Алгоритм : Эксмо, 2005. – 512 с. – (Философский бестселлер).
43. Василенко М. Управління соціально-економічними процесами: нові виміри в розвитку українського суспільства / М. Василенко // Людина і політика. – 2003. – № 4 (28). – С. 3–11.
44. Визначення національної економічної моделі України: порівняльний аналіз можливих альтернатив [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://soskin.info/news/2897.html.
45. Виктор Пинчук. Миллиардер над схваткой [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://lb.com.ua/article/politics/2009/12/18/17432_viktor_pinchuk_milliarder_nad.html
46. Винниченко В. Заповіт борцям за визволення / В. Винниченко. – К. : Криниця, 1991. – 128 с.
47. Виткович Л. Міфи та реалії уряду Ющенка / Л. Виткович // За вільну Україну. – 2000. – 2 грудня.
48. Віктор Янукович cтав Леонідом Кучмою [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.pravda.com.ua/articles/2010/10/1/5433897.html.
49. Воеводин А.И. Стратагемы – стратегии войны, манипуляции, обмана / А.И. Воеводин. – 2-е изд., доп. – М. : Белые альвы, 2002. – 256 с.
50. Волання обуреної душі [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http:// www.narodna.pravda.com.ua/politics/47377ca3980c8.html
51. Воловик В.И. Философия политического сознания : монография / В.И. Воловик. – Запорожье : Просвіта, 2006. – 204 с.
52. Воловик В.І. Політика: сутність, зміст і форми прояву / В.І. Воловик // Культурологічний вісник : науково-теоретичний щорічник Нижньої Наддніпрянщини. – Запоріжжя : Прем’єр, 2005. – Вип. 14. – С. 92–95.
53. Воловик В.І. Соціальна філософія : монографія / [В.І. Воловік, М.А. Лепський, Т.І. Бутченко, О.В. Краснокутський]. – Запоріжжя : Просвіта, 2011. – 376 с. – С. 318.
54. Всемирная энциклопедия: Философия / главн. науч. ред и сост. А.А. Грицанов. – М. : АСТ ; Мн. : Харвест : Современный литератор, 2001. – 1312 с. – С. 1039.
55. Вся политика : хрестоматия / составит.: В.Д. Нечаев, А.В. Филиппов. – М. : Европа, 2006. – 440 с.
56. Вуєйков М. Середнього класу теорії / М. Вуєйков, А. Матвієнко // Економічна енциклопедія : у 3 т. / [редкол.: С.В. Мочерний (відп. ред.) та ін.]. – К. : Академія, 2001. – Т. 3. – С. 348.
57. Гаєк Ф.А. Конституція свободи / Ф.А. Гаєк ; пер. з англ. Мирослави Олійник та Андрія Королишина. – Львів : Літопис, 2002. – 556 с.
58. Газовий вексель [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://gazeta.ua/index.php?id=320782.html
59. Гиляровский В.А. Железная горячка : собрание сочинений : в 4 т. / В.А. Гиляровский. – М. : Полиграфресурсы, 1999. – Т. 2. – 247 с.
60. Гитлер А. Моя борьба / А. Гитлер. – Х. : ООО “Свитовид”, 2003. – 704 с.
61. Глазунов В.В. “Помаранчевый Майдан” в свете олигархических трансформаций / В.В. Глазунов // Культурологічний вісник : науково-теоретичний щорічник Нижньої Наддніпрянщини. – Запоріжжя : Просвіта, 2008. – Вип. 20. – 237 с. – С. 79–90.
62. Глазунов В.В. Бюрократия и олигархия: проблема взаимосвязи : збір. наук. пр. / В.В. Глазунов // Гуманітарний вісник Запорізької державної інженерної академії. – Запоріжжя : ЗДІА, 2004. – Вип. 19. – С. 68–83.
63. Глазунов В.В. Гегемония олигархии: субъективная составляющая : зб. наук. пр. / В.В. Глазунов // Гуманітарний вісник Запорізької державної інженерної академії. – Запоріжжя : ЗДІА, 2008. – Вип. 33. – С. 95–110.
64. Глазунов В.В. Демократические и олигархические тенденции в условиях современного политического рынка / В.В. Глазунов // Культурологічний вісник : науково-теоретичний щорічник Нижньої Наддніпрянщини. – Запоріжжя : Просвіта, 2006. – Вип. 18. – С. 87–93.
65. Глазунов В.В. Место и роль закона в процессе легитимации олигархии: общие подходы / В.В. Глазунов // Гуманітарний вісник Запорізької державної інженерної академії : зб. наук. праць. – Запоріжжя : ЗДІА, 2006. – Вип. 26. – 229 с.
66. Глазунов В.В. Олигархический вектор развития экономики: тенденции и технологии / В.В. Глазунов // Гуманітарний вісник Запорізької державної інженерної академії : зб. наук. праць. – Запоріжжя : ЗДІА, 2007. – Вип. 29. – 237 с.
67. Глазунов В.В. Олигархия и политический режим: социальный аспект / В.В. Глазунов // Культурологічний вісник : науково-теоретичний щорічник Нижньої Наддніпрянщини. – Запоріжжя : Прем’єр, 2005. – Вип. 15. – С. 120–127.
68. Глазунов В.В. Особенностсти трансформации олигархической характеристики “богатства” в условиях индустриального общества / В.В. Глазунов // Культурологічний вісник : науково-теоретичний щорічник Нижньої Наддніпрянщини. – Запоріжжя : Просвіта, 2005. – Вип. 14. – С. 147.
69. Глазунов В.В. Расширение демократических основ идейно-политического воспитания молодежи : дис. на соискание уч. степени канд. фил. наук / В.В. Глазунов ; Институт молодежи ЦК ВЛКСМ и Госкомтруда СССР. – М., 1990. – 162 c. – C. 23–28.
70. Глазунов В.В. Своеобразие олигархических проявлений в период средневековья и эпоху Возрождения / В.В. Глазунов // Культурологічний вісник : науково-теоретичний щорічник Нижньої Наддніпрянщини. – Запоріжжя : Прем’єр, 2004. – Вип. 13. – С. 104–109.
71. Глазунов В.В. Современная социальная эксплуатация / В.В. Глазунов // Культурологічний вісник : науково-теоретичний щорічник Нижньої Наддніпрянщини. – Запоріжжя : Просвіта, 2004. – Вип. 17. – С. 87–93.
72. Глазунов В.В. Средний класс и олигархия: проблемы взаимоотношений / В.В. Глазунов // Культурологічний вісник : науково-теоретичний щорічник Нижньої Наддніпрянщини. – Запоріжжя : Просвіта, 2007. – Вип. 19. – С. 108–115.
73. Глазунов В.В. Становление украинского гражданского общества и олигархия / В.В. Глазунов // Гуманітарний вісник Запорізької державної інженерної академії : зб. наук. пр. – Запоріжжя : ЗДІА, 2005. – Вип. 22. – С. 196–204.
74. Глазунов В.В. Трансформация богатства и развитие феномена олигархии в постиндустриальную эпоху / В.В. Глазунов // Культурологічний вісник : науково-теоретичний щорічник Нижньої Наддніпрянщини. – Запоріжжя : Прем’єр, 2004. – Вип. 16. – С. 87–93.
75. Глазунов В.В. Философы античности о феномене олигархии / В.В. Глазунов // Гуманітарний вісник Запорізької державної інженерної академії : зб. наук. пр. – Запоріжжя : ЗДІА, 2004. – Вип. 16. – С. 61–69.
76. Глазунов В.В. Экономико-политическая составляющая современной украинской олигархии: особенности, условия зарождения и развития / В.В. Глазунов // Культурологічний вісник : науково-теоретичний щорічник Нижньої Наддніпрянщини. – Запоріжжя : Просвіта, 2004. – Вип. 12. – С. 93–97.
77. Глобализация как вызов суверенной демократии [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.contrtv.ru/common/2082.html
78. Головатий М.Ф. Професія – політик [Електронний ресурс] / М.Ф. Головатий. – К. : Парламентське вид-во, 2000. – 88 с. – Режим доступу: http://www.pravda.com.ua/articles/2011/03/3/5979965.html.
79. Гонта І. Український полковник і українська мафія: хто кого / І. Гонта. – К. : Українська книга, 1998. – 288 с.
80. Горбач В. Кремлівська коаліція в Україні [Електронний ресурс] / В. Горбач. – Режим доступу : http://www.pravda.com.ua/news/ 2008/9/5/80828.
81. Грамши А. Избранные произведения / Антонио Грамши ; [ пер. с итал. под общ. ред. И.В. Григорьевой, К.Ф. Мизиано, Г.П. Смирнова]. – М. : Политиздат, 1980. – 422 с.
82. Грицанов A.A. Гражданское общество / А.А. Грицанов // Всемирная энциклопедия: Философия / [главн. науч. ред. и сост. A.A. Грицанов]. – М. : ACT ; Мн. : Харвест : Современный литератор, 2001. – С. 251.
83. Грицанов A.A. Капитализм / А.А. Грицанов // Всемирная энциклопедия: Философия / [главн. науч. ред. и сост. A.A. Грицанов]. – М. : ACT ; Мн. : Харвест : Современный литератор, 2001. – 1312 с.
84. Грицанов A.A. Средний класс / А.А. Грицанов // Всемирная энциклопедия: Философия / [главн. науч. ред. и сост. A.A. Грицанов]. – М. : ACT ; Мн. : Харвест : Современный литератор, 2001. – С. 1017.
85. Грицанов А.А. Сущность и явление / А.А. Грицанов // Всемирная энциклопедия: Философия / [главн. науч. ред и сост. А.А. Грицанов]. – М. : АСТ ; Мн. : Харвест : Современный литератор, 2001. – С. 1039.
86. Губерський С.А. Політичні еліти. Політологія : навчально-методичній комплекс : підручник / С.А. Губернський. – [2-ге вид., перероб. та доп.]. – К. : Центр навчальної літератури, 2005. – С. 429.
87. Гусев Д.В. Уши машут ослом. Современное социальное программирование / Д.В. Гусев, О.А. Матвейчев, Р.Р. Хазеев, С.Ю. Черняков. – Пермь : Baker Group, 2002. – 200 с.
88. Гэлбрейт Дж. Новое индустриальное общество : пер. с англ. / Дж. Гэлбрейт. – М. : АСТ : Транзиткнига ; СПб. : Terra Fantastica, 2004. – 602 (6)c. – (Philosophy).
89. Дарендорф Р. Современный социальный конфликт. Очерк политики свободы : пер. с нем. / Р. Дарендорф. – М. : Российская политическая энциклопедия (РОССПЭН), 2002. – 288 с.
90. Делягин М. Мир наизнанку. Чем закончится экономический кризис для России? / М. Делягин, В. Шеянов. – М. : Коммерсантъ : Эксмо, 2009. – 352 с. – (Библиотека “Коммерсантъ”)
91. Денисенко В. Кто будет следующим президентом / В. Денисенко // Комментарии. – 2009. – 6 марта.
92. День Гнева начали координировать в Facebook [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.mig.com.ua/news/11633.html
93. Дербишайр Д. Политические системы мира : в 2 т. / Дербишайр Д Денис, Дербишайр Ян ; пер. с англ. – М. : РИПОЛ КЛАССИК, 2004. – Т. 1. – 512 с.
94. Дергачов О. Місце політичних партій у здійсненні влади в Україні / О. Дергачов // Політична думка. – 2002. – № 1. – С. 3–23.
95. Держава в державі, або Що робитимемо з олігархами? [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.pravda.com.ua/columns/2011/07/19/6396375.html
96. Джилас М. Новый класс. Путь к свободе / М. Джилас // ОРАЛД. – 1990. – № 2. – C. 20.
97. До характеристики сучасної російської олігархії та її взаємин з новим керівництвом Росії //Універсум. – Львів, 2000. – Вип. 11–12. – С. 28–36.
98. Долженков О. Тіньовий аспект політичного процесу в Україні: феномен адміністративно-економічних кланів / О. Долженков // Людина і політика. – 2000. – № 2. – С. 2–6.
99. Долженков О. Українська номенклатура в суспільно-політичних трансформаціях / О. Долженков // Людина і політика. – 2002. – № 1 (19). – С. 3–9.
100. Дорошенко А. Організована злочинність як фактор політичного процесу / А.Дорошенко // Віче. – 2000. – № 10. – С. 90–112.
101. Дрожжин В.А. КПСС и судьба Союза ССР / В.А. Дрожжин // Политические партии и общественные движения России: прошдое и настоящее. – СПб. : Изд-во СПб Университета, 2005.
102. Дудинский Л.С. Диктатура пролетариата / Л.С. Дудинский // Всемирная энциклопедия: Философия / [главн. науч. ред и сост. А.А. Грицанов]. – М. : АСТ ; Мн. : Харвест : Современный литератор, 2001. – С. 312.
103. Дымов К. Нас ждет триумф экономического учения Маркса! Покаяние Алана Гринспена [Электронный ресурс] / К. Дымов // Объективная газета. – Режим доступа : http://www.og.com.ua/st1870.php.
104. Дьюи Дж. Общество и его проблемы / Джон Дьюи ; пер. с англ. И.И. Мюрберг, А.Б. Толстова, Е.Н. Косиловой. – М. : Идея-Пресс, 2002. – 160 с.
105. Евгеньева Т. Ценности и мифы массового сознания и их место в политической компании / Т. Евгеньева // Технология политических кампаний. – М. : Фонд социально-политических исследований, 1991. – С. 18–26.
106. Економічна енциклопедія : у 3 т. / редкол.: С.В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К. : Академія, 2001. – Т. 1. – 864 с.
107. Елісон Л. Деспотизм : короткий оксфордський політичний сл