УМИСНЕ ВБИВСТВО ПРИ ПЕРЕВИЩЕННІ МЕЖ НЕОБХІДНОЇ ОБОРОНИ АБО У РАЗІ ПЕРЕВИЩЕННЯ ЗАХОДІВ, НЕОБХІДНИХ ДЛЯ ЗАТРИМАННЯ ЗЛОЧИНЦЯ ЗА КРИМІНАЛЬНИМ ПРАВОМ УКРАЇНИ

brief description

ЛЬВІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

На правах рукопису

ПЛИСЮК НАТАЛІЯ МИКОЛАЇВНА

УДК 343.21

УМИСНЕ ВБИВСТВО ПРИ ПЕРЕВИЩЕННІ МЕЖ НЕОБХІДНОЇ ОБОРОНИ АБО У РАЗІ ПЕРЕВИЩЕННЯ ЗАХОДІВ, НЕОБХІДНИХ ДЛЯ ЗАТРИМАННЯ ЗЛОЧИНЦЯ ЗА КРИМІНАЛЬНИМ ПРАВОМ УКРАЇНИ

Спеціальність 12.00.08 – кримінальне право та кримінологія;
кримінально-виконавче право

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник:
доктор юридичних наук, професор
Заслужений юрист України
Грищук Віктор Климович

Львів – 2011

З М І С Т

ВСТУП..................................................……………........................... 4

14

14

29

47
64

66

66

84

112

130
149
21

158

158

174
182

184
195
201

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОБЛЕМ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА УМИСНЕ ВБИВСТВО ПРИ ПЕРЕВИЩЕННІ МЕЖ НЕОБХІДНОЇ ОБОРОНИ АБО У РАЗІ ПЕРЕВИЩЕННЯ ЗАХОДІВ, НЕОБХІДНИХ ДЛЯ ЗАТРИМАННЯ ЗЛОЧИНЦЯ ……………………………………………………………….
1.1. Стан дослідження проблем відповідальності за умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця в сучасному кримінальному праві України……………………………………………….
1.2. Відповідальність за перевищення меж необхідної оборони та перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця, за законодавством окремих зарубіжних держав…………………………….
1.3. Соціальна зумовленість встановлення пом’якшеної кримінальної відповідальності за умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця………………………………………………….
Висновки до розділу 1 ……………………………………………..
РОЗДІЛ 2. ЮРИДИЧНИЙ АНАЛІЗ СКЛАДІВ УМИСНОГО ВБИВСТВА ПРИ ПЕРЕВИЩЕННІ МЕЖ НЕОБХІДНОЇ ОБОРОНИ АБО У РАЗІ ПЕРЕВИЩЕННЯ ЗАХОДІВ, НЕОБХІДНИХ ДЛЯ ЗАТРИМАННЯ ЗЛОЧИНЦЯ……………………
2.1. Об’єкт та потерпілий у складах умисного вбивства при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця………………………………………
2.2. Об’єктивна сторона складів умисного вбивства при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця………………………………………
2.3. Суб’єкт складів умисного вбивства при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця………………………………………………………...
2.4. Суб’єктивна сторона складів умисного вбивства при перевищенні меж необхідної оборони та у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця……………………………………...
Висновки до розділу 2………………………………………………..
РОЗДІЛ 3. КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА УМИСНІ ВБИВСТВА ПРИ ПЕРЕВИЩЕННІ МЕЖ НЕОБХІДНОЇ ОБОРОНИ АБО У РАЗІ ПЕРЕВИЩЕННЯ ЗАХОДІВ, НЕОБХІДНИХ ДЛЯ ЗАТРИМАННЯ ЗЛОЧИНЦЯ: ПИТАННЯ КВАЛІФІКАЦІЇ ТА ПОКАРАННЯ …………………………………….
3.1. Відмежування умисного вбивства при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця від суміжних складів злочинів..………………….
3.2. Застосування покарання за умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця………………………………………
Висновки до розділу 3……………………………………………….
ВИСНОВКИ…………………………………………………………………
ДОДАТКИ…………………………………………………………………... СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ………………………………..

ВСТУП

Актуальність теми. Право захищати себе та інших від суспільно небезпечних посягань є насамперед правом, а не обов’язком особи. А відтак, його зміст і межі встановлені законом і практикою, що склалася, та не є безмежними. У випадку вчинення особою дій, які виходять за межі необхідності, втрачають свій зміст ті умови, що надавали захисним діям правомірного характеру. Саме тому заподіяння шкоди особі, яка здійснює посягання, що в даній обстановці не була необхідною, визнається діянням суспільно небезпечним, яке, у певних випадках, тягне за собою кримінальну відповідальність.
Слід погодитися з висловленою в юридичній літературі позицією, що, вчиняючи суспільно небезпечне посягання, особа, з одного боку, ставить себе у ситуацію, коли її інтереси до певної міри випадають з-під захисту кримінального закону, проте, з іншого – життя і здоров'я такої особи є об'єктом кримінально-правової охорони, якщо той, хто обороняється чи затримує її, у результаті порушення встановлених правил виходить за рамки правового поля. Очевидно, що найбільш тяжкою шкодою, яка може бути заподіяна в процесі необхідної оборони чи затримання особи, яка вчинила суспільно небезпечне посягання, є заподіяння смерті. За неправомірне заподіяння такої шкоди, як правило, настають істотні негативні наслідки у вигляді кримінальної відповідальності. В Україні кожного року засуджується близько ста осіб за вчинення умисного вбивства при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця. Це означає, що від зазначених посягань шкода заподіюється значній кількості осіб. А це, у свою чергу, обумовлює необхідність досконалого і недвозначного нормативного регулювання ситуацій, коли заподіяння такої шкоди вважається правомірним, а коли за такі діяння повинна наставати кримінальна відповідальність.
Інститут необхідної оборони, затримання злочинця, а відтак і перевищення їх меж багаторазово досліджувалися, зокрема такими вченими-криміналістами, як: Н. В. Рейнгард, О. А. Берлін, В. Ф. Кириченко, Г. А. Кригер, А. Ф. Коні, І. І. Слуцький, М. М. Паше-Озерський, М. І. Загородников, В. М. Козак, С. В. Бородін, В. П. Діденко, А. Б. Сахаров, М. П. Берестовий, І. С. Тишкевич, В. І. Ткаченко, Т. І. Шавгулидзе, М. І. Якубович, М. Д. Шаргородський, М. І. Бажанов, Ю. В.Баулін, В. І. Борисов, В. К. Грищук, В. О. Навроцький, П. П. Андрушко, В. В. Сташис, Є. В. Фесенко, М. І. Мельник, В. М. Куц, М. І. Гатаулін, А. Ф. Істомін, М. П. Короленко, О. П. Литвин, В. М. Мамчур, Л. М. Підкоритова, А. В. Савченко, М. І. Хавронюк, Р. М. Юсупов, В. А. Владимиров, Л. В. Багрій-Шахматов, М. І. Гатаулін, Л. М. Смирнова, В. В. Володарський, В. В. Меркур’єв, В. В. Орєхов, Омар Мухаммед Муса Ісмаіл, Л. А. Остапенко, Н. Г. Вольдимарова, О. А. Баранова, С. Г. Блинська, В. Ф. Примаченко, О. М. Лупіносова та ін.
У роботах названих вчених інститут необхідної оборони, затримання злочинця та перевищення їх меж піддавалися глибокому та всебічному дослідженню. Проте комплексно, як самостійний предмет наукового дослідження питання кримінальної відповідальності за даний злочин на ґрунті чинного Кримінального кодексу України (далі – КК України) не розглядалися. Низка питань відповідальності за такий злочин залишилась до кінця не вирішеною, з інших вчені займають протилежні позиції, окремі, які мають істотне значення, взагалі не піднімалися.
Не одностайною є і практика застосування положень ст. 118 КК України. У за суттю ідентичних ситуаціях суди приймають діаметрально протилежні рішення – від визнання діяння злочином та призначення покарання до визнання аналогічного діяння правомірним. Зрозуміло, що така ситуація неприпустима. Її причинами, на наше переконання, є: а) недостатня чіткість законодавчого визначення, за яких умов при обороні від суспільно небезпечного посягання чи затриманні злочинця заподіяння смерті чи тяжкої шкоди здоров'ю визнається правомірним, і обумовлення випадків, коли заподіяння смерті чи тяжкої шкоди здоров'ю визнається перевищенням меж необхідної оборони або заходів, необхідних для затримання злочинця, а відтак злочином проти життя чи здоров’я особи; б) окреслена вище відсутність єдності у підходах до вирішення питань кримінальної відповідальності за умисні вбивства при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця.
З огляду на вказане вище, проведення комплексного дослідження питань відповідальності за умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця, видається актуальним.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана на кафедрі кримінального права та кримінології Львівського державного університету внутрішніх справ у межах теми наукових досліджень “Проблеми реформування правової системи України” (державний реєстраційний номер 0109U007853).
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є вироблення чітких критеріїв визначення, за яких умов при обороні від суспільно небезпечного посягання чи затриманні особи, яка його вчинила, заподіяння смерті іншій особі визнається злочинним та меж відповідальності за такі діяння.
Поставлена мета зумовила необхідність розв’язання таких завдань:
- проаналізувати стан дослідження питань відповідальності за умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони та у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця, у науковій літературі;
- вивчити досвід вирішення питань відповідальності за заподіяння смерті при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця, у зарубіжних державах;
- визначити соціальну зумовленість кримінальної відповідальності за умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця, як за злочин з “привілейованим складом”;
- дослідити об’єктивні та суб’єктивні ознаки умисних вбивств при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця;
- відмежувати умисне вбивство, передбачене ст. 118 КК України від суміжних складів злочинів;
- провести узагальнення судової практики з питань застосування законодавства про кримінальну відповідальність за умисні вбивства, вчинені при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця, визначити їх тенденції;
- на підставі проведеного аналізу сформулювати конкретні пропозиції щодо подальшого розвитку та вдосконалення чинного кримінального законодавства, в частині регламентації відповідальності за умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у зв’язку з заподіянням смерті іншій особі в ситуації необхідної оборони або затримання особи, що вчинила злочин.
Предметом дослідження є відповідальність за умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця.
Методи дослідження обрано, зважаючи на поставлені у роботі завдання, із урахуванням об’єкта та предмета дослідження. У роботі застосовано низку методів наукового пізнання: герменевтичний, історико-правовий, системний, діалектичний, функціональний, аксіоматичний, порівняльно-правовий, формально-логічного аналізу, статистичний. В основу тлумачення текстів історичних правових джерел, наукових праць було покладено герменевтичний метод. Історико-правовий застосовувався при аналізі генезису традицій вітчизняної законодавчої практики протидії умисним вбивствам при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця. Системний метод використаний для комплексного розгляду складових предмета дослідження, елементів як єдиного цілого. Діалектичний метод застосовано в процесі дослідження елементів та ознак складу злочину умисного вбивства при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця. Функціональний – для з’ясування змісту об’єктивних та суб’єктивних ознак досліджуваного злочину при кримінально-правовій кваліфікації вказаних діянь. Аксіоматичний – для обґрунтування криміналізації діянь, передбачених ст. 118 КК України відповідно до певних логічних правил. Порівняльно-правовий метод слугував аналізу стану дослідження проблем відповідальності за умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця, та зарубіжного досвіду застосування кримінально-правових засобів протидії умисним вбивствам при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця. Метод формально-логічного аналізу використано у дослідженні конструювання диспозиції норми ст. 118 КК України. Статистичний метод застосовувався, зокрема, при вивченні відповідних кримінальних справ, узагальненні судової практики.
Нормативну основу дисертації становлять чинні Конституція України, Кримінальний кодекс України, інші нормативно-правові акти. При написанні дисертації також були використані КК УРСР 1960 року, а у процесі порівняльно-правового аналізу використовувались положення кримінального законодавства окремих зарубіжних держав.
Теоретичною базою дослідження стали праці вказаних вище та низки інших як вітчизняних, так і зарубіжних науковців-правників. У роботі використовувалась енциклопедично-довідкова література та словники.
Емпіричну базу дослідження становлять дані, одержані внаслідок ознайомлення автора з матеріалами понад 270 кримінальних справ з обвинувачення осіб у вчиненні злочинів, передбачених статтями 93–98 КК України 1960 р. та статтями 115–119 КК України 2001 року, розглянутих упродовж 2001–2010 років судами Львівської, Тернопільської та Хмельницької областей. Опрацьовано також понад 200 вироків за злочини, передбачені статтями 115–119 КК України 2001 року, розміщених у Єдиному державному реєстрі судових рішень. Із вказаних матеріалів судової практики 186 справ – це справи, за якими постановлені вироки за ст. 118 КК України. У дослідженні також використовувалась опублікована судова практика, роз’яснення та узагальнення Верховного Суду України.
Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що вперше комплексно досліджено проблеми кримінально-правової характеристики умисного вбивства при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця, за чинним КК України та запропоновано шляхи вдосконалення нормативної регламентації меж відповідальності за заподіяння смерті за таких обставин. На підставі проведеного дослідження автором сформульовано низку нових або таких, що наділені ознаками новизни, положень, висновків і пропозицій. Зокрема,
вперше:
- доведено, що передбачення кримінальної відповідальності за умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони та у разі перевищення заходів, необхідних для затримання особи, яка вчинила суспільно небезпечне посягання, як за привілейований склад злочину є обґрунтованим та комплексно досліджено питання відповідальності за такі діяння за чинним КК України;
- обґрунтовується доцільність запозичення досвіду європейських держав та встановлення більш суворої відповідальності за заподіяння при необхідній обороні такої шкоди, як тяжкі тілесні ушкодження та смерть. Доводиться, що заподіяння смерті повинно вважатись правомірним за наявності інших умов лише у випадку захисту власного чи інших осіб життя, а також здоров’я від тяжких тілесних ушкоджень (у тому числі і в процесі вчинення інших злочинів), зґвалтування та насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом, які традиційно розглядаються, як найбільш суспільно небезпечні насильницькі посягання. Заподіяння ж тяжких тілесних ушкоджень має визнаватись правомірним також у випадку захисту своєї чи чужої власності;
- обґрунтовується доцільність сприйняття підходу, що питання про відповідальність за умисне заподіяння смерті при затриманні особи, яка вчинила суспільно небезпечне посягання, завжди повинно вирішуватись за правилами крайньої необхідності відповідно до ст. 39 КК України, а не ст. 38 КК України;
- пропонується передбачити, що відповідальність за умисне заподіяння смерті при затриманні особи, яка вчинила суспільно небезпечне посягання, за відсутності ознак крайньої необхідності повинна наставати: а) за ст. 118 КК України – якщо особа, яка затримується, вчинила посягання, яке містить ознаки тяжкого злочину, пов’язаного з посяганням на життя чи здоров’я іншої особи; б) за ст. 115 КК України – якщо особа, яка затримувалась, вчинила інше посягання;
- доводиться, що ознаки необхідної оборони та затримання особи, яка вчинила суспільно небезпечне посягання, характеризують різні елементи (ознаки) складів умисного вбивства при перевищенні меж необхідної оборони та у разі перевищення заходів, необхідних для затримання особи, яка вчинила суспільно небезпечне посягання, а саме: потерпілого, об’єктивну сторону (обстановку) та суб’єктивну сторону (мету);
удосконалено положення:
- про розуміння обстановки перевищення меж необхідної оборони та обстановки перевищення заходів, необхідних для затримання особи, яка вчинила суспільно небезпечне посягання, як різних за змістом конститутивних ознак складів відповідних злочинів;
- відмежування умисного вбивства при перевищенні меж необхідної оборони та у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця, від суміжних складів злочинів;
- неможливість замаху на злочин, відповідальність за вчинення якого передбачена ст. 118 КК України через колізію між положеннями про замах на такий злочин та положеннями ч. 3 ст. 36 та ч. 2 ст. 38 КК України, які по суті не визнають таку поведінку протиправною;
набули подальшого розвитку положення:
- про доцільність передбачення відповідальності за умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони та умисне вбивство у разі перевищення заходів, необхідних для затримання особи, яка вчинила суспільно небезпечне посягання у різних частинах ст. 118 КК України;
- доцільність вживання замість понять “ особа, що вчинила злочин ” (ст. 38 КК України) та “ злочинець ” (ст. 118 КК України) поняття “ особа, яка вчинила суспільно небезпечне посягання ”;
- обґрунтованість вирішення питань про відповідальність працівників правоохоронних органів за дії в стані необхідної оборони та затримання особи, яка вчинила суспільно небезпечне посягання, не за правилами, викладеними у ст. 36, 37, 38 КК України, а з урахуванням статей КК України про злочини у сфері службової діяльності;
- можливість вчинення умисного вбивства при перевищенні меж необхідної оборони та у разі перевищення заходів, необхідних для затримання особи, яка вчинила суспільно небезпечне посягання, як з непрямим, так і з прямим умислом.
З урахуванням наведених вище власних позицій, зарубіжного досвіду та позицій, що вже висловлювались в юридичній літературі, запропоновано внесення до КК України змін з метою вдосконалення нормативної регламентації питань відповідальності за заподіяння смерті у стані необхідної оборони та при затриманні особи, яка вчинила суспільно небезпечне посягання.
Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що сформульовані у дисертації теоретичні положення, висновки і пропозиції можуть бути використані: у науково-дослідній сфері – для розробки теоретичних і прикладних проблем кримінальної відповідальності за вчинення умисного вбивства при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця; правотворчості – для удосконалення кримінально-правових норм про відповідальність за умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця; правозастосуванні – при кваліфікації умисного вбивства при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця, а також призначенні покарання за цей злочин; одержані результати використовуються у навчальному процесі – при викладанні навчальної дисципліни “Кримінальне право України” (Акт про впровадження результатів дисертаційного дослідження № 26/3 від 17 березня 2011 року та № 0458/11 від 18 квітня 2011 року).
Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення, висновки та практичні рекомендації, що містяться у дисертації обговорювались на засіданнях кафедри кримінального права та кримінології Львівського державного університету внутрішніх справ. Результати дослідження оприлюднені на 10 міжнародних і всеукраїнських науково-практичних конференціях, круглих столах, а саме: міжнародних науково - практичних конференціях: «Молодь у юридичній науці. Другі осінні юридичні читання» (Хмельницький, 2003); «Проблеми коментування кримінального закону» (Львів, 2004); «Проблеми вдосконалення практики застосування кримінально-правових засобів протидії злочинності органами внутрішніх справ» (Львів, 2004); «Кримінальний кодекс України 2001 року: проблеми застосування і перспективи удосконалення» (Львів, 2006); «Молодь у юридичній науці. П’яті осінні юридичні читання» (Хмельницький, 2006); «Кримінальний кодекс України 2001 року: проблеми застосування і перспективи удосконалення» (Львів, 2007); «Актуальні питання реформування правової системи України» (Луцьк, 2007); «Актуальні проблеми юридичної науки» (Хмельницький, 2007); «Проблеми становлення і розвитку конституційної держави в Україні» (Хмельницький, 2008); круглому столі «Актуальні проблеми кримінального і кримінально-процесуального законодавства і практики його застосування» (Хмельницький, 2002).
Публікації автора. Основні результати дисертації викладено автором у 15 наукових публікаціях, 5 наукових статей опубліковані у фахових виданнях, затверджених ВАК України.
Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, що об’єднують дев’ять підрозділів, висновків, двох додатків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 231 сторінку, з них основного тексту 194 сторінки, два додатки – 6 сторінок та список використаних джерел ( 340 найменувань), викладений на 31 сторінці.

bibliography

ВИСНОВКИ

Проведене дослідження дозволило сформулювати обґрунтовані в дисертації, такі основні висновки, які мають наукове та практичне значення:
1. У ході дослідження, незважаючи на значну кількість розробок з даної проблематики, повністю підтвердилась актуальність дослідження проблем відповідальності за умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця. Через недостатню чіткість законодавчого визначення, за яких умов при обороні від суспільно небезпечного посягання чи затриманні особи, яка його вчинила, заподіяння смерті чи тяжкої шкоди здоров'ю визнається правомірним, і обумовлення випадків, коли заподіяння смерті чи тяжкої шкоди здоров’ю визнається перевищенням меж необхідної оборони – злочином проти життя чи здоров’я особи, правозастосовними органами, у по-суті ідентичних ситуаціях, часто приймаються діаметрально протилежні рішення – від визнання діяння злочином та призначення реального покарання до визнання аналогічного діяння правомірним. Відтак, дана дисертація є комплексним дослідженням, спрямованим на вироблення чітких підходів до визначення, за яких умов при обороні від суспільно небезпечного посягання чи затриманні особи, яка його вчинила, заподіяння смерті такій визнається неправомірним та меж відповідальності за такі діяння.
2. Для досягнення мети дисертації та вирішення поставлених у ній завдань досліджено питання відповідальності за умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця. У роботі використано комплекс загальнонаукових та спеціально-наукових методів, застосування яких дало можливість отримати низку теоретичних та практичних результатів, які спрямовані на розвиток теорії кримінального права, відкривають шляхи для подальших досліджень, мають практично-прикладне значення для юридичної освіти та подальшого вдосконалення законодавства. Достовірність отриманих результатів обґрунтовується різнобічними, традиційними для науки кримінального права підходами до їх вирішення, використанням чинних нормативних актів, які регулюють питання кримінальної відповідальності, широтою використання наукових джерел, використанням емпіричного матеріалу, використанням традиційних методів наукового пошуку.
3. Для розвитку теорії кримінального права, подальших наукових досліджень та для юридичної освіти, зокрема при вивченні курсу кримінального права України та спецкурсів, наукове значення мають такі отримані в дисертації результати:
3.1. Передбачення відповідальності за умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони та у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця, з огляду на суспільну небезпеку таких діянь, їх відносну поширеність, доцільність протидії таким посяганням кримінально-правовими засобами, традиції вітчизняної законодавчої практики боротьби з такими посяганнями, зарубіжний досвід застосування кримінально-правових засобів протидії таким діянням як за привілейований склад злочину є обґрунтованим.
3.2. Як обґрунтована визнається позиція, висловлена більшістю дослідників проблем відповідальності за умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони та у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця, які наголошували на необхідності розмежування відповідальності за такі діяння, як за окремі склади злочинів. Більш того, на нашу думку, і при теперішньому викладі ст. 118 КК України є підстави говорити, що в ній передбачено два самостійних склади злочинів.
Спільними ознаками таких складів є:
а) обов’язковий безпосередній об’єкт – суспільні відносини з приводу захисту життя іншої особи;
б) суспільно небезпечне діяння, яке може виражатися лише у формі дії – посягання на життя іншої особи;
в) суспільно небезпечний наслідок – біологічна смерть людини або смерть її мозку, навіть у випадку, якщо серце ще працює та здійснюється примусова вентиляція легенів;
г) причиновий зв'язок між суспільно-небезпечним діянням та його суспільно небезпечним наслідком;
д) суб’єкт – загальний: фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до КК України може наставати кримінальна відповідальність (16 років);
е) вина у формі умислу, вид умислу: прямий або непрямий.
Розмежувальними ознаками таких складів виступають:
а) додатковий безпосередній об’єкт – суспільні відносини з приводу забезпечення дотримання порядку реалізації, відповідно, права особи на необхідну оборону та затримання особи, що вчинила суспільно небезпечне посягання;
б) потерпілий, яким може виступати:
у складі умисного вбивства при перевищенні меж необхідної оборони: 1) особа, яка вчинює суспільно небезпечне посягання і щодо якої винний застосовує заходи необхідної оборони; 2) особа, дії якої були неправильно оцінені винним як суспільно небезпечне посягання;
у складі умисного вбивства при перевищенні заходів необхідних для затримання злочинця: особа, яка вчинила злочин (суспільно небезпечне діяння) і щодо якої винний вживає заходів для затримання;
в) обстановка як ознака об’єктивної сторони:
у складі умисного вбивства при перевищенні меж необхідної оборони така обстановка це – перевищення меж необхідної оборони, яка має місце за наявності таких ознак: а) суспільної небезпеки посягання, від якого обороняється особа; б) наявності посягання; в) реальності посягання; г) спрямованості оборони на захист охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави; д) відсутності необхідності у заподіянні смерті нападнику у такій обстановці;
про наявність обстановки перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця свідчать такі ознаки затримання: а) воно мало місце безпосередньо після вчинення особою, яку затримують, злочину (час затримання); б) воно було вимушеним – особа ухилялася від затримання та доставлення її відповідним органам влади; в) не було потреби у заподіянні смерті злочинцю – така шкода явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці затримання;
г) мета захисту (затримання) як ознака суб’єктивної сторони:
при вчиненні умисного вбивства при перевищенні меж необхідної оборони така мета має місце, якщо захисні дії вчиняються: а) для захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави; б) припинення чи відвернення посягання. За відсутності хоча б одного з цих моментів відповідальність повинна наставати на загальних підставах;
при вчиненні умисного вбивства при перевищенні заходів, необхідних для затримання злочинця, дії повинні вчинятися для його затримання та доставлення органам влади.
3.3. Обґрунтовано власну позицію щодо вирішення окремих дискусійних питань кримінальної відповідальності за умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони та у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця, а саме:
- підтримано позицію, що не може визнаватись суб’єктом складів аналізованих злочинів працівник правоохоронного органу. При вирішенні питання про відповідальність за заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам у стані необхідної оборони або затримання злочинця слід виходити з того, що необхідно встановити: а) чи дотримані ним вимоги галузевого законодавства стосовно підстав застосування зброї, спецзасобів та заходів фізичного впливу; б) чи дотримана вимога про те, що “у разі неможливості уникнути застосування сили вона не повинна перевищувати міри, необхідної для виконання покладених на міліцію обов’язків і має зводитись до мінімуму можливості завдання шкоди здоров’ю правопорушників та інших громадян ”. При дотриманні обох вимог відповідальність виключається – такі діяння не є злочинними.
У випадку ж недотримання хоча б однієї з таких вимог – працівник правоохоронного органу повинен підлягати кримінальній відповідальності за злочин у сфері службової діяльності – перевищення влади або службових повноважень. Думається, що такий підхід до вирішення цього питання слід закріпити на законодавчому рівні;
- підтримано позицію, що умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони та у разі перевищення заходів необхідних для затримання злочинця може вчинятися як з непрямим, так і з прямим умислом;
- підтверджено неможливість замаху на злочин, відповідальність за вчинення якого передбачена ст. 118 КК України, проте не через те, що цей злочин не може бути вчинений з прямим умислом, а враховуючи те, що перевищення має місце у випадку реального заподіяння конкретної шкоди, а не загрози її заподіяння;
- підтримано позицію, що обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони складів злочинів передбачених ст. 118 КК України, поряд з виною, є мета вчинення суспільно небезпечного діяння.
3.4. Запропоновано підходи до розмежовування необхідної оборони (як правомірного діяння), перевищення меж необхідної оборони (як злочину за який передбачена відповідальність у ст. 118 КК України) та “передчасної” і “запізнілої” оборони (як діяння, які повинні отримувати кримінально-правову оцінку без урахування положень про необхідну оборону – як злочин проти життя чи здоров’я особи). Критерієм такого розмежування пропонується вважати наявність або реальну загрозу початку (продовження) посягання, яка має місце, коли посягання сприймається тим, хто обороняється, як таке, що безальтернативно буде здійснено та може розпочатися (продовжитися) негайно.
При цьому нами наголошується на таких критеріях: а) сприйняття тим, хто обороняється, що посягання безальтернативно буде здійснено (продовжено); б) сприйняття тим, хто обороняється, що посягання може розпочатися (продовжитися) негайно (у будь-який момент).
При встановленні наявності цих критеріїв слід ураховувати як суб'єктивні (сприйняття погрози тим, хто захищається), так і об'єктивні (спосіб й інтенсивність вираження погрози, особистість нападника, характер відносин між ним і тим, хто обороняється, і т. п.) обставини.
За відсутності триваючого посягання, а також реальної загрози його початку (продовження) дії особи слід розцінювати як “передчасну” або “запізнілу” оборону, а відповідальність повинна наставати на загальних підставах.
3.5. У процесі аналізу складів злочинів, передбачених ст. 118 КК України, доводиться недостатня ефективність та невідповідність сучасним зарубіжним тенденціям підходів до кримінально-правового регулювання відповідальності за перевищення меж необхідної оборони та заходів, необхідних для затримання особи, що вчинила злочин, у чинному законодавстві України. Як основні напрямки вдосконалення законодавства у цій сфері, розроблені нами, пропонується:
- зберегти підхід, що особа має право захисту охоронюваних законом прав та інтересів своїх, іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави. Проте слід переглянути і чітко регламентувати характер захисту, і в цьому аспекті українському законодавцю доцільно частково запозичити підхід зарубіжних держав.
На нашу думку, необхідна оборона шляхом заподіяння правоохоронюваним інтересам іншої особи шкоди, окрім тяжких тілесних ушкоджень та смерті, є допустимою при захисті будь-яких охоронюваних законом прав та інтересів своїх, іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави. У той же час стосовно заподіяння посягаючому в процесі захисту тяжких тілесних ушкоджень та смерті слід установити більш жорсткі правила.
Заподіяння смерті, на нашу думку повинно вважатись правомірним, за наявності інших умов, лише у випадку захисту власного чи інших осіб, життя, а також при захисті від завдання тяжких тілесних ушкоджень, (у тому числі і в процесі вчинення інших злочинів: розбою, незаконного заволодіння транспортним засобом тощо), зґвалтування та насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом, які традиційно розглядаються, як найбільш суспільно-небезпечних насильницьких посягань. Заподіяння ж тяжких тілесних ушкоджень має визнаватись правомірним також у випадку захисту своєї чи чужої власності;
- закріпити правило, що питання про відповідальність за умисне заподіяння смерті при затриманні повинно завжди вирішуватись за правилами крайньої необхідності. Якщо смерть заподіяна в межах крайньої необхідності – відповідальність виключається, якщо умови крайньої необхідності не дотримані – настає відповідальність.
У той же час відповідальність за умисне заподіяння смерті при затриманні (за відсутності ознак крайньої необхідності), на нашу думку, має бути диференційована залежно від виду злочину, який вчинила особа. Керуючись положенням про співрозмірність шкоди, відповідальність за умисне вбивство особи, за наявності ознак перевищення заходів, необхідних для її затримання, на нашу думку, повинна наставати: а) як за привілейований склад злочину, якщо особа вчинила тяжкий злочин, пов’язаний з посяганням на життя чи здоров’я іншої особи; б) за ст. 115 КК України – якщо особа вчинила інший злочин.
4. Для реалізації викладених вище пропозицій необхідним є внесення змін до ст. ст. 36, 38, та 118 КК України. З урахуванням наведених вище власних позицій, зарубіжного досвіду та позицій, що вже висловлювались в юридичній літературі, ці статті, на нашу думку, повинні мати таку редакцію:
Стаття 36. Необхідна оборона
1. Необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.
2. Кожна особа має право на необхідну оборону незалежно від можливості уникнути суспільно небезпечного посягання або звернутися за допомогою до інших осіб чи органів влади.
3. Заподіяння тому, хто посягає, смерті, за дотримання інших умов, допускається лише при захисті власного чи інших осіб життя, а також при захисті від тяжких тілесних ушкоджень (у тому числі і в процесі вчинення інших злочинів: розбою, незаконного заволодіння транспортним засобом тощо), зґвалтування та насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом. Заподіяння тяжких тілесних ушкоджень може визнаватись правомірним також у випадку захисту своєї чи чужої власності. Відповідальність за заподіяння смерті або тяжкого тілесного ушкодження при захисті від іншого суспільно небезпечного посягання настає на загальних засадах.
4. Перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, смерті або тяжкого тілесного ушкодження, якщо така шкода явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту і тягне кримінальну відповідальність за статтями 118 та 124 цього Кодексу.
5. Особа не підлягає кримінальній відповідальності, якщо через сильне душевне хвилювання, викликане суспільно небезпечним посяганням, вона не могла оцінити відповідність заподіяної нею шкоди небезпечності посягання чи обстановці захисту.
6. Не є перевищенням меж необхідної оборони і не має наслідком кримінальну відповідальність застосування зброї або будь-яких інших засобів чи предметів для захисту від нападу озброєної особи або нападу групи осіб, а також для відвернення протиправного насильницького вторгнення у житло чи інше приміщення, незалежно від тяжкості шкоди, яку заподіяно тому, хто посягає.
7. Положення цієї статті не поширюються на вирішення питання про відповідальність працівників правоохоронних органів за заподіяння шкоди при відверненні або припиненні суспільно небезпечного посягання. Питання про відповідальність таких осіб вирішується з урахуванням положень Розділу ХVII Особливої частини цього Кодексу.
Стаття 38. Затримання особи, яка вчинила суспільно небезпечне посягання
1. Не визнаються злочинними вимушені дії потерпілого та інших осіб безпосередньо після вчинення посягання, спрямовані на затримання особи, яка вчинила суспільно небезпечне посягання, і доставлення її відповідним органам влади, якщо при цьому не було допущено перевищення заходів, необхідних для затримання такої особи.
2. Перевищенням заходів, необхідних для затримання особи, яка вчинила суспільно небезпечне посягання, визнається умисне заподіяння особі, яка вчинила суспільно небезпечне посягання смерті або умисного тяжкого тілесного ушкодження, якщо це явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці затримання.
3. Перевищення заходів, необхідних для затримання особи, яка вчинила суспільно небезпечне посягання, що виразилось у заподіянні такій особі тяжкого тілесного ушкодження, має наслідком відповідальність за статтею 124 цього Кодексу
4. Відповідальність за умисне заподіяння смерті при затриманні особи, яка вчинила суспільно небезпечне посягання вирішується з урахуванням положень статті 39 цього Кодексу. У разі недотриманням вимог статті 39 цього Кодексу відповідальність настає за ст. 118 цього Кодексу лише у випадку затримання особи, яка вчинила суспільно небезпечне посягання, що містить ознаки тяжкого злочину пов'язаного з посяганням на життя чи здоров’я особи, в інших випадках відповідальність настає на загальних засадах.
5. Положення цієї статті не поширюються на вирішення питання про відповідальність працівників правоохоронних органів за заподіяння шкоди при затриманні особи, що вчинила суспільно небезпечне посягання. Питання про відповідальність таких осіб вирішується з урахуванням положень Розділу ХVII Особливої частини цього Кодексу.
Щодо ст. 118 КК України, то ми вважаємо, що було б доцільно викласти її у такій редакції:
Стаття 118. Умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання особи, яка вчинила суспільно небезпечне посягання
Умисне вбивство, вчинене при перевищенні меж необхідної оборони, –
карається виправними роботами на строк до двох років або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на строк до двох років.
Умисне вбивство, вчинене у разі перевищення заходів, необхідних для особи, яка вчинила суспільно небезпечне посягання, –
карається обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той самий строк.
Зважаючи на сказане, очевидно, що всі питання ми вирішити не змогли. Наше дослідження може стати підґрунтям для подальших досліджень. Серед перспектив подальших розвідок даного напряму може бути більш детальне дослідження відповідальності за перевищення меж необхідної оборони та перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця, за законодавством зарубіжних держав. Деякі моменти даного питання залишаються малодослідженими, і тому доцільним було б детальніше вивчити помилки судової практики при кваліфікації досліджуваних складів умисних вбивств.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Авраменко О. В. Питання кваліфікації умисного вбивства, вчиненого одночасно при перевищенні меж необхідної оборони та у стані сильного душевного хвилювання / О. В. Авраменко // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права. – 2003. – № 3–4. –С. 226–230.
2. Авраменко О. В. Стан сильного душевного хвилювання за кримінальним правом України: монографія / О. В. Авраменко. – Львів: Львівський державний університет внутрішніх справ, 2009. – 244 с. – С. 206–207.
3. Амосов Н. Раздумья о здоровье / Н. Амосов // Наука и жизнь. – 1977. – № 8. – С. 205–209.
4. Андреева И. С. О проблемах насилия и сопротивления злу силою / И. С. Андреева, И. А. Ильин //Человек: образ и сущность (гуманитарные аспекты). – М: Институт научной информации по общественным наукам РАН, 1995. – 291 с.
5. Андрушко П. П. Кримінально-правова охорона прав інтелектуальної власності в Україні / П. П. Андрушко. – К.: Атіка, 2004. – 290 с.
6. Аниянц М. К. Ответственность за преступления против жизни по действующему законодательству союзных республик / М. К. Аниянц – М.: Юрид. лит-ра, 1964. – 212 с.
7. Ансель М. Методологические проблемы сравнительного права. Очерки сравнительного права / М. Ансель – М.: Юрист, 1986 – С. 38.
8. Архів Бахмацького районного суду Чернігівської області 2007 р. Справа № 1-8 / 2007.
9. Архів Богунського районного суду Житомирської області 2006 р. Справа № 11-681 / 2006.
10. Архів Бородянського районного суду Київської області 2007 р. Справа № 1- 38 / 07.
11. Архів Буринського районного суду Сумської області 2007 р. Справа № 11-20 / 2007.
12. Архів Вінницького районного суду Вінницької області 2009 р. Справа № 1-436 / 2009.
13. Архів Ізяславського районного суду Хмельницької області 2010 р. Справа № 1-15/2010.
14. Архів Миргородського міськрайонного суду Полтавської області 2010 р. Справа № 1-11 / 2010.
15. Архів Оболонського районного суду м. Києва 2007 р. Справа № 1-317 / 2007.
16. Архів Перечинського районного суду Закарпатської області 2010 р. Справа № 1-18 / 2010.
17. Архів Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області 2006 р. Справа № 1-1332 / 2006.
18. Архів Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області 2007 р. Справа № 1-131 / 2007.
19. Архів Хорольського районного суду Полтавської області 2007 р. Справа № 1-7 / 2007.
20. Архів Христинівського районного суду Черкаської області № 1-6-2007. Справа № 1-69 / 2007.
21. Архів Чорнобаївського районного суду Черкаської області 2007 р. Справа № 1-28 / 2007.
22. Архів Шевченківського суду міста Чернівців 2006 р. Справа № 11-304 / 2006.
23. Ахметшин Н. Х. Современное уголовное законодательство КНР / Н. Х. Ахметшин А. А. Пєтухов. М.: Издательство “Муравей”. 2000. – 305 с.
24. Багрий-Шахматов Л. В. О соотношении задержания преступника с крайней необходимостью / Л. В. Багрий-Шахматов, Л. Н. Подкоритова. // Актуальні проблеми держави та права / Одеська національна юридична академія. – Одеса. – 1998. – Вип. 5. – С. 179–186.
25. Бажанов М. И. Уголовное право Украины. Общая часть: конспект лекций / М. И. Бажанов. – Днепропетровск: Пороги, 1992. – 167 с.
26. Баранова Е. А. Необходимая оборона / Е. А. Баранова. – М.: Издательство “Юрлитинформ”, 2007. – 152 с.
27. Баулин Ю. В. Необходимая оборона и уголовный закон / Ю. В. Баулин // Права людини в Україні. – Х., 1995. – Спецвипуск №3.
28. Баулин Ю. В. Новое в уголовном законодательстве о необходимой обороне / Ю. В. Баулин. // Проблемы нормативного регулирования деятельности органов предварительного расследования в условиях формирования Украинского правового государства: Краткие тезисы докл. и научн. сообщ. регион. научно-практ. конф. 10 июня 1994. – Никополь: Институт управления, бизнеса и права, 1994. – С. 68–74.
29. Баулин Ю. В. Обстоятельства, исключающие преступность деяния / Ю. В. Баулин. – Харьков: Основа. 1991. – 360 с.
30. Баулин Ю. В. Основания необходимой обороны / Ю. В. Баулин // Проблеми законності / Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого. – 1992. – Вип. 26. – С. 26–31.
31. Баулин Ю. В. Право граждан на задержание преступника / Ю. В. Баулин. – Харьков: “Вища школа”, 1986. – 240 с.
32. Баулин Ю. В. Уголовно-правовые проблемы учения об обстоятельствах, исключающих преступность (общественную опасность и противоправность) деяния: автореф. дисс. … д-ра юрид. наук: 12.00.08 / Юридическая академия имени Ф. Э. Дзержинского / Ю. В. Баулин. – Харьков, 1991. – 41 с.
33. Бахтеева Е. И. Превышение пределов необходимой обороны: Проблемы квалификации: автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.08 / Уральская государственная юридическая академия / Е. И. Бахтеева. – Екатеринбург, 1999. – 28 с. – С. 9–10.
34. Берестовой Н. П. Обстоятельства, исключающие общественную опасность и противоправность деяния, и их значение в деятельности органов внутренних дел / Н. П. Берестовой. – М.: Академия МВД СССР, 1989. – 67 с.
35. Beling E. Die Lehre vom Verbrechen. - Tubingen, 1906.
36. Берлин А. А. Право необходимой обороны / А. А. Берлин. – Ярославль: Ярослав. гос. ун-т, 1911. – 201 с.
37. Блинська С. Г. Кримінально-правова природа затримання особи, що вчинила злочин як обставини, що виключає злочинність діяння: автореф. дис... к.ю.н.: 12.00.08 / С. Г. Блинська. – К., – 2006. – 19 с.
38. Блум М. Некоторые вопросы необходимой обороны / М. Блум. – Ученые записки Латвийского государственного университета им. П. Стучки, том 44. Юридические науки, выпуск 4. – Рига, 1962. С. 46.
39. Борисов В. И. Преступления против жизни и здоровья: вопросы квалификации / В. И. Борисов, В. Н. Куц. – Харьков: НПКФ «КОНСУМ», 1995. – 104 с.
40. Бородин С. В. Квалификация преступления против жизни / С. В. Бородин. М.: Наука, 1977. – 387 с.
41. Бородин С. В. Ответственность за убийство: квалификация и наказание по российскому праву / С. В. Бородин. – М.: ЮРИСТ, 1994. – 216 с.
42. Бородин С. В. Преступления против жизни / С. В. Бородин. - М.: Юристъ, 1999.–356 с.
43. Бородин С. В. Рассмотрение судом уголовных дел об убийствах / С. В. Бородин. М.: Юрид. лит-ра, 1964. – 239 с.
44. Брич Л. П. Закономірності розмежування складів злочинів / Л. П. Брич // Життя і право. 2004. – № 7. С. 67–75.
45. Брич Л.П. Кримінально-правова кваліфікація ухилення від оподаткування в Україні : Монографія / Л. П. Брич, В.О. Навроцький. Автор вступ. стат. М. Я. Азаров. – К.: Атіка, 2000. – 288 с.
46. Бюллетень Верховного Суда СССР. – 1984. - №5. – 115 с.
47. Васенцов А. И. Квалифицирующее значение субъекта преступления / А. И. Васенцов // Российская юстиция. – 1996. – № 3. – С. 16–21.
48. Великий енциклопедичний юридичний словник / за редакцією акад. НАН України Ю. С. Шемшученка. – К.: ТОВ “Видавництво “Юридична думка”, 2007. – 992 с.
49. Вереша Р. В. Поняття вини як елемент змісту кримінального права України / Р. В. Вереша. – Вступне слово: доктор юридичних наук, професор М. І. Мельник. – К.: Атіка, 2005. – 224 с.
50. Ветров Н. И. Уголовное право. Общая часть: учебник для вузов / Н. И. Ветров. – М: ЮНИТИ-ДАНА. Закон и право, 1999. – 415 с.
51. Вышинская З. А. Некоторые вопросы необходимой обороны по советскому уголовному законодательству / З. А. Вышинская. // Ученые записки ВИЮН, вып. 16. – М., 1963. С. 85.
52. Владимиров В. А. Сильное душевное волнение как обстоятельство, смягчающее ответственность / В. А. Владимиров // Советская юстиция. – 1957. – № 8. – С. 26-31.
53. Волженкин Б. В. Уголовная ответственность юридических лиц / Б. В. Волженкин. – Серия "Современные стандарты в уголовном праве и уголовном процесе". СПб.: Санкт-Петербург. Юрид. ин-т Генер. Прокуратуры Рос. Федерации, 1998. – 40с.
54. Володарський В. В. Необхідна оборона, перевищення її меж: деякі випадки кваліфікації / В. В. Володарський // Право України. – 2000, – № 6. – С. 93–94, 99.
55. Вольдимарова Н. Г. Уголовная ответственность за убийство при превышении пределов необходимой обороны / Н. Г. Вольдимарова. – М.: Зерцало, 2003. – 220 с.
56. Воробей П. А. Завдання і дія кримінального закону / П. А. Воробей, М. Й. Коржанський, В. М Щупаковський. – К.: Генеза, – 1997. – 157 с.
57. Воробей П.А. Теорія і практика кримінально-правового ставлення в вину: Монографія / П. А. Воробей. – К.: Видавництво Національної академії внутрішніх справ України, – 1997. – 184 с.
58. Газдайка-Василишин І. Б. До питання соціальної зумовленості кримінальної відповідальності за некорисливі злочини проти власності / І. Б. Газдайка-Василишин // Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. – 2006. – Випуск 3. – С. 248–258.
59. Гатауллин М. И. Условия правомерности необходимой обороны: лекция / М. И. Гатауллин. – Домодедово: ВИПК МВД России, 2000. – 29 с.
60. Гельфер М. А. Некоторые вопросы общего учения об объекте преступления в советском уголовном праве / М. А. Гельфер // Ученые записки ВИЮН, вып. 7, М., 1959. С. 189–193.
61. Герцезон А. А. Рецензия на кн.: Н. И. Загородникова / А. А. Герцезон // Советское государство и право. 1962. №3. С. 147-156.
62. Глистин В. К. Проблемы уголовно-правовой охраны общественных отношений / В. К. Глистин. – Ленинград: Издательство Ленинградского университета, 1979. – 127с.
63. Грищук В. К. Вбивство через необережність за кримінальним кодексом України 2001 року / В. К. Грищук // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права. – 2003. – № 1(5). – С.118–127.
64. Грищук В. К. Договори київських князів з візантійськими імператорами в х ст.: проблеми кримінально-правового регулювання / В. К. Грищук // Вісник Львівського університету. Серія юридична. Випуск 35. Львів. – 2000. – С. 69–73.
65. Грищук В. К. До питання про кримінальну відповідальність юридичної особи / В. К. Грищук // Актуальні проблеми кримінального і кримінально-процесуального законодавства і практики його застосування: збірник тез доповідей учасників Регіонального круглого столу. – Хмельницький: ХІУП, 2002. – С.3 – 7.
66. Грищук В. К. До питання про поняття об’єкта злочину в сучасній науці кримінального права / В. К. Грищук // Наукові записки Харківського економіко-правового університету. Право. Економіка. Гуманітаристика. – Харків, 2004. – С. 30-37.
67. Грищук В. К. До питання про соціальну зумовленість кримінальної відповідальності за суспільно небезпечні діяння у сфері господарської діяльності / В. К. Грищук // Відповідальність за злочини у сфері господарської діяльності: Матер. наук.-практ. конференції / Ред. кол.: В. В. Сташис (голов. ред.) та ін. – Х.: ви-во “Кроссроуд”. 2006. –260 с.
68. Грищук В. К. Загальний, родовий та безпосередні основні об’єкти злочинів проти життя і здоров’я / В. К. Грищук // Вісник Львівського інституту внутрішніх справ. – 2002. – №1. – С.77–88.
69. Грищук В. К. Кримінальна політика і зброя / В. К. Грищук // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні // Матеріали II регіональної наукової конференції (лютий 1996) Львів. – 1996. – С.133–137.
70. Грищук В. К. Кримінальне право України: Загальна частина: навч. посіб. для студентів юрид. фак. вищ. навч. закл. / В. К. Грищук. – К.: Видавничий дім «Ін Юре», 2006. – 568 с.
71. Грищук В. К. Основний склад умисного вбивства за Кримінальним Кодексом України 2001 року / В. К. Грищук // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2003. – №2. – С.40–51.
72. Грищук В. К. Питання системності кримінально-правового захисту людини за новим Кримінальним Кодексом України / В. К. Грищук // Новий Кримінальний Кодекс України: питання застосування і вивчення. Матеріали міжнародної науково-практичної конференції. Київ–Харків, Юрінком Інтер, – 2002. – С. 110–113.
73. Грищук В. К. Проблеми кодифікації кримінального законодавства України / В. К. Грищук. – Львів: Львівський університет. – 1993. – 137 с.
74. Грищук В. К. Способи вчинення злочину: насильство, напад, обман / В. К. Грищук // Науковий вісник Чернівецького університету. Вип. 4-5. Правознавство. Збірник нак. праць. – Чернівці: ЧДУ, 1996. – С. 328–334.
75. Грищук В. К. Загальні засади відповідальності юридичних осіб за кримінальним законодавством Франції / В. К. Грищук, І. В. Красницький // Вісник Львів. інст. внутр. справ при НАВС України.–2003.–Вип. 3. – С. 66–75.
76. Грищук В.К. Глобалізація і проблеми кримінальної відповідальності юридичної особи / В. К. Грищук, А. В. Цюра // Вісник Львівського університету. Серія міжнародні відносини. – 2002. – Вип.7. – С. 49–58.
77. Грошев А. В. Правосознание в системе оснований криминализации общественно опасных деяний / А. В. Грошев // Российский юридический журнал. – 1997. – № 1. – С. 126–134.
78. Гусар Л. В. Необхідна оборона: кримінологічні та кримінально-правові аспекти: автореф. дис... канд. юрид. наук : 12.00.08 / Леся Віталіївна Гусар; Одеська національна юридична академія. – О., 2009. – 17 с.
79. Гусар Л. В. Щодо питання про мотив, мету й емоційний стан при перевищенні меж необхідної оборони / Л. В. Гусар // Вісник академії прокуратури України, – 2007. – № 1. С. 116–122.
80. Гуторова Н. О. Кримінально-правова охорона державних фінансів України. Монографія / Н. О. Гуторова. – Харків: Вид. Нац. ун-ту внутр. справ, 2001. – 384 с.
81. Дагель П. С. Субъективная сторона преступления и ее установление / П. С. Дагель, Д. П. Котов. – Изд-во Воронеж. ун-та. – 1974. – 243 с.
82. Дагель П. С. Учение о личности преступника в советском уголовном праве / П. С. Дагель. – Владивосток: Боевая вахта, 1970. – 167 с.
83. Дані щодо кількості засуджених осіб за умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця, у 2005–2010 р. р.(за вироками, що набрали законної сили) / Дані Державної судової адміністрації України, № 19–13 / ст. від 15.03.2011 р.
84. Демидов Ю. А. Социальная ценность и оценка в уголовном праве / Ю. А. Демидов. – М: Юрид. литература, 1975. – С.57–61.
85. Джекебаев У. С. Мотивация преступления и уголовная ответственность / У. С. Джекебаев, Т. Г. Рахимов, Р. Н. Судакова. – Алма-Ата: НОРМА–К, 1987. – 222 с.
86. Дзюба В. Т. Потерпілий від злочину у сфері господарської діяльності: його види та юридичні ознаки / В. Т. Дзюба // Відповідальність за злочини у сфері господарської діяльності: Матер. наук.-практ. конференції. / Ред. кол.: В. В. Сташис (голов. ред.) та ін. – Х.: вид-во “Кроссроуд”, 2006. – 625с.
87. Диденко В. П. К истории развития законодательства о необходимой обороне и задержании преступника / В. П. Диденко. – В кн.: Актуальные проблемы охраны правопорядка и совершенствования деятельности органов внутренних дел УССР (Труды Киевской ВШМ). – Киев. – 1978. – 136 с.
88. Диденко В. П. Правомерность причинения вреда преступнику при задержании: Учебное пособие / В. П. Диденко. – К.: НИ и РИО Киевской высшей школы МВД СССР им Ф.Э. Дзержинского, 1984. – 72 с.
89. Дмитриенко А. П. Определение пределов правомерности права на необходимую оборону / А. П. Дмитриенко // Следователь.–1998. № 2.–С. 2–4.
90. Дубинин А. П. Объект правоотношения (Вопросы теории) / А. П. Дубинин. – Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1980. – 190 с.
91. Дьяков С. В. Ответственность за государственные преступления. / С. В. Дьяков, А. А. Игнатьев, М. П. Карпушин. Общ. ред. и введение Л. И. Баркова. – М.: Юрид. лит., 1988. – 224 с.
92. Дьяков С. В., Уголовное право / С. В. Дьяков, А. А. Игнатьев, В. И. Лунеев. – М.: Издательская группа НОРМА–ИНФРА М, 1999. – 416 с.
93. Емельянов В. П. Терроризм как явление и как состав преступления / НИИ изучения проблем преступности Академии правовых наук Украины / В. П. Емельянов. – Х.: Право, 1999. – 269 с.
94. Емельянов В. П. Преступность несовершеннолетних с психическими аномалиями как комплексная проблема / В. П. Емельянов // Личность преступника и уголовная ответственность. Межвуз. науч. сб.- Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1979. – Вып. 1. – С. 104 –118.
95. Жижиленко А. А. Эволюция понятия уменьшенной вменяемости / А. А. Жижиленко // Право и жизнь. – 1924. – Кн. 5–6.- С. 37–47.
96. Жижиленко А. А. Спорные вопросы уменьшенной вменяемости и уголовный кодекс РСФСР / А. А. Жижиленко // Право и жизнь. – 1924. – Кн. 7–8. – С. 39–48.
97. Жордания И. Ш. Структура и правовое значение способа совершения преступления / И. Ш. Жордания. – Тбилиси: Сабчота Сакартвело, 1977.–233 с.
98. Загородников Н. И. Преступления против жизни по советскому уголовному праву / Н. И Загородников. М.: Госюриздат, 1961. – 278 с.
99. Загородников Н. И. Преступления против здоровья / Н. И. Загородников. – М.: Юрид. лит. 1969. – 166 с.
100. Загородников Н. И. Советское уголовное право. Общая и особенная части / Н. И. Загородников. - М.: Госюриздат, 1975. – 568 с.
101. Закон України ”Про міліцію” // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 1991, – № 4.
102. Зведена інформація про засуджених за умисні вбивства в Хмельницькій області за період 2003–2007 рр. // Лист Територіального Управління Державної Судової Адміністрації в Хмельницькій області від 17.03.2008 № 264.
103. Зубкова В. И. Ответственность за преступления против личности по законодательству России: Монография / В.И. Зубкова. М.: Норма, 2005.–224с.
104. Інструкція щодо констатації смерті людини на підставі смерті мозку: затв. наказом МОЗ України від 25.09.2000 № 226 // Офіційний вісник України. – 2000. – № 42. – Ст. 1804.
105. Інформація про кількість засуджених осіб за статтями 115-118 КК України за вироками, що набрали законної сили в 2002–2007 роках // Лист Державної Судової Адміністрації України від 18.03.2008 № 14–1534/08.
106. Истомин А. Ф. Ответственность за убийство при превышении пределов необходимой обороны (уголовно-правовые и криминологические аспекты): Автореф. дисс. … канд. юрид. Наук / А. Ф. Истомин. – М., 1995. – 24 с.
107. Истомин А. Ф. С запасом прочности: о квалификации необходимой обороны / А. Ф. Истомин // Российская юстиция. – 1995. № 7. С. 42–47.
108. Исаев И. А. История государства и права России / И. А. Исаев. М.: Юристъ, 1994. – 479 с.
109. Кадников Н. Г. Классификация преступлений по уголовному праву России / Н. Г. Кадников. М.: Юристъ, 2000. – 206 с.
110. Кирись Б. О. Уголовно-правовые средства обеспечения качества продукции / Б. О. Кирись. – Львов: Издательство при Львовском государственном университете издательского объединения «Вища школа», 1987. – С. 21–73.
111. Кириченко В. Ф. Основные вопросы учения о необходимой обороне в советском уголовном праве / В. Ф К