ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ШКОДУ, ЗАПОДІЯНУ ДЖЕРЕЛОМ ПІДВИЩЕНОЇ НЕБЕЗПЕКИ

brief description

ЗМІСТ

ВСТУП .................................................................................................4-14

РОЗДІЛ 1 ЗАГАЛЬНО-ТЕОРЕТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДЖЕРЕЛ ПІДВИЩЕНОЇ НЕБЕЗПЕКИ............................................15-55

1.1. Поняття джерела підвищеної небезпеки…....................................15-28
1.2. Контроль як особлива ознака поняття джерела підвищеної небезпеки...................................................................................................28-43
1.3. Класифікація джерел підвищеної небезпеки..................................43-53
Висновки до розділу.................................................................................53-55

РОЗДІЛ 2 ПРАВОВА ПРИРОДА ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА ШКОДУ, ЗАПОДІЯНУ ДЖЕРЕЛОМ ПІДВИЩЕНОЇ НЕБЕЗПЕКИ………………………………………………………...56-103

2.1. Правова природа деліктного ризикового зобов’язання з відшкодування шкоди, заподіяної джерелом підвищеної небезпеки…………..………………………………………………......56-72
2.2. Відповідальність незалежно від вини за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки ...………..……………...…...….....72-98
Висновки до розділу...............................................................................98-103

РОЗДІЛ 3 ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ЗАПОДІЯННЯ ШКОДИ ОКРЕМИМИ ВИДАМИ ДЖЕРЕЛ ПІДВИЩЕНОЇ НЕБЕЗПЕКИ……………………………………104-177

3.1. Цивільно-правове регулювання та поняття особливих джерел підвищеної небезпеки.....................................................................107-112
3.2. Відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної ядерної небезпеки ………............................................................................112-159
3.3. Відповідальність за шкоду, заподіяну автотранспортними засобами як джерелами підвищеної небезпеки…..................................................159-172
Висновки до розділу.............................................................................172-177

ВИСНОВКИ...................................................................................178-189

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ...................................190-211

ВСТУП
Ефективне соціально орієнтоване суспільство в умовах ринкової економіки передбачає активне використання аномальних зобов’язань, важливе місце серед яких мають ризикові (алеаторні) деліктні зобов’язання, з притаманним їм високим ступенем заподіяння випадкової шкоди, що ґрунтується не на принципі вини, а на принципі ризику, нетипового для вітчизняної доктрини деліктної відповідальності.
Додаткова актуальність теми дисертаційного дослідження обумовлена стрімким розвитком науково-технічного прогресу, який в останні десятиріччя поставив до порядку денного низку правових проблем, які виходять за межі нормальної життєдіяльності людини, пов’язані з освоєнням людиною новітніх технологій і зростанням використання атомної промисловості, транспорту, хімічних і токсичних речовин як непідконтрольних людині чинників випадкової деліктної шкоди.
Обумовлене цим розуміння “відповідальності за ризик” у випадку деліктної відповідальності за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, вимагає науково обґрунтованих положень про аномальний деліктний ризик, деліктні зобов’язання за шкоду у зв’язку з використанням джерел атомної промисловості, інших об’єктів аномального деліктного ризику, загальний та алеаторний (спеціальний) види деліктного ризику (виправданого і невиправданого), доктринальне тлумачення яких є неналежним, що не сприяє формуванню одноманітної судової практики з цієї категорії спорів.
Сучасний стан наукової розробленості цих питань характеризується фрагментарністю цивільно-правового регулювання, неналежним рівнем наукових досліджень та обумовленою цим суперечливою правозастосовчою практикою.
Незважаючи на активне використання юридичною практикою відповідальності за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, в сучасний період бракує системних монографічних праць із загальнотеоретичних і прикладних проблем зазначених деліктних зобов’язань, що негативно впливає на їх вирішення в Україні.
У дисертаційних й інших наукових дослідженнях розглядалися лише окремі питання деліктної відповідальності за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, зокрема, деліктні зобов’язання (Д.В. Боброва, 1988), джерела підвищеної небезпеки (О.Л. Жуковська, 1994; Н.В. Терещенко, 2003), алеаторні та інші юридичні ризики (І.С. Тімуш, 2004; Р.А. Майданик, Н.І. Майданик; 2006; І.В. Волосенко, 2007), відшкодування ядерної шкоди (Г.І. Балюк, 2000; Ю.М. Крупка, С.В. Мікєров, 2005; А.І. Іойриш , В.Г. Терентьєв, А.Б. Чопорняк).
Відтак, подальше наукове розроблення загальнотеоретичних проблем деліктної відповідальності, зокрема за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, окремих її різновидів є необхідною умовою впровадження досконалішого правового регулювання зазначеного виду деліктних зобов’язань.
Вказані вище обставини обумовлюють вибір теми дослідження та її актуальність.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дисертаційна робота виконувалася на кафедрі цивільного права юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка відповідно до бюджетної теми № ДР 019 U007725 «Удосконалення правового механізму реалізації і захисту прав і інтересів людини і громадянина в Україні». Дана робота включена до плану науково-дослідних робіт юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є розробка науково обґрунтованих рекомендацій щодо розвитку та підвищення ефективності інституту деліктної відповідальності, зокрема за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки. Відповідно до поставленої мети визначено основні завдання дисертаційного дослідження:
- з’ясувати сутність деліктної відповідальності і деліктного ризикового зобов’язання з відшкодування шкоди, заподіяної джерелом підвищеної небезпеки;
- конкретизувати поняття джерела підвищеної небезпеки;
- встановити поняття та роль правової категорії контролю як особливої ознаки поняття джерела підвищеної небезпеки;
- дослідити особливості відповідальності за шкоду, заподіяну автотранспортними засобами як джерелами підвищеної небезпеки;
- провести розмежування правового регулювання відповідальності за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної ядерної небезпеки від суміжних правових конструкцій;
- проаналізувати правові засади захисту прав та інтересів осіб шляхом відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної ядерної небезпеки;
- виробити та сформувати конкретні пропозиції, спрямовані на вдосконалення чинного законодавства України.
Об’єктом дисертаційного дослідження є правовідносини цивільно-правової відповідальності за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки.
Предметом дисертаційного дослідження є система чинних в Україні нормативно-правових актів, які регулюють зобов’язальні правовідносини з відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, судова практика з розгляду спорів про відшкодування шкоди, заподіяної джерелом підвищеної небезпеки, вітчизняні та зарубіжні наукові джерела.
Методи дослідження обрано відповідно до поставленої в роботі мети та завдань, з урахуванням об’єкта та предмета дослідження. В процесі дослідження застосовувалися такі методи: історико-правовий, за допомогою якого встановлено основні етапи правового регулювання категорії джерел підвищеної небезпеки та її структурних елементів; порівняльно-правовий, на основі якого проведено аналіз вітчизняного та іноземного законодавства щодо функціонування деліктної відповідальності та застосування відшкодування шкоди, заподіяної джерелом підвищеної небезпеки; системно-структурний, за допомогою якого визначалися основні види та класифікації джерел підвищеної небезпеки, місце ризикового (алеаторного) деліктного зобов’язання в системі ризикових зобов’язань; абстрагування та узагальнення, на основі якого розроблялися дефініції різних правових категорій та понять; аналізу та синтезу, за допомогою якого вивчалися юридична природа відповідальності за шкоду, заподіяну джерелами підвищеної небезпеки, наводилася характеристика основних ознак джерел підвищеної небезпеки та умов настання відповідальності, співвідношення основних цивільно-правових понять та категорій, що стосуються зазначеного спеціального делікту; емпіричного аналізу, який дозволив відокремити спеціальний делікт за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної ядерної небезпеки, від інших правових конструкцій; теоретико-прогностичний, за допомогою якого розроблено пропозиції щодо вдосконалення законодавства.
Науково-теоретична основа дослідження. Дослідження поставлених у роботі завдань, аналіз генезису наукової думки щодо досліджуваної проблематики, а також сформульовані в дисертації теоретичні висновки засновані на загальних досягненнях юридичної науки, у тому числі на результатах досліджень відомих вітчизняних та зарубіжних цивілістів, романістів, а також фахівців інших галузей правової науки. Зокрема, істотний вплив на результати цієї дисертації мали наукові дослідження: М.М. Агаркова, С.С. Алексєєва, Б.С. Антимонова, Г.І. Балюк, Ю.Г. Басіна, Г.М. Белякової, Д.В. Бобрової, М.І. Брагинського, С.М. Братуся, В. Варкалло, В.А. Васильєвої, В.В. Вітрянського, В.Г. Верднікова, В.В. Глянцева, Є. Годеме, В.П. Грибанова, Г. Дернбурга, О.В. Дзери, А.С. Довгерта, С.Є. Донцова, О.Л. Жуковської, А.І. Іойриша, О.С. Іоффе, Х. Кьотца, О.О. Красавчикова, Ю.М. Крупки, Н.С. Кузнєцової, Л.А. Лунца, В.В. Луця, Л.А. Майданик, Р.А. Майданика, Т.Б. Мальцман, М.С. Малеїна, Г.К. Матвєєва, В.П. Мозоліна, С.А. Муромцева, І.Б. Новицького, В.А. Ойгензіхта, Ю.А. Павлодського, І.С. Перетерського, Й.О. Покровського, Б.І. Пугинського, В.А. Рахмиловича, Р. Саватьє, Н.Ю. Сергєєва, В.І. Серебровського, В.І. Сінайського, А.О. Собчака, В.Т. Смірнова, Є.О. Суханова, В.О. Тархова, В.Г Терентьєва, К.А. Флейшиц, Є.О. Харитонова, В.М. Хвостова, А.Б Чопорняка, К. Цвайгерта, Я.М. Шевченко, Г.Ф. Шершеневича, С.І. Шимон, Т.М. Яблочкова, К.К. Яічкова, К.Б. Ярошенко й інших учених.
Нормативну та емпіричну базу склали: Конституція України, міжнародно-правові акти, Цивільний кодекс України, інші акти цивільного законодавства України, законодавство колишнього Союзу РСР, окремі правові акти зарубіжного законодавства.
Наукова новизна дисертаційного дослідження конкретизується у науково-теоретичних положеннях, висновках та пропозиціях, основними з яких є такі:
Вперше:
1) обґрунтовується доцільність визнання зобов’язання з відшкодування шкоди, заподіяної джерелом підвищеної небезпеки нетрадиційним (аномальним) видом зобов’язань, що обумовлено поширенням на ці правовідносини положень про юридичний ризик;
2) встановлюються правові категорії загального (притаманного генеральному делікту та іншим спеціальним деліктам) та алеаторного (спеціального) деліктного ризику (властивого саме досліджуваному делікту) як видів юридичного ризику;
3) визначається правова природа деліктного ризику як суб’єктивної та об’єктивної категорії. Суб’єктивним деліктним ризиком слід вважати психічне ставлення особи до результатів своєї діяльності та діяльності речей, які їй належать. Об’єктивний характер деліктного ризику обумовлений об’єктивно-випадковим характером подій у вигляді усвідомлюваного припущення ймовірності настання негативних майнових та інших наслідків;
4) обґрунтовується висновок про доцільність використання в деліктних зобов’язаннях з відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки концепції “відповідальності за ризик”, замість концепції “відповідальності без вини”. Встановлено, що дійсною умовою притягнення боржника до відповідальності є дія випадку як зворотної сторони реалізованого ризику. Визначальну базу теорії відповідальності за ризик становить настання випадкової шкоди (алеаторний ризик);
5) доводиться доцільність визнання контролю як істотного й визначального впливу на майнове благо чи поведінку осіб, що забезпечує отримання передбаченого юридичного результату, визначальною ознакою поняття джерела підвищеної небезпеки. Встановлено, взаємозалежність контролю та юридичного ризику в деліктних зобов’язаннях, як ймовірність випадкового настання / ненастання деліктної шкоди;
6) обґрунтовується доцільність визнання деліктного ризику, що за своєю природою виключає отримання прибутку, на відміну інших юридичних ризиків (підприємницького, професійного), що пов’язані з отриманням прибутку (позитивний результат), з неотриманням прибутку (нульовий результат), та отриманням збитків (негативний результат), самостійною правовою конструкцією. Встановлено, що конструкція деліктного ризику означає небезпеку отримання саме негативних цивільно-правових наслідків;
7) встановлюється поняття виправданого (припустимого) деліктного ризику як умови звільнення від деліктної відповідальності за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки. Виправданим ризиком визнаються такі дії володільця джерела підвищеної небезпеки, що спрямовані на недопущення шкоди відповідно до стандартів управління таким ризиком та, що встановлюють загальновизнані правила здійснення безпечної діяльності з використання, зберігання тощо такого джерела;
8) визначається поняття джерела підвищеної ядерної небезпеки як певного матеріального об’єкту, здатного в результаті професійної ризикової діяльності створювати дуже високу небезпеку заподіяння шкоди, зокрема опромінювання, характерною негативними наслідками для оточення, майбутніх поколінь (пізня шкода) і навколишнього середовища;
9) встановлюється співвідношення джерела підвищеної ядерної небезпеки та спеціального режиму відповідальності за ядерну шкоду, що полягає в поширенні на джерело підвищеної ядерної небезпеки положень закону про спеціальний делікт, що регулюється статтею 1187 ЦК України;
10) сформульовано категорію “операція перетинання класів”, що відображає співвідношення та виділяє джерела підвищеної ядерної небезпеки в окрему правову категорію.
Удосконалено:
1) поняття джерела підвищеної небезпеки, яке слід розглядати як поєднання двох проявів: 1) певний матеріальний об’єкт; 2) діяльність з його використання. Тому джерелом підвищеної небезпеки слід розглядати об'єкт матеріального світу, який не піддається повному контролю з боку людини, здатний заподіяти шкоду оточуючим в процесі ризикової діяльності (використання, зберігання, утримання транспортних засобів, механізмів та обладнання, використання, зберігання та виготовлення хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо);
2) положення щодо системної класифікації ризиків за підставами їх виникнення, що передбачає чотири групи таких ризиків: 1) законні (в силу закону чи рішення суду); 2) з односторонніх правочинів; 3) договірні; 4) позадоговірні (деліктні тощо), які поділяються на: а) загальні деліктні та б) алеаторні (спеціальні) деліктні;
3) положення про суб’єктний склад спеціальних деліктів, передбачених статтями 1187 та 1189 ЦК України. Встановлено, що суб’єктом відповідальності за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної ядерної небезпеки визнається володілець останнього. Обґрунтовано доцільність поширення на оператора (експлуатуючої організації) ядерної установки положень поняття «володілець джерела підвищеної небезпеки».
Дістали подальший розвиток:
1) обґрунтування самостійності юридичного значення ризику в ризикових деліктних зобов’язаннях, що проявляється у визнанні ризику самостійною (додатковою) умовою безвинної деліктної відповідальності поряд з шкодою, причинним зв’язком та протиправністю;
2) положення щодо доцільності нормативного розрізнення відповідальності власника установки з виробництва або розщеплення ядерних матеріалів та відповідальності будь-якого іншого власника радіоактивних матеріалів;
3) обґрунтування правової природи володільця джерела підвищеної ядерної небезпеки та оператора ядерної установки, згідно з правилами, встановленими операцією перетинання класів.
На підставі наведених та інших висновків вносяться пропозиції щодо вдосконалення законодавства України, які також складають наукову новизну дослідження, зокрема:
1) частину 1 ст. 1187 ЦК України викласти в такій редакції:
„1. Джерелом підвищеної небезпеки є об’єкт матеріального світу, який не піддається повному контролю з боку людини, здатний заподіяти шкоду оточуючим в процесі ризикової діяльності (використання, зберігання, утримання транспортних засобів, механізмів та обладнання, використання, зберігання або виготовлення хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо).”;
2) частину п’яту ст. 1187 ЦК України викласти в такій редакції:
„5. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого чи в разі виправданого ризику.”;
3) запропоновано нормативно закріпити поняття джерела підвищеної ядерної небезпеки шляхом доповнення частини 1 ст. 1187 ЦК України пунктом другим у такій редакції:
„1.2. Джерело підвищеної ядерної небезпеки є певний матеріальний об’єкт, здатний в результаті професійної ризикової діяльності створювати небезпеку заподіяння шкоди, зокрема опромінювання, характерний своєю неконтрольованістю, масштабністю, непередбачуваністю та негативними наслідками для оточення, майбутніх поколінь, навколишнього середовища.”;
4) пропонується відокремити відповідальність власника установки з виробництва або розщеплення ядерних матеріалів (ст. 1189 ЦК України - оператора ядерної установки) від відповідальності будь-якого іншого власника радіоактивних матеріалів, що не пов’язаний з виробництвом або розщепленням останніх (ст. 1187 ЦК України) шляхом закріплення у вітчизняному законодавстві поняття „володільця джерела підвищеної ядерної небезпеки”, зокрема, шляхом доповнення частини 2 ст. 1187 ЦК України пунктом другим в такій редакції:
„2.2. Шкода, завдана джерелом підвищеної ядерної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє радіоактивними (іонізуючими тощо) матеріалами, використання, зберігання яких створює підвищену небезпеку, однак не пов’язана з виробництвом або розщепленням останніх.”
Теоретичне та практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані висновки і пропозиції можуть бути використані для вдосконалення чинного цивільного законодавства, у правозастосовчій практиці, а також іншій діяльності щодо захисту прав громадян та організацій. Положення дисертації можуть бути використані у розробці відповідних розділів підручників та навчальних посібників з цивільного права, а також при підготовці лекційних занять для студентів юридичних та економічних вищих навчальних закладів, навчально-методичній роботі, зокрема, у навчальному процесі при вивченні курсів „Цивільне право”, а також спеціальних курсів „Деліктні зобов’язання”, „Захист цивільних прав”.
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною, завершеною науковою роботою. Сформульовані теоретичні положення, висновки, пропозиції, рекомендації одержані автором в результаті вивчення та аналізу понад 200 наукових і нормативних джерел, цивільних справ.
Апробація результатів дисертації. Дисертація виконана і обговорена на кафедрі цивільного права Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Основні теоретичні положення та їх аргументація, рекомендації практичного характеру стосовно вдосконалення цивільного законодавства, що висвітлені в дисертації, використовувалися в лекційних і семінарських заняттях з курсу „Цивільне право України” та спецкурсу „Делікти в цивільному праві”, що проводилися автором у навчальному процесі. Результати досліджень апробовані на наступних міжнародних та всеукраїнських науково-практичних конференціях: Міжнародній науково-технічній конференції “АВІА-2003” (23-25 квітня 2003р., м. Київ.); ІІІ Міжнародній науковій конференції студентів та молодих учених “Політ–2003” (12-13 квітня 2003 р., м. Київ); Міжнародній науково-технічній конференції “АВІА–2004” ( 26-28 квітня 2004 р., м. Київ.); Міжнародній науково-практичній конференції „Розвиток цивільного законодавства України: шляхи подолання кодифікаційних протиріч” (28-29 вересня 2006 р., Київський національний університет імені Тараса Шевченка, м. Київ).
Публікації. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження викладені авторкою в десяти публікаціях, з яких шість – у наукових фахових виданнях, рекомендованих ВАК України і чотири – у збірниках тез наукових конференцій.
Структура дисертації визначена метою та завданнями дослідження і складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 211 сторінок, із них 163 сторінки основного тексту. Список використаних джерел – 255 найменувань.

bibliography

СПИСОК ВИКОРАСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. ЛІТЕРАТУРНІ ДЖЕРЕЛА:

1. Агарков М.М. Возникновение обязательств из причинения вреда // Гражданское право / Под ред. М.М. Агаркова и Д.М. Генкина. – М.: Юриздат, 1944. – Т. 1. – 419 с.
2. Агарков М.М. Обязательства из причинения вреда (Действующее право и задачи Гражданского кодекса СССР) // Проблемы социалистического права. – 1939. – № 1. – С. 55-74.
3. Агарков М.М. Обязательство по советскому гражданскому праву // Учен. труды ВИЮН. – М.: Юриздат, 1940. – Вып. ІІІ. – 192 с.
4. Адлер К. Ответственность без вины в гражданском и уголовном праве: Академическая речь / Пер. с нем. – СПб.: Изд. Юрид. кн. магазина Н.К. Мартынова, 1913. – 43 с.
5. Александров Н.Г. Законность и правоотношения в советском обществе. – М.: Госюриздат. – 1955. – 156 с.
6. Александров Н.Г. Юридическая норма и правоотношение. – М.: Госюриздат, 1947. – 18 с.
7. Алексеев С.С. О составе гражданского правонарушения // Правоведение. – 1958. – № 1. – 47-53.
8. Алексеев С.С. Общая теория права: Курс в 2-х т. – М.: Юрид. лит., 1982. – Т. II. – 360 с.
9. Алексеєнко Л.М., Олексієнко В.М., Юркевич А.І. Економічний словник: банківська справа, фондовий ринок (українсько-англійско-російський тлумачний словник). – К.: Видавничий будинок «Максимум»; Тернопіль: «Економічна думка», 2000. – 592 с.
10. Алмаші М. Відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки: деякі питання // Право України. – 2000. - № 12. – С. 66-69.
11. Аномалії в цивільному праві України: Навч.-практ. посібник // Відп. ред. Р.А. Майданик. – К.: Юстиніан, 2007. – 912 с. (Серія «Аномалії цивільного права).
12. Антимонов Б.С. Гражданская ответственность за вред, причиненный источником повышенной опасности. – М.: Госюриздат, 1952. – 256 с.
13. Антимонов Б.С. Основание договорной ответственности социалистических организаций. – М.: Госюриздат. – 1962. – 273 с.
14. Антимонов Б.С. Значение вины потерпевшего при гражданском правонарушении. – М.: Госюриздат, 1950. – 275 с.
15. Архипов Д.А. Опыт теории риска в договорном обязательстве // Актуальные проблемы гражданского права: Сборник статей. Вып. 9 / Под ред. О.Ю. Шилохвоста. – М.: Норма, 2005. – С. 358-406.
16. Балюк Г. Правові аспекти понять ядерної та радіаційної (радіоекологічної) безпеки // Право України. – 1999. - № 12. – С. 62-66.
17. Балюк Г.І. Цивільно-правова відповідальність за ядерну шкоду за законодавством України: проблеми становлення та удосконалення // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Юридичні науки. Випуск 38. - К. – 2001. – С. 59-65.
18. Балюк Г.І. Проблеми формування та становлення ядерного права України: Дис. … докт. юрид. наук. – К., 2000. – 372 с.
19. Барабаш О., Сиротенко С. Щодо протиправності дій при заподіянні моральної шкоди // Право України. – 2000. - № 9. – С. 43-45.
20. Барон Ю. Система римского гражданского права. Общая часть. –М., 1898. – Книга 1. - 244 с.
21. Барон Ю. Система римского гражданского права. Обязательственное права. –Спб., 1989. – Книга 4. – 260 с.
22. Белякова А.М. Возмещение вреда, причиненного источником повышенной опасности. Ответственность владельца источника повышенной опасности. – М.: Изд-во МГУ, 1967. – 56 с.
23. Белякова А.М. Возмещение причиненного вреда. – М.: Изд-во МГУ, 1972. – 102 с.
24. Белякова А.М. Гражданско-правовая ответственность за причинение вреда: Теория и практика. – М.: Изд-во МГУ, 1986. – 147 с.
25. Белякова А.М. Имущественная ответственность за причинение вреда. – М.: Юрид. лит., 1979. – 112 с.
26. Брагинский М.И., Витрянский В.В. Договорное право. Книга первая: Общие положення. 2-е изд. – М.: Статут, 2005. – 842 с.
27. Братусь С.Н. Субъекты гражданского права. – М.: Юриздат, 1950. – 160 с.
28. Братусь С.Н. Юридическая ответственность и законность: Очерк теории // Всесоюзн. науч.-исслед. ин-т сов. законодательства. – М.: Юрид. лит., 1976. – 216 с.
29. Вагацума С., Ариидзума Т. Гражданское право Японии: В 2-х кн. / Пер. с япон. В.В. Батуренко; Под ред. и со вступ. ст. Р.О. Халфиной. - М.: «Прогресс», 1983. – Кн. 2. – 338 с.
30. Варкалло В. Об ответственности по гражданскому праву. – М. – 1978. – 326 с.
31. Варул П.А. Методологические проблемы исследования гражданско-правовой договорной ответственности. Автореферат дис. … канд. юрид. наук. – Л., 1985. – 18 с.
32. Вердников В.Г. Обязательства, возникающие вследствие причинения вреда // Советское гражданское право: В 2-х т. – М., 1975. – Т. ІІ. – 488 с.
33. Власть денег. – 2006. - № 23. – С. 25-32.
34. Гавзе Ф.И. Обязательственное право (общие положения). – Минск: Изд-во БГУ им. В.И. Ленина, 1968. – 128 с.
35. Гильдерман Л.С. Возмещение вреда, причиненного в состоянии крайней необходимости источником повышенной опасности // Вопросы судебной и арбитражной практики: Труды Иркут. гос. ун-та, т. LX, сер. юр. – Иркутск, 1969. – Вып. 9. - Ч. 3. – С. 170-175.
36. Гордон М.В. Лекции по советскому гражданскому праву. – Харьков: Изд-во Харьковского Государственного университета, 1960. – 342 с.
37. Гражданский кодекс Украины (научно-практический комментарий). – Х.: ООО «Одиссей», 1999. – 848 с.
38. Гражданский кодекс Франции (Кодекс Наполеона) / Пер. В. Захватьев / Предисловие: А. Довгерт, В. Захватьев / Приложения 1-4: В. Захватьев / Отв. ред. А. Довгерт. – К.: Истина, 2006. – 1008 с.
39. Гражданское и торговое право капиталистических государств / Под ред. Яичкова К.К. – М.: Междунар. отношения, 1966. – 551 с.
40. Гражданское и торговое право капиталистических стран / Под ред. проф. Мозолина В.П. и к.ю.н. Кулагина М.И. – М.: Междунар. отношения, 1980. – 382 с.
41. Гражданское право / Под ред. М.М. Агаркова и Д.М. Генкина. – М.: Юриздат, 1944. – Т. I. – 338 с.
42. Гражданское право / Под ред. М.М. Агаркова и Д.М. Генкина. – М.: Юриздат, 1944– Т. ІІ. – 419 с.
43. Гражданское право / Под ред. проф. Е.А. Суханова. - М.: Юриздат, 1980. – Т. 2. – 431 с.
44. Гражданское право: Учебник. В 2-х ч. / Под ред. А.П. Сергеева, Ю.К. Толстого. М.: Проспект, 1998. – Ч. 2. – 784 с.
45. Гражданско-правовая охрана интересов личности в СССР. – Свердловск. - 1977. – 106 с.
46. Гузь Л.Е. Дорожно-транспортные проишествия. – Х.: Харьков юридический, 2004. – 448 с.
47. Гусев Н.Н. Основы гражданского законодательства СССР и союзных республик и некоторые вопросы судебной практики // Бюллетень Верховного Суда СССР. – 1962. - № 1. – С. 30-31.
48. Гусев Н.О. О судебной практике по делам о возмещении вреда личности // Бюллетень Верховного Суда. – 1959. – № 1. – С. 23-31.
49. Давид Р. Основные правовые системы современности. – М. – 1988. – 496 с.
50. Дигесты Юстиниана. В 2-х томах / Пер. с латинского; отв. ред. Л.Л. Кофанов. – М.: «Статут», 2002. - Т. 1. - Кн. 2 - Титул ХІ. – 622 с.
51. Дмитриева О.В. Ответственность без вины в гражданском праве: Автореф. дис. … канд. юрид. наук. – СПб. - 1996. – 18 с.
52. Донцов С.Е., Маринина М.Я. Имущественная ответственность за вред, причиненный личности. - М.: Юрид. Лит., 1986. – 160 с.
53. Дурманов Н.Д. Понятие преступления. – М.: Изд-во АН СССР, 1948. – 314 с.
54. Егоров Л.М. Ответственность предприятий за вред, причиненный источником повышенной опасности: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. – Л., 1953. – 211 с.
55. Егоров Н. Понятие источника повышенной опасности // Сов. юстиция. – 1980. – № 2. – С. 12-13.
56. Егоров Н.Д. Причинная связь как условие юридической ответственности // Сов. государство и право. – 1981. – № 9. – С. 126-131.
57. Єршова С. Про правові гарантії відшкодування ядерної шкоди // Право України. – 1998. - № 4. – С. 46-49.
58. Жуковская О.Л. Возмещение вреда, причиненного источником повышенной опасности: некоторые аспекты проблемы. – К.: Либідь, 1994. – 200 с.
59. Загорулько А.И. Обязательства по возмещению вреда. – Харьков: Консум, 1999. – 112 с.
60. Замятин В. Новое гражданское и гражданско-процессуальное законодательство в действии // Социалистическая законность. – 1962. – № 5. – С. 15-17.
61. Зобов’язальне право: теорія і практика. Навч. посібн. для студентів юрид. вузів і фак. ун-тів / О.В. Дзера, Н.С. Кузнєцова, В.В. Луць та інші; За ред. О.В. Дзери. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 912 с.
62. Иеринг Р. Дух римского права на различных ступенях его развития. – Спб. – 1875. – ч. 1. – 309 с.
63. Иойриш А.И, Терентьев В.Г, Чопорняк А.Б. Вывести „мирный атом” из сферы действия федерального закона „О техническом регулировании” // Государство и право. – 2005. - № 9. – С. 29-34.
64. Иойрыш А.И. Концепция риска: его оценка и управление им // Обеспечение безопасности населения и территорий. – М., 1994. – С.18-24.
65. Иоффе О.С. Обязательственное право. – М.: Юрид. лит., 1975. – 880 с.
66. Иоффе О.С. Ответственность по советскому гражданскому праву. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1955. – 312 с.
67. Иоффе О.С. Правоотношение по советскому гражданскому праву. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1949. – 52 с.
68. Иоффе О.С. Советское гражданское право: Курс лекций в 2-х ч. - Л.: ЛГУ, 1961. – Ч. 2. – 511 с.
69. Иоффе О.С., Толстой Ю.К. Основы советского гражданского законодательства. – Л.: ЛГУ, 1962. – 216 с.
70. Кабышев О.А. Предпринимательский риск: правовые вопросы. Автореферат дис. … канд. юрид. наук. — М., 1996. — 27 с.
71. Калиновська О. На дорогах стане безпечніше? // Відомості міністерства транспорту та зв′язку України. – 2005. - № 7-8. - С. 59-61.
72. Калмыков Ю.Х. Возмещение вреда, причиненного имуществу. – Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1965. – 72 с.
73. Канторович Я.А. Война и исполнение обязательств. Петроград. - 1917. – 149 с.
74. Киквидзе О.В. Спорные вопросы гражданской ответственности за вред, причиненный источником повышенной опасности: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.03. – Тбилиси, 1980. – 18 с.
75. Клименко О. Особливості деліктної відповідальності держави в міжнародному приватному праві // Міжнародне приватне право. – 2003. - № 3. – С. 43-47.
76. Комментарий к Гражданскому кодексу Российской Федерации части второй (постатейный) / Отв. ред. О.Н. Садиков. – М.: «Инфра- м», 2003. – 967 с.
77. Комментарий к гражданскому кодексу РСФСР / Под ред. С.Н. Братуся, О.Н. Садикова. – М. – 1982. –538 с.
78. Коняев Н.И. Обязательства, возникающие вследствие причинения вреда источником повышенной опасности: Автореф. дис. … канд. юрид. наук. – М., 1966. – 15 с.
79. Коняев Н.И. Обязательства, возникающие вследствие причинения вреда источником повышенной опасности: Дис. … канд. юрид. наук. – М., 1966. – 238 с.
80. Косарев А.И. Римское частное право: Учеб. для вузов. – М.: Закон и право, 1998. – 254 с.
81. Кофман В.И. Границы юридически-значимого причинения // Правоведение. – 1960. – № 3. – С. 45-58.
82. Кофман В.И. Основные вопросы причинной связи в свете общей проблемы – гражданской ответственности // Весник Ленинградского ун-та. – 1950. - № 10. – С. 111-125.
83. Красавчиков О.А. Возмещение вреда, причиненного источником повышенной опасности. – М.: Юрид. лит., 1966. – 200 с.
84. Красавчиков О.А. Ответственность, меры защиты и санкции в советском гражданском праве / Проблемы гражданско-правовой ответственности и защиты гражданских прав // Сборник ученых трудов Свердловского юридического ин-та. - Свердловск. – 1973. - Вып. 27. – С. 11-15.
85. Крупка Ю. Правове регулювання цивільної відповідальності за ядерну шкоду, заподіяну під час міжнародніх перевезень ядерного матеріалу (міднародно-правовий аспект) // Юридична Україна. – 2005. - № 9. – С. 69-73.
86. Крупка Ю. Відповідальність держави за транкордонну ядерну шкоду // Право України. – 1999. - № 2. – С. 62-65.
87. Крупка Ю. Екологічна безпека і ядерна енергетика // Вісник НАН України. – 1996. - № 8. – С. 31-34.
88. Крупка Ю. Поняття ядерного страхування // Право України. – 2005. - № 10. – С. 104-106.
89. Крупка Ю. Проблеми встановлення причинного зв′язку між ядерною шкодою і ядерним інцидентом // Право України. – 1998. - № 7. – С. 99-104.
90. Крупка Ю. Чи потрібне Україні законодавство про ядерну безпеку? // Голос України. – 1994. – 5 жовтня. – С. 14.
91. Крупка Ю. Щодо цивільно-правової відповідальності за ядерну шкоду // Право України. – 1995. – № 1. – С. 25-29.
92. Крупка Ю.М. Проблеми створення правового механізму відшкодування ядерної шкоди в Україні // Правова держава (випуск восьмий). – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького, 1997. – С. 192-197.
93. Лаасик Э.Я. Советское гражданское право. Часть особенная. – Таллинн: Валгус, 1980. – 572 с.
94. Лейба В.Н. Ответственность воинской части по обязательствам вследствие причинения вреда: Дис. … канд. юрид. наук. – М., 1973. – 193 с.
95. Либба Ив. Ответственность железных дорог за целостность груза и срочность доставки. - М.: Транспечать, 1924. – 129 с.
96. Майданик Л.А., Сергеева Н.Ю. Материальная ответственность за повреждение здоровья. - М.: Юрид. лит., 1978. – 216 с.
97. Малеин М.Н. Личные неимущественные права граждан (понятие, осуществление, защита): Автореф. дисс. …докт. юрид. наук. – М. – 1997. – 40 с.
98. Малеин Н.С. Вина – необходимое условие имущественной ответственности // Советское государство и право. – 1971. – № 2. – С. 28-35.
99. Малеин Н.С. Имущественная ответственность в хозяйственных отношениях. – М.: Наука, 1968. – 207 с.
100. Малеин Н.С. Правовое регулирование обязательств по возмещению вреда // Советское государство и право. – 1962. – № 10. – С. 69-72.
101. Мальцман Т.Б. Ответственность за вред, причиненный источником повышенной опасности: Дис. … канд. юрид. наук. – М., 1948. – 178 с.
102. Маркова М.Г. Обязательства по возмещению вреда с участием лиц, лишенных свободы и ограниченных в свободе. – М.: Академия МВД СССР, 1987. – 72 с.
103. Маслов В. Обязательства из причинения вреда: Учебное пособие. – Харьков: Харьк. юрид. ин-т, 1961. – 103 с.
104. Матвеев Г.К. Вина в советском гражданском праве. – Киев: Изд-во Киевского ун-та, 1955. – 308 с.
105. Матвеев Г.К. Основания гражданско-правовой ответственности. – М.: Юрид. лит., 1970. – 312 с.
106. Матвеев Г.К. Основания юридической ответственности // Советское государство и право. – 1971. – № 10. – С. 30-32.
107. Мезрин Б.Н. О юридической природе риска в советском гражданском праве // Гражданское право и способы его защиты. - Свердловск, 1974. – С. 47- 48.
108. Микеров С.В. Гражданско-правовая ответственность за вред, причиненный радиоактивными источниками повышенной опасности: Дис. ... канд. юрид. наук: М., 2005. - 175 с.
109. Микитюк М. Правові основи управління профілактикою безпеки дорожнього руху // Право України. - 2005. - № 5. – С. 81-85.
110. Мироненко А.Н., Бабий Б.М. Собрание малороссийских прав. 1807 г. – К.: Наукова думка, 1993. - 351 с.
111. Муромцев С.А. Гражданское право Древнего Рима. – М. – 1883. – 697 с.
112. Нарышкина Р.Л. Ответственность за вред, причиненный в связи с производством и использованием атомной энергии в мирных целях по гражданскому праву буржуазных государств // Советское государство и право. – 1966. - № 11. – С. 117-123.
113. Невзгодина Е.Л. Проблемы ответственности исполнителя при оказании платных медицинских услуг // Актуальные проблемы гражданского права и процесса: Сборник материалов Международной научно-практической конференции. Вып. 1 / Отв. ред. Д.Х. Валеев, М.Ю. Челышев. – М.: «Статут», 2006. – С. 152-156.
114. Никольский Б.В. Система и текст ХІІ таблиц. – Спб. – 1899. – 293 с.
115. Новий словник української мови / Уклад. В.В. Яременко, О.М. Сліпушко. – К.: Аконіт, 2005. – Т. 1. – 183 с.
116. Новицкий И.Б. Сделки. Исковая давность. – М. - 1954. – 274 с.
117. Новицкий И.Б., Лунц Л.А. Общее учение об обязательстве. – М.: Госюриздат, 1950. – 416 с.
118. Обращение с радиоактивными отходами атомных электростанций. Свод положений. – Вена, 1987. – 156 с.
119. Ойгензихт В.А. Возмещение вреда, причиненного правомерными действиями // Актуальные проблемы применения сов. законодательства. – Душанбе. - 1974.- С. 134-143.
120. Ойгензихт В.А. Воля и волеизъявление. – Душанбе: Изд-во «Дониш», 1983. – 256 с.
121. Ойгензихт В.А. Категория «риска в советском гражданском праве // Правоведение. – 1971. – № 5. – С. 64-70.
122. Ойгензихт В.А. Проблема риска в гражданском праве (Часть общая). – Душанбе: Ирфон, 1972. – 224 с.
123. Отраднова О. Поняття та форми вини як умови деліктної відповідальності в цивільному праві // Юридична Україна. – 2005. -
№ 3. – С. 46-48.
124. Отраднова О.О. Неправомірна поведінка як умова відшкодування недоговірної шкоди в цивільному праві України // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2007. - № 2. – С. 45-49.
125. Отчет о Всесоюзном совещании по обсуждению макетов учебников теории государства и права // Советское государство и право. – 1948. - № 9. – С. 76-77.
126. Павлодский Е.А. Случай и непреодолимая сила в гражданском праве. – М.: Юрид. лит., 1978. – 102 с.
127. Пендяга Г.Л. Контроль чи безконтрольність // Правові засади державотворення України: Матеріали VI міжнародної науково - технічної конференції «АВІА- 2004». – Т. 6. – К.: НАУ, 2004. – С. 6.41- 6.44.
128. Пендяга Г.Л. Правова категорія контролю як особлива умова визначення джерела підвищеної небезпеки // Бюлетень Міністерства юстиції України. - 2006. - № 5. –– С. 139-143.
129. Петров И.Н. Ответственность хозорганов за нарушение обязательств. – М. – 1974. – С. 115-116.
130. Пирвиц Э.Э. Значение вины, случая и непреодолимой силы в гражданском праве. – СПб., 1895. – 154 с.
131. Повітряний кодекс України // ВВР України вiд 22.06.1993 р. - № 25. – ст. 274.
132. Покровский И.А. Основные проблемы гражданского права. Изд. 4-е, испр. М.: «Статут», 2003. – 351с. (Классика российской цивилистики.)
133. Право України. – 1995. – № 7. – С. 53-56.
134. Правовая система Англии: Учеб. пособие. – М.: Дело, 2000. – 344 с.
135. Примак В. Відповідальність без вини: спеціальні умови чи ризик? // Юридичний Вісник України. – 2002. - № 29. – С. 12.
136. Принципы безопасности и технические критерии для подземного захоронения радиоактивных отходов высокого уровня активности. – Вена. – 1990. – 144 с.
137. Приступа С.Н. Возмещение вреда, причиненного в результате столкновения автотранспортных средств: Дис. … канд. юрид. наук. – Харьков, 1985. – 180 с.
138. Приступа С.Н. Ответственность за причинение вреда источником повышенной опасности: Учебное пособие. – Харьков: ХЮИ, 1986. – 1986. – 29 с.
139. Пугинский Б.И. Гражданско-правовые средства в хозяйственных отношениях. – М. – 1984. – 260 с.
140. Пухта Г.Ф. История римского права. – М. – 1864. – 576 с.
141. Рабинович Ф.Л. Вина как основание договорной ответственности предприятия. – М. – 1975. – 168 с.
142. Райдла Ю. Обязательства, возникающие вследствие причинения вреда механическими транспортными средствами. – Таллинн: «Олион», 1989. – 144 с.
143. Рассудовский В. Вопрос об имущественном риске в гражданском праве // Советская юстиция. – 1963. - № 12. – С. 9-11.
144. Рахмилович В.А. О противоправности как основании гражданской ответственности // Советское государство и право. – 1964. – № 3. – С. 61.
145. Римское частное право. Учебник / Под ред. И.Б. Новицкого, И.С. Перетерского. – М: Юристъ, 2000. – 544 с.
146. Ровный В.В. Проблемы единства российского частного права. – Иркутск: Изд-во Иркут. ун-та, 1999. – 310 с.
147. Самощенко И.С. Понятие правонарушения по советскому законодательству. – М.: Юрид. Лит., 1963. – 286 с.
148. Свод положений по безопасности атомных электростанций проектирование АЭС. – Вена. - 1990. – 250 с.
149. Серебровский В.И. Обязательства, возникающие из причинения вреда // Советское гражданское право / Под ред. С.Н. Братуся. – М.: Госюриздат, 1950. – С. 518-550.
150. Серебровский В.И. Очерки советского страхового права. - М.: Госиздат, 1926. – 213 с.
151. Синайский В.И. Русское гражданское право. М.: «Статут», 2002. – 638 с. (Классика российской цивилистики.)
152. Слесарев В.Л. Объект и результат гражданского правонарушения. – Томск: Изд-во Томс. Ун-та, 1980. – 166 с.
153. Словник іншомовних слів: 23 000 слів, термінологічних сполучень // Уклад. Л.О. Пустовіт та ін. – К.: Довіра, 2000. – 1018 с. (Библіотека державного службовця. Державна мова і діловодство).
154. Смирнов В.Т. Обязательства, возникающие вследствие причинения вреда // Советское гражданское право: В 2-х т. – Л.: ЛГУ, 1982. – Т. 2. – 360 с.
155. Смирнов В.Т. Регрессные иски в обязательствах из причинения вреда. – М.: Госюриздат, 1960. – 133 с.
156. Смирнов В.Т., Собчак А.А. Общее учение о деликтных обязательствах в советском гражданском праве: Учебное пособие. – Л.: ЛГУ, 1983. – 152 с.
157. Собчак А., Смирнов В. Понятие источника повышенной опасности // Советская юстиция. – 1988. – № 18. – С. 22-23.
158. Собчак А.А. Гражданско-правовая ответственность за причинение вреда действием источника повышенной опасности: Дис... канд. юрид. наук. – М., 1964. – 250 с.
159. Собчак А.А. Гражданско-правовая ответственность за причинение вреда действием источника повышенной опасности: Автореф. дис. … канд. юрид. наук. – М., 1964. – 18 с.
160. Собчак А.А. О понятии источника повышенной опасности в гражданском праве // Правоведение. – 1964. – № 2. – С. 144-147.
161. Советское гражданское право: В 2-х томах / Под ред. проф. Грибанова В.П. и проф. Корнеева С.М. - М.: – 1979. – Т. 1. – 550 с.
162. Советское гражданское право: В 2-х частях / Под ред. проф. В.Т Смирнова, проф. Ю.К.Толстого, проф. А.К. Юрченко. – Л. – 1982. – Ч. 1. – 428 с.
163. Советское гражданское право: Учебник в 2-х томах / Под ред. О.А. Красавчикова. – М.: Высшая школа, 1968. – Т. 1. – 519 с.
164. Советское гражданское право: Учебник в 2-х томах / Под ред. О.А. Красавчикова. – М.: Высшая школа, 1968. – Т. 2. – 528 с.
165. Тархов В.А. Ответственность по советскому гражданскому праву. – Саратов: Изд-во Саратовского ун-та, 1973. – 456 с.
166. Терешенко Н.В. Особливості відповідальності за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки: Дис. … канд. юрид. наук: 12.00.03 / Національний ун-т внутрішніх справ. – Х., 2003 – 165 с.
167. Терешенко Н.В. Особливості відповідальності за шкоду, заподіяну джерелом ідвищеної небезпеки: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.03 / Національний ун-т внутрішніх справ. – Х., 2003 – 16 с.
168. Терещенко Н. Поняття джерела підвищеної небезпеки // Право України. – 2000. - № 11 – С. 115-118.
169. Тімуш І.С. Ризикові договори за цивільним законодавством України: Навчальний посібник. – К.: Істина, 2006. – 128 с.
170. Топоров Н. Источник повышенной опасности // Рабочий суд. – 1926. – № 19. – С. 1175-1180.
171. Туманов В.А. Понятие «непреодолимой силы» в советском гражданском праве // Вопросы советского гражданского права: Сб. статей / Под ред. Д.М. Генкина. – М.: Госюриздат, 1955. – С. 94-116.
172. Успенский Л.Н. Очерки по юридической технике. – Ташкент. – 1927. – 185 с.
173. Флейшиц Е.А. Обязательства из причинения вреда и из неосновательного обогащения. – М.: Госюриздат, 1951. – 240 с.
174. Флейшиц Е.А. Основные вопросы гражданской ответственности за повреждение здоровья // Ученые записки ВИЮН. – М.: Юриздат, 1955. – Вып. І. - 25 с.
175. Хвостов В.М. Система римского права: Учебник (по изд. 1907-1908 гг.). – М. – 1996. – 336 с.
176. Хмелевский И.Н. Проблемы риска в гражданском законодательстве. Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. – М., 2001. - 25 с.
177. Цвайгерт К., Кетц Х. Введение в сравнительное правоведение в сфере частного права. В 2-х томах. - М.: Международные правоотношения. – 1998. - Т. 2. Договор. Неосновательное обогащение. Деликт. – 512 с.
178. Цивільне право України: Підручник / Є.О. Харитонов, Н.О. Саніахметова. – К.: Істина, 2003. – 776 с.
179. Цивільне право України: Підручник: У 2 кн. / О.В. Дзера (кер. авт. кол.), Д.В. Боброва, А.С. Довгерт та ін.; За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнецової.- 2-е вид., допов. і перероб. – К.: Юрінком Інтер, 2004. - Кн. 2. - 640 с.
180. Цивільний кодекс України: Коментар. – Х.: ТОВ „Одіссей”, 2003. – 848 с.
181. Червоный Ю.С. Обязательства из причинения вреда в советском гражданском праве: Учебно-методическое пособие для студентов юридических факультетов. – Одесса, 1961. – 80 с.
182. Чередниченко Л.К. Понятие и виды источников повышенной опасности. – Владивосток: Изд-во Дальневост. ун-та, 1975. – 130 с.
183. Черниловский З.М. Римское частное право: Элементарный курс. – М.: Новый юрист, 1997. – 224 с.
184. Чопорняк А.Б. Ядерный ущерб: гражданско-правовая ответственность и страхование: Дис. … канд. юрид. наук. – М., 1979. – 204 с.
185. Шаргородский М.Д. Детерминизм и ответственность // Правоведение. – 1968. - № 1. – С. 42-43.
186. Шварц Х.И. Значение вины в обязательствах из причинения вреда. – М.: Госюриздат. – 1940. – 64 с.
187. Шершеневич Г.Ф. Общая теория права: Учебное пособие в 2-х т. - М.: Юридический колледж МГУ, 1995. – Т. 2. - Вып. 2,3,4. – 362 с.
188. Шиминова М.Я. Компенсация вреда гражданам: гражданско-правовое регулирование. – М.: Наука, 1979. – 183 с.
189. Шимон С.І. Цивільне та торгове право зарубіжних країн: Навч. посіб. (Курс лекцій). – Вид. 2-ге, без змін. – К.: КНЕУ, 2006. – 240 с.
190. Шляховий В. Українська «автоцивілка» очами європейців // Зустрічна смуга. – 2007. - № 4. – С. 14-15.
191. Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко (відп. ред.) та ін. – К.: „Укр. Енцикл.”, 1998. – Т. 1: А-Г. 672 с. : іл., с. 11.
192. Яблочков Т.М. Понятие непреодолимой силы в гражданском праве. Юридические записки демидовского лицея. – Ярославль, 1911. – 53 с.
193. Ядерне законодавство: Збірник нормативно-правових актів / За ред. академіка НАН України Ю.С. Шемшученка. – У 2-х томах: Том 1. – Вид. 2-ге, перероб. та допов. – К.: Видавничій Дім „Ін Юре”. – 1999. – 648 с.
194. Ядерне законодавство: Збірник нормативно-правових актів / За ред. академіка НАН України Ю.С. Шемшученка. – У 2-х томах: Том 2. – Вид. 2-ге, перероб. та допов. – К.: Видавничій Дім „Ін Юре”. – 1999. – 440 с.
195. Яичков К.К. Договор железнодорожной перевозки грузов по советскому праву. – М.: МГУ, 1958. – 150 с.
196. Яичков К.К. Права, возникающие в связи с потерей здоровья. – М.: Наука, 1964. – 167 с.
197. Яичков К.К. Система обязательств из причинения вреда в советском гражданском праве // Вопросы гражданского права. – М.: Изд-во МГУ, 1957. – С. 145-200.
198. Ярошенко К.Б. Жизнь и здоровье под охраной закона: Гражданско-правовая защита личных неимущественных прав граждан. – М.: Юрид. лит., 1990. – 174 с.
199. Ярошенко К.Б. Специальные случаи ответственности за причинение вреда. - М.: Юрид. Лит., 1977. – 80 с.
200. Daniel A. Farber. Toxic causation, 71 Minn. L. Rev. 1289. – 1989 p.
201. David Rosenberg. The Causal Connection in Mass Exposure Cases : A «Public Law» Vision of the Tort System, 97 Harv. L. J. 851. – 1984 p.
202. Environmental law \ Nency K. Kubasek, Gary S. Silveman. – NJ. – 1997. – 292 p.
203. Government and environmental politics: essays on historical developments since Word War Two / edited by Michael J. Lacey. – 1991. – 326 p.
204. Michael Brown. The Toxic Cloud. - New York: Harper and Row. – 1997, 377 p.
205. Paul Brodeur. Outrageous Misconduct: The Asbestos Industry on Trial. - New York: Pantheon Books. – 1985. – 234 p.

2. НОРМАТИВНО-ПРАВОВІ АКТИ:

206. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - № 30. - ст. 141.
207. Брюссельська додаткова конвенція від 31 січня 1963 р. Офіційний переклад. – К.: МЗС України, 1995. – 10 с.
208. Брюссельська конвенція “Про відповідальність операторів ядерних суден” від 25 травня 1962р. Офіційний переклад. – К.: МЗС України, 1995. – 8 с.
209. Брюссельська конвенція “Про цивільну відповідальність у сфері морських перевезень ядерних матеріалів” від 17 грудня 1971 р.: Офіційний переклад. – К.: Ін Юре, 1998. – С. 261-271.
210. Віденська Конвенція “Про цивільну відповідальність за ядерну шкоду” від 21 травня 1963 р.: Офіційний переклад. – К.: МЗС України, 1995. – 11 с.
211. Закон України "Про видобування та переробку уранових руд": Прийн. 19.11.1997 р. № 645 // Відомості Верховної Ради (ВВР). - 1998. - N 11-12. - ст. 39.
212. Закон України "Про дозвільну діяльність у сфері використання ядерної енергії": Прийн. 11.01.2000 р. № 1370 // Відомості Верховної Ради (ВВР). - 2000. - N 9. - ст. 68.
213. Закон України "Про екологічну експертизу": Прийн. 09.02.1995 р. № 45 // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 1995. - N 8. - ст. 54.
214. Закон України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення": Прийн. 24.02.1994 р. № 4004 // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 1994. - N 27. - ст. 218.
215. Закон України "Про загальні засади подальшої експлуатації і зняття з експлуатації Чорнобильської АЕС та перетворення зруйнованого четвертого енергоблоку цієї АЕС на екологічно безпечну систему": Прийн. 11.12.1998 р. № 309 // Відомості Верховної Ради (ВВР). - 1999. - N 4. - ст. 33.
216. Закон України "Про захист людини від впливу іонізуючих випромінювань": Прийн. 14.01.1998 р. № 15 // Відомості Верховної Ради (ВВР). - 1998. - N 22. - ст. 115.
217. Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища": Прийн. 25.06. 1991р. № 1264 // ВВР. – 1998. - N 22. - ст. 115.
218. Закон України "Про поводження з радіоактивними відходами": Прийн. 30.06.1995 р. № 255 // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 1995. - N 27. - ст. 198.
219. Закон України "Про фізичний захист ядерних установок, ядерних матеріалів, радіоактивних відходів, інших джерел іонізуючого випромінювання": Прийн. 19.10.2000 р. № 2064 // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 2001. - N 1. - ст. 1.
220. Закон України “Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку”: Прийн. 8 лютого 1995 р // Відомості Верховної Ради України. – 1995. - № 12. – ст. 81.
221. Закон України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”: Прийнят. 28 лютого 1991 р. // ВВР. – 1992. - N 37. - ст. 543.
222. Закон України «Про дорожній рух» // ВВР, 1993, N 31, ст. 338.
223. Закон України «Про цивільну відповідальність за ядерну шкоду та її фінансове забезпечення»: Прийн. 13 грудня 2001 р. № 2893-III // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 2002. - N 14. - ст. 96.
224. Закону України „ Про захист економічної конкуренції” від 11.01.01р. // Голос України. – 2001. - № 37. – С. 4-8.
225. ЗП України. – 1996. - № 18. – 510 с.
226. Кодекс торговельного мореплавства України // ВВР України вiд 21.11.1995 р. - № 47. - ст. 349.
227. Конвенції 1972 року «Про міжнародну відповідальність за шкоду, заподіяну космічними об'єктами» // Международное право в документах. – М., 1982. – С. 578-601.
228. Конвенція „Про допомогу у разі ядерної аварії або радіаційної аварійної ситуації” від 26 вересня1986 р. // Відомості Верховної Ради СРСР. – 1988. - № 11. – ст. 169.
229. Конвенція „Про оперативне сповіщення про ядерну аварію” від 26 вересня 1986 р. // Відомості Верховної Ради СРСР. – 1988. - № 11. – ст. 168.
230. Конвенція „Про фізичний захист ядерного матеріалу” від 3 березня 1980 р. // Ядерне законодавство (збірник нормативно-правових актів). – К.: Ін Юре, 1998. – С. 261-271.
231. Конвенція „Про ядерну безпеку” від 20 вересня 1994 р. // Ядерне законодавство (збірник нормативно-правових актів). – К.: Ін Юре, 1998. – С. 517-527.
232. Наказ Міністерства транспорту України від 19.08.2003р. „Про затвердження Положення про систему управління безпекою польотів на авіаційному транспорті” // ОВУ від 26.09.03. - № 37. – С. 171. – ст. 2006.
233. Паризька конвенція „Про відповідальність перед третьою стороною у сфері ядерної енергії” від 29 липня 1960 р. Офіційний переклад. – К.: МЗС України, 1995. – 12 с.
234. Постанова КМУ "Про гарантію звільнення учасників реалізації Плану заходів на об'єкті "Укриття" від цивільної відповідальності за ядерну шкоду" від 18.02.1999 р. № 223 // Офіційний вісник України. - 1999. – 12 березня. - № 8. – С. 29.
235. Постанова КМУ "Про порядок надання гарантій щодо звільнення іноземних юридичних осіб від цивільної відповідальності за ядерну шкоду" від 13.09.1995 р. № 733 // Збірник постанов Уряду України. – 1996. - № 2. – Ст. 36.
236. Постанова КМУ «Про затвердження Правил дорожнього руху» від 10.10.2001 р. № 1306 // ВВР України від 03.03.1993. - № 31.- ст. 338.
237. Постанова Пленум Верховного Суду України від 27 березня 1992 року “Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди” // Збірник Постанов Пленуму ВСУ (1963-1997). – Сімферополь.: Таврія, 1997. – С. 215.
238. Постанова Пленуму Верховного Суду СРСР від 5 вересня 1986 р. „Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, завданої пошкодженням здоров’я // Збірник Постанов Пленуму ВСУ (1963-1997). – Сімферополь.: Таврія, 1997. – 720 с.
239. Постанова Пленуму Верховного Суду України „Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди” від 27.03.1992 р. № 6 // Вісник Верховного Суду України. – 2004. - № 1. – С. 17-25.
240. Постанова Президії Київського міського суду від 30.10.2000. // Рішення Верховного Суду України. – 2001. - № 3. – С. 15-17.
241. Постанова Президії Харківського обласного суду від 4 липня 1969 р. (витяг) // Бюлетень законодавства та судової практики України. - 1995. - № 3. – Ч. 2. – С. 201-202.
242. Постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 26 грудня 2001 р. (витяг) // Рішення Верховного Суду України (Щорічник) / Під заг. ред. Голови Верховного Суду України В.Т. Маляренка. - К. – 2002. – С. 52-54.
243. Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” від 31 березня 1995 р. // Постанови пленуму Верховного Суду України: в 2-х т. – К. - 2000. – Т. 1. – С. 80-81.
244. Постановление Пленума Верховного СССР “О судебной практике по искам о возмещени вреда” от 23 октября 1963 року // Зборник Постановлений Пленума Верховного Суда СССР 1924-1963. – М. - 1964. – С. 82-143.
245. Цивільний кодекс України: прийнятий 16 січня 2003 р. – К.: Велес, 2003. – 304 с.
3. СУДОВА ПРАКТИКА:

246. Практика Судів України в цивільних справах. 1995. - № 3. – Ч. 2. – С. 203-204.
247. Справа № 2-568-04 за позовом К. та М. до комунального підприємства «М» про відшкодування шкоди // Архів Печерського районного суду м. Києва.
248. Справа №13-053/97 // Архів Шевченківського районного м. Києва.
249. Ухвала судової колегії в цивільних справах Верховного Суду України від 23 травня 1999р. // Вісник Верховного Суду України. – 1999. - № 6. – С. 24.
250. Ухвала судової колегії в цивільних справах Верховного Суду України від 17 листопада 1993 р. // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 1995. - № 3. – Ч. 2. – С. 37-38.
251. Ухвала Судової колегії в цивільних справах Верховного Суду УРСР від 18 лютого 1965 р. // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. Практика судів України в цивільних справах. – 1995. - № 3. – Ч. 2. – С. 203- 204.
252. Ухвала судової палати у цивільних справах Верховного Суду України // Юридична газета. - 2004. - N 5. - С. 15-16.
253. Ухвала Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 12 травня 2004 р. // Вісник Верховного Суду України. – 2005. – Вип. 2 (9). – С. 35-36.
254. Цивільна справа № 6 - 40кс-2002 // Архів Верховного Суду України.
255. Цивільна справа №22-2866-2002 // Архів Верховного Суду України.