Вірич Олена Володимирівна. Екзистенційна парадигма прози Марії Матіос

brief description

Вірич Олена Володимирівна. Екзистенційна парадигма прози Марії Матіос.- Дисертація канд. філол. наук: 10.01.01, Одес. нац. ун-т ім. І. І. Мечникова. - Одеса, 2015.- 184 с.

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ДЗ «ПІВДЕННОУКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ К. Д. УШИНСЬКОГО»

На правах рукопису

ВІРИЧ ОЛЕНА ВОЛОДИМИРІВНА

УДК 811. 161.2-3.09

ЕКЗИСТЕНЦІЙНА ПАРАДИГМА ПРОЗИ МАРІЇ МАТІОС

10.01.01 – українська література

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник –
Сподарець Володимир Іванович,
кандидат філологічних наук, доцент

Одеса – 2015
ЗМІСТ
ВСТУП ............................................................................................................. 3
РОЗДІЛ I. ІСТОРІЯ ТА ТЕОРІЯ ПИТАННЯ........................................... 11
1.1.
Розвиток вітчизняної екзистенційної антропології та українське літературознавство (до проблеми розширення методологічної бази).....................................................................................................

11
1.2. Людина і середовище в художньому світі: екзистенційний підхід.................................................................................................
20
1.3. Екзистенційне спрямування прози Марії Матіос у рецепції літературної критики.........................................................................
33
Висновки до першого розділу........................................................................... 43
РОЗДІЛ ІІ. ХУДОЖНЯ РЕАЛЬНІСТЬ ПРОЗИ МАРІЇ МАТІОС : ЕКЗИСТЕНЦІЙНА НАПОВНЕНІСТЬ ОБРАЗІВ І МОТИВІВ............
45
2.1.
Парадоксальність як провідна риса художньої реальності в прозі Марії Матіос.............................................................................
46
2.2.
Міфопоетика та її роль у творенні психологічного портрета........ 59
2.3.
Символіка та сакралізація образів: особливості трактування....... 69
2.4.
Екзистенційні мотиви та способи їхньої художньої експлікації…………………………………………………………... 81
Висновки до другого розділу............................................................................ 92
РОЗДІЛ ІІІ. ПРОБЛЕМА ЕКЗИСТЕНЦІЙНОГО ВИБОРУ / НЕ-ВИБОРУ ТА ОСНОВНІ МОДЕЛІ ЇЇ ХУДОЖНЬОЇ РЕАЛІЗАЦІЇ.....
95
3.1.
На межі ворогуючих світів : сила духу і страху, ненависті і прощення, совісті й безнадії («Москалиця»)...................................
95
3.2.
Екзистенція «естетика» та трагедія не-вибору («Щоденник страченої»)..........................................................................................
104
3.3.
Від людини-жертви до людини самодостатньої («Солодка Даруся»)..............................................................................................
121
3.4. Художня експлікація самотності у творчості Марії Матіос.......... 134
Висновки до третього розділу........................................................................... 146
ВИСНОВКИ.................................................................................................... 148
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ....................................................
156

ВСТУП
Найважливіше для людини сьогодні й завжди – визначення власного місця в житті, пошук істини, прагнення подолати відчуття дискомфорту, тобто невизначеності, самотності, нерозуміння, заповнення душевної порожнечі чимось важливим, адже кожна екзистенція унікальна та неповторна. Хоча людське існування й підпорядковане загальному структуруванню (як-от: буття у світі, буття з іншими), але ці загальні структури занурені в конкретну ситуацію, внаслідок чого людське існування стає унікальним.
Художня література на межі ХХ – ХХІ ст. виявляє особливий інтерес до філософського змісту існування, до життя взагалі та життя конкретної людини зокрема, яке реалізується в мистецтві слова на ідейно-тематичному та поетикальному рівнях. Письменники, використовуючи найрізноманітніші літературні жанри, розкривають різні конфлікти, але в центрі кожного завжди перебуває особистість, котра бореться за власне існування, вдаючись до того чи іншого вибору.
На відміну від «трансцендентального суб’єкта» класичної філософії, який, подібно до птаха, ширяв над дійсністю, екзистенціалізм розглядає людське існування тільки в ситуації (через укоріненість в буття та за допомогою вибору) [262]. Важливою рисою екзистенції є націленість на майбутнє, наявність у сучасному бутті проекту майбутнього. Екзистенція – це можливість бути іншим, це вибір між різними проектами майбутнього, що дає можливість реалізувати свободу. Ж.-П. Сартр, який приділяв особливу увагу проблемі свободи, вважав, що вона є невід’ємним складником людського існування. Свобода – це вибір самого себе, свого проекту і відповідальність за здійснений вибір. Людина – абсолютно вільна. Визнати залежність (детермінацію) її вчинків від природи, характеру чи навіть Бога – означає замахнутись на її свободу, на специфіку її екзистенції, звести її до стану речей. У будь-якій ситуації існує вибір, у кожному випадку людина може вибрати смерть, і в цьому буде вияв її свободи. Але, вибравши життя, вона повинна нести всю відповідальність, яка випливає з цього вибору.
Найяскравіші прояви, найчіткіші ознаки, що переконливо демонструють ту чи ту характеристику героя, проявляються якраз у граничних ситуаціях, коли письменник позбавляє героя невидимого захисного поля, оголює, виводить назовні його сутність. Буковинська письменниця Марія Матіос по-особливому ставиться до екзистенції людини: «Я намагаюся розвернути кожну людину так, як розвертають діамант перед прожектором, і з’ясувати, чому людина вчинила (зробила вибір – О. В.), можливо, жорстоко, але справедливо» [154].
Актуальність дослідження. Ґрунтовне комплексне поцінування літературних явищ потребує певного проміжку часу, що дає можливість відокремити головне від другорядного, незначного. Але очікувати на оцінку часу не завжди виправдано. Підставою так вважати є дослідження сучасників, оскільки саме вони, безпосередньо знаючи реалії своєї доби, здатні найбільш адекватно сприйняти й оцінити найсуттєвіші аспекти твору.
Моделюючи художні світи на філософському і культурному ґрунті, сучасні митці досягають гармонійного поєднання досвіду класичної, модерної й постмодерної літератур, збагачують сучасний літературний простір новими художніми ідеями, які потребують глибокого осмислення.
Сьогодні, в час тотальної прагматизації життя, посилення нігілізму, різкого падіння гуманістичного та духовного складника національного буття, гострої актуальності набуває проблема людини в її взаємозв’язках із оточенням, світом, історією, епохою, вічністю, людини як суб’єкта й об’єкта часу, що сама ж, провокуючи його найсуворіші й найжорстокіші виклики, змушена відповідати на них своєю чи чужою долею, часто й самим життям.
Проблема людини достатньо глибоко й різнобічно вирішується у філософії екзистенціалізму, в основу якої покладено конкретну людину в її бутті «тут і тепер», що стала в ХХ ст. одним із провідних філософських напрямів у різних модифікаціях (наприклад, екзистенційна антропологія Київської світоглядно-антропологічної школи).
Цікаво, що чи не найповніше своє втілення людинознавчий екзистенціалізм знайшов саме в літературно-художніх текстах провідних письменників світу – А. Камю, Ж.-П. Сартра тощо. В Україні ж вершин екзистенційної художньої аналітики, поруч із іншими, досягла Марія Матіос, яка у знакових своїх творах – «Солодка Даруся», «Москалиця», «Щоденник страченої» не тільки зуміла синтезувати світовий та вітчизняний філософський досвід, а й надати своїм оригінальним екзистенційним концепціям неповторних художніх форм. На цій підставі вважаємо, що екзистенційна парадигма творчості письменниці заслуговує на особливу увагу, чим і зумовлена актуальність нашого дослідження.
Актуальність дисертації полягає й у тому, що цей бік творчого доробку відомої письменниці у вітчизняному літературознавстві комплексно ще не розглядався, тож запропонована робота не тільки поглибить уявлення реципієнта про творчість Марії Матіос як досить самобутнє явище, а й сприятиме більш широкому і системному погляду на українську літературу межі століть. До того ж ідеться про твори, що мають безпрецендентно широку, як на сьогодні, читацьку аудиторію, а отже, активно впливають на формування світогляду, загальної концепції людини у свідомості читача.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано в межах планової наукової теми кафедри української філології і методики навчання фахових дисциплін факультету української філології інституту мов світу ДЗ «Південноукраїнський національний педагогічний університет імені К. Д. Ушинського» «Лінгвокультурні концепти в мовній свідомості і дискурсі». Тему дослідження затверджено вченою радою ДЗ «ПНПУ імені К. Д. Ушинського» (протокол № 7 від 25 березня 2010 р.) і закоординовано в Інституті літератури імені Т. Г. Шевченка НАН України на засіданні бюро наукової ради НАН України з проблеми «Класична спадщина та сучасна художня література» (протокол № 1 від 21 лютого 2012 року).
Мета роботи – дослідити екзистенційну парадигму творчого доробку Марії Матіос у світлі світового і вітчизняного досвіду екзистенційного філософування та виявити особливості художньої експлікації ключових екзистенційних проблем.
Реалізація поставленої мети передбачає розв’язання таких завдань:
- з’ясувати методологічну функціональність екзистенційної антропології;
- обґрунтувати екзистенційний підхід до вирішення проблеми людина і середовище в художній реальності;
- дослідити специфіку критичної рецепції літературно-художньої творчості Марії Матіос;
- окреслити поетику парадоксу в його сюжетно-композиційній та характерологічній спрямованості;
- розглянути символіку й міфопоетичну складову в комплексі засобів психологізації персонажів;
- простежити розвиток екзистенційних мотивів в аналізованих творах;
- проаналізувати і дати класифікацію станів усамітнення літературних героїнь роману «Солодка Даруся», повісті «Москалиця» та психологічної розвідки «Щоденник страченої».
Об’єктом дослідження є прозові твори Марії Матіос: роман «Солодка Даруся», повість «Москалиця» та психологічна розвідка «Щоденник страченої», героїнями яких є жінки, що з тих чи інших причин відчужені від соціуму, з долями, поламаними чи то зовнішніми силами, чи причинами внутрішнього порядку.
Предметом дослідження стали домінантні проблеми людського існування, світо- та самоосмислення, екзистенційного вибору (не-вибору) героїнь і способи їхнього художньо-символічного зображення.
Мета й завдання дисертації зумовили комплексне використання таких методів і прийомів: екзистенційного – при осмисленні абсолютної унікальності характерів персонажів, феноменологічного, що ставить за мету дослідження авторської свідомості, герменевтичного, який дає можливість усвідомити розмаїття цілісності й єдність розмаїття художнього світу, структурного, що дозволяє виокремити і проаналізувати елементи внутрішньої структури творів. Використано елементи порівняльно-типологічного та психоаналітичного підходів, що дали змогу проникнути в психічний світ персонажів та встановити причинно-наслідкові зв’язки у формуванні різних структур екзистенції героїнь творів, біографічного, який постулює нерозривний зв’язок особистості письменниці зі створеним нею художнім світом, міфопоетичного, необхідного при аналітичному зіставленні індивідуально-авторських моделей у творчості Марії Матіос із традиційним комплексом українських міфів та міфів народів світу.
Теоретико-методологічну основу дослідження становлять наукові праці провідних філософів-екзистенціалістів і феноменологів світу Г. Ґадамера [47, 48], М. Гайдеґґера [260-262], Е. Гуссерля [69], Р. Інґардена [105], С. К’єркегора [135, 136], А. Камю [108, 109], Г. Марселя [150, 151], Ж-П. Сартра [214, 215], К. Ясперса [294], праці вітчизняних учених В. Агеєвої [4, 5], В. Дончика [80, 81], М. Жулинського [89, 90], Н. Зборовської [97-99], П. Іванишина [102], Г. Клочека [116, 117], В. Марка [147, 148], М. Моклиці [169], В. Моренця [170], Є. Черноіваненка [271] та дослідження українських учених-філософів Київської світоглядно-антропологічної школи Є. Андроса [6, 7], М. Булатова [31], В. Табачковського [231-234], Н. Хамітова [263, 264] та ін. Використовувалися також дослідження сучасного літературного процесу (Я. Голобородько [55-58], С. Жила [85-88], Н. Заверталюк [92, 93], І. Насмінчук [177-180], Г. Павлишин [187, 188], Т. Тебешевська [238], Б. Червак [269, 270], М. Якубовська [295] та ін.).
Наукова новизна визначається тим, що в роботі вперше:
 системно розглянуто твори Марії Матіос у аспекті екзистенційного дискурсу;
 до аналізу художнього світу сучасної письменниці і людини в ньому застосовано вчення С. К’єркегора про три модуси людського існування та детально проаналізовано особливості кожного з них;
 з метою розгляду дій і поведінки героїв аналізованих творів застосовано елементи психоаналізу;
 художню реальність, змодельовану Марією Матіос, досліджено як систему парадоксів та визначено філософський погляд письменниці на світ як на онтологічно дану систему парадоксів;
 висловлено думку про неоднозначність екзистенціалу самотності у творах письменниці та запропоновано власну класифікацію станів усамітнення і їхні характеристики;
 виявлено оригінальний художній засіб, суть якого полягає в розкритті внутрішнього світу одного персонажа через його дії, аналогічні діям іншого, чий психологічний стан, що є їхньою мотивацією, детально описаний, і запропоновано визначити цей прийом як «антропологічний паралелізм».
Теоретичне значення роботи. Отримані результати є внеском у розбудову методології екзистенційного аналізу художнього тексту. Впроваджено критерії типології екзистенційних станів усамітнення, котрі сприятимуть деталізації та класифікації інших виявів екзистенції.
Практичне значення результатів дослідження полягає в тому, що вони можуть бути використані при подальшому науковому опрацюванні творів як Марії Матіос, так і інших письменників у межах екзистенційного дискурсу, а також знайти застосування при створенні спецкурсів, присвячених літературі кінця ХХ – поч. ХХІ ст., під час написання курсових, дипломних та магістерських робіт.
Апробація результатів дослідження. Окремі положення та попередні результати дослідження викладено у доповідях, виголошених на VІІІ і ІХ Всеукраїнських науково-теоретичних конференціях «Українська література: духовність і ментальність» (Кривий Ріг, 2008, 2009 ), Х Міжнародній науковій конференції «Семантика мови і тексту» (Ужгород, 2009), І Міжнародній науково-теоретичній конференції «Мультилогос літератур світу» (Кривий Ріг, 2010), V Всеукраїнській науково-теоретичній конференції «Українська література в контексті світової літератури» (Одеса, 2010), Всеукраїнській науково-практичній конференції «Література і глобалізм: проблема духовно-етичних та історико-функціональних факторів класики у світлі міжнаціональних взаємин» (Кам’янець-Подільський, 2010), Фащенківських читаннях – 2010, 2011: Діалог і діалогічність в українській літературі ХІХ - початку ХХІ століття (Одеса, 2010, 2011), Міжнародній науковій конференції «Лінгвокультурні концепти в мовній свідомості і дискурсі» (Одеса, 2011), ІV і VІ Всеукраїнських науково-практичних конференціях молодих учених «Українська культура ХХ-ХХІ століття: компаративний, екзистенційний та гендерний аспекти» (Одеса, 2011, 2014), Міжвузівській науковій конференції «Література в контексті культури» (Дніпропетровськ, 2012 ), Міжнародній науково-практичній конференції «Теоретична і дидактична філологія: надбання, проблеми, перспективи розвитку» (Переяслав-Хмельницький, 2012), Міжнародній науково-практичній конференції «Современные направления теоретических и прикладных исследований `2013» (Одеса, 2013), Міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні проблеми теорії та практики розвитку інноваційних процесів у сучасній науці» (Кіровоград, 2014).
Публікації. За результатами дослідження опубліковано 10 одноосібних статей, 8 з яких уміщено у фахових виданнях України і 2 – у закордонних виданнях.
Структура та обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел, що нараховує 302 позиції. Загальний обсяг роботи – 184 сторінки, з них основного тексту – 155 сторінок.

bibliography

ВИСНОВКИ
Осмислення літературного процесу в Україні кінця ХХ – початку ХХІ ст. передбачає як дослідження еволюції стилів загалом, так і індивідуальної своєрідності окремих його учасників. Чільне місце в українському письменстві цього періоду посідає постать Марії Матіос, творчість якої в останні роки привертає особливу увагу науковців.
Чимало дослідників ведуть свої пошуки саме під кутом зору екзистенційної проблематики, що переконливо свідчить, із одного боку, про схильність письменниці до літературного осмислення цих проблем, а з іншого – про тісний зв’язок екзистенційного філософування з ментальними глибинами українського культурно-духовного універсуму. Химерне переплетіння і взаємодоповнення екзистенціал-есенціалій становить феномен людського характеру, поєднуючи універсальні характеристики особистості й специфічні вияви конкретного індивіда, що найбільш рельєфно виступають у кризових, екзистенційно насичених ситуаціях. Саме тому напрацювання українських філософів у галузі екзистенційної антропології активно залучаються вітчизняним літературознавством до його методологічного арсеналу.
Теоретична база екзистенційно-феноменологічного напряму літературознавчих досліджень сприяла постановці і розв’язанню питань, ще не опрацьованих із достатньою глибиною і послідовністю нашим літературознавством. Запропонована модель інтерпретації дала можливість «вертикального» прочитання й експлікації змісту знакових творів Марії Матіос, підтверджуючи думку про те, що оригінальна авторська інтенційність, помножена на екзистенційні характеристики людського буття, спроможна дати глибинні екзистенційні смисли.
Виходячи з того, що людина не існує ізольовано від жодної зі сфер середовища, а вибудовує власне буття, в той чи той спосіб, пристосовуючи його до себе чи змінюючи відповідно до обраних цінностей; а також те, що художній світ як компонент поетикальної системи літературного твору, будучи «вмістилищем» його концептуальних смислів, не може не охоплювати цих взаємостосунків і взаємодій, які виражаються, зокрема, й у понятті «опір середовища», – ми розглядаємо персонаж у його екзистенційних виявах як один із компонентів художнього світу літературного твору. Середовище не є тотожним об’єктивній реальності, адже самовизначаючись і самовдосконалюючись у бутті, людина структурує світ власного існування, пристосовуючи і редукуючи його компоненти: одні гіперболізуючи, інші мінімалізуючи.
Марії Матіос вдалося знайти той художній простір, у якому її влучне, а часом дошкульно-парадоксальне слово, емоції-почуття, думки тісно переплетені між собою. Огляд критичної та наукової літератури, присвяченої творчості письменниці, показав, що, незважаючи на надзвичайно велику кількість критичних робіт, системного дослідження її творів, зокрема під кутом зору екзистенційно-філософського їхнього спрямування, на сьогодні не існує, що робить потребу в такому дослідженні актуальною.
Аналізуючи процес формування художньої реальності як концепту буття через особистісний рівень екзистуючої людини, приходимо до висновку, що аналізовані нами твори Марії Матіос об’єднані схожими принципами розгортання авторської концепції. Вони цікаві своїм філософським наповненням, що змушує замислитися над екзистенційними проблемами долі, людського вибору, відповідальності тощо, які, в ті чи ті періоди, набираючи більшої чи меншої гостроти й актуальності, все ж залишаються вічними.
Герої письменниці – це люди «не від світу цього», носії істинних цінностей та почуттів, що керуються в житті законами природності, правди, «голосом серця», а не нормативами та приписами парадоксального світу, що знаходять у собі силу на бунт проти нього. Та в кожному випадку шлях чистої серцем «природної» людини в парадоксальному світі – це шлях страждання, шлях спокути своїх власних чи чужих гріхів.
Використання міфопоетики в романі «Солодка Даруся» та повісті «Москалиця» сприяє поглибленню і розширенню змісту образу головної героїні та посилює філософічність тексту в цілому. Уведенням у художню структуру міфопоетичних символів цвинтарної брами як межі між світом мертвих і живих, самого цвинтаря як царства мудрості й пізнання істини, поєднанням опозиційних архетипних пар кохання / смерть, весілля / похорон, смерть / життя, письменниця змушує читача замислитися над філософськими проблемами сенсу людського існування та істинних цінностей.
Зіставлення логіки використання міфологічних кодів у творах відкриває можливість збагатити образи головних героїнь характеристикою цілительок «хворого» світу, що цілком відповідає реальній логіці речей, адже чистота душі, страждання й пожиттєва спокута безвинних гріхів, співчуття й любов до світу та всього живого в ньому – це і є той цілющий субстрат життя, що не дає світові скотитися до апокаліптичного хаосу й загибелі.
Завдяки багатошаровим символічним кодам мікросвіт душ головних героїнь розмикається в макросвіт історії народу, набуває глибинних, філософських сенсів. Характерними є образи-символи квітів, коріння, конфети, води-ріки тощо. Звідси й самі образи головних героїнь творів набувають символічного значення, починають сприйматися як код української душі з її потягом до краси, залюбленості в світ, з їхньою добротою й довірливістю, що так часто призводить навіть до історичних трагедій.
Значну роль у змалюванні психологічних станів головної героїні роману «Солодка Даруся» відіграє засіб характеротворення, який у цій роботі визначено «антропологічним паралелізмом» — коли психологічні стани, почуття персонажа з тих чи інших причин не описуються автором детально, а передаються через його дії, портретну динаміку, що є тотожними діям і портретним характеристикам іншого персонажа, чий психологічний стан, що є їхньою мотивацією, детально описаний автором.
У заявлених творах письменниця використовує екзистенційні мотиви трагічної невлаштованості людського буття, несприйняття соціумом «не таких» людей. Серед головних виокремлюємо мотив відчуження-самотності та смерті-кінця. Мотив самотності формує власну систему цінностей та прагнення внутрішньої свободи персонажів, тоді як проблема вибору конкретизується через екзистенційний мотив смерті. Сильна цілісна особистість досліджуваних героїв, із власним ставленням до життя, мужньо долає критичні ситуації, залишаючись високодуховною, цілісною і незламною.
Розглянувши питання своєрідності трактування проблеми самотності в повісті Марії Матіос «Москалиця», приходимо до висновку про оригінальність її постановки та розв’язання, яка полягає в зображенні героїні в доекзистенційному стані, на різних етапах екзистенції. Северина, перебуваючи на порубіжжі двох антагоністичних світів, з кожним із них кровно й емоційно пов’язана, що гранично загострює проблему екзистенційного вибору та власної етичної позиції щодо них. Саме ця неможливість вибору – «хто рідний, а хто чужий» – призвела героїню до нового етапу самотності, усамітнення, з якого для жінки виходу не було: і від тих, і від інших вона «сховалася» за небесну браму.
Психологічна розвідка Марії Матіос «Щоденник страченої» розкриває трагедію жінки, що розминулася в житті сама з собою та зі своїм істинним місцем у бутті. Це закономірний наслідок життя людини, яка весь відведений їй термін земного існування прожила в стані, названому в екзистенційній філософії «модусом розсіяння», на «естетичній» його стадії, основним принципом і опорною точкою якої є насолода, що її «естетик» шукає поза межами свого онтологічного центру буття, в просторі поза ним, раз по раз переносячи свій недійсний, уявний центр буття все далі на периферію, віддаляючись від себе самої – непізнаної й нествердженої в акті абсолютного вибору, який можливий лише в модусі концентрації та зібраності.
Щоденник фіксує властивий героїні нарцисизм, що є ознакою самотності-замкнутості та всі ступені естетичної стадії модусу розсіяння, найяскравіший з яких – останній: ступінь руйнації, що є наслідком «сумніву у дійсності буття».
Домінантним у прагненнях головної героїні роману є бажання сексуальної насолоди, що його задоволення залежить від чоловіка, у почуття якого вона не вірить і якого прагне підкорити собі. Цим руйнує всілякі підвалини для взаємопорозуміння з ним, спонукаючи коханого все більше віддалятись, у зв’язку з чим насолода, до якої прагне, стає взагалі неможливою.
Позбавлена здатності до коекзистенції та будь-яких надій, Лариса проживає останні роки в стані «амеби». Цей світ нагадує тюрму, з якої є лише один вихід – назад, у спогади. Таке існування не обіцяє вже моделювання нової екзистенції, адже повернення до свого дійсного центру буття неможливе. Жінка, що в пошуках насолоди заблукала й розминулася з собою, остаточно втратила можливість для віднайдення свого місця в існуванні. Таким є трагічний підсумок життя, «просвистаного в чотири пальці», який можна кваліфікувати як трагедію не-вибору, трагедію бездуховності й безвідповідальності, оскільки «вибрати себе – означає взяти на себе відповідальність за будь-яку справу і слово» (С. К’єркегор).
У романі «Солодка Даруся» зображено своєрідний вид самотності – усамітнення, що є вибором героїні, яка добровільно прирекла себе на страждання та спокуту світового Зла, відчуваючи на підсвідомому рівні свою причетність до нього. Сенсом усамітнення дівчини є збереження власної ідентичності, «самості», що відповідає вистражданим у плині сирітського життя цінностям. Її усамітнення, продиктоване неприйняттям абсурдності світу, запереченням зла, яке все ж не породило в ній ворожості до оточення, ненависті чи несприйняття світу. Основними складовими її екзистенції є доброта й любов до життя, вміння співчувати не лише людині, а й рослині чи тварині, що до певної міри нейтралізують відчуття жаху, туги, загубленості у світі, які також наявні у світовідчутті героїні.
Образ стражденної й терплячої жінки-дівчини переростає в образ нещасної людини-жертви й піднімається до висот образу людини самоздійсненої і самототожної, що силою духу подолала межі відчаю й зуміла присвятити себе Добру, сягнувши поза межі власної долі. Переживши кризові стани та межові ситуації, вона здійснила свій екзистенційний вибір, добровільно обравши страждання й усамітнення, які допомогли їй зберегти свою «самість», свою світлу душу «божественної дитини».
Проаналізувавши екзистенційний стан усамітнення героїнь досліджуваних творів Марії Матіос, не можна не звернути уваги на те, що в кожному окремому випадку цей стан насичений не лише різними екзистенціалами, різною динамікою їхнього виявлення чи їхніми комбінаціями, а й має цілком відмінне емотивно-етичне підґрунтя та різне спрямування, що, очевидно, вимагає певної класифікації станів усамітнення. Умовно можна їх позначити таким чином: усамітнення-конфронтація («Щоденник страченої»), усамітнення-захист («Москалиця»), для визначення усамітнення героїні роману «Солодка Даруся» найбільше підходить відомий неологізм В. Стуса «самособоюнаповнення».
Усамітнення-конфронтація – психологічний стан, в основі якого – егоцентризм, комплекс меншовартості та деформації іншого плану. Основні вияви усамітнення-конфронтації – безпричинна агресія, ворожість до світу, зневага, відсутність позитивних екзистенціалів та проекції в майбутнє. Основна поведінкова модель при цьому – заволодіти або знищити. Усім цим живе і страждає головна героїня психологічної розвідки «Щоденник страченої».
Усамітнення-захист ґрунтується переважно на почутті страху. Культивовані риси вдачі такої людини – потаємність, приховування власних думок, недовіра, тотальний самоконтроль над почуттями, перевага раціональної сфери над емоційною, словом, рішуча і переконана націленість на самозбереження, причому як фізичне, так і духовне. Однак у такому стані людина намагається зберегти і доброзичливість, і прагнення допомогти іншим людям. Її супроводжує відчуття можливої пастки, а тому максимальна обережність у всьму ніколи не покидає. У такому стані усамітнення перебуває героїня повісті «Москалиця».
Усамітнення-героїні роману «Солодка Даруся» найбільш цікаве й складне. Його зміст найкраще вкладається, як уже було сказано, у відомий неологізм В. Стуса «самособоюнаповнення». Даруся впевнена у своєму праві бути «інакшою», але при цьому не позбавляє права бути «інакшими» й інших людей. Її переповнює любов до життя, до світу, їй притаманна, в термінах екзистенціалізму, «воля мати совість», що дуже яскраво проявляється у стосунках із іншими людьми, хоча й не з усіма, а також із природою. Такий моральний позитив – невичерпне джерело її сили й надії. Зберегти свою душу, духовні цінності – такі основні засади її характеру й поведінки.
Як підкреслювалося неодноразово, твори Марії Матіос цілком суголосні основним ідеям сучасних філософських учень, зокрема ідеям екзистенціалізму. Майстерне змалювання ситуацій і характерів, поліфонія способів і прийомів їхньої художньої презентації розкривають запаморочливі глибини людської душі, її вражаючу мінливість, здатність реагувати – дуже по-різному, часто парадоксально і несподівано – на різні обставини і перипетії долі.
Отже, творчий доробок Марії Матіос збагатив екзистенційно-гуманістичну традицію української літератури, показав органічність майстерного поєднання новітнього постмодерного письма з народною традицією, що відкриває нові обрії і можливості літературно-художнього осягнення дійсності.