Загура Федір Іванович. Морфофункціональні та техніко-тактичні модельні характеристики кваліфікованих дзюдоїстів

brief description

Загура Федір Іванович. Морфофункціональні та техніко-тактичні модельні характеристики кваліфікованих дзюдоїстів : дис... канд. наук з фіз. виховання і спорту: 24.00.01 / Львівський держ. ун-т фізичної культури. — Л., 2007. — 234арк. — Бібліогр.: арк. 155-179

ЗАГУРА Ф.І. Морфофункціональні та техніко-тактичні модельні характеристики кваліфікованих дзюдоїстів.-Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата наук з фізичного виховання та спорту за спеціальністю 24.00.01 - олімпійський і професійний спорт. - Львівський державний університет фізичної культури, Львів, 2007.
Дослідження присвячене морфофункціональним та техніко-тактичним модельним характеристикам кваліфікованих дзюдоїстів різних манер ведення сутички.
Об’єкт дослідження - анатомо-фізіологічні особливості і техніко-тактична підготовка кваліфікованих дзюдоїстів.
Мета дослідження - розробити морфофункціональні та техніко-тактичні модельні характеристики кваліфікованих дзюдоїстів різних манер ведення сутички.
У дисертації визначено манери ведення змагального поєдинку кваліфікованих дзюдоїстів та розроблено модельні характеристики морфофункціональних показників дзюдоїстів силової, темпової та ігрової манер ведення сутичок (довжина тіла, маса тіла, довжина кінцівок, тулуба, обводу грудної клітки, життєва ємність легень, динамометрія).
Визначено модельні характеристики техніко-тактичної підготовленості дзюдоїстів різних манер ведення сутичок у показниках активності, кількості оцінених дій, у кількісних показниках ефективності, різносторонності технічної підготовленості, рухової асиметрії, обсягу технічних дій, результативності та якісних показниках ефективності, і з’ясовано їхні особливості.
Розроблено підходи, методичні прийоми, технологію удосконалення показників техніко-тактичної підготовленості на основі розподілу борців за манерами ведення змагального поєдинку та визначених індивідуальних морфофункціональних та техніко-тактичних моделей.

Аналіз та узагальнення науково-методичної літератури та емпіричних даних з проблем моделювання у спортивній боротьбі дозволили з’ясувати особливості побудови модельних характеристик дзюдоїстів, відібрати показники, які відображають властивості чи рівень підготовленості окремих систем організму спортсмена, що забезпечували б досягнення високих результатів. В основу морфофункціональних модельних характеристик борців покладено показники, які генетично детерміновані і впливають на техніко-тактичну, фізичну та інтегральну підготовки, що визначають ефективність та результативність змагальної діяльності (довжина тіла, маса тіла, довжина рук, ніг, тулуба, ширина плечей, таза, обвід грудної клітки, життєва ємність легень, динамометрія кистьова та станова). Для розробки техніко-тактичних модельних характеристик дзюдоїстів застосовувались показники що повною мірою відображають специфіку боротьби дзюдо (показник активності, кількість оцінених дій, кількісний показник ефективності, різносторонність технічної підготовленості, рухова асиметрія, обсяг технічних дій, результативність, якісний показник ефективності). Складаючи модельні характеристики дзюдоїстів, враховували манери ведення змагального поєдинку, зумовлені індивідуальними особливостями борців. Публікацій, які б з’ясовували названі аспекти підготовки кваліфікованих дзюдоїстів на основі побудови індивідуальних моделей, не виявлено.
У боротьбі дзюдо 47% борців дотримуються ігрової (комбінаційної) манери ведення сутички, 31% - темпової (функціональної), 22% - силової. Відсутність арифметичної системи оцінювання частково нівелює силову та функціональну підготовленість дзюдоїстів, порівняно з іншими видами боротьби. Оскільки в дзюдо не загальна кількість виконаних прийомів, а одна більш якісна технічна дія приносить успіх, тому важливого значення набуває техніко-тактичне обігрування.
Встановлено, що дзюдоїсти силової манери ведення сутички мають такі модельні характеристики морфофункціональних показників: довжина тіла - 174,5 см, маса тіла - 83,7 кг, довжина рук - 77,7 см, довжина ніг - 91,3 см, обвід грудної клітки - 100,3 см, життєва ємність легень - 4133,3 см3, сила правої і лівої кисті - 52,8 і 50,9 кг, станова динамометрія - 171,7 кг. „Ігровики” мають середні величини довжини тіла (177,7 см), маси тіла (78,3 кг), довжини рук, ніг і тулуба (81,5, 94,7, 53,6 см відповідно), ширини плечей і таза (45,3 і 37,9 см), обводу грудної клітки (96,7 см), життєвої ємності легень (4125 см3), сили правої і лівої кисті (50,4 і 49,2 кг), станової динамометрії (159,1 кг). Борці темпової манери ведення сутичок мають такі модельні характеристики морфо-функціональних показників: довжина тіла - 182,7 см, маса тіла - 80,4 кг, довжина рук, ніг і тулуба - 86,6, 99,1 та 53,7 см відповідно; ширина плечей і таза - 45,5 та 37,3 см, обвід грудної клітки - 97,3 см, життєва ємність легень - 4366 см3, сила правої і лівої кисті - 50,8 і 49,7 кг, сила м’язів розгиначів спини - 158,7 кг.
Встановлено, що дзюдоїсти силової манери ведення сутички мають такі модельні характеристики техніко-тактичної підготовленості: кількість спроб проведення техніко-тактичних дій - 10,2, показник активності - 2,1, кількість оцінених дій - 2,4, кількісний показник ефективності - 0,24, різносторонність технічної підготовленості - 0,19, рухова асиметрія - 0,74, обсяг технічних дій - 2,8, результативність - 193,7, якісний показник ефективності - 80,7. Серед дзюдоїстів - „силовиків” виконують технічні дії з ближньої дистанції 75% спортсменів, у середньому темпі 68%, зі зручних захватів і ретельною попередньою підготовкою 76%. Атакують епізодично, переважно 1-2-ходовими комбінаціями 71%, у низькій стійці 61%. Зі способів тактичної підготовленості „силовики” найчастіше застосовують сковування (33%), виведення з рівноваги (29%). У стійці виконують кидки із захопом ніг (28%), передньою підніжкою (17%), зачепом та підхватом з середини (19 та 24% відповідно); у партері найчастіше виконують утримання (66%). Кількість перемог у стійці та в партері у дзюдоїстів силової манери ведення сутички складає 73 і 27% відповідно.

Дзюдоїсти ігрової манери ведення сутичок мають такі техніко-тактичні модельні характеристики: кількість спроб проведення техніко-тактичних дій - 8,3, показник активності - 1,7, кількість оцінених дій - 2,7, кількісний показник ефективності - 0,33, різносторонність технічної підготовленості - 0,31, рухова асиметрія - 0,61, обсяг технічних дій - 4,6, результативність - 245,4, якісний показник ефективності - 90,9. З поміж дзюдоїстів - „ігровиків” виконують технічні дії на середній дистанції 64% спортсменів, у середньому темпі 67%. Атакують епізодично, експромтно, переважно 3-4-ходовими комбінаціями 77%. З арсеналу тактичної підготовленості „ігровики” найчастіше застосовують контратаки (29% сутичок), виклик (21%), подвійний обман (18%). У стійці дзюдоїсти ігрової манери ведення сутички виконують кидки через стегно (24%), через голову (17%), через спину з колін (18%), а в партері найчастіше проводять утримання (57%) та удушення (18%). Кількість перемог у стійці та в партері у цих спортсменів становить 89 і 11% відповідно.
Дзюдоїсти темпової манери ведення сутичок мають такі техніко-тактичні модельні характеристики: кількість спроб проведення техніко-тактичних дій - 12,7, показник активності - 2,6, кількість оцінених дій - 2,9, кількісний показник ефективності - 0,23, різносторонність технічної підготовленості - 0,22, рухова асиметрія - 0,82, обсяг технічних дій - 3,7, результативність - 189,9, якісний показник ефективності - 65,5. Серед дзюдоїстів - „темповиків” виконують технічні дії з дальньої або середньої дистанції 58 і 32% спортсменів відповідно, у високому темпі 78%, та високій стійці. Атакують безперервно, переважно 2-3-ходовими комбінаціями 65%, зі зручних захватів. „Темповики” застосовують такі тактичні дії: повторна атака (28%), переміщення (23%), загроза (13%), обман (14%). У стійці найчастіше застосовують кидки підхватом під дві ноги (ззовні) (24%), через стегно (21%), підсічкою (18%), а в партері утримання (61%), больові (20%). Кількість перемог у стійці та в партері у дзюдоїстів темпової манери ведення сутички становить 80 і 20% відповідно.

Експериментально доведено ефективність методологічного підходу до розробки диференційованої програми техніко-тактичної підготовки кваліфікованих дзюдоїстів, що передбачає розподіл за манерами ведення сутички і вдосконалення техніко-тактичних дій відповідно до морфофункціональних особливостей борців; підбір спаринг-партнерів з урахуванням манери ведення сутички; диференціацію техніко-тактичних дій у стійці та партері відповідно до індивідуальних особливостей спортсменів; проведення теоретичних занять і розробку індивідуальних програм боротьби із суперниками різних манер ведення сутички; вироблення тактичних настанов для боротьби з дзюдоїстами різних манер ведення змагального поєдинку; диференціацію фізичної підготовки; диференціацію психологічної підготовки борців.
Результати експерименту свідчать, що за п’ятьма показниками техніко-тактичної підготовленості з дев’яти (якісний і кількісний показники ефективності, результативності, обсяг технічних дій, рухова асиметрія) дзюдоїсти експериментальної групи мають перевагу над борцями контрольної групи. Дзюдоїсти контрольної групи статистично достовірно переважають борців експериментальної групи за двома показниками активності та кількості спроб проведення техніко-тактичних дій. Перевага якісних показників ефективності та результативності над кількісними показниками свідчить про ефективність запропонованої методики удосконалення техніко-тактичної підготовки дзюдоїстів.
На етапі спеціалізованої базової підготовки доцільно вивчати техніко-тактичні дії відповідно до морфофункціональних особливостей, які генетично детерміновані, і здійснювати підготовку спортсменів у зв’язку з манерами ведення сутичок на основі врахування показників фізичної, психічної, техніко-тактичної підготовленості.