ЗБІРКА П. ТИЧИНИ “ЗАМІСТЬ СОНЕТІВ І ОКТАВ”: СЕМАНТИКА І ПОЕТИКА

brief description

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ В.Н.КАРАЗІНА
На правах рукопису

ТІТАРЕНКО ЮЛІЯ ОЛЕГІВНА
УДК 821.161.2 1Тичина. 09
ЗБІРКА П.ТИЧИНИ ЗАМІСТЬ СОНЕТІВ І ОКТАВ”: СЕМАНТИКА І ПОЕТИКА
10.01.01 українська література
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук
Науковий керівник:
Безхутрий Юрій Миколайович,
доктор філологічних наук, професор

Харків 2007

ЗМІСТ

ВСТУП...3
Розділ 1 ПРОБЛЕМИ ВИВЧЕННЯ КНИГИ П.ТИЧИНИ
ЗАМІСТЬ СОНЕТІВ І ОКТАВ”9
Історія вивчення ранньої творчості П.Тичини
в літературознавстві і критиці..9
Висновки до розділу 1............................................................................................................................ 39
Розділ 2 СЕМАНТИКА КНИГИ П.ТИЧИНИ ЗАМІСТЬ
СОНЕТІВ І ОКТАВ”............................................................................................................................ 41
2.1. Семантичні особливості вступної частини книги
П.Тичини Замість сонетів і октав”..........................................41
2.2. Філософсько-психологічна спрямованість першого
розділу книги Замість сонетів і октав” 57
2.3. Мотив соціальних зіткнень як інваріант другого
розділу книги П.Тичини Замість сонетів і октав”...................................83
2.4. Глава Кукіль” як епілог книги Замість сонетів і октав”:
амбівалентність розв’язання конфлікту .102
2.5. Символіка обкладинки Замість сонетів і октав”
в контексті семантики книги...108
Висновки до розділу 2..113
Розділ 3 ОСОБЛИВОСТІ ПОЕТИКИ КНИГИ П.ТИЧИНИ
ЗАМІСТЬ СОНЕТІВ І ОКТАВ”116
3.1. Композиція книги П.Тичини Замість сонетів і
октав”.116
3.2. Між віршем і прозою: словесна форма
книги П.Тичини Замість сонетів і октав”....131
3.3. Риси літератури модернізму в книзі П.Тичини
Замість сонетів і октав”. Третя книга П.Тичини як
твір необарокової літератури..135
Висновки до розділу 3.156
ВИСНОВКИ.159
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ167

ВСТУП

Актуальність дослідження. П.Тичина один із найяскравіших і найсамобутніших письменників ΧΧ століття, справжній майстер мистецтва слова. Перлиною ранньої творчості П.Тичини є його третя книга Замість сонетів і октав”. Написана автором у 1918 1920 роках, вона назавжди увійшла в українську і світову літературу як правдиве й водночас страшне свідчення людини про свій час. Тож в умовах жорстокого диктату з боку радянської влади, що поширювався на всі сфери життя суспільства в цілому й особистості зокрема, книга Замість сонетів і октав”, ідейне наповнення якої не відповідало вимогам соціалістичної ідеології, компрометувала” поета, руйнувала ідеалізований образ П.Тичини, створений і утверджений у радянському літературознавстві. У результаті книга Замість сонетів і октав” спочатку необ’єктивно поціновувалася як помилка молодого поета, зумовлена суперечностями в його ще не зовсім сформованому світогляді, а потім на багато десятиліть взагалі була вилучена з літературного процесу й за життя поета не передруковувалася, повернувшись на сторінки шкільних підручників і монографій літературних критиків лише наприкінці 1980-х років. Між тим, при неупередженому прочитанні третя книга виявляється в ряду найбільших досягнень у творчому доробку П.Тичини й в українській літературі взагалі, тому її аналітичне вивчення є важливим і необхідним.
Книга Замість сонетів і октав” розглядалась у працях Ю.Меженка, М.Доленго, О.Білецького, Г.Майфета, С.Шаховського, В.Стуса, С.Тельнюка, Н.Костенко, Л.Новиченка, М.Моклиці, Ю.Коваліва, Г.Клочека, Ю.Лавріненка й деяких інших літературознавців, проте існування критичної літератури не виключає можливість розглянути цю складну книгу П.Тичини під новим кутом зору, тим більше, що велика кількість публікацій писалася під тиском радянської ідеології. Окрім того, книга Замість сонетів і октав” як будь-який модерністський твір є надзвичайно складною і полісемантичною. Багатство символів і метафоричність мови третьої книги П.Тичини відкривають можливості для співіснування кількох інтерпретацій одного й того самого тексту. Зважаючи на цей факт, а також на відсутність ґрунтовних літературознавчих праць, присвячених книзі Замість сонетів і октав”, перед сучасними науковцями відкривається широка перспектива її дослідження.
Зокрема, з огляду на специфіку побудови книги Замість сонетів і октав”, яка унеможливлює цілісне й адекватне її сприйняття за умови відсутності хоча б одного компонента, зважаючи на нерозривність і підпорядкованість усіх поезій спільній темі, ідеї та проблематиці, доцільно аналізувати Замість сонетів і октав” не просто як збірку окремих творів, написаних у певний період часу, а розглядати її як один цілісний твір поему, яка складається з прологу й одинадцяти глав. Ця ідея, висловлена свого часу С.Тельнюком, на жаль, досі не була реалізована на аналітичному рівні нашим літературознавством.
У руслі такого, відмінного від попередніх, підходу необхідно здійснити докладне дослідження як семантики, так і поетики книги. Розгляд семантики Замість сонетів і октав” повинен включати визначення її релевантних мотивів, аналіз проблемно-тематичних площин, особливостей конфлікту, з’ясування значення численних символів та метафор, а також знаходження можливих інтертекстуальних зв’язків книги П.Тичини з іншими літературними текстами. Так, досі в українському літературознавстві не було спроб співставити текст книги П.Тичини Замість сонетів і октав” із текстом Євангелія від св.Івана, хоча, на нашу думку, для цього існує чимало підстав, починаючи з досить значної кількості наявних у третій книзі ремінісценцій і алюзій, що вказують на Євангеліє, і завершуючи майже однаковою композиційною побудовою порівнюваних творів.
Під час аналізу поетики Замість сонетів і октав” необхідно звернути увагу передусім на особливості композиції й словесної форми досліджуваної книги, схарактеризувати ті її риси, що визначають приналежність третьої книги П.Тичини до літератури модернізму, оскільки жодна з цих проблем досі не знайшла належного висвітлення в літературознавчій науці. Нарешті, важливою на сьогоднішній день буде спроба визначити, риси якого напряму модернізму є превалюючими в книзі Замість сонетів і октав”, адже в сучасному літературознавстві це питання також залишається нез’ясованим.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження семантики й поетики книги П.Тичини Замість сонетів і октав” здійснюється в рамках комплексного плану науково-дослідницької роботи кафедри історії української літератури Харківського національного університету імені В.Н.Каразіна Жанрово-стильові особливості та поетика української літератури XIX XX століть”. Тема і план-проспект дисертації погоджені з Бюро науково-координаційної ради при Інституті літератури імені Т.Г.Шевченка НАН України (протокол №1) від 10 березня 2005 року.
Мета й завдання дослідження. Метою дисертації є всебічне висвітлення особливостей семантики й поетики третьої книги П.Тичини Замість сонетів і октав”. Характер роботи та її мета передбачають розв’язання наступних завдань:
· здійснити якомога повнішу інтерпретацію Замість сонетів і октав” як цілісного літературного твору, що включатиме характеристику провідних мотивів та образів книги, аналіз її проблемно-тематичних площин, розкриття особливостей конфлікту, з’ясування значення численних символів та метафор, включаючи символіку кольорів, а також символіку, використану при оформленні обкладинки книги Замість сонетів і октав”, що забезпечить глибше розуміння змісту її творів, допоможе розкрити авторський задум поета;
· схарактеризувати композицію третьої книги П.Тичини;
· визначити тип словесної організації книги Замість сонетів і октав”;
· як на семантичному рівні, так і на рівні поетики виявити риси, що дозволяють відносити книгу П.Тичини Замість сонетів і октав” до літератури модернізму;
· обґрунтувати думку про превалювання в книзі Замість сонетів і октав” серед інших напрямів модернізму ознак літератури необароко;
· довести можливість існування інтертекстуального зв’язку між третьою книгою П.Тичини і Євангелієм від св.Івана, що виявляється і в галузі семантики, і в особливостях поетики згаданих творів.
Об’єкт дослідження книга П.Тичини Замість сонетів і октав”.
Предмет дослідження особливості семантики й характерні ознаки поетики книги Замість сонетів і октав”.
Методи дослідження. Методологічною основою дослідження стали наукові праці Г.Поспєлова, Г.Грабовича, Б.Гаспарова, Р.Барта, Л.Гінзбург, В.Моренця, А.Нямцу та інших відомих літературознавців. Для досягнення поставленої в дисертації мети доцільно використати наступні методи дослідження: культурно-історичний, біографічний, описовий, порівняльний та метод мотивного аналізу.
Завдяки культурно-історичному методу розкриваємо культурно-історичні та політичні умови, які були в Україні під час створення книги Замість сонетів і октав”, що дозволяє краще зрозуміти зміст досліджуваних текстів. Не менш важливим для розуміння книги є використання біографічного методу дослідження, адже Замість сонетів і октав” стала відгуком поета на бурхливі події, які відбувалися навколо нього, вимушеним учасником яких він був. Тож для більш-менш об’єктивного прочитання тексту книги необхідно знати біографію поета відповідних років. Вагома частина нашого дослідження ґрунтується на описовому й порівняльному методах. Описовий метод використовуємо як під час інтерпретації семантичної площини книги, так і при аналізі особливостей її поетики. Порівняльний метод стає в нагоді передусім при розкритті інтертекстуального зв’язку Замість сонетів і октав” з Євангелієм, а також при визначенні форми і літературного напряму досліджуваної книги. Нарешті, у нашій роботі доречно використати метод мотивного аналізу, оскільки в третій книзі П.Тичини наявна досить велика кількість наскрізних мотивів та образів, які переходять з однієї поезії в іншу, надаючи книзі в цілому незвичайної завершеності й цілісності.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що:
· запропоновано оригінальну повну інтерпретацію книги Замість сонетів і октав”;
· вперше здійснено спробу довести існування інтертекстуального зв’язку між книгою Замість сонетів і октав” і Євангелієм від св.Івана, що дозволило розглядати досліджувану книгу П.Тичини під новим кутом зору;
· доведено думку про доцільність сприйняття й поціновування Замість сонетів і октав” як цілісного художнього твору поеми, а не як звичайної збірки написаних в один час поезій;
· окреслено основні властивості й проблеми книги Замість сонетів і октав”, які дозволяють відносити її до літератури модернізму;
· обґрунтовано раціональність погляду на третю книгу П.Тичини як на твір необарокової літератури.
Практичне і теоретичне значення одержаних результатів. Результати дисертації можуть бути використані у вузівських курсах історії української літератури XX століття, у спецкурсах та спецсемінарах для студентів-філологів, студентами при написанні курсових та дипломних робіт, фахівцями при підготовці підручників та посібників з української літератури, а також викладачами української літератури в школах. Одержаними в даному дисертаційному дослідженні матеріалами можуть послугуватися дослідники при подальшому вивченні історії української літератури й, зокрема, творчості П.Тичини.
Особистий внесок здобувача. Робота виконана самостійно, без участі співавторів.
Апробація роботи. Дисертація обговорювалася на засіданні кафедри історії української літератури Харківського національного університету імені В.Н.Каразіна. Результати дослідження доповідалися на Науковій конференції аспірантів філологічного факультету Харківського національного університету імені В.Н.Каразіна (Харків, 2007); Міжнародній науковій конференції Українське письменство Буковини в загальноукраїнському літературному контексті”, присвяченій 70-річчю проф.Б.І.Мельничука (Чернівці, 2007); ІV Всеукраїнській науково-теоретичній конференції Українська література в контексті світової літератури” (Одеса, 2007); ІΧ Міжнародній науковій конференції молодих учених (Київ, 2007); Всеукраїнській науковій конференції Актуальні проблеми сучасної компаративістики” (Бердянськ, 2007).
Публікації. За темою дослідження опубліковано 5 статей.
Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів і висновків. Обсяг роботи без списку використаних джерел 166 сторінок. У списку використаних джерел 270 позицій.

bibliography

ВИСНОВКИ

Аналіз семантики досліджуваної книги показав, що Замість сонетів і октав” це викладена в художній формі історія України 1918 1920 років. У книзі присутня характеристика творців революції, описане явище контрреволюції, показані беззахисні жертви громадянської війни, відтворено дії іноземних окупантів в Україні, засуджено політику українського уряду П.Скоропадського, описано складність ситуації й наростання напруги всередині українського суспільства, нарешті, наявна констатація перемоги революції. Але третя книга П.Тичини є не лише панорамним полотном із зображенням перебігу фактичних подій за участю конкретних політичних сил. Більш того, змалювання фактів історії не є самоціллю, не є головною метою автора Замість сонетів і октав”. Показати наслідки кривавої війни для суспільства і для окремої людини одне з провідних завдань даної книги.
Багатоаспектність зазначеної проблеми розкривається, зокрема, через полісемантичність образу матері: як уособлення національних традицій, державного й політичного устрою, віри в Бога (тобто всього, що мали люди протягом багатьох століть і що вони миттєво втратили з приходом революції), як джерела фізичного й духовного життя, нарешті, як джерела любові. Образ матері є знаковим у книзі П.Тичини. Він з’являється в пролозі Замість сонетів і октав”, у главі, якою відкривається перший розділ книги, а також в епілозі. Окрім того, образ матері вписується в загальний мотив жіночої долі, що є наскрізним у третій книзі П.Тичини. Образи жінок виникають у різних главах книги Замість сонетів і октав” (у главах Лю”, Найвища сила”, Ритм”, Порожнеча”), з часом набуваючи все більшої символічності й значимості. Під кінець книги жінка постає як носій і охоронець духовності родини, країни, нації, ось чому поняття жіночої долі починає дорівнювати в книзі долі всього світу. В епілозі з’являється образ мертвої матері, який символізує втрату всього того, про що говорилося вище. Але серед численних руйнівних наслідків революції найбільш страшним і найбільш важливим для ліричного героя книги Замість сонетів і октав” є втрата духовності. Недарма пролог книги завершується палким засудженням усіх, хто звіром став”, тобто втратив людяність, духовність, а в главі Терор” постає образ людини з простреленою головою, що казала убивати гріх”, який завдяки цій промовистій характеристиці розцінюється як образ безневинної жертви, як людини духовної і, кінець кінцем, асоціюється із вбитою духовністю народу.
Процес озвіріння, тобто втрати духовності, виявляється в книзі Замість сонетів і октав” на трьох площинах: убивство безневинних, кривава бійка між звірами, пропаганда насильства у сфері культури. Таке всебічне витискання із суспільства людяності закономірно призвело до виникнення антитези людина духовна людина соціальна. Людина соціальна характеризується тим, що бачить пріоритетні життєві цінності в матеріальному, тимчасовому, минущому. Крайнім виявом людини соціальної в зображеному в книзі П.Тичини суспільстві і є людина-звір, що втратила останні залишки духовності. Натомість людина духовна мислиться як така, що зробила вибір на користь вічних цінностей. Обов’язковою характерною рисою для неї є віра в Бога, адже лише зв’язок з Богом допоможе осягнути справжню сутність подій, які відбуваються в суспільстві, і витримати випробування, котре полягає в намаганні протистояти руйнівній силі зла і залишитись людиною. Весь пафос книги Замість сонетів і октав” спрямований на те, щоб показати переваги прекрасного світу гармонії як у душі окремої людини, що живе з Богом, так і в цілому світі, якщо він влаштований за законами Божими, перед людиною, очі якої незрячі до Божих істин, і перед світом кривавого революційного хаосу.
Протистояти злу дуже важко, але можливо, що показано на прикладі ліричного героя книги П.Тичини. Мотив пошуку засобу боротьби з озвірінням, втратою духовності в собі й у суспільстві наступний релевантний мотив книги Замість сонетів і октав”. Щоб здійснити опір злу, потрібна допомога добра, Бога, у зв’язку з чим постає питання про можливий шлях до Бога. Для себе герой знаходить цей шлях у спогляданні світу природи, адже пізнати Творця можна через Його творіння. Образи півнів, повені зеленого пива”, пташки, з одного боку, вказують на свого Творця, а з іншого, символізують близьке воскресіння, пробудження ліричного героя. Пройшовши крізь духовне воскресіння, герой осягнув справжню суть революції, зрозумів, до яких жахливих наслідків може призвести збройне протистояння, а тому прагне віднайти засіб спасіння духовності в суспільстві й знаходить його в гуманістично-християнському мистецтві в дусі Г.Сковороди. У цьому полягає головна ідея книги Замість сонетів і октав”, зміст її назви, причина її присвяти Г.Сковороді, нарешті, мета, з якою П.Тичина створював свою третю книгу. Жорстокому естетизмові” початку ХХ століття, мистецтву, що закликає до зброї й убивств, протиставити одухотворену, покликану відродити в людях духовність, допомогти зрозуміти неповторність і незамінність кожної особистості гуманістичну творчість. Замість сонетів і октав пролетарського Інтернаціоналу” запропонувати втомленому від кровопролиття й страху суспільству інший гімн, своєю геніальною простотою й разом із тим надзвичайною глибиною схожий на найвеличніший гімн християнства Христос воскрес”.
І змістом, і формою своєї третьої книги П.Тичина прагнув відтворити правду сучасного йому життя таким, як воно є. Не поезію революції, оспівану її творцями, а реально існуючу прозу кровопролить, голоду, епідемій, терору хотів показати поет. Ось чому книга Замість сонетів і октав”, окрім прологу Уже світає, а ще імла”, має словесну форму поезії в прозі. Аналіз текстів показав, що ритмічна організація книги відбувається за рахунок фонетичної упорядкованості й графічного поділу творів на рядки, а за способом відтворення дійсності та проблематикою глави Замість сонетів і октав” нагадують етюди або філософську медитацію. Такі ознаки притаманні поезіям у прозі або так званим віршам прозою.
Постать Г.Сковороди була знаковою для П.Тичини. Саме образ барокового мислителя є ключем до розуміння книги Замість сонетів і октав”. Очевидно, у часи панування насильства й жорстокості релігійна християнська спадщина Г.Сковороди стала джерелом розради й надії для поета ХХ століття, оскільки мала на меті заперечити в людині звірине”, тобто вилікувати той недуг, на який страждало сучасне П.Тичині суспільство. Творчість українського філософа ХVІІІ століття є, на думку ліричного героя, прикладом, на який необхідно рівнятися письменству революційної доби, адже саме інтелігенції відводиться роль Месії у справі спасіння духовності нації в книзі Замість сонетів і октав”.
Беззаперечний вплив найяскравішого українського митця епохи бароко Г.Сковороди на автора досліджуваної книги проявився передусім у тому, що найхарактернішим літературним напрямом для Замість сонетів і октав” є напрям необароко. Третя книга П.Тичини створена цілком у руслі свого часу з виразними ознаками літератури модернізму. У галузі семантики це глибокий розрив духовного досвіду ліричного героя і домінуючих тенденцій суспільного життя; скептичне, саркастичне витлумачення дійсності; намагання протистояти катаклізмам дійсності і втраті духовності; присутність у книзі внутрішньої людини”; відчуття замкненості, відчуженості ліричного героя від оточуючого світу; намагання перебороти мертовну механістичність; прагнення перемоги над світовим хаосом тощо. Риси модернізму властиві також поетиці книги Замість сонетів і октав”, що виявляється у фрагментарності й плакатності письма, експериментаторстві в галузі форми, використанні символіки, метафор, звукопису, побудові на антитезі й т. ін. Одним із напрямів літератури модернізму є необароко або катастрофізм, під яким розуміють модифіковані повтори рис бароко в пізніші часи. Для книги Замість сонетів і октав” характерні такі необарокові ознаки, як фіксування загрози духовним цінностям; актуалізація великих і болючих питань; гуманістичне спрямування художньої концепції книги; зображення в ній страждань і смерті; наявність найпоширеніших тем бароко Memento mori!” і Vanitas”; сприйняття природи як можливого шляху людини до Бога; дихотомічний поділ світу; побудова на антитезі; увага до фольклору; відведення письменству місіонерської ролі у відродженні духовності; ускладнений стиль; синтез мистецтв і родів; моралізаторські пасажі й тому подібне.
На самому початку книги Замість сонетів і октав” у пролозі Уже світає, а ще імла”, де коротко викладені зображувані в наступних главах події, через символічну картину світанку розкривається глибинна першопричина виникнення революції. Семантика символів на позначення добра і зла поступово звужується у вступній поезії від філософсько-теологічної до соціальної, унаочнюючи витоки війни на землі: світає імла → промінні заори хмари → фанфари сурми і гармати. Створений автором ряд дозволяє прослідкувати причинно-наслідковий зв’язок між протистоянням добра і зла й революційним кровопролиттям на землі. Боротьба цих двох сил лежить в основі семантики усієї книги Замість сонетів і октав”, що підкреслено її побудовою на антитезі: світла і темряви, добра і зла, миру і війни, духовності і тілесності, гармонії і дисгармонії. Нарешті, для самого ліричного героя книги характерна наявність антагоністичного протистояння двох ворогуючих начал тіла і душі.
Третій магістральний для аналізованої книги мотив боротьби добра і зла, світла і темряви, Бога й диявола у світі взагалі і в окремій особистості зокрема відтворив при оформленні обкладинки першого видання книги Замість сонетів і октав” художник Л.Лозовський. Малюнок на обкладинці третьої книги П.Тичини умовно розкладається на три складові частини: зображення людини із сувоєм; орнамент у вигляді трьох трикутників; назва книги. Символічні значення кожної частини малюнка однакові й складають загальне значення зображеного: протистояння божественних і диявольських сил у світі як макрокосмі і в людині як мікрокосмі з переважанням сили темряви (символи Бога в усіх випадках ніби оточені символами диявола). Суть малюнка відповідає тексту книги, у фіналі якої констатується остаточна перемога революції, в основі котрої ліричний герой бачить зло. Загалом, семантика книги Замість сонетів і октав” дає право назвати третю книгу П.Тичини емблематичною до малюнка, зображеного на її обкладинці, подібно до барокових емблематичних збірників. Цей факт зайвий раз доводить, що витоки даної книги доцільно шукати саме в естетиці необароко, тим більш, що цілу теорію емблематики подав у своїх творах Г.Сковорода, образ якого, як було зазначено вище, є ключовим для розуміння книги Замість сонетів і октав”.
Як відомо, уся творчість Г.Сковороди базується на Святому Письмі. Помітний інтертекстуальний зв’язок із Біблією, передусім з Євангелієм від св.Івана, наявний і в книзі Замість сонетів і октав”. На рівні семантики це виявляється у наскрізній символіці світла і темряви в обох текстах, наявності алюзій та ремінісценцій на Євангеліє від св.Івана, спільних з Євангелієм образів в книзі П.Тичини, а також вказівок на Євангеліє в символіці обкладинки першого видання книги Замість сонетів і октав”.
У галузі поетики інтертекстуальний зв’язок третьої книги П.Тичини і Євангелія від св.Івана помітний в подібності структури згаданих текстів: обидва складаються зі вступу, який містить пролог й історичну частину, основної частини й епілогу. Окрім того, з однаковою композиційною метою в книзі Замість сонетів і октав” й у Євангелії використані відповідно образи матері й Богородиці. Зрештою, певні риси поетики третьої книги П.Тичини також нагадують останнє Євангеліє Біблії (досягнення ритму творів численними повторами; синтаксичний паралелізм; антитеза; прийом, коли висхідна градація змінюється спадною, чи навпаки).
Ремінісценції та алюзії на Євангеліє від св.Івана введені в текст книги Замість сонетів і октав” таким чином, що неодмінно звертають на себе увагу, кидаються в очі, подекуди навіть ріжуть слух. На фоні всього іншого тексту вони видаються нелогічними й недоречними. Коли натрапляєш на них, одразу виникає питання про мету, з якою поет вжив цю фразу. Відповідь напрошується одна: автор навмисно виділив певні шматки тексту, щоб звернути на них увагу читача, а оскільки ними є ремінісценції з четвертого Євангелія, то відповідно метою П.Тичини було вивести читача на даний біблійний текст. Таким чином, ремінісценції та алюзії виконують у книзі Замість сонетів і октав” дві функції. Вони, по-перше, є своєрідним шифром до Євангелія, виводячи реципієнта на згаданий текст, а по-друге, є ключем до інтерпретації книги П.Тичини.
На нашу думку, проводячи паралель між євангельською історією та історією початку ΧΧ століття, автор намагався довести думку, що революції у світі є не від Бога, а проти Бога, і несуть вони із собою не світло і надію, а темряву зла й порожнечу душі. У той самий час, вводячи алюзії на Євангеліє, П.Тичина міг розраховувати на звернення читача до самого біблійного тексту. Як згадувалося раніше, книга Замість сонетів і октав” творилася з метою пробудження свідомості людей, спасіння духовності в суспільстві. При уважному погляді можна побачити, що, по суті, книга містить у собі потрійний засіб для здійснення цього завдання: гуманістичний текст самої книги П.Тичини, який спонукає реципієнта звернутися до християнської у своїй основі спадщини Г.Сковороди і до четвертого Євангелія Біблії, автора котрого не випадково називають апостолом любові.
Дослідження особливостей семантики і поетики книги П.Тичини Замість сонетів і октав” показало її цілісним і завершеним художнім твором. Книга має спільну для всіх поезій ідею й ліричне завдання, сюжет, завершену композицію, у ній розвиваються два конфлікти (зовнішньоподієвий, який вирішується на користь революції, і внутрішньопсихологічний, що залишається нерозв’язаним), події книги протікають у просторі і часі, у ній наявні діалоги і монологи, наскрізні мотиви й образи (вода, вікно, вітер, образ матері й інші). Надзвичайно сильною об’єднуючою ознакою книги Замість сонетів і октав” є також характерний для античних трагедій поділ її творів на строфи та антистрофи. Усе це додає до типових для книги поезії в прозі рис лірики ознак епічності і драматизму, дозволяючи назвати Замість сонетів і октав” поемою, яка розкриває драму часу великих випробувань і драму героя, змушеного на собі відчути весь жах озвіріння” цивілізації.
Літературознавчий аналіз семантики і поетики книги П.Тичини Замість сонетів і октав” засвідчив, що вона є цілісним гуманістичним твором, багатим на глибокі філософські мотиви загальнолюдського значення, що функціонують і розкриваються в тексті завдяки традиційним, але разом із тим складним і поліфонічним образам-метафорам і образам-символам. Панорамне зображення сучасної поетові дійсності і відтворення сповненого трагізму життєвого шляху людини в ній майстерно реалізується засобами словесної організації поезії в прозі. Усе це поряд із надзвичайною продуманістю архітектоніки, чітким визначенням місця і ролі кожного найменшого елементу композиції характеризують книгу Замість сонетів і октав” як один із найкращих творів необарокової модерної літератури.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Августин Блаженный. Исповедь. М.: Гендальф, 1992. 542 с.
2. Аверинцев С. София-Логос. Словарь. К.: Дух и Литера, 2001. 460 с.
3. Агеєва В. Ритм як засіб подолання фабули: В українській імпресіоністичній прозі// Слово і час. 1997. № 10. С. 3644.
4. Адалис А. Что есть поэма? // Литературная газета. 1965. № 83. С.3.
5. Андреев Л. Сюрреализм: История. Теория. Практика. М.: Гелеос, 2004. 352с.
6. Андрєєв Ю. Соціальний контекст досліджуваного твору: До методології літературно-художнього аналізу // Радянське літературознавство. 1982. №11. С. 1830.
7. Антонич Б.-І. Пісня про незнищенність матерії: Поезії. К.: Радянський письменник, 1967. 451 с.
8. Антофійчук В. Євангельські образи в українській літературі ХХ століття. Чернівці: Рута, 2001. 335 с.
9. Астаф’єв О. Лірика української еміграції: еволюція стильових систем. К.: Смолоскип, 1998. 313 с.
10. Бабенко Л. Филологический анализ текста. Основы теории, принципы и аспекты анализа. Екатеринбург: Деловая книга; М.: Академический Проект, 2004. 463 с.
11. Багряний І. Золотий бумеранг. К.: Рада, 1999. 679 с.
12. Бандура О. Футуризм в українській літературі // Українська література в загальноосвітній школі. 2001. № 1. С. 24.
13. Барка В. Відхід Тичини // Українське слово: Хрестоматія української літератури та літературної критики 20 ст. К.: Рось, 1994. Кн. 1. С. 542550.
14. Барт Р. Избранные работы: Семиотика. Поэтика. М.: Прогресс, 1989. 615 с.
15. Безобразов К. Водою и кровию и духом. Толкование на Евангелие от Иоанна. Bibliothèque slave de Paris, 1996. 250 с.
16. Белецкий А. Новая украинская лирика // Антология украинской поэзии в русских переводах. Х.: ДВУ, 1924. С. 4850.
17. Белецкий А. Творчество Павла Тычины // Тычина П. Избранные стихотворения. Х.: ДВУ, 1927. С. 1331.
18. Белинский Я. Картины мира и диалог со временем // Литературная газета. 1965. № 107. С. 3.
19. Береговенко Т. Тенденції розвитку української поезії ХХ ст. // Вивчаємо українську мову та літературу. 2005. № 25. С. 18.
20. Библейская энциклопедия. М.: Издание Свято-Троице-Сергиевой Лавры, 1990. 902 с.
21. Біблія. К.: Нове життя, 1992. 1086 с.
22. Біла А. Український літературний авангард: пошуки, стильові напрямки. К.: Смолоскип, 2006. 464 с.
23. Біловус Л. Теорія інтертекстуальності: Становлення понять, тлумачення термінів, систематика. Тернопіль: Стародубець, 2003. 35 с.
24. Бодлер Ш. Цветы зла. Обломки. Парижский сплин. Искусственный рай. Эссе, дневники. Статьи об искусстве. М.: Рипол классик, 1997. 960 с.
25. Боков В. Жаркий жанр // Литературная газета. 1965. № 110. С. 3.
26. Болотнова Н. Слово в образной перспективе художественного произведения // Вопросы стилистики. 1988. № 22. С. 3646.
27. Бондаренко Ю. Національна парадигма українського екзистенціалізму // Слово і час. 2003. № 6. С. 6469.
28. Борев Ю. Системно-целостный анализ художественного произведения. (О природе и структуре литературоведческого метода) // Вопросы литературы. 1977. № 7. С. 119142.
29. Брехт Б. Избранная лирика. М.: Молодая гвардия, 1971. 80 с.
30. Брюсов В. Избранное: Стихотворения. Лирические поэмы. М.: Московский рабочий, 1979. 288 с.
31. Брюсов В. Среди стихов (1894 1924): Манифесты, статьи, рецензии. М.: Советский писатель, 1990. 715 с.
32. Буревій К. Боротьба за радість // Червоний шлях. 1929. № 7. С.89105.
33. Бурсов Б. Достоевский и модернизм // Звезда. 1965. № 8. С. 175192.
34. Введение в литературоведение / Под ред. Г.Н.Поспелова. М.: Высшая школа, 1988. 528 с.
35. Введение в литературоведение: Учебное пособие / Под ред. Л.В.Чернець. М.: Высшая школа, 2004. 680 с.
36. Великий тлумачний словник сучасної української мови / За ред. В.Т.Бусел. К.; Ірпінь: ВТФ Перун”, 2005. 1728 с.
37. Вирмо А., Вирмо О. Мэтры мирового сюрреализма. СПб.: Академический Проект, 1996. 288 с.
38. Войтович В. Українська міфологія. К.: Либідь, 2005. 663 с.
39. Воловець Л., Дунаєва О. Українська література. Львів: Світ, 1994. 896 с.
40. Гагаев А. Художественный текст как культурно-исторический феномен // Вопросы филологии. 2002. № 2. С. 7177.
41. Гадзінський В. Поет перебільшеної слави (Замісць рецензії) // Пролетарська правда. 1925. № 149 (1160). С. 4.
42. Галанов Б. Живопись словом. Портрет. Пейзаж. Вещь. М.: Советский писатель, 1974. 343 с.
43. Гальченко С. Грані великого таланту: До 100-річчя від дня народження П.Г.Тичини. К.: Знання, 1990. 48 с.
44. Гальченко С. Текстологія поетичних творів П.Г.Тичини. К.: Наукова думка, 1990. 128 с.
45. Гаспаров М. Избранные труды. М.: Языки русской культуры, 1997. Т. 3. 603с.
46. Гаспаров М. Очерк истории европейского стиха. М.: Фортуна Лимитед, 2003. 271 с.
47. Генис А. Модернизм как стиль ХХ века // Звезда. 2000. № 11. С.202209.
48. Герасимов Ю. Увиразнити бачення. Ритмічні та смислові акценти вірша П.Тичини Блакить мою душу обвіяла” // Українська мова та література. 2006. №48. С. 912.
49. Гинзбург Л. О лирике. М.: Интрада, 1997. 408 с.
50. Горбунов А. Тайна зверя. Опыт истолкования пророчеств Апокалипсиса. М.: Молодая гвардия, 2005. 208 с.
51. Грабович Г. Диптих про Тичину// Грабович Г. До історії української літератури: Дослідження, есе, полеміка. К.: Основи, 1997. С. 333358.
52. Грицак Я. Нарис історії України. Формування модерної української нації ХІХ ХХ ст. К.: Ґенеза, 1996. 360 с.
53. Грузман З. Павло Тичина літературознавець і критик. К.: Дніпро, 1975. 195 с.
54. Губар О. Павло Тичина. Літературний портрет. К.: Державне видавництво художньої літератури, 1958. 110 с.
55. Губар О. Павло Тичина. Літературно-критичний нарис. К.: Радянський письменник, 1981. 257 с.
56. Губар О., Чернець Л. Павло Тичина. Семінарій. К.: Вища школа, 1984. 262 с.
57. Гуменюк В. Творчість Павла Тичини в контексті мистецьких віянь його доби // Дивослово. 2005. № 5 (578). С. 5660.
58. Гундорова Т. Європейський модернізм чи європейські модернізми? (Українська перспектива) // Слово і час. 1995. № 2. С. 2831.
59. Гундорова Т. ПроЯвлення Слова. Дискурсія раннього українського модернізму. Постмодерна інтерпретація. Л.: Літопис, 1997. 297 с.
60. Гус М. Вне времени и вне пространства. (О некоторых чертах модернизма)// Знамя. 1965. № 6. С. 234249.
61. Гусев В. Форма и суть // Литературная газета. 1965. № 98. С. 3.
62. Даль В. Толковый словарь живаго великорусскаго языка. В 4-х томах. М.: Русский язык, 1981. Т. 2. 780 с.
63. Дамдинов Н. Жанр не виноват // Литературная газета. 1965. № 89. С.3.
64. Даниленко І. Теорія віршування. Аналіз поетичного тексту. Миколаїв: МДГУ, 2003. 123 с.
65. Деркачова О. Мотив сонцепоклонництва у ліриці 20-х рр. 20 ст. (На матеріалі текстів А.Казки, П.Тичини, В.Свідзинського) // Дивослово. 2005. №4 (577). С. 4953.
66. Днепров В. К понятию модернизм” // Иностранная литература. 1973. № 11. С. 216224.
67. Доленго М. П.Тичина Вітер з України” // Нова книга. 1924. № 1. С.4041.
68. Доризо Н. Термины и жизнь // Литературная газета. 1965. № 95. С. 3.
69. Дорошкевич О. Літературний рух на Україні в 1924 році // Життя й революція. 1925. № 3. С. 6168.
70. Дорошкевич О. Павло Тичина // Підручник історії української літератури. К.: Книгоспілка, 1924. С. 303306.
71. Дорошкевич О. Павло Тичина // Підручник історії української літератури. Х.: ДВУ, 1927. С. 275279.
72. Дудова Л. Модернизм в зарубежной литературе. М.: Флинта, 2000. 236с.
73. Дунай П. Павло Тичина знакова постать розчахнутої доби // Українська мова та література. 2004. № 371. С.39.
74. Энциклопедия символов / В.Бауэр, И.Дюмоту, С.Головин. М.: Крон-пресс, 2000. 504с.
75. Эпштейн М. Природа, мир, тайна вселенной...: Система пейзажных образов в русской поэзии. М.: Высшая школа, 1990. 304 с.
76. Еллан (Блакитний) В. Поезії. К.: Дніпро, 1983. 221 с.
77. Емельянов Л. Об интерпретации художественного произведения // Русская литература. 1983. № 1. С. 145151.
78. Есенин С., Мариенгоф А., Шершеневич В. Правильня слов. М.: Имажинисты, 1920. 44 с.
79. Єфремов С. Історія українського письменства. Мюнхен: Український вільний університет, 1989. Т. 2. 495 с.
80. Жевахов М.Д. Воспоминания. М.: Гендальф ,1993. Т. 2. 467 с.
81. Жолковский А. Блуждающие сны: Из истории русского модернизма. М.: Советский писатель, 1992. 429 с.
82. Жоль К. Мысль, слово, метафора: Проблемы семантики в философском освещении. К.: Наукова думка, 1984. 303 с.
83. Жулинський М. Закрите обличчя” Павла Тичини // Комсомольское знамя. 1991. № 20. С. 7.
84. Загребельний П. Дума про невмирущого. Кларнети ніжності. К.: Молодь, 1985. 230 с.
85. Затонский Д. Модернизм и постмодернизм. М.: Эпицентр; Х.: Фолио, 2000. 256 с.
86. Затонский Д. Франц Кафка и проблемы модернизма. М.: Высшая школа, 1965. 114 с.
87. Заярная И.С. Барокко и русская поэзия ХХ столетия: Типология и преемственность художественных форм. К.: Издательско-полиграфический центр Киевский университет”, 2004. 405 с.
88. Зеров М. Вітер з України”. Третя книжка Тичини // Зеров М. До джерел. Літературно-критичні статті. К.: Слово, 1926. С. 723.
89. Зеров М. Нова збірка Тичини // Життя й революція. 1925. № 12. С.7981.
90. Ильин И. Книга надежд и утешений. М.: Альта-Принт, 2006. 383 с.
91. Ильин И. Книга раздумий и тихих созерцаний. М.: Альта-Принт, 2006. 527 с.
92. Ильин И. Постмодернизм: Словарь терминов. М.: Интрада, 2001. 384 с.
93. Іваненко С. Поліфонія тексту. К.: Видавничий центр КДЛУ, 1999. 318 с.
94. Іванишин В. Пізнання літературного твору. Дрогобич: Відродження, 2003. 79с.
95. Історія української літератури. У 8-ми тт. / Під ред. С.А.Крижанівського. К.: Наукова думка, 1970. Т. 6. 515 с.
96. Історія української літератури XX ст.: У 2-х кн. / Під ред. В.Г.Дончика. К.: Либідь, 1998. Т. 1. 462 с.
97. Іщук А. Павло Тичина. Критико-біографічний нарис. К.: Державне видавництво художньої літератури, 1954. 163 с.
98. Кайда Л. Композиционный анализ художественного текста: Теория. Методология. Алгоритмы обратной связи. М.: Флинта, 2000. 148 с.
99. Качуровський І. Метрика. К.: Либідь, 1994. 116 с.
100. Качуровський І. Строфіка. К.: Либідь, 1994. 271 с.
101. Качуровський І. Фоніка. К.: Либідь, 1994. 166 с.
102. Кешоков А. Из века в век // Литературная газета. 1965. № 105. С. 3.
103. Кирай И. О некоторых проблемах модернизма // Вопросы философии. 1975. № 9. С. 122130.
104. Киселев И. Розы и виноград. (О месте и роли природы в художественной литературе) // Радуга. 1971. № 12. С. 169173.
105. Клочек Г. Душа моя сонця намріяла... (Поетика Сонячних кларнетів” Павла Тичини). К.: Дніпро, 1986. 367 с.
106. Клочек Г. Павло Тичина // Українська мова та література. 2003. №313. С. 136.
107. Ковалів Ю. Кларнетизм Павла Тичини нереалізована естетична концепція // Слово і час. 2003. № 1. С. 38.
108. Ковальова О. Співвідношення модернізму та авангардизму: теоретична неузгодженість // Слово і час. 2004. № 11. С. 7478.
109. Ковальчук О. Збірка П.Тичини Сонячні кларнети” (у пошуках принципу єдності) // Найголовніше... момент істини. Пам’яті академіка Леоніда Новиченка: Збірник. К.: Фоліант, 2004. С. 135142.
110. Колесникова Л. Про деякі особливості символів поетичного мовлення // Лінгвістика. 2006. № 4. С. 238243.
111. Кононенко П. Тріумф і драма генія // Політика і час. 1991. № 1. С.7376.
112. Коржавин Н. Лирика, быт, мир // Литературная газета. 1965. №110. С. 3.
113. Корсунська Б. Філософські мотиви у творчості Павла Тичини. К.: Наукова думка, 1977. 225 с.
114. Косинка Г. Вибрані твори. Х.: Ранок, 2003. 334 с.
115. Коссак Е. Экзистенциализм в философии и литературе. М.: Политиздат, 1980. 360 с.
116. Костельник Г. Ламання душ: З літературної критики. Львів: Добра книжка, 1923. 95 с.
117. Костенко Н. Поетика Павла Тичини. Особливості віршування. К.: Вища школа, 1982. 253 с.
118. Костенко Н. Українське віршування ΧΧ століття. К.: Либідь, 1993. 232с.
119. Костів К. Словник-довідник біблійних осіб, племен і народів. К.: Україна, 1995. 426 с.
120. Коцюбинська М. Корозія таланту (Болючі роздуми про поезію Павла Тичини і не тільки про неї) // Радянське літературознавство. 1989. № 11. С. 4658.
121. Кошелівець І. Літературний процес: Дещо з віддалі. Париж: Накладом Наукового Товариства ім.Шевченка в Європі, 1991. 94 с.
122. Кошелівець І. Сучасна література в УРСР. Нью-Йорк: Пролог, 1964. 379 с.
123. Красильников В. Наші письменники // Комсомолець України. 1927. 17 грудня. С. 5.
124. Красильников В. Павло Тычина Избранные стихотворения”. Авторизированные переводы с украинского // На литературном посту. 1927. №21. С. 7576.
125. Краснова Л. Интерпретация художественного произведения // Русский язык и литература в учебных заведениях. 2001. № 4. С. 1719.
126. Краткая литературная энциклопедия / Под ред. А.А.Суркова. М.: Советская энциклопедия, 1967. Т. 4. 1024 с.
127. Культура и культурология: Словарь / Под ред. А.И.Кравченко. М.: Академический Проект; Екатеринбург: Деловая книга, 2003. 928 с.
128. Культурология. ХХ век: Энциклопедия. СПб: Университетская книга; ООО Алетейя”, 1998. Т. 1. 447 с.
129. Культурология. ХХ век: Энциклопедия. СПб: Университетская книга, 1998. Т. 2. 447 с.
130. Лавріненко Ю. На шляхах синтези клярнетизму. Б.м.: Сучасність, 1977. 64 с.
131. Лавріненко Ю. Розстріляне відродження: Антологія 1917 1933: Поезія-проза-драма-есей. К.: Смолоскип, 2003. 983 с.
132. Лавріненко Ю. Творчість Павла Тичини. Х.: Український робітник, 1930. 80с.
133. Лазебник Ю., Ярмак В. Поэзия ХХ века: слово, текст, мир. К.: Наукова думка, 1992. 140 с.
134. Лейтес А. Павло Тичина // Всесвіт. 1928. № 9. С.6.
135. Лесик В. Композиція художнього твору. К.: Дніпро, 1972. 96 с.
136. Лесик В. Про всебічний аналіз літературного твору // Радянське літературознавство. 1973. № 1. С. 715.
137. Литературная