ЛІНГВОДИДАКТИЧНІ ЗАСАДИ ВИВЧЕННЯ ПРОСТОГО УСКЛАДНЕНОГО РЕЧЕННЯ НА ФІЛОЛОГІЧНИХ ФАКУЛЬТЕТАХ У ПЕДАГОГІЧНИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено об’єкт, предмет, мету, розкрито завдання та методи дослідження, його наукову новизну, окреслено практичне значення здобутих результатів, наведено відомості про апробацію дослідження і впровадження його результатів на філологічних факультетах у педагогічних навчальних закладах.

У першому розділі – “Теорія і практика вивчення простого ускладненого речення на філологічних факультетах у педагогічних навчальних закладах” –подано аналіз педагогічної, лінгвістичної, психологічної, філософської літератури з проблеми реалізації лінгводидактичних засад вивчення простого ускладненого речення; визначено теоретичні передумови методики навчання; наведено класифікацію вправ, використання яких передбачено у процесі здійснення педагогічного експерименту.

Дидактико-методичні теорії експериментальної методики ґрунтуються на основних положеннях функціонально-технологічної організації навчання мови, зокрема простого ускладненого речення. Вони відповідають закономірностям навчання мови (синтаксису) і реалізують основні загальнодидактичні принципи.

Основними у дослідженні є загальнодидактичні принципи наступності, перспективності, послідовності, системності, неперервності, зв’язку теорії з практикою.

Загальнодидактичні принципи у навчанні простого ускладненого речення – системність у розташуванні навчального матеріалу (синтаксичних категорій); перспективність уведення нових понять, пов’язаних зі стилістичним синтаксисом; послідовність у зв’язках і узгодженість ступенів та етапів навчально-виховної роботи (поетапне вивчення синтаксису від найпростіших елементів (словоформа, словосполучення) до складних синтаксичних конструкцій або тексту); неперервність у доборі синтаксичного матеріалу (безпосередньо або опосередковано у процесі вивчення інших розділів мови); наступність, яка характеризується осмисленням вивченого на новому, вищому рівні, підкріпленням уже наявних знань наступними, розкриттям не відомих раніше зв’язків, завдяки чому якість знань, умінь і навичок постійно підвищується; зв'язок теорії з практикою через уведення системи навчальних вправ і використання дібраних дидактичних текстів різних типів, стилів і жанрів мовлення поряд із поглибленим вивченням синтаксичної теорії.

Загальнодидактичні принципи навчання тісно пов’язані із поняттям ноосферної освіти, яка орієнтується на реалізацію навчально-виховного процесу шляхом поступального розвитку всіх навчальних ланок освіти. Означений методичний підхід до пізнання рідної мови висвітлюється у філософському аспекті (В. Андрущенко, В. Вернадський, В. Юрченко), у психологічному (Л. Анн, Р. Ділтс, Н. Маслова), у дидактичному (О. Пометун, Л. Пироженко, А. Хуторський), у лінгводидактичному (Л. Варзацька, М. Вашуленко, Л. Кратасюк, Л. Кудрик, О. Потапенко, Л. Скуратівський, А. Фасоля).

Досягнення єдності мовної освіти і мовленнєвого розвитку студентів – одне з найскладніших питань методики. Останнім часом ученими робляться спроби вирішити означене методичне питання, наприклад, шляхом уведення до “Концепції мовної освіти 12-річної школи”, розробленої лабораторією навчання української мови Інституту педагогіки АПН України, ноосферного підходу до навчання української мови. У “Концепції мовної освіти 12-річної школи” визначено пріоритети мовної освіти: забезпечення наступності змісту мовної освіти і вимог щодо його засвоєння між базовим компонентом дошкільної і початкової освіти; основною і старшою школою; загальноосвітньою шкільною підготовкою і вимогами професійно-технічної та вищої освіти.

В експериментальному навчанні реалізовано ноосферний підхід (Н. Маслова) на практичних заняттях із синтаксису. У системі вправ експериментального навчання містяться завдання, зорієнтовані на рефлексивну діяльність викладача і студента (психологічні тести, афірмація, релаксація тощо). Рефлексивна діяльність дає змогу усвідомити послідовність, якої дотримуються під час здобуття знань, формування здобутих результатів і з’ясування значення синтаксису для власного розвитку (ведення рефлексивних щоденників; виконання завдань, які передбачають аналіз власних суджень, почуттів, думок; написання есе, які сприяють розвитку інтелектуальних, емоційно-вольових якостей, поглибленню особистого визначення мети).

Складними процесами мислення під час навчання синтаксису викладач керує через систему пізнавальних завдань, які зумовлені структурою мовленнєвої діяльності (О. Леонтьєв) і структурою уяви (Л. Виготський). Способи керування пізнавальною і мовленнєвою діяльністю студентів філологічних факультетів передбачають поетапний характер управління, загальну спрямованість на “зону найближчого розвитку” (Л. Виготський), будуються з позицій педагогіки співробітництва. Аналізуючи процес засвоєння мови її носіями, психологи зробили висновки, що вона засвоюється через мовлення у процесі спілкування, яке є природною потребою кожної людини. О. Леонтьєв стверджує, що зміст мовленнєвої діяльності та змістовий склад утворюваних мовних зв’язків формується тільки за допомогою спілкування людей (комунікативно-діяльнісний підхід до вивчення мови).

Загальновідомо, що лінгвістичне поняття “просте ускладнене речення” послідовно проходить через увесь шкільний курс рідної мови і курс сучасної української літературної мови на філологічних факультетах у педагогічних навчальних закладах. Це дає змогу організувати неперервний процес мовної освіти. Оскільки навчальний процес має ряд етапів (початкова, основна, старша, вища школа), успішне засвоєння знань із синтаксису значною мірою залежить від того, наскільки передбачається здійснення внутрішнього зв'язку між ними. Отже, передумовою повноцінної мовної освіти і мовленнєвого розвитку студентів є реалізація загальнодидактичних принципів навчання (наступність, перспективність, неперервність, послідовність, системність, зв’язок теорії з практикою) між ланками загальноосвітньої і вищої школи. Ця актуальна проблема привертає увагу сучасних науковців (М. Вашуленко, О. Глазова, Т.Донченко, М. Пентилюк, К. Плиско та ін.).

Одним із шляхів реалізації загальнодидактичних принципів на лінгводидактичних засадах є функціонально-стилістичний підхід до вивчення синтаксису, який, на думку М. Пентилюк, полягає в засвоєнні мовленнєвих виражальних можливостей речень різних типів і особливостей їх функціонування. Цей аспект передбачає дотримання принципу цілісного вивчення мови і мовлення. Кінцевою метою такої системи роботи є формування мовної особистості засобами комунікативно зорієнтованого навчання.

Дихотомізм мови і мовлення дуже важливий для практики викладання української мови, особливо синтаксису. Залежно від того, чого планує навчити викладач – мови чи мовлення, залежить методика навчання: йти від мовних моделей до їх реалізації в мовленні чи навпаки. Останнім часом усе більшого поширення набуває навчання мови через мовлення (текст). Студентам попередньо не дають опрацювувати теоретичний матеріал із синтаксису: структура мови вивчається в процесі читання й аналізу дидактичних текстів. Така практика заснована датським мовознавцем О. Єсперсеном, який вважав, що навчати мови потрібно через мовлення. Проблему тексту активно досліджували Ф. Бацевич, П. Дудик, А. Загнітко, Г. Золотова, Л. Мацько, О. Москальська, В. Одинцов, К. Шульжук та ін. Сучасна методика пропонує навчання української мови на текстовій основі (Л. Бондарчук, Л. Варзацька, Т. Донченко, С. Караман, Л. Кожуховська, В. Мельничайко, І. Олійник та ін.).

Мотиваційний аспект процесу опанування простого ускладненого речення на філологічних факультетах у контексті мовленнєвої діяльності студентів реалізується способами добору й використання зв’язних текстів різних функціональних стилів (як матеріалу навчальних вправ із елементами стилістики) з урахуванням їх культурологічних, розвивальних і дидактичних можливостей, поєднанням різних видів мовленнєвої діяльності (сприймання тексту, поширення, відновлення, переконструювання, побудова); інтегруванням традиційних технологій навчання з різними видами емоційно-образної діяльності (грою, драматизацією, дослідницькою діяльністю).

В експериментальному навчанні система вправ пов’язана зі стилістичним синтаксисом, пропонованим В. Мельничайком. Значна увага приділяється синонімії простого ускладненого речення, використанню різних синтаксичних конструкцій у системі функціональних стилів української мови, створенню синтаксичних фігур (періоду, еліпсу, парцеляції тощо). Робота зі стилістики є тим стрижнем, на який спирається формування мовних і мовленнєво-комунікативних умінь і навичок студентів філологічних факультетів, сприяє їхній професійній підготовці, оскільки саме вміння компонувати тексти різних функціональних стилів, вільно спілкуватися у повсякденному і професійному середовищі є результатом мовної освіти майбутніх учителів-словесників.