ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ДО ФІЗИЧНОГО САМОВДОСКОНАЛЕННЯ

Краткое содержание

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми, сформульовано об'єкт, предмет, мету, гіпотезу і завдання дослідження, розкрито наукову но­визну, теоретичне й практичне значення роботи, представлено відомості про ор­ганізацію і проведення дослідження та апробацію його результатів.

У першому розділі – «Теоретичні основи формування готовності майбутніх учителів до фізичного самовдосконалення» – розглянуто сучасні підходи до розуміння феномена здоров’я; проаналізовано стан фізичного здоров’я учителів, соціально-економічні, психологічні та професійні чинники, що його визначають; розкрито роль самовдосконалення в зміцненні фізичного здоров’я майбутніх учителів; визначено структуру, критерії та рівні готовності майбутніх учителів до фізичного самовдосконалення.

Аналіз філософської, психологічної, педагогічної та медичної літератури свідчить, що поняття «здоров’я» є далеко не однозначним і характеризується різноплановістю підходів до трактування його змісту. Різноманіття поглядів і складність вироблення єдиної, узгодженої позиції значною мірою пояснюються тим, що здоров'я є складним феноменом, суттєві аспекти якого важко виділити стисло й однозначно. Науковці використовують багато визначень і показників, які розкривають різні аспекти здоров`я (типи, рівні, складові тощо). Зокрема, здоров'я розглядають як: нормальне функціонування організму на всіх рівнях його організації; динамічну рівновагу організму і його функцій з навколишнім середовищем (Гіппократ, А. Спенсер, У. Кеннон, В. Петленко, І. Брехман та ін.); здатність до повноцінного виконання основних соціальних функцій; відсутність хвороб, хворобливих станів і змін (традиційне медичне розуміння); повне фізичне, духовне, розумове і соціальне благополуччя (Г. Сігеріста, Статут Всесвітньої організації охорони здоров'я); набуту індивідом в процесі розвитку цілісність, що передбачає особистісну зрілість (Г. Олпорт, Ф. Перлз та ін.) як інтеграцію життєвого досвіду (К. Роджерс та ін.).

Загалом можна констатувати, що поняття «здоров’я» в сучасній науковій літературі розглядається на трьох рівнях: біологічному, психологічному і соціальному. Відповідно всю різноманітність підходів до розуміння змісту цього поняття можна класифікувати за чотирма напрямами: медичним, біомедичним, біосоціальним і ціннісно-соціальним. У контексті медичного й біомедичного напрямів йдеться про фізичне й психічне здоров'я людини. У біосоціальному й ціннісно-соціальному напрямах, окрім названих, виділяються також соціальне й психологічне здоров'я індивіда.

Незважаючи на різноманітність підходів до розуміння феномена здоров’я, аналіз наукових джерел дає змогу виділити декілька загальних положень, з якими погоджується більшість дослідників. По-перше, здоров'я характеризується як стан людини. По-друге, підкреслюється зумовленість здоров'я внутрішніми (спадковість, стать, вік) і зовнішніми (природними, соціальними) чинниками,  насамперед, соціальними. По-третє, більшість дослідників акцентує увагу на якісно-кількісних характеристиках здоров'я як стану врівноваженості організму з середовищем.

Аналіз й узагальнення різних підходів до трактування сутності феномена здоров’я дає підстави розуміти фізичне здоров’я вчителя як цілісний багатовимірний динамічний стан організму, що дозволяє йому ефективно виконувати професійні функції, повною мірою реалізовувати свій потенціал у педагогічній діяльності і зберігати професійне довголіття.

Здоров’я є необхідною умовою активної життєдіяльності й самореалізації педагога. Воно формується і проявляється впродовж усього життєвого шляху, одним із найважливіших етапів якого є набуття майбутньої професії.  Особливе значення має турбота про збереження фізичного здоров’я майбутніх учителів, професія яких вже давно віднесена фахівцями до групи ризику розвитку невротичних і психосоматичних розладів.

Огляд психологічних, медичних і соціологічних досліджень свідчить, що вчительство як професійна група відрізняється вкрай низькими показниками фізичного і психічного здоров'я. Навіть у молодих учителів частими є хвороби серцево-судинної системи, виразкові захворювання шлунково-кишкового тракту, захворювання неврогенного характеру (нервові виснаження, неврози). Для вчителів із стажем роботи 15 років і більше характерні «педагогічні кризи», «виснаження», «професійне вигорання».

Аналіз результатів низки досліджень свідчить про наявність серед учителів високого рівня захворюваності і при цьому недостатню мотивацію збереження власного здоров'я. Більшість учителів уважають свою роботу емоційно й інтелектуально напруженою, пов'язаною із значними фізичними навантаженнями переважно статичного характеру. Водночас, за даними Л. Мітіної, 66,5 % педагогів і 62,2 % керівників освітніх установ не відносять здоров'я до числа шести основних життєвих цінностей. У понад 70% освітніх установ педагоги не залучені до системи збереження й відновлення власного здоров'я.

У процесі професійної діяльності на вчителів постійно впливає низка факторів, що призводять до перенавантаження функціональних систем організму. Аналіз психологічної, педагогічної та медичної літератури з досліджуваної проблеми дав змогу визначити професійно специфічні чинники, що позначаються на стані фізичного здоров’я вчителів: підвищена тривалість робочого дня, що у 1,5–2 рази перевищує цей показник більшості інших професій; значний обсяг щоденної наднормової діяльності і роботи у вихідні; висока психоемоційна напруга діяльності, необхідність постійного самоконтролю, запам'ятовування і відтворення великого обсягу інформації, вільного вираження своїх думок засобами вербальної і невербальної комунікації; значні навантаження на голосовий апарат; необхідність постійно розподіляти увагу, виконувати декілька видів діяльності одночасно; необхідність оперативного аналізу інформації й прийняття рішень в умовах дефіциту часу (наприклад, під час розв’язання спонтанних педагогічних ситуацій); відсутність постійного режиму дня, часті зміни якого призводять до зниження працездатності, емоційних зривів, невротичних розладів; підвищена професійна відповідальність за результати навчально-виховного процесу.

Зазначені особливості складної і багатогранної діяльності вчителя прямо чи опосередковано впливають на його фізичне здоров’я, нерідко призводять до виникнення стресового синдрому, порушують нормальне самопочуття, породжують дискомфорт у психоемоційній сфері. Аналіз стану і нозологічної структури захворюваності вчителів дозволяє зробити висновок, що педагогічна професія належить до групи професій підвищеного ризику розвитку нервово-психічних розладів, психосоматичних та інших захворювань.  У зв’язку з цим існує потреба в розробці спеціальних програм збереження та відновлення здоров'я учителів психо-медико-педагогічними засобами. Один із перспективних шляхів розв’язання цієї проблеми полягає, на наш погляд, у формуванні готовності майбутніх учителів під час їх навчання в університеті до постійного фізичного самовдосконалення. Лише суб’єктна позиція і зацікавлене ставлення до власного здоров’я може стати запорукою фізичного благополуччя і творчого довголіття вчителя. Фізичне самовдосконалення з позицій особистісно-діяльнісного підходу ми розглядаємо як систематичну діяльність людини, спрямовану на перетворення свого фізичного й духовного потенціалу відповідно до вимог різних форм життєдіяльності. Безперервність цього процесу неможливо забезпечити без особистої зацікавленості студентів у фізичному саморозвитку, належного рівня знань про фізичну культуру, практичних умінь і навичок.

Аналіз психолого-педагогічних досліджень свідчить, що здатність до самовдосконалення є однією з визначальних рис особистості. Згідно з принципом єдності свідомості і діяльності, самовдосконалення становить форму розвитку, джерелом якого виступає сам суб'єкт, який займається самопізнанням, самовизначенням і саморегуляцією (О. Леонтьєв, С. Рубінштейн та ін.).

Фізичне самовдосконалення студентів виявляється в усвідомленій, значущій і відповідальній фізкультурно-спортивній активності, яка відбувається паралельно з навчальним процесом і органічно пов'язана з ним. В одних випадках воно нерозривно пов'язане з плановими навчальними заняттями з фізичної культури, в інших – виходить за їх межі і є одним із напрямів самовиховання, самостійним виконанням вправ, використанням додаткових теоретичних і практичних матеріалів.

Унаслідок проведеного дослідження встановлено, що основними функціями фізичного самовдосконалення є:

- соціалізаційна – сприяння становленню здорової, компетентної, мобільної, толерантної і комунікабельної особистості, здатної адаптуватися до вимог сучасного суспільства й активно трудитися відповідно до суспільних потреб;

- розвивальна, пов'язана з розвитком здатності до фізичного й духовного самовдосконалення протягом всього життя шляхом самопізнання, самовизначення й саморегуляції;

- збереження здоров’я – створення умов для організації здорового способу життя;

- культуротворча, пов'язана з освоєнням, творчим розвитком і трансляцією фізкультурних цінностей (знань, технологій, інновацій, ціннісних орієнтацій).

Готовність до фізичного самовдосконалення розглядається нами як комплексна особистісна якість, що виявляється в продуктивній самостійній фізкультурно-спортивній діяльності, спрямованій на вдосконалення свого фізичного й духовного стану.

На підставі узагальнення різних підходів до розуміння сутності та структури готовності як інтегральної якості особистості в роботі визначено три компоненти готовності майбутніх учителів до фізичного самовдосконалення: мотиваційно-ціннісний, пізнавально-інформаційний і діяльнісно-результативний.

Мотиваційно-ціннісний компонент характеризує спонукальний аспект готовності і містить у собі стійкі мотиви фізичного самовдосконалення, усвідомлення його важливості в контексті власного життя й професійної діяльності, систему ціннісних орієнтацій та смислових установок, які спонукають особистість до систематичної фізкультурно-оздоровчої діяльності.

Пізнавально-інформаційний компонент відображає когнітивний аспект готовності до фізичного самовдосконалення й передбачає систему знань з основ фізичної культури, здорового способу життя, закономірностей фізичного функціонування й розвитку організму, критеріїв самодіагностики фізичного стану та методів фізичного самовдосконалення.

Діяльнісно-результативний компонент характеризує практичний аспект готовності та містить уміння, необхідні для успішного фізичного самовдосконалення: вміння оцінювати власний фізичний стан, планувати, організовувати й контролювати свої дії.

Згідно з виділеними компонентами в дослідженні визначено критерії та показники готовності студентів до фізичного самовдосконалення:

– мотиваційно-ціннісний критерій (сформованість потреби у фізичному самовдосконаленні; усвідомлення особистісного сенсу та професійної значущості фізичного самовдосконалення; інтерес до питань фізичного самовдосконалення, зацікавленість методиками і прийомами самоаналізу та поліпшення власного фізичного стану, розвитку фізичних якостей; ціннісна орієнтація на здоровий спосіб життя; почуття задоволення від фізичної активності, занять фізичною культурою і спортом);

– пізнавально-інформаційний критерій (чіткість уявлень про суть, завдання, шляхи і напрями фізичного самовдосконалення особистості; системність і глибина фізкультурно-спортивних і техніко-тактичних знань з основ фізичної культури, фізіології та морфології власного тіла, закономірностей фізичного функціонування й розвитку організму; обізнаність з теоретичними основами здорового способу життя; знання різноманітних способів і прийомів аналізу фізичного стану, методів і технік фізичного самовдосконалення; адекватність уявлень про власний фізичний стан і сформованість фізичних якостей, знання сильних сторін і недоліків власного фізичного розвитку);

– діяльнісно-результативний критерій (стан здоров’я та сформованість фізичних якостей; уміння оцінювати власний фізичний стан, застосовуючи різні діагностичні методики; вміння планувати, організовувати й здійснювати самоконтроль і саморегуляцію фізкультурно-оздоровчої діяльності; володіння різними методами, прийомами й технологіями фізичного самовдосконалення; активність у позанавчальній діяльності з фізичного самовдоскона­лення).

Проведене дослідження засвідчило, що фізичне самовдосконалення студентів може здійснюватися на різних рівнях залежно від сформованості компонентів їх готовності: мотиваційно-ціннісного (внутрішня мотивація і саморегуляція – зовнішня стимуляція), пізнавально-інформаційного (компетентність у галузі фізичного самовдосконалення, науково-рефлексивний підхід до його здійснення – необізнаність з науковими основами фізичного самовдосконалення, емпірично-дилетантський підхід), діяльнісно-результативного, що відображає характер реалізації фізкультурно-оздоровчої діяльності (репродуктивний – творчий). На підставі  вказаних критеріїв визначено чотири рівні готовності майбутніх учителів до фізичного самовдосконалення: директивно-емпіричний, адаптивно-алгоритмічний, локально-рефлексивний і системно-рефлексивний.

Директивно-емпіричний рівень характерний для студентів, фізично-оздоровча активність яких має зовнішньо детермінований характер і обмежується переважно вправами під час навчальних занять з фізичної культури. Адаптивно-алгоритмічний рівень властивий студентам, які відчувають потребу у фізичному самовдосконаленні, усвідомлюють його особистісну значущість, проявляють певну активність, але успішній реалізації їхніх цілей перешкоджає недостатня сформованість інструментального й рефлексивно-діяльнісного компонентів готовності до фізичного самовдосконалення. Для студентів з локально-рефлексивним рівнем готовності характерна схильність до самостійного пошуку інформації, пов'язаної з питаннями фізичного і морально-психологічного вдосконалення, але часткова сформованість умінь самоаналізу й оцінки власного фізичного стану, планування і конкретизації завдань фізичного самовдосконалення. Для студентів з системно-рефлексивним рівнем готовності характерне органічне поєднання процесів продуктивного самонавчання і самовиховання, чітке усвідомлення особистісного сенсу фізичного самовдосконалення, самостійне й творче використання науково обґрунтованих прийомів і методик поліпшення фізичного стану, захопленість перспективами фізичного самовдосконалення.

У другому розділі – „Експерименталь­не дослідження формування готовності майбутніх учителів до фізичного самовдосконалення” – розкрито педагогічні умови, що забезпечують формування готовності студентів педагогічного вищого навчального закладу до фізичного самовдосконалення,   описано методику організації та проведення формувального експерименту, проаналізовано його результати.

Під час обґрунтування педагогічних умов формування готовності майбутніх учителів до фізичного самовдосконалення ми враховували специфіку цього феномена, яка полягає в тому, що самовдосконалення на відміну від виховання не може здійснюватися без волі і бажання особистості. У зв’язку з цим однією з необхідних умов підготовки студентів до самовдосконалення є усвідомлення ними особистісного смислу фізичного самовдосконалення як засобу зміцнення здоров’я, поліпшення свого фізичного стану та необхідної передумови ефективної  професійної самореалізації.

Врахування специфіки самовдосконалення як внутрішньо детермінованої активності особистості зумовило визначення педагогічної підтримки як важливої умови формування готовності студентів до фізичного самовдосконалення. Внаслідок аналізу наукових джерел встановлено, що педагогічна підтримка як умова становлення особистості розглядається в контексті різних психологічних і педагогічних напрямів: екзистенціальна психологія і педагогіка (Е. Баррет, Л. Бінсвангер, О. Больнов та ін.), концепція допомагаючих відносин К. Роджерса, концепція персоналізації А. Петровського, ідея «посилення існування іншого» С. Рубінштейна, концепція індивідуалізації О. Газмана. Специфіка педагогічної підтримки як чинника виховання полягає в тому, що вона забезпечує максимальне врахування потреб та інтересів особистості, стимулює її власну активність, спрямовану на самоорганізацію і самовдосконалення.

Унаслідок виконаного аналізу психологічної та педагогічної літератури з’ясовано, що педагогічна підтримка студентів у формуванні їхньої готовності до фізичного самовдосконалення повинна мати системний характер і враховувати наступні чинники: необхідність оптимізації спілкування студентів і підвищення рівня їх особистісного і фізичного розвитку; можливість прояву індивідуального стилю спілкування, прагнення до саморозвитку; оволодіння методиками діагностики, рефлексивного аналізу та практичними вміннями поліпшення власного фізичного здоров’я; гнучкість і творчий підхід до розв’язання проблем навчально-виховної взаємодії. Основними принципами забезпечення педагогічної підтримки в процесі підготовки студентів до фізичного самовдосконалення є такі: опора на позитивне в особистості, врахування її потенційних можливостей; поєднання педагогічного керівництва з розвитком здатності студентів до самостійних дій; партнерство; толерантність і тактовність.

У дослідженні доведено, що індивідуальна підтримка студентів у процесі формування їх готовності до фізичного самовдосконалення має здійснюватися послідовно як комплекс взаємопов’язаних етапів: діагностичного – з’ясування проблем у фізичному розвитку та здоров’ї; пошукового – спільний пошук із студентом причин наявних проблем і способів їх розв’язання; проектувального – визначення мети і програми фізичного самовдосконалення; діяльнісного – залучення студентів до активних дій щодо зміцнення власного здоров’я; рефлексивного – аналіз результатів діяльності, спрямованої на розв’язання проблем фізичного розвитку.

Проведене дослідження засвідчило, що підготовка студентів до фізичного самовдосконалення вимагає створення відповідного виховного середовища, яке б стимулювало осмислення фізичного здоров’я як особистісно-суспільної цінності та сприяло виробленню необхідних практичних умінь і навичок. Спираючись на дослідження представників середовищного підходу до виховання (Ю. Мануйлов та ін.), доведено, що для формування в майбутніх учителів готовності до фізичного самовдосконалення потрібно створити сприятливу психологічну атмосферу та відповідні екологічні ніші - конкретний простір можливостей, які дозволяють студентам вивчати і змінювати себе  відповідно до певних ідеалів, ціннісних орієнтацій.

У створенні сприятливого емоційного фону у виховному середовищі особливу роль відіграє особистість викладача фізичної культури, стиль його спілкування зі студентами, ставлення до власного здоров’я. Як організатор навчально-виховного процесу він покликаний розв’язувати такі завдання: сприяти усвідомленню студентами особистісної значущості здоров’я і поліпшення своєї фізичної готовності як необхідної передумови професійної самореалізації; оволодінню ними методиками діагностики, рефлексивного аналізу та практичними вміннями вдосконалення власного фізичного здоров’я; забезпечити педагогічну підтримку студентів у фізичному самовдосконаленні.

У дослідженні з’ясовано, що процес формування в майбутніх учителів готовності до фізичного самовдосконалення має здійснюватися послідовно за такими етапами: спонукальний, цільовий, організаційно-дійовий, контрольно-регулюючий. Кожний етап має певні завдання і передбачає використання відповідних форм і методів професійно-фізичної підготовки. Основне завдання спонукального етапу полягає у формуванні в студентів прагнення до самопізнання, визначення стану свого фізичного розвитку, актуалізації потреби у фізичному самовдосконаленні. На цільовому етапі необхідно допомогти кожному студентові визначити завдання та розробити індивідуальну програму фізичного самовдосконалення, без якої самовиховання набуває ситуативного характеру і зводиться до випадкових і неефективних дій.

Під час організаційно-дійового етапу завдання педагога полягає в допомозі студентам  реалізувати їхні наміри, виробити  необхідні практичні вміння і навички, освоїти методики діагностики, рефлексивного аналізу власного фізичного стану. Контрольно-регулюючий етап передбачає аналіз наслідків роботи студентів над собою, формулювання висновків про те, хто успішно впорався з програмою фізичного самовдосконалення, а хто потребує допомоги і в чому.

Обґрунтовані педагогічні умови було покладено в основу експериментальної методики формування готовності майбутніх учителів до фізичного самовдосконалення, дослідна перевірка якої здійснювалася  на базі інституту фізичного виховання і спорту Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського. Для проведення формувального експерименту було відібрано вісім експериментальних груп, загальною чисельністю 246 студентів, і вісім контрольних груп (249 студентів).

Організаційна схема експериментального дослідження передбачала послідовне проходження трьох етапів: констатувального, формувального та підсумкового. В експериментальних групах у процесі занять з фізичної культури та позааудиторної діяльності впроваджувалися обґрунтовані педагогічні умови, у контрольних групах педагогічний процес здійснювався за традиційними методиками. Всі інші умови, які могли впливати на формування готовності студентів до фізичного самовдосконалення, ми намагалися врівноважити.

Перевірка ефективності визначених педагогічних умов і методики формування готовності студентів до фізичного самовдосконалення здійснювалася за допомогою контрольних діагностичних зрізів, які проводилися до і після формувального експерименту. Одержані результати свідчать, що внаслідок формувального експерименту в студентів експериментальної групи відбулися статистично достовірні зміни в основних компонентах готовності до фізичного самовдосконалення: мотиваційно-ціннісному, пізнавально-інформаційному та діяльнісно-результативному. В комплексі це знайшло вияв у статистично достовірній позитивній динаміці загальних рівнів сформованості готовності студентів до фізичного самовдосконалення (табл. 1). Значна кількість студентів (15,1%) досягла системно-рефлексивного рівня. З 12,2% до 22,2% зросла кількість студентів, яким властивий локально-рефлексивний рівень готовності, з 28,1% до 41,3% збільшилась кількість студентів з адаптивно-алгоритмічним рівнем готовності. Водночас зменшився (з 52,4% до 21,4%) відсоток студентів з директивно-емпіричним рівнем готовності до фізичного самовдосконалення.