ФОРМУВАННЯ ГОТОВНОСТІ СТУДЕНТІВ ПРИРОДНИЧО-ГЕОГРАФІЧНИХ ФАКУЛЬТЕТІВ ПЕДАГОГІЧНИХ УНІВЕРСИТЕТІВ ДО КРАЄЗНАВЧОЇ РОБОТИ З УЧНЯМИ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, визначено мету, завдання, об’єкт, предмет та гіпотезу дослідження, охарактеризовано основні етапи експериментально-дослідницької роботи, викладено методологічні й теоретичні основи та методи дослідження, окреслено наукову новизну, практичне значення одержаних результатів, подано інформацію про апробацію й упровадження результатів експериментального дослідження.

У першому розділі „Теоретичні основи формування готовності студентів природничо-географічних факультетів педагогічних університетів до краєзнавчої роботи з учнями” – на основі аналізу досягнень педагогічної науки з’ясовано стан розробленості досліджуваної проблеми; розглянуто специфіку готовності студентів природничо-географічних факультетів до краєзнавчої роботи з учнями; розкрито сутність понять „краєзнавство”, „краєзнавча робота”, „готовність до краєзнавчої роботи”; конкретизовано структурні компоненти, що визначають зміст досліджуваного складного особистісного утворення, виявлено критерії та рівні його сформованості; визначено та теоретично обґрунтовано сукупність педагогічних умов формування готовності студентів природничо-географічних факультетів до краєзнавчої роботи з учнями.

Ретроспективний аналіз педагогічної теорії та практики у сфері краєзнавства дозволив визначити основні етапи становлення шкільного краєзнавства та на їх основі розглянути наявні підходи до розуміння вченими ролі краєзнавчої роботи у становленні й розвитку особистості.

Краєзнавча робота – це діяльність учнів (урочна, позакласна), що здійснюється під керівництвом учителя та спрямована на вивчення природних, культурно-історичних і соціально-економічних особливостей рідного краю, виявлення екологічних проблем своєї місцевості, пошук і практичне здійснення доступних для школярів способів їх розв’язання.

Результативність краєзнавчої роботи з учнями значною мірою визначається рівнем готовності вчителя до її проведення.

Аналіз наукової літератури дає змогу говорити про відсутність єдиної думки щодо визначення сутності понять „готовність”, „готовність до краєзнавчої роботи”. Готовність у психолого-педагогічних дослідженнях трактується по-різному: як психологічна установка (Д. Прангішвілі, Д. Узнадзе), багаторівнева структура рис, властивостей і станів особистості, які в сукупності дозволяють їй успішно здійснювати професійну діяльність (М. Дьяченко, Л. Кандибович, В. Крутецький, С. Максименко, В. Моляко, О. Пелех, А. Щербаков), певний функціональний стан (А. Ковальов, М. Левітов, Б. Ломов), особливий психічний стан (В. Сластьонін, О.Мороз), складне особистісне утворення (Л. Кондрашова), складно-структурне утворення (О. Пєхота), вибіркова активність, що налаштовує особистість на майбутню діяльність (А. Ліненко).

Вихідна позиція дослідницького пошуку полягає в тому, що готовність студентів природничо-географічних факультетів до краєзнавчої роботи з учнями розглядається з позиції системного підходу, який дозволяє отримати знання про неї як про цілісний, динамічний об’єкт. У межах такого підходу під готовністю розуміємо і стан особистості, який постійно трансформується в процесі переходу від одного етапу формування до іншого, а при забезпеченні відповідних умов може переходити в готовність-якість, і складну якість особистості, формування якої зумовлене дією зовнішніх і внутрішніх факторів, і систему зі складною структурою, що характеризує готовність зі змістової сторони, і відображає процес її становлення.

Готовність студентів природничо-географічних факультетів до краєзнавчої роботи з учнями як складова більш загального поняття „готовність вчителя до педагогічної діяльності”, охоплює: краєзнавчу спрямованість, позитивну мотивацію, професійно важливі риси особистості, краєзнавчі знання, вміння й навички, оцінку, адекватну самооцінку та рефлексію результатів власної праці, забезпечуючи ефективність краєзнавчої роботи.

Структура зазначеного особистісного утворення об’єднує такі складові компоненти: ціле-мотиваційний, який виконує спонукальну функцію; змістово-операційний, що виконує інформаційну й трансляційну функції; емоційно-вольовий, який виконує орієнтаційну й регулятивну функцію та оцінно-рефлексивний, що виконує експертну функцію.

У дослідженні обґрунтовано критерії готовності студентів до краєзнавчої роботи з учнями, до яких віднесено: мотиваційний, когнітивно-практичний, профпридатності та самооцінки.

Готовність до краєзнавчої роботи має поетапний характер формування та проходить у розвитку декілька рівнів: низький (інтуїтивний), середній (репродуктивний), достатній (продуктивний), високий (творчий). Розмежування рівнів проводилося за вираженістю показників, що характеризують сутнісні ознаки готовності студентів природничо-географічних факультетів до краєзнавчої роботи з учнями. Формування цього особистісного утворення не стихійний і не мимовільний процес, а цілеспрямована, організована, педагогічно керована діяльність за спеціально створених умов.

Становлення досліджуваної готовності протікає успішно, якщо підготовка до краєзнавчої роботи являє собою багаторівневу та багатовимірну систему, мета якої визначається індивідуальними потребами та мотивами студентів, професійною спрямованістю на краєзнавчу роботу з учнями; реалізація мети здійснюється поетапно шляхом досягнення її та перетворення в особистісний план майбутніх педагогів; у навчальному процесі моделюються проблемні ситуації та розв’язуються пізнавальні задачі; гармонізація теоретичної та практичної підготовки до краєзнавчої роботи досягається засобами імітаційно-ігрового й особистісно-орієнтованого підходів до навчання студентів; майбутнім учителям надається свобода вибору способів розв’язання навчальних проблем і забезпечується ситуація успіху в оволодінні методикою краєзнавчої роботи з учнями.

У другому розділі „Експериментальна перевірка педагогічних умов формування готовності студентів природничо-географічних факультетів педагогічних університетів до краєзнавчої роботи з учнями” – здійснено аналіз практичного стану досліджуваної проблеми, теоретично обґрунтовано та експериментально перевірено модель формування готовності студентів природничо-географічних факультетів педагогічних університетів до краєзнавчої роботи з учнями, висвітлено методику проведення дослідно-експериментальної роботи, розкрито її зміст та етапи проведення, експериментально перевірено сукупність педагогічних умов формування готовності студентів до роботи з учнями по вивченню рідного краю.

З метою перевірки гіпотези та ефективності педагогічних умов, що забезпечують формування готовності студентів природничо-географічних факультетів до краєзнавчої роботи з учнями, проведено педагогічний експеримент, у якому взяли участь учителі географії (116 осіб) м. Кривого Рогу й Криворізького району Дніпропетровської області та студенти природничо-географічних факультетів (1300 осіб) Криворізького державного педагогічного університету, Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка, Вінницького державного педагогічного університету імені М. Коцюбинського.

На констатувальному етапі вирішувалися такі завдання: визначався стан готовності до краєзнавчої роботи студентів природничо-географічних факультетів і вчителів-практиків та ступінь усвідомлення ними актуальності проблеми; з’ясовувався характер труднощів, що виникають при організації та проведенні краєзнавчої роботи з учнями в школах. Програма констатувального експерименту ґрунтувалася на виявленні тих показників, що характеризують структурні компоненти досліджуваної готовності.

Результати, отримані під час дослідження, дають змогу говорити, що для більшості студентів характерна відсутність краєзнавчої спрямованості (40,3 %) або часткова краєзнавча спрямованість (37,8 %); наявність позитивного (62,6 %) та пасивного (23,3 %) ставлення до краєзнавчої роботи; низький (46,8 %) і середній (26,2 %) рівні розвитку краєзнавчих знань та низький (50,7 %) і середній (31,0 %) рівні вмінь і навичок краєзнавчої роботи. У значної частини респондентів проведення краєзнавчої роботи з учнями викликало страх, були характерні емоційна нестійкість, занижена (34,1 %) або завищена (15,2 %) самооцінка.

У процесі спостереження за діяльністю студентів під час педагогічної практики було з’ясовано, що на уроках природничого циклу значна кількість студентів-практикантів відчувають труднощі при реалізації краєзнавчого принципу навчання, не можуть навести приклади або пояснити природні та соціальні явища рідного краю; на уроках надається перевага підготовці повідомлень, рефератів, переписаних учнями з підручників замість спостережень, досліджень рідного краю, під час установлення причинно-наслідкових зв’язків обмежуються теоретичним трактуванням сутності, забуваючи про краєзнавчий підхід.

Аналіз основних труднощів та недоліків практики вищої школи виявив, що причина домінування низького та середнього рівнів досліджуваної готовності криється в непідготовленості викладачів вищої школи до роботи з формування готовності студентів природничо-географічних факультетів до краєзнавчої роботи з учнями, в пануванні формального підходу до організації навчального процесу та навчально-виробничої практики, застарілій методиці їх проведення.

Вирішення протиріччя між соціальним значенням проблеми й фактичним рівнем готовності майбутніх учителів до краєзнавчого аспекту педагогічної діяльності зумовило потребу в оновленні змісту та методики щодо її формування.

Формувальний експеримент проводився на базі географічного факультету Криворізького державного педагогічного університету. В ньому брали участь 300 студентів. Його мета полягала у з’ясуванні ефективності педагогічних умов, що сприяли успішному формуванню у студентів природничо-географічних факультетів готовності до краєзнавчої роботи з учнями.

У ході дослідницької роботи було розроблено та апробовано модель формування готовності студентів природничо-географічних факультетів до краєзнавчої роботи з учнями, що реалізувалася через методику й технологію, спрямовані на формування ціле-мотиваційного, змістовно-операційного, емоційно-вольового та оцінно-рефлексивного компонентів досліджуваного особистісного утворення (рис.1).

Дослідно-експериментальна робота проводилася поетапно.

На першому (організаційно-орієнтаційному) етапі основне завдання дослідження полягало в формуванні ціле-мотиваційного компонента готовності до краєзнавчої роботи через забезпечення та експериментальну перевірку педагогічних умов, що стимулюють позитивну мотивацію навчання, забезпечують усвідомлення цілей підготовки до краєзнавчої роботи й надання їм особистісного смислу, соціальної значущості краєзнавчої роботи у процесі формування особистості учнів та власного професійного становлення, формування краєзнавчої спрямованості студентів.

Означені педагогічні умови реалізувалися під час організації навчального процесу та ознайомчої педагогічної практики, в ході якої в майбутніх учителів формувалося уявлення про систему краєзнавчої роботи в школах міста, її цілі, завдання, основні напрямки та форми. Увага приділялася висвітленню психолого-педагогічних особливостей шкільного краєзнавства, демонструванню навчально-виховних можливостей краєзнавчої роботи в усебічному гармонійному розвитку особистості школяра, а також вирішальної ролі вчителя в їх успішній реалізації. Перевага надавалася порівняльному аналізу теоретичних положень і стану проблеми в практиці сучасної загальноосвітньої школи, що в своїй сукупності сприяло формуванню позитивної мотивації студентів. З цією ж метою практикувалося написання студентами творів-мініатюр краєзнавчої тематики, вирішувалися завдання з виявлення рівня організації краєзнавчої роботи в школі, визначення ступеня готовності вчителів до окресленого аспекту педагогічної діяльності, з’ясування рівня краєзнавчих знань учнів, вивчення та узагальнення передового педагогічного досвіду вчителів міських шкіл з організації краєзнавчої діяльності.

На другому (пізнавально-аналітичному) етапі з метою набуття професійно важливих знань, умінь та навичок майбутніми вчителями, важлива роль відводилася вирішенню різноманітних проблемних завдань краєзнавчого характеру, диспутам, діалогам, проблемним бесідам, підготовці творчих проектів, що вимагало інтелектуальної напруги та прояву самостійності студентів (під час вивчення першоджерел і архівних документів, дослідження природних і соціально-економічних особливостей краю, складання схем, карт, планів, оформлення результатів пошуково-дослідницької роботи). Оволодіння майбутніми вчителями узагальненими краєзнавчими знаннями й уміннями використовувати їх при розв’язанні проблемних ситуацій і пізнавальних задач сприяло посиленню позитивної мотивації та ефективному формуванню змістовно-операційного компонента досліджуваної готовності.