РОЗВИТОК ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПЕДАГОГІЧНИХ ФОРМ ШКІЛЬНОГО ВИРОБНИЦТВА В УКРАЇНІ (ДРУГА ПОЛОВИНА ХХ СТОЛІТТЯ)

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовано вибір теми та її актуальність; сформульовано науковий апарат дослідження; розкрито наукову новизну, теоретичне і практичне значення результатів дослідження; охарактеризовано джерельну базу; визначено зв’язок роботи з науковими програмами і темами; подано відомості про апробацію та впровадження результатів наукової роботи.

У першому розділі – «Тенденції розвитку шкільного виробництва в Україні» – розкрито соціально-педагогічні передумови поєднання навчання з продуктивною працею учнів у загальноосвітніх школах України; проаналізовано історичний досвід впровадження шкільного виробництва на базовій основі промислового комплексу; виявлено тенденції госпрозрахункових шкільних виробництв в умовах сільських шкіл.

На основі аналізу історико-педагогічних джерел з проблеми дослідження виокремлено теоретичні положення, які не втратили актуальності й нині. Виділено періоди розвитку трудової підготовки в школах України у ХХ столітті.

Як відомо, у 1937 році трудове навчання було вилучено із навчального плану загальноосвітньої школи і лише на початку 50-х років ХХ століття розпочався процес повернення трудового навчання у загальноосвітні школи. На перших порах він проходив досить повільно.

Першопоштовхом розв’язання цієї проблеми стала Постанова ЦК КП (б) У від 3 грудня 1947 р. «Про стан загального обов’язкового навчання в школах УРСР», у якій наголошувалося про відрив навчання в школі від життя і ставилося завдання про наближення навчально-виховної роботи школи до конкретної життєдіяльності людини.

Директиви п’ятирічного плану (1951-1955) передбачали підвищення виховного значення загальноосвітньої школи і забезпечення учням, які закінчують школу, умов для вільного вибору професій. З цією метою було рекомендовано розпочати здійснення виробничого політехнічного навчання в середній школі.

Прийняття Закону «Про зміцнення зв’язку школи з життям і про дальший розвиток системи народної освіти в СРСР» започатковує новий етап, для якого характерно: перехід середньої загальноосвітньої школи на 11-річний термін навчання; значне збільшення у навчальному плані загальноосвітньої школи годин на трудове навчання; запровадження професійної підготовки у старших класах середньої загальноосвітньої школи.

Підготовка кадрів масових професій здійснювалася за промисловим і сільськогосподарським профілями, а також за спеціальностями сфери побутового і культурного обслуговування населення.

Визначаючи спеціальності для виробничого навчання, школи та органи народної освіти виходили із таких вимог:

По-перше, забезпечення потреб у кадрах підприємств народного господарства і установ культурного і побутового обслуговування населення республіки.

По-друге, для виробничого навчання обиралися такі спеціальності, оволодіння якими допомогло б учням включитись до практичної трудової діяльність у сфері промисловості, сільського господарства, а також культурного і побутового обслуговування населення.

По-третє, у ході визначення конкретних спеціальностей виробничого навчання для кожної школи бралися до уваги потреби в кадрах даного економічного району, області, міста, села, підприємства.

По-четверте, забезпечення використання на практиці загальноосвітньої і політехнічної підготовки учнів.

По-п’яте, спеціальності, які здобували учні, обиралися з урахуванням використання на практиці загальноосвітніх знань і політехнічного світогляду учнів старших класів школи.

Отже, ставилося завдання готувати з учнів людей, здатних брати активну участь у запровадженні технічного прогресу, використовуючи при цьому свої знання з основ сучасного виробництва взагалі.

У дисертації аналізуються різні форми організації продуктивної праці в умовах промислового виробництва. Зокрема виокремлюються такі організаційні форми: шкільні і міжшкільні навчально-виробничі майстерні, навчальні цехи і ділянки на виробництві, міжшкільні навчально-виробничі комбінати трудового навчання і профорієнтації, районні навчально-виробничі об’єднання.

Як свідчать архівні дані й аналіз дисертаційних досліджень того періоду, найбільш прогресивними організаційними формами шкільного виробництва були міжшкільні навчально-виробничі комбінати трудового навчання і профорієнтації (МНВК) та районні навчально-виробничі об’єднання (РНВО).

В умовах РНВО для здійснення трудової і професійної підготовки на основі поєднання навчання з продуктивною працею в єдину і чітку навчально-виробничу та адміністративно-господарську структуру під керівництвом МНВК об’єднувалися усі заклади і підрозділи народної освіти (робочі кімнати, шкільні майстерні, цехи, дільниці МНВК, підприємств, а також позашкільні установи – станції юних техніків, натуралістів, натуралістичні відділи і відділи технічної творчості районних і міських будинків та палаців піонерів, секторів профспілкових клубів, які займалися технічною творчістю і сільськогосподарським дослідництвом).

Узагальнення архівних матеріалів, історико-педагогічної і технічної літератури, дисертаційних досліджень дало змогу виокремити організаційні форми шкільних виробництв в умовах агропрому.

Розпочиналася така діяльність на пришкільних навчально-дослідних ділянках, які були створені при всіх сільських школах. Згодом у багатьох сільських школах були учнівські навчально-виробничі бригади, які стали однією з ефективних форм поєднання навчання із суспільно корисною, продуктивною працею і сприяли підготовці старшокласників сільської школи до роботи в сфері сільськогосподарського виробництва.

У дисертації аналізується також діяльність таборів праці і відпочинку, шкільних навчально-виробничих комплексів, шкіл-комбінатів, навчальних підприємств на автономній госпрозрахунковій основі в умовах агропрому, навчально-дослідних господарств в умовах сільських малокомплектних шкіл.

У другому розділі – «Організаційно-педагогічні умови навчального виробництва в українській школі» – розкрито нормативно-правове забезпечення навчального виробництва та його профорієнтаційне спрямування.

Успішне функціонування шкільного виробництва було можливе лише за нормативно-правової бази, яка регулювала процедуру управління і нормування правових відносин та взаємозв’язків елементів управління. Нормативно-правова база забезпечувала повним обсягом взаємодію між працівниками органу управління в процесі реалізації поставлених завдань, визначала основну навчально-виробничу процедуру не тільки окремих ланок управління, а й загалом.

У другій половині ХХ століття було ухвалено низку документів нормативно-правового характеру, якими регламентувалися проблеми організації продуктивної праці учнів. Аналіз цих документів свідчить, що в них практично розкрито усі правові основи суспільно корисної, продуктивної праці учнів загальноосвітніх навчальних закладів.

Зокрема було прийнято низку положень, а саме:

Положення про організацію суспільно корисної, продуктивної праці учнів загальноосвітніх шкіл;

Положення про базове підприємство загальноосвітньої школи;

Положення про літні практичні роботи учнів загальноосвітньої школи;

Положення про учнівську виробничу бригаду;

Положення про шкільне лісництво (учнівську виробничу бригаду в лісовому господарстві) і ціла низка інших.

У всіх цих нормативно-правових документах велика роль відводилася питанням безпеки праці учнів, виробничої санітарії, збереження життя і здоров’я дітей, їх фізичному розвитку.

У проаналізованих документах передбачалися різні форми організації суспільно корисної, продуктивної праці учнів, які залежали від її змісту і об’єму, постійного чи тимчасового характеру роботи, віку школярів. Основною була колективна (бригадна) форма: учнівська виробнича бригада в колгоспі, радгоспі, шкільне лісництво, табір праці і відпочинку, трудовий загін старшокласників, інші трудові об’єднання школярів, група, підгрупа, бригада в міжшкільному навчально-виробничому комбінаті, навчальному цеху підприємств, в шкільній майстерні тощо.

У процесі аналізу літературних джерел і дисертаційних досліджень нами встановлено, що українські вчені-педагоги вели інтенсивні пошуки шляхів оптимізації нормативно-правового забезпечення шкільного виробництва. Ця робота здійснювалася у таких напрямах:

1. Дослідно-експериментальна розробка загальнодержавних положень про різні форми організації трудового виховання, навчання і профорієнтації учнівської молоді на загальнодержавному, міжрегіональному, районному та місцевому рівнях, які визначають функціональний розподіл відповідальності за досягнення навчально-виробничої мети і регулювання відношень між відповідними органами освіти і господарства.

2. Обґрунтування положень та нормативного наповнення основних функцій управління (поточне і перспективне планування базового і навчального виробництва, матеріальних ресурсів, навчально-технічного розвитку; управління якістю продукції; організація економічного стимулювання; залучення робітників і учнів до управління виробництвом; організація змагання за високу продуктивність і якість праці; забезпечення уніфікації показників та документів планування і звітності, методів їх розрахунку і якісного аналізу.

3. Обґрунтування на наукових принципах і методах управління загальних адаптивних положень про виробничо-господарські і навчально-виробничі організації (виробництва, трести, комбінати, фірми, НВК, НВМ, пришкільні агропроми, фермерські господарства, трудові загони і т.д.), що б дало змогу максимально збалансувати статути і структури цих організацій.

4. Розробка основної структури міжгалузевого і регіонального управління із забезпечення координації досягнення мети усіх систем управління, планомірного впровадження прогресивних організаційно-педагогічних форм шкільного виробництва і його вдосконалення.

5. Розробка міжгалузевих науково-методичних рекомендацій формування організаційно-педагогічної структури управління навчальним виробництвом, а також галузевих директивних матеріалів з проектування системи управління шкільним виробництвом.

6. Обґрунтування та розробка єдиних тарифно-кваліфікаційних вимог до посад керівників і інженерно-педагогічних кадрів, що дало б можливість створити уніфіковані системи їх ефективної підготовки і використання.

7. Дослідна розробка норм затрат праці і розцінок на виконання об’єктів суспільно корисної і продуктивної праці, що давало змогу упорядкувати використання працівників масових професій, залучених до навчального виробництва.

8. Розробка міжгалузевих і регіональних рекомендацій та нормативів з організації праці учнів, технічного оснащення робочих місць, застосування уніфікованих форм документації і технології її обробки.

Залучення учнів до суспільно корисної, продуктивної праці сприяло реалізації навчальної, виховної, розвивальної і профорієнтаційної функцій навчально-трудової діяльності.

Із 60-х років ХХ століття розпочинається якісно новий етап розвитку теорії і практики профорієнтаційної роботи, що викликано двома причинами.

По-перше, науково-технічний прогрес привів до фундаментальних змін у технічному базисі виробництва через усесторонній вплив на розвиток продуктивних сил суспільства – знаряддя, засоби і предмети праці, технічні і технологічні процеси. А це, в свою чергу, вимагало суттєвих змін головної продуктивної сили – людини як суб’єкта виробництва, яка створює суспільству необхідну продукцію.

По-друге, в навчально-виховний процес загальноосвітньої школи все активніше впроваджувалася продуктивна праця, яка відкривала нові можливості для проведення профорієнтаційної роботи серед учнівської молоді.

Загальноосвітні школи були зорієнтовані на здійснення профорієнтації у процесі вивчення основ наук, трудового навчання, позакласної та позашкільної роботи, цілеспрямоване і систематичне вивчення індивідуальних особливостей учнів та залучення батьків щодо підготовки дітей до вибору професії. Значно активізувалася розробка наукових основ профорієнтації, до навчального плану загальноосвітніх шкіл було введено спеціальний предмет «Основи виробництва. Вибір професії».

Вплив продуктивної праці на професійний вибір і професійне становлення старшокласників аналізується в 2.2. дисертаційної роботи.

У третьому розділі – «Трудова підготовка учнів в умовах переходу до ринкових відносин» – розкрито особливості трудового виховання учнівської молоді в незалежній Україні; обґрунтовано систему рекомендацій з ефективного впровадження шкільного виробництва в практику роботи сучасної школи.

Найбільшим досягненням педагогічної думки дев’яностих років ХХ століття стало поступове утвердження основ національної школи. Це проявлялося у декількох напрямах.

По-перше, з позицій системного підходу аналізувалася сутність базових понять, концептуальних підходів до питань національного виховання.

По-друге, була підготовлена до захисту значна кількість дисертаційних досліджень з проблем становлення та розвитку національного шкільництва.

По-третє, на розвиток вітчизняної педагогічної науки і практики почали істотно впливати досягнення зарубіжного досвіду, який сприймався здебільшого недостатньо критично.

Вкотре в історії повторювалася парадоксальна ситуація. Всупереч усім труднощам наукові школи продовжували удосконалювати теоретичні аспекти системи методичного забезпечення трудової підготовки. У той же час на практиці знову розпочалося фактичне згортання трудового виховання молоді.

Серед пріоритетних питань українських вчених у дев’яності роки ХХ століття залишалася проблема поліпшення рівня методичної підготовки вчителів трудового навчання, підвищення рівня навчально-виховного процесу на загальнотехнічних факультетах. На основі монографічних досліджень, періодичних видань виокремлено найважливіші, на нашу думку, напрями роботи, які полягали у: визначенні значимості трудової підготовки учнів у системі національного виховання; удосконаленні навчальних планів і програм; уведенні спецкурсів, які сприяли творчому розвитку особистості; переході на особистісно орієнтовану парадигму навчання; спробах реанімації системи профорієнтаційної роботи.

Перехід української держави до ринкових відносин зумовив перегляд завдань трудової підготовки учнів. Досвід організації продуктивної праці учнів, нагромаджений у другій половині ХХ століття, дає змогу сформулювати деякі рекомендації щодо розв’язання проблеми на сучасному етапі.

Організовуючи продуктивну працю учнів, необхідно враховувати те, що в умовах переходу до ринкових відносин наука впроваджується у виробництво, стає продуктивною силою, а виробництво – техніко-технологічним застосуванням науки. А це свідчить про те, що наука на рівні з матеріальними засобами праці втілюється також і в самому працівникові, в його професійній та науково-технічній кваліфікації.

Нинішній працівник, зайнятий в автоматизованому виробництві, повинен мати достатньо високий рівень загальноосвітньої, загальнотехнічної та загальнокультурної підготовки, щоб бути здатним до сприйняття та правильної інтерпретації нової інформації. Тому такі якості особистості, як відновлюваність і незалежність характеру, здатність до швидких самостійних рішень, до енергійних дій стають все більш необхідними.

У процесі продуктивної праці учні повинні оволодіти системою загальнотрудових і політехнічних умінь, а саме:

– уміти навчатися і самостійно „здобувати» потрібні знання у підручниках і спеціальній літературі, необхідні для вирішення нестандартних ситуацій, що виникають у процесі роботи;

– мати добре розвинену просторову уяву, знати „мову техніки», вміти читати та користуватися графічно-конструкторською документацією;

– володіти добре розвиненим технічним мисленням;

– уміти „стискати» отриману інформацію і технічно грамотно відображати це у вигляді формул, графіків, креслень, схем, таблиць тощо у процесі пошуку розв’язання проблемної ситуації;

– раціонально використовувати різні пізнавальні та практичні, в тому числі: розрахунково-обчислювальні, графічні, конструкторсько-технологічні, складально-монтажні, налагоджувально-регулювальні вміння і навички;

– уміннями самоаналізу, самонавчання, самоконтролю і саморозвитку.

Досягти цього можливо лише за умови побудови методики навчально-трудової діяльності, в основі якої – реалізація таких основних завдань:

1. Забезпечення учневі статусу суб’єкта пізнавальної і навчально-трудової політехнічної діяльності і спілкування, спираючись на розуміння того, що людина є суб’єктом власної діяльності в тому випадку, якщо вона „цю діяльність планує, передбачає її результати, контролює і несе за неї відповідальність» (Г.С.Костюк).

2. Надання учневі можливості постійно здійснювати власну посильну, інтелектуально насичену навчально-трудову проблемно-творчу політехнічну діяльність, що відповідає його інтересам, і рівень складності якої зростає з поглибленням змісту загальної, профільно-трудової та професійної освіти.

3. Створення у навчальному закладі атмосфери демократизації спілкування педагогів і учнів, здійснення необхідної навчаючої допомоги їм, що забезпечує не тільки формування у них структурних компонентів навчальної діяльності (мотиви навчання, узагальнення знань, розвиток узагальнених навчальних дій і навичок самоконтролю та самооцінки), а й звичок вольового саморегулювання в навчанні, поведінці і спілкуванні.

4. Постійне стимулювання педагогами пізнавальних, профільно-трудових та професійних інтересів учнів; допомога у виборі, плануванні та виконанні обраних завдань, доборі необхідної інформації та навчальних засобів.

5. Створення педагогічних умов для послідовного „входження» учнів у самостійну, цікаву для них, пошуково-творчу проблемно-політехнічну діяльність, яка спонукає їх до оволодіння пошуково-творчими методами та методами самоконтролю, самонавчання, саморегуляції.

Безпосередня участь у суспільно корисній, продуктивній праці навчає учнів відчувати себе рівноправними громадянами суспільства.

Суспільно корисна трудова діяльність повинна давати школярам можливість реально випробувати свої сили, сприяти розвитку необхідних моральних якостей. Порівняно з навчальною діяльністю, де суспільні мотиви виражені не так яскраво, у суспільно корисній, продуктивній праці соціальна значущість роботи очевидна. Праця має носити колективний характер. У ній повинна чітко виявлятися колективна залежність, взаємна відповідальність, взаємоконтроль, взаємовплив.

Залучаючи учнів до продуктивної праці ми тим самим спонукаємо їх до виконання виробничих функцій сучасного робітника, які можна представити у вигляді такої класифікації:

1. Функції виконання (використання у виробництві певних джерел енергії, застосування працівником певних засобів праці або інших форм дії на предмет праці; підготовчо-завершальні операції у виробничому процесі).

2. Функція управління (забезпечення необхідної узгодженості у виконанні технологічних операцій; вимірювання, чи контролювання ходу, умов і результатів виробничого процесу; регулювання, тобто утримання виробництва в режимі, що встановлюється на основі одержаної інформації, оптимізація і пристосування виробничої діяльності до вимог, що змінюються).

3. Функція попередньої підготовки виробничого процесу (огляд знарядь праці, їх регулювання, налагодження, ремонт і догляд за ними; вибір матеріалів, інструментів, визначення режиму роботи й організації виробництва та його екологічних критеріїв; дослідження у сфері удосконалення виробництва).

4. Функція контролю (реєстрація загальних показників, аналіз причин, які викликали відхилення і т.п.; аналіз результатів виробничої діяльності для визначення подальшої мети виробництва, вибору матеріалів, інструментів, технологій і організації виробництва, для дослідження й удосконалення виробничого процесу).

Ознайомлення учнів з виробничими функціями кваліфікованого працівника є одним із основних завдань усієї системи трудової підготовки у школі; учні повинні чітко уявляти, якими знаннями, вміннями і навичками вони повинні оволодіти, щоб відповідати вимогам основних напрямів науково-технічного прогресу.