ПІДГОТОВКА МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ З МУЗИЧНОГО МИСТЕЦТВА У НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ ЗАХІДНОЇ УКРАЇНИ (ПЕРША ПОЛОВИНА ХХ СТОЛІТТЯ)

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі висвітлено актуальність досліджуваної проблеми, визначено об’єкт, предмет, мету, завдання та етапи дослідження, обґрунтовано хронологічні й територіальні межі дослідження, розкрито наукову новизну, теоретичне і практичне значення, представлено джерельну базу, викладено відомості щодо апробації й впровадження результатів науково-дослідної роботи, наведено дані про наукові публікації автора, структуру і зміст дисертації.

У першому розділі – „Культурно-історичні передумови розвитку музичної освіти у Західній Україні в першій половині ХХ ст.” – виявлено передумови розвитку професійної музичної освіти у Західній Україні. Досліджено вплив видатних діячів культури і мистецтва, а також мистецьких та культурно-освітніх товариств на зародження й становлення перших мистецьких навчальних закладів; проаналізовано зміст та особливості навчання в них. Обґрунтовано значення української народнопісенної творчості у формуванні змісту професійної музичної освіти на західноукраїнських землях.

На основі історико-педагогічного аналізу політичного, економічного, громадсько-культурного та освітнього розвитку Західної України у першій половині ХХ століття було виокремлено чинники, які помітно впливали на становлення вітчизняної музичної освіти. Серед них:

–    суспільно-політичні: поділ етнічних українських земель між різними державами з відмінним політичним устроєм, культурними та релігійними традиціями; поширення народницького руху проти полонізації і русифікації; особисті контакти західних українців зі східними українцями;

–    культурно-історичні: народна музична творчість; мистецтво княжих дружинників; музична церковна культура; мистецька діяльність братств лірників і кобзарів; розвиток світської музики; збільшення верстви світської інтелігенції та посилення її ролі у мистецькому житті; створення співацько-музичних товариств.

У ході дослідження доведено, що становлення і розвиток системи мистецької освіти на Західній Україні у першій половині ХХ століття відбувалися під впливом прогресивних ідей та творчої діяльності культурно-освітніх діячів України, а саме: Т. Шевченка – на його ідеях формувалася патріотична позиція митців і громадських діячів на західноукраїнських землях; М. Лисенка, який підніс українську музику до високого рівня світової музичної культури й збагатив її скарбами українського народного мистецтва; М. Максимовича – наукові та культурно-мистецькі ідеї якого суттєво вплинули на зміст тогочасної мистецької освіти, діяльність шкільних рад, підходи до розробки навчальних програм і підручників; М. Шашкевича – чиї погляди слугували методологічною основою для розробки змісту мистецької освіти, морально-етичним і громадянським виміром для професіоналізації кадрів, духовно-інтелектуального зростання української інтелігенції.

У розділі розкрито вплив української народної пісні на формування змісту національної професійної музичної освіти України відповідно до музичних спеціальностей: музикознавець, фольклорист, виконавець-інструменталіст, вокаліст, диригент, композитор, музикант-педагог. Обґрунтовано її історичне значення як жанру народного мистецтва, елементу народного світогляду, засобу народної педагогіки. Наголошено на тому, що єдність емоційно-раціонального начала і національної ідеї в змісті пісень у кожний історичний період мала свої особливості, визначала характер і світоглядний зміст народнопісенної творчості. Таким чином, українська народна пісня, як основа творчої діяльності культурно-освітніх діячів України, поряд з іншими соціокультурними чинниками сприяла закладенню міцних мистецьких підвалин для становлення національної системи професійної підготовки майбутніх фахівців з музичного мистецтва у Західній Україні в першій половині ХХ століття.

Другий розділ – „Особливості становлення і розвитку професійної підготовки майбутніх фахівців з музичного мистецтва на теренах Західної України у першій половині ХХ століття” – присвячено порівняльному історико-педагогічному аналізу процесів становлення і розвитку музичної освіти Галичини, Буковини та Закарпаття, вивченню ролі музичних товариств у виникненні мережі музичних навчальних закладів різних типів і рівнів. Проаналізовано їх культурно-освітню й концертну діяльність, зв’язки з митцями інших регіонів України та зарубіжжя. Здійснено огляд музичних періодичних видань та виявлено їх вплив на створення музичних шкіл і консерваторій. Простежено історію розвитку провідних вищих музичних навчальних закладів Львова, Чернівців, Ужгорода, а також професорсько-викладацький склад цих закладів та перелік навчальних предметів, що викладалися у них.

Аналіз 43 архівних документів та матеріалів уможливив висновок, що у кожному з музичних навчальних закладів були організовані симфонічні й духові оркестри, хори, які регулярно виступали перед викладачами та батьками учнів і студентів з концертами.

У ході дослідження доведено, що провідним музичним навчальним закладом Галичини була Львівська державна консерваторія, заснована у 1939 р. на основі злиття чотирьох вищих музичних навчальних закладів: Консерваторії Галицького Музичного Товариства (1854 р.), Львівської музичної консерваторії ім. Кароля Шимановського (1902 р.), Вищого Музичного Інституту ім. М. Лисенка (1903 р.) та музикологічного Інституту (відділ музикології) Львівського університету (1912 р.). Консерваторію очолив видатний музикант-педагог В. Барвінський. У структурі цього навчального закладу діяло 6 факультетів та 9 кафедр, навчання здійснювалося українською мовою. При консерваторії функціонувала також державна дитяча музична школа, якій в 1944 р. було присвоєно ім’я М.В. Лисенка.

Вивчення архівних документів і матеріалів уможливило висновок, що кожний з цих навчальних закладів по-своєму вплинув на формування змісту навчання та сприяв створенню творчої атмосфери у консерваторії. Найбільш вагомий вплив на формування духу навчального закладу здійснив Вищий Музичний Інститут ім. М.В. Лисенка, який дав змогу вибудувати навчальний процес у Львівській державній консерваторії на засадах української національної культури. Визначальною сутнісною рисою, успадкованою Львівською консерваторією, був наскрізний процес професіоналізації майбутніх фахівців з музичного мистецтва. Професорсько-викладацький склад вирізнявся високою європейською освіченістю. Такі педагоги, як В. Барвінський, А. Вахнянин, С. Людкевич, О. Ясеницька-Волошин здобули освіту, наукові ступені та мистецькі звання у навчальних закладах Відня, Праги та інших європейських столиць.

За рівнем організації навчального процесу Вищий Музичний Інститут ім. М.В. Лисенка наближався до західноєвропейських консерваторій, де учні загальноосвітніх шкіл і студенти вищих навчальних закладів навчалися паралельно, засвоюючи музичну програму. Це дозволяло їм розширювати свій музичний світогляд й ставати професійними музикантами. Адже основною метою цього інституту було створення належних умов для здобуття ґрунтовної музичної освіти, про що йшлося у Статуті, ухваленому 1903 р. й оновленому відповідно до вимог часу в 1910-1911 рр.

Вищий Музичний Інститут став центром професійної підготовки майбутніх фахівців з музичного мистецтва й вплинув на створення розгалуженої мережі інших навчальних закладів. У 30-ті роки тут навчалося близько 600 учнів у понад 60 професійних музикантів-педагогів. Якість, професійність й українська національно-культурна спрямованість були характерними ознаками діяльності цього навчального закладу. В усіх філіях Інституту був запроваджений єдиний навчальний план та єдині критерії оцінювання рівня фахової підготовки випускників. Для вчителів музики були започатковані музично-педагогічні семінари, вводилися курси музичної ритміки, а для керівників хорів “Просвіти” працювали диригентські курси. У 20-ті роки в Інституті було створено ще й драматичну школу.

На підставі історико-педагогічного аналізу з’ясовано, що на буковинських землях розвиток музичної освіти відбувався під впливом народної музичної культури, професійного західноєвропейського музичного мистецтва й театру. Культурний поступ на Буковині в силу її полікультурності піддавався впливу не лише з боку української Галичини і Наддніпрянщини, але й, певною мірою, Румунії та інших європейських країн. Як свідчить аналіз архівних документів і матеріалів, культурне життя Буковини не мало української домінанти. Без власної національної освіти, в атмосфері культурних утисків важливим чинником пробудження українства ставала просвітницька діяльність педагогів, митців, священників, громадських діячів, членів музичних товариств і організацій.

Входження до європейського культурно-освітнього простору створило певні умови для розвитку професійної підготовки майбутніх фахівців з музичного мистецтва відповідно до європейських музично-освітніх тенденцій. На початку ХХ ст. усе відчутнішими стають впливи ідей національного відродження, поширюваних плеядою галицьких культурних діячів. Це сприяло формуванню буковинської національно свідомої інтелігенції.

Вивчення архівних і літературних джерел дозволяє стверджувати, що провідним музичним навчальним закладом Буковини була Чернівецька музично-драматична консерваторія, заснована 10 листопада 1924 р. за підтримки музичного товариства „Гармонія”. Виявлено, що певний рівень музичної освіти здобували і вихованці учительського інституту, відкритого в Чернівцях після прийняття імператорського закону про народні школи (1869 р.). Поряд з відкриттям реальних шкіл, гімназій, промислових і сільськогосподарських шкіл, дівочих ліцеїв у Чернівцях у другій половині ХІХ ст. стали функціонувати ще дві музичні школи. При "Товаристві плекання музичного мистецтва" було організовано музичну школу, в якій викладалася вокальна та інструментальна музика і спів. Усі ці навчальні заклади сприяли зростанню серед населення Буковини інтересу до музичного мистецтва й підвищенню його музично-естетичної культури.

Результати ретроспективного аналізу уможливили висновок, що в досліджуваний період на Закарпатті склалися дещо відмінні від Галичини й Буковини умови історичного, політичного й соціокультурного розвитку. Виявлено, що серед багатьох організацій українського спрямування найбільш чисельною й авторитетною серед населення закарпатського краю була „Просвіта”, створена 8 березня 1920 р. Їй протистояло москвофільське товариство імені О. Духновича.

Історико-педагогічний аналіз розвитку професійної музичної освіти на західноукраїнських землях дозволяє стверджувати, що упродовж тривалого часу єдиним носієм культури й освіти в Закарпатському регіоні було духовенство. Саме з ним пов’язувалися перші спроби організації музичного виховання на Закарпатті. Так, завдяки зусиллям єпископа А. Бачинського в 1794 р. було відкрито «півцо-учительську семінарію» – перший український навчальний заклад, вихованці якого здобували початкову музичну освіту, але лише в такому обсязі, щоб забезпечувати відправлення богослужінь: ознайомлення з церковними книгами, вивчення гласів ірмологіона, воскресних тропарів і кондаків, стихира і прокіменів тощо.

Аналіз архівних матеріалів засвідчує, що у 20-х роках було засновано учнівське музичне товариство, скрипкову школу, зміст навчання в якій передбачав диференціацію та індивідуалізацію музичної підготовки й забезпечував готовність майбутніх фахівців з музичного мистецтва до педагогічної роботи у місцевих школах або до продовження навчання в європейських консерваторіях.

Історіографічний аналіз культурного й мистецького життя Західної України першої половини ХХ століття дозволив з’ясувати роль музичних товариств у формуванні системи музичної освіти на західноукраїнських землях. Метою їх діяльності було охоплення широких верств населення музичною творчістю, залучення до неї обдарованої молоді; поширення національного мистецтва й культурних цінностей у найвіддаленіших куточках західноукраїнських земель; розширення мережі культурно-мистецьких освітніх установ; координування їх роботи.

У змісті професійної підготовки майбутніх фахівців з музичного мистецтва стрижневою стає ідея національного виховання. Вона пронизує усі форми урочної, позаурочної й позашкільної діяльності мистецьких навчальних закладів. Завдяки цьому зростає кількість висококваліфікованих учителів, вихованих на засадах національної музичної культури. Толерантні взаємини між мистецькими навчальними закладами, між творчою українською, польською, німецькою, чеською, єврейською інтелігенцією сприяли збагаченню професійно-мистецької освіти у регіоні.

У третьому розділі – „Зміст та організація підготовки майбутніх фахівців з музичного мистецтва у навчальних закладах Західної України у першій половині ХХ століття” – проаналізовано зміст, форми і методи професійної підготовки майбутніх музикантів у навчальних закладах, а також висвітлено значення теоретичних, методичних і практичних здобутків у цій галузі для сучасної музично-педагогічної практики.

Вивчення архівних та літературних джерел дало змогу виявити, що на початку ХХ ст. у Галичині функціонувала широка мережа закладів музичної освіти, що охоплювала 30 музичних шкіл різного рівня і типу. Від 1910 р. їх кількість перевищувала 50, у 1924 р. – 65, а в 1934 р. їх залишилося 10. Більшість з них були однопрофільними, навчали в них, як правило, або співу, або грі на одному з інструментів: фортепіано, скрипці чи цитрі. Найбільш поширеними були такі спеціальності, як фортепіано, сольний спів, скрипка, рідше цитра і хоровий спів.

Опрацьовані джерела свідчать, що у цьому регіоні діяли також дво- і багатопрофільні школи. Саме останні були справжніми музичними школами, в яких навчання здійснювалося за кількома спеціальностями. Навчальний рік тривав 10 місяців, проводилися іспити та концерти. Водночас, виявлено, що нерідко навчальні плани, програми, тематика занять, розподіл годин та курсів залежали від компетентності, дидактичних та методичних установок, матеріальних можливостей керівника школи. Термін навчання в цих школах становив від 6 до 12 років.

В усіх навчальних закладах здійснювалося вивчення музичної грамоти й основ теорії музики, у багатьох з них цей перелік доповнювався історією музики, що вивчалася 2-3 роки, гармонією (1-3 роки) та іншими музично-теоретичними дисциплінами. Окрім того, навчальні програми деяких шкіл передбачали вивчення композиції, контрапункту, аналізу музичних форм, ритмічної руханки, естетики мистецтва, естетики музики, інструментознавства, практичного інструментування, акустики, психології музики, техніки та естетики фортепіанної гри, хорового співу тощо. На основі вивчення документальних джерел доведено, що у більшості шкіл до 20-х років ХХ ст. недостатня увага приділялася вивченню сольфеджіо. Натомість, був введений спеціальний курс з метою підготовки до державного іспиту, який передбачав проведення звітних прилюдних концертів. За результатами іспитів найбільш здібні випускники мали змогу продовжувати освіту, іншим видавалися свідоцтва, що підтверджували їхнє право працювати викладачами у загальноосвітніх та в музичних навчальних закладах нижчого рівня.

У ході дослідження з’ясовано, що для тогочасної системи музичної освіти характерним був багатовіковий склад навчальних груп (в одному класі музичної школи могли навчатися першокласник і студент університету). Це спричиняло утруднення методичного характеру, особливо під час лекцій з теоретичних дисциплін та групових занять зі спеціальності.

Виявлено, що до 20-х років ХХ ст. назви етапів навчання не були уніфіковані. Здебільшого, виокремлювалися підготовчий (елементарний або нижчий), середній та вищий етапи. У деяких школах був введений найвищий (концертний) курс, який передбачав підготовку або до концертно-виконавської або до оперної діяльності, залежно від спеціалізації.

Вивчення архівних документів і матеріалів дозволяє стверджувати, що у провідних музичних школах, очолюваних досвідченими педагогами, вводився педагогічний курс, а також підготовчий курс для складання державного іспиту на звання вчителя музики в загальноосвітніх середніх школах та вчительських семінаріях. Вимоги програми та спосіб організації навчання у цих музичних школах були подібними, але за відсутності державної програми, державної підтримки (особливо коли йшлося про українські музичні заклади) учителі та керівники шкіл на практиці реалізовували ті методичні поради й художньо-естетичні принципи, якими вони оволоділи під час навчання у приватних вчителів або в мистецьких навчальних закладах.

Як свідчить історико-педагогічний аналіз професійної музичної освіти у досліджуваний період, це було проблемою усієї європейської професійної музичної педагогіки того часу, оскільки вона переживала період свого становлення, пошуків шляхів розвитку музичного шкільництва. Мистецько-артистичні, художньо-естетичні, методологічні, методичні, ідейно-творчі та наукові засади музичного виховання ще не були розроблені. За цих умов особистість педагога, його професійний рівень, педагогічні здібності, ерудиція, смаки, установки, принципи мали винятково важливе значення.

На жаль, існують дуже скупі відомості про школи, які діяли при музично-співоцьких товариствах (наприклад, “Боян”, „Просвіта”, „Кобзар”, „Говерла”, „Гармонія” та ін.). Вони не були загальнодоступними, а призначалися лише для членів товариства та їхніх дітей. Серед вихованців цих шкіл були відомі співаки і педагоги, що свідчить про високу якість навчання.

У ході наукового пошуку особливу увагу було приділено вивченню досвіду першої в Галичині української музичної школи, заснованої в Станіславі 1902 р. при “Станіславському Бояні”. За рівнем підготовки майбутніх музикантів цю школу можна віднести до багатопрофільних навчальних закладів нижчого типу. Основними предметами тут були: елементарна теорія музики; гармонія, контрапункт, композиція, інструментування, історія та естетика музики; заняття у класі гри на фортепіано, скрипці та інших музичних інструментах; сольний і хоровий спів.

У сфері шкільної мистецької освіти пріоритетне значення також надавалося співу, викладання якого базувалося на нормативах державних шкільних законів. Цим займалася найвища інстанція – Міністерство віросповідання та народної освіти, яке розробляло спеціальні навчальні плани і програми з музики. Вони були достатньо модернізовані і розроблялися з урахуванням дидактичних вимог.

Узагальнення результатів наукового пошуку дозволило стверджувати, що висока освіченість мистецької еліти, використання прогресивних ідей європейського мистецько-педагогічного досвіду та надбань національної культури, активна участь митців у громадському житті, творче поєднання теоретичних і практичних компонентів у змісті навчання музики сприяли забезпеченню високого рівня професійної підготовки майбутніх фахівців з музичного мистецтва на західноукраїнських землях у першій половині ХХ століття.

Таким чином, мета нашого наукового пошуку досягнута, визначені завдання виконані.