ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ СТАНОВЛЕННЯ ОСОБИСТІСНОЇ СВОБОДИ У СТУДЕНТСЬКОЇ МОЛОДІ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі окреслено сутність, стан вивчення та обґрунтовано актуальність проблеми дослідження, визначено об’єкт, предмет, мету і завдання наукового пошуку, описано методи дослідження, висвітлено наукову новизну і практичне значення роботи, представлено відомості щодо апробації результатів дослідження, публікації, наведено дані про структуру та обсяг дисертації.

У першому розділі – «Особистісна свобода як соціально-психологічний феномен» – висвітлюється історія питання, аналізуються теоретико-методологічні підходи до проблематики особистісної свободи, визначається сутність поняття особистісної свободи, розкриваються особливості становлення особистісної свободи у юнацькому віці.

Сучасна психологічна наука розглядає особистісну свободу як готовність до здійснення та реалізації особистісного вибору, як подолання соціально-біологічної детермінації в процесі морально-духовного становлення особистості. Проблему особистісної свободи у вітчизняній психології досліджували у контексті проблем: духовного феномену та екзистенційної відповідальності (В.Франкл, З.Карпенко, Д.Леонтьєв, Р.Мей, Л.Міщиха, В.Москалець, М.Савчин, Н.Хазратова); головної умови росту і розвитку особистості та активізації творчого потенціалу (А.Маслоу, Е.Фромм, Г.Балл, П.Горностай, О.Губенко, В.Казміренко, В.Татенко), подолання соціально-біологічної детермінації (О.Анісімов, І.Кон, О.Ліщинська, К.Сельчонок), прояву автентичної активності особистості (Д.Колєсов, І.Кон, Р.Кочюнас),  здійснення життєвого вибору (Т.Титаренко, В.Васютинський, Е.Сайко).

На основі аналізу праць сучасних науковців встановлено, що основними психологічними складовими особистісної свободи є пошук високих смислів життя, відповідальність, вибір, активність, воля, як здатність до самообмеження та саморегуляції. Всі ці компоненти базуються на особистісній зрілості, формування якої закладається в юнацькому віці. Чинники особистісної свободи, виокремлені Г.Балом, О.Губенком та Д.Леонтьєвим, відповідають характеристикам емоційної, інтелектуальної, соціальної та моральної зрілості, а також із новоутвореннями юнацького віку, такими як розвиток інтернального локусу контролю, конгруентного мислення, емоційної стабільності, почуття етнічної ідентичності, моральної відповідальності, самостійності та незалежності від батьківської сім’ї, професійного самовизначення; побудова концепції життя та ієрархії цінностей, що базується на совісті, почутті обов’язку та ідентифікації «Я». Все це дало нам підставу визначити юнацький вік як оптимальний для становлення особистісної свободи.

У другому розділі – «Соціально-психологічні прояви особистісної свободи студентської молоді» – визначено методичне забезпечення та процедура емпіричної частини дослідження; описано результати анкетування, дослідження соціально-психологічних особливостей та ціннісно-смислових орієнтацій студентів.

Метою емпіричного дослідження було вивчення соціально-психологічних особливостей процесу становлення особистісної свободи сучасної студентської молоді, таких як особливості міжособистісної взаємодії; рівень поваги до соціальних норм, правил, стереотипів; інтернальна спрямованість особистості; характеристики ціннісно-мотиваційної сфери студентів; рівень реалізованості потреби у саморозвитку. Процедура емпіричного дослідження складалася з таких етапів: підбір адекватного психодіагностичного інструментарію, визначення вибірки; експертне опитування шляхом застосування стандартизованих методик та анкети; складання таблиці вихідних даних та їхня математична обробка методами кореляції Пірсона, факторного аналізу, однофакторного дисперсійного аналізу АNOVA; концептуальна інтерпретація отриманих результатів.

За допомогою авторської анкети виявлено, що більшість респондентів розуміють свободу особистості як незалежність від інших (42,1%), значна частина студентів пов’язують поняття свободи з демократичними її проявами, зовнішніми діями, і лише 4,7% опитаних усвідомлюють автентичну динаміку свободи як можливість самореалізації. У трактуванні внутрішньої свободи студенти зробили акцент на переживанні почуття вдоволеності, гармонії, відсутності внутрішніх протиріч. Проте жоден з них не вказав на духовний ракурс внутрішньої свободи. Лише 2,9% опитаних знали про існування особистісної свободи. Водночас 74% опитаних вважають себе вільними людьми. Все це свідчить про недостатню поінформованість і про відсутність адекватного розуміння поняття свободи та особистісної свободи зокрема. А це, в свою чергу, утруднює процес саморозвитку та розвитку особистісної свободи у студентської молоді.

Було виявлено, що лише 21% опитаних володіють інтернальним локусом контролю. Більшість схильна шукати причини власних невдач в оточуючих, зовнішніх обставинах, що свідчить про відсутність особистісної свободи.

За допомогою кореляційного та дисперсійного (ANOVA) аналізу даних експертного опитування шляхом використання семи вказаних методик та анкети доведено, що більш сприятливим для становлення особистісної свободи є середній рівень поваги до соціальних норм та стереотипів, оскільки респондентам з високим рівнем совісності радше притаманні стереотипність мислення (rр=0,208 при р≤0,001), затятість та чітке слідування соціальним нормам, нетерпимість та зверхність щодо тих, хто ці норми порушує (rр=0,294 при р≤0,001). У таких осіб дотримання правил та законів соціуму стоїть вище за цінність самої людини. Все це неприпустиме для особистісної свободи.

Серед типів міжособистісних стосунків у студентів домінують альтруїстичний (11,5%), авторитарний (11,4 %) та спрямований на співпрацю (11%). У авторитарних осіб спостерігається орієнтація на самого себе, свою самодостатність (rр=0,258 при р≤0,001) та самоствердження власної значущості (rр=0,244 при р≤0,001), тоді як у інших типів проявляється невпевненість, нерішучість і відсутність самовизначення.

          Методика Must-тест П.Іванова та О.Колобової, що є  проективною, дала змогу виявити неусвідомлювані цілі-цінності, серед яких найбільш значущими для респондентів постали: «особистісне зростання», «прив’язаність та любов», «міжособистісні контакти та спілкування» і «багатство духовної культури». Найменш значущими виявилися цінності «відомість», «привабливість», «свобода, відкритість та демократія в суспільстві» і «здоров’я». Привертає увагу той факт, що молодь не усвідомлювано частіше обирає духовно-моральні цінності (за результатами методики Must-тест), у той час, як свідомо визначає значущими матеріальні (за результатами методики МТЖЦ). Це є підтвердженням припущення Е.Фромма та інших видатних представників гуманістичного напрямку в психології, що прагнення до вдосконалення, творчості, духовності випливає з несвідомих глибин особистості та властиве кожній людині. Проте потужний вплив соціальних тенденцій утвердження матеріальних цінностей та невміння або небажання дистанціювати власний автентичний світ від нав’язаних соціальних стереотипів стають перешкодами для духовного розвитку.

          У третьому розділі – «Взаємозв’язок особистісного зростання та особистісної свободи українського студентства» – висвітлено результати дослідження потреби у саморозвитку, виявлено соціально-психологічні фактори становлення особистісної свободи; описані порівняльні характеристики зовнішньої та автентичної свободи; представлено класифікацію видів свободи, структурно-функціональну модель та механізм розгортання особистісної свободи, окреслено шляхи оптимізації процесу становлення особистісної свободи студентської молоді.

          Емпірично виявлено, що 99,5% студентів займаються саморозвитком. Це свідчить, що потреба у саморозвитку притаманна кожній особистості, а в юнацькому віці вона особливо щільно пов’язана із професійним вдосконаленням, (rр=0,432 при р≤0,001).         Емпірично підтверджено гіпотезу про те, що «саморозвиток» і «свобода» взаємопов’язані: студенти, які активно займаються саморозвитком, більш спрямовані на власний автентичний світ та автентичну свободу, вони характеризуються позитивним ставленням до життя та задоволеністю ним, а також володіють суб’єктивним відчуттям свободи (rр= 0,224 при р≤0,001).

Було підтверджено взаємозв’язок саморозвитку та самоактуалізації. Так високий рівень реалізованості потреби у саморозвитку не притаманний студентам, які не вміють жити тут і тепер (rр=-0,323 при р≤0,001), не прагнуть самопізнання (rр=-0,267 при р≤0,001), саморозуміння (rр=-0,192 при р≤0,001) та особистісної свободи (rр=-0,18 при р≤0,001), для яких творчість (rр=-0,237 при р≤0,001) та духовно-моральні цінності (rр=-0,213 при р≤0,001) не є провідними.

На основі масиву даних, отриманих під час емпіричного дослідження та кореляційного аналізу, був здійснений факторний аналіз. Найбільш значущим фактором становлення особистісної свободи є двополюсний фактор «Інертність» (26,8%), що свідчить про протиставлення байдужості до досягнень, залежності від зовнішніх обставин, відсутності сили волі, невірі у власні сили, зарозумілості, цинічності, корисливості таких якостей як винахідливість, кмітливість та прагнення до незалежності, різноманітності, нововведень, реалізації власних творчих здібностей. Решта факторів «Відсутність самоактуалізації» (7,6%), «Нездатність до самозаглиблення» (6,3%), «Спонтанність» (3,7%), «Малорухливість» (3,5%) є менш значущими і за своїми характеристиками наближені до першого.

Особливу увагу звертаємо на фактор «Труднощі у спілкуванні» (4,3%), хоча його значущість невисока, але на проблему, пов’язану з труднощами у комунікативній сфері та невмінням встановлювати конструктивні міжособистісні стосунки, неодноразово вказували результати нашого емпіричного дослідження. Ми вбачаємо в цьому незрілість емоційно-інтелектуальної сфери особистості: невміння чітко та правильно висловлювати власну думку; адекватно виражати свої почуття та емоції, внаслідок чого виникають непорозуміння у міжособистісних стосунках, різного роду комплекси, страх бути нецікавим співбесіднику, невпевненість та нерішучість, що і засвідчили результати дослідження.

За допомогою однофакторного ANOVA виявлено, що при зростанні автентичної свободи для особистості більш значущими стають духовно-моральні цінності, розвивається інтернальний локус контролю та шанобливе ставлення до соціального оточення, покращуються соціальні стосунки, активізується потреба у самопізнанні та саморозвитку. Тоді як спрямованість до зовнішньої свободи характеризується бурхливими емоційними станами, цинізмом, прагматизмом, байдужістю, зневагою до соціальних норм, авторитаризмом, егоїзмом, недовірливістю, агресивністю, екстернальним локусом контролю тощо. Це підтверджує, що наявність зовнішньої свободи без її духовного наповнення (автентичної свободи) та екзистенційної відповідальності призводить до її виродження у вседозволеність, безкарність, анархію та культивування деструктивних цінностей.

На основі результатів теоретичного та емпіричного дослідження було розроблено класифікацію видів свободи. За проявом та реалізацією свобода поділяється на: вчинково-діяльнісну або зовнішню свободу – це свобода формування і функціонування особистості на основі соціально-психологічних механізмів; та автентичну або внутрішню свободу – це суб’єктивне переживання свободи, психологічна умова подолання соціально-біологічної детермінації в процесі самотворення, самоактуалізації, духовно-морального становлення особистості. За етапами становлення особистості свобода поділяється на: психологічну свободу – це вміння налаштовувати власну психіку таким чином, щоб життєві труднощі не руйнували психічне і соматичне здоров’я, а сформовані ставлення до них забезпечили б психологічний комфорт; особистісну свободу – це готовність до екзистенційного вибору та саморозвитку, здатність розвивати життєву стійкість. Особистісна свобода забезпечує ефективне корегування не лише особистісних ставлень, а й зовнішніх обставин, усунення причин неприємностей, стримування власних негативних проявів,  формування нових, більш досконалих моделей поведінки тощо; духовна або екзистенційна свобода – це найвищий рівень саморегуляції, на якому відбувається становлення вершинних духовно-моральних структур психіки особистості.