СИСТЕМА КУЛЬТУРОЛОГІЧНОЇ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ АГРАРНОЇ ГАЛУЗІ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, розкрито зв’язок роботи з науковими програмами й темами, визначено мету, завдання, об’єкт, предмет дослідження, викладено робочу концепцію, охарактеризовано методи дослідження, розкрито наукову новизну та практичне значення, відображено апробацію й упровадження її результатів у практику навчально-виховного процесу вищих навчальних закладів України.

У першому розділі – «Культурологічна підготовка майбутніх фахівців аграрної галузі як педагогічна проблема» – проаналізовано вітчизняний та зарубіжний досвід розвитку агрономічної науково-освітньої думки; визначено особливості української аграрної освіти та вплив на неї здобутків інших країн; узагальнено форми й засоби сільськогосподарської просвітницької діяльності.

Аналіз культурологічної підготовки майбутніх фахівців аграрної галузі в контексті розвитку агрономічної науково-освітньої думки в Україні в історико-педагогічному аспекті дозволив установити, що вона постійно збагачувалася народними знаннями, які ставали дедалі ціннішими для змісту професійної підготовки аграрників, оскільки витримали перевірку часом. Нині у різних регіонах України агрономи користуються народним календарем, що робить їхні знання глибшими, базованими на ґрунті хліборобських традицій, які є одним із найбільших здобутків української етнокультури.

Суттєві зміни у світовій і вітчизняній освіті загалом та аграрній зокрема значною мірою детерміновані культурним, соціально-економічним і технологічним поступом суспільства, у ході якого через різні обставини раціональні ідеї часом втрачаються. Тому ґрунтовне дослідження специфіки формування, розвитку й становлення сучасної вітчизняної системи аграрної освіти видається можливим лише із залученням діахронічного аспекту хліборобської культури. З метою актуалізації цінностей етнічної культури в змісті аграрної освіти необхідно творчо переглянути національні аграрні ідеї, утілені в акумульованих упродовж століть народних знаннях, звичаях і традиціях.

Для українців сільськогосподарська галузь завжди була провідною, що пояснювалося сприятливими природно-кліматичними умовами розташування території. Набутий досвід землеробства втілювався в етнокультурі, знаходячи своє відображення в народних знаннях. Тому недостатня увага до етнокультурного досвіду призвела до втрати національного компонента в змісті освіти та ігнорування його самобутньої специфіки. Вивчення джерел агрономічної науково-освітньої думки з позицій сьогодення доводить потребу змістити акцент у змісті освіти на національно-культурні особливості землеробства.

Доведено, що відсутність координації між сільськогосподарською освітою та наукою, їх ізольований розвиток негативно позначилися на формуванні єдиного агрономічного науково-освітнього простору. Унаслідок цього майже не впроваджувався в навчально-виховний процес сільськогосподарських навчальних закладів досвід, який регулярно накопичували агрономічні науково-дослідні станції, що, зрештою, позначилось на розвитку вітчизняної агрономічної науки.

На підставі аналізу історичного досвіду становлення й розвитку агрономічної освіти в різних країнах виявлено низку закономірностей, серед яких однією з найважливіших можна вважати безпосередню залежність продуктивності сільського господарства від залучення кращих здобутків народного досвіду до професійної підготовки фахівців-аграрників. За приклад може слугувати одна з найліпших систем раціонального сільського господарства – англійська, у якій синтезовано три важливі чинники: народні традиції, науковий пошук і загальнокультурний розвиток особистості фахівця.

Практика діяльності західноєвропейських сільськогосподарських шкіл у першій половині ХІХ ст. доводить вирішальну роль людського чинника, тобто викладачів, у результативності роботи навчальних закладів. Перші програми для професорів вітчизняних аграрних шкіл створювались на основі навчально-виховного досвіду зарубіжних діячів цієї сфери. Система аграрної освіти орієнтувалася на німецький зразок, тому їй бракувало врахування вітчизняної специфіки, ментальних особливостей народу, поза увагою залишався недостатній рівень галузевих знань працівників. Ще одним суттєвим недоліком у розбудові системи вітчизняної сільськогосподарської освіти є нехтування локальної своєрідності культурно-історичного розвитку певного регіону.

В організаційному аспекті продуктивним чинником становлення вітчизняної агрономії стала просвітницька науково-освітня діяльність, утілювана в різних формах: читаннях, бесідах, лекціях, курсах, у виданні фахових брошур, плакатів, листівок, періодики, а також в організації виставок, музеїв тощо. Надзвичайно популярним у середовищі землеробів стало сільськогосподарське просвітництво, доповнене заходами, пов’язаними з народними звичаями й традиціями.

Протягом ХІХ–ХХ ст. оновилася агрономічна науково-освітня думка, зазнало змін технічне забезпечення, удосконалилися знаряддя праці, проте у відомих інноваційних підходах простежуються суттєві прорахунки: втрата зв’язку людини з природою, нехтування хліборобського досвіду попередніх поколінь. Негативні наслідки людської діяльності очевидні: вони можуть стати причиною екологічної і навіть духовної кризи українського суспільства.

Дослідження історико-педагогічного аспекту вітчизняного досвіду розвитку агрономічної науково-освітньої думки виявило, що назріла потреба розглянути акумульовані в хліборобській сфері знання під кутом зору сучасних вимог до професійної підготовки фахівців-аграрників. Під час формування агрономічного науково-освітнього простору на засадах етнокультури необхідно, раціонально поєднавши традиції та набутки технічного прогресу, прищеплювати шанобливе ставлення до землі й природних ресурсів, повернути престиж хліборобській діяльності, залучати до змісту навчального процесу сучасні аграрні технології. Такий підхід сприятиме не тільки реалізації в системі вищої аграрної освіти етнокультурних зв’язків із хліборобськими традиціями, а й запобіганню маргіналізації, зміцненню економічних і духовних цінностей у суспільстві.

У другому розділі – «Філософсько-методологічні основи культурологічної підготовки майбутніх фахівців аграрної галузі» – проаналізовано сучасні концептуальні підходи до культурологічної підготовки; уточнено сутність цього поняття та визначено його зміст для фахівців аграрної галузі, а також філософські передумови формування системи культурологічної підготовки, методологічні підходи до відбору її змісту.

Складність тлумачення поняття «культура» полягає в тому, що доволі важко одержати конкретне знання про об’єкт, який розглядають як розчинену в усіх суспільних відносинах субстанцію. Характер трактувань аналізованого поняття дає підстави для виділення таких основних змістовних аспектів культури: 1) сукупність матеріальних і духовних цінностей; 2) сфера духовної життєдіяльності суспільства; 3) рівень оволодіння людиною тією чи іншою сферою знань або діяльності; 4) форма соціальної поведінки людини; 5) спосіб творчої діяльності людини. Оскільки культура є лише складовою частиною багатовимірного суспільного життя, то культурний простір формують її окремі феномени та їх різноманітні комплекси й угруповання, як-от: національні культурні спільноти, цивілізації, регіональні культури, субкультури, елітарні культури тощо. У цьому зв’язку культуру пропонуємо розглядати як простір смислів, тобто простір, який полягає в усвідомленому ставленні суб’єкта культури до дійсності.

Протягом історичного розвитку кожне окреме суспільство створює домінантну культуру (суперкультуру або національну культуру), основними ознаками якої є спільна мова, домінантна релігія, традиції, звичаї, що передаються з покоління в покоління, народна культура тощо. Основою формування соціально-етичних норм поведінки з високою культурою міжнаціонального спілкування й міжнаціональних відносин слугує етнокультура, яку розуміємо як систему цінностей, сформованих завдяки єдності мови, традицій, звичаїв і національної психології тих або інших етнічних груп чи етнічних спільнот. Оскільки універсальної моделі, придатної для всіх варіантів етнокультурного розвитку, не існує, то оптимальним убачаємо шлях, орієнтований на глобальні тенденції світового розвитку з одночасним збереженням традицій етнічної культури в змісті культурологічної підготовки майбутніх фахівців аграрної галузі.

Нерозривний зв’язок освіти й культури сприяє оволодінню майбутніми фахівцями історико-культурними цінностями, на ґрунті яких формується українознавчий світогляд, а в світовому контексті – такий тип особистості, стрижнем якої є суб’єктивні властивості, що визначають міру її свободи, гуманності, духовності й життєтворчості. Для цього необхідно ввести особистість у світ культури й забезпечити діалог двох систем: «людина в культурі» й «культура в людині».

Аналіз наукових досліджень проблем культурологічної підготовки засвідчує, що переважно вони стосуються фахової освіти. Процес прилучення студентської молоді до набутків культури та мистецтва розглядається передовсім як чинник формування фахового досвіду діяльності. Проблема гуманітаризації професійної підготовки через виявлення її внутрішнього культурологічного змісту порушується в наукових джерелах лише епізодично. Здебільшого дослідники констатують, що культурологічна освіта забезпечується переважно читанням фахових нормативних культурологічних курсів і спецкурсів, частково викладанням курсів професійно-педагогічного спрямування, філософської та соціально-економічної підготовки, а також позааудиторними формами музейно-педагогічної роботи зі студентами. У цьому аспекті актуальною залишається проблема створення оптимальної системи культурологічної підготовки для майбутніх фахівців-аграрників на засадах етнокультури.

У період суспільних криз вплив етнокультури як національно-інтеграційного чинника на процеси національної самоідентифікації та національної безпеки, безсумнівно, зростає. Важливість цих процесів для збереження держави актуалізує потребу створення системи культурологічної підготовки фахівців-аграрників, орієнтованої на вивчення пластів етнокультури в контексті сільськогосподарської діяльності як природо-соціокультурної реальності. У цьому контексті нова наука – етнокультурологія, яка досліджує культурні цінності етносів, суперетносів і субетносів, вивчає становлення та розвиток національних моделей осмислення культури, геокультурних вимірів духовного життя нації, має значний методологічний потенціал для осмислення традицій хліборобської праці в системі вищої аграрної освіти.

Нині в розвитку держав спостерігається двосторонній процес, коли, з одного боку, відбувається глобалізація, яка втягує їх до вирішення світових проблем, а з іншого боку, дедалі відчутнішими і гострішими стають прагнення цих держав до самоідентифікації, самосвідомості, мовної, культурної та історично-природної самобутності.

Як і для будь-якого явища чи процесу, рушійною силою розвитку культури є розв’язання суперечностей. Культурологічна підготовка майбутніх фахівців-аграрників передбачає насамперед розуміння її внутрішнього сенсу, розкриття суперечностей між професійною та культурологічною підготовками, що дає можливість коректно та ефективно розвивати зовнішній бік культурологічної діяльності фахівців аграрної галузі. Способом розв’язання цих суперечностей, на нашу думку, є формування професійної культури за допомогою інтеграції професійних та культурологічних знань, умінь і цінностей майбутнього фахівця. Надзвичайно складною і неоднозначною є суперечність між загальною та національною культурою. Щоб нейтралізувати цю суперечність, доцільно розглядати культуру в діалектичній єдності її змісту, у якому закладено інтегративний потенціал. Його виявлення набуває актуальності в час становлення молодих держав, коли необхідно консолідувати національні сили. У площині культурологічної підготовки майбутніх фахівців-аграрників можна виділити ще й такі актуальні суперечності: між теоретичними вимогами до культурологічної підготовки фахівців-аграрників (суспільства, культурології, педагогіки тощо) та реальними можливостями досягнути очікуваних результатів, виходячи з обсягу навчального часу, можливостей позааудиторної діяльності, програмного змісту навчальних дисциплін тощо; між інтеграцією та потребами диференційованого підходу до культурологічної підготовки. З одного боку, культурологічна підготовка формується за інтегральними цілями підготовки аграрників, а з іншого – вимагає диференціації відповідно до напряму підготовки.

До філософсько-методологічних засад культурологічної підготовки фахівців аграрної галузі належать: опора на гуманістичну парадигму сучасної освіти; діалектична єдність інтеграції і диференціації; діалектичний зв’язок між культурою та фаховою діяльністю; єдність конкретного й абстрактного в змісті культурологічної підготовки (трансформація загальнокультурологічних цінностей на професійно ціннісні орієнтації); єдність раціонального й чуттєвого в опануванні професійних і культурологічних знань; залежність обсягу та змісту освіти від розвитку аграрної науки; культурологічна підготовка фахівців як завдання не лише викладачів культурологічних дисциплін, але й усіх навчальних курсів; наявність змістової, структурної, логічної, генетичної, організаційної та поняттєвої єдності знань; наявність культурологічних знань та вмінь в аграрній галузі як об’єктивної основи для формування культурологічних переконань; неперервність культурологічної підготовки фахівця; переорієнтація освіти з предметно-змістового принципу навчання основ наук на вивчення цілісної культурологічно-професійної картини світу; пріоритети професійних цінностей у підготовці фахівців; урахування професійної спрямованості культурологічної підготовки майбутніх фахівців аграрної галузі, але без підпорядкування культурологічних знань вузькопрофесійним інтересам.

Важливим результатом професійно орієнтованої культурологічної діяльності у вищому навчальному закладі є формування аграрно-професійних цінностей, що мають свою підструктуру, яка узгоджується із загальною класифікацією цінностей: матеріально-життєві цінності (природні ресурси, знаряддя праці, продукти харчування; кліматичні умови, фізичний стан людини тощо); соціально-політичні цінності (національна ідея, статус аграрної держави, престиж аграрної професії, свобода тощо); духовно-національні цінності (традиції, звичаї, обряди, моральні принципи й норми, ідеали, закладені народом протягом історичного розвитку аграрного сектору держави, тощо). Зазначені цінності сприяють розвитку ціннісно-смислової сфери особистості, яка відіграє суттєву роль у процесі формування професіоналізму майбутнього фахівця-аграрника.

Орієнтація на високу кінцеву якість результатів професійно-культурологічної діяльності в навчальному закладі на всіх етапах навчально-виховного процесу забезпечується оптимальним вибором і поєднанням різних видів, масштабів, аспектів і компонентів процесу. Цей вибір ґрунтується на системі методологічних підходів: екологічному, культурологічному, аксіологічному, акмеологічному, особистісно орієнтованому, системному, інтегративному, синергетичному, рефлексивному, компетентнісному. Кожен із цих підходів орієнтує на відповідні загальнометодологічні та спеціальні принципи добору навчальної інформації.

У третьому розділі – «Теоретичне обґрунтування системи культурологічної підготовки майбутніх фахівців аграрної галузі» – розглянуто сутність професійної культури й культурологічної компетентності, визначено компонентно-критеріальну структуру культурологічної підготовки й теоретично обґрунтовано її систему на засадах етнокультури для фахівців-аграрників.

Феномен «професійна культура агронома» визначається базовими категоріями «культура», «діяльність» та «особистість». Професійна культура відображає сучасний етап становлення й розвитку професії, уявлення фахівця про неї як про компонент культури та про себе як носія культурних еталонів. Важливою передумовою для професії будь-якої галузі є визнання майбутнім фахівцем етичних норм і принципів, які забезпечують смислоутворювальне підґрунтя професійної культури, особливо для тієї, яка має справу із системою суб’єкт-об’єктних відносин (професії типу «людина – природа»). Розглядаючи складові частини професійної культури, традиційно виходять із того, що професійна культура – це складне інтегративне поєднання сформованих у фахівця різних видів культур. Залежно від обраної професії, особистість засвоює різні моделі поведінки, унаслідок чого по-різному виявляється сутність професійної культури як  сукупності спеціальних теоретичних знань і практичних умінь, пов’язаних із конкретним видом праці. Проте на формування професійної культури майбутнього фахівця впливають не тільки особливості професії, а й інші чинники. Серед них ми можемо виділити особистісні та соціальні (стан системи освіти та якість освітніх послуг, культуру закладу освіти, застосування сучасних інноваційних технологій, престижність обраної професії в суспільстві, ставлення особистості до навчання, рівень розвитку загальної культури фахівця тощо).

Взаємозв’язок світоглядної, моральної та екологічної культур є системотворчим чинником професійної культури агронома, яку розглядаємо як складне особистісне утворення в культурному просторі. При цьому абстрактно-теоретичні цінності та ідеали, здобуті в процесі навчання, інтегруються з результатами усвідомлення дійсності, зі здатністю до вдосконалення і вчинками «по совісті», зробленими в результаті напруженої рефлексивної роботи над собою. Професійна культура агронома містить систему цінностей, переконань, уявлень, очікувань, символів, ділових і професійних принципів, норм поведінки. Наявність високого рівня професійної культури в агронома є однією з головних умов успішної реалізації його професійної діяльності. З цією метою необхідно забезпечувати застосування культурологічного змісту впродовж усього навчально-виховного процесу. Цілісний і системний характер культурологічного змісту визначається серйозними фундаментальними знаннями, що відповідає сучасним потребам розвитку людства, формуванню суспільства кваліфікованих, відповідальних і творчих особистостей. Водночас у професії фахівця-аграрника національні особливості виступають значно яскравіше, ніж у низці інших професій (столярів, ковалів, водіїв тощо). Генетична пам’ять та історичний шлях розвитку українського народу наклали суттєвий відбиток на професійні особливості аграрників. Оскільки сільськогосподарська діяльність генетично корелює з народними обрядами за принципом «праця була обрядом, а обряд був працею», то вважаємо за необхідне акцентувати увагу на ролі етнокультурного компонента в культурі праці аграрників. На нашу думку, цей принцип повинен бути провідним під час визначення змісту професійних цінностей. Важливо, щоб осмислення власного ціннісного простору студенти відчули, переступивши поріг аграрних університетів, і з перших днів навчання долучалися до спеціально організованої роботи, спрямованої на розвиток їхніх смислових орієнтирів, які б тісно перепліталися з цілями й завданнями обраної професії.

Життя в соціумі визначає певні регулятивні норми, які не дозволяють людині застосовувати будь-який спосіб для досягнення мети, а вимагають того способу, який найбільш доцільний за світоглядними, моральними, етичними, ціннісними уявленнями та правилами, прийнятими в цьому суспільстві. Тому важливо сформувати саме культурологічний аспект професійної компетентності. На нашу думку, зміст культурологічної компетентності майбутніх фахівців аграрної галузі охоплює такі складові:

– знання та уявлення про технології сільського господарства, допустимість і доцільність тих чи інших способів для задоволення потреб та інтересів людей;

– знання, смисли, соціальний досвід, що сконцентровані в технологіях, релігійних і філософських вченнях, художніх образах, народних знаннях, які використовувалися для навчання землеробів, а також існують і функціонують у вигляді звичаїв, традицій, народної мудрості, етикету, ритуалів, смаків, оцінок, норм побутового спілкування та життя;

– значущі знання й досвід, що допомагають сформувати картину світу відповідно до рівня розвитку суспільства, який задає принципи її формування (переважно утилітарні або високодуховні);

– досвід особистісного рефлексивного упорядкування інформації, яка має емоційно-ціннісне забарвлення, морально-етичної самооцінки та оцінки інших; культурно-смислові змісти інформаційних обмінів між людьми, що виражаються в певних символах, знаках, чуттєвих образах;

– норми регулювання спільного існування, традиції, що знайшли відображення в архетипах національної культури;

– наступність передачі кращого землеробського досвіду різними способами (народні знання, традиції, просвітництво, періодичні видання, науково-освітня думка).

З урахуванням змістового наповнення культурологічної компетентності майбутніх фахівців аграрної галузі в структурі змісту культурологічної підготовки виділяємо такі компоненти, як мотиваційно-ціннісний, когнітивний і діяльнісний. Сформованість культурологічної підготовки визначається за допомогою оцінно-результативного компонента.

Для підвищення культурологічної освіченості майбутніх фахівців-аграрників у навчально-виховному процесі закладу створена й функціонує система культурологічної підготовки. Вона є інтегральним утворенням, до складу якого входять українознавчі знання, які забезпечують цілісне функціонування підготовки в навчально-виховному й соціально-культурному середовищі; ідеї, які зумовлюють неперервність пластів історичної пам’яті; досвід перетворення українознавчих знань та ідей у культурні надбання українського народу, пов’язані з сільськогосподарською працею.

У дослідженні виокремлено такі педагогічні умови формування інтегративної системи культурологічної підготовки фахівців аграрного галузі:

– забезпечення ґрунтовності результатів освоєння культурологічних знань і стійкості культурологічної поведінки фахівця на основі використання інтегративних понять та інтегрального бачення цілісної системи загальнокультурних і професійних цінностей фахівців-аграрників;

– зв’язок навчання із життям, виявлення інтегральних проблем культурологічного характеру в майбутній професійній діяльності;

– формування бази системи знань у фахівців аграрної галузі на основі культурологічно спрямованих професійних знань;

– переорієнтація освіти з предметно-змістового принципу навчання основ наук на вивчення цілісної культурологічно-професійної картини світу;

– формування інтегративних підсистем знань, умінь і цінностей на основі змісту основних і вибіркових дисциплін та їх інтеграція в цілісну систему культурологічної підготовки майбутніх фахівців-аграрників;

– посилення виховної спрямованості викладання культурологічних дисциплін на основі суб’єкт-суб’єктної взаємодії;

– упровадження спеціального курсу «Професійна етнокультурологія».

Педагогічні умови формування інтегративної системи культурологічної підготовки фахівців аграрної галузі доповнюються психологічними умовами:

– формування мотивів засвоєння культурологічних знань із подальшим виробленням культурологічних умінь та усвідомленням професійних цінностей засобами інтеграції; пізнавального інтересу до культурологічної тематики засобами інтеграції проблемних професійно значущих тем, спецкурсів тощо; культурологічного стилю інтегративного мислення майбутнього фахівця як основи його професійно ціннісних орієнтацій; психологічної готовності студентів до сприйняття інтегрованих знань і культурних цінностей (історичних та сучасних);

– ущільнення й концентрація навчального матеріалу, що усуває перевантаження студентів;

– опора на інтегровані асоціації, які є найскладнішими різновидами зв’язків психологічних процесів, що забезпечують повноту та цілість знань;

– інтеграція прагматичних і духовних цінностей майбутніх фахівців;

– використання субмеханізмів інтеграції для формування системи культурологічної підготовки фахівців аграрної галузі.

У нашому дослідженні провідними підходами до моделювання системи культурологічної підготовки працівників аграрної сфери обрано системний, інтегративний та синергетичний. Такий вибір методологічних підходів зумовлений тим, що система культурологічної підготовки майбутніх фахівців аграрної галузі (рис. 1) є однією з підсистем вищого рівня інтегрованої системи – педагогічного процесу у вищому аграрному навчальному закладі.

Система охоплює весь педагогічний процес, зокрема й такі компоненти: цілі, завдання, зміст, методи, засоби, форми взаємодії педагогів і вихованців та їх результат.

Застосування інтеграції як методологічного інструменту в процесі культурологічної підготовки дозволяє надати змогу майбутньому фахівцеві аграрної галузі здійснювати професійну діяльність у контексті ціннісних орієнтацій та максимально розвивати особистісний та професійний потенціал.

Система культурологічної підготовки фахівців-аграрників передбачає два етапи.