ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПРОГНОЗУВАННЯ МОДЕЛЕЙ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ КВАЛІФІКОВАНИХ РОБІТНИКІВ

Краткое содержание

Основний зміст

У вступі обґрунтовано актуальність і доцільність теми дисертації; окреслено мету, завдання, об’єкт, предмет і концепцію наукового пошуку; сформульовано гіпотезу; описано методологічну й теоретичну основи роботи; схарактеризовано методи дослідження; обґрунтовано наукову новизну, теоретичне і практичне значення одержаних результатів; подано відомості про апробацію й упровадження результатів дисертації.

У першому розділі «Особливості побудови навчально-методичного процесу в професійно-технічних навчальних закладах» представлено короткий ретроспективний огляд підготовки фахівців у професійно-технічній освіті. Історичний аналіз дав змогу з’ясувати стан системи професійної освіти, у якому вона перебувала дотепер, виокремити сучасні нагальні проблеми, окреслити перспективи розвитку цієї системи освіти, шляхи покращення якості навчання й підвищення професійного рівня підготовки майбутніх кваліфікованих робітників.

Усебічне вивчення професійно-технічної освіти як суспільного явища підтвердило думку, що це органічна частина всієї освітньої системи навчання, оскільки являє собою один зі складників безперервної освіти. Нині система ПТО є проміжною ланкою освіти між середньою та вищою школою й забезпечує неперервне навчання громадян України.

Унаслідок теоретичних досліджень з’ясовано, що створення потрібної номенклатури професій відбувається шляхом аналізу трудових дій людини – складного процесу, який потребує участі в ньому представників різних галузей науки. До них належать такі фахівці: інженери, соціологи, психологи, фізіологи й лікарі, педагоги (фахівці з дидактики і професійної педагогіки), викладачі та майстри виробничого навчання, учені й методисти.

Основне завдання професійного навчання полягає не тільки в здобутті знань, формуванні навичок і вмінь учнів, а й у розвитку насамперед технічного мислення, що з погляду дотримання логіки й системи, властивих цим науково-технічним дисциплінам, виявляється особливо важливим. Констатовано,
що під впливом науково-технічного прогресу зміст роботи з будь-якої професії зазнає швидких змін. Дослідження довели, що професійну підготовку фахівця доцільно розподілити умовно на три великі етапи:

1)       початковий етап професійного навчання (середня школа, де учні здобувають первинну професійну підготовку);

2)       середній етап (професійно-технічні навчальні заклади, технікуми й ліцеї);

3)       вищий етап навчання (коледжі, вищі професійно-технічні навчальні заклади, інститути й університети).

Основним документом, що затверджує перелік професій, за якими відбувається підготовка фахівців у ПТНЗ, є «Національний класифікатор України», де регламентовано кількість профілів професійної підготовки. Їхнє значення залежить від відповідності між навчальними професіями, змістом, методами та організацією підготовки в професійних школах, з одного боку,
та потребами країни, з іншого. Кількість професій, виокремлених
у класифікаторі, пов’язана з функціями, за якими реалізують професійну підготовку, і вимогами, сформульованими підприємством.

Чинний класифікатор професій не повною мірою враховує сучасні потреби суспільства і промислових підприємств. Так, у документі представлена професія «радіомеханік з обслуговування і ремонту радіотелевізійної апаратури». Зважаючи на швидкий розвиток електронної галузі, сьогодні є потреба ввести більш вузьку спеціалізацію (радіомеханік із ремонту відеоапаратури, радіомеханік із ремонту комп’ютерної техніки, радіомеханік
із ремонту гральних автоматів та ін.). Це засвідчує невідповідність
між структурою сучасного класифікатора професій і наявними потребами
в майбутніх кваліфікованих кадрах.

Класифікатор професій повинен не тільки враховувати сучасні вимоги,
але також передбачати можливі зміни випереджувального характеру. У зв’язку із цим зростає роль прогнозування стосовно формування професій,
що спрямоване на пошук відповіді на запитання, у якому співвідношенні перебувають описані вище явища. Нині необхідна диференціація професій,
які потребують високої кваліфікації, або формування нових, більш складних професій, порівняно з професіями невисокої кваліфікації. Дослідження, проведені в технічно розвинених країнах, засвідчують, що з-поміж загальної кількості частка робітників низької й середньої кваліфікації має тенденцію
до зменшення, водночас зростає питома вага працівників високих кваліфікацій, що відповідають новим складним професіям.

Сьогодні в Україні існує достатня кількість різноманітних типів ПТНЗ (середні професійно-технічні навчальні заклади, вищі професійно-технічні навчальні заклади, ліцеї й коледжі). Серед усіх установ середні професійно-технічні навчальні заклади посідають особливе місце, оскільки в системі неперервної освіти забезпечують разом із загальною, початковою й вищою професійною освітою цілеспрямований розвиток освітніх потреб людини. Середня професійна освіта дає змогу підготувати фахівців середньої ланки,
які, з одного боку, мають навички й уміння робітника певної професії, а з іншого – можливість за пришвидшеною програмою здобути вищу професійну освіту. Середню професійну освіту зорієнтовано на підготовку фахівців середньої ланки на базі основної загальної, середньої та початкової професійної освіти.

Основне завдання навчальних закладів цього типу полягало в поєднанні процесу навчання в 9–10-х класах середньої школи з серйозною професійною підготовкою в училищах. Із 1973 р. до 1986 р. проходила апробація таких училищ. Протягом тривалого періоду (1975–2000 р.) автор дисертації
був безпосереднім учасником експерименту, який проводили в навчальних закладах усієї країни.

Унаслідок опрацювання педагогічних, соціологічних, психологічних та інших досліджень, узагальнено й виокремлено основні професійні види діяльності фахівців. Такими видами професійної діяльності фахівця із середньою освітою є: 1) виробничо-управлінська діяльність; 2) організаційно-методична діяльність; 3) контрольно-оцінна діяльність; 4) експериментально-дослідницька діяльність; 5) сертифікаційна діяльність.

Мета й завдання професійної підготовки змінюються під впливом соціального замовлення, перебуваючи в залежності від прогнозу розвитку тієї галузі, для якої готують фахівця. В умовах постійного розвитку й удосконалення технологій виробництва зростають вимоги до професійної підготовки робітників. Це спонукає до якісних змін у змісті ПТО, до підвищення загальнотехнічного й науково-технічного рівня, посилення ролі виробничого навчання в системі політехнічної освіти, поліпшення взаємозв’язку теоретичного й виробничого навчання, забезпечення органічної комбінації загальноосвітньої та професійної підготовки майбутніх робітників у ПТНЗ.

Усе це посутньо впливає на навчальний процес у ПТНЗ і становить новий етап у розвитку проблем педагогічної теорії в ПТО.

Науковці мають потужний досвід у дослідженні проблем загальної, політехнічної та професійної освіти. У процесі розвитку й становлення системи ПТО вагомий внесок зробили вчені Н. В. Абашкіна, С. Я. Батишев, А. П. Бєляєва, А. А. Булгаков, Б. С. Гершунський, Г. С. Гуторов, Н. І. Думченко, М. І. Махмутов, Е. Г. Оссовський, В. Е. Чахоянц, М. М. Шкодін та ін. Із-поміж сучасних дослідників у цьому напрямі працюють: С. Ф. Артюх, Г. Є. Гребенюк, Р. С. Гуревич, А. М. Гуржій, Т. М. Десятов Н. Г. Ничкало, Г. П. Матвєєв, О. П. Микуляк, В. В. Олійник, В. К. Сидоренко та ін. Закономірно, що автори аналізують питання взаємозв’язку з методологічних, соціально-економічних, педагогічних і політехнічних позицій.

Перша особливість підготовки в професійній школі полягає у фаховій спрямованості змісту підготовки. Зміст знань, навичок і вмінь
із загальноосвітніх, загальнотехнічних та спеціальних предметів зумовлює відмінність між теоретичним і виробничим навчанням у загальноосвітній
та професійній школах.

Іншою специфічною рисою професійної школи є виробниче навчання – найважливіша частина фахової підготовки, що невластива загальноосвітній школі. Цей аспект навчального процесу опрацьовано в науковій і навчальній літературі глибше за інші.

Унаслідок аналізу вітчизняної наукової літератури, зокрема дисертацій
і монографій, та іншомовних джерел, зафіксовано, що в різних країнах застосовують різні методи й підходи до процесу навчання в професійній школі. Для структури й функціонування національних систем професійного навчання
в країнах Західної Європи (Німеччина, Франція, Великобританія) характерна неоднорідність, зумовлена здебільшого організаційно-правовим середовищем
і традиційним ставленням до професійної освіти поряд з іншими освітніми системами. З огляду на це, упродовж останніх років найважливішим завданням освітньої політики в Німеччині, Великобританії й Франції вважають вирівнювання престижу професійної та загальної освіти, проте в названих країнах престиж професійного навчання дотепер нижчий за престиж загальної освіти.

Науково-теоретичний аналіз системи ПТО засвідчує, що проблема професійної підготовки кваліфікованих робітників виникла задовго до переходу людства до індустріального етапу розвитку. Її досліджували вчені багатьох держав, обираючи об’єктом студіювання педагогічні системи різних часів. Попри постійне прагнення людини поліпшити умови професійної підготовки
та заходи, які суспільство вживає для цього, суперечності між подальшим інтенсивним розвитком виробництва й чинною системою професійної підготовки в середніх професійно-технічних навчальних закладах загострюються.

1.     Реформа професійної освіти – це одне з актуальних завдань в Україні.

2.     В умовах сучасної ринкової економіки України, інформаційно-технологічного розвитку суттєво розширені функції профтехосвіти, відбувається її трансформація в професійну освіту, що узгоджене зі світовими тенденціями неперервної професійної освіти – освіти впродовж життя.

3.     Середні професійно-технічні навчальні заклади є основним типом професійних навчальних закладів в Україні.

4.     Стратегія розвитку професійно-технічної системи освіти пов’язана
з пріоритетними напрямами соціально-економічного розвитку України, регламентована положеннями Державної національної програми «Освіта» («Україна ХХІ століття»), Законів України «Про освіту», «Про професійно-технічну освіту», «Про загальну середню освіту», Концепції розвитку професійно-технічної (професійної) освіти в Україні, а також із низкою нормативних державних документів.

5.     До кардинальних проблем професійно-технічної системи освіти належать: процес адаптації учнів на початку навчання в училищі (нові суб’єктивні та об’єктивні соціальні, соціально-психологічні й фізіологічні фактори, пов’язані зі зміною типу навчального закладу); адаптація учнів
на виробництві після закінчення училища.

6.     Розвиненість у майбутніх кваліфікованих робітників професійної мобільності (спроможності учнів швидко опановувати технічні нововведення
й нові спеціальності).

7.     Навчальне середовище потребує радикальних змін із погляду професійної підготовки на підставі нових освітніх технологій, технологій комунікації та взаємодії всіх учасників навчального процесу для розвитку їхньої професійної компетентності, надійності й довголіття.

8.     Нагальним є забезпечення освітнього процесу новим сучасним обладнанням і технічними засобами навчання, створення й функціонування системи обслуговування та ремонту.

Донині в науці не була порушена проблема підготовки фахівців електро-
й радіотехнічного профілю для системи ПТО з позицій людського фактора.

Постійне переозброєння радіоелектронного виробництва і зміна номенклатури продукції спричинюють модифікацію функцій і ролі робітника
в процесі праці. У дослідженні з’ясовано особливості діяльності фахівців електро- й радіотехнічного профілю, а саме:

1) ускладнень зазнає психічна діяльність людини, що зумовлене інтелектуальним і фізичним навантаженням, прагненням робітників досягнути найвищих результатів у роботі;

2) послаблюється фізична діяльність, унаслідок чого нервово-психічні перевантаження призводять до захворювань серцево-судинної й нервової систем;

3) помітна ескалація окреслених видів діяльності, тобто тенденція
до постійного збільшення кількості факторів, які впливають на психічну діяльність учнів;

4) постійна включеність у діяльність умотивовує необхідність сформувати низку вимог, норм, прав, обов’язків та очікувань стосовно молодого фахівця.

Важлива проблема, яка постає перед професійною системою освіти
та за своєю значущістю випереджає інші, – це прогнозування змісту освіти,
що тісно пов’язане з людським фактором (професійною надійністю
й довголіттям). Для її розв’язання необхідно зважати на перспективи розвитку тієї галузі, для якої готують фахівців. У цьому руслі запропоновано об’єднати дві проблеми, що виникли в системі освіти, а саме: проблему людського фактора та проблему випереджувальної системи освіти (прогнозування змісту освіти).

У дисертації досліджено виникнення та історико-генетичний розвиток наукових пошуків, що сприяли системному створенню навчальних планів, програм, професійно-кваліфікаційних характеристик та іншої документації,
а також навчально-методичної літератури для учнів, викладачів і майстрів виробничого навчання.

Перші програми для середніх технічних училищ затверджені Міністерством народної освіти 1895 p., вони були чинними практично до 1917 р. У 1920 р. питання професійно-технічної освіти широко обговорювали в країні, унаслідок чого ухвалено важливі рішення для її розвитку. Тривали гострі дискусії про шляхи розвитку профтехшколи, про новий тип робітника.
На переконання А. В. Луначарського, М. Н. Покровського та ін., важливим
був політехнічний напрям професійної освіти, що відповідало потребам промисловості і сприяло всебічному розвиткові особистості. Працівники Головпрофосвіти (О. Ю. Шмідт, Б. Г. Козелев, Ф. В. Ленгрик) і Наркомосу України (Г. Ф. Гринько) розробили теорію «монотехнічної» системи освіти, обстоюючи принцип вузької спеціалізації, переваги професійної освіти
над загальною, підтримуючи ранню спеціалізацію підлітків. Протягом
1921–1933 рр. досліджено теоретичні засади змісту освіти, форм і методів професійно-технічної підготовки. У 1921 р. галузеві відділи професійної освіти робітників Головпрофосвіти створили перші навчальні плани і програми
для шкіл фабрично-заводського учнівства. Після 1924 р. цю роботу виконувала комісія з масової професійної освіти Науково-технічної секції Державної вченої ради (ДВР), науково-дослідницькі інститути підготовки кадрів та інші центри.

У процесі практичної реалізації нових ідей виникли труднощі, пов’язані
з відсутністю єдиних принципів відбору й розроблення змісту освіти, неоднорідністю документації для різних галузей виробництва та типів навчальних закладів, частою зміною термінів навчання.

Створення перших навчальних планів для шкіл ФЗУ спричинило серйозні дискусії про співвідношення загальної і професійної освіти, місце й характер загальноосвітнього циклу в профтехшколі. Водночас виникла суперечність
між двома поглядами: загальноосвітнім (його прихильники обстоювали потребу в єдиному мінімумі загальної освіти) і виробничим (представники вважали,
що загальний розвиток має відбуватися на основі спеціальних предметів).

Найбільш прогресивними були навчальні плани технічних шкіл залізничного транспорту, згідно з документами кількість годин теоретичного
й виробничого навчання мала однакове співвідношення. Навчальні плани
і програми теоретичних предметів, видані в 1936–1939 рр., були зорієнтовані переважно на розширення загальноосвітньої підготовки й загальнотехнічних знань учнів. Після запровадження в 1935–1939 рр. подовжених термінів навчання в навчальних планах шкіл ФЗУ збільшилася кількість годин, призначених для виробничого навчання. У деяких програмах (наприклад, робітників-хіміків) ураховано дані психофізіологічних досліджень, що свідчило про домінантне значення для цієї професії інтелектуальних умінь (спостереження, аналіз ходу виробничого процесу і стану апаратів, ухвалення рішень у нормальних та екстремальних умовах роботи тощо).

Науково-технічна революція, що охопила суспільство в другій половині 50-х років, вплинула на зміну професійно-кваліфікаційної структури робітничого класу, на зміст і форми підготовки кваліфікованих робітників.
За таких умов система профтехосвіти поступово перетворювалася на важливий фактор науково-технічного прогресу, на структуру підготовки кваліфікованих робітничих кадрів, були відкриті нові типи навчальних закладів – міські
та сільські профтехучилища. Навчальні плани і програми 1964 р. зорієнтовано
на посилення міжпредметних зв’язків, з одного боку, і зв’язки між теорією
і практикою, з іншого. У курсах спеціальної технології, технічної механіки, електротехніки та ін. розширено перелік лабораторно-практичних робіт. Особливо велику увагу в 70-ті роки звернено на вдосконалення навчальних планів середніх профтехучилищ. Перший етап розроблення навчальних планів позначений пошуком найраціональнішого співвідношення навчального плану звичайного профтехучилища з 2-річним терміном навчання і навчального плану
для 10–11 класів загальноосвітньої школи. Аналіз навчальних планів середніх ПТНЗ за 1980 р. дав змогу виявити такий розподіл навчальних годин: професійно-технічний цикл – 2254 години (із них для виробничого навчання заплановано
2100 годин, а для спеціальної технології – 231 година), загальноосвітній цикл – 1584 години. Отже, загальний обсяг становив 4940 годин. Після 1992 р. в Україні почали розробляти нові навчальні плани (Г. Є. Гребенюк, Р. С. Гуревич). Основою складання навчальних програм повинні були стати професійно-кваліфікаційні характеристики, які б ураховували зміни в професійній підготовці робітників
і формували уявлення про професійний характер та зміст праці. Вони повинні були складатися зі змісту і предметів праці, виробничо-технічних та організаційних умов трудового процесу, обсягу професійних, технічних і загальноосвітніх знань.
При цьому навчальні програми розробляли централізовано, на підставі єдиних принципів.

Дослідження, проведені раніше в НДІ профтехосвіти АПН СРСР (м. Ленінград) з обґрунтування й розроблення навчальних планів і програм, довели, що успішному формуванню міжпредметних зв’язків сприяє послідовний спосіб включення навчальних предметів. На це повинен бути спрямований
і загальнотехнічний цикл, наявний у програмах середніх ПТНЗ. Водночас,
як зазначають дослідники, для більшої частини професій важливим
є застосування комплексного характеру побудови професійного циклу.

Із 1999 – 2000 навчального року в Україні набув чинності новий навчальний план, який ще більше роздробив дисципліни й ускладнив навчання, оскільки предмети вивчали ізольовано один від одного, як окремі частини,
не пов’язані між собою. Іншими словами, структура сучасних навчальних планів і програм та чинних моделей професійної підготовки не забезпечувала належної ефективності освітнього процесу.

Навчальна література – органічний компонент усього навчального процесу. У загальній системі засобів навчання література слугує основним джерелом одержання знань.

З огляду на швидкі темпи розвитку радіо- й електронного виробництва (застосування нових матеріалів, упровадження нових технологій, зміна елементної бази телевізорів, магнітофонів, комп’ютерів та іншої апаратури), констатовано, що в суспільстві з’явилася технологічна проблема, яка впливає
на процес підготовки в навчальних закладах, вимагає постійного оновлення начально-методичної та технічної документації в ПТНЗ. 

Комплексні дослідження переконують, що, у зв’язку з вагомими
та регулярними змінами в характері і змісті діяльності робітників електро-
й радіотехнічних професій, виникла потреба періодично оновлювати документацію з професійної підготовки (майже через кожні 5 років). Підготовка робітників за групами професій, ускладнена багатопредметністю навчального плану, спонукає до створення інтегрованих курсів навчальних предметів
і уніфікованих навчальних планів та програм для різних груп професій,
а це потребує нових підходів до створення підручників, навчальних посібників
й іншої навчальної літератури для ПТНЗ.  

У другому розділі «Лабораторні заняття в системі професійного навчання учнів» доведена необхідність застосування практичних і лабораторно-практичних занять у ПТНЗ, з’ясовані психолого-педагогічні можливості
цих робіт, науково обґрунтована потреба в розробленні нових педагогічних підходів до виконання таких робіт і запропонована принципово нова конструкція демонстраційного й лабораторного обладнання для відпрацювання навичок та вмінь із загальнотехнічних і спеціальних предметів у процесі професійної підготовки майбутніх кваліфікованих робітників.

Проведено системний аналіз сучасного стану лабораторного обладнання, його структури в Україні та за її межами. Схарактеризовано систему виконання лабораторних робіт, що сприяють формуванню навичок і вмінь із низки дисциплін, як: радіоелектроніка, електротехніка, промислова електроніка, імпульсна техніка, телебачення, радіомонтажні й електромонтажні роботи, електрообладнання в процесі яких складаються різні електричні схеми, аналізується їх проведення та дослідження, виконуються вимірювання
в цих схемах і робляться висновки.

Переваги лабораторних занять, порівняно з іншими видами аудиторної навчальної роботи, полягають у тому, що вони інтегрують теоретичні знання, формують практичні навички і вміння учнів. Лабораторно-практичні заняття дають змогу також ураховувати швидкий розвиток сучасної техніки
й технології, що особливо важливо для фахівців електро- та радіотехнічних професій. На цьому наголошено в роботах учених різних періодів реформації системи профтехосвіти (О. І. Бугайов, Б. С. Гершунський, Р. С Гуревич, О. Г. Калашніков, О. М. Новіков та ін.). Зазначено, що лабораторні і практичні заняття в професійно-технічних навчальних закладах застосовують окремо нечасто, у навчальних програмах вони передбачені як лабораторно-практичні роботи. Формулювання завдань і методика виконання цих робіт суттєвою мірою запозичені з фізичного експерименту та лабораторного практикуму середньої школи.

Аналіз наукових джерел і практична робота із сучасним лабораторним
та демонстраційним обладнанням уможливили кілька висновків.

1. Сьогодні бракує достатньої кількості навчально-лабораторного обладнання, на якому можна було б виконувати лабораторно-практичні роботи (дослідження проведено в 1978–1990 роках – І етап; 1991–2011 роках – ІІ етап). На І етапі проведено дооснащення училищ навчально-лабораторним обладнанням. Експериментом охоплені практично всі середні професійно-технічні навчальні заклади України, особливий інтерес становили насамперед
ті училища, де готували фахівців з електро- й радіотехнічних професій. Упродовж цього періоду держава забезпечила 65 % середніх ПТНЗ необхідним обладнанням. Із 1991 р. навчальну базу училищ практично не оновлювали.

2. Відсутні можливості поділу навчальних груп на підгрупи для виконання лабораторно-практичних занять, що спричинене багатьма факторами, зокрема скороченням кількості годин зі спеціальних предметів і годин, передбачених
для консультацій.

3. Не розроблені належні дидактичні матеріали, необхідні для проведення лабораторно-практичних робіт.

Результати дослідження вможливили виокремлення критеріїв, яким
має відповідати лабораторне обладнання (ЛО). Усі вимоги поділено
на три групи: 1) дидактичні; 2) психофізіологічні; 3) технічні. Подальша систематизація вимог до ЛО дала підстави для їх обґрунтування з урахуванням прогнозу галузі й перспектив розвитку ТЗН, а також для з’ясування критеріїв,
за якими необхідно розробляти ЛО.

Сформульовано психолого-педагогічні та технологічні завдання
щодо вдосконалення лабораторно-практичних робіт із предметів професійного циклу в середніх ПТНЗ:

– розроблено й упроваджено в навчальний процес авторське уніфіковане лабораторне та демонстраційне обладнання для моделювання фізичних процесів із предметів електро- й радіотехнічних професій;

– створено і впроваджено в навчальний процес авторські методичні матеріали (підручники, навчальні посібники, довідники, збірники задач
та інші матеріали) із предметів «Електротехніка з основами промислової електроніки», «Радіоелектроніка», «Освітлення і силове електроустаткування», «Елементи електронної апаратури та їх застосування», «Креслення», «Електромонтажні роботи», «Охорона праці в галузі»;

– підготовлено авторське програмне забезпечення, що дає змогу
за допомогою ПК моделювати фізичний експеримент на технологічному лабораторному обладнанні названих вище предметів;

– створено умови для повного опанування навчального матеріалу
з кожного предмета;

– забезпечено відкритість змісту, способів і методів виконання завдань;

– гарантовано об’єктивність оцінювання досягнень учнів і створення нормального психологічного клімату в групі;

– завдяки достатньому матеріальному забезпеченню передбачено доступність для учня виконання лабораторних робіт у повному обсязі;

– посилено роль практичної спрямованості лабораторних робіт.

З’ясовано, що комплексне опанування учнями не одного навчального предмета, а декількох з одночасним виконанням лабораторних і лабораторно-практичних робіт та застосування знань на практиці створюють умови
для переходу від традиційного процесу навчання учнів до особистісно орієнтованого, що вможливлює:

– мінімізацію недоліків традиційного навчання в процесі здобуття знань, формування окремих професійних навичок і вмінь та застосування
їх на практиці;

– скорочення термінів виконання лабораторних робіт і завдяки цьому зростання обсягу навчального матеріалу;

– збільшення кількості завдань із кожного предмета для перевірки різних видів діяльності учнів;

– спрямування навчальної діяльності учнів на інтелектуальний розвиток шляхом зменшення частки репродуктивної роботи та посилення творчо-пошукової діяльності.

У третьому розділі «Наукове обґрунтування дидактичного наповнення моделей професійної підготовки майбутніх кваліфікованих робітників» доведено потребу в комплексному підході до реалізації дидактичного наповнення моделей професійної підготовки майбутніх кваліфікованих робітників.

Проаналізовано стан випуску теле- й радіоапаратури протягом останніх років (1980, 1990, 2000, 2011), зафіксовано тенденції розвитку радіоелектронної галузі, вивчено сучасний стан професійної підготовки радіомеханіків, що дало змогу побудувати модель професійної підготовки за фахом «Радіомеханік
з обслуговування та ремонту радіотелевізійної апаратури», розробити цільову програму для проведення прогностичних досліджень у професійній системі навчання і визначити методичні прийоми проведення теоретичних уроків
та уроків із виробничого навчання.

У руслі оцінювання якості програмного забезпечення навчального процесу електро- й радіотехнічних професій сформульовано декілька положень:

– навчально-програмна документація складена на основі професійно-кваліфікаційних характеристик, які розроблені на базі тарифно-кваліфікаційних довідників;

– сучасні нормативні документи не відображають досягнутого рівня розвитку техніки, технології й організації виробництва;

– нормативні документи здебільшого не враховують нових видів робіт, нових технологій і нових видів продукції, а також прогресивних форм організації праці;

– професійно-кваліфікаційні характеристики, розроблені на основі
цих документів, відображають лише знання й уміння (за рідкісним винятком навички), необхідні сучасному робітникові;

– професійно-кваліфікаційні характеристики не враховують перспектив розвитку галузі.

Наслідком зазначеного є те, що навчально-програмна документація, розроблена на основі описаних характеристик, швидко старіє, а учні, професійна підготовка яких відбувається з використанням цієї документації, до моменту закінчення ПТНЗ не підготовлені до роботи з модерною апаратурою, технікою, новими технологіями. Чинна система підготовки кадрів не дає змоги повною мірою забезпечити професійне довголіття і надійність фахівця.

Розв’язання об’єктивної діалектичної суперечності можливе за умови наукового прогнозування всіх компонентів навчально-виховної системи підготовки майбутніх фахівців робітничих професій. Унаслідок такого прогнозування може бути отримана випереджувальна інформація про найбільш імовірні перспективи розвитку тих або тих галузей науки, техніки, виробництва, змісту, характеру й об’єктів праці робітників, що потрібні для своєчасного складання прогностичних професійно-кваліфікаційних характеристик, навчальних планів, програм та їх оперативного корегування. Без методів педагогічного прогнозування неможливо врахувати неперервні зміни,
які відбуваються в соціально-економічній, науково-технічній і виробничій сферах суспільства, вчасно підготувати навчально-матеріальну базу для освітніх закладів, підручники, навчальні посібники та іншу методичну літературу. Важливо, щоб в усіх цих складниках була випереджувальна інформація
про підготовку майбутніх робітників.

У четвертому розділі «Прогностичні моделі професійної підготовки майбутніх кваліфікованих робітників» описано критерії оцінювання навчальної, методичної літератури, уніфікованих навчальних комплексів і побудовано прогностичні професійні моделі фахівців зі спеціальностей «Радіомеханік
з обслуговування та ремонту радіотелевізійної апаратури», «Монтажник радіоелектронної апаратури та приладів», «Електромонтажник з освітлення
та освітлювальних мереж», «Робітник з комплексного обслуговування
та ремонту будинків».

Системні дослідження навчальної та методичної літератури, навчальних планів і програм уможливили висновок про те, що зв’язок змісту підручника
з процесом навчання подвійний. З одного боку, зміст навчання викладений
у підручнику після суворої або після приблизної його перевірки в процесі навчання. З іншого боку, цей зміст повинен забезпечити організаційний процес навчання, що не завжди можливо досягти. Підручник повинен слугувати засобом опису сучасних технологій виробництва та їх конкретного практичного застосування.

Будь-які теоретичні проблеми побудови підручників і навчальних посібників, методичної літератури, навчальних планів та програм потребують глибокого наукового обґрунтування і практичної перевірки. На необхідності усебічного функціонального аналізу підручників, навчальних посібників та іншої літератури (наукового потрактування кожного елемента, наукового підходу
до побудови моделі підручника) неодноразово наголошувало багато дослідників: С. Ф. Артюх, С. Я. Батишев, В. П. Безпалько, І. Т. Богданов, Б. С. Гершунський, Л. Е. Гризун, Р. С. Гуревич, Д. Д. Зуєв, В. М. Мадзігон, Г. Маєндорф, Н. М. Розенберг, В. О. Скакун, А. В. Хуторський, С. Г. Шаповаленко та ін.

На підставі результатів експертного опитування зі створення навчальної літератури, проведеного в навчальних закладах України (Кіровоградська, Донецька, Миколаївська, Дніпропетровська, Закарпатська, Запорізька,
Івано-Франківська області, Автономна Республіка Крим), запропоновано окремі підходи до процесу конструювання моделей навчально-методичної літератури для ТПНЗ. Конструювання – це система всіх етапів його створення, починаючи від розроблення замовлення-завдання на підручник до його впровадження
в практику ПТНЗ.

Кожен компонент підручника має своє призначення в усьому навчальному процесі. Окрім цього, усі елементи підручника тісно пов’язані один з одним.
Під час створення підручників, навчальних посібників та іншої методичної літератури особливої уваги потребує ілюстрування тексту рисунками, схемами, графіками, таблицями та іншими наочними елементами. Ілюстрації в цьому разі є засобом образної наочності, що полегшує сприйняття й розуміння текстового та навчального матеріалу загалом. У дисертації закцентовано на деяких аспектах, що стосуються наповнення змісту підручника. До них зараховано передовсім характер елементів структури навчального матеріалу, що залежить від кількості основних і допоміжних понять, які входять до кожного елемента, їхнього обсягу, співвідношення допоміжних понять, що формують знання
про основний і допоміжний матеріал, а також причинно-наслідкових зв’язків,
які існують між елементами навчального матеріалу підручника.

До психолого-педагогічних особливостей змісту навчального матеріалу належать:

1) особливості, які дають змогу виявити зв’язок змісту навчального матеріалу з раніше набутим досвідом учнів;

2) особливості, що на кожному етапі навчання характеризують рівень знань, навичок і вмінь, якого, згідно з вимогами до навчальних програм
і професійно-кваліфікаційних характеристик, повинні досягти учні;

3) особливості, які вмотивовують з’ясування рівня і глибини розкриття учнями сутності й змісту досліджуваних понять, фактів, явищ, предметів;

4) особливості, що передбачають аналіз наукового й практичного значення досліджуваного предмета;

5) особливості науково-практичних і логіко-дидактичних внутрішньо-предметних та міжпредметних зв’язків.

У процесі конструювання навчально-методичних комплексів застосовано структурну схему, розроблену автором у проблемній лабораторії професійно-технічної освіти Міжнародної академії проблем людини в авіації і космонавтиці, у Комісії електрорадіотехнічного виробництва відділення професійно-технічної освіти Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України.

Підсумовано, що внаслідок проведеного дослідження: застосовано системний підхід до розроблення й технології конструювання та побудови навчально-методичних комплексів; розроблено наповнення навчально-методичних комплексів, які складаються з навчального плану з професії, програм зі спеціальних, загальнотехнічних і загальноосвітніх предметів, уніфікованих підручників, навчальних посібників, задачників, лабораторних практикумів, ТЗН, лабораторного устаткування, ПК та іншої навчально-методичної літератури; створено навчальні комплекси, які можна використовувати в навчальному процесі з різних професій.

У ході застосування розробленої авторської технології побудови прогностичних моделей професійної підготовки майбутніх кваліфікованих робітників сконструйовано й апробовано в навчальному процесі дві моделі для таких професій:

–         «Радіомеханік з обслуговування та ремонту радіотелевізійної апаратури»;

–         «Монтажник радіоелектронної апаратури та приладів».

Для перевірки гіпотези й істинності проведених експериментів спроектовано ще дві моделі професійної підготовки:

–         «Електромонтажник з освітлення та освітлювальних мереж»;

–         «Робітник з комплексного обслуговування та ремонту будинків».
Ця професія на початку проектування була запланована як інтегрована.
Усю документацію апробовано з 1995 року на базі Кіровоградського професійного ліцею.

У процесі дослідження розроблено: 8 програм із предметів, 1 підручник, 30 навчальних посібників і 6 методичних посібників, а також уніфіковане демонстраційне та лабораторне обладнання. Представлені навчально-методичні комплекси оптимізують застосування інноваційних технологій у професійно-технічних навчальних закладах, де готують фахівців зі складних електро-
й радіотехнічних професій.

У п’ятому розділі «Організація і результати педагогічних експериментів, оцінювання ефективності прогностичних моделей професійної підготовки майбутніх кваліфікованих робітників» представлено результати експериментальної роботи, на підставі яких зроблено висновки стосовно ефективності прогностичного підходу до побудови моделей професійної підготовки майбутніх кваліфікованих робітників та навчально-методичного
й технічного забезпечення навчального процесу. З’ясовано особливості організації пошукового та формувального експерименту, перевірено робочі гіпотези й подано відомості щодо їх статистичної перевірки, проінформовано про результати експертного оцінювання створеного навчально-методичного
та навчального обладнання й технічного забезпечення навчального процесу, розроблених дослідів та методики їх упровадження в навчально-виховний процес.

Перший етап (1996–2002 р.) – пошуково-дослідницький. У цей період вивчено стан проблеми в теорії та практиці, проаналізовано вітчизняний
і зарубіжний досвід підготовки кваліфікованих робітників, зокрема
й для електро- і радіотехнічного виробництва, змодельовано процес дослідження; дібрано й опрацьовано філософську, педагогічну, технічну, спеціальну та методичну літературу, відомчі збірники, проспекти виставок
та інші матеріали, обґрунтовано програму й методику наукового пошуку.

Систематизовано матеріали з апробації в навчальних закладах колишнього СРСР, України та Європи навчальних посібників автора. Із 1995 р. до 1998 р.
на замовлення Міністерства освіти і науки України та Інституту змісту і методів навчання у видавництві «Вища школа» були видані підручник
«Креслення», навчальні посібники з предметів «Електротехніка з основами промислової електроніки», «Радіоелектроніка», «Елементи електронної апаратури і їх застосування», «Освітлення і силове електроустаткування». Науковий доробок апробовано у ПТНЗ України, що підтверджене
довідками з Інституту інноваційних технологій і змісту освіти, обласних навчально-методичних центрів профтехосвіти України. Водночас проаналізовано підручники, навчальні посібники, технічні засоби навчання, методичне оснащення, які в окреслений період застосовували в навчальних
закладах.

Другий етап (2003–2007 рр.) – констатувальний – присвячено аналізові обраної проблеми, формулюванню мети, завдань, предмета, концепції й гіпотези дослідження. Теоретично обґрунтовано і створено модель професійної підготовки кваліфікованого робітника з електро- й радіотехнічних професій. Досліджено якість підготовки радіомеханіків і радіомонтажників в училищах, стан їхньої адаптації на виробництві, спрогнозовано розвиток галузі. Проаналізовано навчальні плани і програми профтехучилищ, проведено анкетування в училищах, на підприємствах та ін., що дало змогу застосувати компаративний підхід до професійної підготовки в ПТНЗ за різними напрямами та методиками, виявити найбільш ефективні шляхи вдосконалення цього процесу.

Третій етап (2008–2011 рр.) – формувальний експеримент. Експериментально перевірено гіпотезу, концептуальні положення дисертації, розроблено
й верифіковано прогностичні моделі професійної підготовки кваліфікованих робітників з електро- та радіотехнічних професій, а також методичне оснащення цих моделей. Опрацьовано й систематизовано одержані результати експериментальної роботи, узагальнено відомості. Підбито підсумки дослідження, сформульовано основні висновки й рекомендації. Окреслено перспективи подальшого дослідження цієї актуальної проблеми.

Одержані на кожному з етапів дослідження результати впроваджено
в навчальний процес професійно-технічних навчальних закладів України. Підготовлено й опубліковано навчальні програми, посібники для учнів
та інженерно-педагогічних працівників, що рекомендовані Міністерством освіти та науки України для системи профтехосвіти.

Після апробації підручників, навчальних посібників, методичної літератури в навчальних закладах України розпочато завершальний етап експерименту – перевірку запропонованих прогностичних моделей
професійної підготовки майбутніх кваліфікованих робітників. Виконано статистичну перевірку даних експерименту з конструювання прогностичних моделей професійної підготовки й комплексного методичного забезпечення
цих моделей.

Для проведення формувального етапу експериментального дослідження зроблено вибірку в таких професійно-технічних навчальних закладах: Кіровоградський професійний ліцей (СПТУ № 2); ПТУ №№ 8, 9, ВПТУ № 4
(м. Кіровоград); ПТУ № 3 (м. Знам’янка); ПТНЗ № 17 (м. Олександрія);
ПТУ № 5 (м. Світловодськ). Окрім цих навчальних закладів, в експерименті
взяли участь професійно-технічні навчальні заклади з інших областей
України.

Кількісний склад учнів, залучених до експериментів, представлено
в таблицях 1, 2.

Для проведення констатувального етапу експериментального дослідження сформовано вибірку з 34 груп контрольних (1000 учнів) і 34 груп експериментальних (1000 осіб).