РОЗВИТОК САМООСВІТНЬОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ВЧИТЕЛІВ ПОЧАТКОВИХ КЛАСІВ У СИСТЕМІ ПІДВИЩЕННЯ КВАЛІФІКАЦІЇ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтована актуальність проблеми дослідження, визначені його об’єкт, предмет, мета, завдання, охарактеризовані методи дослідно-експериментальної роботи, розкрита наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, сформульовані висновки про апробацію та впровадження результатів дослідження.

У першому розділі «Самоосвітня компетентність вчителів початкових класів у системі підвищення кваліфікації як проблема педагогічної теорії та практики» з наукових позицій розкрита сутність феномену «самоосвітня компетентність вчителів початкових класів»; проаналізовано умови розвитку самоосвітньої компетентності вчителя початкових класів у системі підвищення кваліфікації. Встановлено, що післядипломна освіта вчителя спрямована на: модернізацію навчального процесу в умовах сучасних динамічних змін у суспільстві, використання форм і технологій навчання, адекватних сучасним проблемам, розвиток творчих можливостей особистості, постійне поглиблення загальноосвітньої та фахової підготовки, перетворення процесу освіти на такий, що триває впродовж усього життя (В. Бондар, Л. Ващенко, М. Красовицький, А. Кузьмінський, В. Маслов, П. Підкасистий, Л. Прокопенко, М. Солдатенко, В. Олійник, С. Сисоєва, Н. Протасова, В. Пуцов). З’ясовано, що самоосвіта є одним з важливих компонентів професійного розвитку вчителя, зокрема початкових класів.

Виявлено, що «самоосвіта» є соціальним процесом, пов’язаним з практичною діяльністю людини (А. Айзенберг, О. Бурлука, С. Вершловський, А. Громцева, А. Даринський, Б. Райський, Н. Кузьміна, В. Онушкін, М. Скаткін, Г. Ключарєв, Є. Пахомова); особливою цілеспрямованою пізнавальною діяльність, що має позитивну мотиваційну активність і самоорганізованість, характеризується проявом вольових зусиль, наявністю конкретної системи пізнавальних умінь і адекватного рівня самооцінки (С. Грабовець, С. Іванова, О. Полонська, Ю. Кулютнін, Г. Сухобська); вищою формою прояву особистості, в якій адекватно беруть участь усі фізичні та духовні сили людини (І. Наумченко); видом творчої діяльності (К. Альбуханова-Славська, Г. Закиров, Є. Ізюрова, А. Матюшкін, П. Підкасистий, С. Якупов); керованою самою особистістю систематичною пізнавальною діяльністю, що носить цілеспрямований характер і спрямована на здійснення життєвих планів людини (В. Котляр, А. Громцева).

У дослідженні поняття «освіта» розглядається як усталене і зрозуміле щодо практичного застосування, а поняття «самоосвіта» передбачає внутрішню активну самоорганізацію особистості, тому потребує додаткових досліджень і є актуальним для вивчення. Водночас аналіз поняття «розвиток самоосвітньої компетентності вчителів початкових класів» показав їхній зв’язок між собою, а саме: «самоосвітня компетентність» безпосередньо пов’язана з поняттями «самоосвіта» і «компетентність», які у свою чергу генеруються та тлумачаться з поняттями «освіта», «професійна самоосвіта» та «професійна компетентність». На основі аналізу наукових джерел виявлено, що самоосвіта виступає багатогранним явищем, яке містить низку підходів: системне оволодіння знаннями (системний підхід); організовану діяльність, що спрямована на засвоєння накопичених цінностей культури (соціокультурний підхід); особливий вид людської діяльності з метою здобуття знань щодо формування власної особистості (діяльнісний підхід); поєднання знань з якостями особистості та формування її інтелектуальної культури (суб’єктний підхід); комунікативну діяльність, яка зорієнтована на самостійне систематичне здобуття знань у професійній та/або непрофесійній сферах з метою самоконструювання особистості, її соціалізації та самореалізації. Уточнено поняття «самоосвіта», яке в дисертації розглчядається як самостійний, системний, усвідомлено спрямований пошук нових знань, накопичення культурних цінностей шляхом постійної творчої роботи, що спрямована на здійснення життєвих і професійних планів людини.

Розвиток самоосвітньої компетентності вчителів початкових класів розглядається у дисертації з позиції професійної компетентності як однієї з її складових, де професійна компетентність учителя початкових класів охарактеризована як єдність загальної компетентності, необхідної для людини незалежно від її професії, компетентності у сфері тієї науки, основи якої вона викладає, і психолого-педагогічної компетентності (Н. Бібік, Є. Тонконога, О. Борзенкова, Т. Кочетова, Н. Глузман). З’ясовано, що професійна компетентність учителя початкових класів – інтеграційна якість особистості, яка спрямована на професійну самореалізацію, саморозвиток і включає систему базових, загально-фахових і спеціально фахових компетентностей учителя початкових класів, досвід, особисте ставлення до професійної діяльності та особисті якості людини. На цій основі підкреслено, що самоосвітня компетентність вчителів початкових класів виступає одним із проявів соціальної та професійної зрілості особистості, що має особливу значимість в умовах переходу до інформаційного суспільства (О. Фоміна). Виходячи з уявлень щодо структури самоосвітньої компетентності як цілісного інтегрованого конструкта, що містить мотиваційний, рефлексивний, емоційно-вольовий, когнітивний і операційно-діяльнісний компоненти, визначені критерії, які є узагальненими показниками сформованості самоосвітньої компетентності в учителів початкових класів: мотиваційно-цільовий, рефлексивний, володіння досвідом саморегуляції, прагматичний, володіння досвідом самонавчання. Доведено, що самоосвітня компетентність формується на основі надбання досвіду самостійних намагань і досягнень у самоосвітній діяльності, вироблення власної індивідуальної системи навчання, переходу від копіювання зразків самоосвіти до вироблення власної моделі, включення самоосвіти у спосіб життя вчителя початкових класів. Виявлено, що процес формування самоосвітньої компетентності містить такі етапи: адаптаційний; етап накопичення особистісного досвіду
у самоосвітній діяльності; власне етап оволодіння самоосвітньою компетентністю (В. Загвязинський). У роботі наголошується, що самоосвітня компетентність розвивається самим суб’єктом діяльності, ним самим організується і контролюється і є такою, яку він розвиває як автор своїх зусиль, виступає стрижнем структури особистості педагога, одним із базових її компонентів. Проаналізовані у дисертації сутнісні характеристики базових понять дали змогу визначити самоосвітню компетентність учителів початкових класів як інтегровану особистісну властивість, яка забезпечується емоційно-ціннісним ставленням до саморозвитку і самоосвітньої діяльності, системою знань щодо планування та реалізації самоосвітньої діяльності, способів самовиховання; готовності до неперервного професійного самовдосконалення та саморозвитку впродовж усього життя.

Характеризуючи сучасне розуміння підвищення кваліфікації, підкреслено, що воно: відбувається на тлі неперервної освіти, тому розглянуті ключові поняття цього феномену – «неперервна освіта», «неперервна самоосвіта», «міжкурсовий період підвищення кваліфікації»; забезпечує неперервність самоосвітньої діяльності вчителів початкових класів упродовж життя.

На основі вивчення науково-педагогічної літератури, аналізу навчально-методичних матеріалів з’ясовані теоретичний та практичний ступені розробленості змісту, використання форм, методів і засобів розвитку самоосвітньої компетентності вчителів початкових класів, досліджуваності особливостей набуття самоосвітньої компетентності вчителями початкових класів у системі підвищення кваліфікації.

Встановлено, що недостатньо розробленими залишаються зміст, форми та методи самоосвіти із застосуванням нових інформаційних технологій, зокрема у міжкурсовий період підвищення кваліфікації. В ході вивчення змісту самоосвіти вчителів початкових класів виявлено: 91 % респондентів усіх категорій наголошують на важливості методики викладання дисциплін, 58 % – виокремлюють загальнокультурні питання, 55 % – вивчають питання морально-етичного спрямування. Найменше всього цікавляться: новинками техніки і технології – 18 %, питаннями економіки – 17 %, суспільно-політичними проблемами 16 % респондентів. Отримані результати засвідчили, що найпоширенішими формами самоосвітньої діяльності серед учителів початкових класів є: читання спеціальної літератури (90 %), відвідування уроків інших педагогів (67 %), стажування у досвідчених педагогів (52 %), перепідготовка на курсах (51 % респондентів). Підсумки констатувального етапу експерименту показали недостатність досвіду в учителів початкових класів щодо здійснення самоосвітньої діяльності у міжкурсовий період підвищення кваліфікації, невмотивованість учителів до такої діяльності, відсутність належної матеріальної бази у загальноосвітніх навчальних закладах.

Доведено, що розвиток самоосвітньої компетентності вчителів початкових класів у міжкурсовий період підвищення кваліфікації може бути забезпечено: визначенням оптимальних умов для розвитку, моделюванням процесу розвитку самоосвітньої компетентності вчителів початкових класів у міжкурсовий період підвищення кваліфікації; добором змісту, форм, методів розвитку самоосвітньої компетентності вчителів початкових класів.

У другому розділі «Теоретичні засади побудови та апробації моделі розвитку самоосвітньої компетентності вчителів початкових класів у системі підвищення кваліфікації» визначені основні психолого-педагогічні та організаційні умови, обґрунтована модель розвитку самоосвітньої компетентності вчителів початкових класів у міжкурсовий період підвищення кваліфікації та описана технологія її впровадження.

Окреслення психолого-педагогічних та організаційних умов успішності розвитку самоосвітньої компетентності вчителів початкових класів у міжкурсовий період підвищення кваліфікації дало можливість визначити складники, які впливають на професійну діяльність вчителя початкових класів, створюють середовище, в якому відбувається неперервний самоосвітній процес.

Розроблена модель містить такі структурні компоненти: мету, теоретичні основи (теорія діяльності, концепції, підходи) та принципи; етапи розвитку самоосвітньої компетентності вчителів початкових класів (діагностичний, організаційний, діяльнісний, рефлексивний); умови здійснення самоосвіти (психолого-педагогічні, організаційні), моніторинг і результат (позитивна динаміка переходу на вищий рівень самоосвітньої компетентності; досягнення вищого ступіня прояву спрямованої самоорганізації вчителів початкових класів) (рис. 1).

В основу моделі покладені теорія діяльності, концепція неперервної освіти; акмеологічна концепція розвитку професіонала; концепція спрямованої самоорганізації, концепція освітнього моніторингу та виокремлено системний, синергетичний, суб’єктно-діяльнісний, комунікативний, інформаційно-психологічний і компетентнісний підходи. Основними принципами визначені такі: неперервності, системності, послідовності, самоорганізації (акцент на самоуправління, самоосвіту, самовиховання, самооцінку), варіативності (гнучкість і різноманітність змісту, засобів і методів, організаційних форм, часу і місця самоосвітньої діяльності), творчості, циклічності, адаптивного управління, компетентнічстного підходу.

Процес розвитку самоосвітньої компетентності вчителів початкових класів охоплює такі етапи: діагностичний (діагностика професійної та самоосвітньої компетентності), організаційний (моделювання та планування самоосвітньої діяльності: форми, методи, засоби, спецкурс), діяльнісний (організація та регулювання самоосвітньої діяльності, спираючись на складники самоосвітньої компетентності вчителів), рефлексивний (оцінка та корекція результатів).

На діагностичному етапі розвитку самоосвітньої компетентності вчителів початкових класів ураховувалися: мотиваційно-цільовий компонент; кваліфікація вчителя початкових класів; об’єктивні професійні потреби вчителя, його особисті інтереси; специфіка освітнього закладу, в якому працює вчитель; рівень його професійного розвитку, який містить професійні компетентності та фахову досвідченість педагога. Професійні компетентності вчителя початкових класів замірялися на базовому, загальнофаховому, спеціально-фаховому рівнях.

На організаційному етапі розвитку самоосвітньої компетентності вчителів початкових класів сформульовано мету професійного розвитку самоосвітньої діяльності вчителів початкових класів; окреслено завдання, які спрямовані на досягнення мети; врахувано наявні (відсутні) ресурси, що сприяють досягненню мети; виявлено внутрішні і зовнішні перешкоди у ході самоосвітньої діяльності вчителів початкових класів; виокремлені контрольні точки та інструменти заміру, вибір учителем форм і методів самоосвітньої діяльності. Суттєвим елементом цієї складової визначено підготовлений нами спецкурс «Теоретичні та методичні основи розвитку самоосвітньої компетентності вчителів початкових класів», засвоєння якого допомагає вчителям початкових класів зорієнтуватися у своїй самоосвітній діяльності і показує ефективні шляхи набуття самоосвітньої компетентності.