ІНСТИТУЦІЙНІ МЕХАНІЗМИ ВПРОВАДЖЕННЯ НОВИХ ФОРМ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ В УМОВАХ ПОСТІНДУСТРІАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У першому розділі «Економіка інтелектуальної власності в постіндустріальних умовах: інституційні проблеми» здійснено аналіз методологічних основ дослідження постіндустріального суспільства в цілому та ринку інтелектуальної власності зокрема, підходів до визначення об'єктів  ІВ у рамках різних наукових шкіл, розглянуто проблеми економічної оцінки об'єктів ІВ у зв'язку із закономірностями формування та розвитку   ринку ТОІВ.

Загальним джерелом конфліктів на інституційному рівні є випереджальний розвиток інфосфери, і особливо її інформаційно-транспортного рівня (техніко-технологічного прошарку, що є інфраструктурною основою глобальної інформаційної мережі), при суттєвому відставанні або навіть регресі соціосфери, де повинна відбуватись інституалізація нових методів виробництва, соціальної та структурної організації виробників ТОІВ.  Це підтверджує той факт, що на даний час не запропоновано ані  універсальної типології постіндустріальних товарів, ані порівняльної характеристики процесів виробництва різних форм ТОІВ. Підходячи до аналізу природи інтелектуальної власності та до економічної оцінки ТОІВ з позицій, які виключають міжгалузевий підхід, автори багатьох досліджень у сфері нової економіки втрачають можливість побачити принципово нові інституційні зв'язки і закономірності у процесах виробництва та впровадження ТОІВ.

В теоретичній площині встановлено, що об'єкти мислення перетворюються на об'єкти інтелектуальної власності лише тоді, коли їх а) матеріалізовано і б) введено до поля соціальних відносин як специфічні товари. Відтак, як хибну або неповну, характеризовано теорію про відсутність матеріальної основи об'єктів інтелектуальної власності у сфері товарного виробництва, і зокрема у сфері інформаційних технологій.

На основі аналізу вітчизняних і зарубіжних досліджень об'єктів ІВ та ситуації на ринку відповідних об'єктів і послуг, виявлено інституційні проблеми, які негативно впливають на економічну і нормативно-правову практику використання об'єктів ІВ нових форм. Зокрема це:

1.        неправомірне розширення поняття «нематеріальний» на класи об'єктів, до яких застосувати відповідний термін не можна без суттєвих застережень, у рамках  теорії інтелектуальної власності;

2.        відсутність термінологічного апарату нових форм ІВ,  закріпленого в законодавчих актах;

3.        постійне розширення сфери застосування і термінів дії законів, що регламентують використання об'єктів ІВ; намагання директивно привести виробничу систему нової економіки до індустріальних методів – з боку урядів;

4.        політика монополізації та концентрації на мережевому за природою інформаційному ринку з боку традиційних (індустріальних) корпорацій;

5.        поділ активів на «матеріальні» і «нематеріальні» без врахування специфіки активів проміжного типу у рамках індустріальних методик вартісної оцінки активів;

6.        непридатність загальноприйнятих методів економічної оцінки для нових (вільних/відкритих) форм товарів – об'єктів ІВ.

Вирішення інституційних проблем виробництва і впровадження нових форм ІВ може бути вирішене лише після детального розгляду  процесу виробництва об'єктів ІВ різних економіко-юридичних форм, а також після вивчення їх характерних трансформацій під час життєвого циклу. Виконання такого завдання  дозволяє  запропонувати підходи до обрахунку комплексних інноваційних проектів із широким застосуванням об'єктів ІВ, що особливо важливо на даному етапі для сфери інформаційно-комунікаційних технологій. 

У другому розділі «Інтелектуальна власність в новій економіці: типологія, моделі виробництва, вплив на ринок ІКТ» запропоновано оновлену класифікацію товарів – об'єктів власності,  викладено методологічні основи економічної оцінки виробничих, логістичних і транзакційних витрат при виробництві таких об'єктів, підходи до визначення потужності мережевих виробничих структур, а також проаналізовано різні  методи виробництва товарів – об'єктів інтелектуальної власності; розкрито умови і закономірності формування ринку ІКТ в Україні як найбільш насиченого товарами – об'єктами інтелектуальної та конвергентної власності на даний час.

Відмінність між доіндустріальним чи індустріальним, та постіндустріальним товаром/об'єктом власності полягає в тому, що у першому випадку інтелектуальна складова значною мірою або повністю опредмечується і не вирізняється у складі готового товару (речі), тоді як у другому випадку інтелектуальна складова не лише чітко вирізняється (у вигляді патентів, програмного забезпечення, юридичних умов використання тощо), а і може за певних умов виступати як окремий об'єкт власності. На споживчому ринку виникають окремі групи товарів, більшою чи меншою мірою  (і природним або штучним, тобто через суто-юридичні механізми, чином) відокремлені від  матеріальних носіїв. Відповідно, загальний ринок товарів розділяється на більш вузькі ринки товарів, де інтелектуальна складова формально відсутня або не враховується; «проміжних» товарів, де її можна чітко виділити, і товарів, де вже предметна складова є незначною, формально відсутньою або не враховується, а основну споживчу цінність становить інтелектуальна складова.

Для урахування вищезазначеної специфіки постіндустріального виробництва  запропоновано нову класифікацію об'єктів ринку за параметром їх фізичної сутності як предметних, конвергентних та інтелектуальних товарів (або ж, зберігаючи вже усталену в юридичній практиці термінологію, об'єктів, відповідно, предметної, конвергентної та інтелектуальної власності). В свою чергу, об'єкти конвергентної власності у межах запропонованої класифікації поділяються на «складні» та «складені» – відповідно до того, можливо чи ні відокремити інтелектуальну складову  об'єкта як самостійний актив (для складних об'єктів це неможливо, на відміну від складених). Зрештою, різні ринкові об'єкти можуть розповсюджуватись згідно різних юридичних правил (ліцензій). Предметні об'єкти завжди розповсюджуються на пропрієтарних  умовах, на що є як історичні причини, так і причини обов'язкових витрат на створення та отримання предмету; конвергентні об'єкти розповсюджуються за умовами пропрієтарних або проміжних ліцензій  (останні можуть застерігати за виробником не всі, а лише частину майнових прав); об'єкти ж інтелектуальної власності, що майже тотально охоплені ліцензуванням, можуть розповсюджуватися як пропрієтарні, проміжні або вільні (в останньому випадку майнові права не застерігаються) (рис.1).