ПІДСЛІДНІСТЬ КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми дисертаційної роботи, визначено ступінь її наукової новизни, мету, задачі, об’єкт, предмет та методи дослідження; показано зв’язок роботи з планами проведення науково-дослідних робіт Київського національного університету імені Тараса Шевченка; розкрито наукову новизну і практичне значення одержаних результатів.

У першому розділі «Підслідність як кримінально-процесуальний інститут», який складається із двох підрозділів, розглянуто розвиток поглядів науковців щодо визначення поняття «підслідність», його правової природи та основних властивостей, зв’язків із суміжними поняттями, а також видів підслідності.

Підрозділ 1.1. «Огляд наукових поглядів щодо поняття та правових ознак підслідності кримінальних справ» присвячено аналізу підслідності як правового інституту та однієї з загальних засад досудового розслідування. Підставою для розгляду підслідності як правового інституту є наявність відносно відокремленої сукупності правових норм, які регламентують взаємозалежні кримінально-процесуальні відносини, що виникають між суб’єктами кримінального судочинства на досудовому провадженні. Наявна необхідність визначення повноважень різних органів досудового розслідування щодо розслідування кримінальних правопорушень та потреба правової регламентації відповідних процесуальних відносин.

Піддаються критиці підходи, за яких серед загальних умов досудового розслідування одночасно виділяються підслідність та місце проведення досудового розслідування (територіальність) як дві окремі загальні умови, оскільки остання цілком охоплюється поняттям територіальної підслідності.

На основі творчого узагальнення сформульованих науковцями визначень поняття підслідності та з урахуванням положень КПК України 2012 р. доводиться, що слід виокремити новий елемент поняття підслідності, зокрема пропонується поряд з властивостями (ознаками) кримінальних справ та вказівкою на слідчого конкретного уповноваженого органу досудового розслідування окремо виділяти повноваження слідчого щодо прийняття справи до свого провадження та повноваження прокурора стосовно визначення підслідності кримінальних справ. Виділення такого елементу зумовлено потребою аналізу зміни в законодавчому регулюванні підслідності кримінальних справ у зв’язку з прийняттям КПК України 2012 р.

Автором проаналізовано зміст понять «підслідність», «компетенція», «юрисдикція», «підвідомчість», виявлено їх ключові ознаки та властивості.

Встановлено, що в ряді випадків у законодавстві некоректно використовується термін «компетенція», зокрема – в різних його значеннях. Доводиться, що неприпустимо ототожнювати поняття «підслідність» і «компетенція», оскільки підслідність є лише складовою частиною компетенції, за допомогою якої окреслюється предмет відання конкретного органу досудового розслідування. В КПК України 2012 р. використовуються терміни «юрисдикція органу досудового розслідування», «територія, яка знаходиться під юрисдикцією іншого органу досудового розслідування» (ст. 218), що не можна вважати виправданим, оскільки запроваджуються поняття, аналогічні за змістом і обсягом територіальній підслідності. Наявний зв’язок між поняттями «підслідність» і «підсудність», однак такий зв’язок не є прямим, а опосередкованим.

У підрозділі 1.2. «Основні напрями сучасних досліджень видів підслідності кримінальних справ» вивчаються питання стосовно виділення видів (ознак) підслідності.

Автор робить висновок, що слід визнати обґрунтованими позиції вчених щодо виділення шести видів підслідності кримінальних справ: предметної (родової), територіальної, персональної, за зв’язком справ, альтернативної та за визначенням прокурора (виключної, універсальної, імперативної). У зв’язку з набранням чинності КПК України 2012 р. положення щодо альтернативної підслідності втратили чинність. Робиться висновок про можливість виділення в рамках підслідності за визначенням прокурора окремих підвидів такої підслідності, зокрема при визначенні підслідності за зв’язком справ, а також при вирішенні питань в порядку міжнародного співробітництва під час кримінального провадження.

У науці кримінального процесу залишається дискусійним питання стосовно критеріїв, за якими законодавець визначає предметну підслідність різних злочинів. У роботі доводиться, що при вдосконаленні законодавчих приписів, які регламентують родову (предметну) підслідність передусім слід виходити з потреби точного узгодження функціонального призначення правоохоронного органу та забезпечення оптимальних можливостей взаємодії слідчих та оперативних працівників.

Стосовно територіальної підслідності додатково аргументується теза про необхідність уточнення положень ст. 218 КПК України 2012 р. з огляду на те, що будь-яка невизначеність правил територіальної підслідності може спричиняти затягування строків розслідування, в окремих випадках звести нанівець усі можливості щодо розкриття злочину по гарячих слідах.

У другому розділі «Підстави та процесуальний порядок визначення підслідності органів досудового розслідування», який складається із трьох підрозділів, відображено методологію проведеного дослідження, розглянуто питання розмежування підслідності кримінальних справ слідчим різних відомств та вивчено співвідношення підслідності кримінальних справ та підвідомчості органів дізнання та оперативних підрозділів.

У підрозділі 2.1 «Методологія дослідження підслідності кримінальних справ» відображається характеристика методів дисертаційного дослідження. Обґрунтовується необхідність комплексного застосування і поєднання різних наукових методів, як загальнонаукових, так і галузевих методів, з метою забезпечити всебічність, повноту й об’єктивність наукових висновків. Відображено послідовність етапів дослідження.

У підрозділі 2.2 «Розмежування підслідності кримінальних справ слідчим різних відомств» значна увага приділяється аналізу проблем визначення окремих видів підслідності кримінальних справ та відповідних повноважень слідчих.

Зважаючи на значні зміни в законодавчому регулюванні початку досудового розслідування, дістали подальшого розвитку висловлені в науковій літературі погляди стосовно обов’язку слідчого почати провадження в справі, яка йому не підслідна. Кримінально-процесуальне законодавство повинно містити достатні гарантії які б мінімізували можливості для прийняття незаконних чи необґрунтованих рішень щодо направлення справи за підслідністю. У науковій літературі неодноразово зазначалося, що в ситуаціях, якщо немає можливості передати матеріали за підслідністю, слідчий повинен «порушити кримінальну справу» і провести необхідні слідчі дії по виявленню та фіксації слідів злочину. Такі випадки можуть мати місце в ситуаціях, якщо зволікання із закріпленням слідів злочину загрожує настанням небажаних наслідків (наприклад, втрата доказів, втеча підозрюваних і т. ін.). Після провадження необхідних слідчих дій по фіксації слідів злочинів, такі справи повинні бути передані за підслідністю відповідному слідчому. Тому, цілком виправданим є посилення прокурорського нагляду за прийняттям рішень про направлення справи за підслідністю. Однак закріплений в КПК України 2012  р. порядок прийняття рішення про направлення справи за підслідністю виключно прокурором  містить в собі приховані недоліки, а саме викликає сумнів, чи матиме прокурор об’єктивну можливість оперативно за власною ініціативою вирішувати питання щодо підслідності значної кількості кримінальних справ.

Пропонується запровадити новий механізм передачі кримінальної справи за підслідністю, який передбачає одержання згоди прокурора щодо прийняття рішення про направлення справи за підслідністю та законодавчо закріпити обов’язок слідчого проводити невідкладні слідчі дії у такій справі. Звертається увага на потребу посилення відомчого контролю і прокурорського нагляду за прийняттям рішень про направлення заяв і повідомлень фізичних та юридичних осіб, що не містять ознак злочинів та інших правопорушень, підвідомчих відповідним правоохоронним органам, іншим органам державної влади та місцевого самоврядування.

Стосовно територіальної підслідності вказується, що передбачені в ст. 216 КПК України 2012 р. положення недостатньо ясні для вирішення питання про підслідність кримінальних справ про триваючі та продовжувані злочини.

Наступним кроком у вдосконаленні предметної підсудності має стати вирішення питання щодо визначення підслідності кримінальних справ між слідчими різних ланок однієї системи. В КПК України 1960 р., як і в КПК України 2012 р. не враховано ту обставину, що для якнайшвидшого та повного розслідування злочинів кримінальні справи розслідують слідчі центральних або регіональних органів. Слід унеможливити ситуації, коли складні багатоепізодні справи розслідують слідчі та старші слідчі, а натомість слідчі з особливо важливих справ провадять досудове слідство у менш складних справах.

У контексті вдосконалення правил щодо персональної підслідності варто звернути увагу, що за персональною ознакою до виключної підслідності слідчих прокуратури віднесені справи про злочини, вчинені працівниками правоохоронних органів (ч. 1 ст. 112 КПК України 1960 р., ч. 4 ст. 216 КПК України 2012 р.), а в майбутньому їх розслідуватимуть слідчі державного бюро розслідувань. Проте, нормативна невизначеність поняття «правоохоронні органи» може призводити до колізій і непорозумінь при застосуванні цієї правової норми, оскільки таке поняття надто нечітко, суперечливо і непослідовно визначено у чинному законодавстві. На думку дисертанта, потрібно закріпити універсальне визначення або вичерпний перелік правоохоронних органів у ст. 3 КПК України 2012 р.

Питання щодо розмежування справ за персональною підслідністю виникають також і при розслідуванні кримінальних справ про злочини та суспільно-небезпечні діяння, вчинені неповнолітніми, які не досягли віку кримінальної відповідальності. У КПК України 2012 р. вперше запроваджено інститут слідчого, який спеціально уповноважений керівником органу досудового розслідування на здійснення досудових розслідувань щодо неповнолітніх, що в цілому відповідає ст. 6 Пекінських правил. Обґрунтовується, що розроблені науковцями та практиками підходи до вирішення питань про цей вид підслідності на основі правових норм КПК України 1960 р. можуть бути використані й при застосуванні відповідних положень КПК України 2012 р.

У підрозділі 2.3 «Співвідношення підслідності кримінальних справ слідчим і підвідомчості органів дізнання та оперативних підрозділів» досліджується законодавче регулювання співвідношення та розмежування предметів відання слідчих та органів дізнання, а також оперативних підрозділів.

Узагальнено напрацювання вчених щодо підвідомчості та підслідності кримінальних справ органам дізнання. Констатується, що відповідно до норм КПК України 2012 р. досудове слідство у справах про кримінальні правопорушення здійснюватимуть слідчі, в справах про кримінальні проступки – органи дізнання. Таким чином на законодавчому рівні закріплено доволі чіткий критерій розподілу підвідомчості кримінальних справ стосовно злочинів і проступків. Пропонується закріпити в КПК України 2012 р. в якості окремої статті, положення щодо підслідності проступків органам дізнання після прийняття відповідного закону, яка повинна містити правила, аналогічні підслідності злочинів.

У роботі обґрунтовується, що поряд з виконанням оперативними підрозділами гласних та негласних слідчих дій за дорученням слідчого (або прокурора) здійснюється ще й одна з форм оперативно-розшукової діяльності – оперативно-розшукове забезпечення розслідування злочинів. До змісту оперативно-розшукового забезпечення відносяться: забезпечення досудового слідства необхідною інформацією, забезпечення прийняття й виконання процесуальних рішень, безпосередня участь у доказуванні, протидія спробам ухилення від кримінальної відповідальності. У зв’язку з тим, що КПК України 2012 р. встановлює перелік органів, уповноважених проводити за дорученнями слідчих гласні та негласні слідчі (розшукові) дії, а також передбачає порядок їх проведення, буде цілком логічно визначити підвідомчість кримінальних справ відповідним оперативним підрозділам. Така правова норма має бути закріплена саме на рівні кримінально-процесуального закону, оскільки відповідно до пункту 14 частини першої статті ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються організація і діяльність прокуратури, органів дізнання і слідства.

З огляду на певну непослідовність у нормативному закріпленні в главі 41 КПК України 2012 року процесуального статусу керівника дипломатичного представництва, керівника консульської установи, капітана повітряного, морського чи річкового судна, що перебуває за межами України під прапором або з розпізнавальним знаком України, якщо це судно приписано до порту, розташованого в Україні, які уповноважені на здійснення процесуальних дій, видається передчасною відмова від концепції органу дізнання, який здійснює розслідування злочинів. Зауважується, що в КПК України 2012 р. не визначено процесуальний статус такого суб’єкта як командир корабля, хоча з огляду на низку особливостей правового режиму військових кораблів, у цьому є нагальна потреба.

У третьому розділі «Судовий та відомчий контроль і прокурорський нагляд за дотриманням правил підслідності органами досудового розслідування», який складається із двох підрозділів, досліджено процесуальні гарантії виконання вимог закону щодо підслідності засобами судового та відомчого контролю, а також прокурорського нагляду.

У підрозділі 3.1. «Відомчий контроль за дотриманням підслідності» висвітлюються питання змісту та співвідношення контролю керівника органу досудового розслідування та прокурорського нагляду.

З огляду на важливість для розкриття злочину та подальшого руху справи правильного визначення підслідності, необхідно розвивати і вдосконалювати систему відповідних процесуальних гарантій. Статтями 100, 114-1 і 227 КПК України 1960 р., а також ст. 39 КПК України 2012 р. передбачені повноваження відповідно начальника слідчого відділу (керівника органу досудового розслідування) та прокурора, реалізуючи які ці посадові особи мають можливість оперативно усувати порушення закону при визначенні підслідності кримінальних справ. У теорії кримінального процесу така діяльність дістала назву відомчого контролю, який здійснюється керівником органу досудового розслідування та, відповідно, прокурорського нагляду.

При підготовці та доопрацюванні КПК України 2012 р. положення, які регламентують відомчий контроль та прокурорський нагляд активно обговорювалися і в результаті прийняття цього законодавчого акту нормативно-правове регулювання зазнало значних змін порівняно з КПК України 1960 р. Видається доцільним на законодавчому рівні закріпити положення, згідно з яким поміж інших процесуальних повноважень керівник органу досудового розслідування здійснює контроль за дотриманням правил підслідності кримінальних справ, які розслідуються слідчими відповідного підрозділу.

Повноваження органу досудового розслідування щодо усунення виявлених порушень по суті вже були закріпленні в частині другій статті 114-1 КПК України 1960 р., а саме право давати письмові вказівки щодо направлення справи. Однак згідно з КПК України 2012 року виключне право направляти справу за підслідністю належить прокурору. Зокрема, передбачається, що в ситуаціях, якщо слідчому із заяви, повідомлення або інших джерел стало відомо про обставини, які можуть свідчити про кримінальне правопорушення, розслідування якого не віднесене до його компетенції, він проводить розслідування доти, доки прокурор не визначить іншу підслідність. Таким чином, керівник органу досудового розслідування має право самостійно передавати матеріали кримінального провадження іншому слідчому, над яким він здійснює процесуальний контроль, з обов’язковим повідомленням про це прокурора. Таким чином, відомчий контроль керівника органу досудового розслідування обмежується можливістю передавати кримінальні провадження між слідчими очолюваного ним підрозділу. Відповідно, КПК України 2012 року не містить регламентованої процедури порушення перед прокурором клопотання про визначення підслідності кримінального провадження.

У підрозділі 3.2. «Прокурорський нагляд і судовий контроль за дотриманням підслідності» аналізуються окремі питання, пов’язані із прокурорським наглядом та судовим контролем в частині додержання правил підслідності.

За своїм змістом прокурорський нагляд за виконанням правил підслідності є складовою частиною реалізації повноважень прокурорів при здійсненні нагляду за виконанням законів органами досудового розслідування. Автором дисертації запропоновано уточнити приписи ст. 218 КПК України 2012 р. щодо вирішення спорів про підслідність кримінальних справ, оскільки закріплена у законі вказівка, що такі спори вирішуються прокурором вищого рівня видається явно недостатньою, особливо, враховуючи діяльність спеціалізованих прокуратур. Крім того, слід законодавчо закріпити підстави для прийняття рішення прокурором щодо передачі кримінальної справи іншому слідчому, щоб таке рішення обов’язково було мотивованим і тим самим створити гарантії для уникнення ситуацій розслідування справ не уповноваженими слідчими.

Доводиться, що в законодавчому порядку недостатньо регламентована ситуація коли при  вирішенні питання в порядку судового контролю слідчий суддя дійде висновку про порушення правил підслідності. За загальним правилом у таких випадках слідчий суддя повинен виносити окрему ухвалу, в якій повинен вказувати про допущене порушення закону. Доцільно доповнити КПК України правовою нормою, яка б зобов’язувала слідчого суддю в таких випадках негайно повідомляти про виявлені порушення прокурора, встановлювати стислі строки для вирішення ним питання в рамках компетенції, а судовий розгляд за клопотаннями слідчих чи скаргами учасників процесу – відкладати.

Обґрунтовується необхідність передбачити можливість оскарження до суду бездіяльності органів прокуратури щодо усунення порушень правил підслідності та визначити процесуальний порядок подання і розгляду таких скарг.