СОЦІОКУЛЬТУРНИЙ КОМПОНЕНТ ГЛОБАЛЬНОГО ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, сформульовано мету завдання, об’єкт і предмет дослідження, визначено методологічну базу і методи дослідження, показано наукову новизну, теоретичне та практичне значення одержаних результатів роботи.

У розділі 1 «Економічний розвиток у глобальному середовищі»  досліджено зміст й особливості економічного розвитку в глобальному середовищі шляхом узагальнення основних теоретичних підходів зарубіжних і вітчизняних дослідників, розкрито основні сучасні закономірності економічної глобалізації в контексті конкурентоспроможності та загальноцивілізаційного прогресу.

Авторське узагальнення комплексних досліджень економічного розвитку в умовах глобалізації дало змогу ідентифікувати його як цілеспрямований процес нарощування ресурсного потенціалу економік на базі їх структурного оновлення в контексті науково-технологічного та соціального прогресу для удосконалення умов і якості людської життєдіяльності. Інтегруючи, з одного боку, політичні, економічні, науково-технологічні, соціокультурні та інші компоненти, а з другого – національні та регіональні моделі, глобальний економічний розвиток є закономірним, однак нелінійним та суперечливим процесом в умовах конфліктності та неузгодженості індивідуальних, корпоративних, державних, локально-цивілізаційних інтересів.

 У дисертації виділено універсальні форми гармонізації глобалізаційного процесу, а саме: інтелектуалізацію, залежну від розвитку інноваційного та людського потенціалів; соціалізацію, яка передбачає постійне поліпшення якості та істотне підвищення рівня життя населення; екологізацію як формування нової етичної системи забезпечення органічного балансу між природою та суспільством на основі свідомої та соціально відповідальної поведінки громадян, держав і корпорацій. При цьому підкреслена пріоритетність забезпечення збільшуваної тривалості здорового та гідного життя, задоволення потреб, всебічного розвитку здібностей та умов самореалізації людини як первинного носія соціально відповідальної поведінки.

Показано, що суперечливість сучасних глобалізаційних процесів загострює проблему міжкраїнових та міжрегіональних соціально-економічних дисбалансів та асиметрій, зумовлюючи необхідність виявлення та системної оцінки факторів, які визначають характер ієрархічної архітектури світового господарства та рівень конкурентоспроможності країн у геоекономічній та геополітичній площинах. При цьому ефективність економічного розвитку, з одного боку, зумовлена потужною дією технологічних, економічних, інформаційних факторів, а з другого – більшого значення набувають фактори неекономічні, насамперед, соціокультурні, зважаючи на посилення тенденції до глобальної уніфікації в цій сфері людської життєдіяльності, що має як позитивні, так і негативні наслідки для реалій і перспектив суспільного прогресу.

У контексті пріоритетних дослідницьких завдань автором  комплексно розкрито та систематизовано фактори процесу глобальних соціокультурних перетворень: економічні, пов’язані зі збільшуваною виробничою, торговельною, фінансово-інвестиційною глобальною взаємозалежністю; інформаційно-технологічні, засновані на генеруванні та освоєнні технологічних інновацій у сучасному інформсередовищі; політичні, зумовлені усвідомленням необхідності консолідації світової спільноти перед глобальними викликами та загрозами; локально- та загальноцивілізаційні.

Спираючись на досвід окремих країн і, особливо, міжнародних організацій, що діють під егідою ООН, в актуалізації й вирішенні соціокультурних суперечностей і конфліктів, обґрунтовано необхідність формування нової парадигми глобального управління, де на паритетних засадах будуть реалізовуватися політичні, економічні, екологічні й соціокультурні функції в напрямку гармонізації рівнодоступних ресурсів і можливостей розвитку.

У розділі 2 «Соціокультурні виміри економічного глобалізму» класифіковано соціальні компоненти глобального економічного розвитку, виявлено культурологічні особливості глобальних економічних процесів, розкрито інтегрувальний вплив соціокультурних факторів на економічний розвиток у глобальному середовищі та схарактеризовано соціокультурні витоки антиглобалізації.

У контексті дослідження соціальної сфери глобального економічного розвитку автором виділено основні параметри, що дають змогу розкрити її зміст та особливості. Зокрема, виокремлено соціальну поляризацію як одну з ключових форм прояву глобальної асиметричності, виявлену у стрімкому майновому розшаруванні як між населенням заможних держав та країн третього світу, так і між багатими та бідними верствами населення на внутрішньокраїновому рівні. Встановлено, що за останні 30 років за подвоєння валового світового продукту й покращення якості життя більшості населення розрив у доходах країн найбільш заможних і найбідніших постійно збільшується (на 1/5 частину світового народонаселення, що проживає в країнах з найбільшим доходом, припадає близько 90% світового ВВП, тоді як на найбіднішу 1/5 частину – 1%). Характеризуючи динаміку глобальної асиметричності на внутрішньокраїновому рівні, підкреслено, що за пронозами до 2015 р. очікується поглиблення внутрішньокраїнової асиметрії в розподілі доходів, насамперед, у країнах ОЕСР (до показника 0,379 коефіцієнта Джині) та Латинської Америки (0,576), тоді як щодо інших груп країн цей показник буде певною мірою вирівняний. Швидкий приріст населення світу за останні 150 років (майже у 6 разів) супроводжувався тридцятикратним украй нерівномірним зростанням споживання, водночас випереджаючи рівень зниження кількості бідних. Наслідки таких тенденцій, поглиблюючи соціальну поляризацію, спричиняють гальмівний вплив на динаміку глобального економічного розвитку.

Через дедалі збільшувані демографічні невідповідності, наслідки екологічних змін і, водночас, завдяки новій динаміці глобальної політики та економіки, технологічній революції та соціальним мережам, набирає сили проблема міжнаціональної міграції. За прогнозами ООН, у світі до 2050 року налічуватиметься 405 млн міжнародних мігрантів. Причому дезінтегрованого впливу на соціальні системи країн набуває не стільки факт масового переселення до них мешканців з інших місцевостей, скільки перенесення в збільшуваних масштабах відмінних культурних зразків і типів поведінки. Автором виділено основні ознаки сучасного транснаціонального соціального простору: виникнення зарубіжних діаспор, тісно пов'язаних з материнськими націями численними зв'язками;  локальна концентрація все більшої кількості людей різних етнонаціональних ідентичностей; взаємопроникнення культур завдяки глобальному поширенню інформації через світові мас-медіа; превалювання в міжнародному бізнесі транснаціональних корпорацій з формуванням збільшуваного прошарку їх працівників, спеціалістів та менеджерів, кар'єра яких пов'язана з багатьма країнами світу; глобалізація фінансів у формі переказів заробітків мігрантів на батьківщину, значення яких як джерела доходу для країн, що розвиваються, постійно зростає; посилення транснаціональної політич­ної активності неурядових та міжнародних організацій як впливових факторів громадянського суспільства; можливість конструювання, незалежно від місця фізичного перебування, віртуальної присутності особи чи інституції завдяки Інтернету, мобільному зв'язку, супутниковому телебаченню тощо.

У роботі суперечливі тенденції глобалізації досліджено в парадигмах зіткнення цивілізацій (фрагментація світу через фундаментальні цивілізаційні розбіжності й культурну диференціацію); культурної гомогенізації, що через діяльність транснаціональних корпорацій приймає певну форму модернізації (вестернізації, європеїзації, американізації); культурної гібридизації, що проявляється в широкому спектрі міжкультурних взаємодій; соціокультурної поляризації,  основою якої є  релігійний та ринковий фундаменталізм, претензії на расову та етнічну самовизначеність, прагнення окремих держав та блоків поширити зону свого впливу та контролю в боротьбі за доступ до обмежених природних ресурсів; соціокультурної асиміляції, що полягає в поглибленні економічної інтеграції за збереження глобальних фінансових та економічних інститутів, домінуванні західної цивілізації з концентрацією інтелектуально-інформаційних ресурсів, встановленні універсальних норм та правил у міжнародних відносинах; соціокультурної ізоляції (автаркії), що відображає прагнення певних соціокультурних груп до консолідації відповідних соціальних систем проти зовнішніх та внутрішніх загроз.

Особлива увага в розділі приділена культурологічним особливостям глобальних економічних процесів, що розкриваються в межах ідеології крос-культурного менеджменту. Розмаїтість національних ділових культур за збільшуваної відкритості ринків зумовлює необхідність різноаспектного дослідження факторів підвищення ефективності менеджменту міжнародних компаній. Для цього, зокрема, запропоновано авторську методику моніторингу 25-ти параметрів, які позиційовано за 6 групами: ставлення до глобалізації; політична культура; підприємницький потенціал;  мотивація до праці; освіта і професійна майстерність; крос-культурні комунікації.

Радикальне поглиблення соціальної несправедливості, зміна способів життя широких верств суспільства під впливом глобалізації призвели до появи опозиційного щодо цього процесу антиглобалізаційного руху (рис.2). Витоки й наслідки спротиву глобалізації автор розглядає з акцентом на взаємозв’язку, насамперед, економічних і соціокультурних мотивацій. Зокрема показано, що в сучасних умовах поглиблюється антагонізм не тільки між глобальною експансією монополій і національним економічним суверенітетом, але й глобальним капіталом і міжнародним контингентом найманих працівників, а також найбіднішими та найбагатшими представниками глобального соціуму. Водночас з об’єктивними виявлено й суб’єктивні причини антиглобалізаційних рухів, коли участь у них зумовлена наслідуванням, певним соціальним іміджем і навіть модою. Підкреслено дуалістичну природу впливу на антиглобалізм сучасних інформаційно-комунікаційних засобів та технологій: з одного боку, вони сприяють гомогенізації соціокультурного простору, а з другого – інформаційний ресурс використовують для поширення антиглобалізаційних ідей і поглядів, прискореної консолідації протестних груп, що реалізують локальні, найчастіше деструктивні цілі.

У розділі 3 «Стратегія України в контексті глобальних соціокультурних змін» обґрунтовано напрями й пріоритети сучасного економічного розвитку України, досліджено особливості соціокультурних перетворень та потенціал українського соціуму в глобальній економічній перспективі. 

Обґрунтовано, що в умовах розгортання динамічних глобалізаційних процесів стратегія економічного розвитку України формується під збільшуваним впливом зовнішніх факторів, а ринкове реформування супроводжують масштабні соціокультурні зміни: диференціація духовних систем і ціннісних орієнтацій, секуляризація та плюралізація громадянської свідомості та освіти, різноманіття ідеологічних течій, свобода засобів масової інформації тощо.