ФОРМУВАННЯ КЛАСТЕРНИХ СТРУКТУР ТА ЇХ ВПЛИВ НА СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК РЕГІОНІВ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційної роботи, визначено її мету, завдання та методи дослідження, сформульовано об’єкт і предмет аналізу, представлено наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, наведено відомості про структуру, обсяг роботи, публікації та апробацію її результатів.

У першому розділі «Теоретичні основи дослідження процесів кластеризації» розкрито сутність та передумови виникнення кластерних структур, розглянуто міжнародний досвід кластеризації; виявлено специфічні риси,  переваги та недоліки участі у кластерах порівняно з іншими типами інтеграційних об’єднань.

Факторами актуалізації формування кластерів в умовах постіндустріальної цивілізації виступають: мережевий та глобальний характер економіки; екологізація економічного зростання, що знаходить відображення в  концепції сталого розвитку; зростаюча політична та економічна невизначеність і нелінійність розвитку сучасної економіки; посилення інноваційної спрямованості економічних процесів в умовах переходу до  п'ятого та шостого технологічних укладів; інтенсифікація міжгалузевих та міжрегіональних зв'язків; поява нових методів і способів управління людським капіталом; необхідність зменшення трансакційних витрат.   

У результаті аналізу виділено шість основних характеристик кластерної структури: 1) географічна концентрація підприємств (взаємодія взаємопов’язаних суб’єктів господарювання певної сфери економічної діяльності, можливість використання унікальних природних ресурсів; розповсюдження так званих некодифікованих знань - досвіду, навичок, умінь, які не закріплені формально); 2) спеціалізація (концентрація учасників кластера навколо основного виду економічної діяльності); 3) гетерогенність учасників (наявність у кластері виробничих підприємств, державних органів управління, науково-дослідних інститутів, фінансових установ та інститутів соціального партнерства); 4) переваги співробітництва між учасниками (залучення більш якісних ресурсів, недоступних для використання кожною компанією ізольовано, розподіл економічних ризиків та відповідальність між учасниками кластера); 5) оптимальність розміру, що призводить до виникнення ефектів масштабу, охоплення та синергетичного; 6) інноваційна активність фірм – учасниць (здатність суб’єктів кластерної структури впроваджувати не лише технологічні, а і комерційні та організаційні зміни).   

Виявлено, що одними з найбільш суттєвих переваг кластеризації є:  збільшення продуктивності праці, зниження трансакційних витрат,  підвищення здатності до сприйняття інновацій, отримання кращого доступу до ринків збуту, спеціалізованих постачальників, кваліфікованої робочої сили, технологічних рішень, економія на масштабах виробництва, а також отримання так званої «інноваційної квазіренти». Інноваційна квазірента виникає у вигляді додаткового прибутку, що утворюється у фазі розподілу кінцевого продукту кластера. Кластер об’єднує підприємства на основі довгострокової наукової та інноваційної програми, коли всі учасники планують свої науково-дослідні та дослідно-конструкторські розробки, виходячи з майбутніх результатів (що є особливо характерним для інноваційних кластерів). Саме в інноваційних кластерах первісні витрати на розробку й освоєння перекриваються додатковим доходом, виникаючим у результаті стрімкого збільшення обсягів виробництва та реалізації і значного зменшення рівня середніх видатків. На відміну від окремих підприємств, квазірента, що виникає в інноваційних кластерах, є стимулом для інноваторів, які йдуть на інноваційний ризик впровадження нової техніки і технології.

У другому розділі «Аналіз особливостей та проблем кластеризації в економіці регіонів» розглянуто стан, результати та проблеми впровадження кластерів у різних регіонах України; досліджено залежність типу кластерних структур від рівня спеціалізації регіону і продуктивності його основних галузей; виявлені необхідні умови реалізації кластерного механізму; проаналізовано фактори законодавчого та організаційно-економічного характеру, які стримують розвиток кластеризації в регіонах України; розглянуто п’ять моделей кластеризації в залежності від типу, характеру та інтенсивності взаємодії між учасниками об’єднання, визначено фактори, що стримують розвиток кластерних структур в Україні.

За останні роки кількість кластерів у різних регіонах України зростає, що свідчить про позитивну динаміку цього процесу  (рис. 1). Підтверджують свою ефективність вже функціонуючі кластери, такі як: кластер еко-агротуризму «Оберіг»; кластер із виробництва сувенірної продукції «Сузір'я»; кластер «Ліжникарство та інші художні промисли на Прикарпатті»; кластер  «Купуй запорізьке – обирай своє»; туристський кластер «Кам'янець»; Хмельницький будівельний кластер; Запорізький кластер сільського машинобудування «АгроБум»; Дніпропетровський машинобудівний кластер; кластер соціального підприємництва «Соціальні ініціативи Севастополя»; екологічні кластери «Вторма - кластер» та «Водні ресурси»; інноваційний кластер «Інтелект-ресурс»; інноваційний кластер «Еко-енерго»; кластер «Євростандарт UА» та інші. Однак існують правові, організаційні та економічні фактори, що стримують подальший розвиток кластеризації в регіонах України.

До економічних бар’єрів відносяться: незавершена структурна перебудова економіки регіонів України, що проявляється у тимчасовому характері та нестабільності міжрегіональних зв’язків; імпортно-залежний характер регіонального розвитку; віддаленість та слабка взаємодія між підприємствами на внутрішньому ринку; відсутність коштів для фінансування кластерних ініціатив і небажання керівництва суб’єктів господарювання йти на ризик через невизначеність перспектив участі у кластерних об’єднаннях; відсутність системної економічної політики підтримки кластеризації на різних рівнів управління.