РЕГУЛЮВАННЯ ГАЛУЗЕВОЇ КОНЦЕНТРАЦІЇ КРЕДИТНИХ РИЗИКІВ БАНКУ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У дисертаційній роботі обґрунтовано нове вирішення наукового завдання регулювання галузевої концентрації кредитних ризиків банку: визначено фактори кредитного ризику при кредитуванні підприємств різних галузей; запропоновано науково-методичний підхід до розрахунку коефіцієнта галузевого ризику; обґрунтовано пропозиції щодо управління кредитними ризиками в банку.

У першому розділі «Концептуальні основи регулювання кредитних ризиків банку» на основі узагальнення теоретичних підходів до управління кредитними ризиками банку з урахуванням галузевого фактора обґрунтовано концепцію регулювання їх галузевої концентрації.

За результатами дослідження встановлено, що кредитування на фінансовому ринку є найбільш дохідною статтею активів банків. Динаміка кредитів, наданих суб'єктам господарювання, вказує на їх стійке зростання: у 2009 р. – 100,5%, у 2010 р. – 107,0, у 2011 р. – 114,3%. Однак залишається досить високою питома вага простроченої заборгованості по кредитах у їх загальній сумі: у 2009 р. – 9,4%, у 2010 р. – 11,2, у 2011 р. – 9,6%. За п'ять місяців 2012 р. цей показник склав 9,9%. У зв'язку з цим проблема управління кредитними ризиками банків не втрачає своєї актуальності.

Кредитний ризик, під яким традиційно розуміється ймовірність збитків унаслідок несвоєчасного повернення позичальником суми боргу й відсотків по ньому, є основним видом ризику, властивого банківській діяльності. У результаті узагальнення факторів, які впливають на кредитний ризик і становлять основу для його регулювання, виділено макро-, мікроекономічні й інституціональні фактори, що впливають на кредитний ризик, причому вплив останніх особливо відчутний у контексті застосування розроблених методик оцінки кредитного ризику (табл. 1).

Особливе місце в системі управління кредитними ризиками великих системоутворюючих банків, що кредитують підприємства різних галузей економіки, посідають методи галузевої диверсифікації кредитного портфеля – розподілу кредитів між клієнтами, які здійснюють діяльність у різних галузях економіки. У зв'язку з цим для зниження загального ризику портфеля особливого значення набуває регулювання галузевої концентрації кредитних ризиків, під якою розуміється ступінь зосередження галузевих ризиків у кредитному портфелі банку.

У зарубіжній практиці відомі три підходи до аналізу кредитного ризику на рівні кредитного портфеля: структурний, скорочених форм і неповної інформації. Дані методи ґрунтуються на використанні ринкового курсу акцій підприємств, що кредитуються, і динаміки його коливань як індикаторів їх фінансового благополуччя. Застосовувані для цього інструменти технічного аналізу припускають прогнозування змін цін акцій у майбутньому на основі аналізу змін цін у минулому шляхом аналізу часових рядів і виділення трендів (з використанням паттернів або технічних індикаторів).

Доведено, що в сучасних інституціональних реаліях, які характеризуються слабким рівнем розвитку фондового ринку, недосконалістю процедур банкрутства й антикризового управління на вітчизняних підприємствах, інформаційною непрозорістю як самих підприємств, так і банків, «ринковий» підхід до оцінки кредитного ризику, націлений на визначення вартості встановлюваного фінансовим ринком кредитного ризику, незастосовний.

Внутрішній підхід, при якому банк на основі власних методик оцінює як очікуване значення, так і волатильність майбутніх власних втрат унаслідок кредитного ризику, є кращим, він регламентований Базельською угодою щодо капіталу, однак потребує розробки й реалізації власних підходів до оцінки ризику залежно від специфіки підприємств, що кредитуються, із властивими їм галузевими ризиками, які враховують інституціональні особливості економіки України.