ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність і доцільність дослідження обраної проблеми, визначено мету, завдання, об’єкт, предмет і методи дослідження; викладено концепцію дослідження, його методологічні і теоретичні засади, визначено наукову новизну, теоретичну та практичну значущість дослідження, вказано форми апробації його результатів, а також описано структуру дисертаційного дослідження, виходячи з послідовності розв’язання поставлених завдань.

У першому розділі “Теоретичні засади дослідження професійного становлення офіцера як суб’єкта діяльності” – розглядаються філософські та психологічні підходи до розуміння проблеми суб’єкта у площині суб’єктно-діяльнісної парадигми, подається системний аналіз теоретичних поглядів з проблеми професійного становлення офіцера.

Теоретичний аналіз проблеми дослідження свідчить, що категорія “суб’єкт” є центральним поняттям вітчизняної психології. Вона створюється модерною філософською думкою і являє собою маніфестацію духу сучасної культури, яка суттєво вплинула на формування методологічного фундаменту української та зарубіжної психологічної науки.

Систематизація психологічних знань про людину переконливо засвідчує, що порушена наукова проблема найповніше відображена у суб’єктно-діяльнісній методології викладеній у класичних роботах у цій галузі (Б.Г. Ананьєв, К.О. Абульханова-Славська, Г.О. Балл, А.В. Брушлінський, Г.С. Костюк, С.Д. Максименко, В.А. Роменець, С.Л. Рубінштейн, В.І. Слободчиков, В.О.Татенко, Т.М. Титаренко, Н.В. Чепелєва та ін.).

У розділі показано, що основна складність психологічного аналізу поняття “суб’єкт” полягає в тому, що чітко не визначені його місце і статус серед інших категорій психології. Узагальнення наявних у сучасній психології поглядів з проблеми суб’єктності свідчить, що її розуміння залишається неоднозначним і мають місце різні тлумачення цього феномену. Виходячи з цього нами виокремлено такі підходи, що характеризують сучасне розуміння її сутності й у межах яких воно набуває доволі конкретних психологічних обрисів:

суб’єктність як властивість особистості, психічне утворення, основу якої складає ставлення людини до себе як до творця, що відображає розуміння власної здатності виробляти значущі перетворення у світі, інших людях і самому собі (С.Д. Максименко, В.А. Роменець, В.О. Татенко, Т.М. Титаренко та ін.);

суб’єктність як вища форма регуляції поведінки, активний прояв діяльних здібностей і діяльного ставлення людини до навколишньої дійсності, яка виступає для нього як об’єкт його перетворювальних устремлінь (К.О. Абульханова-Славська, Л.І. Анциферова, А.В. Брушлінський, О.К. Осницький, В.А. Петровський, Ю.М. Швалб та ін.);

суб’єктність як центральне утворення людської суб’єктивності, як привнесення у процес пізнання і діяльності суб’єктивного, віддзеркалення упередженості та індивідуальних особливостей людини у розв’язанні проблем, проектуванні, побудові й здійсненні активності з перетворення дійсності, а також в інтерпретації результатів діяльності (В.І. Слободчиков, В.Е. Чудновський);

суб’єктність як спосіб і важлива передумова особистісно-професійного розвитку людини, високий рівень якої поєднується з позитивною Я-концепцією, професійною зрілістю, відповідальним ставленням до діяльності і її результатів, активністю у професійній самореалізації (В.О. Бодров, Н.Ю. Волянюк, А.О. Деркач, Г.В. Ложкін, А.К. Маркова та ін.).

Таким чином, спільним для виділених підходів є виокремлена тенденція щодо розуміння суб’єктності як складної психічної якості, що об’єднує різні рівні прояву активного, ініціативного, інтегративного, системного начала в людині. В цілому, основні положення суб’єктного підходу можна описати таким чином: суб’єкт – людина на вищому рівні свого розвитку, відрізняється цілісністю, автономністю, унікальністю. Суб’єкта характеризує якісно визначений спосіб узгодження зовнішніх і внутрішніх умов здійснення діяльності в часі, центр координації всіх психічних процесів, станів, властивостей, а також здатностей, можливостей та обмежень особистості стосовно об’єктивних і суб’єктивних цілей, домагань і завдань діяльності.

Виявлені характеристики суб’єктності дають підстави для формулювання власного, уточненого поняття суб’єктності як особистісного утворення, що вбирає в себе основні прояви вищих якостей людини – організатора власного життя й виражає усвідомлення людиною здатності здійснювати значущі перетворення на власному життєвому шляху, в об’єкті діяльності, інших людях і самому собі. Вивчення людини як суб’єкта власного життя пов’язане із твердженням про те, що тільки дія або вчинок є реальним втіленням актуальних цінностей і цілей людини.

Екстраполяція положень суб’єктно-діяльнісного підходу на різні рівні взаємодії людини з оточуючим її середовищем, врахування положень системного підходу до розгляду психічних явищ дають змогу розглядати активність людини в просторі професійної діяльності в інтересах розв’язання професійних завдань.

Спираючись на розглянуті теоретичні положення категорії суб’єкта, нами обґрунтована й розроблена структурно-функціональна модель суб’єкта ВПД, яка містить систематизовані уявлення про її сутність, взаємозв’язок із професійною діяльністю, основні функції, структуру, механізми функціонування та критерії що дозволяють найповніше дослідити феномен суб’єктності (рис. 1).

Показано, що конституювальною характеристикою суб’єкта професійної діяльності є його суб’єктність та особливості діяльності офіцера, які своє специфічне вираження знаходять у конкретній професійно зумовленій ситуації. Орієнтація на суб’єктно-діяльнісний підхід та використання цього підходу в прикладних дослідженнях дає змогу виявити основні функції суб’єктності, які співвідносяться зі змістом завдань професійної діяльності й конкретизовані у таких компонентах: рефлексивний, мотиваційний і діяльнісний.

Важливим кроком у поясненні функціонування зазначеної моделі є розгляд механізмів реалізації суб’єктності (Н.Ю. Волянюк, В.О.Татенко, Л.Б. Шнейдер та ін.), до яких віднесено такі: сутнісне самопокладання, професійну самореалізацію і професійне самовизначення. У результаті теоретичного опрацювання запропонованої моделі розкрито функціонування визначених механізмів де відзначається, що самопокладання виступає у ролі домінуючої ознаки функціонування суб’єктності офіцера, насамперед її екзистенційної та інтенційної складових. Саме наявність певних устремлінь і бажань, що репрезентують в індивідуальній свідомості процес вибору суб’єктом мотивів і цілей професійної діяльності, обумовлюють динаміку розвитку його суб’єктності. Інтегрованим елементом сутнісного самопокладання є життєва і професійна програма офіцера, що визначає життєві перспективи, цілі, плани і способи їх реалізації у ВПД.