СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНА, ДЕРЖАВНИЦЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ, НАУКОВА СПАДЩИНА П.О.ХРИСТЮКА (1890 – 1941 РР.)

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено об’єкт і предмет дослідження, окреслено хронологічні та територіальні межі роботи, сформульовано мету і завдання дисертації, охарактеризовано використані методи дослідження, визначено наукову новизну та практичну цінність роботи.

У першому розділі "Історіографія, джерельна база, методологія дослідження" проаналізовано стан наукового вивчення теми та наявну джерельну базу.

У підрозділі 1.1."Стан наукової розробки проблеми"  охарактеризовано основні етапи та напрями вивчення обраної теми. Усю наявну історичну літературу з дослідження громадсько-політичної, культурно-просвітньої, публіцистичної та наукової діяльності П.О.Христюка можна умовно поділити на три групи: 1) зарубіжна україністика, яка представлена мемуарними творами активних учасників революційних подій, збірниками праць науково-дослідних установ української політичної еміграції, монографічними дослідженнями істориків і політологів Західної Європи, США, Канади;                   2) радянська історіографія, яка включає праці, видані впродовж 20-80-х років ХХ ст.; 3) сучасна вітчизняна історіографія, яка охоплює монографії, брошури, статті в періодичних виданнях і збірниках наукових матеріалів, що вийшли з друку за роки незалежності України.

Характеризуючи публікації істориків української діаспори та зарубіжних авторів, слід зазначити, що громадсько-політична та наукова діяльність П.О.Христюка не стала предметом окремого дослідження. Важливе значення для вивчення цієї проблематики мають праці безпосередніх учасників національно-визвольних змагань 1917-1920 рр. У них міститься цікава інформація про тогочасні суспільно-політичні події та участь у них П.О.Христюка, особисті оцінки цих авторів його якостей та здібностей. Про П.О.Христюка як активного діяча революції згадували у своїх наукових, публіцистичних працях і спогадах В.К.Винниченко, М.С.Грушевський, Д.І.Дорошенко, М.М.Ковалевський, І.П.Мазепа та ін. Незважаючи на певну критику, його працю "Замітки і матеріали до історії української революції 1917–1920 рр." названі автори оцінювали як достовірне джерело з історії українських національно-визвольних змагань.

Невідомі епізоди із життя і побуту П.О.Христюка в еміграції залишила в своїх спогадах Н.В.Суровцова, з якою згодом Павло Оникійович був на засланні^[1].

Серед праць авторів з української діаспори варто назвати роботи  Р.Млиновецького та М.Стахіва^[2], в яких відтворено події Української революції 1917-1920 рр. й побіжно висвітлена діяльність П.О.Христюка на урядових посадах. Інший відомий дослідник з української діаспори – Г.О.Костюк – одним із перших оприлюднив історію фабрикації органами ДПУ судової справи під назвою "Український національний центр", за якою був засуджений П.О.Христюк^[3].

На терені України перша коротка біографічна довідка про П.О.Христюка з’явилася у 1918 р. Вона була вміщена в брошурі, присвяченій діяльності Центральної Ради і Ради Народних Міністрів^[4].

У постреволюційний період, з встановленням радянської влади, під більшовицьким ідеологічним і політичним тиском, перед науковцями було поставлено завдання створити радянсько-більшовицьку концепцію історичного розвитку. Всі можливості об’єктивного наукового пошуку в умовах репресивного режиму, що став реальним чинником повсякденного суспільно-політичного життя, зникли. В першу чергу, це стосувалося Української  революції. Всіх носіїв національної ідеї, членів політичних партій, діячів Української Центральної Ради, українських урядів, кооперативних, громадських організацій і товариств було визнано класовими ворогами радянської влади, "буржуазними націоналістами", контрреволюціонерами. Всі вони підлягали переслідуванню і арештам.

Підтвердженням цього процесу можуть слугувати публікації, які почали з’являтися на сторінках радянських часописів^[5]. Їх авторами були історики, партійні функціонери, що з нових марксистських позицій викривали "українських буржуазних націоналістів". Вогонь марксистської критики було направлено також і на політичних реемігрантів. Працю П.О.Христюка "Замітки і матеріали до історії української революції 1917 – 1920 рр." було зараховано до контрреволюційної літератури. Про антинародну діяльність "українських буржуазних націоналістів", зокрема й П.О.Христюка, йшлося у ряді видань, присвячених історії утворення і діяльності більшовицької партії^[6].

Започатковані у 20-х роках ХХ ст. принципи та підходи щодо висвітлення діяльності діячів Української революції 1917-1920 рр. збереглися й у наступні десятиліття. Історична наука продовжувала обслуговувати компартійні замовлення в галузі суспільно-політичного життя.

В середині 1980-х – початку 1990-х років започатковано новий історіографічний період у дослідженні новітньої історії України. Цей час позначився кардинальними змінами в оцінці знань про Українську революцію 1917-1920 рр., боротьбу українського народу за власну державу, діяльність провідних діячів революційної доби. На формування сприятливих умов для розвитку вітчизняної історичної науки визначальний влив справила криза марксистської ідеології, усунення комуністичної партії від керівництва державою, розпад СРСР, проголошення України незалежною державою.

У цей період розпочалося неупереджене, об’єктивне вивчення життєвого шляху П.О.Христюка. Одним із перших його історіографів став відомий дослідник Ю.І.Шаповал, який написав про нього нарис^[7]. Крім того, Ю.І.Шаповал, спираючись на недоступні раніше архівні матеріали, детально дослідив процес фабрикації справи "Український національний центр", за якою був засуджений П.О.Христюк^[8]. Більш ґрунтовно ця проблема була висвітлена у праці В.О.Пристайка та Ю.І.Шаповала "М.Грушевський: Справа "УНЦ" і останні роки (1931-1934)"^[9].

Ряд дослідників у своїх працях розкрили окремі епізоди життя та напрями діяльності П.О.Христюка. Значна частина праць висвітлює його громадську, партійну та державотворчу діяльність доби Української революції 1917-1920 рр. Так, І.В.Хміль у своїй праці, присвяченій першому Всеукраїнському селянському з’їзду, показав П.О.Христюка як одного з організаторів підготовки та проведення цього важливого зібрання^[10]. Партійна робота П.О.Христюка в УПСР розглядається у роботах Т.А.Бевз^[11] та О.М.Любовець^[12]. Державотворчу діяльність П.О.Христюка у складі  Генерального Секретаріату першого складу відтворила О.Б.Кудлай^[13]. Вона у своїх дослідженнях також чимало місця відводить законодавчій діяльності міністерства внутрішніх справ у період, коли його очолював П.О.Христюк в уряді В.О.Голубовича^[14].

Досить побіжно висвітлене життя П.О.Христюка в еміграції. Зокрема, В.П.Трощинський розкрив діяльність П.О.Христюка як члена Закордонної делегації УПСР^[15]. Трагічну долю представників української інтелігенції, які повернулися в Україну у 20-х– на початку 30-х років минулого століття, описав В.П.Коцур^[16].

Ряд дослідників окремо аналізували історіографічний доробок П.О.Христюка. Так, достатньо повно його оцінив В.Ф.Солдатенко. У своїй роботі він подав ґрунтовний історіографічний огляд, в якому поряд з працями М.С.Грушевського, В.К.Винниченка, Д.І.Дорошенка, І.П.Мазепи, С.В.Петлюри, М.Ю.Шаповала аналізуються "Замітки і матеріали до історії української революції 1917 – 1920 рр." П.О.Христюка^[17]. А.О.Малик відносить чотиритомне видання П.Христюка до спогадів учасника революції^[18]. З цим можна погодитися лише з певним застереженням, адже П.О.Христюк намагався звести до мінімуму особисті враження. Аналізуючи історіографічний доробок своїх попередників, В.П.Капелюшний працю П.О.Христюка  вважає важливим документальним джерелом з висвітлення історії Української революції^[19].

Аналізу поглядів П.О.Христюка на найважливіші події і суспільно-політичні явища Української революції 1917-1920 рр. присвячені праці В.С.Горака^[20], В.І.Кучера і Д.І.Мухи^[21].

Останніми роками про П.О.Христюка опубліковано низку коротких біографічних нарисів і довідок^[22], однак деякі з них містять біографічні неточності.

Історіографічний огляд з досліджуваної проблеми дозволяє зробити висновок, що суспільно-політична, державницька діяльність, наукова спадщина П.О.Христюка не знайшли належного висвітлення в історичній літературі.

У підрозділі 1.2. "Джерельна база дослідження" проведено аналіз джерел, які забезпечили висвітлення теми дисертації. Джерельною базою роботи стали різноманітні опубліковані та неопубліковані матеріали й документи.

Насамперед, це неопубліковані архівні документи. Нами було опрацьовано фонди Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України (ЦДАВО України): 30 – "Народний комісаріат фінансів", 177 – "Державне видавниче об'єднання України", 1060 – "Народне міністерство земельних справ", 1065 – "Рада Народних Міністрів Української Народної Республіки",  1115 – "Українська Центральна Рада", 1429 – "Канцелярія Директорії Української Народної Республіки". У матеріалах Державного архіву м.Києва було вивчено фонд 18 "Київський політехнічний інститут", де зберігається особова справа П.О.Христюка. Були використані також матеріали Галузевого архіву Служби безпеки України (фонд 51692).

Важливу групу джерел становлять опубліковані збірники документів і матеріалів^[23], у яких містяться свідчення щодо діяльності П.О.Христюка як члена Центральної Ради, Генерального писаря Генерального Секретаріату, міністра і заступника міністра внутрішніх справ у ряді українських урядів. Цінним джерелом для написання дисертаційної роботи послужили програмові та статутні документи, матеріали партійних з’їздів, конференцій, зборів, нарад УПСР, резолюції та звернення її Центрального Комітету, документи місцевих партійних організацій тощо^[24].

Основним історичним та історіографічним джерелом при підготовці дисертації  стала чотиритомна праця  П.О.Христюка  "Замітки і матеріали до історії української революції 1917 – 1920 рр.". У ході дослідження і вивчення документальних матеріалів про громадську та державницьку діяльність П.О.Христюка було виявлено понад 70 статей, нарисів, оглядів, наукових досліджень, написаних ним як у роки Української революції, так і в до- та пореволюційний періоди. Серед них - "Прикре непорозуміння", "Чи зараз ділити землю",  "Росія і союзники", "Небезпечний шлях", "Федеральні ідеї і московська демократія",  "Про культурно-освітню роботу на селі", "Сучасне становище сільського господарства на Україні і заходи до його розвитку", "Розвиток діяльності Укрбанку" та ін.

Чільне місце в комплексі джерел посідають мемуари або спогади безпосередніх учасників національної революції – М.С.Грушевського, В.К.Винниченка, Н.Я.Григоріїва, Д.І.Дорошенка, М.М.Ковалевського, М.Ю.Шаповала та ін^[25].

Окрему групу джерел становить тогочасна преса, зокрема були опрацьовані газети "Боротьба", "Народна Воля", "Вісті з Української Центральної Ради", "Вісник Генерального Секретаріату", "Робітнича газета", "Трудова громада", "Нова Рада", "Трудова республіка", "Борітеся – поборете" та інші.

Комплексне використання джерел дозволило реконструювати найважливіші етапи формування державних та політичних поглядів П.О.Христюка, його науково-публіцистичної діяльності.

У підрозділі 1.3. "Методологія дослідження" розглядаються наукові принципи і методи, використані при написанні дисертаційного дослідження.

Пріоритетне місце належить найважливішим принципам, серед яких принципи історизму, об’єктивності, системності, наступності. Використання сучасних принципів і методів дослідження сприяло репрезентативності й обґрунтованості дослідження та його результатів. Успішне виконання поставленого в дисертації завдання залежало від дотримання вище перерахованих методологічних принципів, що врешті гарантувало науковість досліджуваної теми, виваженість, аргументованість висновків, зроблених автором.

У другому розділі "Формування громадянських і наукових поглядів П.О.Христюка в умовах соціально-політичних трансформацій першої половини ХХ ст." відтворено основні напрями його громадської, державотворчої, науково-публіцистичної діяльності, їх вплив на оцінку національно-визвольних змагань 1917 – 1920 рр.

У підрозділі 2.1. "Громадсько-політична діяльність П.О.Христюка напередодні та в роки Української революції 1917-1920 рр." проаналізовано участь П.О.Христюка в суспільно-політичному житті дореволюційної України та  в революційну добу.

Громадська-політична діяльність Павла Оникійовича Христюка розпочалася зі вступу в 1912 р. до Київського політехнічного інституту на агрономічне відділення, де  у 1913 р. він став членом організації українських соціалістів-революціонерів.

П.О.Христюк брав активну участь у кооперативному русі, співпрацював з відомими українськими кооператорами Х.А.Барановським, Д.В.Коліухом, Б.М.Мартосом, П.Н.Пожарським та ін. Навчаючись у Київській політехніці, П.О.Христюк працював у газеті "Рада", кооперативному тижневику "Муравейник" (згодом "Комашня").

Доленосною подією у житті та громадській діяльності П.О.Христюка стала Лютнева революція 1917 р. в Російській імперії. Як член есерівської організації, П.О.Христюк включився в активне суспільно-політичне життя. Разом зі своїми однодумцями І.Г.Базяком, М.М.Ковалевським, К.О.Коржом, М.М.Стасюком, А.М.Полонським та іншими брав участь у створенні Української Центральної Ради, підготовці та проведенні кооперативного з’їзду Київщини, Першого кооперативного з’їзду союзів України. Особливе місце у його політичній діяльності зайняла підготовка й участь в установчому з’їзді Української партії соціалістів-революціонерів (УПСР) 4-5 квітня 1917 р. у Києві. На з’їзді його було обрано членом Центрального Комітету УПСР.

Після розколу УПСР, що стався на IV з’їзді у травні 1918 р., П.О.Христюк увійшов до Центральної фракції українських есерів. Незабаром ця фракція виокремилася в самостійну УПСР. Він брав участь у роботі друкованого органу цієї партії – "Трудова громада".

У підрозділі охарактеризовано основні напрями діяльності П.О.Христюка як генерального писаря Генерального Секретаріату, міністра внутрішніх справ в уряді В.О.Голубовича, заступника міністра внутрішніх справ в урядах Б.М.Мартоса і І.П.Мазепи. Обіймаючи ці посади, П.О.Христюк відстоював інтереси українського народу, що знайшло відображення в низці його публіцистичних виступів.

У підрозділі 2.2. "Наукова та організаційна робота П.О.Христюка в еміграції та після повернення в Україну" висвітлено еміграційний період його життя та наукова діяльність в УСРР після повернення.

П.О.Христюк емігрував до Австрії восени 1919 р. разом із родиною та оселився в містечку Баден за 25 км від Відня. На той час там уже знаходилися однопартійці П.О.Христюка – М.Ф.Чечель, М.І.Шраг, І.Д.Штефан та інші. Згодом до Австрії прибув М.С.Грушевський, за ініціативою якого була утворена Закордонна делегація УПСР. У підрозділі розкрито участь П.О.Христюка в роботі Закордонної делегації УПСР.

Разом із партійною роботою, П.О.Христюк в еміграції активно долучився до  наукової та публіцистичної роботи. Був співредактором журналу "Борітеся–поборете", членом "Спілки українських письменників і журналістів", виступив одним із засновників Українського соціологічного інституту як наукової установи, члени якої займалися науковими дослідженнями, лекторською, видавничою діяльністю. Найбільшим здобутком цього періоду стало написання чотиритомної  праці "Замітки і матеріали до історії української революції 1917-1920 рр.".

Весною 1923 р. П.О.Христюк повернувся в Україну, оселився в Харкові. На основі архівних матеріалів у підрозділі відтворено його діяльність на відповідальних посадах в Українському банку, Державному видавництві України, Народному комісаріаті фінансів, на посаді наукового співробітника Інституту літератури імені Т.Шевченка, аналізуються науково-публіцистичні розвідки.

Значну увагу у підрозділі приділено сфабрикованій ДПУ справі "контрреволюційної організації Український національний центр", за якою П.О.Христюка було засуджено. Тут наведено нові факти його перебування на Соловках та на поселенні в Архангельську, а також з’ясовано місце і дата смерті – 29 вересня 1941 р. у "Севвостлаге", в бухті Нагаєво (Магадан). 

Третій розділ "Національно-визвольна боротьба за державний статус України доби Української Центральної Ради в інтерпретації П.О.Христюка" присвячений аналізу перших двох томів праці П.О.Христюка "Замітки та матеріали до історії української революції 1917-1920 рр.".  

У підрозділі 3.1. "Питання консолідації українських суспільно-політичних сил  на засадах автономістсько-федералістських орієнтацій  у праці П.О.Христюка  "Замітки та матеріали до історії української революції 1917-1920 рр." з’ясовано погляди дослідника на суспільно-політичні процеси в Україні на початку революції.

Характеризуючи суспільно-політичні настрої в Україні після повалення самодержавства, П.О.Христюк наголошував, що з перших тижнів революції головною стала проблема запровадження широкої національно-територіальної автономії України в складі Російської демократичної федеративної республіки. Вимога надання державно-політичного статусу Україні об’єднала різні політичні партії, громадські рухи й організації. Консолідуючим центром виступила Українська Центральна Рада, до складу якої увійшли представники всіх суспільно-політичних сил, що репрезентували переважну більшість українського народу. Національний конгрес, на думку П.О.Христюка,  став етапним у розвитку Української революції та діяльності Центральної Ради, він заклав теоретичні засади побудови української державності, визначивши політичний курс на перспективу, обрав новий склад Центральної Ради.

П.О.Христюк чимало місця відводить аналізу поглиблення революційного процесу, що відобразилося у проведенні партійних, селянських, військових, робітничих, профспілкових маніфестацій, з’їздів, конференцій.  Істотну роль ці масові форуми відіграли у зміцненні соціальної бази Центральної Ради, її кількісного та національного складу. Вона стала легітимним органом усієї української демократії, національно-політичним центром України.

У підрозділі охарактеризовано ставлення П.О.Христюка до прийняття Першого та Другого Універсалів Центральної Ради, створення Генерального Секретаріату, протистояння між українським проводом і Тимчасовим урядом стосовно надання Україні автономних прав. Значна увага відводиться аналізу процесу ухвалення Центральною Радою "Статуту вищого управління Україною" та "Тимчасової інструкції Генеральному Секретаріатові Тимчасового уряду на Україні". На сторінках роботи розкривається позиція УПСР у цих питаннях та особиста думка автора "Заміток". 

У підрозділі 3.2. "Погляди П.О.Христюка на українське державотворення: від автономії до самостійності" висвітлюються роздуми і висновки П.О.Христюка щодо позиції українського політичного проводу з державно-правового статусу України.

Значне місце у підрозділі  відведено аналізу поглядів П.О.Христюка на суспільно-політичну ситуацію, що склалася внаслідок загострення боротьби між трудовими масами і буржуазією, яка не збиралася поступатися своїми багатствами і будь-що прагнула повернути втрачені позиції.

У підрозділі аналізуються погляди П.О.Христюка щодо ставлення Центральної Ради до більшовицького перевороту 25 жовтня 1917 р., причини та суть конфлікту між Центральною Радою і більшовицьким Раднаркомом. Особлива увага надається аналізу еволюції поглядів українських політичних провідників, у свідомості яких поступово формувалася ідея самостійної української держави.

Наступ більшовицьких військ, втрата території, відсутність боєздатної армії, необхідність укладення миру, складна суспільно-політична та соціально-економічна ситуація – це, на думку П.О.Христюка, основні чинники, що змусили українських політичних провідників офіційно оголосити Четвертим Універсалом самостійність України. З правової точки зору оповіщення на увесь світ самостійності стало надзвичайно важливим моментом у становленні української державності. П.О.Христюк вважав, що забезпечити стабільну незалежність і самостійність держави можна лише тоді, коли буде сформовано національно-державницьке мислення суспільства, при наявності компетентного адміністративно-управлінського апарату, боєздатної регулярної армії, національно свідомої інтелігенції, яка б стала провідником свого народу, сприяла б економічному та духовному розвитку нації. При відсутності цих ознак державності утримати самостійність України Центральна Рада і Рада Народних Міністрів не зуміли.

У четвертому розділі "Гетьманат Павла Скоропадського в оцінці П.О.Христюка" проаналізовано третій том "Заміток і матеріалів до історії української революції 1917-1920 рр.".

У  підрозділі 4.1."Відображення внутрішньої політики Української Держави на сторінках "Заміток і матеріалів до історії Української революції 1917 – 1920 рр." подано аналіз П.О.Христюком причин гетьманського перевороту та характеристику основних напрямів політики гетьманського уряду.

У підрозділі охарактеризовано політичні сили, які за твердженням П.О.Христюка, брали участь у гетьманському перевороті, проаналізовано їх ставлення до перевороту та загальний настрій населення. Значна увага відводиться аналізу документів партійних з’їздів УСДРП, УПСР, УПСФ, в яких було зафіксовано ставлення цих партій до нової влади, висвітлено сприйняття гетьманату промисловими, фінансовими та поміщицькими колами України.

На сторінках підрозділу відтворено основні напрями політики гетьманського уряду. У сприйнятті П.О.Христюка ця політика була недемократичною та контрреволюційною. Це доводиться прикладами практики розгону представницьких з’їздів робітників, селян, земств, міських дум, заборони профспілок. Найбільшої критики зазнала земельна політика уряду та факти економічної експлуатації України з боку німецько-австрійської окупаційної влади. На переконання П.О.Христюка, саме це спричинило початок масових повстань селянства проти гетьманської влади.

Окремо у підрозділі характеризується діяльність російських організацій, яка значно активізувалася за часів гетьманату П.Скоропадського. Це була антиукраїнська за змістом діяльність, спрямована на згортання українізації, ліквідації статусу української мови як державної, а головне – відродження "єдиної неподільної Росії". 

У підрозділі 4.2."Висвітлення тактики українських політичних сил та підготовка антигетьманського повстання" відтворено діяльність українських політичних партій за часів гетьманату П.Скоропадського.

Основна увага у підрозділі зосереджена на характеристиці тактики українських політичних партій щодо гетьманського уряду. Більшість з них стояли в опозиції щодо урядової політики. Водночас П.О.Христюк виділяв різні мотиви цієї опозиційності. На його думку, українська буржуазія стояла в опозиції виключно з мотивів національних і домагалася зміни неукраїнського буржуазного уряду на український, але також буржуазний. Опозиційність української демократії пояснювалася соціально-економічним і класовим характером, тобто не тому, що уряд був неукраїнським, а тому, що був буржуазним. Для неї гетьманський режим сприймався як ворожий двічі – і з соціально-економічного, і з національного боку. Національний аспект боротьби української демократії з урядом зумовлювався впливом зростання російського шовінізму в Україні. Українську демократію П.О.Христюк поділяв на два крила – ліве та праве. Відповідно, кожне крило проводило власну тактику: праві намагалися легітимними методами впливати на гетьманський уряд, а ліві – організовували селянські повстання проти нього.

У підрозділі відтворено діяльність Українського Національного Союзу, показано позицію партій УНС під час урядової кризи в жовтні 1918 р. та участь членів УНС у коаліційному уряді. Ретельно описано процес підготовки до загального антигетьманського повстання та участь у ньому українських політичних партій. 

  У п’ятому розділі "Характеристика П.О.Христюком політики Директорії" проаналізовано четвертий том праці "Замітки і матеріали до історії Української революції 1917-1920 рр."

У підрозділі 5.1. "Ставлення П.О.Христюка до  політики Директорії УНР" розкрито її діяльність  після антигетьманського повстання через призму суб’єктивних суджень автора "Заміток".

У підрозділі висвітлено складну суспільно-політичну ситуацію в Україні після повалення гетьманщини, показано пошук українським проводом оптимальної моделі національно-державного будівництва та форми організації влади – радянська система влади чи парламентаризм. Як наголошував П.О.Христюк, спільної позиції з цих питань в українському проводі не існувало – різні політичні партії відстоювали свої моделі подальшого розвитку УНР. Компромісним варіантом було обрання Директорією УНР за основу трудового принципу організації влади, який передбачав одночасне існування парламенту в центрі та трудових рад на місцях. Відмінні позиції щодо форми влади тягли за собою різницю зовнішньої орієнтації УНР – радянська Росія чи Антанта.

Вирішити ці проблемні питання мав Трудовий Конгрес. Аналізу діяльності та ухвалених ним документів, відводиться чільне місце в підрозділі. На сторінках роботи П.О.Христюком детально аналізується політична структуризація Трудового Конгресу, позиція кожної партійної фракції, перебіг міжпартійної та внутріпартійної боротьби під час засідань та в кулуарах. Однак, і після завершення його роботи, єдності всередині українського проводу не існувало. Погіршували ситуацію й складні зовнішні обставини – початок війни з радянською Росією та відмова Антанти в допомозі УНР.

У підрозділі 5.2. "Аналіз П.О.Христюком причин  внутрішньої  кризи Директорії та початку громадянської війни в Україні" виділено основні недоліки політики Директорії та з’ясовані причини початку громадянської війни в Україні.

Відсутність єдиного бачення подальших шляхів розвитку українського суспільства й поклало початок, на переконання П.О.Христюка, громадянської війни в Україні. У підрозділі аналізується процес переходу ряду українських політичних партій на радянські позиції, починаючи з розколу УСДРП і визнання радянської системи влади з боку УПСР(ц.т.). Остання залишалася урядовою партією Директорії, а соціал-демократи незалежні та ліві есери вдалися до збройної боротьби проти Директорії.

Загалом П.О.Христюк негативно оцінював внутрішню політику Директорії УНР. На його думку, вона не відображала інтереси селянства та робітництва і тому втрачала їхню підтримку. Він вважав, що саме цим Директорія підготувала захоплення української території радянськими військами. Водночас, визнавши потребу встановлення радянської влади, автор "Заміток" об’єктивно оцінює її форму, запроваджену більшовиками. П.О.Христюк був переконаний, що вона не мала нічого спільного з дійсною владою рад, що форма її реалізації в Україні була спрямована тільки на закріплення одноосібної партійної влади більшовиків і не надавала дійсної влади в руки селян і робітників.

Значна увага у підрозділі зосереджена на міжпартійній дискусії есерів і есдеків з приводу форми влади УНР. Для П.О.Христюка був неприйнятним перехід Директорії під тиском УСДРП на загальнодемократичні принципи організації влади (парламентаризм) та відмова від трудового принципу. На його щире переконання, тільки запровадження радянської системи влади дало б можливість втриматися Директорії. 

Окремо піднімається складна й болюча проблема – стосунки з єврейською демократією. Причиною невдоволення єврейського населення Директорією називаються погроми, появу яких П.О.Христюк пояснює наявністю у частини українського населення ворожості проти "жидів" на ґрунті соціально-економічних відносин та наявністю в армії УНР реакційних старшин.

---

[1] Суровцова Н.В. Спогади / Н.В.Суровцова. – К.: Вид-во Олени Теліги, 1966. – 432 с.

[2] Млиновецький Р. Нариси з історії українських визвольних змагань 1917 – 1918 рр. (Про що "історія мовчить") / Р.Млиновецький. – Львів: Каменяр, 1994. – 576 с.; Стахів М. Україна в добі Директорії УНР: У 7 т. / М.Стахів. – Скрентон: Укр. наук. видав. б-ка, 1964. – 352 с.

[3] Костюк Г.О. Сталінізм в Україні: (Генеза і наслідки): Дослідження і спостереження сучасника / Пер. з англ./ Г.О.Костюк, –  К.: Смолоскип, 1995. – 508 с.

[4] Ч-ий Ол. Про Центральну Раду і Раду Народних Міністрів / Ол. Ч-ий. – К.: Друкарня експедиції заготівлі державних паперів, 1918. – С. 82-83.

[5] Десняк В. Зигзаги націоналістичної контрреволюції та боротьба за Жовтень на Україні в 1917 р. Література й матеріали до історії революції на Україні / В. Десняк // Червоний шлях. – 1925. – №11-12. – С. 137–175; Равич-Черкаський М. Єврейське питання на Україні / М.Равич-Черкаський // Червоний шлях. – 1924. – №6. –   С. 90-96.

[6]Волін М. Історія КП(б)У: В стислому нарисі / М.Волін. – Х.: Пролетар, 1930. – 188 с.; Попов Н.Н. Мелкобуржуазные антисоветские партии (Шесть лекций) / Н.Н.Попов. – М.: Красная Новь, 1924. – 121 с.; Равич-Черкасский М. История Коммунистической партии большевиков Украины / М.Равич-Черкасский. –          К.: Госиздат Украны, 1923. – 248 с.

[7] Шаповал Ю.Генеральний писар (Павло Христюк) / Ю.Шаповал // Українська ідея. Постаті на тлі революції. – К.: Знання, 1994. – С. 93-112.

[8] Шаповал Ю.І. Україна 20-50-х років: сторінки ненаписаної історії / Ю.І.Шаповал. – К.: Наукова думка, 1993. – 352 с.

[9] Пристайко В. Михайло Грушевський: Справа "УНЦ" і останні роки (1931-1934) / В.Пристайко, Ю.Шаповал. – К.: Критика, 1999. – 355 с.

[10] Хміль І.В. Перший Всеукраїнський з’їзд (28 травня – 2 червня 1917 р.) / І.В.Хміль. – К.: Інститут історії України НАН України, 1992. – 36 с.

[11] Бевз Т.А. Між романтизмом і реалізмом (сторінки історії УПСР) / Т.А.Бевз. – К.: Віпол, 1999. – 272 с.; \           Бевз Т.А. Партія національних інтересів і соціальних перспектив (Політична історія УПСР) / Т.А.Бевз. –                          К: Гарант – Сервіс, 2008. – 588 с.

[12] Любовець О.М. Українські партії й політичні альтернативи 1917 – 1920 років / О.М.Любовець. –   К.: Основа, 2005. – 311 с.

[13] Кудлай О. Створення та діяльність Генерального секретаріату першого складу (червень – липень 1917 р.) /  О. Кудлай // Проблеми вивчення історії української революції 1917 – 1921 рр. – К.: Інститут історії України НАН України, 2002. – С. 77-101.

[14] Кудлай О. Конституювання народного міністерства внутрішніх справ Української Центральної Ради та його законодавча діяльність / О.Кудлай / Україна: від самостійності до соборності (22 січня 1918 – 22 січня 1919 рр.) – К.: ІПіЕНД, 2004. – С. 94-112.

[15] Трощинський В.П. Міжвоєнна українська еміграція в Європі як історичне і соціально-політичне явище / В.П.Трощинський. – К.: Інтел, 1994. – 259 с.

[16] Коцур В.П. Зростання національного відродження на Україні в кінці 20-х – на початку 30-х рр.: трагічна доля інтелігенції / В.П.Коцур // Наукові записки з української історії. Вип. ІІІ. Київ-Переяслав-Хмельницький-Чернівці, 1996. – С. 16-22.

[17] Солдатенко В.Ф. Українська революція: концепція та історіографія / В.Ф.Солдатенко. – К.: Пошуково-видавниче агентство "Книга Пам'яті України", Видавничий центр "Просвіта", 1997. – 416 с.

[18] Малик А.О. Мемуари як джерело до історії української революції (березень 1917 – 1918 рр.) / А.О.Малик. – Львів, ЛДУ ім. Івана Франка, 1999. – 73 с.

[19] Капелюшний В.П. Здобута і втрачена незалежність: Історіографічний нарис української державності доби національно-визвольних змагань (1917 – 1921 рр.) / В.П.Капелюшний. – К.: Олан, 2003. – 604 с.

[20] Горак В.С. Літопис української революції. Книга П.О.Христюка "Замітки і матеріали до історії української революції: історіографічний аналіз" / В.С.Горак. – К.: Інститут історії України НАН України, 2005. – 104 с.

[21] Кучер В. Соціаліст-революціонер на тлі доби: Павло Христюк про соціально-політичні процеси часів Центральної Ради / В.Кучер, Д.Муха – К.: ІПіЕНД ім. І.Ф.Кураса НАН України, 2008. – 108 с.

[22] Малик Я. Українська журналістика в іменах. Матеріали до енциклопедичного словника / Я.Малик. – Львів: Видавництво Львівської наукової бібліотеки ім. В.Стефаника, 1995. – С.251-253; Стрельський Г. Михайло Грушевський, його сподвижники й опоненти / Г.Стрельський, А.Трубайчук. – К.: Вид. "Четверта хвиля", 1996. – С.149-150; Верстюк В. Діячі Української Центральної Ради. Біографічний довідник / В.Верстюк, Т.Осташко. – К.: Інститут історії України НАН України, 1998. – С. 179-180; Гай-Нижник П. Український Державний банк: історія становлення. Документи і матеріали (1917 – 1918 рр.) / П.Гай-Нижник. – К.: ТзОВ "Цифра друк", 2007. – С.331-332.

[23] Українська суспільно-політична думка в 20 столітті: Документи і матеріали. – Т.1. / Упоряд.: Т.Гунчак, Р.Сольчаник. – Мюнхен: Сучасність, 1983. – 510 с.; Конституційні акти України 1917 – 1920 рр. Невідомі конституції України. – К.: Філософська і соціологічна думка, 1992. – 272 с.; Україна в ХХ столітті: Зб. документів і матеріалів (1900 - 1939) / Упоряд. А.Г.Слюсаренко і ін. – К.: Вид. Київського універ., 1997. –          448 с.; Українська Центральна Рада. Документи і матеріали. У двох томах. – К.: Наукова думка, 1996 – 1997. – Т.1. – 588 с., т.2. – 422 с.; Український національно-визвольний рух. Документи і матеріали. – К.: Вид. ім. Олени Теліги, 2003. – 1024 с.; Директорія, Рада Народних Міністрів Української Народної Республіки. 1918 – 1920 рр. Документи і матеріали. – У 2-х т. – К.: Вид. ім. Олени Теліги, 2006. – Т.1. – 687 с.; Т.2. – 744 с.

[24] Програма і статут УПСР. – К.: Вид. ЦК УПС, 1917. – 18 с.; Популярний програм УПСР. – Харків: Вид.  "Рух", 1917. – 16 с.; Чого хоче Українська партія соціалістів-революціонерів (для війська). – К.: Вид. ЦК УПСР, 1917. – 19 с.; Хто такі соціалісти-революціонери і чого вони домагаються? – К.: Вид. Київського Комітету УПСР, 1917. – 14 с.; Постанови загальноукраїнської конференції УПСР у Києві 3-6.06.1917 р. та Краєвої лівобережної конференції УПСР в Полтаві (30.05.- 2.06.1917 р.). – К.: Вид. ЦК УПСР, 1917. – 14с.

[25] Грушевський М. Спомини / М.Грушевський // Київ. – 1989. – №8. – С.103-154; №9. – С.108-109; №10. – С.122-158; №11. – С.113-155; Винниченко В. Щоденник. У 3-х т. – Т.1. / В.Винниченко. – Єдмонтон, Нью-Йорк: Вид. Канад. ін.-ту укр. студій, 1980. – 500 с.; Григоріїв Н. Спогади "руїнника": Про те, як ми руйнували тюрму народів, а будували свою хату / Н.Григоріїв. – Львів: Громадський голос, 1938. – 264 с.; Дорошенко Д. Мої спомини про недавнє минуле (1914 – 1920 рр.). – Частина 1-4 / Д.Дорошенко. – Львів: Червона калина, 1923. – 537 с.; Ковалевський М. При джерелах боротьби (Спогади, враження, рефлекції) / М.Ковалевський. – Інсбрук: Biblos, 1960. – 720 с.; Шаповал М. Щоденник. У 2-х ч. – Ч.1/ Упоряд. С.Зеркаль / М.Шаповал. – Нью-Йорк, 1958. – 125 с.