КРИМІНАЛІСТИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РОЗСЛІДУВАННЯ ЗЛОЧИНІВ, ПОВ’ЯЗАНИХ З ПОРУШЕННЯМ ВИМОГ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ОХОРОНУ ПРАЦІ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми дисертації; зазначено зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами; визначено мету, задачі, об’єкт, предмет і методи дослідження; розкрито наукову новизну, теоретичне та практичне значення одержаних результатів, бачення шляхів і форм їх упровадження та апробації; охарактеризовано публікації дисертанта, у яких відображено основні положення дисертаційного дослідження.

Розділ 1 «Криміналістичний аналіз злочинів, пов’язаних з порушенням вимог законодавства про охорону праці» складається з трьох підрозділів і присвячений комплексному з’ясуванню їх правової природи, основ криміналістичної характеристики, методології криміналістичного забезпечення розслідування.

У підрозділі 1.1. «Злочини, пов’язані з порушенням вимог законодавства про охорону праці, як об’єкт криміналістичних досліджень» на основі аналізу правових положень щодо охорони праці в Україні та відповідних наукових джерел обґрунтовується, що законодавчо закріплене поняття «охорона праці» як система, що охоплює низку правовідносин організаційного, технічного та соціального характеру, змістовно ширше за поняття «техніка безпеки», «безпека виробництва», «виробнича санітарія», «гігієна праці», а відтак розкриваються критерії їх співвідношення.

Саме з метою урахування всієї сукупності криміналістичних ознак порушень правил охорони праці як загального характеру (ст. 271 КК України), так і спеціальних правил техніки безпеки на вибухонебезпечних підприємствах, об’єктах ядерної та радіаційної безпеки, у сфері безпечної експлуатації будівель і споруд (ст. 272–275 КК України) концептуально розкрито поняття «злочини, пов’язані з порушенням вимог законодавства про охорону праці». Згадані загальні та спеціальні (у частині регламентації проведення окремих видів робіт) правила є складовими правового інституту охорони праці, адже спрямовані на забезпечення захисту життя і здоров’я працівників у процесі їх трудової діяльності.

У підрозділі 1.2. «Теоретичні положення криміналістичної характеристики», керуючись науковим інструментарієм щодо вивчення проблем криміналістичної характеристики злочинів, з урахуванням праць В.П. Бахіна, Р.С. Бєлкіна, О.М. Васильєва, І.О. Возгріна, В.К. Гавла, О.Н. Колесніченка, С.П. Мітрічева, В.О. Образцова, І.Ф. Пантелєєва, Л.О. Сергєєва, В.Г. Танасевича, В.І. Шиканова, М.П. Яблокова та ін., пропонується уточнене визначення цієї категорії як системи відомостей про криміналістично значимі ознаки злочинів певного виду (групи), що має гносеологічне (для моделювання злочинної діяльності) та практичне (для побудови й перевірки слідчих версій, планування розслідування у типових ситуаціях) значення. Систему елементів криміналістичної характеристики злочинів, пов’язаних з порушенням вимог законодавства про охорону праці, утворюють у комплексі відомості про спосіб вчинення злочину, особу злочинця, особу потерпілого, обстановку вчинення злочину, сліди та ознаки злочинів.

За результатами вивчення кримінальних справ (матеріалів кримінальних проваджень) встановлено, що способи порушення вимог законодавства про охорону праці найчастіше пов’язані з: 1) незабезпеченням (неналежним забезпеченням) безпечних і нешкідливих умов праці, зокрема неправильною організацією робочих місць, незабезпеченням безпеки технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, незабезпеченням працівників засобами індивідуального та колективного захисту (58 %); 2) неналежним (невчасним) проведенням інструктажів з питань охорони праці (15 %); 3) виконанням робіт з порушенням норм і правил або в умовах, що не відповідають вимогам законодавства про охорону праці (11 %); 4) відсутністю контролю (незадовільним контролем) за  безпечним виконанням робіт (9 %); 5) комбінуванням ознак кількох згаданих способів (7 %). Серед способів приховування злочинів, що залишають специфічні сліди, виокремлено: знищення або зміну елементів обстановки нещасного випадку (65 %); перекручування або утаювання інформації про нещасний випадок (53 %); незадовільну організацію проведення технічного розслідування нещасного випадку (34 %); невчасне повідомлення про подію компетентним органам (28 %); безпідставне звинувачення самих постраждалих (28 %); перешкоджання правоохоронним  та контролюючим органам у виконанні своїх обов’язків (14 %).

Запропоновано уніфікувати розподіл суб’єктивних ознак різних типів злочинців, що сприятиме правильному визначенню напряму розслідування, підвищенню результативності слідчих (розшукових) дій. Властивості особи злочинця корелюються залежно від її правового статусу, виконуваних професійних (функціональних або службових) обов’язків, а також статі, віку та досвіду роботи за певною спеціальністю або на певній посаді, ставлення до роботи, оцінки результатів роботи з боку керівництва, інших соціальних та професійних характеристик.

Певна специфіка дослідження ознак особи потерпілого полягає в тому, що вирішальну роль у формуванні травмонебезпечних ситуацій відіграє «людський чинник». Серед криміналістично значимих відомостей про особу потерпілого виокремлено такі найбільш важливі: професійну кваліфікацію; ставлення до праці; дисциплінованість; вплив на поведінку шкідливих звичок; задоволеність умовами праці; ступінь засвоєння навичок безпечних методів роботи; знання норм і правил охорони праці; ставлення до інших працівників і трудового колективу загалом; психологічні риси характеру; медичні показники та їх відповідність умовам праці. Підтверджено наявність прямих і зворотних кореляційних зв’язків (залежностей) між ознаками злочинця та потерпілого, оскільки спільна діяльність відповідних учасників виробничого процесу здебільшого є вирішальним чинником, що впливає на настання (ненастання) шкідливих наслідків у небезпечних ситуаціях.

З урахуванням потреб слідчої практики до ознак обстановки вчинення злочинів досліджуваної категорії віднесено не лише сукупність безпосередніх фізичних умов, у яких трапився нещасний випадок (місце, час, природно-кліматичні та інші особливості), а й увесь спектр правових, організаційних і технологічних чинників виробничого середовища на конкретному об’єкті (70 % опитаних слідчих вважають недооцінку (або незнання) специфіки тієї чи іншої сфери виробничої діяльності, положень законодавства про охорону праці головним чинником, що негативно впливає на якість виявлення та розслідування злочинів). Місцем учинення злочину слід вважати ділянку території (розташування підприємства, установи, організації, їх підрозділів, цехів, об’єктів), на якій здійснюється виробництво, або місце перебування (юридичну та фактичну адреси) громадянина – суб’єкта підприємницької діяльності, у зв’язку з чим деталізуються такі криміналістично значимі складові процесу виробництва: характер виробничого середовища; взаємозв’язок працівника з виробничим обладнанням, технологічними процесами; загальний рівень організації охорони праці та забезпечення безпеки виробництва.

Криміналістичне значення часу як елементу обстановки вчинення злочинів цієї категорії полягає в тому, що його встановлення потрібне для доказування події порушення вимог законодавства про охорону праці. Визначено, що частота нещасних випадків залежить від періоду робочого дня: найбільшу їх кількість реєструють між 14 та 18 год (37 %); з 18 до 22 год (20 %); у нічний час (26 %); з початку робочого дня до обідньої перерви (15 %). Отримані в роботі результати емпіричних досліджень кореспондуються з науковими положеннями психофізіології праці, яка вивчає закономірності функціонування людини у процесі трудової діяльності, у тому числі динаміку працездатності.

У підрозділі 1.3. «Концептуальні засади криміналістичного забезпечення розслідування» на основі аналізу слідчої практики та різних точок зору, запропонованих О.О. Бєловим, В.О. Волинським, С.Ф. Денисюком, І.О. Ієрусалімовим, А.В. Іщенком, З.І. Кірсановим, В.Г. Коломацьким, П.В. Колядою, І.П. Красюком, В.В. Лисенком, Є.І. Макаренком, В.В. Матвієнком, Ж.В. Удовенко та іншими вченими, підтверджено, що криміналістичне забезпечення розслідування злочинів, пов’язаних з порушенням вимог законодавства про охорону праці, слід вважати методологічним підґрунтям ефективного виконання завдань кримінального судочинства.

Наведено авторське бачення теоретичних та практичних положень, на підставі яких концепція криміналістичного забезпечення розслідування злочинів досліджуваної категорії в широкому розумінні містить такі складові: 1) нормативно-правове забезпечення, невід’ємною складовою якого є законодавчі та відомчі (міжвідомчі) нормативно-правові акти регулятивного та правоохоронного спрямування; 2) організаційне забезпечення, основою якого вважається кадрове та інформаційне забезпечення, процесуальні і непроцесуальні форми взаємодії учасників досудового розслідування та інших суб’єктів; 3)  техніко-криміналістичне забезпечення; 4) методико-криміналістичне забезпечення.

Криміналістичне забезпечення розслідування злочинів, пов’язаних з порушенням вимог законодавства про охорону праці, розглядається як складний, багаторівневий процес, метою якого є підвищення ефективності та якості досудового розслідування цих злочинів з обов’язковим урахуванням їх специфіки та потреб слідчої практики.

У рамках нормативно-правового забезпечення пропонуються напрями удосконалення виявлення та розслідування кримінальних правопорушень шляхом внесення змін і доповнень до Закону України «Про промислову безпеку» (у частині визначення поняття промислової безпеки, небезпечного виробничого фактору, повноважень центрального органу виконавчої влади з промислової безпеки, організації державного нагляду у сфері промислової безпеки), удосконалення окремих норм КПК України (щодо оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності прокурора та слідчого, забезпечення реалізації прав потерпілого на досудовому розслідуванні), а також реалізації законодавчо закріплених положень у правозастосовній діяльності (пропозиції автора враховано у відповідному Порядку розслідування нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2011 р. № 1232).

Доведено, що вирішення організаційних завдань є невід’ємною складовою криміналістичного забезпечення розслідування злочинів, пов’язаних з порушенням вимог законодавства про охорону праці. Визначено залежність між ефективністю досудового розслідування злочинів та рівнем упорядкування правовідносин між учасниками кримінальної процесуальної діяльності та іншими правоохоронними органами й організаціями (службовими особами) під час виявлення та розслідування злочинів, якістю підготовки та підвищення кваліфікації слідчих, відповідною їх спеціалізацією (48 % опитаних слідчих переконані у необхідності її запровадження). З метою удосконалення інформаційного забезпечення розслідування проаналізовано можливості спеціалізованих інформаційних ресурсів (баз даних правової інформації, інформаційних систем органів виконавчої та судової влади, відомчих науково-методичних видань, нормативно-правових документів, державних стандартів, технічної документації). Виявлено такі проблеми інформаційного забезпечення розслідування: обмеженість інформаційних ресурсів або ускладнений доступ до необхідної інформації (93 % опитаних слідчих); наявність значної кількості нормативно-правових актів різного рівня, положення яких мають бланкетний характер і не завжди узгоджуються між собою (76 %); необізнаність слідчих щодо джерел необхідної інформації (43 %).

Звертається увага на те, що складність виробничих процесів та операцій, наявність різноманітного обладнання, машин й устаткування потребують широкого використання техніко-криміналістичних засобів і спеціальних знань, сучасних досягнень науково-технічного розвитку, а також належної фахової підготовки слідчих. Більшість опитаних (94 %) висловились щодо обов’язкового залучення до складу слідчо-оперативних груп спеціалістів-криміналістів, фахівців у відповідній галузі техніки, допомога яких потрібна під час проведення слідчих (розшукових) дій. Як зазначають 83 % респондентів, розслідування злочинів проти безпеки виробництва потребує використання професійних знань працівників експертно-криміналістичних підрозділів, у зв’язку з чим запропоновано упорядкувати залучення працівників Експертної служби МВС України як спеціалістів на стадії досудового розслідування (пропозиції автора враховано при розробленні відповідної Інструкції, затвердженої наказом МВС України від 26 жовтня 2012 р. № 962).

З огляду на результати емпіричних досліджень, сучасний стан методико-криміналістичного забезпечення розслідування злочинів цієї категорії потребує удосконалення, зокрема щодо деталізації обставин, які підлягають доказуванню (83 % респондентів); організації і тактики проведення слідчих (розшукових) та інших процесуальних дій (92 %); розв’язання складних тактичних завдань у типових слідчих ситуаціях (51 %); використання спеціальних знань (85 %); взаємодії з адміністраціями підприємств, установ, організацій, органами, які здійснюють нагляд і контроль за додержанням вимог законодавства про охорону праці (83 %), що враховано при визначенні пріоритетів у постановці й розв’язанні окремих завдань у наступних розділах дослідження.

Розділ 2 «Криміналістичне забезпечення початкового етапу досудового розслідування злочинів, пов’язаних з порушенням вимог законодавства про охорону праці» складається з трьох підрозділів, присвячених аналізу підстав для початку досудового розслідування за фактом порушень вимог законодавства про охорону праці, обставин, що підлягають доказуванню, а також організаційних і тактичних засад проведення окремих слідчих (розшукових) дій.

У підрозділі 2.1. «Кримінальна процесуальна регламентація початку досудового розслідування» з урахуванням положень нового КПК України виокремлено специфіку прийняття та розгляду заяв і повідомлень з ознаками кримінальних правопорушень цієї категорії.

За сталою практикою визначається наступний розподіл закріплених у законі підстав до початку досудового розслідування: 1) матеріали технічних розслідувань нещасних випадків на виробництві (76 % вивчених справ); 2) повідомлення адміністрацій підприємств, медичних закладів за фактами травмувань на виробництві (10 %); 3) заяви потерпілих (їх близьких родичів, членів сім’ї) про нещасні випадки (13 %); 4) інше. Наголошується, що запроваджений новий процесуальний порядок початку досудового розслідування, що передбачає ведення автоматизованого обліку кримінальних проваджень, позитивно впливає на якість виявлення та розслідування злочинів, пов’язаних з порушенням вимог законодавства про охорону праці, оскільки зменшує ризики їх приховування від реєстрації. У  зв’язку з цим, запропоновано напрями удосконалення діяльності уповноважених осіб при реєстрації в ЄРДР кримінальних правопорушень за результатами розгляду заяв і повідомлень, а також у разі їх виявлення безпосередньо прокурором, слідчим, співробітником оперативного підрозділу. Додатково уточнено порядок дій оперативного чергового органу внутрішніх справ у разі надходження з різних джерел, а також різними видами зв’язку інформації про аварію на підприємстві, пожежу та нещасний випадок на виробництві.

Зважаючи на специфіку розслідування злочинів цієї категорії, кількість версій про характер події на початку досудового розслідування є більшою, порівняно з іншими кримінальними провадженнями, оскільки обставини вчинення злочину зазвичай не є очевидними. Типовими версіями про причини нещасного випадку (травмування, загибелі людини) у разі отримання початкової інформації з матеріалів технічного розслідування вважаються такі: неправильна організація робіт; відсутність належного контролю за їх виконанням; технічна несправність виробничого обладнання; неправильна експлуатація обладнання; власна необережність і необачність працівника. У разі отримання інформації від адміністрації підприємства, медичного закладу: нещасний випадок пов’язаний (не пов’язаний) з виробництвом; протиправні дії третіх осіб; вина самого працівника; незадовільні фізичні дані або стан здоров’я працівника; самогубство. При  надходженні заяви від постраждалого або його родичів: мав місце нещасний випадок; нещасний випадок пов’язаний (не пов’язаний) з виробництвом; травмування (загибель) потерпілого сталося внаслідок протиправних дій третіх осіб. У будь-якому разі перевірка висунутих версій не повинна обмежуватися лише дослідженням нормативно закріплених професійних обов’язків службових осіб різних рівнів – у кожному випадку необхідно встановлювати причинний зв’язок між діями (бездіяльністю) зазначених осіб і характером наслідків події.

Окремо розглянуто питання оцінювання матеріалів розслідувань нещасних випадків на виробництві. На основі узагальнення слідчої та судової практики проаналізовано й систематизовано (у вигляді пошукової таблиці) обставини, що  мають значення для встановлення ознак злочину та причетності до нього конкретних осіб.

У підрозділі 2.2. «Обставини, що підлягають доказуванню» за результатами комплексного аналізу кримінального процесуального законодавства, підзаконних нормативно-правових актів у сфері охорони праці та матеріалів слідчої практики деталізовано за трьома рівнями перелік обставин, що підлягають доказуванню на початковому етапі розслідування злочинів, пов’язаних з порушенням вимог законодавства про охорону праці.

Встановлення події злочину може полягати в доказуванні факту вчинення винною особою як активних дій, заборонених відповідними правилами (наприклад, вказівка підлеглому працівнику проводити роботи у шкідливих для здоров’я умовах або з використанням неналежного обладнання, інструментів), так і бездіяльності, що полягає у навмисному або необережному невиконанні уповноваженою особою покладених на неї обов’язків (недотриманні встановлених правил, стандартів).

Належність певних об’єктів (підприємств, вибухонебезпечних підприємств або цехів, виробництв, на яких використовуються радіоактивні матеріали) до місць вчинення злочинів, передбачених ст. 271, 273, 274 КК України (як обов’язкової ознаки їх об’єктивної сторони), визначається законодавчо закріпленими категоріями і класами виробництв, технологічними регламентами. Зважаючи на те, що місця вчинення певних протиправних дій (бездіяльності) та настання суспільно небезпечних наслідків можуть не збігатися територіально, підлягають обов’язковому дослідженню всі елементи способу вчинення та приховування злочинів.

Правильне визначення часу вчинення злочину (хронології виробничої операції, технологічного процесу, під час яких сталася подія) дає змогу встановити причинно-наслідкові зв’язки між порушеннями певних правил та відповідними наслідками, а в окремих випадках (ст. 275 КК України) – підтвердити наявність складу злочину.

Наголошується, що в будь-якому разі необхідно з’ясувати стан охорони праці на підприємстві. Відтак систематизовано перелік документів, з якими має ознайомитися слідчий.

Найбільш складним під час доказування винуватості особи у вчиненні злочину визнається процесуальне закріплення наявності причинного зв’язку між діями (бездіяльністю) підозрюваного та суспільно небезпечними наслідками. З метою запобігання можливим помилкам запропоновано програму дій слідчого, спрямованих на пошук та оцінку обставин, що підтверджують (спростовують) такий зв’язок (з виокремленням переліку специфічних ознак, які підлягають обов’язковому вивченню). Зважаючи на потреби практики, звертається увага на особливості встановлення осіб, відповідальних за додержання правил охорони праці, на малих підприємствах (на яких не передбачається створення окремих служб з охорони праці), з наданням необхідних роз’яснень та криміналістичних рекомендацій для слідчих.

Злочини, передбачені ст. 271–275 КК України, належать до злочинів з матеріальним складом, адже з’ясування у процесі доказування виду й розміру шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, дає змогу встановити не лише склад та кваліфікуючі ознаки злочинів, а й ступінь відповідальності винуватих осіб. На основі системного аналізу положень КК і КПК України підтверджено, що суспільно небезпечні наслідки злочинів цієї категорії можуть бути пов’язані як зі створенням загрози загибелі людей чи настанням інших тяжких наслідків, так і спричиненням реальної шкоди життю та здоров’ю потерпілого. Для оцінки ступеня загрози загибелі людей або настання інших тяжких наслідків потрібно керуватися нормативно закріпленими для певного виду виробничої діяльності критеріями безпеки.

У практиці розслідування проблемним є й питання щодо усунення причин та умов, які сприяли вчиненню злочину, оскільки складання відповідного подання (клопотання) не передбачено КПК України. Встановлено, що найбільша кількість нещасних випадків трапляється з організаційних причин (79 %), зокрема через неефективність або відсутність виробничого контролю за додержанням вимог техніки безпеки (31 %), порушення технологічної дисципліни праці (16 %) та неправильну організацію виконання робіт (15 %). На підставі аналізу нормативно-правових документів, спеціальної літератури та результатів вивчення слідчої практики запропоновано пам’ятку з узагальненим викладенням типових причин й умов таких порушень, використання якої допомагатиме слідчим під час доказування обставин, що мають значення для кримінального провадження, та прокурорам, які вживають заходів щодо усунення небезпечних чинників виробництва.

Підрозділ 2.3. «Організація проведення окремих слідчих (розшукових) дій» присвячений проблемам розроблення криміналістичних рекомендацій щодо підвищення якості та результативності проведення огляду, допиту, слідчого експерименту.

Відповідно до узагальнень емпіричного матеріалу, об’єктами огляду найчастіше є: місце, на якому виявлено постраждалого (якщо унаслідок травматичної події постраждалого госпіталізовано); труп; місце, на якому стався нещасний випадок (робоче місце, ділянка, на якій проводилися роботи, приміщення); виробниче обладнання, частини машин, механізмів, пристроїв, деталей, інструментів, якими було травмовано працівника, засоби індивідуального захисту; цех (дільниця) загалом, з метою визначення технічного стану робочих місць для встановлення в подальшому ефективності системи охорони праці, що запроваджена на підприємстві.

Важливо ще на початку огляду визначити раціональну послідовність його проведення, що дасть змогу отримати найповніше уявлення про характер події та обставини, за яких вона трапилась.

Керуючись загальними криміналістичними рекомендаціями та з урахуванням специфіки злочинів досліджуваної категорії, зосереджено увагу на особливостях виявлення ознак (негативних обставин), що можуть вказувати на зміни, штучно внесені в обстановку місця події зацікавленими особами (визначення їх характеру, причин та суб’єктів). Запропоновано рекомендації щодо фіксації у відповідному протоколі результатів огляду робочого місця постраждалого, обладнання (матеріалів, інструментів та інших предметів), якими спричинено травму, засобів безпеки й індивідуального захисту, а також певних характеристик освітлення, температури, вологості повітря.

Одночасно з оглядом місця події або одразу після його завершення доцільно оглянути нормативно-технічні документи, що відображають як сам процес виконання певного виду робіт (операцій), так і регламентують організаційне забезпечення реалізації комплексу заходів з охорони праці. Заслуговують на особливу увагу підсумкові документи (акти, довідки, звіти), складені за результатами проведення контрольних перевірок, а також заяви, скарги та інші види звернень працівників підприємства, трудових колективів, профспілкових організацій.

На підставі узагальнення матеріалів слідчої практики підтверджено, що як свідків найчастіше допитують очевидців події, зокрема працівників підприємства, які перебували поряд з місцем, на якому трапився нещасний випадок; службових осіб підприємства, у тому числі керівників, головних інженерів, інженерів з охорони праці; начальників дільниць, цехів, майстрів, інших осіб, на яких покладено обов’язки дотримуватися правил охорони праці, техніки безпеки . Показання свідків на допиті залежать від особливостей корпоративної культури на підприємстві, стосунків (психологічного клімату) у трудовому колективі, ставлення до керівництва, авторитету останнього, що визначає ступінь відвертості допитуваних. Специфіка допитів службових осіб підприємства пов’язана з тим, що такі особи, як правило, є фахівцями в галузі техніки безпеки та охорони праці, але не завжди зацікавлені у встановлені об’єктивної істини, а відтак можуть давати неправдиві (неповні, суперечливі) показання. Обґрунтовано доцільність ознайомлення слідчого з протоколами опитувань постраждалого, свідків (очевидців) та службових осіб під час технічного розслідування нещасного випадку на виробництві, які містяться у відповідних матеріалах. Аналіз первинних пояснень під час підготовки до допиту важливий ще й тому, що технічне розслідування більшою мірою наближене за часом до травматичної події, ніж кримінальне провадження.

За допомогою слідчого експерименту (шляхом відтворення дій, обстановки, обставин певної події, проведення необхідних дослідів чи випробувань) можуть знайти підтвердження обставини, що вказують на ймовірність отримання травм при проведенні робіт, виконання робіт без порушення вимог законодавства про охорону праці в певних умовах, чуттєвого сприйняття певних особливостей виробничої обстановки (чути або бачити, давати команди, сигнали з певного місця на певній відстані), а також здійснення певної операції на виробничому обладнанні за конкретний проміжок часу.

Розділ 3 «Ситуаційний підхід та роль тактичних операцій у розслідуванні злочинів, пов’язаних з порушенням вимог законодавства про охорону праці» складається з трьох підрозділів, у яких розглянуто типові слідчі ситуації початкового етапу, визначено особливості планування процесуальних дій і тактичних операцій, які доцільно проводити при розслідуванні злочинів.

У підрозділі 3.1. «Типові слідчі ситуації у підвищенні ефективності розслідування» обґрунтовується, що застосування ситуаційного підходу є запорукою ефективної його організації, оскільки дозволяє конкретизувати криміналістичні прийоми й засоби збирання, перевірки та оцінки доказів. Відтак проаналізовано типові слідчі ситуації початкового етапу розслідування з розробленням програм дій слідчого у кожній з них.

Залежно від характеру початкової інформації про злочин (матеріали технічних розслідувань нещасних випадків на виробництві, повідомлення адміністрацій підприємств, медичних закладів про нещасні випадки, заяви потерпілих або їх родичів), виокремлено такі типові слідчі ситуації: 1) початкова інформація міститься в матеріалах технічного розслідування нещасного випадку на виробництві за результатами спеціальних перевірок обставин події та її причин (76 % вивчених справ); 2) початкова інформація міститься в заявах потерпілих (їх близьких родичів, членів сім’ї) про травматичну подію (13 %); 3) початкова інформація міститься в повідомленнях адміністрацій підприємств, медичних закладів про подію, яка щойно сталася, що має переважно орієнтуюче значення для подальшого встановлення ознак кримінального правопорушення (обставин події злочину) та причетних до нього осіб (10 %).

У підрозділі 3.2. «Наукові засади планування розслідування» визначено специфіку планування процесуальних дій залежно від характеру пошукової та аналітичної роботи, необхідність у якій виникає в певній слідчій ситуації.

Під час вивчення матеріалів слідчої практики підтверджено відсутність чітких правил і схем у плануванні досудового розслідування, адже переважна більшість слідчих  складають плани у довільній формі (96 %) шляхом відміток (нагадувань) у робочих календарях (у тому числі на електронних носіях). Серед опитаних слідчих планують свою роботу постійно – 37 %, час від часу – 21 %, лише в складних справах – 29 %, за вказівкою керівництва – 9 % і зовсім не планують – 4 %.

Оскільки план розслідування має допомагати слідчому раціонально розподілити доступні йому сили й засоби з урахуванням принципу процесуальної економії, для дослідження всіх важливих обставин запропоновано перелік специфічних завдань (щодо опрацювання законодавчих та інших нормативно-технічних документів з питань охорони праці, з’ясування відповідності діяльності певної особи (осіб) вимогам законодавства про охорону праці, встановлення причинного зв’язку між діями особи та шкідливими наслідками), конкретизація яких у кримінальному провадженні надасть змогу слідчим удосконалити процес планування.

Підрозділ 3.3. «Проведення тактичних операцій» присвячено розробленню криміналістичних рекомендацій, спрямованих на підвищення ефективності проведення комплексів слідчих (розшукових) дій, інших процесуальних заходів для вирішення окремих тактичних завдань.

Підтверджено, що тактична операція завжди спрямована на розв’язання найважливіших тактичних завдань на основі комплексного використання наявних сил і засобів і зумовлена слідчою ситуацією, що склалася. Про необхідність розгляду окремих проблемних питань реалізації тактичних операцій та розроблення відповідних криміналістичних рекомендацій висловилося 35 % опитаних слідчих.

У розслідуванні злочинів, пов’язаних з порушенням вимог законодавства про охорону праці, підтвердили свою ефективність такі тактичні операції: «Накопичення первинної інформації» (проводиться з метою діагностики інформаційної сутності конкретної слідчої ситуації); «Підтвердження факту злочинного порушення вимог законодавства про охорону праці» (для встановлення обставин, пов’язаних з особливостями виробничих процесів й операцій, організацією охорони праці на підприємстві); «Нейтралізація протидії з боку зацікавлених осіб» (реалізація найбільш ефективної в певній ситуації системи дій щодо зменшення впливу зацікавлених осіб на хід та результати розслідування). Визначено комплекси слідчих (розшукових) та інших процесуальних дій для ефективної реалізації кожної із запропонованих тактичних операцій.

Розділ 4 «Використання спеціальних знань при розслідуванні злочинів, пов’язаних з порушенням вимог законодавства про охорону праці» складається з трьох підрозділів, у яких розглянуто проблеми залучення спеціалістів, взаємодії слідчого з експертом (спеціалістом) під час розслідування, а також визначено напрями удосконалення судово-експертної діяльності.

У підрозділі 4.1. «Форми використання спеціальних знань» на основі аналізу криміналістичної літератури та узагальнення різних точок зору стосовно критеріїв розподілу форм використання спеціальних знань, вважається більш прийнятним застосування в науковому обігу терміна «інформаційно-консультативна форма» порівняно з категорію «непроцесуальна форма», оскільки остання у новому форматі кримінальних процесуальних правовідносин розцінюється як така, що суперечить засадам законності розслідування.

До інформаційно-консультативних форм використання спеціальних знань віднесено, зокрема, витребування довідкових матеріалів у вигляді аналітичних оглядів, статистичних звітів, графіків перевірок контролюючих органів, а також отримання консультацій (усних роз’яснень чи письмових довідок) від осіб, які є фахівцями в галузі техніки, охорони праці, технології певних виробничих процесів. Ефективною та виправданою на практиці формою використання допомоги спеціаліста є його залучення для надання безпосередньої технічної допомоги під час проведення огляду місця події (фотографування, складення схем, планів, креслень, відбір зразків для проведення експертизи), допитів свідків, потерпілих та підозрюваних з метою уточнення окремих положень законодавства (підзаконних нормативно-правових актів) з питань охорони праці, порушення яких призвело до настання шкідливих наслідків.

За результатами вивчення слідчої практики підтверджено важливість і незамінність власних професійних знань слідчого (близько 85 % помилок на стадії досудового розслідування пов’язані саме з некомпетентністю слідчого в питаннях організації охорони праці на виробництві), у зв’язку з чим запропоновано запровадити обов’язкову спеціалізацію слідчих, їх фахову підготовку та підвищення кваліфікації.

Визначено, що під час розслідування злочинів, пов’язаних з порушенням вимог законодавства про охорону праці, найчастіше призначають судово-медичні експертизи (83 %), трасологічні експертизи (52 %), технічні експертизи документів (39 %) та інженерно-технічні експертизи (12 %). За допомогою судово-медичної експертизи встановлюються причини смерті, ступінь тяжкості й характер тілесних ушкоджень. Трасологічну експертизу (механічних пошкоджень одягу, нашарувань на одязі, взутті) призначають для з’ясування наявності на предметах обстановки місця події слідів взаємодії з іншими предметами, придатність цих слідів для ідентифікації або про наявність у цих слідах ознак, що орієнтують на пошук зазначених об’єктів. Результати технічної експертизи документів дають змогу встановити факти і способи внесення змін до журналів, наказів, розпоряджень та інших внутрішніх документів підприємства, у яких відображено інформацію про заходи з охорони праці, а також виявити їх первинний зміст. Ігнорування слідчими можливостей інженерно-технічної експертизи для дослідження причин і наслідків порушень вимог безпеки життєдіяльності та охорони праці пояснюється недостатньою обізнаністю стосовно предмету та можливостей цієї експертизи, невмінням збирати об’єкти для її проведення, складностями у формулюванні запитань експерту. На основі аналізу криміналістичної природи інженерно-технічних експертиз, практики їх призначення та проведення, оцінки досвіду використання їх результатів у доказуванні упорядковано питання, що ставляться перед експертом, з визначенням характеру об’єктів, які необхідно або доцільно надавати для максимально ефективного експертного дослідження.

У підрозділі 4.2. «Особливості взаємодії слідчого з експертом (спеціалістом) під час проведення слідчих (розшукових) дій» розглянуто наукові засади спільної участі обох цих учасників кримінального провадження на етапах підготовки та проведення таких дій, а також використання їх результатів у доказуванні.

На підставі проведеного аналізу нормативно-правової бази, вивчення спеціальної літератури та узагальнення практичного досвіду визначено принципи взаємодії слідчого та експерта, а для наочності розглянуто порядок взаємодії при проведенні судових експертиз та інших слідчих (розшукових) дій у вигляді програм спільної діяльності. Під час призначення та проведення експертизи взаємодія відбувається як на стадії підготовки до її проведення, безпосередньо під час проведення, так і при оцінці результатів. При проведенні слідчих (розшукових) дій взаємодія полягає у залученні спеціаліста до підготовки та проведення слідчої (розшукової) дії, визначенні оптимальної послідовності спільних дій з обов’язковим чітким усвідомленням функцій, завдань і повноважень кожним із суб’єктів, оформленні та оцінці результатів слідчої (розшукової) дії.

Виокремлено типові недоліки організаційного забезпечення використання спеціальних знань: по-перше, при проведенні слідчих (розшукових) дій: неврахування рекомендацій щодо обмеження доступу сторонніх осіб безпосередньо на місце події до завершення роботи слідчо-оперативної групи; недотримання принципу невідкладності проведення після отримання інформації про травматичну подію; незалучення спеціалістів відповідного профілю для проведення слідчих (розшукових) дій; невжиття заходів з належної підготовки слідчих (розшукових) дій і забезпечення наявності необхідних технічних засобів та умов для їх проведення; по-друге, при призначенні та проведенні судових експертиз: винесення на експертне дослідження питань, які виходять за межі компетенції експерта; складання неякісних первинних матеріалів при огляді місця події, де стався травматичний випадок (неповне, неякісне відображення умов та об’єктів виробничого середовища, поверховий огляд обладнання, машин, механізмів, інструментів, засобів індивідуального захисту); неналежна якість підготовки матеріалів, які направляють на експертизу, невідображення у постановах про призначення експертизи необхідних вихідних даних. На основі виявлених недоліків розроблено пропозиції до відомчих (міжвідомчих) наказів, інструкцій, доручень.

У підрозділі 4.3. «Напрями удосконалення судово-експертного забезпечення розслідування» оцінюються перспективи подальшого розвитку судово-експертної діяльності з урахуванням наукових досягнень у галузі криміналістики.

Ознайомлення з положеннями наукових праць з проблем судової експертології за результатами безпосередньої участі автора в роботі тематичних конференцій та інших науково-практичних заходів вплинули на бачення пріоритетів подальшого удосконалення судово-експертної діяльності. В організаційному плані пріоритетним визначено такі напрями: удосконалення нормативно-правого забезпечення судово-експертної діяльності в контексті реалізації положень нового КПК; поглиблення співпраці експертних установ системи МВС України із судово-експертними установами Міністерства юстиції України, Міністерства охорони здоров’я України та інших центральних органів виконавчої влади; створення умов для реалізації принципу самостійності та незалежності експерта від «зовнішнього» впливу. У напрямі співробітництва зі світовим судово-експертним співтовариством перспективним вважається поглиблення співпраці з впливовою Європейською мережею криміналістичних наукових установ (ENFSI), до складу якої входять судово-експертні установи більшості країн Європи (у тому числі ДНДЕКЦ МВС України); налагодження співпраці з Міжнародною асоціацією з ідентифікації, яка є професійною некомерційною організацією, завданням якої визначено розвиток судово-експертної діяльності шляхом надання професійних освітніх можливостей її учасникам.

Стосовно подальшого розвитку нових видів судових експертиз та методик їх проведення в контексті досліджуваних проблем актуальним є експертне дослідження небезпечних чинників у життєдіяльності, розширення практики застосування спеціальних електротехнічних знань, зокрема з метою встановлення експертним шляхом обставин нещасного випадку. Обґрунтовано доцільність призначення судово-ергономічної експертизи для встановлення причин нещасних випадків у виробничих системах «людина – техніка – середовище», що також вважається новим видом судово-експертних досліджень.

Розділ 5 «Взаємодія слідчих з адміністраціями підприємств, установ, організацій та контролюючими органами під час розслідування злочинів, пов’язаних з порушенням вимог законодавства про охорону праці» складається з трьох підрозділів, у яких висвітлюються концептуальні засади взаємодії учасників кримінального провадження та інших суб’єктів на стадії досудового розслідування.

У підрозділі 5.1. «Правові та організаційні засади взаємодії» розглядається специфіка законодавчого, відомчого нормативно-правового та організаційно-управлінського забезпечення взаємодії органів досудового розслідування та службових осіб підприємств, установ й організацій, діяльність яких пов’язана з наглядом та контролем за додержанням вимог законодавства про охорону праці.

На підставі аналізу норм КПК України та слідчої практики виокремлено організаційні форми взаємодії суб’єктів кримінального провадження з боку обвинувачення (слідчого, керівника органу досудового розслідування, прокурора, а  в  окремих випадках – потерпілого) з адміністраціями підприємств, установ, організацій та службовими особами контролюючих органів Держгірпромнагляду, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, Федерації профспілок України. Особливості взаємодії цих суб’єктів полягають у тому, що під час встановлення обставин події (нещасного випадку) складаються багаторівневі правовідносини між службовими особами комісій з розслідування нещасних випадків на виробництві (їх діяльність регулюється трудовим законодавством, підзаконними нормативно-правовими актами, зокрема Порядком розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2011 р. № 1232) та учасниками слідчо-оперативних груп (діяльність яких регулюється КПК України та відповідними відомчими інструкціями). Незважаючи на те, що обидві категорії суб’єктів одночасно досліджують одні й ті самі обставини нещасного випадку, здійснюють зовні схожі дії (оглядають місце події, опитують очевидців, вивчають документи), мета та правові засади діяльності кожного з них відрізняються. Головним завданням комісії з розслідування нещасного випадку на виробництві є встановлення причин та обставин травматичної події, надання практичної допомоги щодо забезпечення безпеки виробництва в майбутньому, тоді як органи досудового розслідування збирають, перевіряють та оцінюють докази з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження.

Відповідно до зазначеного та з урахуванням закріпленого КПК України перерозподілу підслідності щодо злочинів, передбачених розділом Х КК України, на  заміну застарілих і неузгоджених між собою відомчих підзаконних нормативно-правових актів автором запропоновано проект нової міжвідомчої інструкції з організації взаємодії органів досудового розслідування з органами, які здійснюють нагляд і контроль за додержанням вимог законодавства про охорону праці, з уточненням відповідних їх функцій, повноважень, а також форм і методів спільної діяльності щодо виявлення та розслідування відповідних порушень.

У підрозділі 5.2. «Взаємодія слідчих з адміністраціями підприємств, установ, організацій при встановленні обставин порушення вимог законодавства про охорону праці» розглядаються особливості взаємодії слідчого з комісією з розслідування нещасного випадку на виробництві.

Встановлено, що основними формами такої взаємодії є: 1) оперативний обмін інформацією, що становить інтерес для суб’єктів взаємодії (за умов своєчасного та повного інформування органів досудового розслідування про хід і результати роботи комісії); 2) спільне планування роботи з розслідування нещасного випадку (з поетапним уточненням змісту запланованих заходів, внесенням коригувань); 3) спільна реалізація запланованих заходів.

У зв’язку з важливістю висновків комісії для досудового розслідування, наголошується на необхідності здійснення процесуального контролю з боку керівників слідчих підрозділів за роботою слідчих щодо взаємодії із службовими особами підприємств, установ, організацій, які беруть участь у проведенні технічних розслідувань або залучаються до них. Аргументується доцільність постійних ділових контактів з членами комісії з метою об’єктивної оцінки результатів її роботи, перевірки достовірності встановлених у кримінальному провадженні обставин та своєчасного усунення виявлених помилок й упущень, а також запобігання можливим зловживанням та протидії розслідуванню.

У підрозділі 5.3. «Взаємодія органів досудового розслідування та органів державної виконавчої влади, які здійснюють нагляд і контроль за додержанням вимог законодавства про охорону праці» констатується, що взаємодія між правоохоронними та контролюючими органами відбувається епізодично й безсистемно, відсутня належна правова база, існують недоліки в організації взаємодії, що негативно впливають на результати розслідування (це підтвердили 93 % опитаних практичних працівників).

Головними формами взаємодії правоохоронних і контролюючих органів є такі: 1) обмін інформацією про факти порушень вимог законодавства про охорону праці, осіб, які причетні до цих порушень, причини й умови, що сприяють цим порушенням (своєчасне надання довідок з архівів, баз даних, обліків); 2) взаємне консультування з широкого кола питань, що становить інтерес для суб’єктів; 3) надання письмових роз’яснень з правових, організаційних, криміналістичних та інших питань на підставі вмотивованих запитів; 4) підготовка та реалізація узгоджених спільних заходів (зокрема, із залученням фахівців у сфері охорони праці до проведення слідчих (розшукових) дій); 5) проведення спільних нарад і заслуховувань з питань розслідування нещасних випадків, що отримали значний суспільний резонанс.

З огляду на зарубіжний досвід організації розслідування аналогічних злочинів наголошується на доцільності законодавчого унормування порядку створення та діяльності спільних спеціалізованих слідчо-оперативних груп у складі слідчих, співробітників оперативних підрозділів, спеціалістів відповідного профілю, а також фахівців інших галузей знань та представників контролюючих органів. Ця форма організації роботи сприяє усуненню суперечностей, що заважають процесу розслідування. Завдяки їй значно скорочуються терміни провадження за рахунок подолання міжвідомчих бар’єрів, економії часу, ефективної організації праці.