Процесуальні строки у цивільному судочинстві України

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі розкрито актуальність теми дослідження, стан розробленості проблеми, її зв’язок із науковими програмами, планами, темами, визначено мету і завдання, об’єкт і предмет, методологічну основу дослідження, сформульовано наукову новизну отриманих результатів, розкрито їх теоретичне і практичне значення, наведено відомості щодо апробації результатів та перелік публікацій за темою дисертаційного дослідження.

Розділ 1. Загальна характеристика процесуальних строків у цивільному судочинстві складається з двох підрозділів, у яких дисертант досліджує розвиток та становлення інституту процесуальних строків у цивільному судочинстві, сутність та значення процесуальних строків.

У підрозділі 1.1 «Розвиток та становлення інституту процесуальних строків у цивільному судочинстві» стверджується, що обчислення часу застосовувалося і застосовується в усіх сферах людської діяльності, в тому числі і в судочинстві. Уже в перших писаних законах Давнього Риму питанню строків приділялася особлива увага, бо саме зі строками пов’язувався початок судового процесу та його закінчення. Разом із тим римські юристи встановили, що чим більше часу минає, тим складніше встановити дійсні обставини справи – втрачаються документи, свідки змінюють місце проживання чи помирають, окремі факти забуваються, а речові докази знищуються. У зв’язку з цим строки в майнових справах стали невід’ємним атрибутом судочинства.

Серед часово-правових категорій у судочинстві того часу найбільшого значення набула позовна давність як встановлений законом строк для захисту порушеного права в суді. Строки мали як процесуально-правове, так матеріально-правове значення у праві. При цьому законні строки не переривались і не зупинялись, на відміну від позовної давності. Таким чином, закінчення строку призводило до погашення права на позов, хоча і не позбавляло права на річ. Спір міг продовжуватись, але він уже був позбавлений правового захисту з боку держави.

У російській процесуально-правовій доктрині XIX ст. було зроблено висновок, який до цього часу не втратив свого наукового і практичного значення: інститут процесуальних строків та категорія істини як мети процесу існують у певному співвідношенні.

Протягом усієї історії розвитку цивільного процесуального права строкам надавалося значення важливого процесуального засобу забезпечення стабільності цивільних правовідносин, гарантії захисту прав та інтересів осіб, які беруть участь у справі, досягнення істини у змагальному процесі при встановленні балансу між тривалістю розгляду справи і законністю судового рішення.

У підрозділі 1.2 «Сутність та значення процесуальних строків у цивільному судочинстві» автор доводить, що швидкість судочинства є необхідною умовою досягнення об’єктивної істини: судове рішення повинно відповідати фактичним обставинам, а встановити їх тим легше, чим менше часу пройшло з моменту їх настання, бо в майбутньому можливе погіршення якості або втрата доказів.

Дисертант зазначає, що завдання своєчасного вирішення справ у судочинстві досягається за допомогою організаційних засобів роботи суду чи конкретного судді та процесуальними засобами. Однією зі складових таких засобів є процесуальні строки. Саме з процесуальними строками пов’язується упорядкованість судової процедури. Процесуальні строки, з одного боку, впливають на процесуальну дисципліну всіх без винятку учасників судового процесу, а з іншого – робить роботу суду більш передбачуваною.

Цивільна процесуальна форма є темпоральною системою, в межах якої діють процесуальні строки, що мають свою індивідуалізовану форму у вигляді часових обмежень.

Доводиться, що процесуальні строки сприяють динамізму процесуальних правовідносин, є взаємопов’язаними і взаємозалежними процесуальними засобами із категоріями оперативності (концентрації), які мають самостійне значення для досягнення завдання судочинства – своєчасності.

Однак, незважаючи на закріплення у ст. 1 ЦПК України поняття «своєчасність розгляду і вирішення цивільних справ» та враховуючи, що відповідно до Конвенції обчислення розумності строку вирішення цивільної справи закінчується виконанням судового рішення, вважаємо використання категорії «своєчасність судового розгляду» такою, що оптимально відображає завдання судочинства. Є всі підстави визнати своєчасність принципом цивільного процесуального права, який є похідним від завдання своєчасного розгляду і вирішення цивільних справ.

Отже, за правовою природою процесуальний строк є юридичним фактом – умовною подією. Процесуальний строк як юридичний факт не має самостійного значення та є підставою для виникнення, зміни чи припинення цивільних процесуальних правовідносин у юридичному складі. Визначення правової природи та значення процесуальних строків дозволяють сформулювати положення, відповідно до якого процесуальні строки лише разом з іншими процесуальними засобами слугують забезпеченню своєчасності.

Розділ 2 «Процесуальні строки у цивільному судочинстві України» складається з трьох підрозділів, у яких розглянуто поняття та види процесуальних строків, обчислення, поновлення, продовження процесуальних строків та процесуальні строки на різних стадіях цивільного судочинства.

У підрозділі 2.1 «Поняття та види процесуальних строків у цивільному судочинстві», дисертант зазначає, що процесуальний строк – це проміжок часу, впродовж якого повинна бути вчинена процесуальна дія чи здійснений розгляд справи. У системі процесуальних строків можна виділити складні строки, оскільки вони поділяються на окремі елементи, які, з одного боку, є самостійними часовими характеристиками, а з іншого – елементами загальних строків. Загальні процесуальні строки, які, як правило, є складними, встановлені з метою встановлення часових меж, пов’язаних із розглядом цивільної справи, переглядом судових рішень. Спеціальні процесуальні строки встановлюють періоди вчинення окремої процесуальної дії суду, наприклад, строки відкриття провадження у справі, строки видання судового наказу тощо.

Слід зазначити, що класифікація строків на загальні та спеціальні не покладається в основу судової статистики України. Значення такої класифікації виявляється при встановленні факту недотримання розумності строків: аналіз дотримання спеціальних строків як елементів загальних (складних) може стати визначальним. Оскільки в основу встановлення розумності строків Європейським судом з прав людини, зокрема, покладені такі критерії, як поведінка заявника та поведінка судових та інших державних органів, саме аналіз спеціальних строків дозволить визначити порушення заявником чи судом цих строків.

Крім того, сутність процесуальних строків у цивільному судочинстві пов’язується із початком їх перебігу і їх закінченням та обов’язковістю виконання певних процесуальних дій у даний період. У нормативно-правовому механізмі процесуальні строки є індивідуалізованими для кожної процесуальної дії кожного з суб’єктів цивільних процесуальних правовідносин і в сукупності впливають на дотримання розумності строків вирішення справ.

У підрозділі 2.2 «Обчислення, поновлення, продовження процесуальних строків» автор зазначає, що дослідження норм цивільного процесуального права, які регулюють порядок обчислення, перебігу, зупинення, поновлення та відновлення процесуальних строків, ще раз підтверджує, що цивільні процесуальні строки діють як правові фікції: час як об’єктивна категорія не може бути зупинений, відновлений тощо. Перебігу, зупиненню, поновленню та відновленню підлягають процесуальні строки як суб’єктивні періоди часу.

У дисертаційному дослідженні доведено, що момент, яким визначено початок процесуального строку – періоду часу, не збігається з початком його перебігу і не береться до уваги, не зараховується в його перебіг. Таким чином, початок перебігу процесуального строку – періоду часу за чинним цивільним процесуальним законодавством, відбувається з нуля годин дня, наступного за днем початку цього процесуального строку. Негайність, невідкладність учинення процесуальних дій означає необхідність їх здійснення не пізніше наступного робочого дня.

Необхідно зазначити, що зупинення перебігу процесуальних строків безпосередньо залежить від наявності підстав для зупинення провадження у справі. Зупинення перебігу процесуальних строків пов’язується з настанням передбачених законом обставин, що обумовлюють зупинення провадження у справі й перешкоджають подальшому судочинству. Обчислення перебігу зупинення процесуальних строків розпочинається з моменту постановлення ухвали суду про зупинення провадження, а перебіг відповідних строків – із настання передбачених законом обставин. У зв’язку із цим момент обчислення та момент зупинення процесуального строку не збігаються.

У підрозділі 2.3 «Процесуальні строки на різних стадіях цивільного судочинства», зазначається, що темпоральна характеристика цивільної процесуальної форми обумовлює встановлення відповідних часових меж для здійснення процесуальних дій на всіх стадіях цивільного процесу.

У дисертаційному дослідженні доведено, що строк підготовки справи до судового розгляду починається судом з дня відкриття провадження у справі незалежно від того, чи призначалось попереднє судове засідання. Системне недотримання вимоги надання доказів особами, які беруть участь у справі, та прийняття їх судом до початку вирішення справи по суті, незважаючи на досягнення мети встановлення істини у справі, є порушенням вимоги своєчасності вчинення процесуальних дій.

Слід зазначити, що для визначення строку отримання відповідачем заочного рішення застосовується правова фікція: у випадку, коли копія заочного рішення вручається відповідачу не безпосередньо, суд виходить із того, що відповідач отримав відповідну копію. На досягнення своєчасності судового розгляду та реалізацію принципу правової визначеності впливають фактори дотримання як загальних строків, так і строків, встановлених для вчинення окремих процесуальних дій. Так, для визначення розумного строку розгляду справи необхідно виходити з моменту відкриття провадження у справі до виконання судового рішення державною виконавчою службою, якщо рішення підлягає примусовому виконанню та не було виконано в добровільному порядку.

Розділ 3 «Своєчасність судового розгляду та роль процесуальних строків у виконанні завдань цивільного судочинства» складається з двох підрозділів, у яких розглянуто питання про процесуальні засоби дотримання процесуальних строків та питання про процесуальні наслідки та види юридичної відповідальності за порушення процесуальних строків.

У підрозділі 3.1 «Процесуальні засоби дотримання процесуальних строків» враховуючи аналіз засобів, які впливають на дотримання процесуальних строків, вирішення проблем правового регулювання процесуальних строків залежить від багатьох факторів, серед яких: встановлення розумних строків вчинення процесуальних дій не тільки щодо суду, але й щодо осіб, які беруть участь у справі; повідомлення учасників процесу через засоби Інтернет; ознайомлення із рухом справ на офіційних сайтах судових установ; оплата судового збору та направлення копій судових рішень за допомогою засобів Інтернет; впровадження проекту «Електронний суд».

Зазначається, що процесуальними засобами, які дозволяють вплинути на скорочення процесуальних строків та відповідають вимогам концентрації, можна визнати об’єднання справ в одне провадження і роз’єднання вимог у самостійні провадження, продовження судового розгляду без явки учасників процесу, заочний розгляд справи, проведення судового розгляду без попереднього судового засідання, використання альтернативних способів повідомлення осіб, що беруть участь у справ, інших учасників процесу.

Доводиться, що причинами порушення процесуальних строків найчастіше є такі: неявка належно повідомлених про місце і час розгляду справи учасників процесу та неналежне здійснення судових викликів і повідомлень; застосування судами не повною мірою заходів процесуального примусу до осіб, які перешкоджають здійсненню цивільного судочинства; відсутність зворотних повідомлень про вручення судової повістки як прояв неналежного повідомлення цих осіб; неявка учасників процесу, про яких немає відомостей, що їм вручено судові повістки та ухилення осіб від одержання повісток; тривале проведення експертиз; необґрунтовано великі перерви між судовими засіданнями; неналежний рівень вивчення та підготовки справи до розгляду; велике навантаження, особливо поєднане із особливою складністю справи, що розглядається; безпідставне зупинення провадження у справі та відкладення розгляду справи; зловживання правом на оскарження ухвал суду.

Автор зазначає, що до можливих причин недотримання вимог своєчасності можна віднести: встановлення скорочених термінів розгляду справи (прикладом можуть бути справи, пов’язані з трудовими правовідносинами); відкладення судового розгляду для витребування доказів, подання доказів особами, що беруть участь у справі, виклик свідків після провадження у справі до судового розгляду, направлення судових доручень, витребування доказів у разі відсутності представлених доказів в іншої сторони, зміни підстави, предмета позовних вимог; зловживанням особами, які беруть участь у справі, процесуальними правами.

Крім традиційного встановлення граничних строків розгляду справ, до судових процесів висувається додаткова вимога про необхідність дотримання розумного для кожного випадку строку. Довга тривалість розгляду справи може бути визнана розумною, якщо сама справа є складною як з фактичного, так і з правового кутів зору. Розумність строку вирішення справи чи вчинення окремої процесуальної дії визначається залежно від обставин з урахуванням запропонованих Європейським судом з прав людини критеріїв: складність справи; наслідки недотримання розумного строку для заявників; оперативність роботи відповідних органів; поведінка заявників.

У підрозділі 3.2 «Правові наслідки та види юридичної відповідальності за порушення процесуальних строків» автор зазначає, що незважаючи на завдання своєчасності розгляду та вирішення цивільних справ, діюче законодавство не надає важливого значення точному дотриманню строків учасниками цивільних правовідносин. Відсутність механізму та підстав відповідальності суду за порушення розгляду справ протягом розумного строку нівелює завдання своєчасності в цивільному судочинстві.

Пропуск строку відбувається у випадку, якщо існують обмеження у часі права вчинити певну процесуальну дію, а недотримання або порушення строку – у випадку, якщо законом встановлені часові межі обов’язку вчинити процесуальну дію. Діючі заходи цивільної процесуальної та інших видів юридичної відповідальності не здатні подолати перешкоди, що виникають на шляху своєчасного розгляду та вирішення цивільної справи.

Цивільна процесуальна відповідальність існує як самостійний вид юридичної відповідальності й не обмежується заходами процесуального примусу, передбаченими гл. 9 ЦПК України. Заходи цивільної процесуальної відповідальності відповідно до діючого законодавства включають заходи процесуального примусу та санкції нікчемності (ненастання юридичних наслідків у випадку порушення гіпотези норми процесуального права), до яких можна віднести скасування судового рішення, позбавлення права вчинити процесуальну дію, процесуальні штрафи.