ПІДГОТОВКА МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ ДО ЗАСТОСУВАННЯ ІНДИВІДУАЛЬНО-ДИФЕРЕНЦІЙОВАНОГО ПІДХОДУ У ФІЗИЧНОМУ ВИХОВАННІ УЧНІВ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено мету, завдання, об’єкт, предмет, гіпотезу, методи дослідження, розкрито її наукову новизну та практичну значущість, подано відомості щодо бази дослідження, апробації та впровадження результатів дослідження, загальної кількості публікацій, структури роботи.

У першому розділі «Теоретичні засади підготовки вчителів початкової школи до застосування індивідуально-диференційованого підходу у фізичному вихованні учнів» схарактеризовано стан проблеми підготовки вчителів початкової школи до індивідуалізації і диференціації фізичного виховання учнів у теорії  і практиці освіти, розкрито сутність індивідуально-диференційованого підходу і підготовки майбутніх учителів до його застосування у фізичному вихованні молодших школярів, обґрунтовано педагогічні умови і модель підготовки майбутніх учителів початкової школи до застосування індивідуально-диференційованого підходу у фізичному вихованні учнів.

Початкова школа як соціальний інститут підготовки дитини до свідомої і продуктивної життєдіяльності в суспільстві важливу роль відводить її фізичному розвитку і вихованню. З моменту введення до складу обов’язкових навчальних дисциплін початкової освіти цей процес базувався на вимогах індивідуалізації і диференціації фізичного розвитку учнів. Проте відповідно до потреб розвитку суспільства, його цінностей, цілі і завдання фізичного виховання учнів у початковій школі, його загальна спрямованість і зміст змінювалися. Чинником, що тривалий час визначав цілі і завдання фізичного виховання учнів початкової школи, методику цього процесу, був фізкультурний комплекс «Будь готовий до праці й оборони» (БГПО), який виступав єдиним стандартом масової фізичної підготовки. Відповідно до виконання цього комплексу формулювалися цілі і зміст підготовки майбутніх учителів до фізичного виховання учнів.

У навчальних планах і програмах підготовки майбутніх учителів початкових класів, які впроваджувались у різні роки у вищих педагогічних навчальних закладах, навчання їх методики фізичного виховання учнів забезпечується двома нормативними дисциплінами. За цими дисциплінами цілі і зміст цього процесу розподіляються на  фізичну підготовку самих студентів за різноманітними видами спорту і методичну підготовку до проведення занять із фізичної культури у школі. При цьому за кількістю навчальних годин і тривалістю навчання перевага надається фізичній підготовці самих майбутніх учителів, а не їхній теоретичній і методичній підготовці до фізичного виховання учнів.

Ситуація зі станом здоров’я учнів, активізація процесів гуманізації і демократизації освіти, що відбувається на межі ХХ-ХХІ століть, привертає увагу науковців і вчителів-практиків до використання і розвитку в навчально-виховному процесі індивідуальних фізичних і психологічних ресурсів кожного учня. Зазначимо, що проблема індивідуалізації і диференціації навчання активно розроблялась у працях вітчизняних і зарубіжних педагогів і психологів на різних етапах розвитку початкової школи (П. Анохін, Є. Кабанова-Меллєр, О. Кирсанов, Я. Коменський, П.Лесгафт, Е. Рабунський, С. Рубінштейн, Б. Теплов, І. Унт, К. Ушинський та ін.). Розглядаючи диференційований підхід як педагогічний інструмент підвищення ефективності навчально-виховного процесу, вчені характеризують його як засіб активізації пізнавальної активності учнів (Л. Арістова, Т. Шамова), принцип організації групових форм роботи на уроці (Х. Лейметс та ін.), засіб запобігання відставання в навчанні (М. Махмутов) тощо. Спільною є думка про те, що диференціація – це спосіб урахування індивідуальних особливостей учнів в особливій формі організації навчального процесу, коли вони об'єднуються (групуються) на підставі виділених ознак для  навчання за окремими навчальними програмами і методиками. У навчальному процесі такими ознаками можуть виступати: рівень засвоєних учнями  предметних знань, умінь, навичок; нахили і здатність до навчання, рівень розвитку загальних розумових здібностей, здатність до здійснення самостійної пізнавальної діяльності; сформованість інтелектуальних умінь, мисленнєвих дій, фізична підготовленість, стан здоров’я тощо.

Диференційоване навчання дозволяє вчителю оперативно враховувати здатність учнів до сприймання та опанування навчального матеріалу, забезпечувати оптимальний для них спосіб навчальної діяльності та рівень труднощів, створювати умови для навчання невстигаючих у розвитку та обдарованих школярів, дотримуючи обов’язкового мінімуму вимог навчальної програми. Тобто диференційоване навчання виступає зовнішньою формою і способом організації навчального процесу, що практично реалізує вимоги загального педагогічного принципу ефективного навчання – урахування вікових і індивідуальних особливостей учнів.

Отже, сутність диференційованого навчання  визначаємо як особливу форму організації навчально-виховного процесу, що забезпечує оптимальний розвиток здібностей кожного учня і передбачає структурування змісту навчального матеріалу, добір форм, прийомів і засобів навчання відповідно до певних типових можливостей учнів.

Індивідуалізація і диференціація – це два боки одного процесу навчання, організація якого спрямована на збереження, врахування й розвиток індивідуальних якостей кожного учня. Поняття «диференціація» визначає спосіб організації навчального процесу в певному класі, його орієнтацію на різну за змістом, формами і методами навчальну діяльність учнів і констатує його неоднорідний характер. Індивідуалізація в цьому контексті визначає підстави, за яких здійснюється диференціація, це поняття уточнює, що розподіл учнів у навчальному процесі за групами відбувається відповідно до певних характеристик, у яких відбивається їхня індивідуальність.

Індивідуально-диференційований підхід визначаємо як вихідну позицію, засадничий принцип діяльності вчителя, яким він керується у плануванні навчально-виховного процесу, підготовці до його здійснення і в методиці роботи з учнями. В основі цього підходу лежить розподіл учнів за групами відповідно до особливостей вияву індивідуальних властивостей, що впливають на успішність навчання і є значущими для їхнього особистісного й суб'єктного розвитку. У роботі вчителя початкових класів із фізичного виховання індивідуально-диференційований підхід реалізується у використанні форм і методів, методики проведення занять із фізкультури, які забезпечують диференційовану рухову активність і фізичне навантаження школярів, залежно від стану їхнього здоров'я і підготовленості до фізичних навантажень.

Підготовка майбутніх учителів початкової школи до застосування індивідуально-диференційованого підходу у фізичному вихованні учнів є складовою цілісного процесу їхньої професійної підготовки, що здійснюється у вищому навчальному закладі. Результатом цього процесу виступає їхня підготовленість до застосування означеного підходу у фізичному вихованні учнів, що виявляється в усвідомленні теорії і методики фізичного виховання молодших школярів крізь призму врахування і розвитку їхніх індивідуальних фізичних можливостей і стану здоров’я; володінні практичними вміннями з проектування, організації і методичного забезпечення цього процесу, здатності до свідомого й обґрунтованого вибору засад для індивідуалізації й диференціації фізичного виховання учнів.

Підготовка майбутніх учителів до застосування індивідуально-диференційованого підходу у фізичному вихованні учнів залежить від наявності у цьому процесі низки педагогічних умов, а саме: розкриття у змісті теорії і методики фізичного виховання сутності індивідуально-диференційованого підходу, його цінності та способу застосування у фізичному вихованні; опрацювання студентами моделей індивідуалізації і диференціації фізичного виховання учнів початкових класів; набуття студентами досвіду розробки навчальних проектів фізичного виховання учнів початкової школи із застосуванням індивідуально-диференційованого підходу.

Відповідно до структури нормативних навчальних дисциплін за чинними навчальними планами зі спеціальності 6.010102 – «Початкове навчання» розроблено модель підготовки майбутніх учителів початкової школи до застосування індивідуально-диференційованого підходу у фізичному вихованні учнів, що складається з теоретичного, практичного, орієнтувально-цільового компонентів (див. рис.), які послідовно реалізувалися на узагальнювально-моделювальному, практико-збагачувальному і рефлексивно-коригувальному етапах, у формах продуктивної навчальної діяльності і методах, що спонукали їх до активної мисленнєвої діяльності, узагальнення й опредмечування педагогічних уявлень і практичного досвіду у власних педагогічних проектах із застосування індивідуально-диференційованого підходу у фізичному вихованні учнів початкових класів.

У другому розділі «Експериментальна методика підготовки майбутніх учителів початкової школи до застосування індивідуально-диференційованого підходу у фізичному вихованні учнів» подано мету й експериментальну методику підготовки майбутніх учителів початкової школи до застосування індивідуально-диференційованого підходу у фізичному вихованні учнів, результати констатувального і прикінцевого зрізів формувального експерименту.

Експериментальне дослідження проходило у три етапи. Перший етап визначався цілями констатувального експерименту; другий - проходив за логікою формувального експерименту; на третьому - здійснювалось узагальнення емпіричних даних, проводився їх порівняльний аналіз, виявлялися тенденції, що діяли у процесі підготовки студентів контрольної і експериментальної груп до застосування індивідуально-диференційованого підходу в організації і проведенні фізичного виховання учнів початкової школи.

Основний параметр, який контролювався в експерименті, складала підготовленість студентів до відтворення цього підходу у взаємодії з учнями в навчально-виховному процесі. Поняття «підготовленість» у контексті підготовки майбутніх учителів до професійної діяльності передбачає наявність теоретичного, практичного й орієнтувально-цільового компонентів.

Проявом теоретичного компонента підготовленості майбутнього вчителя до застосування індивідуально-диференційованого підходу у фізичному вихованні учнів виступає його поінформованість у сутності індивідуалізації і диференціації навчання і виховання учнів, принципах і способах їх відтворення в умовах навчально-виховного процесу і, зокрема фізичному вихованні учнів. Практичний компонент виявляється в умінні майбутнього вчителя застосовувати індивідуально-диференційований підхід у процесі планування й організації фізичної діяльності учнів на уроках із фізичної культури й у позанавчальний час. Орієнтувально-цільовий компонент визначає вимоги, відповідно до яких учитель застосовує індивідуально-диференційований підхід у фізичному вихованні учнів.

Оцінювання рівнів підготовленості студентів до застосування у фізичному вихованні учнів початкової школи індивідуально-диференційованого підходу здійснювалося за  критеріями: поінформованості як виміру ступеня володіння знаннями; навченості до дій як виміру вміння практично використовувати знання в організації педагогічного процесу; спрямованості як визначення орієнтирів, якими послуговується майбутній учитель у  проектуванні методики фізичного виховання учнів. Відповідно до цих критеріїв було визначено й схарактеризовано три рівні.

Високий рівень підготовленості майбутнього вчителя початкової школи до застосування індивідуально-диференційованого підходу у процесі фізичного виховання учнів виявляється в свідомих і систематизованих знаннях щодо сутності індивідуальності, ознак її прояву в дітей молодшого шкільного віку в їхньому фізичному розвитку і здоров’ї, руховій активності; змісту принципів індивідуалізації й диференціації навчально-виховного процесу, способів їх реалізації у моделях організації роботи з учнями в процесі їхнього фізичного виховання; форм і методів індивідуалізації і диференціації фізичного виховання учнів початкової школи. Студент володіє вмінням визначати й характеризувати індивідуальність учнів через особливості їхнього фізичного розвитку, стану здоров’я і рухової активності; визначати й обґрунтовувати ознаки для застосування індивідуально-диференційованого підходу у фізичному вихованні учнів; розробляти й використовувати різноманітні форми і методи індивідуалізації і диференціації фізичного виховання учнів на заняттях із фізичної культури відповідно до їхніх можливостей і з урахуванням рекомендацій, поданих у нормативних документах, навчально-методичних матеріалах.

Достатній рівень підготовленості майбутнього вчителя до використання у фізичному вихованні учнів індивідуально-диференційованого підходу визначається наявністю різнобічних, але не упорядкованих знань щодо сутності індивідуальності й ознак її прояву в дітей молодшого шкільного віку; сутності принципів індивідуалізації й диференціації навчально-виховного процесу і способів їх реалізації в початковій школі. Водночас студент не володіє знаннями щодо моделей індивідуалізації й диференціації діяльності учнів у процесі фізичного виховання, форм і методів  індивідуалізації і диференціації цього процесу, способів застосування вчителем індивідуально-диференційованого підходу в процесі фізичного виховання учнів початкової школи. У нього сформовані окремі  вміння щодо визначення індивідуальності учнів, її урахування  в цілях і завданнях фізичного виховання. Під час складання плану і розробки методики проведення занять із фізичної культури в початковій школі майбутній учитель цього рівня використовує несистематизовані елементи оздоровчих і корегувальних вправ. Усі свої дії спрямовує на відтворення вимог навчальної програми без урахування індивідуальних можливостей учнів, зумовлених станом їхнього фізичного розвитку і здоров’я.