КРИМІНАЛІСТИЧНІ ЗАСАДИ РОЗСЛІДУВАННЯ ІНСЦЕНУВАНЬ ЗЛОЧИНІВ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, висвітлено ступінь вивчення проблеми, зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами; визначено мету та задачі, об’єкт і предмет дослідження, охарактеризовано методи; виокремлено наукову новизну, розкрито практичне значення одержаних результатів; надано відомості про апробацію результатів дослідження, публікації.

Розділ 1 «Теоретичні основи інсценувань злочинів» складається з трьох підрозділів, присвячених поняттю та сутності інсценувань у криміналістиці як способу приховування злочину.

У підрозділі 1.1. «Поняття та сутність інсценувань у криміналістиці як способу приховування злочину» проаналізовано історико-правові засади розвитку понять «спосіб злочину», «спосіб приховування злочину», «протидія розслідуванню», що дало змогу визначити поняття «інсценування злочину».

На основі наукового аналізу інсценування з’ясовано, що його основу становить штучне створення обстановки місця події, матеріальних слідів, що  відрізняє від інших способів приховування злочинів. З метою заплутати слідство і відвести від справжніх суб’єктів злочину виконавці інсценування вдаються до фальсифікації деяких подій вчиненого, зокрема змінюють слідову картину на місці події, повідомляють про злочин, який не було вчинено, або його деякі обставини, що не мали місце у злочинній діяльності.

Інсценування злочину можливе за наявності певних умов, зокрема: 1) умов зовнішнього середовища; 2) місця та часу; 3) фізіологічного стану особи, яка інсценує подію, її розумових здібностей та навичок; 4) можливостей виконання дій щодо приховання самостійно або ж із допомогою інших осіб; 5) наявності підручних або інших засобів, що сприятимуть знищенню слідів, зміні обстановки події; 6) постійного підживлення інсценування хибною інформацією (повідомлення про подію, поширення чуток, неправдиві свідчення).

Головним в інсценуванні злочину є управління слідчим шляхом фактичного вчинення події, її окремих елементів з метою ввести в оману та приховати злочин і власну участь у його вчиненні.

У підрозділі 1.2. «Класифікація інсценувань як способу приховування злочинів» розглянуто та систематизовано види інсценувань кримінальних правопорушень.

Серед різноманітних способів приховання злочину виділено: 1) маскування (злочинці прагнуть змінити свою зовнішність і сліди злочину. З цією метою використовують грим, маску; змінюють волосяний покрив; штучно створюють особливі прикмети (наприклад, коронки зубів), переміщають знаряддя злочину й тіло жертви); 2) фальсифікацію (створюють хибні сліди та інші помилкові докази); 3) приховування і знищення доказової інформації (злочинці навмисно залишають «сліди» рук і ніг, предмети, що належать іншим особам, сліди крові, волокна тканини одягу, при цьому знищують власні сліди).

Інсценування автором віднесено до комбінованого способу (поєднання двох способів приховування – маскування та фальсифікації) приховування злочинів, не виділяючи його в окрему категорію.

Основними критеріями для класифікації інсценування визначено такі:
1) за метою, що ставить перед собою суб’єкт інсценування; 2) за метою приховування реального злочину; 3) за видом злочинної діяльності; 4) за рівнем майстерності суб’єкта інсценування; 5) за об’єктом; 6) за суб’єктом;
7) за характером поведінки суб’єкта інсценування; 8) за ступенем підготовленості; 9) за способом вчинення; 10) за способом виявлення; 11) за ступенем виявлення інсценованих дій; 12) за тривалістю дії; 13) за місцем вчинення; 14) за часом вчинення.

Вчиняючи злочин, суб’єкти використовують сукупність видів інсценувань, маскуючи суб’єктів його вчинення, місце, час, спосіб проникнення. На вибір виду інсценування впливає низка факторів, зокрема мета, яку має злочинець, мотив, можливості таких дій.

Практичне значення класифікації інсценувань полягає в тому, що вона дає змогу усвідомити роль, зміст цього поняття, розкриває його логічний обсяг та надає максимально повну інформацію про інтерпретації видів інсценування. Водночас завдяки класифікації можна спланувати розслідування на початковому етапі за напрямом встановлення істини у кримінальному провадженні та виявленні причетних до інсценування осіб.

У підрозділі 1.3. «Психологічні особливості інсценувань злочинів»  охарактеризовано особливості психіки суб’єкта вчинення інсценувань злочинів, аналіз яких дав змогу з’ясувати сутність таких дій та розглянути організацію і планування розслідування.

Інсценування як спосіб приховування злочину має власне психологічне підґрунтя, оскільки вчинення певних дій відбувається унаслідок конкретного психічного стану особи. Суб’єкт інсценування усе добре прораховує та використовує при цьому психологічні закономірності мислення людини. При  цьому він сподівається, що при пізнанні певної події – обстановки місця події, особа, яка пізнає – слідчий, зважаючи на деякі умовні моменти, деталі, прийняті ним за справжні, зробить хибний висновок про подію загалом та висуне версії, уявно домалювавши інші деталі цієї події. Такому хибному аналізу сприятиме створення несправжньої обстановки місця події, у якій слідчий ґрунтуватиметься на побаченому, у результаті чого спрямує хід розслідування у неправильному руслі. Особливістю інсценування є те, що слідчий не здогадується про такі маніпуляції з його свідомістю, й уявляючи подію злочину як справжню, робить неправильні висновки та приймає помилкові рішення.

Суб’єкту інсценування характерна певна поведінка, що в подальшому його видає, зокрема: підвищений інтерес до процесу розслідування; поширення завідомо видуманих чуток про особу злочинця та мотиви злочину; демонстративність поведінки, спрямованої на переконання оточуючих у повній непричетності до злочину; заперечення навіть того, що доведено фактами; спроби переконати, підкупити потерпілих, свідків; пошук осіб, які б надали неправдиві свідчення; зміна первинних стереотипів поведінки після вчинення злочину; обізнаність щодо таких деталей, про які могла знати лише винна особа; повернення, іноді неодноразове, на місце події.

З’ясовано, що психологічно ідеальне інсценування включає в себе комплекс дій, а саме: до вчинення злочину (підготовка до вчинення та приховування), під  час вчинення злочину (створення штучної обстановки на місці події), після вчинення злочину (забезпечення алібі, поведінка під інсценовану подію, надання неправдивої інформації).

Розділ 2 «Методичні основи розслідування інсценувань злочинів» складається з трьох підрозділів, що присвячені теоретичним і практичним засадам організації та планування розслідування інсценувань злочинів.

У підрозділі 2.1. «Криміналістична характеристика інсценувань злочинів» надано криміналістичну характеристику інсценувань злочинів шляхом вивчення структури способу приховування злочинів та його елементів.

Відповідно до теоретичних положень та практичної діяльності, визначено структуру приховування злочину шляхом інсценування, а саме: 1) об’єкт і предмет інсценування; 2) спосіб приховування; 3) місце, час, обстановка приховування; 4) мотив, умисел та мета приховування; 5) суб’єкт приховування; 6) спрямованість дій щодо приховування.

До предмета інсценування належать приховування: 1) злочину або некримінальної події; 2) обставин злочину або некримінальної події (наприклад, особистої участі у вчиненні злочину, місця та часу вчинення злочину, способу вчинення; знарядь та засобів учинення, мотивів і мети вчинення злочину, слідів злочину або злочинця, предмета злочинного посягання та інших фактичних даних, що стосуються до розслідуваної події).

Суб’єкт інсценування злочину зазвичай не завжди усвідомлює, як і в якій послідовності діє справжній злочинець, тому нерідко допускає логічні помилки, виявлення яких при огляді місця події та проведенні інших слідчих дій дасть змогу досвідченому слідчому з’ясувати фактичне становище.

Загальною метою інсценування злочину є введення слідства в оману щодо фактично вчиненого злочину. Таким чином суб’єкт інсценування нав’язує слідчому неправдиве уявлення про вчинене, «примушує» спланувати розслідування в хибному напрямі.

На основі проведеного анкетування слідчих слідчих відділів МВС України з’ясовано, що 71 % респондентів уважає головною метою інсценування приховування власної причетності до події злочину, 66 % – приховування іншого злочину, 36 % – приховування місця і часу вчинення злочину, 26 % – приховування знаряддя та засобів учинення злочину.

При інсценуванні сліди злочину або некримінальної події поділено на групи, а саме: 1) сліди, що виникли внаслідок вчинення злочину; 2) сліди, що мали б виникнути, але не виникли внаслідок дії суб’єкта приховування; 3) сліди, що штучно створені внаслідок інсценування. Особливу небезпеку становить друга група слідів, оскільки розслідування гальмується внаслідок недостатньої інформації про обставини вчиненої події. Якщо першу та третю групу слідів можна виявити внаслідок детального огляду місця події, подальшого їх вивчення та аналізу, співставлення з іншими фактичними даними у справі, то сліди другої групи можуть бути відсутні або бути в дуже малій кількості.

Підрозділ 2.2. «Ознаки інсценувань та механізм їх виявлення» присвячено характеристиці особливостей виявлення негативних обставин (фактичних даних, що, відповідно до розвитку події злочину та пояснень конкретних осіб, не мають відображатися в обстановці місця події, або, навпаки, мають бути, але вони відсутні) з метою встановлення факту інсценування.

Автор дійшов висновку, що, розслідуючи злочини, слід висунути низку версій стосовно вчиненої події, і при цьому не виключати можливість інсценування, навіть, якщо на певному етапі розслідування недостатньо фактів для його виявлення. Існують випадки, коли версія про інсценування заснована не лише на отриманих фактичних даних, а й на інтуїції слідчого чи експерта, при цьому вона не суперечить іншим даним, зібраним у кримінальному провадженні. Версія про інсценування має ґрунтуватися на існуючих умовах, зумовлюватися обставинами конкретної події, тобто зібрана сукупність фактів або ознак має бути спровокована конкретною причиною, що зумовлена виявленими новими фактами чи ознаками. На основі аналізу практичного досвіду розслідування злочинів виокремлено обставини, що дали підстави висунути версію про інсценування, зокрема: сліди на місці події, на потерпілому та його одязі (84 % опитаних респондентів), свідчення особи заявника (71 %), поведінка учасників кримінального провадження (60 %), інформація, отримана від інших осіб (10 %).

Здійснено розподіл ознак інсценування на: 1) матеріальні: а) негативні обставини; б) сліди «надлишки»; в) сліди «недоліки»; 2) комунікативні (особливості поведінки).

Важливе значення для виявлення ознак інсценування мають дії злочинців після його вчинення, їх неадекватна поведінка, нав’язливість, надмірна зацікавленість у розслідуванні, іноді навіть надмірна деталізація вчиненої події при допиті.

Виділено обставини, що слід встановити для виявлення інсценування, а  саме: 1) обставини справи, у зв’язку з якими здійснювалося інсценування (характер, час, місце, суб’єкти події); 2) характеристика інсценованої події (вид, ознаки); 3) учасники інсценування та роль кожного з них у вчиненому, мета та мотив; 4) обставини підготовки та вчинення інсценування (місце, час, у якій послідовності було вчинено, предмети та матеріали, що використовувалися); 5) наслідки інсценування; 6) обставини, пов’язані з дачею інсценувальниками неправдивих показань; 7) зв’язок між способом приховування та ознаками (носіями інформації) на практиці.

На підставі таких обставин можуть бути висунуті такі версії інсценування злочину: 1) суперечливість обставин події; 2) невідповідність певних даних механізму інсценованої події; 3) навмисна демонстративність окремих фальсифікованих «доказів».

Інсценування на місці події можна розпізнати за такими ознаками: 1) загальні, до яких належать: демонстративний характер ознак події на місці події; наявність ознак різноманітних злочинів; приховання окремих ознак на місці події; невідповідність ознак на місці події механізму справжньої події; суперечності в обставинах події; негативні обставини; 2) окремі, коли місце події відображає занадто яскраву картину вчиненого.

Виявляючи ознаки інсценування, слідчий отримує дані про дії суб’єктів його вчинення (про мету і мотив, місце і час, послідовність дій, знаряддя), їх індивідуальні особливості (звички, уміння та навички). Аналіз обставин події, слідів і речових доказів у їх сукупності та взаємозв’язку дають змогу виявити ознаки інсценування, що суперечать уявленням про закономірний розвиток подій.

Підрозділ 2.3. «Тактика викриття інсценувань злочинів при проведенні слідчих дій» присвячений основним напрямам викриття інсценувань при проведенні слідчих та розшукових дій.

Особливостями прояву тактики є два напрями: 1) розгляд (розкриття) наміру обіграти слідчого; 2) намір слідчого переграти свого опонента.

Тактика виявлення інсценувань полягає у встановленні причинно-наслідкового зв’язку між встановленими обставинами у справі. Аналіз зібраної інформації дає змогу виявити суперечності між ними, що вказують на можливе інсценування. Такі суперечності слід називати негативними обставинами, тобто фактами, що суперечать логіці розслідуваної події.

Викриття інсценування полягає у проведенні комплексу таких дій: 1) здійснення цілеспрямованих слідчих та розшукових дій; 2) вивчення та аналіз місця інсценування; 3) встановлення мотиву та мети; 4) побудова конкуруючої моделі події злочину; 5) отримання додаткових доказів; 6) проведення повторних допитів, оглядів місця події та призначення відповідних експертиз.

З метою виявлення і викриття інсценування встановлюються: 1) обставини події, у зв’язку з якими вчинено інсценування (характер, час, місце, суб’єкти події); 2) характеристика інсценованої події (вигляд, ознаки); 3) суб’єкти інсценування і роль кожного у вчиненому, мета і мотиви, якими вони керувалися; 4) обставини підготовки і вчинення інсценування (місце, час, що і в якій послідовності було зроблено, предмети, матеріали, використані особами, які  інсценують); 5) наслідки інсценування (невчасне внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, притягнення до відповідальності невинних, вчинення інших злочинів особами, які не понесли своєчасно покарання); 6) обставини, пов’язані з даванням неправдивих показань.

У тактиці викриття інсценування важливе значення має правильна організація та послідовність проведення слідчих дій, що слугують своєрідним способом виявлення. Результати аналізу опитаних респондентів свідчать про те, що найбільш ефективною слідчою дією під час проведення якої можливо виявити інсценування, є допит (52 %), огляд місця події (47 %), призначення судової експертизи (88 %), відтворення обстановки й обставин події (15 %).

Дії з виявлення інсценування ефективні лише у своїй сукупності. Тільки шляхом накопичення інформації про подію злочину можливо вирішити питання щодо його інсценування. Збір інформації здійснюється при проведенні слідчих (розшукових) дій, і лише грамотна, чітко спланована їх організація може дати ефективний результат. Виявлення елементів інсценування дає можливість слідчому відшукати інші його складові та довести його у процесуальному порядку і таким чином встановити істину у кримінальному провадженні, забезпечити припинення намагань злочинців спроб інсценування інших злочинів та з’ясувати причини й умови, що сприяли інсценуванню злочину.