МЕТОДИЧНА ПІДГОТОВКА МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ МУЗИКИ ДО ХОРОВОГО НАВЧАННЯ ТА ВИХОВАННЯ УЧНІВ ОСНОВНОЇ ШКОЛИ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність досліджуваної проблеми, визначено об’єкт, предмет, мету та завдання дослідно-експериментальної роботи; викладено теоретико-методологічні засади, розкрито наукову новизну, теоретичне й практичне значення; наведено дані про апробацію та впровадження результатів дисертаційної роботи.

У першому розділі – “Теоретичні основи дослідження проблеми методичної підготовки майбутнього вчителя музики” – здійснено аналіз методологічних понять, що визначають зміст методичної підготовки студентів, розкрито сутність хорового навчання та виховання як мистецько-педагогічного явища та сформульовано засадничі положення його функціонування, окреслено основні віхи становлення й розвитку співацьких традицій в музично-освітній практиці національної школи.

Виходячи із завдань та змісту вказаної підготовки, автором досліджено, що оволодіння студентами методикою хорового навчання та виховання учнів основної школи базується на взаємовпливах важливих наукових підходів: особистісно-орієнтованого, аксіологічного та праксеологічного.

У роботі визначено роль хорового співу як найбільш демократичного, універсального і природного виду виконавства в розвитку мистецько-культурних та освітніх процесів, окреслено основні функції співацької діяльності (виховну, дидактичну, перетворювальну, психо-фізіологічну). На основі теоретичних і науково-практичних узагальнень сформульовано характерні особливості навчально-виховної роботи засобами хорового мистецтва, що відповідають змісту та меті досліджуваного педагогічного процесу, а саме: природо- та культуровідповідність, естетизація дитячого життя, педагогічна підтримка особистості в колективі.

Проведений екскурс в історію національної музичної освіти та аналіз музично-виховного процесу минулого засвідчив домінування хорового співу як провідного виду музичної діяльності українських дітей протягом десяти століть, а також створив основу для визначення національних традицій хорового навчання та виховання учнів, які виявилися в культивуванні у молодого покоління любові до українського хорового мистецтва, забезпеченні музично-освітнього і особистісного розвитку дитини на основі співацької діяльності, реалізації творчих можливостей кожного учасника хору в процесі сценічно-концертного та побутового хорового музикування.

Серед актуальних завдань хорового навчання і виховання дітей шкільного віку було окреслено такі, як відновлення провідного значення співу в музичному вихованні дітей шкільного віку; визнання хорового навчання та виховання могутнім засобом розвитку творчого потенціалу особистості на українському національному ґрунті; використання оптимально можливих засобів культурного розвитку (інформаційних, соціальних, освітніх) для відновлення інтересу суспільства до дитячого хорового виконавства.

У другому розділі–“Методичні засади підготовки майбутніх учителів музики до хорового навчання та виховання учнів підліткового віку” –визначено принципові підходи, які визначають сучасні шляхи загальнопедагогічної та спеціальної підготовки майбутніх учителів музики до реалізації функції керівника шкільного хору, окреслено особливості навчально-виховної роботи вчителя із учнівським хоровим колективом.

У дисертації доведено, що діяльність учителя музики, який виконує роль керівника підліткового хору, має свою специфіку та обумовлюється низкою ознак: врахування специфіки музично-виховної роботи з учнями в передмутаційний період, використання форм і методів позакласної виховної діяльності, застосування технології групової роботи та методики керівництва учнівським колективом, опора на засадничі положення теорії і практики хорового виконавства, знання хорового репертуару та художньо-педагогічних особливостей його добору.

На основі аналізу праць відомих хорових діячів теоретично підтверджено провідну роль хорового ансамблю як засобу художньої виразності й гармонізації відносин, що функціонально забезпечують якість хорової звучності (художня функція) та взаємоузгодженість дій хористів на основі колективного співпереживання (виховна функція).

У результаті наукових узагальнень праць з теорії та методики музичного навчання розроблено теоретичні засади методичної підготовки майбутніх учителів музики, яка тлумачиться як цілеспрямована взаємодія студентів, організаторів навчально-виховного процесу, метою якої є реалізація особистісно-творчого потенціалу майбутнього вчителя у сфері навчального спілкування учнів з музичним мистецтвом.

Методична підготовка майбутніх учителів музики до хорового навчання і виховання учнів основної школи являє собою взаємозв’язок та взаємообумовленість трьох компонентів: мотиваційного, що включає усвідомлення студентами необхідності проведення виховної роботи засобами хорового мистецтва, стійке прагнення до її здійснення; когнітивного, що відображає фахову iнформованiсть (знання творів хорового мистецтва, методів навчально-виховної роботи), загальну ерудицію; виконавського,на основі якого в практичній площині здійснюється реалізація системи знань, умінь та навичок для проведення навчально-виховної роботи в ході освоєння творів хорового мистецтва.

Низка теоретичних узагальнень та вироблені методологічні підходи стали підґрунтям для розробки організаційно-комунікативної моделі методичної підготовки майбутніх учителів музики до хорового навчання та виховання учнів основної школи, яка розуміється як відкритий комплекс навчально-виховних важелів у системі “викладач – студент – учні”, спрямованих на формування фахової майстерності, аксіологічних установок і особистісних якостей студентів засобами хорової музики.

У роботі визначено та обґрунтовано ряд принципів методичної підготовки студентів до хорового навчання та виховання учнів-підлітків, а саме: принцип активізації музично-творчого потенціалу особистості (розкриває творчі можливості студентів, які реалізуються тільки в активному навчанні за умови створення вільного “простору” можливих цілей та шляхів їх досягнення); принцип фахового самовдосконалення (спрямований на створення умов для набуття подальшого педагогічного досвіду самоосвіти, самовиховання, саморозвитку); принцип гармонізації колективних міжособистісних взаємин (сприяє усвідомленню необхідності створення творчої атмосфери між учасниками педагогічного процесу); принцип інноваційної спрямованості навчально-педагогічної діяльності (визначається можливостями використання в підготовці майбутніх учителів музики сучасних методик та освітніх технологій).