МЕХАНІЗМИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ФІЗИЧНОЮ КУЛЬТУРОЮ ТА СПОРТОМ В УКРАЇНІ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, ступінь наукової розробки проблеми; вказано на зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами; визначено мету, завдання, об’єкт, предмет, гіпотезу та методи дослідження; охарактеризовано новизну, наукову і практичну значимість одержаних результатів, наведено дані щодо їх апробації та публікації за темою.

У першому розділі – “Організаційні, функціональні та правові основи державного управління фізичною культурою і спортом” – висвітлено генезис організаційно-правових основ державного управління фізичною культурою і спортом на українських землях наприкінці ХІХ ст. та в радянський період; нормативно-правові засади функціонування галузі “Фізична культура і спорт”; організаційно-функціональні основи діяльності органів державної влади сфери фізичної культури і спорту. Проаналізовано ступінь реалізації державної політики розвитку фізичної культури і спорту в Україні.

У процесі дослідження генезису організаційно-правових основ державного управління фізичною культурою і спортом на українських землях у ХІХ ст. та в радянський період установлено, що перший етап (кінець ХІХ – початок ХХ ст.) ознаменувався утворенням на теренах України губерніальних військово-спортивних комітетів у складі першого самостійного державного органу управління фізичною культурою і спортом Російської імперії – “Канцелярії головспостерігаючого за фізичним розвитком народонаселення Росії”. Зароджується спортивний рух, що знаходить вираз в утворенні перших спортивних клубів, гімнастичних, атлетичних товариств, олімпійського комітету Російської імперії.

Другий етап (1917-1920 рр.) зумовлений подіями 1917 р. – утворенням Української Народної Республіки. У складний для України час приймаються закони, спрямовані на становлення і розвиток освітньої галузі, закріплення обов’язкового проведення занять фізичними вправами із учнівською молоддю в навчальних закладах.

На третьому етапі відбуваються становлення і розвиток радянської системи управління (1921-1991 рр.). Цей етап характеризується класовою боротьбою із “буржуазною” спадщиною в галузі фізичної культури і спорту, обґрунтуванням і доведенням переваг соціалістичної системи фізичного виховання, формуванням полінаціональної фізичної культури народів СРСР.

У розділі проаналізовано, систематизовано та узагальнено зміст понад
50 нормативно-правових актів, які були видані в кінці ХІХ ст. та в радянський період. Вони були покликані регулювати організаційні, функціональні, правові основи державного управління сферою фізичної культури та спорту, визначати зміст економічного, адміністративного, організаційного, правового механізмів державного управління галуззю. Правовий механізм був спрямований на покращення стану фізичної культури та спорту в країні відповідно до державної політики, юридичне закріплення управлінських відносин, забезпечення вільної дії адміністративних механізмів тощо; економічний механізм, представлений інструментами фінансового регулювання, – на надання податкових пільг спортивним товариствам, звільнення рад фізичної культури від місцевого податку з будівель і від орендної плати за земельні ділянки, здійснення відрахувань на виховну і фізкультурно-масову роботу з дітьми в домоуправліннях тощо; адміністративний – на розробку напрямів розвитку видів спорту в країні, введення посад інструкторів з фізичної культури та спорту при домоуправліннях, підприємствах та організаціях, розробку і затвердження штатів рад фізичної культури та спорту, впорядкування проектно-кошторисної справи по фізкультурних спорудах, розробку та прийняття положень про державні комітети фізичної культури та спорту тощо; організаційний – на врегулювання питань, пов’язаних із діяльністю добровільних спортивних товариств, організацією республіканських спортивних шкіл, олімпійських навчально-спортивних баз, вжиттям заходів щодо розвитку фізичної культури та спорту в країні, організацією медично-санітарної справи, державною організацією охорони здоров’я дітей, що займалися фізичними вправами, поліпшенням стану фізичного виховання і спортивної роботи у вищих закладах освіти, технікумах, школах тощо.

Системний аналіз понад 170 нормативно-правових актів у сфері фізичної культури та спорту, прийнятих за 20 років незалежності України, дає підстави констатувати, що зусилля держави спрямовуються на вдосконалення механізмів правового, наукового, організаційного, медичного та інших видів забезпечення функціонування галузі та приведення їх у відповідність із соціально-політичними, економічними реаліями. Вивчення наукових праць показало, що в Україні відбувається становлення нової комплексної галузі права – спортивного права, предметом регулювання якого є комплекс суспільних відносин, які виникають у сфері фізичної культури і спорту – трудових, соціального захисту, державно-управлінських, фінансових, ресурсного забезпечення, підприємницьких, кримінально-правових, у сфері спортивної травматології, протидії використанню допінгу, міжнародних, а також процесуальних у частині врегулювання спортивних спорів.

Як показав системний аналіз організаційно-управлінських основ галузі, центральний виконавчий орган державної влади у сфері фізичної культури і спорту зазнавав неодноразових змін організаційної структури, що позначилося на змісті і напрямах його діяльності. Установлено, що поліфункціональність, необхідність суміщення владних повноважень щодо реалізації державної політики в різних соціально-гуманітарних сферах значно знижує ефективність діяльності центрального виконавчого органу державної влади у сфері фізичної культури і спорту. З моменту набуття Україною статусу незалежної, суверенної держави було прийнято і різною мірою реалізовано низку державних програм, вжито заходів щодо розвитку і поліпшення стану фізичної культури і спорту країни. Як свідчить порівняльний аналіз державних програм, спостерігається стійка тенденція до погіршення стану галузі, а реалізація державної політики і вжиті заходи характеризуються низькою ефективністю і результативністю. Державна політика, пріоритетні напрями щодо розвитку галузі полюсно змінювалися залежно від соціально-економічних умов. Як зазначають розробники державних програм розвитку фізичної культури та спорту, більшість проголошених заходів не була реалізована повною мірою через низьку виконавчу дисципліну, брак фінансових ресурсів, відсутність взаємної узгодженості в діях між державними і громадськими органами управління сферою фізичної культури і спорту в горизонтальній і вертикальній площинах взаємовідносин.

У другому розділі – “Методологія дослідження та принципи, функції, методи системи державного управління фізичною культурою і спортом” – розкрито зміст методологічних основ дослідження системи державного управління фізичною культурою і спортом, організацію дослідження системи державного управління фізичною культурою і спортом, обґрунтовано принципи оптимізації державного управління розвитком фізичної культури і спорту, визначено функції та методи державного управління розвитком фізичної культури і спорту.

Галузь фізичної культури і спорту розглядається, передусім, з позицій системного підходу як соціально-економічна система із складною структурою управлінського механізму. Під терміном “галузь фізичної культури і спорту” розуміється система закладів і підприємств, які надають фізкультурно-оздоровчі, спортивні послуги, спеціалізуються на виготовленні товарів спортивно-фізкультурного призначення з метою задоволення потреб населення, держави у сфері фізичної культури і спорту. Розвиток галузі фізичної культури і спорту (об’єкт державного управління) відбувається завдяки вдосконаленню і поліпшенню матеріально-технічного, інформаційного, кадрового, наукового, нормативно-правового, фінансового, медичного забезпечення, що, у свою чергу, знаходить відображення в показниках розвитку системи в цілому, а саме: рівні здоров’я і фізичного розвитку різних верств населення; ступені використання фізичної культури в різних сферах діяльності; рівні розвитку системи фізичного виховання, самодіяльного масового спорту; досягненнях спортсменів України в окремих видах спорту; забезпеченості кваліфікованими кадрами, спортивними спорудами та майном.

У роботі поняття “система державного управління розвитком фізичної культури і спорту” трактується як цілеспрямований, систематичний, організуючий, координуючий, контролюючий вплив з боку системи органів державного управління на галузь фізичної культури і спорту з метою підвищення ефективності її функціонування, задоволення потреб держави, різних соціальних верств суспільства, окремих громадян у сфері фізичної культури і спорту.

Під принципами оптимізації державного управління розвитком фізичної культури і спорту як відкритої, складної, структурованої, ієрархічної соціально-економічної системи в дисертації розуміються закономірності, відносини, взаємозв’язки, керівні засади, на яких ґрунтуються організація та діяльність органів державної влади з метою створення оптимальної (найефективнішої) системи управління, яка має забезпечити найкращі показники якості за реальних умов функціонування галузі фізичної культури і спорту, її розвиток шляхом довготривалих, накопичувальних, незворотних, поступальних змін.