ОРГАНІЗАЦІЙНІ ЗАСАДИ КОРПОРАТИВНОГО УПРАВЛІННЯ СОЦІАЛЬНИМ РОЗВИТКОМ ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ГРОМАД

Краткое содержание

Основний зміст дисертаційної роботи

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, рівень її наукової розробленості, показано її зв’язок з темами науково-дослідних робіт. Визначено об’єкт, предмет, методи, мету та завдання дослідження, систематизовано наукову новизну і встановлено практичну корисність одержаних результатів, наведено дані щодо опублікування та апробації отриманих результатів.

У першому розділі – «Теоретичне підґрунтя управління соціальним розвитком у місцевому самоврядуванні» – розглянуто еволюційний шлях становлення територіальних громад як суб’єкто-об’єкта соціального розвитку в процесах трансформаційних змін суспільства, а соціальну сферу – як середовище формування спільних соціальних інтересів жителів і задоволення їх соціальних потреб.

Як рушійну силу власного соціального розвитку територіальних громад досліджено корпоративний спосіб системної організації економічних і соціальних процесів, які створюють підґрунтя для задоволення потреб жителів.

На рівні територіальних громад соціальний розвиток визначається як розвиток соціальної спільноти, яка в процесі еволюційного становлення територіальних громад набуває рис головного модератора прогресивних перетворень у муніципальних утвореннях. Від її здатності до реалізації власного потенціалу, творчості й саморозвитку суттєво залежить рівень суспільної злагоди й  економічного добробуту. На сучасному етапі розвитку суспільства поняття «соціальна спільнота» можна визначити як складне          й динамічне поняття, змістом якого є відображення результатів об’єднання людей, що проживають на одній території, мають спільні соціальні потреби, інтереси, здатні свідомо й активно виражати волю, об’єднувати зусилля у вирішенні місцевих справ.

З огляду на узагальнення теоретичних напрацювань вітчизняних і зарубіжних учених комплексне системне розуміння соціального розвитку територіальних громад може бути визначено як сталий шлях переходу від нижчих до більш досконалих форм відтворення і життєдіяльності територіальної громади як інституту місцевого самоврядування, конституційного носія його функцій і повноважень, який забезпечується прогресивними змінами у власному соціальному середовищі, використанням норм і цінностей вищої моралі, духовної та організаційної корпоративної культури, які підвищують стан і гармонізують соціальну, економічну й екологічну збалансованість розвитку суспільства.

Процеси життєдіяльності  територіальних громад формують тісні соціальні взаємозв’язки, соціальну взаємодію, сприяють появі й розвитку прогресивних форм організації діяльності та новітніх технологій, кінцеві результати використання яких забезпечують якість людського капіталу і соціального ресурсу.

Взаємодія між людьми, що виникає за таких умов, впливає на активність процесів соціальної самоорганізації громади й трансформує її в головний суб’єкто-об’єкт муніципального управління, підвищуючи рівень його демократизації. Як головний суб’єкто-об’єкт соціального розвитку «соціальна спільнота» формується за певними умовами в соціальних сферах.

Соціальну сферу територіальних громад слід розглядати як сукупність численних галузей і видів суспільної праці, між якими існує множина прямих і зворотних взаємозв’язків, що формуються під впливом спорідненості характеру умов здійснення соціальних процесів. Вони створюють і реалізують послуги з метою задоволення соціальних потреб, а також потреб побутового обслуговування людей. Її призначення – спрямовувати діяльність суб’єктів територіальних громад на розвиток людини, її інтелект, який стає нематеріальною формою національного багатства країни.

Визначення складових і ресурсної бази соціальної сфери й розкриття їх сутності і адаптаційних можливостей до сучасних вимог існування суспільства формує уявлення про неї як сферу продукування соціального розвитку територіальних громад і дозволяє визначити напрями та способи його прискорення.

Соціально-економічна ситуація в українському суспільстві вимагає суттєвого підвищення темпів соціального розвитку, що передбачає побудову досконалої і збалансованої соціальної інфраструктури, використання сучасних методів організації співпраці, поглиблення взаємозв’язків і соціальної взаємодії та прогресивних організаційно-правових форм і способів управління соціальною діяльністю.

Бажання задовольнити спільні потреби соціальних спільнот мотивує до багатосторонніх прямих і зворотних взаємовідносин у колективній взаємодії, спільному створенні соціальної і економічної корисності, обумовлює та мотивує зацікавленість жителів, влади й бізнесу в розвитку соціальної інфраструктури, створенні сприятливого соціального клімату. Ці суспільні відносини інтегруються в корпоративні інтереси, мотивують до об’єднання організацій, що функціонують у соціальній сфері й за її межами. Вони набувають корпоративного характеру і стають об’єктом і результатом корпоративного управління спільним господарюванням суб’єктів територіальних громад.

Забезпечення корпоративного впливу на підвищення темпів соціального розвитку передбачає необхідність визначення його специфічного способу управління – соціального корпоратизму. Він розглядається як особливий спосіб організації та управління формуванням і розвитком корпоративних соціальних відносин. За їх допомогою узгоджуються та розвиваються спільні цілі соціального розвитку територіальних громад, обґрунтовується необхідність та доцільність створення об’єктів об’єднання соціальних інтересів жителів у процесі самоорганізованої діяльності. При цьому використовуються індивідуальні та колективні муніципальні ресурси і громадські зусилля на засадах договірної співпраці, спільної відповідальності і реалізації спільних повноважень.

Виконання самоврядної, організаційної й управлінської функцій на корпоративних засадах гальмується відсутністю науково-методологічних засад і механізмів формування та реалізації суспільного корпоративного впливу на процеси розвитку.

У другому розділі - «Методичні підходи до забезпечення соціального розвитку територіальних громад» - обґрунтовано і розкрито сутність основних складових методичного та інформаційно-аналітичного забезпечення процесів оцінювання соціального розвитку територіальних громад. Доведено необхідність застосування системного і корпоративного підходів до управління розвитком. Запропоновано і обґрунтовано методичний підхід до вибору показників і керованих параметрів соціального розвитку територіальних громад з метою їх застосування під час розробки стратегій і планів розвитку і контролю процесів їх реалізації.

Обґрунтовано, що найбільш перспективним із прикладних методів досліджень стану складних соціально-економічних систем є системний аналіз. Запропоновано зміст, структуру, методи і методологічну послідовність проведення системного аналізу стану розвитку соціальної сфери.

Визначене інформаційне поле системного аналізу охоплює складові елементи і особливості змістовно-функціонального управління розвитком соціальної сфери, які повинні розкриватися шляхом аналізу цілей і проектів соціального розвитку, показників їх досягнення, чинників впливу, напрямів діяльності структурних підрозділів щодо їх забезпечення, кваліфікаційного складу працюючих, аналізу якості виконання функцій стратегічного і поточного планування, організації, контролю і мотивації. Застосування системного підходу дозволило виявити системні зміни, що відбуваються в соціальному середовищі, визначити їх характер і чинники впливу.

Основними етапами і складовими системного аналізу соціальної сфери були обрані: системно-структурний, змістовно-функціональний, об’єктно-суб’єктний, інституційно-правовий та організаційно-управлінський. Дослідження системно-структурних і об’єктно-суб’єктних змін у соціальних сферах муніципальних утворень запропоновано здійснювати шляхом аналізу загальних характеристик об’єкто-суб’єктів соціальних галузей і соціальних секторів соціальної сфери, органів місцевого самоврядування і місцевої влади, складових, показників і характеристик соціальних процесів, їх динамічних змін і тенденцій, у тому числі управління змінами за визначеними в роботі аналітичними характеристиками і показниками.

З’ясовано, що чинником, який найбільш негативно впливає на темпи розвитку соціальної сфери є організаційно-управлінський та його змістовно-функціональне наповнення, а саме: збереження застарілих структур органів управління, технологій і методів управління, недостатня обґрунтованість розроблених стратегій і планів розвитку, планування можливого рівня розвитку від «досягнутого». Має місце неконкретизована управлінська відповідальність і невизначені повноваження щодо забезпечення досягнення поставлених цілей. Наведені характеристики, як правило, відсутні в посадових обов’язках. Професійно-кваліфікаційна структура працюючих у системі органів місцевої влади, розподіл їх завдань щодо виконання загальних і спеціальних функцій, комунікативні зв’язки і технології їх здійснення на сьогодні не були адаптовані до умов середовища їх здійснення, яке постійно змінюється. Спроможність й інтегровану здатність суб’єктів управління розвитком соціальної сфери запропоновано розглядати з огляду на запровадження інноваційних систем організації їх діяльності і використання концепції корпоративного управління. Визначено, що забезпечення соціального зростання передбачає необхідність прогресивних інституційних змістовних структурних зрушень у системі побудови чинних органів місцевого самоврядування.

У процесі пошуку напрямів і чинників соціального розвитку було з’ясовано, що його сутність і прояв як суспільного явища розкривається за допомогою показників, які формуються під його впливом, характеризують його рівень і використовуються як аналітичне підґрунтя стратегічних перетворень. З огляду на контекст інформаційно-аналітичного вибору ефективних способів управління соціальним розвитком територіальних громад постає питання про співвідношення й збалансованість показників і характеристик  економічного і соціального розвитку, а також методів їх виміру. Їх визначення і запровадження дозволяє отримати чітке уявлення про рівень збалансованості економічного і соціального зростання громад і визначати їх як «індикатори» узгодженості стратегій розвитку.

У третьому розділі - «Організація корпоративного управління соціальним розвитком територіальних громад» розкрито сутність та основні складові концепції корпоративного управління соціальним розвитком, досліджено і обґрунтовано можливості та різновиди соціального партнерства, зокрема соціальних договорів, організаційні корпоративні форми їх реалізації та інституційного забезпечення, що в комплексі формує систему корпоративного управління соціальним розвитком територіальних громад.

Дослідження властивостей і рис корпоратизму як прогресивної форми організації процесів суспільної праці засвідчило, що його роль у суспільних відносинах не обмежується спільним взаємовигідним господарюванням задля створення економічних благ, а має значно ширші аспекти. Він створює ідеологію управління, що формує спільну мотивацію власного розвитку. Потенціал корпоратизму полягає в здатності консолідувати зусилля людей щодо організації суспільної праці; розвивати почуття «господаря», підвищувати реальну самостійність і зосереджуватися на підвищенні соціальності власного життя. На сучасному етапі наголос у змісті корпоратизму має його соціальна компонента, яка розглядається як потужне джерело розвитку, що будується на економіці знань.

Доведено, що зазначене дозволяє здійснити ідентифікацію і позиціонування концепції корпоративного управління господарюючих на ринку суб’єктів до умов місцевого самоврядування і визначити соціальний корпоратизм як прогресивний спосіб організації соціальних процесів, що дозволяє глибше розкрити його соціальну природу, створює підґрунтя для реалізації ролі соціальної спільноти як суб’єкто-об’єкта соціального розвитку.

У роботі запропоновано концептуальний підхід до запровадження ідеології корпоративного управління процесами соціального розвитку. Для його імплементації в систему управління соціальним розвитком у роботі наведено обґрунтовану корпоративну стратегію, корпоративну політику розвитку територіальних громад, що базуються на визначенні їх чинників, розширенні спектру та змісту муніципальних корпоративних відносин відповідно до цілей і очікуваних результатів.

Вихідні положення корпоративного підходу містять: визначення місії соціального корпоратизму, формулювання стратегічних і поточних цілей, принципів, політики, функцій і завдань, їх інституційного та організаційного забезпечення, механізмів управління, що в сукупності дозволить забезпечити і реалізувати його ключову роль в управлінні процесами соціального розвитку територіальних громад.

Обґрунтування організаційно-правових форм корпоративної співпраці в управлінні соціальним розвитком у роботі здійснено за допомогою видової і структурної класифікації соціальних процесів, що дозволило визначити їх як підґрунтя для інтеграції можливостей раціонального забезпечення їх перебігу через імплементацію принципів корпоративного управління. Ідеологія корпоративної суспільної праці розвиває нове розуміння співпраці, форм і методів узгодження спільних дій, сприяє поширенню партнерських відносин як інтегруючого елемента в подальшому розвитку суспільства.