Стратонов В.М. Відтворення обстановки і обставин події як метод пізнання під час розслідування злочинів

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовуються вибір теми та зазначається її актуальність.  Визначаються завдання та теоретико-методологічні основи дослідження, розкриваються його новизна, практичне значення, формулюються основні положення, які виносяться на захист, подаються дані про апробацію результатів.

Розділ 1. "Пізнавальна та правова природа відтворення обстановки і обставин події" складається з двох підрозділів.

У першому підрозділі "Витоки та історико-порівняльний аналіз відтворення обстановки і обставин події” аналізуються особливості утворення, розкриваються сучасний стан і проблеми цієї слідчої дії, визначається місце відтворення обстановки і обставин події в кримінально-процесуальному пізнанні.

Аналізуючи зазначену проблему, дисертант відмічає, що теорія і практика не виробили ще єдиного погляду на процесуальну природу відтворення обстановки і обставин події, її сутність та місце в процесі доказування. Проведений ним порівняльний аналіз законо­давств інших держав також свідчить про відсутність єдиного підходу до вирішення цієї проблеми. Наприклад, кримінально-процесуальне законодавство Молдови передбачає як слідчу дію “слідчий експери­мент”, а як судову – “відтворення обстановки і обставин події”.

Історіографічний та семантичний аналіз ст. 194 КПК України дозволили автору визначити основні напрямки дослідження проблеми. Зокрема, зробити припу­щення, що первісно в основу відповідної статті Українського кримінально-процесуального законодавства закладався слідчий експе­римент (Колмаков В.П., 1956 р.). Проте в існуючій редакції статті про нього не згадується, а зазначена можливість відтворити обстановку та умови, за яких відбулася подія. Посилання на те, що дана слідча дія проводиться на конкретному місці події, дає підставу окремим дослідникам вважати, що основу ст. 194 КПК України складає перевірка показань на місці (Михеенко М.М., Нор В.Т., Шибіко В.П., 1992 р.). Під час дослідження були виявлені причини розбіжностей у підходах до розуміння цієї слідчої дії, які, на думку дисертанта, полягають у тому, що законодавець під час формулювання норми закону чітко не визначив його пізнавальної сутності, а також в одній процесуальній формі – відтворення обстановки і обставин по­дії – поєднав по суті дві окремі слідчі дії, що мають різні пізнавальні можливості та відрізняються метою і тактикою проведення.

У другому підрозділі “Поняття, сутність та види відтворення обста-новки і  обставин події” слідча дія розглядається з боку її процесуальної форми та  як метод пізнання. Визначається її поняття, види та пізнавальні можливості.

Проведене дослідження дозволяє дисертанту зробити  висновок, що у лінгвістичному плані в термінологічному словосполученні “відтворення обстановки і обставин події” спостерігається зайве семантичне нагромадження. Поняття “відтворення” має більш точні синоніми “репродукування” і “реконструювання”, які, до речі, не мають нічого спільного з поняттям “експеримент”. Вони, за етимологічним змістом, є ширшими за існуюче уявлення щодо перевірки показань на місці і більш повніше відображують сутність слідчої дії, що проводиться за діючим кримінально-процесуальним законодавством (ст. 194 УПК України). А тому, на думку дисертанта, доцільним було б використовувати в редакції цієї статті термінологічне словосполучення “реконструкція обставин події” (або, уточнюючи існуюче, – “відтворення обставин події”).

Підбиваючи підсумки аналізу, автор пропонує два шляхи вдосконалення процесуальної форми існуючої слідчої дії “Відтво­рення обстановки і обставин події”. Перший передбачає уточнення та деталізацію дослідних дій в межах ст. 194 КПК України, що дозволить певною мірою раціоналізувати діюче кримінально-процесуальне законодавство. Зокрема, дисертант розглядає поняття “відтворення обстановки і обставин події” як самостійну дію, яка проводиться з метою перевірки й уточнення наявних та отримання нових доказів шляхом відтворення обставин події та проведення дослідних дій за умов, у яких відповідні дії могли відбуватися. Таке визначення дозволяє відтворювати певні умови, моделювати, проводити досліди, вивчати об’єкти з метою перевірки та встановлення існування певних умов, явищ, обставин, перевіряючи при цьому наявні докази. Якщо йти цим шляхом, то види відтворення можуть бути класифіковані за двома принципами – залежно від характеру слідчого відтворення та засобів реконструкції. До видового ряду слідчих експериментів варто додати ще й модельний та технічний. При цьому слідчий експеримент не слід, на думку дисертанта, зводити лише до дослідних дій, а перевірку показань – до простого повторення свідчень на місці події. У авторському баченні ці два компоненти можуть бути до певної міри поєднані та використовуватись комплексно.

Другий шлях полягає у поділі існуючої процесуальної норми на дві окремі слідчі дії: “Перевірку показань на місці” та “Слідчий експеримент”, які більш повно відповідатимуть змісту пошукових, дослідних та пізнавальних дій, що проводяться. Але незважаючи на те, чи будуть слідчий експеримент і перевірка показань об’єднані однією процесуальною формою чи ні, відповідно до пізнавальної мети, тактика їх провадження буде різною.

Розділ П. "Організація та тактика відтворення обстановки і обставин події"  складається з п’яти підрозділів.

У першому підрозділі "Підготовка до проведення відтворення обста-новки і обставин події", розвиваючи слушну думку С.А. Шейфера, дисертант підготовчу роботу розглядає як специфічну програму прийняття рішення щодо  можливості та необхідності проведення слідчої дії, визначення її мети та виду, створення необхідних для цього умов. Звертається увага на необхідність враховувати всі потрібні процесуальні, тактичні і психологічні умови, які будуть використані та яких необхідно дотримуватись. Така підготовка, на думку автора, виступає гарантом дотримання законності і обґрунтованості, достовірності отриманих результатів.

Під час прийняття рішення про підготовку до проведення даної слідчої дії, слідчий здійснює певну організаційну роботу. При цьому зазначається, що механізм прийняття рішення про проведення даної дії не повинен обмежуватися лише визначенням достатніх умов проведення. Потрібно, щоб слідчий визначився, що відтворення обстановки і обставин події – фактично необхідна слідча дія. Інколи з тактичної точки зору ефективним буде провести не її, а допит особи на місці події або, наприклад, повторний огляд місця події тощо.

Дисертант докладно аналізує правові і фактичні підстави провадження цієї слідчої дії. Висловлює власну точку зору на процесуальне оформлення рішення щодо проведення слідчої дії. За нею постанову не потрібно складати у випадках реалізації простої форми цієї слідчої дії – перевірки показань. У випадках планування проведення складної форми отримання доказів – шляхом проведення дослідних дій (експерименту), слід виносити мотивовану постанову. Також необхідно винесення постанови в разі участі в слідчий дії неповнолітніх незалежно від їх ролі (підозрювані, обвинувачені, свідки чи потерпілі).

З огляду на складний тактичний характер цієї слідчої дії власне самі підготовчі дії розглядаються автором відносно двох самостійних етапів: попередньої підготовки, яка відбувається за межами слідчої дії і, як перша стадія проведення слідчої дії, що розглядається в наступному підрозділі.

На підготовчому етапі важливою передумовою проведення слідчої дії є допит. В разі, коли проводиться перевірка показань на місці, то попередній допит є необхідним джерелом інформації, без якого проведення перевірки просто неможливе. Крім цього слідчому рекомендується допитати додатково й інших учасників справи про обставини та деталі, що безпосередньо впливатимуть на підготовку, проведення та оцінку отриманих результатів. Чим більше такої інформації, тим точніше можна відтворити (реконструювати) обстановку, яка була на час скоєння злочину.

Допит має важливе значення під час планування слідчого експерименту. Залежно від його виду потрібно уточнити: де перебувала особа стосовно події, яка перевіряється, на якій відстані, якими були умови спостереження, погода, час доби, чи освітлювалася відповідна ділянка вулиці тощо.

Для більш якісного проведення відтворення обстановки і обставин події дисертант рекомендує складати план, в якому визначати зміст тієї частини показань чи даних, які необхідно перевірити; місце, час, спосіб і порядок проведення; коло учасників; підготовку матеріалів, які необхідні під час її проведення;  передбачити заходи організаційного характеру (охорона місця події, зв’язок між учасниками і т.ін.). Важливим у плануванні є визначення так званих “опорних пунктів” – елементів, які в процесі відтворення обстановки і обставин події є основою для співставлення показань з реальними обставинами. Їх визначення дозволить слідчому більш детально підготуватися до проведення слідчої дії, допоможе цілеспрямовано і повно визначити всі обставини події, що перевіряється. Перед проведенням слідчої дії дисертант рекомендує слідчому ознайомитись з місцем, де вона буде проводитись, а також вирішити питання щодо його реконструкції.  Дослідивши причини, на які посилаються слідчі, не здійснюючи попередній виїзд (велика відстань до місця, брак часу, слідчий добре знає дану територію, а слідча дія, на його думку, не носить складного характеру тощо), він доходить висновку, що така практика є згубною, такою, яка не відповідає основним настановам криміналістичної тактики.

Дисертант звертає увагу на те, що місцем проведення відтворення обстановки і обставин події не обов’язково є та місцевість, де відбувалася досліджувана подія, деякі досліди можуть проводитися і в інших місцях, навіть просто в кабінеті слідчого. В зв’язку з цим наводяться рекомендації слідчому щодо його вибору. Також обґрунтовуються рекомендації стосовно вибору часу прове-дення цієї слідчої дії. Звертається увага на те, що при визначенні фактору часу проведення експерименту слід вирішити, на якому етапі розслідування доцільніше його провести. Хоча процесуальний закон дещо обмежує подібну хронологію, адже відтворення обстановки і обставин події проводиться з метою перевірки результатів допиту або інших слідчих дій.

Приділяється певна увага рекомендаціям з підготовки речових об’єктів (або предметів, які їх замінятимуть і будуть потрібні при відтворенні обстановки і обставин події).

Торкаючись питань підбору учасників слідчої дії та визначення їх прав і обов’язків, автор аналізує недоліки, що пов’язані з розголошенням даних попереднього слідства і порушенням тактичних вимог щодо їх використання під час провадження слідчої дії, і робить висновок, що саме в результаті цих порушень, під час судового розгляду справи кожен третій підсудний (серед по-терпілих кожен сьомий) змінює свої показання. Причиною цього, на думку дисертанта, є неусвідомлення мети проведення слідчої дії; неправильне процесуальне оформлення ходу та результатів слідчої дії; незнання слідчим тактики; невикористання ним знань психології; відсутність наукових рекомендацій; відсутність обміну досвідом. В зазначеному аспекті автор докладно аналізує, класифікує та дає характеристику кожному учаснику з урахуванням його місця і ролі в доказуванні; функцій в процесі отримання слідчим доказової інформації; обов’язковості чи необов’язковості залучення тощо.

У другому підрозділі "Тактика проведення відтворення обстановки і обставин події" тактичні заходи розглядаються шляхом послідовного вирішення певної низки організаційних, організаційно-методичних, пізнавально-методичних, пізнавально-засвідчувальних і організаційно-засвідчувальних задач на різних стадіях та етапах розгортання слідчої дії та відносно до типових слідчих ситуацій, що виникають. Зокрема, вирішення організаційних завдань  пов’язується ним з попередньою стадією підготовки до проведення слідчої дії, коли формується слідчо-оперативна група; підбираються та перевіряються   науково-технічні засоби; виконуються передбачені законом процесуальні вимоги тощо. Безпосередньо на місці проведення слідчої дії вирішується ряд організаційно-методичних завдань: забезпечується охорона місця проведення слідчої дії; з нього випроваджуються сторонні; виконуються передбачені законом процесуальні вимоги тощо. На так званій робочій стадії провадження    слідчої дії виконується низка пізнавально-методичних і пізнавально-засвідчувальних задач: ознайомлення і фіксація загальної обстановки місця, де буде проводитись слідча дія; визначення меж і послідовності проведення активних (пізнавальних) дій; розподіл обов’язків між учасниками та конкретизація їх дій; отримання нової доказової інформації та її фіксація тощо. На заключній стадії провадження слідчої дії реалізуються організаційно-засвідчувальні задачі: складається протокол слідчої дії; виготовлюються плани та схеми; вилучаються та пакуються речові докази; виконуються відповідні процесуальні вимоги тощо.

В межах розв’язання позначених завдань загальнотактичної схеми автор детально аналізує практику використання різноманітних організаційних і тактичних заходів, застосування науково-технічних засобів, пізнавальних прийомів та методів під час проведення відтворення обстановки і обставин події.

При цьому дисертант окремо розглядає тактику провадження слідчого експерименту та перевірки показань на місці.

В ситуації, коли обстановка на місці пригоди змінилася, автор пропонує проводити реконструкцію та надає рекомендації щодо її здійснення та ві-дображення в протоколі слідчої дії.

Окремо аналізуються варіанти та розглядаються заходи запобігання можливої втечі з-під варти обвинувачуваного (підозрюваного) під час про-вадження слідчої дії.

Розглядає дисертант і складну тактичну ситуацію проведення поетапної перевірки показань у кількох взаємопов’язаних місцях.

На основі аналізу існуючого законодавства, наукових рекомендацій криміналістики та слідчої практики дисертант формулює обов’язкові процесуально-тактичні умови проведення відтворення обстановки та обставин події:  1) обмеження кількості учасників слідчої дії; 2) неприпустимість приниження гідності осіб, які беруть в ній участь, та створення небезпеки для їх здоров’я або життя; 3) проведення дослідних дій в умовах, максимально наближених (подібних) до тих, в яких мала місце подія або факт, що встановлюється;         4) проведення безпосередніх активних дій, максимально схожих на ті, які відбувалися в процесі події; 5) багаторазовість повторення (проведення) однорідних дослідів; 6) проведення дослідів в декілька етапів; 7) складання протоколу.

Тактичні прийоми, що забезпечують реалізацію, позначених вище умов, розділяються ним в залежності від виду пізнавальних задач (виду слідчого експерименту або перевірки показань на місці) та тактичної ситуації. Зокрема, автор наголошує, що у процесі перевірки показань застосування тактичних прийомів повинно відповідати певним умовам: проводиться тільки після отримання свідчень від особи, з якою дана дія буде проводитись; показання перевіряються лише на тому місці, де відбувалася досліджувана подія; в разі, якщо показання, пов’язані з місцем події, можна перевірити іншим способом, слідчу дію проводити не доцільно інакше вона перетвориться у допит на місці в присутності понятих, що є порушенням кримінально-процесуального закону; особі, з якою проводиться перевірка показань, надається можливість вільно вибирати напрямок руху, вона без будь-якого підказування свідчить: де, що, і яким чином відбувалось; слідчий повинен залишатися керівником при наданні ініціативи особі, з якою проводиться слідча дія, оперативно приймати рішення, бути готовим протидіяти можливим завадам проведенню розслідування в цілому і слідчої дії зокрема; деталізація показань. Особі пропонується більш ґрунтовно охарактеризувати об’єкти, обстановку, особливо коли місце суттєво змінилося; використання допомоги спеціаліста, роль якого не може зводитись лише до фотографування місця проведення слідчої дії;  активізація пам’яті особи, чиї показання перевіряються; не варто проводити перевірку показань щодо тих обставин, які особі добре відомі (обстановку в квартирі, будинку інколи доцільно перевірити за допомогою іншої слідчої дії – обшуку, огляду   місця події тощо); ні слідчий, ні спеціаліст, а рівно й інші учасники не повинні вголос висловлювати оцінку отриманим результатам. Особливо якщо такі висловлювання робляться в присутності особи, чиї показання перевіряються; перевірка показань проводиться з кожним допитаним окремо.