Матійко М.В. Інформаційна функція цивільного права

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження та характеризуються ступінь вивчення проблеми, формулюються мета і завдання, об’єкт і предмет дослідження, називаються використані методи дослідження, розкриваються наукова новизна одержаних результатів, їх наукове значення, наводяться відомості про апробацію та впровадження одержаних результатів.

Перший розділ «Огляд літератури та вибір напрямків дослідження» присвячений огляду наукових праць щодо теми дисертації, а також вибору напрямків дослідження.

На основі загальнотеоретичних та галузевих досліджень констатується наявність у вітчізняній юриспруденції інтересу правознавців до дослідження функцій, ролі та цілей права у суспільстві.

Робиться огляд літератури, присвяченої проблемам інформаційного буття цивільного права. Розглядаються розвиток та становлення правової кібернентики, правової інформатики та інформаційного права.

Певні аспекти обігу інформації в цивільних правовідносинах, виникнення з приводу неї цивільних прав і обов’язків, а також питання здійснення правового захисту інформації висвітлювалися у працях багатьох вчених-цивілістів.

Багато авторів зазначають наявність інформаційної функції права (А.Х. Гатієв, В.М. Обухов, Т.М. Радько, В.М. Синюков, Є.В. Чайкін та ін.). Зазначеній проблематиці С.В. Бутузов присвятив дисертаційне дослідження теоретико-правового характеру.

Наявність у права інформаційної функції констатується у більшості сучасних підручників з теорії права. Розділи окремих теоретичних досліджень, присвячені функціональному аспекту окремих явищ, також звертають увагу на існування інформаційної функції. Серед функцій цивільного права автори сучасних підручників із цієї дисципліни окреме місце відводять інформаційній функції. При розгляді функціональних характеристик окремих інститутів цивільного права, до яких вдаються автори монографічних досліджень та статей, також розглядається інформаційна функція. При всьому цьому можна констатувати брак у сучасній цивілістиці спеціальних досліджень, присвячених функціональному аспекту цивільного права та відсутність досліджень, спеціально присвячених інформаційній функції цивільного права. Таким чином, питання інформаційної функції цивільного права потребує подальшої розробки.

Другий розділ «Загальна характеристика функцій цивільного права» складається з трьох підрозділів і присвячений розгляду поняття, структури та диференціації функцій цивільного права, а також визначенню поняття та місця інформаційної функції цивільного права серед інших функцій цивільного права.

У підрозділі 2.1. «Поняття та структура функції цивільного права» аналізуються запропоновані у науковій літературі визначення функції цивільного права та її структура.

Універсальне загальнотеоретичне визначення функцій права стосовно цивільного може права бути використане як основа розуміння функцій цивільного права, але воно не може відображати специфіку функцій цивільного права. Функції галузей права є більш змістовними, ніж функції права: вони, крім загального, містять елементи особливого. Тому поняття «функції цивільного права» повинне спиратися на поняття «функції права» взагалі і включати особливості цивільного права. Таким чином, функція цивільного права може бути визначена як напрямок впливу цивільного права на суспільні відносини та соціальне призначення цивільного права.

Розглядаються точки зору вчених стосовно структури функції цивільного права. Зазначається, що до складу структури функції цивільного права входять як елементи, що властиві функції цивільного права, так і ті, що стоять поза функцією, але в силу нерозривного зв’язку належать до її структури. Структуру функції цивільного права становлять суб’єкт функції цивільного права, об’єкт функції цивільного права, зміст функції цивільного права, засоби реалізації функції цивільного права. Суб’єкт функції цивільного права – це суб’єкт, завдяки якому здійснюється вплив на суспільні відносини у певному напрямку, і цивільне право набуває соціального значення. Об’єкт функції цивільного права – це суспільні відносини, на які цивільне право здійснює вплив. Зміст функції цивільного права становить спосіб впливу цивільного права на суспільні відносини у певному напрямку, в якому проявляються сутність, ознаки та основні властивості цивільного права. Засоби реалізації функції цивільного права – це засоби забезпечення впливу цивільного права у певному напрямку.

У підрозділі 2.2. «Диференціація функцій цивільного права» проаналізовано точки зору вітчизняних та зарубіжних вчених щодо диференціації функцій цивільного права.

Зазначається, що до диференціації традиційно зараховують типологію та класифікацію. Проблема диференціації функцій права в юридичній літературі досліджується в аспекті побудови класифікацій функцій права. Правознавці визнають можливість класифікації функцій права не тільки на рівні права в цілому, але й в окремих його галузях. Виокремлюються функції, які властиві всім галузям права, і функції менш загального значення, властиві лише деяким галузям права. Стосовно функцій цивільного права, як і права в цілому, справедливим є виділення двох груп критеріїв, які лежать в основі їх диференціації: внутрішніх (що перебувають у рамках самого цивільного права) та зовнішніх (що перебувають за його межами). Внутрішні критерії (підстави) класифікації функцій цивільного права випливають із системи цивільного права, способів його впливу на поведінку людей, особливостей форм реалізації. Зовнішним критерієм класифікації функцій цивільного права є різні соціальні фактори, які визначають призначення цивільного права.

Стосовно внутрішнього критерію авторами виділяються регулятивна та охоронна функції цивільного права.

Зовнішнім об’єктивним критерієм класифікації функцій цивільного права є різні соціальні фактори, що визначають призначення цивільного права. Цивільному праву об’єктивно властивий виховний вплив. Виховна функція формує в учасників цивільно-правових відносин цивілістичну культуру, повагу до прав та законних інтересів інших осіб, правову свідомість. Абстрагуючись від більш дрібної деталізації, можна повною мірою стверджувати, що цивільне право виконує також економічну та політичну функції.

До соціальних функцій цивільного права також відносяться екологічна, соціальна (у вузькому розумінні цього слова), інформаційна.

Деякими авторами також виокремлюються символьна, гарантійна та прогностична функції цивільного права.

У підрозділі 2.3. «Інформаційна функція цивільного права як вид функції цивільного права» надаються загальна характеристика та визначення інформаційної функції цивільного права.

Зазначається, що термін «цивільне право» нерідко вживається не тільки щодо галузі права, але й для позначення сукупності законодавчих актів, що регулюють суспільні відносини, які належать до предмета цивільно-правового регулювання. У свою чергу, поширювальне тлумачення поняття «законодавство» є характерним для концепції цивільного права України, де цією категорією охоплюються не тільки закони і підзаконні акти, але також і договори, і звичаї. Зокрема, як випливає з гл. 1 ЦК України, що називається «Цивільне законодавство України», у Цивільному кодексі термін «цивільне законодавство» служить для позначення всієї сукупності норм і правил, які регулюють цивільні відносини. Цивільне право вбирає в себе, а потім видає величезну інформацію про найрізноманітніші явища громадського життя. У ньому міститься велика кількість наукових дефініцій, юридичних формул, історичних і життєвих відомостей, політичних і правових оцінок, правових рекомендацій, заборон, дозволів і т.ін. Спеціальна література містить значну кількість дефініцій інформації. Актуальним залишається аналіз національних та найбільш близьких за змістом зарубіжних законодавчих визначень інформації.

Слід визнати, що всі законодавчі визначення інформації недостатньо повною мірою враховують важливі теоретичні розробки юридичної думки із цього приводу. Підсумовуючи різні точки зору, можна сказати, що інформація — це відомості (повідомлення) про об’єкти, явища та процеси навколишнього

середовища, їхні властивості і відносини, які зменшують ступінь їхньої невизначеності.

Інформаційна функція цивільного права – це інформаційний напрямок впливу цивільного права на суспільні відносини та інформаційне соціальне призначення цивільного права. Інформаційна функція цивільного права надає змогу ознайомитися із засобами цивільного права у задоволенні прав і правомірних інтересів осіб, можливостями найкращим чином задовольнити свої потреби, гарантіями суб’єктивних прав, способами їх захисту, можливостями мінімізувати витрати.

Третій розділ «Структура інформаційної функції цивільного права» вміщує три підрозділи і присвячений розгляду елементів структури інформаційної функції цивільного права.

У підрозділі 3.1. «Суб’єкт та об’єкт інформаційної функції цивільного права» автором аналізуються особливості суб’єкта, завдяки якому здійснюється вплив на суспільні відносини в інформаційному напрямку і завдяки якому цивільне право набуває інформаційного значення, та особливості суспільних відносин, на які здійснює інформаційний вплив цивільне право.

Зазначається, що для посилення інформаційної функції цивільного права суб’єкт інформаційної функції цивільного права повинен оволодіти різноманітністю об’єкта, пізнати його та перевести у свій внутрішній інформаційний багаж, у внутрішню різноманітність. У цьому розумінні необхідна оптимальна організація суб’єкта, його гнучкість і здатність реагувати на будь-які зміни. У зв’язку з необхідністю урізноманітнення суб’єкта інформаційної функції цивільного права цілком виправданим уявляється звернення за висновками стосовно проектів нормативно-правових актів та узагальнень судової практики до експертних та наукових установ, проведення консультацій зі спеціалістами окремих сфер відносин, які регулюються цивільним правом.

Цивільне право створює передумови для саморегулювання у сфері приватного права, визначає принципи внутрішнього регулювання за допомогою угоди сторін цивільних відносин. Особливу важливість порівняно з іншими галузями права в урізноманітненні суб’єкта інформаційної функції цивільного права тут набуває правова пропаганда, урахування особливостей суб’єктів зі звичайним та компетентним рівнем правосвідомості.

Об’єктом інформаційної функції цивільного права є поведінка людей, що має свої особливості, які не можуть не враховуватися суб’єктом інформаційної функції цивільного права, не можуть не відбитися на нормах цивільного права. В індивідуальній поведінці виокремлюються у цьому зв’язку три основні етапи. Відповідно до цих етапів виокремлюються аспекти впливу інформаційної функції цивільного права. Перший аспект (орієнтаційний) пов’язаний з орієнтацією у навколишній дійсності, з оцінкою обставин конкретної ситуації і полягає в тому, що цивільно-правова інформація містить відомості про умови або передумови вибору та здійснення того або іншого варіанту поведінки. Другий аспект (прогностичний) — обов’язкове врахування адресатом наслідків і результатів своїх дій. У цьому випадку мається на увазі врахування адресатом різних наслідків своїх дій — як позитивних, бажаних, так і негативних, несприятливих, інформація про які міститься у цивільному праві. Третій аспект (програмний) пов’язаний з вибором та плануванням змісту конкретного варіанту поведінки. Тут цивільне право містить відповідні відомості, інформує про можливі (необхідні, заборонені) конкретні дії адресата.

Зазначається, що моделювання результатів правомірної поведінки, порівняно з іншими галузями права, є найбільшою мірою властивим саме цивільному праву і не так часто має місце у, наприклад, кримінальному праві. Зазначене, однак, не виключає моделювання іншими галузями права результатів правомірної поведінки.

Звертається увага на особливу важливість у цивільному праві у порівнянні з іншими галузями права програми позитивної поведінки і більш підлегле інформаційне значення санкції.

Інформаційна цінність принципу цивільного права для конкретного адресата є більш високою у порівнянні з інформаційною цінністю конкретної цивільно-правової норми, тому що норма дозволяє орієнтуватися лише у даній конкретній ситуації, тоді як знання принципу дає можливість оцінювати або передбачати безліч конкретних ситуацій. У цьому зв’язку необхідно визнати доцільність надання у ст. 3 Цивільного кодексу України визначень понять загальних засад цивільного законодавства, оскільки відсутність останніх суттєво збіднює інформаційну функцію цивільного права, знижуючи у кінцевому підсумку ефективність цивільно-правового впливу на суспільні відносини.

Ефективність інформаційної функції цивільно-правових дефініцій багато в чому залежить від повноти визначення окремих понять основних положень цивільного права. Розділ Цивільного кодексу України, присвячений основним положенням, має містити повний набір усього того, що потрібно для фіксації фундаментальних положень цієї галузі права. Однак аналіз змісту основних положень кодексу не підтверджує такої точки зору. Тут, наприклад, відсутні визначення соціальних та юридичних цілей цивільно-правового регулювання, правових цінностей, які захищаються цивільним правом. Зазначені пропозиції певною мірою можно віднести і до форми та змісту інших нормативно-правових актів цивільного законодавства та цивільно-правових договорів. Включення до законів та підзаконних нормативно-правових актів розділів, присвячених фіксації спеціальних положень щодо регульованої актом цивільного законодавства специфічної сфери відносин, визначенню понять стосовно цієї сфери сприятиме посиленню інформаційної функції цивільного права. Такий підхід все частіше

починає застосовуватись у правотворчій діяльності. Не залишається без застосування цей підхід і в практиці складання цивільно-правових договорів. До договорів все частіше включаються розділи, присвячені визначенню понять, що застосовуються у сфері відносин, яку регулюють зазначені договори.

Залежно від характеру регульованих відносин норми цивільного права можуть взагалі не містити повного обсягу інформації, необхідної для формування індивідуальної поведінки, якщо допускається використання іншої (неправової) інформації. Характерним прикладом є диспозитивні норми. Враховуючи широке застосування, порівняно з іншими галузями, диспоспозитивних норм у цивільному праві можна говорити про типовість зазначеного аспекту для цивільного права.

У підрозділі 3.2. «Зміст інформаційної функції цивільного права» аналізується спосіб впливу цивільного права на відносини у зв’язку з виконанням ним інформаційної функції.

У розділі розглядаються особливості інформаційного впливу цивільного права на трьох рівнях впливу права на суспільство. Зазначається, що перший рівень (регулювання суспільних відносини, тобто в остаточному підсумку поведінки кожної конкретної людини, шляхом сприяння створенню нових, закріпленню у відомих межах вже наявних або витісненню віджилих відносин) повною мірою притаманний цивільному праву. Другий рівень (регулювання відносини усередині суб’єкта керування) не є притаманним цивільному праву, як найбільш повному втіленню ідей і положень приватного права на національному рівні. На третьому, вищому рівні, де об’єктом впливу є вся соціальна система, а кроки у її розвитку відбуваються у більші відрізки часу, вплив на суспільство набуває більш загального і уповільненого характеру. Перехід всієї соціальної системи у новий, кількісно або якісно інший стан знаменується великими змінами у праві, іноді й оновленням його частин. Розвиток відносин на першому рівні, що є притаманним цивільному праву, та на другому рівні веде до поступового вирішення окремих, дрібних, потім більш загальних завдань і приводить, нарешті, до досягнення великих соціальних цілей.

Виокремлюються два аспекти змісту інформаційної функції цивільного права: загальна інформаційна дія цивільного права (як і інших ідеологічних форм) та інформаційна дія, що здійснюється через систему юридичних засобів, тобто через механізм правового регулювання.

Для цивільного права є більш характерним, порівняно з публічним правом, засвоєння правових норм із неофіційних (нерідко недостовірних) джерел. Посадові особи – це здебільшого юридично підготовлені адресати, що чималою мірою визначає характер сприйняття правової інформації. Ознайомлення з новими нормами тут здебільшого не опосередковано проміжними ланками. Це є більш характерним для публічного права і не є типовим для цивільного права.

У підрозділі 3.3. «Засоби реалізації інформаційної функції цивільного права» розглядаються засоби забезпечення впливу цивільного права в інформаційному напрямку.

Зазначається, що стала в юридичній науці конструкція логічної структури норми покликана враховувати момент зв’язку права і його адресатів принаймні засвоєння норм, їхнє переведення у свідомість. Цивільне право буде діяти більш ефективно, якщо нормативний акт задовольнить інформаційну потребу адресата. Таким чином, акт повинен бути складений зручно, тобто не за юридичною структурою, а за тими інформаційними структурами, які відображають типові для даних адресатів потреби у цивільно-правовій інформації (наприклад, угруповання всіх санкцій у главі «Відповідальність» і т.ін.). Поширювати це на великі нормативні акти, зміст яких дуже часто лише через ланцюг ланок (тлумачення, застосування і т. д.) доходить до адресатів, не завжди правильно. Ці ланки так чи інакше переведуть юридичну структуру в структуру інформаційної потреби, тому така побудова самого закону може призвести лише до перекручувань інформації на шляху її руху до адресата. Отже, великі нормативні акти (Конституція, Цивільний кодекс) повинні найбільш повно виражати логічну структуру норм. Ця вимога не є обов’язковою стосовно цілої системи підзаконних актів, що їх конкретизує, які й існують для того, щоб перерозподілити інформацію загальних норм для полегшення орієнтації в них при вирішенні конкретного питання.

Сприймають цивільно-правову норму різні адресати, частина яких має недостатні знання, загальну культуру, щоби правильно логічно цю інформацію засвоїти. Конкретна норма обмежує, звужує різноманітність абстрактної (у змісті різноманітності конкретних моментів, що міститься в ній). Але користуватися тільки конкретними нормами законодавець не в змозі – межі ставить обсяг законодавства. Отже, керуючись певними критеріями, законодавець дотримується балансу, використовуючи сполучення абстрактних і конкретних норм. Найбільш привабливими є такі критерії, як важливість даного виду суспільних відносин, серйозність санкцій і т.ін. Виокремлюється й інший критерій, а саме, інформаційна своєрідність регульованих відносин. У сфері, наприклад, кримінального права в основі системи норм лежить низка чітких принципів і основних моментів, які роблять всю галузь винятково компактною та чіткою за структурою. Це пояснюється тим, що у всьому різноманітті конкретних злочинів можуть бути порівняно легко виокремленні загальні ознаки (родові, видові), що дозволяє всю інформацію сконцентрувати у декількох сотнях статей кодексу. Крім того, опис злочинних діянь, санкцій і багато норм загальної частини здебільшого є однаковими для більшості суб’єктів. У сфері ж цивільного права у відносинах між людьми існує велика кількість різноманітних факторів: параметрів особистості, строків, фінансових показників, матеріальних об’єктів, технічних характеристик. Часто й різко змінюються не тільки параметри, але й

навіть принципи функціонування тієї або іншої організації, установи. Отже, до існуючих нормативно-правових актів невисокого рівня часто вносяться зміни, створюються нові акти: положення, інструкції, правила. Цілком зрозуміло, що надлишковість такого роду інформації необхідна. З врахуванням різних за рівнем правової культури категорій адресатів можна варіювати надлишковість текстів нормативних актів. Уявляється очевидним, наприклад, що є необхідною більша надлишковість текстів актів, що стосуються звичайних адресатів. Тут необхідні детальні пояснення, дефініції. Що стосується категорії специфічних адресатів – посадових осіб або юристів у сфері їхньої професійної діяльності, то тут потрібні стислі, короткі, мінімальні за розміром акти, розраховані на юридично освічених і компетентних адресатів, тим більше що ці акти зазвичай стосуються питань, які постійно перебувають в сфері діяльності цих осіб і тому добре їм відомі. Специфіка діяльності посадових осіб і взагалі юридично підготовлених адресатів полягає саме у тому, що в ній поєднується застосування абстрактних, загальних норм із застосуванням професійних і юридичних знань, що робить зайвою надмірну деталізацію приписів. У зв’язку з тим що посадові особи є більш типовим адресатом приписів для публічного права, у цивільному праві є цілком виправданою більш часта у порівнянні з публічним правом необхідність детальних пояснень та дефініцій.

Суб’єктивне цивільне право є найважливішим елементом правового регулювання і відіграє важливу роль у його механізмі, будучи, таким чином, важливим засобом реалізації інформаційної функції цивільного права. Воно опосередковує дозвільно-диспозитивну сутність нормативно-правового регулювання, забезпечує волю та ініціативу учасників цивільного обороту. Виникнення будь-якого суб’єктивного цивільного права є результатом взаємодії цивільно-правової норми, цивільної правоздатності і юридичного факту. Саме про наявність останніх інформує суб’єктивне цивільне право. Наявність юридичного факту також має великий інформаційний потенціал. Для механізму юридичного регулювання є характерним усвідомлення саме юридичних наслідків певних умов, фактів та поступків. Суб’єкт права на основі закріплених у нормі юридичних фактів з високим ступенем вірогідності може скласти прогноз тих наслідків, які мають настати.

Принципове значення має точно вивірене співвідношення між чітко визначеними юридичними фактами та обсягом вільного розсуду. Для адміністративного методу це одне співвідношення, для цивілістичного – інше. Для цивільного права є характерною більша, у порівнянні з адміністративним правом, і менша у порівнянні з кримінальним правом, деталізація юридичних фактів. Більш деталізоване визначення суб’єктів або об’єктів правових відносин у нормах цивільного права дозволяє зняти частину інформаційного навантаження із системи юридичних фактів. Що ж стосується адміністративного права, то там питома вага інформаційного навантаження переноситься здебільшого на визначення суб’єктів. Це необхідно враховувати при удосконалюванні регулювання у галузях права, при розробці нормативних актів, у процесі кодифікації законодавства. Інформаційний потенціал юридичних фактів розкривається також у визначенні мотивів поведінки особи.

Необхідною умовою набуття особою суб’єктивних цивільних прав є наявність у неї цивільної правосуб’єктності. Природною передумовою цивільної правосуб’єктності є природне право. Таким чином, одним із аспектів прояву інформаційної функції суб’єктивного цивільного права може бути й інформування суб’єктів про природне право. Інформаційний потенціал цивільної правоздатності як передумови суб’єктивного цивільного права може бути розкритий в інформуванні суб’єктів про можливість даного суб’єкта мати інші суб’єктивні цивільні права та обов’язки.

Здобуття конкретним суб’єктом своїми діями для себе конкретного суб’єктивного цивільного права може інформувати не просто про наявність дієздатності, а навіть про її вид: часткову, неповну, повну, або про обмежену дієздатність, а відповідно й про загальну здатність суб’єкта своїми діями здобувати для себе певне коло суб’єктивних цивільних прав і створювати певне коло цивільних обов’язків. Завдяки отриманню інформації щодо суб’єктивних прав окремих суб’єктів можна також скласти уяву про їх волю та інтереси.

Ефективність інформаційної функції суб’єктивного цивільного права багато в чому залежить від ступеня повноти та формальної визначеності законодавчого закріплення правомочностей основних майнових та особистих немайнових прав, а також точності їхньої договірно-правової інтерпретації. Так, наприклад, розкриття структури суб’єктивного права власності з визначенням правомочностей і субправомочностей, а не проста констатація їхнього існування у ч. 1 ст. 317 ЦК України сприяла би посиленню інформаційної функції суб’єктивного цивільного права. У зв’язку із зазначеним, ч. 1. ст. 317 ЦК України могла би мати такий вигляд: «Власникові належать право на власну поведінку, змістом якого є право володіння – юридична можливість фактичного впливу на річ, право користування – юридична можливість видобування споживчих властивостей речі, право розпорядження – юридична можливість визначення фактичної та юридичної долі речі; право вимагати від усіх не створювати перешкод у здійсненні права власності; право звернутися до державних органів за захистом порушеного права власності».

Інформаційна функція суб’єктивного цивільного права може проявляти себе також в інформуванні про наявність юридичного обов’язку, що йому кореспондується.