Чигрин В.О. Соціологія сільської молоді: теоретико-методологічні та методичні основи

Краткое содержание

Осібно в середовищі сільської молоді стоїть група учнів та студентів – вихідців із села, які саме з ним пов’язують свою майбутню трудову діяльність та життя. У дослідженні виокремлено чотири підгрупи учнівської молоді – старшокласники загальноосвітніх шкіл, учні професійно–технічних закладів аграрного профілю (ПТНЗ), студенти технікумів і коледжів, а також вищих навчальних закладів, які готують фахівців для сільського господарства.

В роботі наголошено, що соціальний статус сільських старшокласників є невизначеним, ціннісні та соціально–професійні орієнтації здебільшого не сформовані, а поселенські орієнтації неоднозначні; високий рівень формування суто професійних орієнтацій є спільним для учнів сільських професійно–технічних закладів і студентів технікумів та коледжів за недостатнього рівня соціалізації, а розмежовує їх перспектива різного соціального статусу, розуміння якого у них не сформоване; студенти вищих навчальних закладів, майбутні фахівці агровиробництва в минулому були потенційною елітою села, хоч сьогодні таке твердження суперечило б реальності. Втім, нові умови вступу до ВНЗ, а також атрибут вищої освіти дає їм підстави покладати надії на набуття більш високого соціального статусу.

Особливою групою сільської молоді є працівники невиробничої сфери села – лікарі, педагоги, працівники культури тощо. Частка осіб, зайнятих у цій сфері, досить мала у загальній масі населення, молодь у цій групі не становить постійної більшості, рівень підготовки майже половини молодих працівників невиробничої сфери села не відповідає вимогам часу, нарешті, регіонально об’єкти цієї сфери розміщені в Україні нерівномірно. Низьким є й рівень їхньої заробітної платні, оскільки умови фінансування освіти, охорони здоров’я, культури нестабільні.

В роботі схарактеризовані інші (передусім статусно–рольові) особливості цієї групи. Окремо розглянуто характеристики особливостей вікових когорт сільської молоді.

У третьому розділі роботи „Ціннісні та соціально–професійні орієнтації сільської молоді” здійснено аналіз місця та ролі ціннісних орієнтацій в процесі життєвого самовизначення сільської молоді, характеризуються вплив на них соціальних інституцій та динаміка їхнього формування за сучасних умов.

Складність пошуку сільською молоддю свого місця в світі полягає в тому, що, по–перше, молода особа не має такого життєвого досвіду, який би вможливлював реальне оцінювання своїх можливостей і домагань, а, по–друге, у процесі становлення необхідних для її самовизначення соціально значимих характеристик на неї впливають чинники, котрі часто діють у протилежних напрямах.

У дисертації здійснено спробу визначення системи ціннісних орієнтацій сільської молоді, у якій автор виходив з таких принципових моментів: по–перше, її соціально–професійні та поселенські орієнтації формуються тільки через систему ціннісних орієнтацій; по–друге, внаслідок обмеженості власного професійного й соціального досвіду, розмитості стартових уявлень про мету та сенс життя ціннісні орієнтації більшості сільської молоді, особливо її молодших вікових когорт, мають загальний характер; по–третє, вихідним пунктом формування її ціннісних орієнтацій є діалектична суперечність між особистісними ідеалами та реальним соціальним досвідом, який реалізується через особливості сільського способу життя; по–четверте, система ціннісних орієнтацій сільської молоді має тенденцію до трансформації під впливом соціальних переміщень різних її верств; по–п’яте, для сільської молоді характерною є конфліктність між наявною системою ціннісних орієнтацій та умовами їх реалізації на практиці.

На цій підставі доведена необхідність комбінованого підходу до типологізації системи ціннісних орієнтацій сільської молоді. Аналіз операційного та посферного аспектів їх формування дає підставу стверджувати, що наявні моделі систем ціннісних та соціально–професійних орієнтацій молоді не повною мірою відтворюють ці системи стосовно молоді сільської. Так, в ієрархії ціннісних орієнтацій сільської молоді традиційні темпоральні орієнтації посідають вагоміше місце, ніж у молоді міської. До того ж, зафіксований дослідженнями „інструментальний підхід” до цінностей праці саме сільської молоді слід пояснювати особливостями цієї сфери життя сільського соціуму. Сьогодні за умов села праця, без жодних „високих” вимог до неї, є просто умовою виживання.

Вплив суспільства на обрання професії сільською молоддю здійснюється як безпосередньо, так і опосередковано. Безпосередній вплив полягає в дієвості державної системи профорієнтації, працевлаштування, системи маніфестації потреби народного господарства в кадрах різного профілю та рівня кваліфікації. Опосередкований вплив справляє реальна ситуація на ринку робочої сили, а також створення стартових умов, необхідних для свідомого вибору молоддю професійного шляху.

В сільській місцевості молодь раніше починає виходити на ринок праці, оскільки має обмеження доступу до навчальних закладів. Сільська молодь, яка хоче здобути освіту, мусить мігрувати до міст. 0бмеженість доступу до спеціальної освіти зумовлює в подальшому нижчу конкурентоспроможність сільської робочої сили.

Загальноосвітня школа сьогодні практично не виконує соціальної функції – забезпечення процесу ранньої професійної орієнтації учнів. Слідом за нею функцію раннього професійного орієнтування поступово втрачає й сім’я. Дослідження свідчать, що від генерації до генерації ця об’єктивно необхідна функція сім’ї поступово знецінюється.

Натомість існує тісний зв’язок між формуванням соціально–професійних планів молоді в часовому континуумі та її професійно–кваліфікаційним статусом. Встановлено, що чим раніше формуються такі плани, тим вищою є кваліфікація молодих працівників. При цьому школа найбільше впливає на тих, хто орієнтується на здобуття вищої (ІІ–ІV ст.) освіти, ніж на тих, хто обирає професії фізичної праці. Впливає час вибору професії також на рівень задоволеності нею в майбутньому, а також на професійно–трудову рухливість робітників.

Наведені дані дають підстави для висновків щодо необхідності коригувань соціально–професійних орієнтацій молодшої вікової когорти сільської молоді, а також щодо переоцінювання деяких цінностей у старшій віковій когорті у сьогоднішніх умовах.

По–перше, корекцій потребують ті аспекти вибору професії, які зазнали тиску змін у суспільстві в цілому. Натомість середовищні аспекти залишаються майже незмінними, „цементуючи” суто професійні домагання молоді ціннісними чинниками, притаманними сільському соціуму. По–друге, важливим є те, що оцінка сільською молоддю реальних можливостей обраної професії нижча, ніж параметри вимог до „професії взагалі”.

Дослідження виявили особливості в орієнтаціях, притаманні різним верствам сільської молоді. Сьогодні до них можна віднести: а) орієнтації на соціальну корисність професії, характерні насамперед для випускників сільських шкіл, учнів технікумів та коледжів; б) орієнтації на значущість змісту професії, пік яких припадає на студентів ВНЗ; в) орієнтації на „інструментальні” можливості професії, на які сподіваються насамперед учні сільськогосподарських ПТНЗ та працююча сільська молодь.

На підставі досліджень подані прогнози щодо подальшої корекції професійних орієнтацій студентів аграрних ВНЗ різних ступіней, учнів сільських ПТНЗ. Так, за умов збереження соціально–економічної нестабільності, орієнтація на „інструментальні” можливості обраної професії може стати провідною. В роботі наводяться рекомендації, впровадження яких сприяло б стабілізації в цій сфері.

У четвертому розділі ”Соціальні переміщення та поселенська мобільність сільської молоді” розглянуто зміст і напрями соціальної мобільності і соціальних переміщень сільської молоді.

Доведена доцільність застосування саме до такого об’єкта, як сільська молодь таких понять, як поселенські орієнтації, поселенська мобільність, поселенські переміщення, оскільки стосовно неї обов’язково виникає питання про певні пріоритети міського або сільського типів життя. Слід усвідомлювати, що поселенські переміщення стають за сучасних умов хіба що не основними орієнтирами значної частини сільської молоді у втіленні планів щодо реалізації цілей життєвого самовизначення.

Сьогодні можна стверджувати, що за умов формування ринкової економіки об’єктивно зростають соціально–економічні „ножиці” у стартових можливостях сільської молоді. Процес розшарування населення не може не заторкувати соціально–професійних структур різних за типом сільськогосподарських підприємств. За своїм кількісним складом вони суттєво відрізняються від підприємств міста, до того ж, низка особливостей, притаманна колективам таких підприємств, робить соціально–психологічну складову наслідків розшарування виразнішою.

Таким чином, створюються не лише соціально–економічні основи та конфліктні наслідки нерівності стартових умов різних верств сільської молоді, але й визріває внутрішній конфлікт її планів життєвого самовизначення і реальних можливостей їхнього втілення.

Дослідження доводять, що попри відмінності в оцінках якостей обраної професії, випускники загальноосвітніх шкіл у більшості зорієнтовані на продовження освіти. До причин цього необхідно віднести бажання перейти від невизначеного становища в суспільстві до більш–менш престижної групи.

При цьому неабияку роль відіграє рівень освіти батьків випускників сільських шкіл. Серед респондентів, батьки яких мали неповну та повну середню освіту, домінує тенденція здобуття освіти, за рівнем найближчої до рівня освіти батька. Приблизно однакова, невелика кількість дітей із сімей, де батьки мали неповну середню освіту або закінчили ПТУ, переміщується в групу осіб із вищою освітою. Для дітей, батьки яких здобули середню спеціальну освіту, характерною є тенденція переважно висхідної соціальної мобільності. Але попри це останнім часом фіксуються деякі негативні тенденції.

Так, серед молодшої вікової когорти сільської молоді спостерігається зростання частки осіб із початковою або базовою середньою освітою, що, зводить нанівець її плани на продовження освіти, і як наслідок, подальшого просування. Крім того, матеріальне розшарування сільського населення скорочує можливості значних верств сільської молоді щодо продовження освіти. Руйнування мережі сільських поселень, яке супроводжується закриттям шкіл, ставить у нерівні умови випускників сільських шкіл різних регіонів та різних типів сільських поселень.

Дослідження також дають змогу простежити залежність між ставленням молоді до рівня освіти батьків та їхній професій. Значна частина випускників шкіл критично ставиться до професій своїх батьків, і насамперед матерів. Це породжує бажання в будь–який спосіб, насамперед шляхом продовження освіти, перейти до інших професійних груп. Якщо ж ураховувати супровідні негативні соціально–економічні чинники, які діють на селі, то навряд чи сьогодні доречно вести мову про реальні перспективи збалансованого розвитку соціально–професійної структури господарств через поповнення „нижньої” її частини за рахунок молоді.

На соціальні переміщення сільської молоді суттєво впливає також соціально–професійний статус батьків, який визначає її подальше соціально–професійне просування. Так, серед студентів ВНЗ аграрного профілю дітей керівників господарств майже в 4, а дітей спеціалістів – у 7,5 разів більше, ніж серед учнів профтехучилищ. Увиразнюється тенденція прагнення переходу до вищих статусних груп дітей працівників фізичної праці. Щоправда, тут ідеться переважно про дітей осіб, які займаються механізованою працею, фізичною працею індустріального характеру, що дає шанс заснувати фермерське господарство або технопарк.

В роботі деталізовано характеристики міжгенераційних переміщень сільської молоді з числа дітей представників малокваліфікованої праці, дітей осіб кваліфікованої фізичної праці, дітей працівників розумової праці, зайнятих на селі.

Суперечливим є вплив на соціальну мобільність сільської молоді тих змін, які відбуваються за умов переходу сільськогосподарського виробництва на ринкову основу. Мова, зокрема, йде про фермерство. Незважаючи на зовнішню привабливість, для більшості сільської молоді залишаються незрозумілими соціальний статус, реальний та потенційний престиж фермерської праці.

За відсутності позитивних компенсаторних чинників, які б стимулювали прив’язку планів життєвого самовизначення молоді до села, значні сподівання вона покладає на зміну місця помешкання у вигляді переїзду до міста.

Для України проблема міграції сільської молоді до міст стоїть дуже гостро. Слід зазначити, що її порушували вітчизняні науковці, зокрема, І.Прибиткова, О.Шульга, І.Прокопа, А.Шатохін, О.Яременко, О.Балакірєва, та ін. Але майже не розробленим лишався такий аспект як зв’язок міграційних процесів із поселенськими орієнтаціями сільської молоді. Узагалі сама постановка цього питання за радянських часів суперечила ідеї подолання істотних розбіжностей між містом і селом. Але дослідження, здійснені дисертантом у 80– ті роки, доводили, що її плани щодо життєвого самовизначення, як правило, включали „поселенський елемент”, без урахування якого їх втілення було б неможливим.

Останні дослідження підтвердили сталість тенденцій, притаманних сільській молоді у поселенському сегменті її життєвих планів. Так, у різних за віком, рівнем освіти й регіональною належністю груп респондентів зберігаються розбіжності в оцінюванні переваг міста або села як місця проживання та роботи. Все це не може не стимулювати процеси міграцій сільської молоді, типи, характер і напрями якої докладно розглядаються в роботі. Дисертант стверджує, що: як частина населення села, сільська молодь є об’єктивно включеною в систему соціальних переміщень, обмежених соціально–економічними та територіальними особливостями виробництва та соціальної інфраструктури. Вихід за їх межі стає можливим лише за умов територіальних або поселенських переміщень. Будучи залученими до системи сільського способу життя, молоді селяни формують комплекс суб’єктивних уявлень про переваги або недоліки сільського та міського способів життя і на цій підставі – свої поселенські орієнтації. Нарешті, чим більш незбалансовані між собою відносини міста й села, тим більшою є небезпека нерегульованих міграційних процесів, які містять насамперед поселенські пересування сільської молоді.

До чинників, що зумовлюють цей процес, слід віднести: а) несприятливу демографічну ситуацію в країні під впливом соціально–економічних процесів, що зумовили розбалансування системи „село–місто”; б) незадовільні умови праці в землеробстві й тваринництві, низький рівень заробітної платні більшості категорій працівників села, особливо молоді; в) недостатній рівень розвитку соціальної інфраструктури села; г) незадовільну профорієнтаційну роботу в сільських школах, відсутність зв’язків керівництва шкіл та господарств з питань формування резерву трудових ресурсів; д) незбалансованість системи підготовки кадрів масових професій для села за регіонами та спеціальностями; е) відсутність умов для підвищення професійно–кваліфікаційного рівня працівників масових професій; є) невідповідність потреби в спеціалістах з вищою та середньою спеціальною освітою з окремих спеціальностей обсягу їх випуску навчальними закладами, вади у працевлаштуванні молодих спеціалістів відповідно до рівня кваліфікації; ж) стихійність у формуванні поселенських орієнтацій частини сільської молоді, що призводить до гіпертрофованих уявлень про переваги міста. Усе це в сукупності вможливлює прогнозування продовження цього процесу, тим паче, що на це накладають відбиток політичні й соціально–економічні процеси, що тривають у сучасному українському суспільстві.

Пۥятий розділ „Політична соціалізація, самоідентифікація та політичні орієнтири сільської молоді” присвячено характеристиці ролі й місця сільської молоді у політичних процесах.

До особливостей нашого суспільства належить його поступова політизація, сутність якої можна звести до того, що процеси економічного і соціального структурування суспільства призводять до структурування політичного. За цих умов процес політичної соціалізації молоді дедалі складнішає, оскільки в самому суспільстві не завершено руйнування системи колишніх політичних цінностей, і, водночас, не вироблено альтернативної. На цій підставі зіштовхуються політичні позиції кількох поколінь. Нові соціальні інститути не в змозі ефективно виконувати свої функції у плані політичної соціалізації молоді.

В дисертації аналізуються зміни у ставленні сільської молоді до політики, характеризується роль сільського соціуму в політичній соціалізації молоді. На цій підставі робиться висновок, згідно з яким політична соціалізація сільської молоді відбувається переважно стихійним чином, зазнаючи впливу територіально–поселенського соціуму. У його умовах міжгенераційний „конфлікт політичної соціалізації” протікає менш виражено, ніж у містах, проте він поступово починає охоплювати й село. Результаційним моментом політичної соціалізації особистості є її політична самоідентифікація. В роботі визначаються чинники впливу на процеси політичної самоідентифікації та формування політичних орієнтацій сільської молоді.

По–перше, йдеться про чинники, що охоплюють сукупність соціально–економічних, історичних і геополітичних умов, які визначають особливості загального менталітету громадян, сукупність умов розвитку ідеології й культури. По–друге, регіональні чинники: співвідношення промислового та сільськогосподарського секторів економіки, особливості структури розселення і поселенської структури, специфіка статевовікової й соціально–професійної структури населення тощо. По–третє, в транзитивному суспільстві відбуваються доволі складні процеси, які стосуються якісної зміни таких суспільних феноменів, як „політична свідомість”, „політична культура”, „політична поведінка”, „політична діяльність”. По–четверте, на матеріалі досліджень виявлено такі чинники впливу на політичне структурування, політичну самоідентифікацію і політичну поведінку сільської молоді, як матеріальне становище; статевовікові, освітні, професійні характеристики; поселенська належність.

Демографічна ситуація, характерна для сучасного українського села, рисами якої є пришвидшене старіння населення, призводить до того, що на характер політичної самоідентифікації сільської молоді справляє вплив населення, яке належить до „воєнного покоління” і „покоління повоєнних років”. Соціально–професійна база населення села є вужчою за аналогічну базу міста, внаслідок чого спектр політичних переконань сільської молоді переважно зорієнтований уздовж векторів „біле–чорне” або „свій–чужий”, а рівень персоніфікованості політичного вибору сільської молоді вищий, ніж у міської. Соціально–економічна ситуація на селі, включно з матеріальним становищем населення, близька до критичної, тому полярність думок під час голосування потенційно вища, ніж у місті. Утім, молодь села налаштована менш радикально, ніж молодь міста або сільські пенсіонери. Інформаційний простір села менш розвинений і більш замкнутий. Звідси більшої питомої ваги набуває авторитет місцевих лідерів громадської думки, до яких не завжди належать люди з належним соціальним статусом і рівнем освіти.

Не менш складними є чинники особливого та поодинокого характеру, до яких належать внутрішньогрупові й індивідуальні особливості цих процесів.

У випадку із сільською молоддю маємо усвідомлювати, що процес її політичної самоідентифікації відбувається за умов, коли: а) посилюються суттєві розбіжності, а інколи й суперечності між містом і селом; б) суперечливість і різновекторність політичного й інформаційного простору України, відсутність ідеології, яка б об’єднувала суспільство, ускладнюють процес політичної самоідентифікації сільської молоді; в) відірваність політичних партій від основної маси населення, відсутність осередків в сільській місцевості унеможливлює самоідентифікацію із конкретною політичною силою значної частини молоді; г) нерозвиненість соціальної інфраструктури села, частина об’єктів якої виконувала функції агентів соціалізації, призводить до того, що процес політичної самоідентифікації сільської молоді часто набуває хиткого й випадкового характеру.

Оскільки основною формою політичної участі сільської молоді є участь у виборах, в роботі здійснено соціологічний аналіз саме цих процесів. Вивчення наукових праць, де аналізуються проблеми електоральної поведінки, дає підстави стверджувати, що вплив поселенської належності електорату на характер і зміст голосування не дістав у них належного відображення. Разом із тим електоральна статистика дає можливість стверджувати, що цей чинник впливає на характер електоральної поведінки населення.

Як доведено в роботі, цей феномен пояснюється одночасною дією трьох груп чинників – регіонального, соціокультурного і демографічного. На матеріалах досліджень характеризуються характер і зміст електоральних мотивів сільської молоді, моделей її електоральної поведінки. Аналізуючи зміст і характер електоральних орієнтацій сільської молоді, автор доходить висновку, що зумовлені вони особливостями її політичної соціалізації та самоідентифікації, що відбуваються за безпосереднього чи опосередкованого диктату сільського соціуму, який багатьма ототожнюється із поняттям малої Батьківщини.

Шостий розділ „Соціально–економічна трансформація суспільства та її вплив на становище і процес соціалізації сільської молоді” підсумовує результати досліджень з огляду на процеси, що відбуваються у нашому суспільстві.

З одного боку, молодь є частиною демографічної структури суспільства (насамперед у її генераційній площині), складовою його просторової організації (міська й сільська) та соціальної структури (необхідний резерв повноцінного відтворення). Ці детермінанти її ролі й місця в головному залишаються майже незмінними. З іншого боку, процеси, що відбуваються в суспільстві, „тиснуть” на зміст, характер і темпи життєвого самовизначення та соціалізації молоді.

В роботі розглянуто особливості суспільства, які впливають на стан і соціальні характеристики сільської молоді. Серед них насамперед економічна нестабільність, що зумовлює поляризацію населення за рівнем достатку; непослідовність у здійсненні економічних реформ, у тому числі й реформи аграрної, яка руйнує і без того нестабільні економічні орієнтири сільської молоді; розмивання основних складових соціального статусу індивіда, зсув ціннісних орієнтацій молоді. Сільський соціум не в змозі зупинити цей процес у свідомості сільської молоді, особливо тих, хто статусно ще не закріпилися на селі.

На матеріалі соціологічних досліджень проаналізовано ставлення сільського населення, у тому числі сільської молоді, до процесів, що відбуваються у нашому суспільстві, до орієнтирів його майбутнього розвитку. За цими даними обережне сільське суспільство не квапиться з підтримкою типових ринкових перетворень сільської економіки, а сільський соціум теж не хоче переходити до індивідуалістської системи ціннісно–нормативних орієнтацій. Колективна за своєю сутністю хліборобська праця, яка, на відміну від знеособленої праці на промисловому підприємстві, насамперед, передбачає довірчі відносини, за яких якість праці кожного є передумовою результативної праці всього, зазвичай невеликого колективу, потребує збереження багатьох колективістських норм і цінностей, що їх викорінює „чистий” капіталізм.

Суспільство не подає сільській молоді чіткого сигналу – на що саме вона має орієнтуватися. Майже її половина не має головного орієнтиру самовизначення. Сільський соціум певною мірою коригує механізми самовизначення молоді, але лише деякі корективи сприймаються нею беззаперечно, а інші зустрічають спротив. Молодь села більше, ніж інші вікові когорти, вважає, що сама людина є головним актором формування свого матеріального добробуту. Утім, своє матеріальне становище сільська молодь зазвичай оцінює досить критично.

Проблема соціальних наслідків реформування суспільства не може не обходити стану сільської молоді. Економічні перетворення на ринкових засадах охопили й аграрний сектор економіки. Саме на аграрну реформу, як на засіб вирішення економічних і соціальних проблем українського села, покладалися її автори, вбачаючи, що на новому економічному підґрунті сформується сільгоспвиробник нового типу, відбудеться відродження села.

Слід визнати, що соціальна інфраструктура села не завжди в змозі витримати тиск реформаційних процесів. Численні дослідження фіксують, що сучасне село потроху втрачає нормальні можливості відтворення соціальної структури, що, першою чергою, дається взнаки в процесі дестабілізації на ринку праці. За цих непростих умов формується реакція сільської молоді на процеси реформування суспільства взагалі, яка неодмінно веде за собою обрання шляхів життєвого самовизначення.

Надії, які покладала на реформу певна частина сільської молоді, не справдилися. Не дуже схвально (за виключенням молодшої вікової когорти) ставиться сільська молодь і до перспективи вільного продажу землі. Але, на відміну від старших поколінь, сільська молодь виглядає більш адаптованою до ринкових відносин в аграрному секторі, незважаючи на переважно негативну оцінку реформи.

Що ж до оцінок впливу реформи на село, то значна частина сільської молоді відзначає, що внаслідок реформування село занепало (37%), збідніло (31%), обмануте (майже 30%), незахищене (25%) тощо.

В роботі аналізовано процеси, що відбуваються під впливом реформи у середовищі сільської молоді як в аспекті повсякденних соціальних практик (Т.Заславська), так і в плані змін у планах і орієнтаціях.

Під тиском реформи матеріальне становище значної частини сільської молоді є фактично нижчим за рівень прожиткового мінімуму; відбувається процес руйнації соціальної зорієнтованості практично всіх соціально–професійних верств молоді села, за винятком невеликої частини осіб у віці понад 24 роки, які мають стабільний заробіток і статус на виробництві; позбавлена стабільних джерел поліпшення матеріального становища, частина молоді змушена звертатися за допомогою до батьків. У багатьох випадках це призводить до почастішання міжгенераційних конфліктів у родинах, до збільшення розлучень у молодих сім’ях на ґрунті матеріальних негараздів; не маючи достатньої інформації стосовно загальнодержавних і регіональних молодіжних програм, сільська молодь, за незначним винятком, не вважає державу та її структури надійним джерелом допомоги для себе. Звідси – зневіра в можливість розв’язати свої економічні проблеми за допомогою державних структур.

Своєрідним показником дієздатності будь–якої держави є наявність стратегічно виваженої державної молодіжної політики, спрямованої на послідовне залучення молоді до стратегії розвитку держави і суспільства, а також відпрацьованого механізму її впровадження й контролю.

Україна належить до держав із розвиненою системою сільських поселень, а аграрний сектор її економіки заслуговує на серйозну увагу. Крім того, демографічна ситуація в українському селі вимагає термінового поліпшення. Таким чином, саме молодіжна політика держави стосовно сільської молоді, її місця та ролі в суспільстві може стати прикладом перевірки ефективності стратегії розвитку держави й суспільства.

На думку автора, в основу формування державної політики стосовно сільської молоді мають бути покладені такі методологічні принципи.

По–перше, слід створити необхідну нормативно–правову базу молодіжної політики загалом, і окремим блоком – нормативно–правову базу політики стосовно сільської молоді.

По–друге, в бюджетних документах загальнодержавного й регіонального рівня мають закладатися реальні цільові кошти для здійснення необхідного обсягу фінансування молодіжних програм за напрямами – освіта та професійна підготовка; створення робочих місць для сільської молоді; житлова програма для сільської молоді; програма допомоги молодій сільській сім’ї.

По–третє, система навчальних закладів, від сільської школи до ВНЗ, що готують спеціалістів для села, соціальні служби, що займаються проблемами сільської молоді різних рівнів мають розробляти конкретні програми сприяння наймолодшим мешканцям села в реалізації їхніх можливостей і планів життєвого самовизначення. Паралельно слід цілеспрямовано, через систему послідовних орієнтаційних заходів формувати адекватне ставлення молоді до села як місця проживання та роботи, до професій, пов’язаних із агропромисловим комплексом, соціальною інфраструктурою села, до позитивного сприйняття кращих ціннісно–нормативних настанов сільського соціуму тощо.

По–четверте, паралельно з вищезгаданими напрямами державної політики стосовно сільської молоді доцільно розробити систему тестування дієвості кожної з державних програм, соціологічний моніторинг коефіцієнту корисної дії заходів, передбачених цими програмами. Саме на цій підставі мають обґрунтовуватися всі інші покрокові заходи в межах державних програм стосовно сільської молоді.

Обґрунтовуючи такий підхід, автор на підставі нормативних документів й узагальнюючих робіт Українського інституту соціальних досліджень та Державного інституту проблем сім’ї та молоді докладно характеризує низку законодавчих актів і програм держави щодо молоді, сільської молоді, села загалом.

На основі цього аналізу автор робить наступні висновки: 1. За роки незалежності України держава неодноразово вдавалася до спроб розробити дієву молодіжну політику, спрямовану на розв'язання проблем молоді у сфері економіки, політики, освіти, професійної підготовки, зайнятості, охорони здоров’я та соціального захисту. 2. Для цього шляхом прийняття низки нормативно–правових актів держава намагалася розробити чітку систему заходів правового, економічного, соціального, освітнього, культурологічного, інформаційно–пропагандистського характеру.

Але втіленню в життя цієї політики заважають суттєві труднощі. Так, сама концепція молодіжної політики спирається, здебільшого, на стару парадигму розуміння молоді як значною мірою аморфного соціально–демографічного утворення. Аналіз документів, присвячених сільській молоді, дає підстави стверджувати, що у держави сьогодні відсутнє повне розуміння поняття самого об’єкта з усіма його кількісними та якісними характеристиками й розбіжностями внутрішньої структури.

На думку автора, доцільно було б переформувати сам підхід до молодіжної політики держави, визначивши характеристики об’єктів, на які має спрямовуватися ця політика, окресливши кінцеву мету кожного напряму діяльності держави стосовно конкретних груп молоді.

На цій підставі в роботі наведено низку рекомендацій щодо формування науково–обґрунтованих засад політики держави стосовно сільської молоді.