Факас І.Б. Конституційно-правові принципи організації та діяльності судів загальної юрисдикції в Україні

Краткое содержание

У вступі обґрунтовується актуальність та новизна дослідження теми, визначаються мета і завдання дослідження, його об’єкт і предмет та методологічна і науково-теоретична основа, показується зв’язок з науковими програмами, теоретична і практична значущість отриманих результатів, їх впровадження в юридичну практику та апробація, наводяться дані про опубліковані праці і структуру дисертації.

         Розділ І. “Теоретико-методологічні аспекти дослідження та нормативно-правове регулювання конституційно-правового статусу організації і діяльності судів загальної юрисдикції в Україні” складається з двох підрозділів, присвячених дослідженню конституційно-правового статусу організації і діяльності судової влади та судів загальної юрисдикції в Україні, їх нормативно-правовому регулюванню.

         У підрозділі 1.1.- “ Теоретичні дослідження конституційно-правового статусу організації і діяльності судової влади та судів загальної юрисдикції в Україні” дисертант, проаналізувавши різні підходи вчених до визначення поняття “судова влада”, запропонував відповідне авторське розуміння цього поняття: судова влада – це одна з гілок державної влади, яка реалізується спеціально уповноваженими органами (судами), що наділені притаманними тільки їм повноваженнями, суть яких полягає в здійсненні правосуддя; конституційному контролі та контролі за додержанням законності та обґрунтованості  рішень і дій державних органів та посадових осіб; у формуванні органів суддівського самоврядування; роз’ясненні судам загальної юрисдикції актів застосування законодавства та утворенні державної судової адміністрації. Органами судової влади є суди загальної юрисдикції, що входять в судову систему України і здійснюють кримінальне, цивільне, адміністративне та господарське правосуддя у межах процесуальних норм, встановлених законом, та шляхом застосування до правопорушників заходів державного примусу з метою захисту прав, свобод і законних інтересів людини і громадянина, юридичних осіб, а також державного і суспільного ладу України.

В підрозділі 1.2. “Нормативно-правове регулювання організації і діяльності судів загальної юрисдикції в Україні” дисертант проаналізував нормативно-правові акти в різні періоди судово-правової реформи в Україні. Для зручності дисертант виділив три етапи: 1) Від Концепції судово-правової реформи, схваленої на законодавчому рівні (28 квітня 1992 р.) до Конституції України (28 червня 1996 року); 2) Від Конституції України (28 червня 1996 року) до нового Закону України “Про судоустрій України” (07 лютого 2002 року); 3) Від нового Закону України “Про судоустрій України” (07 лютого 2002 року) до сьогоднішнього дня. Аналіз нормативно-правового регулювання організації і діяльності судів загальної юрисдикції призводить дисертанта до висновку, що становлення системи їх конституційно-правових принципів відбувалося в процесі здійснення судово-правової реформи і, відповідно, створення нової правової бази для функціонування судів загальної юрисдикції.

Розділ ІІ. “Основні принципи організації судів загальної юрисдикції в Україні” вміщує чотири підрозділи і висновки та присвячений дослідженню ролі судово-правової реформи в організації і діяльності судів загальної юрисдикції, з’ясуванню поняття, класифікації та специфіки їх конституційно-правових принципів в цілому та принципів організації зокрема.

В підрозділі 2.1. “Принципи організації і діяльності судів загальної юрисдикції в Україні” дисертант аналізує різні підходи авторів до розуміння конституційних принципів судочинства, дає визначення конституційно-правовим принципам організації і діяльності судів загальної юрисдикції в Україні, наводить свою систему цих принципів. Конституційно-правовими принципам організації і діяльності судів загальної юрисдикції є вихідні положення, виражені в законі, що характеризують найбільш важливі сторони побудови і функціонування названих судів та спрямовані на реалізацію завдань, що стоять перед цими судами. Будучи єдиною, система конституційно-правових принципів організації і діяльності судів загальної юрисдикції поділяється на дві підсистеми:

1. Принципи організації судів загальної юрисдикції. До них належать принципи територіальності та спеціалізації судів як основні засади побудови системи судів загальної юрисдикції. 2. Принципи діяльності судів загальної юрисдикції. Вони в свою чергу поділяються на: а) конституційні матеріальні; б) конституційні процесуальні.

В підрозділі 2.2. “Судово-правова реформа в Україні та її роль в організації і діяльності судів загальної юрисдикції” аналізується процес проведення судово-правової реформи в Україні, характерним для якого є систематична зміна головних напрямів перетворень, непослідовність і незавершеність розпочатих реформ. Це зумовлено змінами у соціально-політичному житті держави, а також відсутністю протягом тривалого часу загальновизнаної програми подальших дій (перспективного плану) з метою приведення розпочатих перетворень до стандартів правової держави. Для забезпечення ефективної діяльності судів загальної юрисдикції необхідно створити в законодавчому порядку триланкову судову систему, яка за принципами побудови відповідатиме всім стандартам і традиціям абсолютної більшості європейських країн (суди першої інстанції, апеляційні суди, Верховний Суд України як касаційний суд). Така позиція знайшла своє підтвердження в результатах соціологічного дослідження, проведеного дисертантом шляхом анкетування працівників судів загальної юрисдикції у Чернівецькій області. Результати дослідження свідчать, що, з опитаних 367 респондентів, 295 респондентів або 80,38% вважають недоцільним утворення і функціонування Вищого цивільного та Вищого кримінального судів в системі судів загальної юрисдикції.

В підрозділі 2.3. “Організація судів загальної юрисдикції в Україні за принципом територіальності” дається визначення принципу територіальності, аналізується його зміст. Під принципом територіальності дисертант розуміє побудову системи судів загальної юрисдикції за поділом на певні території, кожна з яких відповідає одній або більше адміністративно-територіальним одиницям.

В результаті дослідження автор приходить до таких висновків. Побудова системи судів загальної юрисдикції в тій чи іншій мірі залежить від адміністративно-територіального устрою, а тому правовий режим адміністративно-територіальних одиниць потребує законодавчого закріплення. Лише після вирішення питань адміністративно-територіального устрою, можна приступити до розробки пропозицій щодо організації територіальних судів. Побудова цих судів повинна здійснюватися за принципом територіальності, тобто поширення юрисдикції окремих ланок судової системи на певні території, які, як правило, не збігатимуться з адміністративно-територіальними одиницями. Аналіз світового досвіду та функціонування судової системи в Україні дає підстави стверджувати про доцільність запровадження судових округів, які не співпадатимуть з адміністративно - територіальними одиницями. Їх окреме фінансування та відрив від органів виконавчої влади забезпечить реальні гарантії принципу незалежності суддів. Разом з тим недоцільними вбачається створення системи окружних кримінальних судів з одночасним позбавленням апеляційних судів повноважень із розгляду справ по першій інстанції та ліквідація Апеляційного суду України. Такої позиції притримуються 218 респондентів (59,4 %) з 367 опитаних , про що свідчать результати проведеного соціологічного дослідження.

В підрозділі 2.4. “Організація судів загальної юрисдикції в Україні за принципом спеціалізації” дисертант аналізує різні підходи авторів до поняття принципу спеціалізації судів, дає своє розуміння організації судів загальної юрисдикції за принципом спеціалізації, що полягає у поділі предмету діяльності судів на окремі сфери правосуддя та наступну диференціацію за різними ознаками юрисдикцій. Спеціалізацію судів прийнято поділяти на два види: галузеву та суб’єктну. Галузева спеціалізація традиційно впроваджується шляхом створення системи судових установ у державі, які зазвичай мають відповідні ланки та інстанції. Суб’єктна спеціалізація є вужчою і означає створення в системі судових установ окремих структурних підрозділів (колегій, палат, дивізіонів), в яких розглядаються справи за участю спеціальних суб’єктів права. Спеціалізація суддів визначається як розподіл праці в конкретній судовій установі, закріплення суддів за певними категоріями справ, віднесених до юрисдикції даного суду.

         В результаті дослідження автор приходить до таких висновків. Побудова системи судів загальної юрисдикції за принципом спеціалізації сприяє поглибленому знанню суддями окремих галузей законодавства та практики його застосування, підвищенню професіоналізму суддів і, отже, більш надійному захисту прав і свобод людини і громадянина та юридичних осіб.

Розділ ІІІ. “Основні принципи діяльності судів загальної юрисдикції” включає в себе два підрозділи і висновки. Він присвячений  аналізу реалізації конституційно-правових принципів в процесі здійснення правосуддя судами загальної юрисдикції в Україні.

       В підрозділі 3.1. “Конституційні матеріальні принципи діяльності судів загальної юрисдикції” дисертант проаналізував в системі конституційно-правових принципів діяльності судів загальної юрисдикції самостійну підсистему принципів, яка відрізняється сферою поширення і призначенням. Такою підсистемою є конституційні матеріальні принципи діяльності судів загальної юрисдикції.

Конституційні матеріальні принципи – це основні положення, закріплені в Конституції України та в матеріальних нормах права, які розкривають суть здійснення правосуддя судами загальної юрисдикції. До цієї підсистеми належать такі принципи : здійснення правосуддя виключно судами; право на судовий захист; принцип верховенства права; законність; незалежність суддів та підкорення їх лише законові; незмінюваність суддів; суддівське самоврядування, забезпечення доведеності вини; підтримання державного обвинувачення в суді прокурором. Закріплення цих принципів в Конституції України та Законі України “Про судоустрій України” пояснюється їх значенням для сфери основних громадянських прав і свобод, для врегулювання діяльності судів загальної юрисдикції, а також історичними традиціями.

В підрозділі 3.2. “Конституційні процесуальні принципи діяльності судів загальної юрисдикції” дисертант проаналізував загальну природу і призначення конституційних процесуальних принципів та зробив висновок, що вони похідні від конституційних матеріальних принципів і слугують ефективній реалізації останніх. Під конституційними процесуальними принципами діяльності судів загальної юрисдикції дисертант розуміє такі основні положення, сформульовані в процесуальних нормах права, які розкривають суть здійснення  певної форми правосуддя названими судами та відображають її специфіку. Конституційні процесуальні принципи діяльності судів загальної юрисдикції, теж становлять комплексну систему. До них дисертант відносить: державну мову судочинства; гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свободу в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; забезпечення обвинуваченому права на захист; забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом; колегіальний та одноособовий розгляд справ; диспозитивність; обов’язковість рішень суду; принцип права на свободу та особисту недоторканість, недоторканість житла та ін.

Як свідчать результати проведеного соціологічного дослідження, під час реалізації конституційно-правових принципів найбільша вірогідність порушення таких засад: обов’язковість рішень суду – 31,87 %; гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами – 21,52 %; рівність усіх учасників судового перед законом і судом – 18,26 %; забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду – 10,36 %.

У висновках до розділу підводяться підсумки та формулюються рекомендації щодо удосконалення законодавчого регулювання основних принципів діяльності судів загальної юрисдикції.