Аблязов Д.Е. Принцип верховенства конституції

Краткое содержание

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, надається характеристика ступеня розробки дисертаційної проблематики, визначаються її зв’язок з науковими планами та програмами, мета і завдання, об’єкт і предмет, методи дослідження, наукова новизна одержаних результатів, особистий внесок здобувача в їх одержанні, апробація результатів дисертації, публікації, структура й обсяг роботи.

Перший розділ - “Загальна характеристика принципу  верховенства конституції” присвячений аналізу правового та науково-теоретичного змісту принципу верховенства конституції, характеристиці основних концептуально-методологічних підходів, що застосовуються в сучасній науці конституційного права для його аналізу, обґрунтуванню необхідності виокремлення принципу верховенства конституції як самостійного поняття, наряду з такими поняттями як “верховенство права”, “законність”, “конституціоналізм”. Значна увага приділяється розкриттю специфіки функціонального обґрунтування принципу верховенства конституції, який ґрунтується на аналізі умов реалізації функцій сучасних конституцій.

У  підрозділі  1.1 “Поняття принципу верховенства конституції” автор доводить, що серед наявних на сьогоднішній день підходів до аналізу поняття “верховенство конституції” можна виділити дві найбільш загальні групи, відповідно яких можна надати загальну класифікацію досліджень цієї тематики. До першої з них відносяться позиції всіх тих дослідників, які повністю або частково заперечують доцільність вжитку цього поняття поряд з поняттями “верховенство закону” та “верховенство права”. До другої ж відносимо всіх тих авторів, які погоджуючись з необхідністю чіткого визначення змісту “трьох верховенств”, тим не менш вважають, що кожне з цих понять, не зважаючи на їх тісний взаємозв’язок, має специфічний, властивий йому зміст.

Сам автор стає на позицію тих фахівців, які заперечують правомірність теоретико-методологічної редукції принципу верховенства конституції до вимоги конституційності, оскільки за своїм змістом цей принцип включає в себе не лише формально-юридичну вимогу відповідності конституції всіх нормативно-правових актів, а також законотворчої діяльності в цілому, але ще й встановлює заборонну норму, яка упереджає можливість створення певних “надконституційних” норм будь-якого характеру (політичного, партійного, економічного, кланового тощо) та гарантує відповідність чинного законодавства закріпленим в конституції правовим цінностям. Водночас реалізація принципу верховенства конституції має серйозні наслідки для загальної організації системи органів державної влади, оскільки зазначений принцип унеможливлює появу та цілеспрямоване формування будь-яких органів державної влади, на які б не розповсюджувався або для яких не мав імперативної значущості зазначений принцип. Це, в свою чергу, дозволяє гарантувати не тільки відповідний правовий статус конституції, але й убезпечити її положення, норми і принципи від впливу поточної нормотворчості будь-яких органів (за винятком деяких спеціально регламентованих законом випадків, коли вплив на конституцію здійснюється шляхом внесення змін чи доповнень в її основний текст). Таким чином, аналіз теоретико-методологічних проблем пов’язаних із визначенням змісту поняття верховенства конституції та ролі принципу верховенства конституції в процесі формування сучасної правової держави, дає підстави висновувати, що поняття верховенства конституції поряд з поняттями верховенства закону та верховенства права є важливим елементом сучасних конституційно-правових досліджень, а принцип верховенства конституції постає як один з фундаментальних принципів сучасного тлумачення феномену праводержавності.

Водночас автор звертає увагу, що в першому підрозділі предметом аналізу було саме поняття “верховенство конституції”, тоді як обґрунтування доцільності і необхідності його наукового вжитку розбудовувалось через фіксацію тих відмінностей та застережних моментів, які не дозволяють провести його ототожнення з поняттями “верховенство закону” та “верховенство права”. Але серед сучасних конституціоналістів, а також тих джерел, які містять різні наукові підходи до аналізу принципу верховенства конституції, можна побачити, що поряд з цим доволі часто робиться наголос на важливості застосування методу структурно-функціонального обґрунтування досліджуваного нами принципу, що склало основний предмет розгляду в наступному підрозділі першого розділу.

У  підрозділі 1.2  “Основні етапи становлення та розвитку принципу верховенства конституції” автор демонструє, що значущість структурно-функціонального обґрунтування принципу верховенства конституції відіграє важливу теоретико-методологічну роль з огляду на те, що завдяки ньому ми отримуємо можливість досліджувати феномен верховенства конституції не лише як своєрідний синтетичний результат запровадження мір з державного гарантування певних конституційних вимог (надання конституції статусу правового акту найвищої юридичної сили, визнання за нормами конституції прямої дії, структурування і розвиток законодавства у відповідності до конституції тощо), а як вихідний й універсальний принцип, що уможливлює функціонування конституції та забезпечує практичну реалізацію її юридичної, політичної, ідеологічної, гуманістичної, консолідаційної та інших функцій. При цьому специфіка взаємозв’язку між реалізацією функцій конституції та дотриманням принципу верховенства конституції зумовлена в першу чергу тим, що забезпечення та практичне втілення всіх функцій сучасних конституцій, – якщо ми свідомо не включаємо до нашого розгляду, так звані, “декларативні” конституції, що служать не більш як юридичною ширмою для пануючого недемократичного політичного режиму, – ґрунтується на характерному лише для конституції статусі правового акту найвищої юридичної силу та Основного Закону держави і суспільства. В цьому сенсі зміна статусу конституції або відмова від принципу верховенства конституції мають своїм логічним наслідком перегляд основних функцій конституції та їх фундаментальну ревізію, яка тягне за собою відмову від визнання за конституцією тих функцій, які сьогодні відносяться правовою теорію до розряду її основних функцій

Таким чином, на сьогоднішній день в юридичній літературі з питань конституційного права можна побачити чіткі ознаки структурно-функціонального методу обґрунтування принципу верховенства конституції, коли він розглядається як певна вихідна умова не лише теоретичної побудови системи функцій конституції, але й усіх процесів їх правового забезпечення та практичної реалізації. На думку автора, подібне розширення методологічного кола досліджень принципу верховенства конституції дозволяє відійти від його традиційного суто теоретичного обґрунтування, і продемонструвати його зв’язок з безпосередніми процесами реалізації функцій конституції та її загального впливу на суспільно-правове життя тієї чи іншої країни.

Наприкінці розділу підводяться проміжні висновки дослідження, робляться теоретичні узагальнення, які дозволяють здійснити логічний та послідовний перехід до тематики другого розділу дисертації.

Другий розділ - “Принцип верховенства конституції в системі принципів конституційного права України” присвячений дослідженню місця та ролі принципу верховенства конституції в системі базових принципів правової, демократичної держави, а також аналізу способів науково-теоретичної інтерпретації проблеми взаємозв’язку принципу верховенства конституції та динаміки конституційних змін.

В підрозділі 2.1 “Співвідношення принципу верховенства конституції з іншими принципами правової, демократичної держави” автор наголошує, що оцінюючи місце і роль принципу верховенства конституції в системі принципів правової, демократичної держави, ми повинні виходити не стільки з наявних на сьогоднішній день в науці конституційного права переліків цих принципів, скільки з загального теоретико-методологічного аналізу, який має на меті з’ясування того, наскільки реалізованими можуть бути ті чи інші фундаментальні принципи правової, демократичної держави поза дотриманням і забезпеченням принципу верховенства конституції. Подібний методологічний шлях дозволяє уникнути елементів випадковості та суб’єктивізму при оцінці значущості принципу верховенства конституції, а також продемонструвати логічний зв’язок між ним та такими принципами як: принцип верховенства права, законності, поділу влади, незалежності суду, народного суверенітету, ефективної включеності в суспільне життя країни тощо.

Як продемонстровано в дисертації, глибинний зв’язок принципу верховенства конституції з основними принципами правової, демократичної держави проявляється в тому, що експлікація теоретичного змісту кожного з них дозволяє чітко виділити як загальне поняття “верховенство конституції”, так і такі складові цього принципу як найвища юридична сила конституції та пряма дія конституційних норм. Так само безпосередньо пов’язаним з принципом верховенства конституції є і такий фундаментальний для демократичної держави принцип як народний суверенітет. Автор наголошує, що сучасні демократичні конституції не тільки формально закріплюють за народом статус єдиного джерела влади та носія суверенітету, але й в такий спосіб організують систему державної влади, щоб громадяни держави могли ефективно брати участь в процесі державного управління та постійно контролювати дії як держави в цілому, так і її окремих органів і посадових осіб. Для того, щоб принцип народного суверенітету реалізувався на практиці необхідно існування такого специфічного законодавчого акту, який би чітко встановлював межі державної влади, її основне призначення, способи її реалізації, її цілі, базові принципи її організації та функціонування, умови набуття цієї влади. Причому специфіка подібного законодавчого акту полягає в тому, що він повинен не тільки мати найвищу юридичну силу, але й характеризуватись властивістю прямої дії його норм. Очевидно, що таким документом виступає саме конституція, а вимоги прямої дії її норм та її найвищої юридичної сили складають теоретичну основу принципу верховенства конституції.

Підрозділ 2.2 “Принцип верховенства конституції в контексті конституційно-правової реформи в Україні” дисертант зазначає, що підвищення актуальності проблематики співвідношення між принципом верховенства конституції та динамікою конституційних змін спостерігається в ті моменти конституційно-правового розвитку, коли можна спостерігати розрив між фактичною та юридичною конституцією. Причому сам цей розрив може визначатись як випереджаючими темпами розвитку юридичної конституції, так і значним випередженням фактичними суспільними відносинами тих норм, механізмів, цінностей і принципів, що зафіксовано на рівні юридичної конституції. У будь-якій з цих двох ситуацій стабілізація конституційного процесу та стабілізація самої конституції передбачає приведення у відповідність фактичної та юридичної конституції. Проте, якщо в першому з названих випадків йдеться про підвищення темпів правової, політичної та економічної модернізації самого суспільства, то другий випадок має єдиним способом для свого врегулювання внесення відповідних змін до конституції. З цієї точки зору динамічний вимір конституції відповідає природній внутрішній динаміці будь-якої суспільної та державної організації, генезис якої передбачає й відповідні зміни на рівні Основного Закону.

При цьому вплив принципу верховенства конституції на процес конституційних змін проявляється в тому, що як на теоретичному, так і на суто практичному рівні ми можемо виділити два типи конституційних змін. З одного боку, це зміни, які не чіпають основ конституційного ладу, основні права і свободи людини і громадянина, а стосуються лише системи організації державної влади чи місцевого самоврядування, перерозподілу повноважень між різними органами державної влади, збільшення або зменшення термінів їх функціонування, зміни окремих процедур їх формування тощо. Подібні зміни не тільки не суперечать принципу верховенства конституції, а навпаки – лише сприяють його реалізації, оскільки тоді підвищується рівень ефективності державної влади, що дозволяє більш якісно реалізовувати базові конституційні принципи та цілі. З іншого боку, може йтися про зміни основ конституційного ладу. На відміну від першого типу змін, такі зміни суперечать принципові верховенства конституції, що означає, що для їх реалізації необхідно чи прийняття нової конституції, чи всенародна згода щодо них. Але можливість подібної трансформації має враховувати той фактор, що нова чи лише оновлена конституція повинна містити відповідний універсальний конституційний зміст, що формує принцип верховенства конституції, тобто вона має враховувати міжнародні стандарти демократичного конституціоналізму, утверджувати права людини і загальнолюдські цінності, мати високий рівень легітимності. Водночас, узгодження можливостей зміни конституції та дотримання принципу її верховенства передбачає чітке нормативне врегулювання процедури внесення змін до конституції, яке б унеможливило елементи випадковості в цьому складному і надзвичайно відповідальному процесі. Реальним законодавчим кроком в цьому напрямі могло б стати прийняття закону “Про особливості процедури розгляду законопроектів про внесення змін до Конституції України” або ж чітке врегулювання цих питань в новому Регламенті Верховної Ради України.

Наприкінці другого розділу автор надає узагальнення опрацьованому в межах другого розділу матеріалу, формулює завдання та основні цілі подальшого дослідження в третьому розділі дисертації.

Третій розділ - “Основні напрямки розвитку принципу верховенства конституції в сучасних умовах” - присвячений висвітленню специфіки функціонування правових механізмів гарантування принципу верховенства конституції, а також висвітленню процесів його забезпечення в Україні в контексті розвитку та вдосконалення вітчизняної системи законодавства.

В підрозділі 3.1 “Стан і перспективи правового забезпечення принципу верховенства конституції в Україні” автор звертає увагу на те, що орієнтація на цінності верховенства права та верховенства конституції передбачає в першу чергу зміни в практиці застосування та реалізації конституційних норм. Справді, розпочатий процес реального правового забезпечення принципу верховенства конституції, який практично запроваджується в Україні через різноманітні механізми гарантування безпосередньої дії конституційних норм, поступово набуває дедалі більш широкого розповсюдження. Також необхідно наголосити на ролі інституційно-організаційної складової функціонування цього механізму. В цьому сенсі маємо зазначити, що поряд з традиційними заходами правової охорони конституції та забезпечення її верховенства, в період побудови незалежної України ми стали свідками формування ряду нових інститутів та механізмів, які забезпечують реалізацію цієї мети. В першу чергу йдеться про інститут спеціалізованого конституційного контролю або судового конституційного контролю, який на сьогоднішній день здійснюється в Україні єдиним органом конституційної юрисдикції, яким є Конституційний Суд України. Причому, як демонструє аналіз матеріалу, наявність інституту судового конституційного контролю прямо випливає з принципу верховенства конституції. Це пояснюється наступними причинами: а) верховенство конституції прямо передбачає існування такої системи конституційного правопорядку, яка забезпечує логічну єдність та цілісність законодавства, що відповідає конституції як установчому акту найвищої юридичної сили; б) забезпечення верховенства конституції в реальній практиці функціонування органів державної влади є тісно пов’язаним з реалізацією функції негативного законодавства (мається на увазі об’єктивна потреба у винесенні незалежних рішень арбітражного характеру, які б могли розв’язувати нормотворчі конфлікти між окремими органами державної влади); в) верховенство конституції означає визнання за нею специфічного положення в системі нормативно-правових актів, яке пояснюється її характерним “імунітетом” від нормативного свавілля вищого органу законодавчої влади (з цієї точки зору реалізація верховенства конституції потребує на існування такого органу державної влади, який би міг контролювати законодавчі ініціативи щодо зміни самої конституції).

Однак діяльність органів конституційної юрисдикції складає лише один з наявних на сьогоднішній день способів забезпечення та практичної реалізації принципу верховенства конституції. В цьому сенсі, вказуючи на існуючі загрози конституції, слід звернути увагу в першу чергу на вірогідність прийняття таких нормативно-правових актів, які б суперечили конституції чи ставили під сумнів окремі норми законів, прийнятих на її основі. Така загроза виходить насамперед від тих органів державної влади, які наділені широкими нормотворчими повноваженнями, а у якості контролюючих органів, які мають можливість встановлювати відповідність чи невідповідність конституції їх актів є органи конституційної юрисдикції. Але навіть зверхній аналіз діяльності конституційного суду демонструє, що доволі часто далеко не всі факти невідповідності конституції тих чи інших нормативно-правових актів стають предметом його розгляду, а, з іншого боку, – сама процедура розгляду справи в конституційному суду займає певний час, протягом якого ті нормативно-правові акти, що викликають сумнів щодо своєї конституційності продовжують діяти.

Тому сьогодні об’єктивно постала проблема вдосконалення системи контролю над конституційністю не тільки законів, але й актів Президента України та актів Кабінету Міністрів України, що, в свою чергу, передбачає внесення значних коректив як в порядок організації та діяльності самого конституційного суду, так і надання йому додаткових контрольних повноважень. Водночас, для забезпечення принципу верховенства конституції вкрай важливо, щоб й всі інші органи державної влади, покликані відповідно до чинної Конституції України, діяти на її виконання та сприяти забезпеченню верховенства її норм, реалізовували це завдання в повному обсязі, не намагаючись модифікувати чи трансформувати конституційні положення в процесі своєї нормотворчої діяльності.

В підрозділі 3.2 “Тенденції розвитку національного законодавства у сфері забезпечення принципу верховенства конституції” автор досліджує зв’язок принципу верховенства конституції з розвитком системи національного законодавства, визначає співвідношення конституції та законодавчих актів, а також ставить на меті встановити зв’язок між змістом принципу верховенства та практичними вимогами його реалізації в процесі формування системи національного законодавства.

Обґрунтовується теза, що юридичне закріплення та офіційне визнання принципу верховенства конституції передбачає встановлення специфічної моделі відносин між конституцією та поточним законодавством. Зазначена специфіка полягає в тому, що конституція тлумачиться як основний закон суспільства і держави (саме як закон, а не як декларація, угода, конвенція, договір тощо), що надає йому об’єктивну можливість впливати на всю систему законодавства і виступати гарантією її цілісності з точки зору відповідності цієї системи та її узгодженості з конституційними нормами. Водночас як за своєю природою, так і за своїми функціями не може бути прирівняна до звичайного закону, що робить неможливим застосовування до конституції тих же самих процедур що й до звичайних законів.

Серед найважливіших ознак, які характеризують теоретичний зміст принципу верховенства конституції з точки зору співвідношення понять “конституція” та “закон” слід назвати такі як: визнання за конституцією властивостей позитивного закону, надання конституції як основному законові найвищої юридичної сили по відношенню до будь-яких актів позитивного законодавства, гарантування найбільшого рівня стабільності конституційних норм, забезпечення пріоритетності конституційних норм по відношенню до норм позитивних законів, формування механізмів та процедур скасування або припинення дії норм позитивних законів, якщо вони суперечать конституційним нормам, фіксація принципу прямої дії конституційних норм як по відношенню до законів, які конкретизують конституційні положення, так і для всіх тих випадків, коли в результаті державної нормотворчості обмежуються або порушуються встановлені конституцією права і свободи.

Автор доводить, що проблема забезпечення принципу верховенства Конституції України не повинна досліджуватись окремо від проблематики її взаємозв’язку з системою діючого законодавства. Водночас, шляхом розв’язання цієї проблеми має бути лише той, який передбачає забезпечення таких умов, які б поставили систему законодавства в умови, коли закони та інші нормативно-правові акти органічно розвивають основні принципи та норми конституції та служать на їх забезпечення і практичну реалізацію. Тому загальний принцип верховенства конституції зберігає свою імперативну силу й по відношенню до процесу розвитку системи законодавства України, який так само як і всі інші досліджені в дисертації процеси, повинен спрямовуватись з урахуванням загальної настанови на визнання, гарантування та втілення принципу верховенства конституції.

Наприкінці третього розділу надаються висновки проведеному в цьому розділі дисертації дослідженню.